Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика."



Сторінка1/4
Дата конвертації24.08.2017
Розмір0,87 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4

Лобач О.О.



ТВОРЧІ ПОРТРЕТИ

ВЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

Полтава – 2006

Лобач О.О.
ТВОРЧІ ПОРТРЕТИ

ВЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

Навчально-методичний посібник з курсу

Методика музичного виховання школярів” для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 7.010103 –“Педагогіка і методика середньої освіти. Музика.”

Полтава – 2006

Лобач О.О. Творчі портрети вчителів музичного мистецтва Полтавщини: Навчально-методичний посібник до курсу „Методика музичного виховання школярів” для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 7.010103 “Педагогіка і методика середньої освіти. Музика.”. – Полтава: ПДПУ імені В.Г.Короленка, 2006.– 78 с.

Рецензенти: кандидат педагогічних наук, доцент, завідуюча кафедри музики Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Н.В.Сулаєва

Заслужений працівник культури України, методист відділу методики виховання Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського В.О.Сліпак

Затверджено вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (протокол № 13 від 29 червня 2006 року)



Передмова

Актуальне завдання сьогодення – забезпечити гармонійний розвиток особистості. Через мистецтво діти мають прилучатися до найкращих традицій українського народу, до творчої діяльності в усіх сферах художньо-естетичної освіти. Художньо-творча діяльність допомагає розвивати почуття гармонії, пропорції, ритму, звуку, кольору, пластичних форм, уяву, фантазію – усе те, що має значення для світосприймання особистості.

Діяльність на уроках художньо-естетичного напряму та гурткова робота має бути єдиною у площині забезпечення духовно-творчої орієнтації, надання можливостей кожному учневі розкрити свої здібності, обдарування, своє громадське призначення. Проте вона не повинна бути одноманітною, адже наявність різних типів гуртків та використання різноманітних форм і методів на уроках мистецтва дає змогу кожному педагогічному колективу мати своє оригінальне творче кредо, а кожному вчителю та керівнику – свій власний педагогічний почерк. Тому важливого значення набуває вивчення, узагальнення та систематизація педагогічного досвіду вчителів музичного мистецтва.

Нова Концепція художньо-естетичного виховання, розроблена під керівництвом Л.М. Масол, ґрунтується на краєзнавчому підході, який “дає змогу педагогічним колективам максимально використовувати етнолокальні культурно-мистецькі особливості”, передбачає “опанування культури та мистецтва рідного краю з максимальним використанням виховного потенціалу художньо-естетичного середовища” [49].

Педагогічний досвід учителів музичного мистецтва Полтавщини вивчався у рамках історичного (Л. Бабенко, В. Головець, С. Данишев, В. Жук, Л. Івахненко, А. Кудрицький, Г. Кулик, Л. Ліхіна, В. Мартусь, П. Михайлик, І. Нали­вайко, Н. Пасько, Р. Пилипчук, В. Ревегук, П. Ротач, О. Супруненко та ін.) і педагогічного краєзнавства (М. Бака, А. Бойко, Л. Євселевський, П. Матвієнко, І. Охріменко, М. Пашко, І. Передерій, І. Павловський, П. Шемет, В. Шульга). Його узагальнювали у звітній документації та окремих статтях методисти відділу виховання ПОІППО (Н. Настенко, В. Сліпак, Л. Тарасовська, В. Тесленко, О. Тимчук), у періодичних виданнях друкувалися окремі матеріали (П. Бондаревський, Л. Безобразова, В. Головець, О. Лобач, І. Лубан, О. Мельник, І. Наливайко, Н. Пузир, Т. Пустовіт, М. Фісун та ін.). Проте педагогічний досвід учителів музичного мистецтва Полтавщини ще ніколи не вивчався і не узагальнювався, що й складає мету пропонованого навчально-методичного посібника, на сторінках якого представлені історія становлення та розвитку мистецької освіти на Полтавщині, а також творчі портрети учителів музичного мистецтва загальноосвітніх навчальних закладів №№ 2, 3, 11, 12, 14, 17, 21, 22, 26, 30, 31, а також учителів музики полтавських шкіл 70-80 років ХХ ст. (Нінель Георгіївна Боханько, Зайнаб Сабирівни Улахович).

Зародження мистецької освіти на Полтавщині

На Полтавщині у першій половині XIX ст. об'єктивно склалися сприятливі умови для художньо-естетичного виховання учнівської молоді. До багатьох прогресивних явищ, що позитивно вплинули на досліджуваний процес і в цілому визначили розвиток мистецького життя губернії, належить активна культурно-просвітницька діяльність передової дворянської громадськості. Окрім задоволення власних естетичних потреб і амбіцій, полтавське дворянство ставило своїм завданням підвищити загальний культурно-освітній рівень у регіоні. Особливо активною діяльністю місцевої "поміщицької спільноти" стає із перетворенням Полтави на губернське місто у 1802 році, коли Директором училищ Полтавської губернії було призначено відомого літературного і громадського діяча В. Капніста. Мережа державних приватних навчальних установ Полтавщини у першій половині XIX ст. формується саме за сприяння найвпливовіших осіб губернії (Ґалаґанів, Капністів, Кочубеїв, Рєпніних, Розумовських). Важливо, що вони не тільки створюють, але й дбають про належний освітній рівень у цих закладах, надаючи естетичному вихованню значної уваги [14, с.45].

М.Д.Маріо зазначає, що провідним естетико-виховним засобом розвитку учнівської молоді і відповідно найбільш поширеною формою музичного мистецтва на Полтавщині у першій половині XIX століття був релігійний спів [22]. Загальновідомо, що Полтавський край завжди відзначався чудовими голосами. Про це свідчить хоча б той факт, що у 1823 р. композитор Д. Бортнянський звернувся з проханням до генерал-губернатора М. Рєпніна відібрати у Чернігівській та Полтавській губерніях 1-2 хлопчиків із гарними голосами для Придворної Співацької капели. З цією ж метою у 1838 р. до Полтави приїздив М. Глинка. Значний внесок у розвиток мистецтва церковного співу за часів свого генерал-губернатор­ства здійснив М. Рєпнін, який у 1817 р., з огляду на відсутність на той час у Полтаві архієрейського хору (полтавські єпископи жили в цей період у Переяславі), запросив із Батурина регента з метою створення у місті професійного хорового колективу [20].

Крім богослужінь у церкві, релігійний спів традиційно застосовувався у побуті, супроводжуючи народні свята, вірування, обряди і охоплював усі верстви населення. За цих умов, незважаючи на офіційну відсутність мистецьких дисциплін у змісті основних навчальних документів початкової школи, хоровий спів був невід’ємною складовою виховного процесу більшості початкових однокласних та двокласних училищ Полтавщини. У повітових училищах губернії, згідно зі Статутами 1804, 1824 років, окрім церковного співу, обов'язковими були заняття малюванням [5].

У духовних середніх навчальних закладах губернії – Полтавській Слов'янській семінарії (1780 р.) та Полтавському Духовному училищі (1818 р., нині тут міститься сільськогосподарський технікум по вул. Сковороди, 18) – основним видом мистецької діяльності також був хоровий богослужбовий спів. До того ж із 1776 р. Полтавська семінарія існувала як школа півчих при Полтавському Хрестовоз­движенському монастирі. Духовна семінарія була переведена з Переяслава до Полтави у 1862 р. і з 70-х років містилася по вул. Колонійській, 32 – нині головний будинок Аграрної академії по вул. Сковороди, 1/3. Випускниками цього закладу були відомий ліванський письменник і перекладач М. Нуайме, редактор “Полтавських губернських відомостей” П.І.Бодян­ський, засновник курорту “Миргород” І.А.Зубковський, письменник Г.І.Маркевич, історики академ. О.І.Левицький, Л.В.Падалка та Г.Г.Філянський, педагог, етнограф, музикант В.О.Щепотьєв, герой громадян­ської війни М.О.Щорс, головний військовий атаман УНР С.В.Петлюра [27, с. 18].

Відповідно до специфіки і призначення навчальних установ, підпорядкованих духовному відомству, заняття музичним релігійним мистецтвом мало фахову спрямованість і базувалося на професіональних засадах. Окрім виконавської майстерності, від вихованців зазначених закладів вимагалося знати музичну теорію, основи диригування та композиції. Завдяки такій всебічній підготовці, учнівські хори виконували досить складні музичні твори, вражаючи слухачів своєю досконалістю та майстерністю [там само].

До предметів естетичного циклу Полтавської семінарії належали також малювання, риторика, мистецтво поезії, що свідчить про органічне поєднання і використання надбань світської та духовної культур у виховному процесі закладу. Проте церковний хоровий спів був провідною мистецькою дисципліною і вважався найкращим засобом виховання високої моральності та духовності у семінаристів. Така тенденція була характерна і для світських навчальних закладів Полтавщини, адже музично-естетичному вихованню у досліджуваний історичний період, перш за все, був притаманний релігійний характер. Більшість середніх освітніх установ губернії мала свої хори і навіть "домашні церкви" [5; 13; 22].

У ХУІІІ – ХІХ ст. у Полтаві було відкрито, крім початкових шкіл, повітове училище (1799), а з 1806 по 1820 роки вони організовувалися по всій території Полтавщини, чоловіча гімназія (1808), Інститут шляхетних дівчат (1818), школа садівництва (1820), школа чистописців (1823), дещо пізніше – Полтавський кадетський корпус (1840), перші в Україні недільні школи (1858, за деякими даними – у 1860 рік), де навчалися письму, читанню та арифметиці чоловіки й жінки, які працювали, тому відвідували школу у вільний від роботи час, а також жіноче училище Першого розряду (21 серпня 1861 року). На рік раніше була організована Мариїнська жіноча гімназія (нині у цьому будинку маємо Школу мистецтв), а також Єпархіальне жіноче училище (1876). У 1894 році на території Полтавської та Чернігівської губерній діяли 14 народних училищ. У нас працювали О.Я.Кониський, І.С.Нечуй-Левицький, Д.П.Пильчиков [13; 14; 31].

У 1-й Полтавській чоловічій гімназії з мистецьких дисциплін до складу обов'язкових, згідно зі Статутом 1804 р., належало малювання. Окрім цього, "було можливим навчання танців, музики та "тілесних вправ", якщо кількість учнів закладу була достатньою задля утримання цих учителів. Педагогічною радою Полтавської гімназії була прийнята також постанова, згідно з якою коштом закладу дозволялися оплатити заняття мистецтвами для тих вихованців, які не мали можливості заплатити. За умов насиченості навчальних програм та з метою запобігання перевантаженню учнів у зміст освіти вищезгаданої установи були введені обов'язкові навчальні екскурсії, більшість із яких вирішувала естетико-виховні завдання [27, с.35].

Т.О.Благова підкреслює, що введення художньо-естетичних дисциплін у навчально-виховний процес було характерним для Будинку виховання збіднілих дворян (1805-1841 рр.), що виник за ініціативи генерал-губернатора О. Куракіна для дітей знатних, але зубожілих дворянських родів. За характером навчання школа поєднувала риси цивільної і військової освітніх установ. Керуючи справами зазначеного закладу, В. Капніст "хотів налагодити освітню справу на більш високому рівні" порівняно з іншими типами шкіл. За його проектом, крім загальноосвітніх предметів, було введене викладання артилерії, фортифікації, малювання, архітектури, правознавства. За необхідне вважалося навчання танців, музики, верхової їзди. Іспити у закладі були публічні і проводилися, як правило, під час дворянських з'їздів. Вихованці, таким чином, мали можливість продемонструвати, а викладачі – виявити рівень отриманих знань і вмінь з усіх дисциплін [5].

Предмети мистецького циклу теж входили до екзаменаційних. Упродовж 1810-1835 рр. наглядачем у школі служив І.П. Котляревський, що значно підвищило рівень загальної культури вихованців і визначило рівень естетичного виховання у закладі у цей період. Адже у педагогічній практиці письменник використовував український народнопісенний фольклор, вміння грати на скрипці, свій акторський талант, започаткувавши в школі традицію постановки театральних вистав [5; 13; 17].

За ініціативи В. Кочубея у 1823 р. заснована школа Краснопису, мета якої полягала у підготовці хлопців (переважно тих, що виховувалися у сирітських будинках) до канцелярської служби. Головним завданням закладу було навчити учнів писати каліграфічно і швидко, і саме цій меті слугували заняття малюванням, які сприяли не лише вихованню, але й мали важливе прикладне значення. Хлопці, які вступали до закладу віком не молодше 10 років, могли навчатися одночасно в гімназії чи повітовому училищі, відвідуючи школу для уроків чистописання і малювання у спеціально відведені години. У 1825 р. малювання було офіційно введене до складу обов'язкових предметів. У зв'язку з цим директор гімназії І. Огнєв навіть дозволив вихованцям школи не відвідувати свій заклад у середу й суботу, щоб ці дні були повністю присвячені малюванню. У цьому закладі також був створений відомий у місті хор, який співав у церкві громадської опіки [4].

На початку 40-х рр. у Полтаві виник заклад, що більш нагадував сучасну дошкільну освітню установу – Дитячий притулок, куди приймалися діти "вільних та нижчих чинів" віком від 3 до 10 років, які залишалися вдень без нагляду, у зв'язку з роботою батьків. Організація навчально-виховного процесу в притулку передбачала гармонійний розвиток духовних і фізичних здібностей дітей, про що наголошувалося в "Інструкції занять та основних вимог" для вихователів закладу. Особливе ставлення до виховних завдань, поєднання у процесі навчання різних видів діяльності, заборона фізичних покарань, поширених в інших школах, визначали прогресивний гуманістичний характер закладу. Обов'язковими у навчально-виховному процесі були заняття співами, що ними дозволялося перервати будь-який урок, якщо вчитель помічав послаблення уваги в дітей. Дівчата, крім цього, займалися рукоділлям (кращі дитячі вироби продавались, і виручена сума віддавалася батькам дівчат). Перебування у притулку було безкоштовним, завдяки благодійним внескам міського дворянства. Заклад також існував за рахунок зборів від спектаклів, концертів, лотереї, що проводилися викладачами притулку та інших освітніх установ. Пізніше цей досвід був використаний при відкритті у Полтаві Мариїнського жіночого училища [5].

Виключно важливе місце у досліджуваному процесі належить державним закритим дворянським освітнім установам Полтавщини – Інституту шляхетних дівчат (1818 р.) та Петровському кадетському корпусу (1840 р.). Вони були прикладом особливої навчально-виховної системи, що мала на меті надати вихованцям освіту, "гідну їх дворянського стану і походження", і передбачала широку загальногуманітарну підготовку, однією з головних тенденцій якої вважалася естетизація виховного процесу.

Головна мета Полтавського інституту шляхетних дівчат полягала у "вихованні світських дам, доброчинних дружин і корисних матерів сімейств". У зв'язку з цим, навчання у закладі мало виключно гуманітарну спрямованість. Виняткове значення в освіті дівчат надавалося мистецькій підготовці. Зокрема, в одному з розділів Статуту закладу наголошувалося, що "для розвитку естетичних почуттів та з метою виховання дівчат основна увага в інституті приділяється читанню літературних творів, малюванню, співам, музиці й танцям..." [4; 5; 10]. При визначенні обсягу необхідних знань і умінь з кожної загальноосвітньої дисципліни педагогічна рада пансіону орієнтувалася, у першу чергу, на те, що "основна мета освіти жінок полягає у покращенні моральних якостей та вихованні серця". За таких умов предмети художньо-естетичного циклу вважалися необхідним виховним засобом і викладалися упродовж усього періоду навчання. До них належали малювання, каліграфія, церковні та світські співи (переважно італійські), танці та гімнастика. У випускному класі додавалися літературна творчість і декламація. "Жіночі рукоділля і частина домашнього господарства" вважались "особливо поважними" заняттями у процесі виховання майбутніх господинь, тому полтавське дворянство наполягало на їх обов'язковому введенні до складу навчальних дисциплін [15].

Викладання мистецтв поділялося на два курси: перший ("загальний") був обов'язковим для всіх; другий ("спеціальний") – призначений лише для обдарованих вихованок, відповідно до їх індивідуальних можливостей, нахилів і мистецьких здібностей. Набуті вміння та навички "в науках та витончених мистецтвах" вихованки мали нагоду продемонструвати під час екзаменів, які у першій половині XIX століття були публічними і користувалися популярністю серед полтавської дворянської спільноти [5; 37]. Крім перевірки музичних і танцювальних здібностей дівчат, програмою іспиту передбачалося проведення оглядової виставки учнівських зошитів з малювання, каліграфії та рукоділля.

Про підбір кваліфікованих учителів мистецтв особисто піклувалася засновниця і перша попечителька інституту княгиня В. Рєпніна. Загалом, ставлення до професійних та особистих якостей викладачів у закладі було особливо вимогливим. Перелік чеснот і доброчинностей, регламентованих для викладацького складу закритих дворянських інституцій, вважався запорукою успішного розв'язання освітньо-виховних завдань, у тому числі й естетичних [26, с. 35].

Система освіти Петровського кадетського корпусу, основне призначення якого полягало у "вихованні патріотичних почуттів, шляхетності душі і твердості характеру молодих дворян", не обмежувалася вузькою спеціалізацією, а передбачала ґрунтовну загальну підготовку, частину якої складало вивчення різних мистецтв. Предмети художньо-естетичного циклу (фехтування, гімнастика, танці, рухливі ігри, музика і співи) виходили за межі основних навчальних годин (крім малювання), проте були обов'язковими для усіх вихованців закладу. Постійне перебування кадетів у стінах корпусу забезпечувало чітку організацію занять мистецтвами і серйозне ставлення до них юнаків. Викладачі підтримували заняття тим видом мистецької діяльності, до якого учень виявляв особливий інтерес та природну схильність, надаючи можливість приділити більше навчального часу на його опанування.

Традиційними позакласними заходами були домашні театральні вистави, участь у яких брали не тільки кадети, але й викладачі мистецтв, корпусні офіцери, їхні сім'ї. Репертуар вистав складався переважно з п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка. Більшість декорацій та костюмів виготовлялася учнями старших курсів під час позакласних мистецьких занять. Програма танцювально-музичних та літературних вечорів, що також постійно проводилися у закладі, свідчила про досить високий рівень виконавської майстерності як офіцерів, так і кадетів (як правило, старшокурсників). Усі урочисті події закладу обов'язково супроводжувалися виступом учнівського хору, кадетського духового та струнного оркестрів, показом "живих картин" під керівництвом учителів малювання, виконанням складних хореографічних композицій, для участі в яких часто запрошувалися вихованки інституту шляхетних дівчат [5].

Отже, викладацький склад першого десятиліття існування військового інституту (на чолі з генералом В. Святловським) прагнув надати науковій та спеціальній підготовці загальноосвітнє значення, підтримував розвиток мистецьких здібностей учнів і створював сприятливі умови для реалізації естетико-педагогічних завдань. Гуманні традиції в організації освітньо-виховного процесу, започатковані В. Святловським, розвивались у подальші роки існування корпусу. Репутацію зразкового військового навчального закладу в Російській імперії Полтавський кадетський корпус здобув у період, коли його директором був генерал-майор Є. Врангель (1849-1856 рр.). Красномовним є факт, що полтавські кадети перших випусків, за свідченням сучасників, привертали увагу своєю ерудицією, рівнем загальної підготовки, знанням іноземних мов і мистецтв [5; 14; 16].

Т.О.Благова робить висновок, що закриті дворянські інститути Полтавщини стали показником мистецького виховання і започаткували традиції комплексного використання предметів естетичного циклу в організації освітньо-виховного процесу інших середніх навчальних закладів, що виникали в губернії упродовж XIX століття. Високий рівень мистецького виховання в регіоні був можливий, у першу чергу, завдяки професіоналізму викладачів.

Найбільш помітною постаттю серед викладачів музичного мистецтва на Полтавщині у досліджуваний період був чеський педагог, композитор і піаніст Алоїз Венцеславович Єдлічка (1819 – 1894), який з 1848 року протягом 44 років викладав фортепіанну гру і спів у Полтавському інституті шляхетних дівчат, Першій чоловічій гімназії, приватних пансіонах. Він закінчив Празьку консерваторію, був глибоким знавцем музики. Серед його фортепіанних творів доцільно виокремити фантазію "Квітоньки України" та "Спогади про Полтаву", написані на теми українських народних пісень у формі попурі [більш детально див. 18].

Право працювати вчителем малювання в освітніх установах мали особи, які отримували спеціальний дозвіл Академії Мистецтв у Петербурзі, згідно з § 15 "Положення про вчителів малювання", розробленого і затвердженого Радою Академії у 1832 році. Відповідне посвідчення видавалося на основі поданих малюнків та складеного іспиту. Крім того, керівництво Київського навчального осередку постійно надсила­ло прохання направити випускників Академії Мистецтв чи відомих художників працювати в освітніх установах Київської, Полтавської та Чернігівської губерній. Так, тривалий час у полтавських дворянських інститутах малювання та живопис викладали відомі художники, вихованці Академії В Волков та І. Зайцев [більш детально див. 15].

Для викладання танцювального мистецтва, гімнастики та рукоділля у жіночі навчальні заклади, як правило, запрошували досвідчених іноземних педагогів. Поширеною також серед викладачів мистецтв першої половини XIX століття була практика домашнього вчителювання, згідно з постановою Міністерства народної освіти 1834 року [5].

У кінці ХІХ ст. у Полтаві набуло поширення домашнє музикування в камерних музичних гуртках, зокрема на квартирі генерал-майора у відставці І.Л.Перейми, струнний квартет збирався у лікаря-хірурга О.М.Орловського, професора фізики А.П.Шамкова, дружина якого була чудовою піаністкою, ученицею відомої петербурзької піаністки, професора Г.М.Єсипової. Двічі на місяць відбувалися квартетні вечора у піаніста І.Г.Ейзлера. Тут утворився камерний ансамбль з музикантів-професіоналів. Але найбільш майстерним було виконання камерного гуртка дочки композитора А.В.Єдлічки Катерини Алоїзівни Зайцевої. До складу цього гуртка входили провідні музиканти Полтави – скрипаль М.З.Волинський, аль­тист П.Ф.Климентов, віолончеліст М.І.Вонсовський [26, с. 7].

У 1897 році створюється гурток Д.В.Ахшарумова, куди, крім нього, входили піаністка Н.М.Головня, любитель-музикознавець О.М.Лісовський, скрипалі – головний лікар Полтавської губернської земської лікарні Є.В.Святловський та помічник секретаря губернської земської управи Д.С.Пищимуха, а також учасники ансамблю Є.А.Зайцевої – М.З.Волинський і П.Ф.Климентов. Вони не обмежувалися читанням творів з листа, а ґрунтовно вивчали й аналізували кожен твір музичного репертуару.

У Полтаві також діяли так звані садові оркестри, зокрема Р.В.Шюппеля, який виконував розважальну популярну музику, а також В.І.Гебена, організований у 90-х роках. Останній давав платні концерти у Міському саду, до репертуару входили твори Бетховена, Мендельсона, Моцарта, Шуберта [там само, с.8].

Отже, активне залучення молоді до мистецької діяльності було характерною ознакою більшості навчальних закладів Полтавщини ХІХ ст. Предмети художньо-естетичного циклу вважалися дієвим засобом виховання особистості.



Становлення масового музичного виховання

на Полтавщині

Народна освіта на Полтавщині поступово поширюва­лася. На 1864 рік кількість усіх навчальних закладів губернії становила вже 718, де навчалися 18462 учні і забезпечували навчання 1128 учителів. Найбільш поширеною на території Полтавської губернії були школи, де здійснювалася початкова освіта: земські, церковнопарафіяльні (таку назву дістали за статутом 1884 р.), школи грамоти, народні училища (початкові училища, за статутом 1864 року), приватні, громадські, міністерські, міські та ін. школи.

Поширеними були земські школи, які виникли після реформи 1861 року, спочатку з трирічним, а з 90-х років – чотирирічним терміном навчання. На 1907 рік у губернії було всього 2583 школи, з них земських – 1030. Таке співвідношення залишалося й надалі. Земські школи стояли вище, ніж церковнопарафіяльні та “казенні”. Учителі були більш прогресивні. Викладання велося за такими підручниками, як: “Рідне слово” К.Д. Ушинського, “Азбука” Л.М. Толстого, “Наш друг” М.О. Корфа. Викладалися, крім Закону Божого, російської мови, арифметики, церковні співи. У багатьох сіль­ських школах учні опановували найрізноманітніші ремесла. Школи, які відкривали самі селяни, були безкоштовними [26, с. 9]. На освіту постійне асигнування здійснювали Переяславське, Полтавське і Лубенське земства (1868), а у 1897 році по всій Російській імперії Полтавська губернія за результатами матеріального забезпечення навчальних закладів була на шостому місці.

Поряд із земськими діяли єпархіальні школи – церковнопарафіяльні та школи грамоти, які підпорядковувалися парафіяльним училищним радам, місцевим органам училищної ради Синоду. На 1887 рік було 190 (учнів – 5870), 1895 – 339 (12486), кінець 1916 – 961 (56656). Оскільки церковно­пара­фіяльні школи діяли при парафіях, учні залучалися до церковних обрядів, що зумовлювало досить високий рівень музичного виховання дітей. Невеликі учнівські хори на уроках церковного співу, при наявності підготовлених учителів, виконували, крім обов’язкової програми, твори Д.С.Борт­нянського, М.Д.Леонтовича, М.В.Лисенка. В учнів поступово формувався музичний смак, загальна й музична культура. Особливою виконавською майстерністю і співом відзначалися діти Кобеляцького, Кременчуцького, Лубенського, Констянти­ноградського повітів. “Школа без співів – німа школа”, – такий висновок робили інспектори шкіл у своїх звітах [там само, с. 10]. У Кременчуцькому, Переяславському та Прилуцькому повітах такі школи були безкоштовні, в інших сплачували від 30 копійок до 3 крб. на рік.

Читання та співи у церквах задовольняло більшість неосвічених батьків. Повага та авторитет вчителя (школи) з боку населення нерідко залежали від того, як співають і читають діти під час церковної служби.

До середніх навчальних закладів відносяться гімназії, Полтавський інститут шляхетних дівчат та Полтавський учительський інститут. Вищих навчальних закладів на території губернії до 1917 р. так і не було. На 1916 р. у Полтавській губернії було 34 гімназії та училища різного профілю, в тому числі: 5 реальних (Полтава, Кременчук, Лохвиця, Ромни, Хорол), 6 комерційних (Полтава, Кобеляки, Кременчук, Лохвиця, Переяслав, Ромни), 7 духовних училищ.

У Полтаві діяло 2 чоловічих і 6 жіночих гімназій, у Кременчуці – 2 жіночих, по 1 жіночій та і чоловічій гімназії відкрито у Гадячі, Кобеляках, Констянтинограді, Лубнах, Миргороді, Золотоноші, Переяславі, Пирятині, у Прилуках – 1 чоловіча та 2 жіночих, чоловіча у Зінькові, жіночі – у Лохвиці, Ромнах та Хоролі [там само, с. 13].

Перша чоловіча гімназія імператора Олександра І благословенного містилася по вул. Остроградського, 4 (зараз це будинок СШ № 3 м. Полтави), друга чоловіча гімназія відкрита 15 (28) вересня 1907 р. на пров. Кірочному в будинку Дво­рянського пансіону-приюту – нині будинок старого корпусу Полтавського педуніверситету. У 1916 р. тут навчалося 316 чоловік. Випускником гімназії був Ю.В. Кондратюк (О.Г.Шаргей).

Практично щороку в Полтаві відкривалися жіночі гімназії: В.П. Ахшарумової-Бєльської (1904), прогімназія з професійним курсом В.Ф. Неукопової (1905), М.П. Павленко (1907), Н.О. Старицької (1908), О.П. Вахніної (1909), В.А. Мо­розовської (1915).

Варто наголосити, що був дуже високий викладацький склад середніх навчальних закладів Полтавщини, а саме: письменники – Л.І. Боровиковський, І.С. Нечуй-Левицький, М.Т. Симонов, С.П. Стеблін-Камінський; історики – М.Г. Аст­ряб, О.А. Грановський, В.Л. Василевський, П.І. Бодянський; художники – І.К. Зайцев і В.О. Волков; композитори й музиканти – Г.П. Гладкий, брати А.В. і В.В. Єдлічки, Ф.М. Попадич, П.А. Щуровський.

Викладачі у своїй роботі застосовували різноманітні методи навчання, широко практикувалися позакласні форми роботи (музичні та літературні вечори, вистави, зокрема іноземною мовою, екскурсії), випускалися газети. У всіх середніх навчальних закладах співи були обов’язковими, а в жіночих – ще й танці. Практично всі дореволюційні навчальні заклади губернії мали свої хори.

Музичне виховання на Полтавщині за радянських часів


Основними формами роботи з музичного виховання у першій половині ХХ ст. на Полтавщині були дитячі ігри, шкільний хор, ритмовий (шумовий) оркестр, груповий спів, слухання музики, музичні екскурсії, мистецьке оформлення свят. Розглядаючи ці форми, В.М.Верховинець зазначає, щоб вчителі не відокремлювали теоретичних відомостей від пісенного матеріалу. Закликає до організації ритмового оркестру для виховання у дітей відчуття тембру, ритму, інтонації, нюансування, фразування та форми. Надзвичайно цінною властивістю ритмового оркестру є залучення музично обдарованої молоді, яка через мутацію голосу не може брати участі у хоровій практиці, завдяки постійному поповненню репертуару не перерветься, а навпаки, тільки пошириться їх музична освіта [8].

У 1933 році в селі Яреськи, де відбувалися зйомки фільму “Щорс”, Олександр Довженко сам поставив “Наталку Полтавку” з нагоди відкриття нового сільського клубу. У виставі грали вчителі (Т.П.Соболь Терпилиху, а Г.М.Мацюця – возного), прості дівчата й парубки (Наталку співала Софія Редька). До речі, у виконавця ролі Петра – О.Петренка – виявився настільки чудовий голос і неабиякий талант артиста, що великий режисер пізніше запрошував його грати у свої фільми [більш детально див. 17].

Але ці роки несуть на собі жахливу печатку політичних репресій, коли викладачів і студентів, вчителів шкіл звинувачували в контрреволюційній націоналістичній діяльності: “Група організувала під виглядом хорових гуртків і інших гуртків бойові групи серед селянства”, “учнів шкіл ця група виховувала в націоналістичному дусі і готувала з них кадри бойових повстанських груп” [цит. за 3, с. 251]. Це справа, за якою проходили 15 полтавських освітян, серед яких були В. Щепотьєв і О. Панкратьєв.

У довоєнному 1940-1941 навчальному році здійсню­валося загальне обов’язкове навчання на селі і в містах. В області працювало 1764 школи, з них 943 семирічних і середніх. У них навчалося 334 тисячі дітей шкільного віку [26, с. 44].

На початку 50-х років основна увага приділялася не художньо-естетичному, а трудовому вихованню молодого покоління, тому що необхідно було відбудовувати країну: “Особливого розвитку набули гуртки по вивченню автомобіля, трактора, комбайна, сільськогосподарських машин” [9, с. 48].

У 60-ті роки розпочали свою музично-педагогічну діяльність відомі на Полтавщині вчителі В.Г. Алексєєв (СШ № 2), С.Д. Білохвіст (СШ № 25), Н.Г.Боханько (СШ № 6), М.В. Кухта (Кошманівська школа Машівського району), М.І. Мандя (СШ № 3), В.О. Сліпак, В.Г. Тесленко та баг. інших, творчі портрети яких ми подаємо нижче.

З 1982 року у середній школі № 30 м. Полтави за рішенням Міністерства освіти розпочався експеримент з музичного виховання школярів на релятивній основі, розроблений директором Ужгородської школи № 2 З.З. Жофчаком. Ініціатором проведення експерименту була директор школи І.В. Лубан і вчитель музики – Зайнаб Сабирівна Улахович [20; 23].

До методичного об’єднання вчителів музики Полтави, керованого нею, входили Н.М. Горошко (СШ № 6), Т.О. Калі­ушко (Родько), Л.К. Ковальова (СШ № 27), О.П. Колєсник (СШ № 28), Л.Т. Криворучко (СШ № 12), М.М. Лобач (СШ № 32), брати Миронови (Щербанівська школа), Тамара Олександрівна Макаренко (СШ № 7), Є.Г. Оглоблін (СШ № 19), В.У. Раковський (СШ № 11), Т.О.Ткаченко (СШ № 5), З.М.То­поль (СШ № 29), О.О.Шовкомуд (СШ № 5), Л.А. Шутова (СШ № 2).

У ці роки атестація вчителя музики відбувалася на оглядах художньої самодіяльності, бо одним із реальних шляхів підвищення рівня музично-естетичного розвитку школярів в умовах загальноосвітньої школи було розширення мережі мистецьких гуртків (хори, вокальні й вокально-інструментальні ансамблі, гуртки малих вокальних форм – дуети, тріо, індивідуальна робота з солістами, духові оркестри й оркестри народних інструментів). У Полтаві були відомі хорові колективи СШ № 30 (керівник З.С.Улахович), СШ № 16 (керівник Заслужений працівник культури України Г.С.Калайда), СШ № 5 (керівник О.О.Шовкомуд), на базі якого у 1986 році проходив державний екзамен з диригування перших випускників кафедри музики і співів.

При школах діяли платні музичні гуртки, де дітей вчили грати на різних музичних інструментах (СШ № 29, 30, 32). Вчитель музики вів потужну поза­класну музично-виховну роботу (свята, вечори, ранки, клуби любителів музики, тощо), за що одержував додаткову зарплату (9 годин позакласної роботи при повному навантаженні 18/20 годин, відповідно старша й початкова школи).

Існували колективи художньої самодіяльності не лише учнів, але й вчителів. Зокрема, на оглядах звучали вокальні ансамблі та хори вчителів шкіл (найкращим визнавався хор СШ № 30, керований З.С. Улахович), діяв також міський хор вчителів (художній керівник В.Ф. Коваленко). І зараз продовжує функціонувати чоловічій ансамбль вчителів при Карлівському районному будинку культури (художній керівник Швирьов Володимир Олександрович, директор РБК – Рудь Юрій Борисович).
Музичне виховання на Полтавщині

в період розбудови незалежної держави

У 1990 році на Полтавщині діяло 1028 денних загальноосвітніх шкіл, де навчалося 216,7 тис. Учнів, працювало 16687 учителів, з них орденами нагороджено 86 освітян, медаллю А.С.Макаренка – 48, знаком “Відмінник народної освіти” – 2381, 49 вчителів мають звання заслужених учителів УРСР [9, с. 49-50].

Характерною особливістю музичного виховання у 1991 – 2004 роки було відродження національної культури, впровадження інноваційних ідей музичного виховання, коли розроблялися авторські програми (зокрема, С.С. Василенко, учитель музики СШ № 6 м. Комсомольська; С.В. Бубнова, вчитель музики СШ № 5 м. Полтави, В.М. Слюсар, вчитель-методист, вчитель музики НВК № 32), оригінальні методики і навіть педагогічні технології, відкривалися гімназичні класи художньо-естетичного профілю та експериментальні майданчики з упровадження авторських концепцій навчання й виховання школярів (експериментальна школа-комплекс № 17 “Вибір” імені М.Г.Неленя м. Кременчука, гімназія м. Комсомольська, Опішнянський коледж мистецтв, тощо).

Вчителеві надавалася свобода вибору змісту й методів музичного виховання учнів, що дало можливість запроваджувати науково обґрунтовані критерії оцінки діяльності вчителя, розробити параметри його професійної атестації, а також проводити широкомасштабні конкурси вчителів, в тому числі й учителів музики.

Коротко зупинимося на результатах конкурсів “Учитель року”. У 1995 році він мав загальний характер, де не визначалися конкретні номінації і вчитель вибирав урок для демонстрації своєї майстерності. Олена Миколаївна Сенік – випускниця кафедри музики та співів ПДПУ імені В.Г.Короленка, вчитель музики СШ № 31 обрала урок музики і перемогла у конкурсі. На наступний рік за таких же умов переможцем стала випускниця нашої кафедри, вчитель початкових класів і музики, вчитель-методист СШ № 37 Олена Миколаївна Нестеренко, яка продемонструвала урок на своєму класі хлопчиків.

З кінця вісімдесятих років методичне об’єднання вчителів музики поповнилося новими талановитими спеціалістами, а саме: С.В. Бубнова (СШ № 5), В.В. Коро­тинська (СШ № 6), Л.І. Денисенко (СШ № 7), М.Г. Кулєшова (гімназія № 33), Заслужена артистка України, вчитель ліцею № 1 Н.С. Мізєва, вчитель-методист Н.М. Павлова (гімназія № 31), О.О. Плахотник (СШ № 15), Н. Пономаренко (СШ № 25), В.М.Слюсар (гімназія № 32), А.Спиця (СШ № 34), Л.Л. Халецька і Л. Шимко (гімназія “Здоров’я” № 14), А.В. Хо­менко (авторська школа № 37), Л. Шпортько (СШ № 28), Я.П.Ясько (СШ № 16).

Незважаючи на скрутні соціально-політичні й соціально-економічні умови, вчителі музики продовжували самовіддано працювати. У 1991-1992 н.р. у Палаці дитячої та юнацької творчості відбувся міський огляд художньої самодіяльності, де вперше прозвучав український народний хор СШ № 2 (вчитель музики В.Г. Алексєєв), прекрасні хорові колективи СШ № 21 (керівник Т.В. Мосіна) і СШ № 32 (керівник В.М. Слюсар).

І.В. Охріменко аналізує огляд-конкурс художньої самодіяльності учнів шкіл Полтавської області "Різдвяні канікули" (1999), який дав можливість переглянути всі постійно діючі колективи художньої самодіяльності учнів. До участі в огляді-конкурсі запрошувалися колективи та окремі виконавці, які працюють у вокальному, інструментальному, хореогра­фічному жанрах. На конкурс також були представлені роботи з декоративно-прикладного мис­тецтва. Огляд-конкурс проводив­ся у три етапи: районні, зональні, обласний огляди-конкурси. На зональних оглядах найкращими були колективи худож­ньої самодіяльності шкіл міст Миргорода, Комсомольська, Кременчука та Полтави, Гадяцького, Зіньківського, Шишацького, Лубенського, Новосанжарського, Решетилівсь­кого, Машівського районів, Крюківського районів. Низький рівень виконання продемонстрували художні колективи Семенівського, Козелыцинського, Миргородського, Полтавсь­кого районів. Котелевський і Чутівський райони не були готові до участі в зональному огляді-конкурсі.

Дипломантами конкурсу стали понад сімдесят художніх колективів і окремих виконавців, які взяли участь у підсумковому концерті, що пройшов на сцені обласного Центру естетичного виховання учнівської молоді. Потрібно відзначити високий рівень майстерності і сценічної культури всіх учасників підсумкового концерту [28].

З метою підвищення науково-методичної підготовки вчителів у 90-ті роки започаткували проведення обласних та міських семінарів-практикумів учителів музики і керівників районних і міських методичних об’єднань вчителів мистецьких дисциплін, тижнів педагогічної майстерності, де показали свої відкриті уроки З.М. Тополь (СШ № 29), О.О. Плахотник (СШ № 15), Н.М. Шміляк (СШ № 6).

У ці ж роки ініціювали проведення педагогічних ярмарок, де можна було придбати друковані праці вчителів (методичні рекомендації, збірники науково-методичних матеріалів, опис педагогічного досвіду, розробки кращих уроків, тощо). На ярмарку педагогічних технологій вчителями музики були представлені авторські збірки пісень, такі як: Володимир Близнюк “На пристані душі” (НВК № 1 м. Гадяча); “Пісні Наталії Васильєвої” (СШ № 17 м. Полтави); “Пісні Тетяни Кравченко” (гімназія № 6 м. Миргорода); двохтомник пісень Володимира Раковського (СШ № 11 м. Полтави) [49]. Не лише пісні публікують учителі музики, але й методичні рекомендації, зокрема “Наполним музыкой сердца» О.В. Дяченко і С.В. Дяченко, “Музичний образ” Л.В. Жидельо­вої, “Особистісно орієнтований підхід до формування естетичних нахилів учнів засобами гри” та “Музей одного дня” Л.Л. Халецької, тощо.

Сьогодні на Полтавщині працює 650 учителів музичного мистецтва, їх роботу організовують керівники методичних об’єднань районів і міст [40]. Зокрема, у Полтаві ці обов’язки виконували Н.Г. Боханько, З.С. Улахович, О.О. Лобач, А.В. Хо­менко, а останнє десятиріччя – учитель-методист, учитель музичного мистецтва ліцею № 30 Тетяна Олексіївна Родько. Слід зазначити, що у районних центрах обираються методисти з мистецьких дисциплін (образотворчого мистецтва і музики), які одночасно опікуються методикою викладання фізичної культури і трудового навчання. Такий стан пов’язаний із обмеженим фінансуванням освіти.

Ініціатором проведення обласних семінарів-практикумів керівників методоб’єднань учителів мистецьких дисциплін була методист з музики Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського Ольга Сергіївна Тимчук (“Дисципліни художньо-естетичного циклу як основа естетизації навчального процесу”, листопад, 2002), цю практику продовжила Л.Л. Халецька (“Роль предметів художньо-естетичного циклу в реалізації творчості учнів. Діяльність учителя в підтримці обдарованих дітей”, листопад, 2005 року).

Однією з форм обміну педагогічним досвідом є науково-практичні конференції різного рівня. За ініціативи кафедри музики й співів у жовтні 2002 року було проведено регіональну науково-практичну конференцію “Актуальні проблеми виховання мистецтвом: регіональний аспект», де взяли участь кращі вчителі мистецьких дисциплін. Вони виступили на секційних засіданнях наукового зібрання, обговорили загальні проблеми за «круглим столом». У програмі конференції О.О. Лобач пропонує таблиці майстрів музичної освіти регіону (див. таблицю № 1) [1, c. 22-23].



Таблиця 1

Кращі вчителі музики середніх навчальних закладів освіти Полтавщини



Прізвище, ім’я,

по-батькові

Місце роботи



Бабич Микола Володимиович

вчитель музики Іванівської ЗОШ Семенівського району



Беліченко Світлана Миколаївна

вчитель музики гімназії м. Комсомольська






Гавриленко Сергій Іванович

Вчитель музики Соснівської школи Гадяцького району



Гетьман Олена Борисівна

вчитель музики школи-ліцею № 6 м. Лубни



Гнатенко Ірина Вікторівна

Керівник методоб’єднання вчителів музики Полтавського району, вчитель Щербанівської школи



Дейнега Л.Г.

Учитель музики НВК № 1 м. Кобеляки



Денисенко Василь Миколайович

вчитель музики НВК № 1 м. Зінькова

  1. 44

Дяченко Сергій Володимирович

вчитель музики загальноосвітньої середньої школи № 17 “Вибір” імені М.Г.Неленя м. Кременчука



Жидельова Лариса Василівна

вчитель музики ЗОШ І – Ш ступенів № 17 “Вибір” іені М.Г.Неленя м. Кременчука



Зіненко Валерій Вікторович

Учитель музики СШ № 3 м. Карлівки



Істоміна Лариса Леонідівна

вчитель музики школи-родини № 8 м. Кременчука



Коваленко Тетяна Василівна

вчитель музики гімназії № 6 м. Миргорода



Лазаренко Євген Володимирович

вчитель музики Шишацької гімназії



Лобецька Людмила Василівна

вчитель музики Червонозаводської ЗОШ Лохвицького району



Макаренко Ірина Михайлівна

учитель музики Остап’євської середньої школи Велико-Багачансь­кого району



Марченко Ольга Вікторівна

вчитель музики середньої школи № 2 м. Котельви



Мороз Валентина Іванівна

вчитель музики Кобеляцького НВК



Патик Валентина Іванівна

вчитель музики Михайлівської ЗОШ Машівського району



Попович Ольга Миколаївна

вчитель музики школи № 1 Крюківського району м. Кременчука



Радченко Світлана Іванівна

вчитель музики Хорольської школи



Романенко Анжела Михайлівна

Методист з музики Глобинського районного методичного кабінету



Рудкіна Ольга Миколаївна

учитель музики гімназії № 1 м. Гадяча



Рябуха Наталія Іванівна

вчитель музики Новосанжарського НВК



Свіжина Юрій Миколайович

вчитель музики Чутівської ЗОШ



Сова Микола Максимович

вчитель музики Гаївщинської ЗОШ Лохвицького району



Стеценко Марія Дмитрівна

вчитель музики Чорнухінської ЗОШ



Супрун Анатолій Іванович

вчитель музики Михнівської ЗОШ Лубенського району



Хміль Володимир Михайлович

вчитель музики Карлівської СШ № 2



Шевела Тетяна Володимирівна

учитель музики ЗОШ І – ІІІ ступенів с. Беляки Семенівського району



Шимка Наталія Петрівна

учитель музики Сарської середньої школи Гадяцького району



Ширінова Алла Петрівна

вчитель музики Артемівської ЗОШ Чутівського району



Явтушенко Світлана Іванівна

вчитель музики Хорольської ЗОШ № 2

У 2001 році вперше відбувся конкурс “Учитель року” саме в номінації “Вчитель музики”. У міському конкурсі взяли участь учитель-методист, учитель музики НВК № 31 Наталія Михайлівна Павлова, вчитель музики гімназії № 21 Мосіна Тетяна Володимирівна, а також учитель вищої категорії, вчитель музики СШ № 17 Васильєва Наталія Григорівна.

Головою журі обласного конкурсу була методист ПОІППО Ольга Сергіївна Тимчук. На конкурс надійшли 9 документів і відеозаписів уроків музики, з яких комісія відібрала лише п’ять учасників, а саме: Коробицька Світлана Едуардівна – вчитель-методист школи-ліцею № 6 м. Лубен, переможець обласного конкурсу “Учитель року – 2001” і Міжнародного конкурсу вчителів у м. Курську; Фоміна Ольга Вікторівна, вчитель музики гімназії № 5 м. Кременчука; Кононенко Лілія Михайлівна, вчитель музики Шишацької гімназії; переможці полтавського міського конкурсу – Н.М. Павлова і Т.В. Мосіна. Обласний конкурс відбувся на базі гімназії № 33 м. Полтави. Вчителі були вдячні директорові школи Наталії Віталіївні Кікоть і вчителю музики гімназії Н.П. Мироновій за прекрасну організацію конкурсу і музичну підготовку вихованців.

Кожен з учителів відзначався індивідуальною неповторністю: Л.М. Кононенко представила на уроці своїх учнів – переможців Всеукраїнського конкурсу “Слов’янський базарчик”, вразила слухачів глибоким знанням сучасної української естради; О.В. Фоміна здивувала винятковими вокальними даними – широтою діапазону голосу, майстерним володінням різними виконавськими манерами (академічним і автентичним співом, характерним для Сумщини, де вона закінчувала інститут). Світлана Едуардівна Коробицька – широкою художньою ерудицією, глибоким знанням естетико-філософських основ мистецької освіти, інноваційних технологій, які своєрідно модифікуються в її педагогічному досвіді, прекрасним володінням інструментом, тонким відчуттям специфіки кожного виду мистецтва і одночасно їх генетичною спорідненістю.

В обласному конкурсі „Учитель року – 2005” взяли участь і показали високий рівень педагогічної майстерності Кухта Микола Васильович, учитель Кошманівського ЗНЗ-ІІІ ст. Машівського району, Кир’якулова Галина Георгіївна – вчитель ЗНЗ № 9 Крюківського району м. Кременчука, Кравченко Катерина Петрівна – вчитель Хорольської гімназії, Філіпас Тетяна Олександрівна вчитель НВК „Хабард ОР – Авнер” Автозаводського району м. Кременчука, Халецька Лілія Леонідівна – вчитель НВО №14 м. Полтави, яка перемогла своїх талановитих колег. Обласний конкурс відбувся на базі СШ № 26, де дирекція і вчитель музики Н.М. Шміляк створили щонайкращі умови для його проведення.

Організацією обласних оглядів художньої самодіяльності, узагальнен­ням педагогічного досвіду вчителів музики і підвищенням їхньої кваліфікації опікується Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського, де методистами з музики були В.В. Коротинська, заслужений працівник культури України, голова Полтавського обласного відділення музичного товариства України В.О. Сліпак, О.С. Тимчук, В.Г. Тесленко, П.Л. Ярмицька. Зараз ці обов’язки виконує Л.Л. Халецька.

Спеціальні музичні школи відвідують лише 5% дітей області, у зв’язку зі зменшенням фінансування з державного бюджету. Платні гуртки музично-естетичного спрямування при загальноосвітніх школах, які в минулому мали розгалужену мережу, зараз не працюють. Причина загальновідома – недостатнє матеріальне забезпечення. Тому музичне виховання особистості школяра здійснюється у процесі систематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу, де вчитель має змогу цілеспрямовано виявляти виховний потенціал мистецтва. У наступному розділі ми представимо творчі біографії вчителів музичного мистецтва Полтави, які дадуть змогу простежити музично-педагогічний почерк кожного з них.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconПрограма для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності
Оркестровий клас: Навчальна програма для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010100 – „Педагогіка І методика...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconПрограма спецкурсу для студентів ІІІ курсу психолого-педагогічного факультету зі спеціальності
Педагогіка музичного сприймання: Програма спецкурсу для студентів ІІІ курсу зі спеціальності “Початкове навчання та музичне виховання”...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconВ. Г. Короленка Лобач О. О., Кульчій С. О. Комп’ютерні технології музичного виховання й розвитку школярів програма
Компютерні технології музичного виховання та розвитку школярів: Програма спецкурсу для студентів у курсу психолого-педагогіч­ного...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconУправління освіти Миколаївської міської ради Науково-методичний центр Психолого-педагогічний
Методичний посібник містить теоретичні поняття, які розкривають особливості обдарованої дитини, демонструє методи виховання та розвитку...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconНавчально-методичний посібник для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconНавчальний посібник з курсу „ методика соціально виховної роботи полтава 2009 (075. 8)
Методика соціально-виховної роботи: Навч посібник для студ вищ навч закладів / Авт упоряд. К. В. Педь. – Полтава.: Пдпу, 2009. –...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconМета курсу – формування професійної компетентності, забезпечення фахової підготовки майбутніх педагогів до здійснення професійно-мовленнєвої діяльності в умовах навчання дітей другої української мови. Завдання курсу
Програма для студентів 3 курсу спеціальності 010101 дошкільна освіта з навчальної дисципліни: Методика навчання української мови...
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconМетодичні рекомендації до курсу «семіотика» для студентів магістратури філологічного факультету спеціальності «літературна творчість»
Методичні вказівки до курсу «Семіотика» для студентів магістратури філологічного факультету спеціальності «літературна творчість»....
Навчально-методичний посібник з курсу „ Методика музичного виховання школярів\" для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 010103 -\"Педагогіка І методика середньої освіти. Музика.\" iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка