Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74



Сторінка3/12
Дата конвертації15.04.2017
Розмір2.5 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема 1. Полівалентна естетика постмодернізму. Есе І. Хассана «Розчленування Орфея». Лекція Ж. Дерріди «Структура, знак та гра». Концепція читача та автора в постмодерністській теорії творчості (М.Бахтін, М. Фуко)
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Постмодернізм – одне з найцікавіших, складних й провокаційних явищ межі століть. Його відомий представник та розробник теорії, італійський учений та письменник Умберто Еко зауважив: «постмодернізм – не фіксоване хронологічно явище, а своєрідний духовний стан ...». Італійський філософ Вітторіо Страда пояснив причини появи постмодернізму тим, що настав час глобальної культури, яку він називає постмодерною і до складу якої вливаються «всі культури минулого й різні культури сьогодення». Це процес єдності, який породжує нову мультикультурну ментальність та етику, що проявляється в різноманітті.

Постмодернізм сьогодні вивчається пильно й усебічно. Багато дослідників бачать в постмодерністському світовідчутті прикмети кризи, песимізму, спаду, а звідси трактують світ постмодерністського мистецтва як світ «симулякрів», «помилкових видимостей, світ вільних референтів». Інші (Т. Денисова, Г. Сиваченко) стверджують продуктивність постмодерністської свідомості, бо вона «постає антідогматичним, плюралістичним, дає перевагу широкому спектру рівноправних рішень, пошукам варіантів». Н. Маньковська досліджує у великій монографії постмодернізм у співвідношенні з модерністською традицією і дає аналіз різних його версій. На Заході концепція постмодернізму розробляється з 50-х років ХХ століття і представлена в широкому розмаїтті авторів, поглядів і художніх концепцій. Відомий американський критик Ада-Луїза Хекстебл вважає, що термін «постмодернізм» не містить в собі нічого загадкового або точно визначеного, і додає: «Це термін зручний: з одного боку – всеосяжний, з іншого – розпливчастий. За ним, по суті, ховається безліч підходів і стилів».

Відмінні ознаки постмодернізму вказав свого часу американський літературознавець І. Хасан. Найбільш характерними ознаками в ряду протиставлення «модернізм – постмодернізм» є: «форма (єдина, закрита), мета–гра, синтез–антитеза, з'єднання–роз'єднаність, жанр/межі–текст/інтертекст, метафора–метонімія, метафізика–іронія».

Постмодернізм як напрям у сучасній літературній критиці виступає насамперед як спроба виявити на рівні організації художнього тексту певний світоглядний комплекс, що складається зі специфічних емоційно забарвлених уявлень. Основні поняття, якими оперують прихильники цього напряму: «світ як хаос» і «постмодерністська чутливість», «світ як текст» та «інтертекстуальність», «криза авторитетів» та «епістемологічна невпевненість», «подвійне кодування» та «пародійний модус оповіді» або «пастиш», «дискретність» оповіді й «метарозповідь».

У процесі вивчення цієї теми в системі модуля «Постмодернізм як культурна ситуація к. ХХ ст.» студенти повинні продовжити знайомство з основними теоретиками постмодернізму, самостійно вивчити особливості філософських концепцій епохи як частини постмодерністської естетики і навчитися визначати способи їх вияву в художніх текстах через її специфічні ознаки. З цією метою вони виокремлюють такі основні ознаки постмодернізму, як: інтерес до художнього минулого людства, прагнення до рівноправного діалогу старого та нового, захопленість цитуванням, перекроюванням, перерозподілом, грою, пародіюванням традиції, сприйняття світу як хаосу, естетика симулякрів, подвійне кодування, маргінальність, багаторівневість побудови тексту та його смислів тощо.

У ході самостійної роботи студенти повинні більш пильно й детально досліджувати реалізацію концепції постмодернізму в роботах її ключових представників.
ЗАВДАННЯ 1: Прочитайте та систематизуйте такий матеріал:

Тенденції та дискусії західної філософії останніх десятиріч XX століття

«У літературі, присвяченій філософії постмодернізму, зазвичай виокремлюють два етапи, пов'язаних з формуванням його принципів і позицій.



Перший етап – розвиток ідей постструктуралістів, постфрейдістів, які поступово призвели до постмодернізму. На формування філософії та естетики постмодернізму вирішальний вплив мали:

1) ідеї Ж. Лакана (концепція уявного й символічного, критика «філософії суб'єкта», вчення про мову);

2) теорія деконструкції Ж. Дерріда та її застосування до естетики;

3) постмодерністські концепції мистецтва Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі (концепція «різоми»), Ю. Кристевої (дослідження страху, жаху, смерті, огидного як феноменів життя, літератури, мистецтва, філософії; вивчення метаоповіді як відмінної риси постмодерністського мистецтва; феномен любові та його психоаналітична структура тощо); М. Серра (метод «безладного енциклопедизму» у застосуванні до історії науки, філософії, мистецтва; критика гносеологічної моделі філософії і науки модерну; теорія комунікації як новий синтез науки, мистецтва, філософії).



Другий етап – розвиток постмодернізму у власному розумінні. За останнє десятиліття, як зазначають фахівці (Н.Маньковска), утворилось коло дослідників, які присвятили себе вивченню різних аспектів постмодернізму у філософії, естетиці, культурі та мистецтві. Найбільш відомі з них: Ж.Бодрійяр (Франція), Дж. Ваттімо (Італія), X. Кюнг, Д. Кампер (Німеччина), Д. Барт, В. Джеймс, Ф. Джеймсон, Ч. Дженкс, Р. Рорті, А. Хайс, І. Хассан (США), А. Крокер, Д. Кук (Канада), М. Роз (Австралія)» [История философии: Запад-Россия-Восток (книга четвёртая. Философия XXв.). – М.: Греко-латинский кабинет Ю.А. Шичалина, 1999.- 448с.].

ЗАВДАННЯ 2.

1.Знайдіть в інтернеті дані про американського дослідника Іхабе Хассані, випишіть назви його основних робіт. Вивчіть «систему опозицій» – знамениту таблицю класифікації основних рис постмодерністського мистецтва, фіксуючу його найбільш характерні ознаки:

Порівняльна таблиця

модернізм

постмодернізм

Форма (кон’юктивна, закрита)

Антиформа (дизкон’юктивна, відкрита)

Ціль, намір

Гра

План

Випадок

Ієрархія

Анархія

Майстерність/логос

Вичерпаність/мовчання

Витвір мистецтва/завершена робота

Процес/перфоманс/хеппенінг

Дистанція

Участь

Споглядання/породження цілісності/синтез

Деструкція/деконструкція/антисинтез

Присутність

Відсутність

Центрування

Дисперсія

Жанр/межі

Текст/інтертекст

Семантика

Риторика

Парадигма

Синтагма

Метафора

Метонімія

Відбір

Комбінація

Коріння/глибина

Ризома/поверховість

Інтерпретація/прочитання

Контрінтерпретація/невірне прочитання

Зазначене

те, що означає (суб’єкт)

Читаєме

Написане

Наратив/велика історія

Антинаратив/мала історія

Код майстерності

Індивідуальні особливості

Симптом

Бажання

Тип

Мутація

Генітальність/фалічність

Поліморфізм/андрогінність

Параноя

Шизофренія

Породження/причина

Відмінність/наслідок

Бог-Батько

Святий дух

Метафізика

Іронія

Визначеність

Невизначеність

Трансцендентність

Іманентність

[Цит. по: Орлова Э.А. Культурная (социальная) антропология. – М. : Академический проект, 2004. – С. 394-395]
2. Співвіднесіть положення І. Хассана з коментарем В.М. Діанової:

«1. Невизначеність. При обґрунтуванні цієї ознаки Хассан посилається на «діалогізм» М.М. Бахтіна, відкритість тексту у Р. Барта. Цю якість він співвідносить з аналогічним світовідчуттям сучасної людини, зауважуючи, що «невизначеність пронизує наші дії, ідеї, інтерпретації, вона створює наш світ».

2. Фрагментарність. Невизначеність має своїм наслідком фрагментарність. Постмодерністська людина має глибоке презирство до «тотального», до будь-якого синтезу, чи він соціального, чи когнітивного, або навіть естетичного виду. Звідси його пристрасть до монтажу, колажу, заміщення форм гіпотаксису паратаксисом, метафори метонімією, параної шизофренією. Тому має пояснення створення парадоксів, паракритики, паралогіки, тяжіння до щирого руйнування, до деконструкції, до нез'ясованих крайнощів.

3. Відмова від канонів. Цю рису Хассан трактує як уратівов. Іронія та ревізія стають формами руйнування, що, можливо, пояснює явища тероризму. Однак руйнування може мати й позитивні форми, вважає Хассан, приміром, фемінізація культури.

4. Втрата «Я» та «глибини». Постмодернізм відмовляється від традиційного «Я». Витоки цієї тенденції Хассан вбачає вже у філософії Ніцше. Кінець романтичного «Я». На зміну приходить ризома, поверховість. Постмодерізм виступає проти інтерпретації, провокує багатоваріантне тлумачення.

5. Не-показування та не-виявлення. Тут Хассан буквально посилається на Канта та повторює аргументацію Ліотара про те, що сучасне мистецтво прагне представити те, що не піддається уявленню. Звідси інтерес до екзотеричного, до суміжних галузей.

6. Іронія. Цей феномен Хассан розцінює як дуже перспективний. При відсутності основних принципів і парадигм постмодернізм звертається до гри, діалогу, полілогу, алегорії, до іронії. Ця якість, переконаний Хассан, необхідна людському духу в спробах знаходження істини.

7. Гібридизація або репродукування від центру-мутації під пародію, травесті, пастиш. Хассан схвалює такого роду ігри з плагіатом, пародію і пастиш, оскільки всі вони, на його переконання, збагачують галузь репрезентації, де в такому випадку відбувається змішання високої та низької культур.

8. Карнавалізація. Хассан посилається на автора цього поняття –Бахтіна. Тут він виокремлює такі феномени, як комічне, поліфонію, значення перформенсу, проникнення мистецтва в життя.

9. Перформенс, участь. Невизначеність може стати приводом для участі, вважає Хассан. Засобом та матеріалом творчості в перформенсі слугують тіло, зовнішній вигляд, жести, поведінка художника, що бере на себе роль актора, який представляє ефемерні дії, здатні безпосередньо впливати на свідомість і поведінку глядача.

10. Конструктивізм, в якому постмодернізм працює радикальним чином з тропом, фігуральною мовою, з іносказанням. В обґрунтуванні цієї риси постмодерністського мистецтва Хассан посилається на Ф. Ніцше, Г.Н. Гудмена.

11. Іманентність. Це поняття означає – без релігійного відтінку – зростаючу здатність людського духу узагальнюватися в символах. Скрізь сьогодні можна спостерігати розширення горизонтів наших почуттів, настрій до химерного пророцтва. Мова дає нам універсальні нові структури. Природа стає культурою, а культура стає іманентною семіотичній системі. Це досягається завдяки новим технологіям та засобам масової інформації. На відміну від модернізму, який прагнув до пошуків трансцендентного, постмодерністські шукання спрямовані на людину, її зростаючі здібності, на виявлення трансцендентного в іманентному».

[Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность. СПб., 2000]
Одним з найвпливовіших розробників постмодерністської концепції вважається французький філософ та культуролог, теоретик літератури, засновник деконструктивізму Жак Дерріда (1930-2004). Основою «філософії деконструкції» Дерріди є твердження, що немає нічого, крім тексту: «світ – це текст» і «текст – єдино можлива модель реальності». У книзі І. Ільїна «Постструктуралізм. Деконструктивізм. Постмодернізм» (Москва, 1996) творчості та теорії Дерріди присвячено розділ, й одним з основних посилань є таке зауваження: «Інтердисциплінарна природа постструктуралістської думки як рефлексії на сучасний стан гуманітарних наук, рефлексії, що бере в якості точки відліку тезу про художньо-літературний за своєю суттю характер людського мислення, знайшла найбільш яскраве вираження саме в текстах Дерріди, на авторитет якого, незалежно від ступеня прийняття чи неприйняття його ідей, посилаються всі, хто займається даною проблемою. При цьому ніколи і ніким не піддана сумніву його популярність знаходиться, відверто скажемо, у протиріччі зі складністю його манери викладу своїх ідей» [Ільїн, с.10].

Серед книг, які належать Дерріді, – «Голос та феномен: Введення в проблему знаку в феноменології Гуссерля» (1967), «Письмо та відмінність» (1967), «Дисемінація» (1972), «Поштова листівка: Від Сократа до Фрейда й далі» (1980), «Про дух: Проблема Гайдеггера» (1987) та ін. Основні поняття деконструкції – наявність, логоцентризм, слід, відмінність, лист. Наявність – це спосіб буття усього, що існує. Логоцентризм – спосіб представлення про наявність у західно-європейській культурі. Логоцентризм пов'язаний з розвитком метафізики. Слід – форма неналежності, відсутності буття. Відмінність – поняття, що означає нетотожність належного чомусь іншому. Лист – це спосіб вираження логоцентризму.

Текст лекції «Структура, знак та гра в дискурсі гуманітарних наук» (1966) слугує демонстративним зразком теорії деконструкції. Завдання допоможуть виокремити головні положення цієї роботи.
ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте лекцію Ж. Дерріди «Структура, знак та гра в дискурсі гуманітарних наук» (1966), виокремте основні положення його концепції, спробуйте співвіднести з контекстом постмодерністської естетики, відповівши на такі питання:

1. Знайдіть визначення «структура», «етнологія», «знак».

2. Про кого говорить Дерріда, коли пропонує «вибрати в якості прикладу кілька «власних імен» та назвати авторів «децентрації, яка втілює ідею структурності структури»?

3. Знайдіть продовження: «Є два різні способи, що дозволяють стерти відмінності між означуваним і тим, що означає. Перший ... »

4. Прокоментуйте фразу: «бріколаж, який можна розглядати як дискурс, властивий цьому методу» ...

5. Як відповідає Дерріда на своє питання: «Якщо міфо-логіка й справді міфо-морфна, чи означає це, що будь-які дискурси, що мають своїм предметом міфи, рівноцінні?»

6. Гра та історія як «алгебраїчна формула проблеми» та «два способи тлумачити тлумачення, структуру, знак та гру» в теорії деконструкції.

Тема 2. Концепція читача та автора в постмодерністській теорії творчості (М. Бахтін, М. Фуко)
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Однією з найвпливовіших та продуктивних в естетиці постмодернізму є концепція М.М. Бахтіна (1895-1975), відомого вченого-філолога і філософа, роботи якого («Автор та герой у словесній художній творчості», «Творчість Франсуа Рабле та народна культура середньовіччя й Ренесансу», «Естетика словесної творчості», «Проблеми творчості і поетики Достоєвського» та ін.) окреслили переворот в культурології та вважаються класичними. У книзі «Проблеми творчості Достоєвського» (1929), наприклад, у філологічний ужиток Бахтін ввів поняття «поліфонізм» тексту (тип розповіді, коли слова героїв звучать неначе з різних незалежних джерел). Протиставляючи його «монологічному» слову більшості письменників Бахтін показує, що проза Достоєвського «діалогічна».

Філософське розуміння культури як діалогу, що з’являється у Бахтіна зі спостережень над прозою Достоєвського, призвело до революції в соціолінгвістиці і заклало підвалини сучасної культурології. Одним з найважливіших аспектів цієї революції було розуміння взаємодії автора і персонажа в пристрої «поліфонічного роману», в якому голос героя рівноцінний та навіть протиставлений голосу автора. Герой тут – не статичний знак соціального дискурсу, а динамічний процес його становлення. Розробляючи категорію Автора як суб'єкта естетичної активності, М.М. Бахтін підкреслив багатозначність цього поняття, вичленував такі його компоненти, як «остання смислова інстанція», оповідач та ін. Та співвідніс із дискурсом героя і читача, що знайшло подальшу активну розробку в постмодерністській теорії та практиці.
ЗАВДАННЯ 1.Порівняйте думки літературознавців з приводу руху ідеї Автора та Читача в практиці М. Бахтіна, зробіть висновки:

1. «Автор для М.М. Бахтіна – це насамперед ієрархічно організоване явище. Найбільш виразне розуміння цього було сформульовано в записах 1970-1971 рр.: «Первинний (не створений) і вторинний автор (образ автора, створений первинним автором) <...> Створений (тобто первинний автор) ніколи не може увійти до жодного образу, який він створив». (Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979, с. 353). В іншому місці М.М. Бахтін висловився так: з автором-творцем «ми зустрічаємося ... в самому творі, однак, поза зображених хронотопів, а як би дотично до них» (Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975, с. 403). Є, крім того, ще одна інстанція – біографічний автор. Його «ми знаходимо поза твором як людину, яка живе своїм біографічним життям» (там же). Виникає тріада: біографічний автор-первинний автор-вторинний автор. Про наявність цього ряду в теоретичних побудовах М.М. Бахтіна треба пам’ятати завжди, коли ми апелюємо до інших думок вченого про автора»

[А.А. Фаустов. К вопросу о концепции автора в работах М.М. Бахтина (Формы раскрытия авторского сознания (на материалах зарубежной литературы). – Воронеж, 1986)]
2. «Рецептивно-естетичні ідеї, що розробляються в «Авторі та герої», Бахтін принципово протиставляє, з одного боку, гносеологічній стратегії «естетики змісту», з іншого – «експресивній» та «імпресивній» естетиці другої половини XIX – початку XX ст. У нотатках вченого 1970-х рр. значуще місце посідає полеміка з концепцією абстрактного («ідеального») читача, представлена в роботах структуралістів, які по-своєму розвивали, як випливає з логіки Бахтіна, стратегію «імпресіоністичної естетики». Бахтіну однаково неприйнятними були підходи до естетичної діяльності, згідно з якими, в одному випадку суб'єкт сприйняття ігнорувався на догоду художньому предмету («суб'єкт – учасник події стає суб'єктом байдужого, чисто теоретичного пізнання події» 2) в іншому – предметність (матеріальність) твору розчинялася в крайньому суб'єктивізмі читача-глядача (споглядача)-слухача, анулювалася в акті сприйняття світу героя позиції творця.

Читач стає у Бахтіна предметом наукової рефлексії насамперед як адресат, суб'єкт сприйняття, розуміння та інтерпретації художнього висловлювання, один зі складових і необхідних елементів естетичної єдності. Не пропонуючи закінченої дефініції категорії читача, дослідник при вирішенні найважливіших для нього проблем постійно звертається до теоретичного прояснення статусу «суб'єкта естетичного звершення», а також відповідних атрибуцій, які конкретизують та уточнюють основні позиції, що займає читач по відношенню до художнього цілого. Їх прояснення, за Бахтіним, має стати і предметом спеціального естетичного аналізу, який безпосередньо звернений не «на твір у його чуттєвій і тільки пізнанням впорядкованої даності, а на те, чим є твір для спрямованої на нього естетичної діяльності художника та споглядальника». Таким чином, увага до проблеми читача співвідноситься у Бахтіна з роздумами про шляхи та способи наукового освоєння художньої літератури.

В «Авторі та герої» розглядається взаємозв'язок позицій автора, героя і читача, визначаються точки розбіжностей між запропонованою Бахтіним концепцією естетичної діяльності та підходами, що існували до естетичної рецепції (саме тут робиться докладний аналіз так званої «естетики відчування» і «естетики вираження»), визначається стратегія поведінки читача, адекватна інтенціям автора.

Бахтін одним з перших в естетиці та літературознавстві показав, що подія читання, яка формується «дієвою свідомістю» читача, стає специфічним способом реалізації естетичного об'єкта. В «Авторі та герої» вчений моделює процес перетворення читача як суб'єкта етичної діяльності в суб'єкта естетичного завершення твору як художнього цілого».

[С. П. Лавлинский. Читатель у Бахтина // Новый филологический вестник. - 2005. - № 1. – Режим доступа: http://ifi.rsuh.ru/vestnik_2005_1.html .]

3. «У самозвіті-сповіді немає героя та немає автора, бо немає позиції для здійснення їх взаємин, позиції ціннісного позазнаходження; герой та автор злиті воєдино – це дух, який переборює душу у своєму становленні, який не може завершитися, але лише передзахоплююче оплотнитись в бозі (який став наївним духом). Тут немає жодного моменту, який тяжіє до себе і був би вилучений з безвихідно загальної та єдиної події буття, був би вільний від абсолютного смислового майбутнього. Зрозуміло, що фабула як естетично значущий момент в самозвіті-сповіді неможлива (тяжіє до себе та обмежена, замкнута плоть події, ізольована, яка має позитивні виправдані початок і кінець); не може бути й предметного світу як естетично значимого оточення, тобто художньо-описового моменту (пейзаж, оточення, побут та ін.). Біографічне ціле життя з усіма його подіями тяжіє до себе та не є цінністю (ця цінність життя може бути тільки художньою); просто самозвіт-сповідь не знає цього завдання – побудувати біографічно цінне ціле прожитого (в потенції) життя. Форма ставлення до себе самого робить усі ці ціннісні моменти неможливими.

Як сприймається читачем самозвіт-сповідь, чиїми очима він читає його? Наше сприйняття самозвіту неминуче буде схилятися до його естетизації. При такому підході сповідь постане сирим матеріалом для можливої естетичної обробки, допустимим вмістом імовірного, художнього твору (великою мірою біографічного). Читаючи сповідь своїми очима, ми цим привносимо ціннісну позицію позазнаходження суб'єкта самозвіту-сповіді з усіма пов'язаними з цією позицією можливостями, вносимо цілий ряд трансградієнтних моментів: надаємо завершальне значення кінця та інших моментів (бо ми тимчасово поза), підводимо другий план та фон (сприймаємо у визначеності епохи та історичної обстановки, якщо це нам відомо, просто, нарешті, сприймаємо на тлі того, що ми знаємо більше), закладаємо в осяжний простір окремі моменти звершення тощо. З усіх цих привнесених сприйняттям моментів надлишку може розгорнутися естетично закінчена форма твору».

[М.М. Бахтин. Автор и герой в эстетической деятельности. Смысловое целое героя. – Режим доступа: http://museum.philosophy.pu.ru/books/]


Другим за значущістю теоретиком західного постструктуралізму загальновизнано вважається філософ, культуролог Мішель Фуко (1926-1984), «мислитель, мислячий за допомогою історії». Реальний внесок Фуко у створення сучасної парадигми мислення визначається широтою культурного охоплення його вчення, інтердисциплінарною позицією. Філософським орієнтиром для Фуко став Ніцше, початком його слави – книга «Історія безумства», що відобразила уявлення суспільства про конфлікт норми і хаосу та принесла авторові інтелектуальне лідерство не тільки у Франції. Історія для Фуко – наймасштабніше з проявів людського божевілля, тотальне беззаконня несвідомого. У головній книзі Фуко «Порядок речей: Археологія людського знання» (1965) поряд з іншими термінами автор вводить поняття «епістеми» (сукупності припущень, упереджень і типів мислення, що створює й обмежує думку будь-якої конкретної епохи) і нове тлумачення поняття «Автор» (це лише «функціональний принцип», який обмежує уяву, ставлячи в рамки «образу думки» певної епохи).
ЗАВДАННЯ 2.Прочитайте розділ з книги І.П. Ільїна «Постмодернізм від витоків до кінця століття»

«Історичне несвідоме» Фуко

Так, основна мета досліджень Фуко – виявлення «історичного несвідомого» різних епох, починаючи з Відродження та до XX ст. включно. Виходячи з концепцій мовного характеру мислення та зводячи діяльність людей до «дискурсивних практик», Фуко постулює для кожної конкретної історичної епохи існування специфічної епістеми – «проблемного поля», теперішнього рівня культурного знання, що утворюється з дискурсів різних наукових дисциплін.

При всій різнорідності цих дискурсів, обумовлених специфічними завданнями різних форм пізнання, у своїй сукупності вони утворюють, за твердженням Фуко, більш-менш єдину систему знань – епістему. У свою чергу вона реалізується в мовній практиці сучасників як строго визначений код – зведення приписів та заборон. Ця мовна норма нібито несвідомо зумовлює мовну поведінку, а отже, і мислення окремих індивідів.

Пануванню цього культурного несвідомого Фуко протиставляє діяльність "соціально знедолених": безумців, хворих, злочинців і, природно, в першу чергу художників та мислителів. З цим пов'язана і мрія Фуко про ідеального інтелектуала, який, будучи аутсайдером по відношенню до сучасної йому епістеми, здійснює її деконструкцію, вказуючи на слабкі місця – вади загальноприйнятої аргументації, покликаної зміцнити владу панівних авторитетів та традицій.

Найістотнішим у вченні Фуко, як про це свідчить практика постструктуралізму, стало його положення про необхідність критики "логіки влади і панування" у всіх її проявах. Саме це є найбільш привабливою тезою його доктрини, що перетворилась на свого роду негативний імператив, який зачепив свідомість широких кіл сучасної західної інтелігенції. При цьому дисперсність, дискретність, суперечливість, повсюдність і обов'язковість прояву влади в розумінні Фуко надають їй вілтінок містичної аури, не завжди відчутної та усвідомлюваної, але тим не менш активно діючої надособистої сили.

Розроблена Фуко методика аналізу суспільної свідомості, концепція "децентрованого суб'єкта", трактування "волі-до-знання" як "волі-до-влади", інтерес до маргінальних явищ цивілізації, ірраціоналістичного тлумачення історичного прогресу – все це було взято на озброєння лівими деконструктивістами та постмодерністами» [17].



Відповісти на питання:

1.Що таке дискурсивна практика? Знайдіть розширене поняття в словнику (см. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов / И. Ильин. – М., 2001.- Режим доступа: terme.ru/dictionary/179‎).

2. Як пов'язана епістема з діяльністю «соціально знедолених»?

3. Певний мовний код реалізується в мовній практиці сучасників через...

4. «Негативний імператив» естетики М. Фуко заснований на ...



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconН. П. Мещерякова актуальні питання методики викладання літератури навчально-методичний посібник
Актуальні питання методики викладання літератури: Навчально-методичний посібник / Н. П. Мещерякова. – Кривий Ріг, 2017. – 119 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconО. О. Пальчикова калейдоскоп культур кривий Ріг 2014 З. П. Бакум, О. О. Пальчикова калейдоскоп культур (рівень В1) Навчальний посібник
Бакум З. П. Калейдоскоп культур (рівень В1) : [навчальний посібник] / З. П. Бакум, О. О. Пальчикова. – Кривий Ріг, 2014. – 101 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconФахові словники : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / бібліотека Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»; упоряд. Глущенко Л. О., Муханова С. В. – Кривий Ріг, 2015. – 20с

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconКомунальний навчальний заклад Київської обласної ради
Т. О. Гребенчук. Готуємося до історичної олімпіади: методичні та інформаційні аспекти: Навчально-методичний посібник. – Біла Церква:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка