Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р



Сторінка1/20
Дата конвертації09.10.2017
Розмір2,39 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20



КОМУНАЛЬНА УСТАНОВА

«МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ»

НВК «ЗНЗ-ДНЗ» с. ВЕРБОВЕЦЬ

Р.В.Чемериський
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

5-11 класи


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ, УЧНІВ, СТУДЕНТІВ
смт Муровані Курилівці

2014 р.

Укладач: Чемериський Р.В., учитель української мови та літератури

навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець

Теорія літератури в 5-11 класах.


Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів

Рекомендовано методичною радою Мурованокуриловецького районного методичного кабінету

( від 20 листопада 2014 року протокол № 4)

Рецензенти: Кочержук В.В. – методист Мурованокуриловецького РМК;

Бабак Г.І. – керівник РМО вчителів української мови та літератури, вчитель української мови та літератури СЗШ І-ІІІ ст. №2 смт Муровані Курилівці;

Якимцева Н.І. – вчитель української мови та літератури НВК «СЗШ І-ІІІ ст. №1-гімназія» смт Муровані Курилівці


Практичний посібник укладено відповідно до програм загальноосвітньої школи. Метою даної роботи є закріплення теоретичних знань, а також практичних умінь та навичок учнів знаходити, розпізнавати, аналізувати художні засоби літературного твору.
Пропонований посібник з теорії літератури призначений для учнів шкіл, які бажають поглибити знання з даного розділу, сформувати стійкі вміння повного і глибокого аналізу літературного твору. Опрацювання усіх термінів та прикладів з теорії літератури стане ґрунтовною підготовкою до екзамену з української літератури та ЗНО.

Даний навчально-методичний посібник познайомить вас з літературними термінами, що вивчаються у 5-11 класах, згідно порядку, який записаний у програмі.

Посібник може використовуватися на уроці української літератури як літературний довідник.

Рекомендовано для вчителів - словесників, учнів загальноосвітніх шкіл, вступників до вищих навчальних закладів.





ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………… 4



1. Теорія літератури – галузь наукового знання про сутність, специфіку худож-

ньої літератури………………………………………………………………… … 4

1.1.5 клас………………………………………………………………………………… 6

1.2.6 клас……………………………………………………………………………… … 19

1.3.7 клас…………………………………………………………………………………. 31

1.4.8 клас ……………………………………………................ ......... ......... ......... ......... 39

1.5. 9 клас………………………………………………................................................... 48



2. Вивчення теорії літератури в 10-11 класах ……………………………………… 76

2.1. Поняття національного і вселюдського………………………………………….. 76

2.2. Літературний процес …………………………………………………………… 76

2.3. Театр корифеїв …………………………………………………………………… 77

2.4. Жанри драматичного твору………………………… …………………………… 78

2.5. Роди і види літератури………… …………………………………………… …. 91

2.6. Композиція художнього твору …………………………………………………… 96

2.7. Зміст і форма художнього твору ………………………………………………… 98



3. Літературні терміни…………………… ………………………………………… 100

- вітаїстичність;

- імпресіонізм;

- експресіонізм;

- кларнетизм;

- деструкція;

- часопростір;

- маргінальність;

- міфологізм;

- асоціативність;

- творча уява письменника;

- кіноповість;

- публіцистика;

- притчевість



4. Літературні стилі……………………………………………………………………… 103

4.1. Ренесанс …………………………………………………………………………….103

4.2. Бароко ……………………………………………………………………………… 104

4.3. Класицизм………………………………………………………………………… 105

4.4. Сентименталізм …………………………………………………………………… 105

4.5. Романтизм …………………………………………………………………………. 107

4.6. Реалізм. …………………………………………………………………………… 108

4.7. Модернізм ………………………………………………………………………… 108

4.8. Авангардизм ……………………………………………………………………… 109

4.9. Неоромантизм …………………………………………………………………… 109

4.10. Символізм ………………………………………………………………………… 110

4.11. Імпресіонізм ……………………………………………………………………… 111

4.12. Експресіонізм ………………………………………………………………………112

4.13. Неореалізм ………………………………………………………………………… 112

4.14. Футуризм ………………………………………………………………………… 113

4.15. Сюрреалізм …………………………………………………………………………114

4.16. Абстракціонізм …………………………………………………………………… 115

4.17. Постмодернізм …………………………………………………………………… 116



5. Таблиця творів, жанрів, стилів та авторів ………………………………………......117

6. Зразок аналізу художнього твору …………………………………………………… 119

7. Зразки вправ з теорії літератури ……………………………………………………...121

8. Літературний конкурс (завдання)………………………………………………….. 127

9. Література…………………………………………………………………………… 131



Вступ

Тео́рія літерату́ри — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів. Теорія літератури як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формувалася поступово на основі роздумів, аналізу художньої творчості, мистецтва взагалі і в процесі диференціації гуманітарних знань сформовується наприкінці XVIII—XIX століть. у відносно окрему науку, продовжуючи взаємодіяти з філософієюестетикоюпоетикою,  історією літератури та літературною критикою.

Вивчення української літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та системати­зацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεωρία — спостереження, дослідження).

Система наукових понять, яку створює теорія літератури, є досить складною та різноманітною. Структурно вона по­діляється на кілька розділів. Перш за все теорія літератури вивчає сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва

Літературна освіта школярів передбачає не тільки залучення їх до читання різноманітних творів, активізацію читацької діяльності, а й проникнення у природу художнього твору, розуміння особливостей та функцій поетичного слова, його естетичного впливу. Керовані вчителем, школярі мають навчитися не лише усвідомлювати, подобається їм чи не подобається той чи інший твір, а й замислюватися над тим, що саме подобається їм у творі, як створюється художній образ, які прийоми застосовує письменник задля естетичного впливу на читача тощо. Отже, літературна освіта учнів включає в себе передусім осмислене читання, яке відрізняється від простого читання рівнем естетичного сприйняття. І цей рівень має постійно підвищуватись у процесі вивчення української літератури.

Теоретико-літературні відомості є невід'ємною частиною шкільного курсу української літератури, підпорядковані завданням вивчення художніх творів, сприяють осягненню мистецтва слова як естетичного феномена. Засвоєння знань із теорії літератури дає змогу учням усвідомити сутність художніх явищ, повніше сприйняти духовний досвід людства і збагнути провідні сенси життя. Застосування теоретико-літературних знань допомагає учням сформувати аналітичні вміння й виробити певні ціннісні орієнтації. У процесі вивчення і внаслідок засвоєння літературознавчих понять і термінів реалізується принцип науковості викладання української літератури в загальноосвітній школі, об’єктивується пояснення учнями художніх явищ і процесів .

Шкільна програма побудована таким чином, що поняття з теорії літератури вивчаються протягом усього курсу "Українська література" з 5 по 11 клас. Вчитель має враховувати ті знання, які учні вже мають, й відштовхуватися від них, вводячи нові поняття. Тому , методичний посібник побудовано таким чином, що деякі поняття поглиблюються, уточнюються, деякі дають можливість узагальнити те, що вже вивчалося раніше. Кожне нове поняття вводитися поступово, враховуючи вікові особливості та рівень сприйняття учнями теоретичного матеріалу.

Посібник дасть можливість підготувати учнів до сприйняття поняття, актуалізувати весь їхній теоретичний і читацький досвід, вказати на місце нового поняття в системі інших літературознавчих понять, його співвідношення з літературними явищами.



Нерідко словесники пропонують школярам визначення теоретичних понять, узяті безпосередньо із літературознавчих словників-довідників. З наукового погляду тут все правильно, однак не забуваймо, що літературознавчі видання розраховані на дослідників літератури, а не учнів. Тому у посібнику матеріал побудовано відповідно до діючих програм, а самі визначення певною мірою адаптовані до вікових особливостей і подані так, щоб вони стали учням зрозумілими.

5 КЛАС

(29 термінів)

Образне слово — слово, яке допомагає створити художній образ — яскраве відображення за допомогою порівняння, означення чи перенесення ознак з іншого предмета, витвореного уявою поняття про предмет, явища життя.

Фольклор (від англ. folklore, букв. — народна мудрість, народне знання) — міжнародний термін, який позначає народну культуру (в усьому розмаїтті її видів); поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче й декоративноприкладне мистецтво, які створюються та побутують у народі, зберігаючись у його пам'яті, і за традицією, іноді через століття, передаються від покоління до покоління усно або іншими комунікативними засобами, переважно неписемними.

Термін «Фольклор» запропонований у 1846 р. археологом У. Дж. Томсом. Офіційно прийнятий англійським Фольклорним товариством у 1879 р. В літературі слов'янськими мовами з'являється в 80— 90х pp. XX ст. В сучасній науці єдиного загальновживаного значення терміна «Фольклор» немає. Розрізняють фольклори автентичний, дитячий, міський, календарнообрядовий, селянський, родиннообрядовий, весільний тощо. Фольклор досліджує спеціальна наука  фольклористика.
Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для ньогосвітогляду.

У буденній сучасній мові слово «міф» часто використовують для позначення популярного, хоча й помилкового твердження.
Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.
Переказ - більш або менш вірогідна розповідь про минуле, яку передають звичайно в усній формі.
Народна казка — найдавніший вид казок. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

Усіх героїв народних казок можна умовно поділити на 3 групи — Злотворці, Знедолені, Добротворці.

1. Злотворці — це ті, що роблять зло. Кривдять чи беруть в полон людей (Кощій Безсмертний, Одноокий людоїд, Баба-яга, кобиляча голова, мотив змія, змій 3, 9, 10, 12-головий, мачуха, пан, та інші). Ці образи бувають реалістичними (в соціально-побутових казках), алегоричними (в казках про тварин) тафантастичними (в чарівних казках).

2. Знедолені — це жертви злотворців. Вони або займають пасивну позицію, або чинять активний опір.

3. Добротворці — це богатирі, чарівники та їхні помічники: наречені, пророки, домашні і дикі звірі (образи помічників-звірів виникли під впливом анімізму — одухотворення навколишньої природи і тотемізму — вірування у спільне походження). Нерідко у певних істотах ми зустрічаємо віддзеркалення мрій людини про полегшення праці в усіх сферах трудової діяльності (наприклад Вернидуб, Скороход). Добротворці часто наділяються, велетенською силою (одною рукою виривають дерева). Цей засіб називається гіперболізацією (перебільшення). Нерідко долати перешкоди добротворцям допомагають чарівні символічні предмети, як то чоботи-скороходи, скатертина-самобранка, шапка-невидимка та ін. І звичайно майже кожний богатир-добротворець має коня.Кінь був завжди вірним товаришем кожного воїна та не замінимим помічником у господарстві. Мабуть тому у деяких оповідях персонажі отримують як подарунок кінське волосся, яке повинно допомогти їм.

Казки мають декілька особливостей, на які варто звернути увагу. Так, наприклад, у казках завжди зустрічаються числа 3,7,9,12 (відгадати 3 загадки, 3 випробування, 3 брати, 12 голів у змія). Ці числа вважалися у слов'ян магічними. Вони створюють динамічну ритміку оповіді, та сприяють запам'ятовуванню казки. Дуже цікавими є також зачин та кінцівки казок: «Був-не-був, та кажуть люди, що був», «А вони й досі живуть, хліб жують і постолом добро возять». Вони називаються формулами початковими (ініціальними) та кінцевими (фінальними).

Виділяють три основних види казок: казки про тварин, чарівні казки, та соціально-побутові казки.

Казки про тварин — це казки, в яких головними героями є тварини — лісові та домашні, а також птахи та комахи. В образах тварин ми бачимо алегорію, тобто ці казки мають виразний соціальний підтекст. В цих казках ми бачимо звірів за суто людськими справами: вони воюють, обирають царів, судяться та ін. Ці казки висміюють людські недоліки та пороки такі, як заздрість, агресивність та жадоба. Розповідаючи про пригоди тварин, ці казки «підморгують одним оком на людей».

Чарівні казки породжені в докласовому суспільстві, пов'язані із світоглядом, звичаями та обрядами наших далеких предків. Головні герої, як правило, виявляються в двобої з темними силами (Ольдеквіт, Ох, відьми), які зазнають неминучої поразки. Головними героями як правило є богатирі, наділені неймовірною силою. Чарівні казки чітко підкреслюють перевагу добра над злом.

Соціально-побутові казки сформувалися за часів феодалізму.
Літературна казка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. 
Інтонація (від латинського intonare означає - голосно вимовляю) -основний виразний засіб усної мови, що включає логічні наголоси і паузи, підвищення і зниження тону, зміна темпу читання (швидке, повільне читання), вираз різних почуттів: радості, смутку, захоплення, обурення і так далі.

Для того, щоб виразно прочитати текст, спочатку необхідно обов'язково визначити і зрозуміти його сенс, виділити в ньому головне і правильно розставити логічні наголоси і паузи. Тільки тоді виразне читання буде з особливою силою впливати на слухачів. При цьому настрій і розуміння прочитаного буде виражатися у вашій інтонації. 



Інтонація завжди пов'язана з розумінням тексту і залежить від глибини проникнення в його зміст, від того, наскільки яскраво ви представили в своїй уяві описані події та героїв. 


Мова автора – це мова розповіді й опису, прямої храктеристики, авторських відступів, а також це мова ліричного героя ( в її особливостях, інтонаціях, емоційному забарвленні виразно виступає образ автора, виявляється його ставлення до дійсності).

Мова автора характеризується індивідуальним стилем, який виявляється в особливостях манери автора, особливостях використання ним лексики народної мови, своєрідності образних висловів, синтаксичної будови речень. Все це становить творчу своєрідність.

Мова письменника зумовлена і розвитком літературної мови і особливостями стилів, характерних для літературних напрямів, для тих чи інших літературних шкіл.

Мова персонажів – є важливим засобом типізації та індивідуалізації, тобто характеристики героїв. Людям різних епох, соціального стану, місцевості, віку і т.д. властиві певні особливості. Вони виявляються і в складі лексики, і у фразеологічних зворотах, і у характері  інтонації, і у вимові слів, звуків і т.п. (наприклад: І.Котляревський “Наталка Полтавка”). Індивідуалізація мови стосується і епічних, і драматичних творів. Письменник намагається знайти в мові різних людей характерні для них риси і художньо це відтворити. У зв,язку з цим важливу роль відіграють у художніх творах діалоги, внутрішні монологи. Кожен персонаж твору характеризується також і особливостями своєї лексики, а саме: загальнонародними словами, діалектизмами, професіоналізмами, характерними фразеологічними зворотами, улюбленими висловами, приказками  тощо.
Портрет у літературі — один із засобів художньої характеристики, який полягає у тому, що мимоволі письменник розкриває типовий характер своїх героїв і висловлює своє ідейне ставлення до них через зображення їх зовнішності: постаті, особи, одяг, рухи, жести і манери.

Віршована мова — ритмічно організоване мовлення, здійснене на основі конкретно-історичної версифікаційної (силабічної, силабо-тонічної, тонічної, коломийкової) системи, відмінне від прози. Найчастіше використовується в ліриці.
Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. 
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою
(лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
Функції рими:
1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;
2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови;
3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;
4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи.
В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи.



Види рим
За частинами мови
За характером закінчень рядка
За місцем голосу
граматична
неграматична
точна
неточна
чоловіча
жіноча
дієслівна
прислівникова
дактилічна
гіпердактилічна
іменникова


Способи римування
РИМУВАННЯ
cуміжне 
аа
bb
четвертне
аааа
 перехресне
а
bаb
потрійне 
ааа
кільцеве 
а
bbа

Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.
Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).
Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.
Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
 
Тихий сон на горах хÙдить,
За рученьку щастя вÙдить.
  І шумлять ліси вже тúхше,
  Сон мені квітки колúше.
Спіть, мої дзвіночки сúні,
Дикі рожі в полонúні!
(О. Маковей. «Сон»). 
 
Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:
 
Гори багрянцем кривавим спалáхнули,
З промінням сонця західним прощáючись,
Так моє серце жалем загорíлося,
З милим, коханим моїм розлучáючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).
 
Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:
Як була я молодою преподÙбницею
Повісила фартушину над вікÙнницею.
  (Т. Шевченко. «Гайдамаки).
Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кíшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмíшечкою.
 
Рима в непарних рядках чоловіча (бувá — сховá), а в парних — гіпердактилічна (кíшечкою — усмíшечкою).
Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок.
Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:
 
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені
.
 
Тут чергуються жіночі рими (будý — забýде) з чоловічими (нí, чужинí, менí) і дактилічною (однаковíсінько), і вірш не звучить монотонно.

Строфа – це група віршових рядків, об’єднаних одною думкою, інтонацією, порядком римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою.
Строфа – найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо- ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає стійкості ритму усього твору. В цьому полягає ритмотворче значення строфи.
Термін „строфа” виник ще в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).
Борітеся — поборете
Вам Бог помагає,
з вами правда (Тарас Шевченко).

За́гадка (від слова «гадати» — думати, вгадувати, загадувати) — жанр усної народної творчості, дотепне запитання, часто у віршованій формі; є вфольклорі всіх народів світу.

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Особливим різновидом загадок є ребус.

Загадки характеризуються яскравою пластичною образністю, багатством алітерацій та асонансів, вишуканою поетичністю:

Через Дунай глибокий

Біг кінь білобокий,

Як упав, заіржав —

Білий світ задрижав (гроза, грім).




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с
Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconКомунальна установа «Районний методичний кабінет» сзш I-III ст. №2 смт Муровані Курилівці

Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин
Навчально-методичний посібник «Джерелознавство: опорні конспекти І самостійна робота» для студентів Інституту історії, політології...
Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...
Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconПолтавський державний
Словник футбольних термінів – методичний посібник для вчителів фізичного виховання, викладачів вищих навчальних закладів, тренерів,...
Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів денної форми навчання галузі знань 0601 «Будівництво та архітектура»

Навчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка