Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74



Сторінка5/12
Дата конвертації15.04.2017
Розмір2.5 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема 5. Впровадження теорії роману М. Бредбері у творчості англійських письменників к. XX ст. – Г.Свіфт, С. Уотерс.
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Досліджуючи сучасний англійський роман, М. Бредбері зазначив, що одна з основних проблем в літературі 1980-х – це «проблема написання історії». Яскравою його прикметою стає мультикультуралізм, який проявляється не тільки на рівні духу, але і на рівні художньої форми творів. Письменники цього напряму (С. Рушді, К. Ішигуро, Т. Мо, Б. Окрі, BC Найпол та ін.) прагнуть переглянути концепцію національної самосвідомості та взаємовідносин культур.

Істотне значення для розвитку жанру має і таке яскраве явище, як «магічний реалізм»: англійські романи 1980-х років («Ночі в цирку» (1984) А. Картер, «Сором» (1983) С. Рушді, «Білий готель» Д .М Томаса) М. Бредбері розцінює як свідчення створення «нових міфів», для яких характерне використання готики, фантастики і сюрреалізму.

«У галузь постмодерністської поетики вільно вторгається пародійна гра, пастиш, гоммаж. Проте в 1990-і роки, після довгих років абсолютизації свободи форми, відбувається своєрідне відродження реалістичного імпульсу, певний синтез постмодернізму і реалізму. З'являються «неокласичні» модифікації постмодернізму, коли в англійській літературі знову стає очевидна її прихильність «класичній наративності». Підтвердженням цьому служать твори британських авторів 1990-х років, наприклад, «Будинок доктора Ді» (1992) і «Процес Елізабет Кри» (1994) П. Акройда, «Прощальний подих Мавра» (1995) С. Рушді, «Останні розпорядження »(1996) Г. Свіфта, а також «Професор Криміналє» і «В Ермітаж!» (2000) М. Бредбері» [Сысоева Ю.Н.].

Серед експериментаторів у творчості теорія роману Бредбері отримала підтвердження, – Грем Свіфт (1949), автор романів специфічного змісту, лауреат Букерівської премії 1996 року за роман «Останні розпорядження» і, на думку дослідників, один з найскладніших для сприйняття письменників. Його «романи якнайкраще ілюструють тенденцію сучасної англійської прози до «дегероїзації» історії, її перехід в «приватну власність», що виражається в зміні статусу «приватної» історії, іншому співвідношенні приватної і загальної історії». [Стринюк С. А. Человек и история в романах Грэма Свифта: «Водоземье», «Отныне и навсегда», «Последние распоряжения». – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/chelovek-i-istoriya-v-romanakh-grema-svifta]. Герої Свіфта – особливі персонажі, майже аутисти, в текстах його романів увага найчастіше переноситься в сферу «внутрішньої історії», майже психологічного анамнезу, що представляє собою складну пізнавальну задачу для читача. Такий ракурс ускладнений і жанровою природою роману Свіфта. Наприклад, роман «Земля води» (1983), один з визнаних шедеврів англійської школи постмодернізму, поєднує в собі жанрові характеристики готичної сімейної саги, детектива, філософського роздуму про сенс історії та природи.

Такого ж плану конструкції відрізняють й інші романи письменника – «Волан» (1982), «Світло дня». Характерними для письменника стають такі впізнаванні способи організації тексту, як «цитування» культурних епох, використання соціально-значущих, «клішованих» локусів – образів пабів, географічних просторів тощо. У романі «Відтепер і назавжди» Свіфт використовував постмодерністський прийом «інтелектуального кліше», коли формульна література або класичні образи стають пізнаваною цитатою; «Вічний образ» Гамлета і елементи психоаналізу для поглиблення образу персонажів, провокуючого активну роботу асоціативного мислення читача, виводять текст на інші рівні сприйняття.

Особливо помітний постмодернізм у використанні пастишу в романі «Земля води»: «тут серйозний психологічний роман у формі монологу змішаний з народними казками, легендами, витягами з підручника історії та енциклопедій. Починаючи з «Останніх розпоряджень» (1996), жанрового розщеплення практично не спостерігається. У «Світі дня» (2003) і «Завтра» (2007), звичайно, можна знайти риси тих чи інших різновидів роману (детективного, любовного, психологічного), але того вже вимагає сюжет, а не авторське прагнення до експерименту. Помітно зменшується захоплення Свіфта інтертекстуальною грою. Гранична насиченість чужими звучними голосами «Землі води» і «Останніх розпоряджень» змінюється щодо інтертекстуальності нейтральною розповіддю романів «Світло дня» і «Завтра» [Богданова Н.М. Тенденции развития современного британского романа (на примере творчества Грэма Свифта) – Режим доступа: http://lomonosov-msu.ru/archive/Lomonosov_2009/foreign/bogdanova.pdf].

ЗАВДАННЯ 1.
1.Прочитайте роман Г. Свіфта «Останні розпорядження». Постарайтеся знайти точки дотику з традицією англійського філософського роману і виокремити ознаки постмодерністського конструкту.

2.Зіставте з власним розумінням творчості Свіфта думку А.В. Пустовалова: «Свіфт, користуючись манерою письма постмодернізму, реалізує свій власний задум. І його роман є скоріше пародією на постмодернізм, ніж самим постмодернізмом. У 90-і роки проявляється тенденція використовувати манеру постмодернізму не стільки для деконструкції, скільки для конструкції (побудови) і пропонується їх можливе об'єднання як реалізація принципу додатковості між інтеграцією і диференціацією, що чітко простежується в романі Свіфта «Останні розпорядження». З одного боку, автор чітко диференціює своїх персонажів, їх мислення, точку зору. З іншого – ця диференціація відбувається в одному культурному контексті, що об'єднує їх» [Грэм Свифт и его роман «последние распоряжения» в контексте эпохи постмодернизма – Режим доступу: http://townbookie.com/book/336-problemy-metoda-i-poyetiki-v-mirovoj-].


Сара Уотерс (р. 1966) – яскраве явище в когорті сучасних письменників Великобританії. Доктор філософії і фахівець з англійської літератури, перш ніж стати відомою, вона працювала університетським викладачем, входила до літературного гуртока «Письменники північного Лондона» і писала публіцистичні статті до різних журналів. Популярність Сарі Уотерс приніс яскравий, двозначний роман «Оксамитові кігтики», сюжет якого побудований навколо одностатевих взаємин головної героїні, яка прагне вижити у вікторіанському Лондоні. Надалі увага Уотерс поширюється на соціальні, філософські, навіть екзистенційні аспекти людського існування, архітектоніка її романів набуває все більшої вишуканості і напруженості, все більше актуалізується постмодерністський модус написання, що проявляється, наприклад, у техніці пастишу в усіх п'яти романах Уотерс, кожен з яких викликав сенсацію в літературному світі Європи.

В англійській літературі останніх десятиліть пастиш представлений досить широко і в творчості самих іменитих представників сучасного культурного процесу – Д. Фаулза, А.С. Байєтт, П. Акройд, Д. Лоджа, Дж. Барнса, М. Бредбері та ін. Особливістю англійського постмодерністського роману, на думку дослідників, є його тісний зв'язок із традицією, постійне звернення до попередніх зразків, що й зумовило продуктивність такого жанру, як роман-пастиш. Т.Н. Красавченко підкреслювала характерний для сучасного англійського роману постійний зв'язок з традицією, продовження і використання культурних артефактів і знахідок попередників. «Гра з традицією стає основоположним принципом поетики сучасного роману, споруджуваного одночасно як продовження і переосмислення, нове прочитання літератури минулих століть <...> Незважаючи на активну творчу роботу в галузі романного жанру, що представлений декількома поколіннями письменників, англійський роман «відтворює еклектичність, властиву свідомості XX століть», що дає підстави стверджувати, що «сучасний роман створювався передусім як роман-пастиш, в якому часто зливалися в єдине ціле стилі різних вікторіанських письменників» [Толстых О. А. Английский постмодернистский роман конца XX века и викторианская литература: интертекстуальный диалог: на материале романов А.С. Байетт и Д. Лоджа. - Режим доступа: http://www.dissercat.com /content/angliiskii-postmodernistskii-roman-kontsa-xx-veka-i-viktorianskaya].

«Тонка робота» (2002) – роман-пастиш, який дивовижно точно передає побут і звичаї Вікторіанської епохи, описує як повсякденне життя злодіїв, так і традиції виховання молодої дівчини аристократичного роду. Назва роману «Тонка робота» («Fingersmith») – зі старого англійського сленгу – означає кишенькового злодія і крім того акушерку, обидва вирази відображають смислові пласти роману. Принцип пастишу в тексті поширюється через сюжетно-композиційну схему на тематично-змістову площину, а також на образну систему. У «Тонкій роботі» не тільки псевдо-джентльмен представляє набір класичних образів вікторіанського роману: тут є й ідеалізовані (згідно з жанром Ньюгейтського вікторіанського роману) закоренілі злочинці, які експлуатують хлопчаків, прищеплюючи їм своєрідну злодійську гордість; образ юної дівчини, «занепалого створіння», характерний для багатьох романів сучасників Діккенса (такий образ був втіленням почуття провини, яку відчував по відношенню до них благополучний середній клас), цілий калейдоскоп жіночих образів-варіантів з промовистими прізвищами – «місіс Аспид, Бетті стибрила, Дженні Підступи, Моллі нахабно, – і ось нарешті та, кого він шукав ... Сьюки Соплі», бідна, але горда дівчина, своїми моральними якостями досягла добробуту у вікторіанському романі (прототип Джен Ейр), але травестований Сарою Уотерс згідно з правилами пастишу.

Найбільш цікавим ефектом пастишизаціі якраз і є в романі зміна іміджів двох головних героїнь – Сью Тріндер і Мод Ліллі. Найпереконливіші і яскраві в романі, по черзі виконуючи наративну функцію, вони виявляють свою справжню сутність тільки ближче до фіналу, пройшовши шлях випробувань і спокус, того самого зрадництва, природа якого так цікавить Сару Уотерс.


ЗАВДАННЯ 2.

1. Прочитайте роман С. Уотерс «Тонка робота», знайдіть жанрові ознаки пастишу.

2. Визначте інтертекстуальні зв'язки роману С. Уотерс «Тонка робота» з творами Ч. Діккенса, Ш. Бронте або інших письменників. Доведіть цитатами поруч.

3. Подумайте, як проявляється в романі Сари Уотерс така особливість художньої моделі неовікторіанського роману і постмодерністської естетики як «звернення до табуйованих літературних тем»?
Питання для самоконтролю за модулем 2.

1. Які риси роману Бредбері вказують на такі, що характерні для епохи постмодернізму?

2. Яка структурна домінанта знайшла відображення у романі «Професор Криміналє» через прояв різноманітних форм пародії? Знайдіть приклади їх присутності на різних структурних рівнях твору.

3. Яким чином авторське бачення дійсності, осмисленої індивідуально, відбилося в структурі роману «Професор Криміналє»? Знайдіть у тексті приклади художнього синтезу різноприродних начал (пародійного, есеїстичного та біографічного, елементів «масової» літератури і високоінтелектуальної прози).

4. Які з особливостей сучасного роману знайшли відображення у романі Г. Свіфта «Останні розпорядження»?

5. За якими ознаками, що знайшли відображення в романах Г. Свіфта, помітні загальні зрушення англійського роману в просторі постмодерністської теорії?

6. Яким чином вікторіанський роман втілюється у формі пастишу в романі С. Уотерс «Тонка робота»?

7. Які риси поетики постмодернізму помітні в романах Г. Свіфта і С. Уотерс?



Змістовий модуль № 3. Сучасна італійська література
Тема 6. Симулякр у системі образів "Маятник Фуко" У. Еко
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:
Творчість італійського вченого-медієвіста і семіотика, фахівця з масової культури, публіциста і прозаїка Умберто Еко (р. 1932) являє собою складний сплав теоретичних розробок та їх художньої реалізації, що загалом дозволяє розглядати його діяльність у ракурсі постмодерністських відкриттів епохи. Автор великої монографії про творчість У. Еко А. Р. Усманова пише: «Унікальність ситуації Умберто Еко полягає насамперед у тому, що за його творами можна було б відновити загальну картину еволюції західної гуманітаристики останніх тридцяти років, оскільки він завжди опинявся в епіцентрі інтелектуальних подій і опинявся в ньому, як правило, дещо раніше інших. З іншого боку, він – один з тих небагатьох теоретиків, хто зважився не тільки в теорії, але і в реальності подолати табу-кордон, що розділяє сферу академічних досліджень та культурної практики» [Усманова А. Р. Умберто Эко: парадоксы интерпретации. - Режим доступу: http://yanko.lib.ru/books/cultur/usmanova-eco.htm].

Творчу манеру Еко відрізняють «іронія, енциклопедизм і широта наукових інтересів», у його наукових працях розглянуті різноманітні проблеми поступального руху постмодернізму, введені або переосмисленні Еко терміни (наприклад, емпіричний автор, відкритий твір, ідеальний, абстрактний, реальний та імпліцитний читач, енциклопедія, гіперінтерпретація та ін.) стали азбукою сучасної літературної науки. Інтереси письменника широкі й різноманітні: середньовічна філософія і медієвістика, масова культура, проблеми інтерпретації, семіотика і структуралізм, теорії змови, творчість Борхеса і т. д. У теоретичних роботах У. Еко («Відкритий твір» (1962), «Відсутня структура» (1968), «Поетики Джойса» (1965), «Роль читача» (1979), «Кант і качконіс» (1997) та ін.) представлені проблеми загальнокультурного значення, що привертають увагу і донині: проблема взаємодії текстуальних стратегій, різні типи читачів, теорія "можливих світів" стосовно аналізу фабульних очікувань читача, поняття "сценарію" (або "фрейму" як сукупності певних культурних кліше у свідомості читача), ідеологія читача і тексту тощо. Кількість написаних ним робіт велика, різноманітна і насилу піддається класифікації; 6 романів є своєрідною ілюстрацією цілого спектру постмодерністських прийомів, що блискуче виявляються в художньому тексті.

Якщо роман «Ім'я троянди» загальновизнано вважається всебічною ілюстрацією постмодерністської естетики і поетики, яка демонструє інтертекстуальність всіх типів, багаторівневу побудову тексту, ізоморфну структуру оповідання і багато ін., то в романі «Маятник Фуко» (1988) поряд з таким же широким спектром стратегій постмодернізму втілена ідея симулякра як універсального засобу конструювання модерної культурної реальності. Роман побудований як інтелектуальний трилер, уявний лабіринт-план, якого насправді не існує і який являє собою композиційно-базовий симулякр, закладений в саму ідею книги.

Симулякр як феномен сучасної культурної реальності існує і реалізується в умовах формування культурної гіперреальності. У своєму есе «Подорожі в гіперреальності», написаному в середині 70-х рр., Еко вводить поняття «гіперреальності» і пов'язаної з нею «симуляції» – одного з ключових термінів постмодернізму, що отримав розробку в знаменитій роботі Жана Бодрійяра «Симулякри і симуляція» (1981).


ЗАВДАННЯ 1.

1.Знайдіть у термінологічному словнику і випишіть значення терміна «симулякр».

2.Прочитайте і законспектуйте основні положення 4 розділу «Постмодернізм у філософії, мистецтві, культурі» з монографії В.М. Діанової «Постмодерна філософія мистецтва: витоки і сучасність» (СПб., 2000):

«Багато особливостей сучасної культури Бодрійяр виводить з концепції симулякрів, викладеної ним у ряді публікацій, у тому числі в книзі« Символічний обмін і смерть »(1976). Під симулякрами він розуміє образи, що поглинають, витісняють реальність. Симулякри, на думку автора, виникають лише на певному етапі розвитку культури. Так, наприклад, немає їх у кастовому суспільстві, оскільки знаки захищені в ньому системою заборон, що забезпечує їх повну ясність і наділяє кожен недвозначним статусом. В епоху Ренесансу починається царство звільненого знака і в зв’язку з цим суспільство, як стверджує Бодрійяр, неминуче вступає в епоху підробки. Він розрізняє три рівні симулякрів.

У якості ілюстрації підробки або фальшивки першого рівня Бодрійяр вказує на неймовірні досягнення штукатурки (гіпсу) в мистецтві бароко: в соборах і палацах штукатурка обіймає всі форми, імітуючи будь-які матеріали – оксамитові фіранки, дерев'яні карнизи, безпристрасних ангелів і чуттєві вигини тіл; все це знаменує собою тріумф демократії штучних знаків. Знаки першого рівня – складні, повні ілюзій, з двійниками, дзеркалами, театром, іграми масок – з приходом машин перетворюються на знаки грубі, нудні, одноманітні, функціональні та ефективні. У цьому бачить Бодрійяр відміну симулякрів першого рівня від другого, називаючи цей процес «радикальною мутацією».

Симулякри другого рівня утворюються в технічну епоху відтворення, якій притаманна серійність. Бодрійяр відзначає, що вперше зробив важливі висновки з принципу відтворення В. Беньямін у статті «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності» [37]. Беньямін був першим, хто побачив у технології виробництва засіб, форму і принцип абсолютно нового покоління смислів. Беньямін, а за ним Х.М. Маклюен, вважає Бодрійяр, бачили, що істинний сенс полягає в самому акті відтворюваності. Охоплена лихоманкою нескінченної відтворюваності, система призводить до утворення третього рівня симулякрів, де створюються моделі, від яких походять всі форми. Тільки точність моделі має значення, так як ніщо більше не розвивається відповідно до своєї мети. Моделювання більш фундаментально, ніж серійне виробництво, тут взаємозамінність знаків більш принципова. Сигнали коду як програмні матриці поховані глибоко, здається, на нескінченній відстані від «біологічного» тіла, вони як «чорні ящики», де в зародку міститься будь-яка команда і будь-яка відповідь. Простір більше не лінійний або вимірюваний, але клітинний: він нескінченно відтворює одні й ті ж сигнали. Цикли смислів стають набагато коротше в циклічному процесі «питання/відповідь», що зводяться до байту. Такий цикл просто описує періодичне використання одних і тих же моделей.

Отже, великі симулякри, створені людиною, не належать світу природних знаків, а перебувають у світі розрахованих сил: кібернетичний контроль, модульовані відхилення, зворотній зв'язок байтів інформації та ін. Кожен наступний рівень симулякрів включав у себе попередній. Як свого часу рівень підробки був захоплений і поглинений серійним відтворенням, так само і весь рівень виробництва провалюється тепер в операційну симуляцію. У книзі «Відвертість зла: есе про екстремальні феномени» [38] він оцінює сучасний стан культури як стан симуляції, в якому «ми приречені перегравати всі сценарії саме тому, що вони вже були одного разу розіграні – все одно реально чи потенційно». «Ми живемо серед незліченних репродукцій ідеалів, фантазій, образів і мрій, оригінали яких залишилися позаду нас», – переконаний філософ. Наприклад, зникла ідея прогресу – але прогрес триває, пише Бодрійяр. Пропала ідея багатства, яка колись виправдувала виробництво, – а саме виробництво триває, і з ще більшою активністю, ніж колись. У політичній сфері ідея політики зникла, але триває політична гра. З усіх сторін ми бачимо спадання сексуальності і розквіт якоїсь (вихідної?) стадії, де безсмертні асексуальні істоти розмножуються простим поділом єдиного навпіл.

Бодрійяр зазначає, що сучасна культура перенасичена, що людство не в змозі розчистити скупчені завали, що багато культурних явищ перебуває в стані трансу (заціпеніння), звідси відповідні розділи його книги: «Трансестетіка», «Транссексуальність», «Трансекономіка». Згідно з філософом, сучасна культура немічна, людство не здатне знайти хоч який-небудь позитивний імпульс у своєму розвитку. Характеризуючи сформовану у світі ситуацію, він зазначає, що тріумфальний хід модернізму не привів до трансформації людських цінностей, зате відбулося розсіювання, інволюція цінностей, і наслідком цього виявилася «тотальна конфузія», «неможливість вигадати який-небудь визначальний принцип: ні естетичний, ні сексуальний, ні політичний» [Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность. – Режим доступу: http://anthropology.ru/ru/texts/dianova/ppa_1_5.html].
3. Порівняйте з висловлюванням Н. Маньковської:

«Таким чином, симулякр – це псевдоріч, що заміщає "агонізуючу реальність" постреальністю за допомогою симуляції, яка видає відсутність за присутність, стирає відмінності між реальним і уявним. Він посідає в некласичній постмодерністській естетиці те місце, яке належало в традиційних естетичних системах художньому образу. Якщо образність пов'язана з реальним, породжує уявне, то симулякр генерує реальне другого порядку. Ера знаків, що характеризує західноєвропейську естетику Нового часу, проходить кілька стадій розвитку, відзначених наростаючою емансипацією кодів від референтів. Відображення глибинної реальності змінюється її деформацією, потім – маскуванням її відсутності і нарешті – втратою будь-якого зв'язку з реальністю, заміною сенсу – анаграмою видимості – симулякром » [Маньковская Н.Б. Эстетика постмодерна. – Режим доступу: www.kremlyakov.ru/library/039.rtf‎].


ЗАВДАННЯ 2.

1. Прочитайте роман У. Еко «Маятник Фуко», простежте основні лінії сюжету і збудуйте систему образів; спробуйте визначити, як реалізовані стратегії постмодернізму в тексті.

2. Поясніть сенс цитати критика Г. Кнабе:

«Привид правлячого світом таємничого підпілля, переживання історії як вмістища окультних сил, всевладдя яких лише прикрите шкільно-добромисним і раціонально-оптимістичним флером, ростуть звідси. Якщо історичні факти сумнівні, якщо реальний зв'язок між ними неустановлений і замінюється зв'язком, що вкорінений в звичках мислення, якщо відповідальність дослідника перед істиною, яку він виявляє і, спираючись на факти, прагне довести – самообман або гра в науковість, коротше, – якщо суспільне життя та історія непроникні, то їх можна вигадати. Але вигадуємо ми на основі того, що вклав у нас наш час, який ми пережили і несемо в собі, і якщо в його рамках немає місця науковому пошуку і раціональному поясненню, доведенню істини і відповідальності перед нею, то залишаються різноманітні варіації напівбожевілля-напіводержимості, спекуляцій філософсько-ідеологічних і спекуляцій комерційних. Вони зливаються в наростаючий демонізм, просякнутий блазенством, вульгарністю і кров'ю; їх огляд та анатомія – сюжет книги» [Г. Кнабе: Роман Умберто Эко «Маятник Фуко» и обязанность предупреждать // Кнабе Г.С. Избранные труды. Теория и история культуры. - М.-СПб.: Летний сад; М.: РОССПЭН, 2006. - С. 952-961].

3. Знайдіть у тексті приклади симулякрів першого і другого рівня.
Тема 7. Поняття «гіперроман» і його реалізація в романі І. Кальвіно «Замок схрещених доль»
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:
Італо Кальвіно (1923-1985) в історії італійської та світової літератури посідає важливе місце як письменник, у творчості якого відбилися характерні для епохи процеси. І. Кальвіно – одна з ключових фігур в літературі постмодернізму. Уже його дебютна книга «Стежка павукових гнізд» (1947) була написана в рамках неореалізму, відрізнялася унікальною манерою подачі матеріалу, особливою «казковою» відстороненістю, яка згодом знайде реалізацію у творчому методі письменника. Його активна письменницька діяльність призвела до того, що в 60-і роки Кальвіно включається в дискусії про долю літератури, входить до складу паризької письменницької групи OULIPO (у розгорнутому перекладі: Відкриття Потенційної Літератури), що займалася «математико-літературними дослідами і дослідженнями». Її учасники виступали проти Ролана Барта і групи «Тель Кель», активно розробляли «автоматичне письмо» і перші положення постмодернізму. Результатом полеміки стала пізніше творчість Кальвіно – романи комбінаторного характеру «Незримі міста» (1972), «Замок схрещених доль» (1973) і «Якщо одного разу зимової ночі подорожній ...» (1979), які дослідник М. Візель визначає як «різні зразки художнього гіпертексту». Свої теоретичні погляди Кальвіно виклав у ряді робіт, наприклад, «Поставимо хрест» (1980), «Американські лекції» (посм., 1988), «Навіщо читати класиків» (посм., 1991) і «Шість пам'ятних записок для наступного тисячоліття» (1999), яку складають шість лекцій, прочитаних Кальвіно в Гарварді.

Термін «гіпертекст» був вперше запропонований Тедом Нельсоном у 1962 році як принцип опису гіпертекстової системи для зберігання і пошуку інформації. Гіпертекстові структури спочатку використовувалися для інформаційних цілей, пізніше поширилися і в сферу художніх текстів, заснованих на ідеї Жака Дерріди про нелінійний лист. Зразковими гіпертекстами називають «Гру в класики» Хуліо Кортасара, «Огляд світів Герберта Куейн» Х.Л. Борхеса, "Хозарський словник" Мілорда Павича і «Якщо одного разу зимової ночі подорожній» І. Кальвіно. За деякими посиланнями (Візель М. на: Торпакова, Ольга. Італо Кальвіно та література ex machina. // "Ex libris НГ" №19 від 20.05.98) І. Кальвіно використовував термін «гіперроман», характеризуючи свої останні романи в збірці есеїв «Машина літератури» (1980).


ЗАВДАННЯ 1.

1. Зіставте різні визначення терміна «гіпертекст»:

«Гіпертекст – текст, побудований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і безліч текстів. Найпростіший приклад гіпертексту – це будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття має відсилання до інших статей цього ж словника. У результаті читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої, у міру потреби, ігноруючи гіпертекстові відсилання; читати статті поспіль, справляючись з відсиланнями; нарешті, пуститися в гіпертекстове плавання, тобто від одного відсилання переходити до іншого. Гіпертекст – це нелінійний лабіринт, своєрідна картина світу, і вийти з нього, увійшовши один раз, важче, ніж може здатися на перший погляд» [Энциклопедический словарь культуры XX века. – М.: «Аграф», 2001.- С.95].

«Гіпертекст – вид письмової комунікації, яка являє собою особливу форму організації письмового тексту, опосередкованого комп'ютерним середовищем і характеризується процесом нелінійного письма і читання» [Цит. по: О. В. Соболева. Гипертекст как способ организации художественной литературы в интернет-пространстве // Вестник Челяб. гос. ун-та. - 2013. - № 1 (292). - Филология. Искусствоведение. Вып. 73. - С. 130–133.].

«Гіпертекст можна визначити як нелінійну документацію, яка розміщується і взаємопов'язується, дозволяючи читачеві досліджувати інформацію, що міститься в ній у послідовності, яку він сам обирає. Гіпертекст дозволяє пов'язувати текст, аудіо, фотографії, креслення, карти, рухомі картинки та інші форми інформації в осмислене ціле, доступ до якого може здійснюватися за допомогою системи індексації, орієнтованої на конкретні ідеї, а не на конкретні слова в тексті [Эпштейн В.Л. Введение в гипертекст и гипертекстовые системы. – Режим доступу: http://www.ipu.rssi.ru/publ/epstn.ht)].

«Гіпертекст – це подання інформації як зв'язаної (linked) мережі гнізд (nodes), в яких читачі вільні прокладати шлях (navigate) нелінійним чином. Він допускає можливість множинності авторів, розмивання функцій автора і читача, розширення роботи з нечіткими межами і множинність шляхів читання» [Дж. Ландоу]. У цьому визначенні необхідно підкреслити три основні характеристики гіпертексту. Це:

- дисперсність структури. Інформація подається у вигляді невеликих фрагментів-гнізд, і «увійти» в цю структуру можна з будь-якої ланки;

- нелінійність гіпертексту. Читач відтепер вільний (змушений) сам вибирати шлях читання, створюючи при цьому свій текст. Така ситуація, як зазначає Дж. Ландоу, унеможливлює класичну літературну критику: гіпертекст «розчиняє» ту жорстку фіксованість тексту, що є фундаментом теорії і практики нашої критики. Критик в принципі не може прочитати гіпертекст цілком, це «нечитаний (readless) текст»;

- різнорідність і мультимедійність, тобто застосування всіх засобів впливу на споживача-читача, які тільки можливі технічно в даній системі (саме це мається на увазі під словами «розширені роботи», expanded works) – від суто літературних (вибору оповідної стратегії і стилістики) через видавничі (шрифти, верстка, ілюстрації) і аж до самих складних комп'ютерних (звук, анімація, відсилання до інших, нехудожніх матеріалів). [Визель М., Поздние романы Итало Кальвино как образцы гипертекста. – Режим доступа: http://spintongues.msk.ru/calvino.htm].
2. Знайдіть в інтернеті і вивчіть роботу Епштейн В. Л. «Введение в гипертекст и гипертекстовые системы» (Режим доступу: http://www.ipu.rssi.ru/publ/epstn.htm). Знайдіть продовження таких цитат:

«Гипертекстовая система позволяет писателю любого (научного, технического, экономического, художественного и др.) текста….»

«Для того, чтобы информационная система могла быть названа гипертекствой информационной системой, она должна обладать следующим рядом характеристик…»

«Концепция гипертекстовых систем расширяет инструментарий письма (и чтения), включая в него средства для…»

«В процессах любой авторской деятельности, различаются две составляющие: 1) техническая составляющая, которая осуществляется при помощи карандаша, ручки или клавиатуры и 2)…»
3. Прочитайте есе з «Американських лекцій» І. Кальвіно, законспектуйте, спробуйте усвідомити концепцію автора про літературну версію гіпертексту.

4. Прочитайте фрагмент останнього есе С’юзен Зонтаг «Подбайте про світ» (написане в 2004; опубл. посмертно в 2007), визначте її ставлення до теорії гіперлітератури:

«Роман, як нам відомо, підійшов до кінця. Однак нема причин засмучуватись. Щось більш чудове (і більш демократичне) займе його місце: гіперроман, який буде написаний в нелінійному і непослідовному просторі, можливий завдяки допомозі комп’ютерних технологій.

Нова літературна модель пропонує звільнити читача від двох стовпів традиційного роману: лінійної розповіді і фігури автора. Читач, змушений читати одне слово, яке слідує за іншим, щоб досягнути кінця речення, один абзац за іншим абзацом, щоб закінчити сцену, буде радий дізнатись, що, згідно з однією із думок, «справжня свобода» для читача тепер можлива завдяки винаходу комп’ютера – це «свобода від тиранії послідовності».

Гіперроман «не має початку; він реверсивний; ми отримуємо доступ до нього через декілька точок входу, ні одна з них не може бути однозначно названа головною». Замість того щоб дотримуватися лінійної схеми, нав’язаної автором, читач тепер може за власним бажанням переміщатись «нескінченно широким простором тексту».

Я вважаю, що більшість читачів (мабуть, фактично всі читачі) з подивом дізнаються, що структурна розповідь, починаючи із самої основної схеми «початок-середина-кінець», яка наявна в традиційному епосі, і закінчуючи майстерно побудованими розповідями з порушеною хронологією від особи декількох оповідачів, є не стільки джерелом задоволення, скільки формою пригнічення.

Насправді, саме історія і є тим, що цікавить більшість читачів у художній літературі – як в казках, у детективах, так і в складних розповідях Сервантеса, Достоєвського, Джейн Остін, Пруста й Італо Кальвіно. Історія – ідея того, що події відбуваються в специфічному причинно-наслідковому порядку – це і те, як ми бачимо світ, і те, що нас в ньому більше всього цікавить. Люди, які читають просто так, будуть читати заради сюжету.

Однак апологети гіперлітератури заявляють, що ми побачимо сюжет «обмежуючим» і будемо протестувати проти цих обмежень. Нібито ми обурювались і прагнули звільнитися від вікової тиранії автора, який диктує хід подій, і хотіли бути насправді активними читачами, які в будь-який момент читання тексту мають можливість вибирати між різними альтернативними сценаріями й розв’язками за рахунок перестановки текстових блоків. Гіперлітературу іноді вважають імітацією реального життя з його незліченою кількістю можливостей і несподіваних поворотів, тому, я вважаю, її розхвалюють як свого роду граничний реалізм» [Зонтаг С. Подбайте про світ. – Режим доступу: gefter.ru/archive/10241].

Постмодерністський етап в творчості І. Кальвіно починається з роману «Замок перехрещених доль» (1969). Змодельована в тексті ситуація виражається в тому, що в умовному місці – замку – збираються умовні персонажі, не маючи можливості говорити. За допомогою карт-таро вони розкладають пасьянси, в логіці яких вибудовують версії своїх доль. Гра перехресть – «схрещень» дає можливість багатозначних інтерпретацій одних і тих самих карткових знаків-символів, за допомогою яких механізми комунікації при всій їх випадковості реалізовуються в спілкуванні, без якого людське суспільство існувати не може. Комбінаторика, випадковості гри, інтерпретації – завдяки цим якостям роман «Замок перехрещених доль» вважають «одним з перших докомп’ютерних гіпертекстів у світовій літературі» [Визель М. Le citta invisibili. «Невидимые города» онлайн (Опыт проявления художественного гипертекста) // Русский журнал, 9 сентября 2002].

Композиційна будова роману дуже складна, має дві частини: «Замок» і «Трактир», дія яких відбувається в одному просторі, але за двома різними схемами співвідношення одних і тих самих історій. Різні шляхи дешифрування подій дають 12 версій доль мандрівників, які зібралися в замку на ночівлю (І. Кальвіно писав: «В «Замку» карти, які містять в собі ту чи іншу історію, організовані в подвійні колонки, горизонтальні чи вертикальні, і перехрещені ще трьома подвійними рядами карт (горизонтальними чи вертикальними), які складають послідовні історії. У результаті утворюється загальна мозаїка, в якій можна «прочитати» три повісті горизонтально і три повісті вертикально, і до того ж кожна з цих послідовних карт може бути прочитана в протилежному напрямку, як інша історія. Таким чином, виходить дванадцять історій»). При цьому як загальна мозаїчна картина й складається весь роман-гіпертекст. В основі роману – типово постмодерністська ідея множинності точок зору, яка набуває гіпертекстуального втілення.


ЗАВДАННЯ 2.

1. Прочитайте роман І. Кальвіно «Замок перехрещених доль», знайдіть, як виражаються в його тексті такі ознаки гіперроману, як

- дисперсність, нелінійність і полісемія гіпертексту;

- можливість вільної навігації в ньому реципієнта;

- мозаїка текстів;

- відмова від пошуків якоїсь однієї істини, лінії розвитку, тенденції, фабули, сюжету; від абсолютизації будь-яких цінностей, від моногносеологізму.


2.Підтвердіть цитатами з тексту таке спостереження М. Візеля:

«Кальвино устанавливает не только внутренние, но и также внешние, т.е. интертекстуальные связи с носителями визуальной информации. Когда приходит очередь автора рассказывать свою собственную историю, ассоциации уводят его от карт к картинам: Кальвино подставляет на место карты Отшельник Святого Иеронима, а на место карты Рыцарь Мечей –Святого Георгия, и в книгу включается своеобразное искусствоведческое исследование, вполне в духе "школы Анналов": как на протяжении веков изображались эти два персонажа различными художниками и граверами, и как при этом менялись атрибуты и ландшафты. Таким образом, в полном соответствии с определением гипертекста, происходит, с одной стороны, размывание границ между художественным и нехудожественным текстом, а с другой – границы самого произведения становятся "прозрачными", "нечеткими" сами по себе. Книга в буквальном смысле слова расползается во все стороны – Уффици, Лувр, галереи Лондона и Мюнхена» [Визель М. Поздние романы Итало Кальвино как образцы гипертекста. – Режим доступа: http://www.netslova.ru/viesel/viesel.htm]


Питання для самоконтролю за модулем 3.

  1. Чим відрізняються симулякри різних рівнів? Яку роль вони відіграють в постмодерністському тексті?

  2. Як пояснюють феномен симулякру У. Еко і Ж. Бодрійяр?

  3. Симулякр якого рівня (за Ж. Бодрійяром) покладено в основу роману «Маятник Фуко» історія?

  4. Які ще приклади симулякрів можна знайти в системі образів роману?

  5. Які вигадані тексти в романі починають існувати замість оригіналів, впливати на свідомість персонажів, заміщуючи реальні тексти і породжуючи симулякри?

  6. За якими ознаками гіпертекст співпадає з естетикою постмодернізму?

  7. У чому головна відмінність гіпертексту від звичайного тексту? Визначте характер посилань, як основної відмінності:

- у звичайному тексті пасивні, носять декларативний характер;

- у гіпертекстовому документі активні – спрацьовують автоматично, без участі користувача.



  1. Назвіть три групи літературних гіпертекстів, які зазвичай виокремлюються при спробі їх класифікації.

  2. Як І. Кальвіно визначає «гіперроман»? Чи знаходить втілення теорія «гіпертексту» в його творчості?


Змістовий модуль № 4. Функція міфу в постмодерністській літературній концепції


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconН. П. Мещерякова актуальні питання методики викладання літератури навчально-методичний посібник
Актуальні питання методики викладання літератури: Навчально-методичний посібник / Н. П. Мещерякова. – Кривий Ріг, 2017. – 119 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconО. О. Пальчикова калейдоскоп культур кривий Ріг 2014 З. П. Бакум, О. О. Пальчикова калейдоскоп культур (рівень В1) Навчальний посібник
Бакум З. П. Калейдоскоп культур (рівень В1) : [навчальний посібник] / З. П. Бакум, О. О. Пальчикова. – Кривий Ріг, 2014. – 101 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconФахові словники : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / бібліотека Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»; упоряд. Глущенко Л. О., Муханова С. В. – Кривий Ріг, 2015. – 20с

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconКомунальний навчальний заклад Київської обласної ради
Т. О. Гребенчук. Готуємося до історичної олімпіади: методичні та інформаційні аспекти: Навчально-методичний посібник. – Біла Церква:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка