Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74



Сторінка9/12
Дата конвертації15.04.2017
Розмір2.5 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема 13. Множинність авторської присутності в «Нью-Йоркській трилогії» П. Остера
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

В американській літературі постмодернізм сформувався раніше, ніж в інших країнах, розвивався інтенсивніше і багато письменників- постмодерністів одночасно є і розробниками його теорії, що вважається відмінною рисою цієї національної версії. Найвпливовішим теоретиком постмодернізму вважається американський філософ-марксист Фредрік Джеймісон, який зіграв ключову роль в описі й осмисленні постмодерну як геополітичної моделі та «культурної логіки пізнього капіталізму». Культурно-історичний фон, який сприяв якісній зміні американської словесності, формувався за певними етапами: 7080-ті роки критики назвали «Я-десятиліттям», фіксуючи підпорядкування глобальних та національних проблем особистого та приватного, потім пішла економічна дестабілізація 90-х років, трагічні уроки 11 вересня 2001 року. Головними рисами нової культурної ситуації стали падіння престижу художньої літератури, пошук нових привабливих літературних моделей, що відображають стрімкість національного життя, динамічність, відкритість рухам світової художньої думки. «Разом з тим, переставши бути відокремленою, вона зберегла і свою яскраву самобутність. Примітно, що будь-яке художнє явище будь-то модернізм або постмодернізм приймає в американському розвороті абсолютно своєрідні обриси» [Cтароверова Е. В.: Американская литература. – Режим доступа: http://lit-prosv.niv.ru/lit-prosv/staroverova-amerikanskayaliteratura/post-postmodernizm.htm].

Дослідники виокремлюють кілька варіантів розвитку постмодерністської літератури в американській версії – наприклад, «абсурдизм», «мегапроза», «мінімалізм». На думку Є. В. Cтаровєрової, «видозмінена постмодерністська лінія впритул підійшла до дуже проникного в останній чверті XX століття кордону реалізму та стикнулася з так званим «дріб’язковим реалізмом» розповідями Реймонда Карвера (збірки «Так про що ми розмірковуємо, розмірковуючи про любов», 1974; «Собор», 1983), романами Джейн Енн Філліпс («Механічні сни», 1984) та інших авторів. Крім того, обидва варіанти цієї лінії постмодернізму і пізній, «мінімалістський», і ранній, «мегалітературний» асимілюються «плюралістичним реалізмом» кінця 1980-1990-х років» [Те саме джерело].
ЗАВДАННЯ 1.

1. Прочитайте навчальний матеріал «Литература на современном этапе. Американский постмодернизм и традиции школы «черного юмора» [Режим доступа: http://uchitesya.ru/kultura/1246701/index.html?page=4], зверніть увагу на наступні дані:

a) роль статті Леслі Фідлера «Засинайте рови, перетинайте кордони» (1969) для становлення американського постмодернізму;

b) причини панування постмодернізму до початку 90-х рр. у США як напрямку в розвитку духовної культури суспільства;

c) відмінні риси американського постмодернізму;

d) творчість письменників, відомих як «школа чорного гумору», зумовила формування американського постмодернізму;

e) основні риси естетики школи «чорного гумору» пародіювання усіх міфів і стереотипів; наскрізний гротеск, сміх над страшним та відштовхуючим; традиція «небилиць», висхідна до американського фольклору та ранньої творчості М. Твена; велика кількість ремінісценцій і алюзій; фрагментарність алогічного сюжету; умовні персонажімаріонетки; гра як естетична і філософська категорія.

Ключовими фігурами сучасної американської літератури є представники молодшого покоління американських постмодерністів Пол Остер, Дон Делілло та Майкл Каннінгем. Простуючи до оповідної ускладненості творів «чорних гумористів», ці письменники продовжують експериментувати з романною формою, ускладнюють смислові рівні тексту, його композиційні моделі, широко використовують алюзію та іронію. У творчості кожного з них реалізовані особистісні риси постмодерністської поетики, наприклад, для романів Остера характерна гра з формульними жанрами і особлива побудова концепту автора в тексті.

Пол Остер (нар. 1947) дебютував у літературі в 1974 році, він почав з публікацій віршів та перекладів Стефана Малларме та Жозефа Юбера. Надалі письменник звертається до жанру роману, у сфері котрого сміливо експериментує. Починаючи з «Нью-Йоркської трилогії» (1987), в яку ввійшли романи «Скляне місто» (1985), «Привиди» (1986) та «Замкнена кімната» (1986), Остер заявляє про себе як про автора інтелектуального, що грає з постмодерністською поетикою, доводячи її до досконалості та руйнуючи. У результаті Остера порівнюють з Кафкою та знаходять у його творчості «елемент відсторонення національної традиції, розвінчання її інституцій та метаоповідань».

Діапазон роботи Остера з жанром роману значний, наприклад, він створює особливого роду автобіографію роман «Винахід самотності» (1982), в якому межі між реальним і вигаданим свідомо стираються. У цьому романі Остер трансформує такий жанроутворюючий елемент «конвенціональної» автобіографії, як способи відтворення «Я»: читацькі очікування, сформовані характером тексту, не виправдовуються, автор тексту не є центральним персонажем, відмінності між автором та героєм розмиваються ще сильніше, ніж в «Нью-Йоркській трилогії», тому «Винахід самотності» інтерпретується дослідниками то «як сучасна версія традиційної духовної автобіографії, то як «винайдена міфологія Остера» [Див .: С. Киреева Н. Судьбы жанров, рожденных «эпохой идиллий и бурь», в литературе постмодернизма. – Режим доступа: http://natapa.org/wpcontent/uploads/2013/09/ -.pdf ]

На думку дослідників-американістів, основні теми книг Остера випадковості та їх роль у житті людини; аскетизм як засіб протистояння хаосу; саморефлексія та постійне відчуття катастрофи; одержимість мистецтвом, що перетворює творця на маніяка; відсутність взаєморозуміння між людьми, відсутність спільної мови, «американськість». Творчість цього письменника різнопланова та самобутня, що не є чужим сучасним тенденціям симбіозу з масовою літературою (М. Бредбері) й інтертекстуальності, та у процесі розвитку демонструє все більш складну конструкцію романної форми та витончену постмодерністську поетику.
ЗАВДАННЯ 2.

1. Прочитайте фрагмент роботи Д. К. Карслієвої «Синтез оповідних форм у «Нью-Йоркській трилогії» Пола Остера», складіть бібліографічний список творів Пола Остера, доповніть його новими даними:

«Творчість Пола Остера необхідно розглядати, враховуючи еволюцію його письменницької манери та видозміни романної прози. Належачи, за справедливим зауваженням дослідника, до «двох-трьох найважливіших американських письменників після 70х», Остер як автор перших опублікованих романів («Скляне місто», «Привиди» та «Замкнена кімната»), що склали «Нью-Йоркську трилогію», самобутній постмодерніст: і в світовідчутті, світорозумінні, і в творчій манері. Складна природа творів Остера не розкривається на конкретному аналізі тексту. Відзначаючи особливе місце письменника в літературі США, Дж Гіббоні виправдано називає «Нью-Йоркську трилогію» вищим досягненням в його творчій спадщині. Однак романи, що вийшли з-під його пера на початку XXI століття, такі як «Книга ілюзій» («The Book of Illusions», 2002) та «Ніч оракула» («Oracle Night», 2003), належать вже радше популярній белетристиці, зберігаючи при цьому властивий Остеру інтелектуальний рівень. Загалом проза Остера неоднорідна за жанрово-стильовими властивостями, тим самим виправдовуючи твердження, що письменник у своїй творчості демонструє «єдність постмодерністських проблем, модерністських питань і в певній мірі реалізму». Серед цих творів «У країні останніх речей» («In the Country of Last Things», 1987), «Храм Місяця» («Moon Palace», 1989), «Мелодія удачі» («The Music of Chance», 1990), «Левіафан» («Leviathan», 1992), «Містер Вертиго» («Mr. Vertigo», 1994), «Тімбукту» («Timbuktu», 1999). Нові романи Пола Остера «Бруклінські дивацтва» («The Brooklyn Follies», 2005), «Подорож по скріпторіуму» («Travels in the Scriptorium», 2006), «Людина в мороці» («Man in the Dark», 2008) продовжують пошуки, розпочаті письменником у ранніх творах, у тому числі й у «Нью-Йоркській трилогії».

Головний парадокс «Скляного міста» полягає в тому, що твір, який будується на численних штампах трилера, належить до розряду зовсім не розважальних. «Скляне місто» роман про маски та ролі в житті людини, до того ж масок цих може бути безліч, і вони здатні розчавити та спустошити особистість. Остер (слідом за Ф. Кафкою, Е. Іонеско, С. Беккетом) досліджує тему розпаду, нівелювання людської особистості, що загубилася в гігантському сучасному мегаполісі, «морі скляному». Форма детективу обрана письменником невипадково, вже на перших сторінках роману Куїн висловлює думку самого автора стосовно даної форми: «Ці книги (детективи) він любив за їх насиченість та чіткість. У хорошому детективному романі всьому ведеться суворий облік, немає жодного зайвого речення, непродуманого слова... Світ такої книги оживає, він містить у собі безмежні можливості, загадки, протиріччя... У таких книгах значимо все, центр зміщується в результаті кожної події, знаходиться в постійному русі» [Карслиева Д. К. Синтез повествовательных форм в «НьюЙоркской трилогии» Пола Остера: дисс... к. филол. н.: Волгоград, 2009. Режим доступа: http://www.dslib.net/literatura-mira/sintezpovestvovatelnyh-form-v-nju-jorkskoj-trilogii-pola-ostera.html].
2. Знайдіть та ознайомтесь з такими критичними статтями, визначте своєрідність постмодерністської поетики в романах Пола Остера:

1. Бекузарова Ю. Ю. Игровая поэтика «пост-детектива» в романе П. Остера «Книга иллюзий» // Филологический вестник Ростовского государственного университета. 2006. №3. С.20.

2. Зверев А. «Существует быть» // Иностранная литература. - 1997. - № 6.- С. 131.

3. Пестерев В.А. «Постмодернистский модернизм» в творчестве Пола Остера: роман «Храм Луны» // Диалектика модернизма. - СПб., 2006. - С. 144.112

4. Прозоров В. Г. Пол Остер: Искусство правильных вопросов. – Петрозаводск: Изд-во КГПА, 2009.- 103с.
3. Прочитайте уривок, визначте елементи жанрового симбіозу, знайдені дослідником в «Нью-Йоркській трилогії» Пола Остера:

«Саме в «Трилогії» письменник приходить до усвідомлення «взаємозамінності письменника та слідчого» і «паралелями між створенням тексту та розслідуванням злочину» [310]. Але сам сюжет усіх трьох романів показує, що детективне розслідування залишається лише моделлю, від якої автор відштовхується, що герої не приходять до «заключного осяяння», а перебувають у процесі «нескінченних повторень і блукань» [319].

Ретельний аналіз «Трилогії» показує, що остерівський детективний код містить у собі експериментальне змішування елементів класичного детективу, крутого детективу й антидетективу. Усі ці детективні моделі ведуть оповідача до «розгадки своєї ідентичності» [320]. У Пола Остера виникає не стільки чисто автобіографічна проза, скільки автофікціональна, якщо говорити в категоріях французької теорії, так як він займається не «документацією» свого життя, а створює сюжети та персонажів, які вступають в якийсь наративний вектор, являють собою лінію пошуків. Пошуків свого «Я», здебільшого відмінного від того «я», до якого ми звикли в повсякденному житті. Це «Я» в Остера наближене до того, що в Лаканівській традиції називається «Інший», що у Кристєвої позначає «Інший у собі самому». «Кордон між реальністю автора та художнім текстом проникний – про це намагається сказати Остер» [324]» [Амирян Т. Двойные агенты американского постмодерна // Литература XX – XXI веков: итоги и перспективы изучения. Материалы Одиннадцатых Андреевских чтений / Под редакцией Н.Т. Пахсарьян. – М.: Экон, 2013. – С. 368–375].
ЗАВДАННЯ 3.

1. Прочитайте «Нью-Йоркську трилогію» Пола Остера, знайдіть цитати, що ілюструють:

– способи зрощення та модифікації різних жанрових форм, характерних для постмодерністської естетики (детектив, філософський роман, інтелектуальний та ін.);

– звернення до класичних сюжетів і найбільш стійких мотивів світової літератури (Е. А. По, Мелвілл, Сервантес та ін.);

– прозорість кордону між масовим та елітарним компонентом у тексті;

– характерний для Остера прийом центону (зрощення на вигляд непоєднуваного, коли органічно уживаються, навіть доповнюють один одного філософські побудови екзистенціалістського роману та прийоми кримінальної белетристики);

– фабульну реалізацію традиційної для літератури постмодернізму теми розчинення особистості в хаосі сучасної цивілізації (Ф. Кафка, С. Беккет);

– прийом «поетики недомовленості» та його функціонування в тексті;

– прийом зміни «авторського вигляду» й розповідача в оповіданні (автором є то Куїн, то Макс Уорк, то Уїльям Уїлсон; в романі «Скляне місто» з’являється персонаж на ім’я Пол Остер з автобіографічними рисами автора);

– прийом містифікації (проблема авторства «Дон Кіхота», якою стурбований Пол Остер (одночасно автопортрет автора й alter ego героя); трактат Шервуда Блека «Новий Вавілон», який насправді написаний самим Стілменом-старшим і т.п.).
2. Прослідкуйте, як реалізована авторська присутність в таких цитатах з роману «Скляне місто»:

«Нью-Йорк для нього був невичерпним простором, нескінченним лабіринтом, і, як би далеко він не заходив, як би добре не знав розташування кварталів і вулиць, його не покидало відчуття, що він заблукав. Причому не тільки в місті, але і в самому собі. Вирушаючи на прогулянку, Куїн щораз переживав таке відчуття, ніби себе він з собою не бере; цілком довіряючи напрямку вулиць, зменшуючись до всевидячого ока, він міг не думати та від цього більше, ніж від чогось ще, знаходив спокій, цілющу порожнечу в душі. Світ розташовувався поза ним, навколо нього, перед ним, і швидкість, з якою цей світ змінювався, не дозволяла йому зосередити увагу на чомусь окремо. Головне було рух, процес, коли одна нога ставиться перед іншою, коли пересуваєшся у фарватері власного тіла. Від безцільного ходіння всі вулиці ставали однаковими; де він в даний момент знаходився, значення вже не мало. Коли прогулянка особливо вдавалася, у нього з’являлося відчуття неприкаяності. Цього, власне, він і прагнув – стати неприкаяним, поринути у вакуум. Нью-Йорк і був тим вакуумом, яким він себе оточив, і залишати це місто у нього не було жодного бажання <...>

Він, зрозуміло, вже давно перестав ставитися до себе як до реально існуючої людини. Якщо він й існував, то лише опосередковано, в образі свого вигаданого персонажа Макса Уорка. Його слідчий не міг не бути реальною особою – така була вимога жанру. Якщо Куїн міг дозволити собі зникнути, розчинитися у своєму химерному та замкнутому світі, то Уорк продовжував жити в світі інших, і чим глибше Куїн занурювався в небуття, тим виразніше відчувалася присутність Уорка. У той час як Куїн все частіше відчував свою недієздатність, Уорк, навпаки, демонстрував агресивність, винахідливість, відчував себе як вдома, де б він не знаходився. До всього, що приносило Куїну стільки клопоту, Уорк ставився абияк, по життю він ішов з безпечністю та байдужістю, яким його творець міг тільки позаздрити. Не можна сказати, щоб Куїну так вже хотілося бути Уорком або хоча б бути на нього схожим, але, коли він писав свої книги, йому було приємно вдавати з себе Уорка, усвідомлювати, що, варто йому лише захотіти, і він може, нехай лише у своїй уяві, стати Уорком <...>

Перший спосіб полягав у тому, щоб нагадати собі: більше він не Деніел Куїн. Тепер він був Полом Остером і з кожним днем, з кожним наступним кроком все краще пристосовувався до своєї нової ролі. Остер залишався для нього лише ім’ям, чимось позбавленим реального змісту. Бути Остером означало бути людиною без внутрішнього світу, людиною без думок. А коли думки Остера були йому недоступні, коли власне його внутрішнє життя залишалося для нього недосяжним, отже, й занурюватися було нікуди. Будучи Остером, він був позбавлений можливості згадувати або боятися, мріяти чи радіти, бо й спогади, і страхи, і радості належали Остеру, а не йому. У результаті Куїно доводилося обмежуватися зовнішньою стороною життя, шукати опори не в середині, а зовні» [Остер П. Скляне місто].


Тема 14. Творчість Т. Пінчона, його роль і місце в літературі епохи постмодернізму: «мінус-автобіографія», концепт «ентропії». Деконструкція метатексту в романі «V».
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Томас Раглз Пінчон (р.1937) – американський письменник-експериментатор, яскрава фігура сучасного літературного процесу. Особливість «суспільної поведінки» цього письменника полягає в тому, що він уникає будь-яких контактів з журналістами і критиками з часу публікації його першого роману, тобто протягом 38 років. Його самітність і тайна місця проживання стали приводом для багатьох суперечок і пересудів. У культурному та літературному середовищі ім’я Пінчона оточено містифікацією, навмисною «енігматичністю» (за висловом А.Звєрєва). Критики звинувачують Пінчона в «штучності письменницького іміджу» – письменницька стратегія, яку він використовує у створенні «письменника на ім’я Пінчон» знаходить продовження в його творчості.

«Пінчон – одна з найбільш загадкових та неоднозначних фігур серед «живих класиків» американського «високочолого» постмодернізму. Автор лише п’яти романів, збірки юнацьких оповідань, лічених есе та рецензій, він жодного разу не прокоментував свого твору, не розкрив жодної загадки своєї творчості. Пінчона важко віднести до популярних у США або Західній Європі письменників; скоріше, мова йде про його відомість у достатньо широких колах університетської сфери та інших інтелектуалів. Хоча жоден з його романів за винятком останнього на сьогодні, «Мейсона і Діксона», не був бестселером, кожен з них з’являвся зненацька и відразу ставав найбільшою подією в американській словесності та літературі високого постмодернізму. У післявоєнній американський літературі Томас Пінчон посів чільне місце в групі авторів (свого роду літературній еліті), поетика яких будувалась на надзвичайно широкій ерудиції та гострій аналітичності (у зв’язку з чим можна назвати ще Вільяма Гаддіса, Джона Хоукса та небагатьох інших). Основна тематика творчості Пінчона тісно пов’язана з інтелектуальною та літературною історією США. [Лало А. Е. Поетика романів Томаса Пінчона: автореф…дис. к.філол.н.- М., 2002. – 181 с. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/poetika-romanov-tomasa-pinchona]/

Кожен з романів Пінчона викликає хвилю реакції, читацький бум та стає сходинкою у розвитку постмодерністської моделі світу, характерної для цього особливого автора.

У романі «V.» (1963) Пінчон використав принципи подвійного кодування, численні та різноманітні інтертексти та звичайну для нього «перевантажену» смислами та підтекстами манеру. Головна тема роману – його наскрізна тема «ентропійної деструктивності» людства. Пошуки таємничої V. головним героєм Стенсілом, навколо яких розгортається сюжет роману, включає фрагменти історичних текстів, літературні алюзії, різноманітні інтерпретації відомих та менш знаних фактів з метою показу того, що немає єдиної версії жодних подій, а є лише різні версії: «істина завжди множинна, як ідентичність V».

Томас Пінчон – автор багатьох яскравих прийомів, що збагатили постмодерністську поетику.



ЗАВДАННЯ 1.

1. Вивчіть такі джерела, складіть біографію творчості Т. Пінчона:

1) Денисова Т.Н. Томас Пінчон. / Енциклопедія «Письменники США» - М.: Райдуга, 1990.

2) Звєрєв А. А. Енігма // Зарубіжна література. – 1996. - №3.

3) Кузнєцов С. Томас Пінчон у світлі радянської критики [Електроний ресурс] / С. Кузнєцов. – Режим доступу: http://spintongues.msk.ru/KuznetsovSovietPynchon.htm

2. Прочитайте уривок, складіть уявлення про розуміння прийому «Мінус-автобіографія»:

«Одним з найбільш неочікуваних та яскравих відкриттів став детальний аналіз творчості Томаса Пінчона, що, на думку Кіреєвої, реалізував в постмодерністській біографії концепт GRAPHO. Відсутність біографічних даних, таємничий образ Пінчона розглядаються як створення меж, у рамках яких читач зміг би «вписати», сконструювати біографію письменника, жанр формується зі зворотною функцією. «Мінус-автобіографія» із «семіотичним принципом значимої відсутності» [119] Пінчона реконструюється за частинами: великого значення починають набувати статті, есе, листи автора. Для розгляду такої «зовнішьнотекстуальної» функції жанру активно використовуються ідеї Ю. Лотмана і У. Еко. З одного боку, дослідниця відзначає важливість рекламних кампаній, що супроводжують кожен роман, не заперечуючи і більш радикальну версію про таємничий образ як медіа-проект. З іншого, показано, як тексти Пінчона підштовхують читачів до створення численних легенд про письменника-постмодерніста, виникає ціла субкультура «пінчонітів», шанувальників письменника, що розширюють текстовий простір під назвою «Томас Пінчон», наймаються спеціальні літературні детективи і т.д. [Амірян Т. Подвійні агенти американського постмодерну // Література XX – XXI століть: висновки та перспективи вивчення. Матеріали Одинадцятих Андріївських читань / За ред. Н.Т. Пахсарьян. — М.: Экон, 2013. – С. 368-375].

Детальний аналіз способів розпізнавання Трістеро Едіпой приводить Кіреєву до думки про те, що для американського постмодернізму потрібно не лише вийти з невизначеності, а й навчити свого героя, а разом із ним і читача, жити в цій невизначеності, у «реальності, відкритій для викликів та інтерпретацій». Ні конспірологічний детектив, ні готична формула, ні авантюрний наратив – жодна з цих форм оповіді не стає домінантою у романі, «лише їх взаємодія та перекодування дозволяє створити жанр постмодерністського детективу» [Амірян Т. Подвійні агенти американського постмодерну // Література XX – XXI століть: висновки та перспективи вивчення. Матеріали Одинадцятих Андріївських читань / За ред. Н.Т. Пахсарьян. — М.: Экон, 2013. – С. 368-375].

4. Знайдіть в романі цитати, що підтверджують наведені вище ознаки творчої унікальності Т. Пінчона.

Тема 15. Реалізація мультикультуралізму в романі Тоні Моррісон «Кохана»
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Мультикультуралізм – одне з понять, що сформувалось у суспільній свідомості відносно нещодавно: він виник у 60-х рр. ХХ століття в Канаді в результаті пошуків шляхів рішення ситуації та управління бікультурною на той час (англо-французькою) країною та утвердився як реакція на культурну, етнічну, расову та релігійну різнорідність суспільств, що становлять сучасні країни. На противагу відносно монокультурним (культурно однорідним) країнам попередніх епох, сучасні суспільства, особливо розвинені, є багатокультурними. Серед факторів, що викликають культурне різноманіття культурологи називають «етнічні та релігійні відмінності, підйом індивідуалізму і захід традиційного морального консенсусу, імміграцію та глобалізацію» [Асиміляція, інтеграція, мультикультуралізм: Проект «Енциклопедія економіста» – Режим доступу: http://www.grandars.ru/].

Зміст поняття «мультикультуралізм» не має вичерпного формулювання. Він розглядається як «ліберальна ідеологія», що утвердилась в останні десятиліття ХХ ст. як відповідь на економічну, політичну та культурну глобалізацію, небачену за розмахом міграцію населення (зокрема, імміграцію до країн Заходу), кризу національної держави, впливу новітніх технологій та глобальних комунікацій» [Куропятнік А.И. Мультикультуралізм: проблеми соціальної стабільності поліетнічних товариств. - СПб.: Вид-во СПбГУ, 2000]; С. Хантінгтон визначає «мультикультуралізм» як «сутність антиєвропейської цивілізації», що «являє собою рух, протилежний монокультурній гегемонії Європи, який, як правило, призводить до маргіналізації інших культур» [Цит. по: Некрасов С.І., Некрасова Н.А., Платошина В.В. Американський мультикультуралізм. -М.: Академія Природознавства, 2011]; такий стан суспільства, коли індивід має рівний доступ до різних культур і може сформувати власну позицію; сукупність понять «полікультурність», «мультикультурність» та «етнокультурний плюралізм», що входять до його смислового поля і т.д.

«Основні теоретичні та практичні аспекти мультикультуралізму систематизовано та кодифіковано у ряді нормативних документів. Так, у «Канадському Акті мультикультуралізму» (1985 р., зі змінами від 21 липня 1985 р.), підкреслюється, що мультикультуралізм включає в себе визнання і підтримку культурного і расового різноманіття суспільства. Цей Акт є основною характеристикою спадку та ідентичності суспільства, що забезпечує його подальший розвиток; визнає свободу всіх членів суспільства; покликаний зберігати, покращувати та розділяти їх культурний спадок і т.д.» [Суконкіна Т. Н. Формування мультикультурного товариства в регіоні // Регіонологія. – 2010. - №2. – Режим доступу:http://regionsar.ru/node/520?page=0,0]

Сучасне західне суспільство розробило дві базові моделі щодо ставлення до етнокультурних меншин. Першу можна назвати моделлю резервування квот, іншу – моделлю формальної рівності. Перша частіше зустрічається в США та Канаді, до неї належать Великобританія, Австралія та Нова Зеландія. Друга домінує у континентальній Європі. Тому в літературі вони більш відомі як «американська» та «французька».
ЗАВДАННЯ 1.

1. Знайдіть і проаналізуйте такі роботи, присвячені проблемі мультикультуралізму, на основі яких складіть уявлення про це поняття:



  1. Галецький В. Критична апологія мультикультуралізму // Дружба Народів. – 2006. - № 2. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/druzhba/2006/2/ga14

  2. Малахов В. Культурный плюралізм versus мультикультуралізм // Малахов В. Скромна чарівність расизму та інші статті. - М.: Будинок інтелектуальної книги, 2001.

  3. Тлостанова М. Проблема мультикультуралізму та літератури США кінця XX століття. -М., 2000.

  4. Толкачов С. П. Мультикультуралізм в постколоніальному просторі та кросс-культурна англійська література // Інформаційний гуманітарний портал «Знання. Розуміння. Вміння». - 2013. - № 1.

  5. Філімонов Г. Ю., Цатурян С. А. Мультикультуралізм в США та Європі: політтехнології у дії. – Режим доступу: http://www.georgefilimonov.com/articles/multiculturalism-in-usa-and-europe/

2. Прочитайте статю Чандрана Кукатаса «Теоретичні основи мультикультуралізму» [Режим доступу: http://inliberty.ru/library/study/327/], з’ясуйте для себе систему понять, представлених у наступній таблиці:



Реакції на проблему багатоманіття

І
Н
Т
Е
Г
Р
А
Ц
І
Я


Обовязкова 

Інтервенці-
он
ізм 

 

Ассимі-
ляторство 


 

Імпері-
ал
ізм 

 

 

 

 

 

 

Заохочується 

 

Не підтримуються            Жорстокий 

ЛІБЕРАЛЬНИЙ 

м’ягкий (центристська концепція) 



МУЛЬТИ-
КУЛЬТУРАЛ
ІЗМ

Консерватори                Радикали 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сприймаються терпимо 

Метекізм 

Миллетізм 

 

 

 

Стримується 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Забороняється

Ізоляці-
он
ізм 

 

Апартеїд 

 

Рабство 

 

Забороняється

Стримується 

Сприймається терпимо 

Заохочується

Обовязкова  


Мультикультуралізм є відмінною рисою американської літератури (існує навіть спеціальний термін – «multiethic fiction»), що зображає специфіку історичних умов формування країни як багатонаціональної та етнічно неоднорідної. У 1920-1930-х роках у США набула поширення концепція «плавильного котла», згідно з якою американська нація розглядалась як єдність, що виникла в результаті втрати емігрантами ідентичності будь-якого етносу. У кінці ХХ століття їй на зміну прийшла ідеологія «американського вінегрету», згідно з якою етноси не втрачають своєї ідентичності, хоча й співіснують в єдності («культурна мозаїка» в канадському варіанті).

У США мультикультуралізм представлено різноманітними етносами та культурними спільнотами. Серед найбільш численних можна виокремити культуру та літературу індійців або «корінних американців», чіканос (вихідців з Мексики, і в більш широкому значенні – латиноамериканських і карибських мігрантів), «американських азіатів» (китайців, японців, індусів, арабів), афроамериканців та «американських європейців» (євреїв, росіян, ірландців і т.д.).


ЗАВДАНЯ 2.

1. Прочитайте фрагмент навчального матеріалу «Література США на межі століть» складіть уявлення про літератури, що представляють «культурну мозаїку» сучасних США, випишіть імена письменників, що представляють американську літературу на сучасному етапі [Режим доступу: http://uchitesya.ru/kultura/1246701/index.html].

«По-перше, що стосується літератури індіанців. Вона почала розвиток ще в ХІХ столітті у вигляді так званих «мемуарів індіанських вождів», однак довгий час не визнавалась як література, що заслуговує на увагу. У контексті сучасної етнічної політики «корінним американцям» приділяється значно більше уваги. З 1968 року (коли перший письменник-індіанець – Наварро Скотт-Момадей отримав Пулітцерівську премію за роман «Будинок зі світанку сотворений») широкого використання набув термін «індіанський ренесанс» (native American renessans).
Індіанське відродження – це письменники-індіанці, що народились у 30-50 рр., виступили за Момодаєм та активно публікуються наразі: Джеральд Вайзенор, з оджибуйєв («Морок у медвежому серці Сент-Луіса», 1978; «Тачвуд», 1987), Джеймс Уэлч, з чорноногих («Смерть Джима Лоуні», 1979), Леслі Мармон Сілко, із племені лагуна і пуебло («Церемонія», 1978), Карен Луіза Елдріч, із чиппеуеів («Любовне зілля», 1984; «Корона Колумба», 1991), Том Кінг («Зелена трава, бігучі води», 1993), а також Саймон Ортіз, із племені акома, Елізабет Кук Лінн, із сіу та багато-багато інших.

Їх творчість – якісно новий етап у розвитку белетристики корінних американців у США та відродженні багатотисячної індіанської «усної літератури». Це синтез обох традицій, справжній Ренесанс. Специфіка нової прози корінних американців, що вперше проявилась в момадеєвському «Будинку зі світанку сотвореному», полягає насамперед у тому, що дія в ній розвивається не в лінійній, хронологічній послідовності, а циклічно, що дозволяє виявити справді важливі моменти (ті, до яких автори звертаються знову і знову).

По-друге, індіанська розповідь має не соціально-історичну, а ритуальну основу. Вона розвивається на чотирьох смислових рівнях одразу: фізичному (природному), духовному, соціальному і психологічному. Таким є повний цикл і повне значення індіанських ритуалів (магічне число чотири у культурі корінних американців символізує цілісність). Власне, це поетика початкової «усної літератури» індіанців, на якій базується і їх сучасна проза. Схожі твори не могли бути написані і тим більше опубліковані раніше. Вони залишилися б незрозумілими та незатребуваними, адже це зовсім інший тип розповіді, який відрізняється від звичного білому читачеві традиційного реалістичного роману. Більш-менш адекватне сприйняття індіанської культури білими американцями стало можливим частково завдяки пропагандистській роботі письменників-учасників руху за «повернення до коренів». У більш широкому сенсі воно було підготовлене американським постмодернізмом, який відкрив читачам принципову багатоманітність розповідних структур <…>

Ще однією цікавою групою в літературі сучасної багатокультурної Америки є література афроамериканців. Вона сягає ще XVIII століття, так звані «невільницькі оповіді» (slave narrative), однак нове життя отримує у 1960-х рр., коли рух за расове рівноправ’я, інтенсифікований Мартіном Лютером Кінгом, призвів до сплеску афроамериканської культури. Складні відносини між білими та «кольоровими» американцями актуалізували протиріччя культурного життя, які потрібно було осмислити. На цій хвилі з’являється зокрема публіцистика Джеймса Болдуіна. На сьогодні ключовими фігурами афроамериканської літератури є Тоні Моррісон, Элліс Уокер та інші. Афроамериканська проза 1980-1990-х розвивається, але при цьому значно розширює та збагачує підхід, що намітився в «новій чорній літературі» 1960-х. Їй властиві особливо широка опора на афроамериканський і особливо африканський розповідний та обрядовий фольклор і неповторна свобода самовираження, характерна лише ще для епохи Гарлемського ренесансу. <…> Найбільш сутнісною особливістю афроамериканської літератури на сучасному етапі є її нове світосприйняття. Расовий і соціальний (рідше – екзистенціальний) конфлікт, майже завжди живлячий чорну традицію, тепер витісняється спокійним та самодостатнім почуттям належності до історичного порядку речей. <…>

До к. XX – п. XXI століття ще одну потужну групу в американській літературі склали «американські азіати». Максін Хонг Кінгстон (нар. 1940), автор нашумілого роману «Жінка-воїн», 1976 р., в якому її автобіографія перемішується з китайськими легендами, казками, народною поезією – проклала до неї шлях своїм колегам азіатського походження, включаючи Емі Тан, чудові романи котрої («Клуб радощів та везіння», 1989, і «Дружина кухонного бога» 1991) про китайське життя, перенесеного в умови Америки періоду після Другої світової війни, викликали значний інтерес читачів. Девід Генрі Хван, син китайських іммігрантів, що народився в Каліфорнії, залишив свій слід в драматургії п’єсами «Ф.О.Б.» (1981) і «М. Баттерфляй» (1986).

Після публікації роману Максін Хонг Кінгстон «Жінка-воїн» (або «Воячка») почались «азіатсько-американські штудії», а на початок 1990-х азіатсько-американська проза стала у центр читацького інтересу. Традиція кожної з груп, що складає азіатсько-американську літературу, має свою специфіку. Так, скажімо, у творах японсько-американських авторів Дж.В. Хаустон ("Прощавай, Манзанар!"), Дж. Мураями ("Все, про що я прошу, це моє тіло"), Дж. Окади ("Хлопець Ні-Ні") та інших зображено досвід інтернаціональних таборів, філіппіно-американським письменникам Б. Сантосу ("Запах яблук"), К. Булозану ("Америка у серці") та іншим властивий свого роду неоколоніальний менталітет. Разом з тим є й інша якість, що їх єднає. Вона полягає в особливому статусі амероазіатів у США, в тривалій політиці їх витіснення з американського суспільства (зведення до мінімуму або заборона доступу в Америку китайців на початку ХХ століття, інтернування у 1940-і японців, утиск корейців на початку 1990-х). Таким чином, найважливішою темою всіх азіатсько-американських письменників стала тема етнічного самовизначення. Найбільш поширений варіант її вирішення – дослідження відносин батьків-іммігрантів та їх народжених вже в Америці дітей. <…>

Виразне прагнення і, як наслідок, висунення колишньої «периферії» літературного розвитку (етнічних традицій) у центр, що визначало вигляд американської словесності останньої чверті ХХ століття, визнано виключно позитивним для неї. Відточені за довгі десятиліття «мовчання» художня майстерність та мистецтво самовираження етнічної літератури внесли до національної словесності те, що практично втратила «біла» традиція – щирість і яскравість емоцій, духовний пошук і відчуття непохитності моральних цінностей – основ людського існування в світі, що змінився, що є незвичним та нестабільним. Етнічні парадигми не лише надали літературі США кінця століття яскраве різноманіття, але й забезпечили їй «душевну рівновагу», збалансувавши специфічний настрій «білої» традиції.

І, нарешті, ще одну групу сучасної американської літератури складають письменники латиноамериканського походження. До неї належать лауреати Пулітцерівської премії Оскар Іхуелос, народжений на Кубі романіст, автор книги «Королі мамбо виконують пісні про кохання» (1989); письменниця Сандра Сіснерос з її збірником оповідей «Жінки, що кричать щосили, та інші розповіді» (1991) і Рудольфе Анайю, що опублікував книгу «Благослови мене, Ультіма» (1972), яка розійшлась тиражем 300 000 екземплярів в основному в західній частині США. Особливу естетику прикордоння створюють латиноамериканські та карибські за походженням автори А. Кастільо, О. Іхуелос, С. Сіснерос, Е. Дантіка, Дж. Кінкейд, М. Кліфф, Х. Альварес і т.д. Особливо хотілось би відзначити знакову для всієї мультикультурної літератури полімовну багатожанрову книгу «чікани» Глорії Ансальдуа «Прикордоння/Фронтир: нова метиска» (1987), а також домініканця Хунота Діаса, лауреата Пулітцерівскої премії за 2008 рік, автора роману-пародії на сімейну сагу «Коротке чудове життя Оскара Уао». Персонажі існують між уявною Домініканською Республікою та Нью-Джерсі, яке не виправдало надії, створюючи для себе третій час – простір, де химерно змішались дві культури, дві мови, дві ментальності. Ці теми хвилюють і кращих азіатсько-американських авторів, під визначення яких потрапляють найрізноманітніші письменники: і автори індіанського походження Б. Мухерджі та Дж. Лахірі, і плеяда китайсько-американських письменників, найвідомішою з яких залишається М. Хонг Кінгстон, і талановитий іордансько-американський прозаїк Діана Абу-Джаберта ін.»


Тоні Моррісон (нар. 1931) (справжнє ім’я Хлоя ЕнтоніУоффорд) – одна з письменниць, що представляють мультикультуралістичний фактор у літературі США на найвищому рівні: окрім численних державних нагород, вона є лауреатом Нобелівської премії 1993 р. Критики підкреслюють багатство і глибину художнього аналізу, притаманного Тоні Моррісон, в романах якої домінує расова проблематика, досліджується тема самобутності афроамериканців, розглядається історія народу в загальному контексті американської літератури. При цьому особливістю творчого світогляду письменниці є широкий, панорамний показ суспільних подій, пов’язаних з особистими історіями персонажів, а конкретні долі та життєвий досвід розглядаються як відображення соціально-історичних переломів епохи, і, більш того, виводяться на міфопоетичний рівень. Діапазон питань, що цікавлять Моррісон, йде від проблеми «іншого» до ідентифікації афроамериканців – і чоловіка, і жінки, дослідження їх внутрішнього світу, пошуку власного «я» та самовизначення.

ЗАВДАННЯ 3.

1. Знайдіть і прочитайте статтю Панової О. «Між раєм та адом: американська пастораль Тоні Моррісон» [Режим доступу: http://noblit.ru/node/1427], вивчіть етапи біографії і формування письменницького світогляду Моррісон.



2. Спробуйте з’ясувати тематичну спрямованість творчості Моррісон, заповнивши таблицю за зразком:


Назва роману

Основні теми

Побутовий план

Міфопоетичний план

Найблакитніші очі (1970)

- расизм;

- крах мрії;

- саморуйнування під впливом стандартів, нав'язаних «білою» культурою.


- історії Пеколи Брідлав и Клаудії МакТір




Сула (1973)

- боротьба із соціальними стереотипами;

- нетерпимість афроамериканського суспільства до «інакшості»;



- шлях Сули Піс – «нової жінки світу» та інший шлях Нел Райт

Магічні елементи (міські вважають Сулу відьмою, читач може проникнути в думки Сули після її смерті), цитати та алюзії з Біблії


Пісня Соломона (1977)

- втрата афроамериканцями свого коріння та їх пошук;

- національна самоідентифікація;



- історія виховання особистості (Молочник);

- модель общинного уявлення про життя, властивого афроамериканцям;

- «чорний» расизм як результат протесту проти рабства;

- самореалізація через досягнення матеріального благополуччя (Мейкон Помер) та інший шлях – великодушність через самозречення (Пилат).



- фольклорний сюжет духовної подорожі;

- легенда про літаючого раба Соломона; можливість Пілата зцілювати




Смоляне чучелко (1981)

- пошук етнічного «я»

- «крайнощі» у сприйнятті реальності сучасними афроамериканцями та шляхи їх викорінення


- фольклор афроамериканців (на острові живуть реальні люди та люди з легенд і міфів: болотні жінки та вершники)


Кохана (1987)

- тема рабства;

- драма відносин чорного героя із чорною общиною






привид у будинку Сеті

Джаз (1992)

- тема подолання минулого;

- втрата індивідуальності під впливом життєвих стандартів білої культури.



- шлях до самовизначення




Рай (1997)










Любов (2003)










Жалість (2008)










Home (2012)











Лінгвіст Рафаель Перец-Торрес пише про її стиль: "Моррісон веде тонку літературну гру, переплітаючи негритянські міфи з реальністю, народний говір з культурним мовленням. Міфічні, поетичні нитки усної літератури так само природно вплітаються в неї у ткану роману, як і риторика, роздуми, алюзії, вільне цитування та нерівний темп європейського постмодернізму».
Тоні Моррісон використовує модерністські та постмодерністські прийоми письма (багаторівневість трактування твору, «відкритий фінал», експерименти з «образом оповідача» та «образом автора», інтертекстуальність), а також експерименти з оповідною технікою. Вона також звертається до біблейських алюзій для розкриття образів героїв.

Тоні Моррісон вважаться найбільш визнаною та широко відомою із всіх афроамериканських авторів сучасності. У її творах знайшли своє відображення провідні риси сучасної американської літератури. Вона використовує деякі прийоми постмодернізму, в результаті чого і розглядається в англомовній критиці частіше за все як письменник-постмодерніст. У її творах присутня інтертекстуальність у формі алюзій, епіграфів та цитат. Твори Тоні Моррісон у повній мірі відображають мультикультуралізм сучасного суспільства США. У всіх її романах в тій чи іншій мірі присутнє минуле, традиції та міфи афроамериканського народу. Расова тематика близька Тоні Моррісон, хоча її ставлення до цієї теми змінюється з творчою еволюцією. Від проблеми расизму як притиснення афроамериканців білою расою Тоні Моррісон поступово переходить до проблемам, що виникають у середовищі самих афроамериканців. Близькою є для Тоні Моррісон і жіноча проблематика. У своїх творах вона намагається зруйнувати традиційний образ чорношкірої жінки, що склався в літературі.

Всі її героїні – живі, активні особистості зі своїми прагненнями та мріями, перевагами та недоліками. Не визнаючи у собі феміністського автора, Тоні Моррісон, тим не менш, у всіх своїх творах торкається найважливішої для феміністської літератури теми – пошуку самовизначення героїнь.
Питання для самоконтролю по модулю 7:


  1. Які варіанти розвитку постмодерністської літератури існують в американській версії?

  2. Виявіть особливості постмодерністської поетики та жанрової природи «Нью-Йоркської трилогії» Пола Остера.

  3. Як проявляється багаторівнева інтертекстуальність у художній структурі трилогії Пола Остера?

  4. Чи можливо говорити про загальні прийоми «поетики недомовленості» у «Скляному місті» П. Остера та романі Т. Пінчона «Викрикується лот 49»? Визначте естетичну функціональність цих художніх засобів у кожного письменника.

  5. Які прийоми характерні для творчої манери Т. Пінчона?

  6. У чому проявляється в романі Т. Пінчона «V.» «втрата віри у велич «метаоповідання» та «метарозповіді»?

  7. Які аспекти сучасного суспільного устрою відображає мультикультуралізм? Чи можливий компроміс між повагою до прав меншин та збереженням цінностей, характерних для суспільства загалом?

  8. У чому полягають особливості прояву мультикультуралізму в літературі США епохи постмодернізму?

  9. Які модерністські та постмодерністські прийоми письма використовує Тоні Моррісон у романі «Кохана»?


Змістовий модуль № 8.Японська література періоду



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconН. П. Мещерякова актуальні питання методики викладання літератури навчально-методичний посібник
Актуальні питання методики викладання літератури: Навчально-методичний посібник / Н. П. Мещерякова. – Кривий Ріг, 2017. – 119 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconО. О. Пальчикова калейдоскоп культур кривий Ріг 2014 З. П. Бакум, О. О. Пальчикова калейдоскоп культур (рівень В1) Навчальний посібник
Бакум З. П. Калейдоскоп культур (рівень В1) : [навчальний посібник] / З. П. Бакум, О. О. Пальчикова. – Кривий Ріг, 2014. – 101 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconФахові словники : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / бібліотека Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»; упоряд. Глущенко Л. О., Муханова С. В. – Кривий Ріг, 2015. – 20с

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73

Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74 iconКомунальний навчальний заклад Київської обласної ради
Т. О. Гребенчук. Готуємося до історичної олімпіади: методичні та інформаційні аспекти: Навчально-методичний посібник. – Біла Церква:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка