Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»



Сторінка8/14
Дата конвертації14.08.2017
Розмір2,42 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Запитання для самоконтролю


1. Розкажіть про основні ознаки кризи феодально-кріпосницької системи.

  1. Що вам відомо про перші таємні організації в Україні?

  2. Охарактеризуйте основні програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.

  3. Назвіть реформи, які проходили в другій половині ХІХ ст. в Російській імперії.

  4. Яким шляхом ішов розвиток капіталізму в Україні?

  5. Які основні течії в суспільно-політичному житті України другої половини ХІХ ст.?

  6. Назвіть характерні риси суспільно-політичного й економічного розвитку України напередодні першої світової війни.

  7. Які основні революційні події відбулися в Україні в 1905-1907 рр.?

  8. Чому аграрна реформа П. Столипіна мала в Україні найбільший успіх? Які наслідки мала реформа для соціального становища України?

  9. Як була розв’язана перша світова війна? Які плани мали ворогуючі держави стосовно України?

  10. У чому полягав трагізм українського народу в ході першої світової війни?

  11. У чому виявилася активізація української громадськості після початку війни?

  12. Яку позицію зайняли українські політичні партії й організації стосовно війни?

  13. З якою метою був сформований легіон Українських січових стрільців і яку роль зіграли УСС у воєнних діях 1914-1916 рр.?

  14. Які основні битви і бої відбулися на українських землях у 1914-1917 рр.?

  15. Як змінилося становище західноукраїнських земель після окупації російськими військами?

  16. Яку роль відіграли громадські організації на території України в період першої світової війни?

  17. Яку позицію зайняли царський та австро-угорський уряди щодо діяльності громадських організацій?

  18. Як вплинула перша світова війна на економічне і політичне становище України?

  19. Які фактори свідчать про розширення національно-визвольного руху в Україні після повалення царату?

  20. Як склалася доля західноукраїнських земель після Паризької мирної конференції?

  21. У чому полягав правовий статус західноукраїнських земель?

  22. Що таке національна дискримінація і як вона відбилася на населенні західноукраїнських земель?

  23. Проаналізуйте соціально-економічне становище українського населення в складі Польщі, Румунії і Чехословаччини в 20-30-і роки.

  24. У чому полягала репресивна політика влади на західноукраїнських землях?

  25. Що стало причиною появи ідеології інтегрального націоналізму? Які його основні положення?

  26. Дайте характеристику суспільно-політичного життя на українських землях у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини, чим відрізнялася політична боротьба західноукраїнських українців на територіях, що входять до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини?

  27. Охарактеризуйте історичні умови й обставини проголошення незалежності Карпатської України.

  28. Чому Карпатській Січі не вдалося відбити вторгнення іноземних військ?

ТЕМА 7. БОРОТЬБА ЗА ВІДРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ 1917-1920 рр.

План:

7.1. Центральна Рада: становлення української національної державності (березень 1917-квітень 1918)

7.2. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Утворення Західноукраїнської народної республіки (квітень-листопад 1918 р.)

7.3. Доба Директорії УНР (грудень 1918-1920 рр.). Злука УНР і ЗУНР.

Період 1917-1920 рр. відзначений складними та динамічними подіями, що відбувалися під гаслом української національно-демократичної революції. У боротьбі за державну незалежність виникла певна кількість непримиренних політико-ідеологічних сил, що зумовили початок жорстокої громадянської війни.



7.1. Центральна Рада: становлення української національної державності (березень 1917-квітень 1918)

Повалення самодержавства не вирішило національного питання, яке стало могутнім каталізатором національно-визвольного руху в Україні. Тимчасовий уряд, в якому переважали кадети, меншовики і есери, які очолювали ради, стояли на позиціях збереження унітарної централізованої держави. За Україною вони визнавали лише право на національно-культурну автономію.

За свідченням одного з відомих діячів українського національного руху Дмитра Дорошенка в Києві, коли стало відомо про повалення самодержавств, члени керівної ради „Товариства українських поступовців” (ТУП) прийняли рішення „закласти спільну організацію, котра об’єднала б усі українські організації і стала на чолі руху. Вирішили назвати її Центральною Радою”, яка була створена 4 (17) березня 1917 року. До її складу ввійшли представники: Народної партії України (НПУ); Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП); Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР); Товариства українських поступовців (ТУП) (партійний блок).

З-поміж 882 депутатів Центральної Ради були члени партій, громадських організацій, представники міст і губерній, селян, солдат, робітників, учителів, буржуазії, обраних на різних з’їздах і конференціях. Мільйони громадян України брали участь у виборах членів ЦР.

Це дало підстави вважати Центральну Раду (ЦР) представницьким органом влади в Україні (парламентом). Але на такому статусі восени 1917 р., наполягали тільки НПУ.

Головою ЦР обраний Михайло Сергійович Грушевський – відомий політичний діяч, історик, автор наукових праць з Історії України, головною з яких є „Історія України - Русі” у 10 томах, і 13 книгах (1898-1936). У 1914 р. за громадську діяльність був засуджений царським урядом до заслання, з якого повернувся в березні 1917 р.

У червні в м. Києві відбувався Другий Всеукраїнський військовий з’їзд, який висунув вимогу надати Україні автономні права. 10 червня ЦР проголосила на цьому з’їзді документ, названий Першим Універсалом (усього універсалів ЦР було чотири).

В Універсалі проголошувалося: „Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські збори (Сейм)”.

В Універсалі висловлюється надія на те, що неукраїнські народи, котрі живуть в Україні, разом з українцями будуватимуть автономний устрій.

Зміст Першого Універсалу зводиться до:



  • Вимоги надати Україні автономію в рамках демократичної і федеративної Росії.

  • Проголошувалося право створити свої органи влади, закони.

  • Засуджувалася політика Тимчасового Уряду на переговорах з М.Грушевським і В. Винниченком.

  • Вищим органом влади проголошувалася Центральна Рада.

  • Заклик до населення.

  • Необхідність створення української скарбниці за рахунок податків з населення.

  • Висловлювалася надія, що Всеросійські Установчі збори схвалять автономію України.

Структура органів влади в Україні

На владу в Україні в 1917 р. претендував ряд політичних сил: Центральна Рада; Рада робітничих і солдатських депутатів; Тимчасовий уряд.

У першій половині 1917 р. встановлена така структура органів влади в Україні під керівництвом Центральної Ради. Центральна Рада – вищий орган влади, Мала Рада – законодавчий орган влади з правами, обмеженими рішеннями Центральної Ради, Генеральний секретаріат (із 8 секретарів на чолі з В.Винниченком), уряд, виконавчий орган влади, губернські, міські ради, що підпорядковані Центральний Раді.

15 червня був утворений виконавчий орган Центральної Ради – генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. (1880-1951) – політичний і громадський діяч, письменник. Автор усіх законодавчих актів УНР, у тому числі чотирьох універсалів. Автор тритомного мемуарно-публіцистичного твору „Відродження нації”. Історія української революції (1917-грудень 1919). До уряду входило 8 секретарів.



3 липня 1917 року було прийнято Другий Універсал, зміст якого зводився до наступного:

- ЦР зобов’язується доповнити свій склад представниками національних меншостей;

- ЦР обере генеральний секретаріат, що затвердить Тимчасовий уряд.

- Генеральний секретаріат стане вищим органом крайової влади Тимчасового Уряду в Україні.

- ЦР підготує закони про автономію України Для затвердження їх Всеросійськими Установчими зборами.

- Українська армія буде формуватися лише з дозволу Генерального штабу Російської імперії і Кабінету Міністрів війни.

- Проблему земельної реформи повинні вирішити Установчі збори

25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 р. у Петрограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу й утворили новий уряд – Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії і в Україні.

Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайнята щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня революції про владу Центральна Рада наголошувала, що влада має належати всій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише ІІ частину.

7 листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії у складі Російської республіки, яка повинна була стати „федерацією рівних народів”. УНР створювалася з 9 українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Таврію (без Криму). Проголошувався демократичний характер УНР, при цьому будуть дотримуватися свободи слова, друку, віросповідання, союзів, мітингів, національних прав усіх націй, що проживають в Україні. Проголошувалася справедлива національна політика, у тому числі визнання права на національну автономію російських, європейських, польських та інших народів, прагнення мирних переговорів з метою вивести Україну зі стану війни (першої світової). Визначалося, що до Установчих зборів України влада в державі належить ЦР і Генеральному Секретаріату України. Встановлювався державний контроль над промисловістю і торгівлею. Вводився 8-годинний робочий день. Проголошувалася необхідність судової реформи.

Центральна Рада була основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні. Протистояння між Центральної Радою і Раднаркомом Росії вилилося у конфлікт між ними.

4 грудня 1917 р. Раднарком з метою активізації боротьби проти Центральної Ради надіслав їй ультиматум, згідно з яким визнавав УНР, але не визнав владу Центральної Ради. Раднарком вимагав від Центральної Ради не пропускати через територію України на Дон війська на допомогу генералу Калєдіну, що очолив боротьбу з Радянською Росією. Раднарком вимагав припинити роззброювання червоногвардійців. Центральна Рада відмовилась виконувати ультиматум Раднаркому. 5 грудня Раднарком ухвалив „вважати Раду в стані війни з Росією”.

Зрозуміло, що ультиматум повинен був підготувати підґрунтя для збройного втручання Раднаркому у внутрішні справи УНР. Визнаючи за українською нацією право на самовизначення, уряд Леніна, водночас, не визнавав того самовизначення, яке відбулося, і прагнув мати в Україні маріонеткову владу.

11-12 (24-25) грудня у Харкові проведено з’їзд, який не був правочинним – 200 його делегатів представляли лише 89 рад із 300 існуючих в Україні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд – Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з „контрреволюцією”. Раднарком Росії визнав новостворену владу і надав їй допомогу у боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська (біля 60 тис. чол.) на чолі з В. Антоновим-Овсієнком.

Таким чином, як бачимо, більшовики нав’язали Україні громадську війну.

Війна більшовиків з УНР тривала протягом грудня 1917-січня 1918 рр. Центральна Рада виявилася не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Найдраматичнішою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М.Муравйовим на Київ. Біля залізничної станції Крути їх спробував зупинити наспіх зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули у нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. Крути стали символом національні честі українського народу.

Після жорстоких боїв 30 січня 1918 р. Центральна Рада виїхала з Києва. Влада перейшла до Народного Секретаріату. Київ став столицею Радянської України.

Встановлення радянської влади в Україні розкололо суспільство на непримиренні сторони – супротивників цієї події. Січневі бої 1918 р. набули характеру громадянської війни. Громадянська війна – це завжди національна трагедія.

Виїхавши з Києва, Центральна Рада продовжувала вважати себе законною владою в Україні. 9 січня перед вирішальними боями за Київ Центральна Рада прийняла Четвертий Універсал.

Зміст Четвертого Універсалу


  • УНР є незалежною суверенною Державою;

  • Різкий критиці піддавалася політика більшовиків, що призвела до громадянської війни;

  • Органами влади проголошувалися Центральна Рада і Рада народних міністрів (колишній Генеральний секретаріат);

  • Центральна Рада і Рада Міністрів зобов’язалися негайно розпочати мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

  • Центральна Рада зобов’язалася ввести боротьбу з прихильниками більшовиків в Україні;

  • Гарантувалося проведення земельної реформи в інтересах селян, відновлення промисловості, надання допомоги безробітним і потерпілим у війні;

  • Центральна Рада і Рада Міністрів зобов’язалися виконувати Четвертий Універсал.

Четвертий Універсал став вершиною державотворчості Центральної Ради. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були занадто нерівними: радянські війська мали перевагу в живій силі в 20 разів, а в озброєнні – в 40 разів. Керівництво УНР не змогло зібрати боєздатні збройні сили.

26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ, внаслідок червоного терору в місті загинуло 5 тисяч чоловік, Центральна Рада і всі її заклади переїхали до Житомира, а потім – до Сарн. Військові дії перемістилися на Волинь і Поділля.

Таким чином, більшовицькі війська, скориставшись „романтичними ілюзіями” керівництва УНР щодо збройних сил, легко отримали перемогу. Центральна Рада тепер могла сподіватись лише на зовнішню допомогу.

27 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир), згідно якого: Україна, що підписала мирний договір з Австро-Угорщиною, Німеччиною, Туреччиною і Болгарією припиняла свою участь у першій світовій війні. За умовами договору Росія виводила свої війська з України, визнавала незалежність УНР і владу Центральної Ради. Австро-Угорщина і Німеччина обіцяли повернути Україні Холмщину і Підляшшя, виділили західноукраїнські землі в короткий край. Короткий край – це українські землі, яким на переговорах у Брест-Литовську вирішено надати автономію у складі Австро-Угорщини. У зв’язку з цим рішенням Австро-Угорщина прийняла маніфест про державну перебудову в жовтні 1918 року. Україна зобов’язувалась зробити значні доставки продовольства і промислової сировини в Німеччину.

Сподівання Центральної Ради на допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи виявилися наївними й ілюзорними 26 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційні війська розігнали Центральну Раду і визнали владу гетьмана. В Україні стався державний переворот.

Українська Центральна Рада проіснувала 13 місяців – з березня 1917 р. по квітень 1918 р. Головний підсумок її діяльності – це відтворення української державності. Четвертий Універсалом Центральна Рада проголосила державну незалежність УНР і відстоювала її до останніх днів свого існування. 29 квітня, в день державного перевороту, Центральна Рада схвалила Конституцію УНР: Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, всім громадянам УНР гарантувалися рівні громадські і політичні права. В статті „Чи Україна тільки для українців?” М.С. Грушевський писав: „З різних сторін до мене звертаються з тривожними запитаннями чи се за нашою згодою; відомістю виголошуються по різних місцях такі слова, що Україна тільки для українців, а „кацапам” звідси треба забиратись, що всякі посади на Україні повинні тепер займати тільки українці, та іншим людям робить тут нічого...; Не маючи змоги окремо відповідати на такі запитання і заспокоювати затривожених, я ще раз беруся за перо, щоб цією дорогою відповісти з усією рішучістю – ні!

Ми думаємо якраз, що Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на Україні, а живучи – люблять її, а люблячи хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не обирати, не експлуатувати для себе.”. Але, через відомий Вам перебіг подій, Конституція УНР так і не було запроваджена у життя.

7.2. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Утворення Західноукраїнської народної республіки (квітень-листопад 1918 р.).

Павло Скоропадський – нащадок гетьмана поч. ХVІІІ ст.. Івана Скоропадського, один з найбільш українських землевласників, з 1912 р. – генерал-майор російської армії, ад’ютант Миколи ІІ. У 1917 році брав участь у створенні загонів вільного козацтва.

Уряд гетьмана складався з великих землевласників, військових, помірно консервативних громадських діячів. Очолив уряд поміщик, октябрист Ф. Лизогуб. Ядро уряду складали кадети, представників соціалістичних партій у ньому не було.

Фактично гетьман і його уряд перебували у повній залежності від німецько-австрійського окупаційного режиму.

Основні напрямки політики уряду П. Скоропадського.

Замість УНР була проголошена Українська держава, республіканська форма правління замінена на авторитарну (Гетьманат). Гетьман зосередив у своїх руках усю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову. Відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти. Поміщики розгорнули рух за відшкодування завданих їм під час революції збитків. Налагоджено дієздатний адміністративний апарат, який вдавався до репресивних методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися вуличні процесії, мітинги, припинилося видавання ряду газет. Демократичний режим змінився авторитарним. Створювалася регулярна українська армія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства. Але план створення армії реалізований не був

Успішною була діяльність уряду в культурній сфері: українізація шкіл, відкриття нових гімназій, університетів, Української академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів.

Здійснювалася активна зовнішня політика. Українську державу П. Скоропадського визнали 30 країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників. Було укладено договір про добросусідські відносини з Росією (12 червня 1918 р.). Проведені переговори з Австро-Угорщиною щодо Західної Галичини і Холмщини.

Знаходячись під контролем Німеччини, уряд гетьмана не мав можливості налагодити стосунки з країнами Антанти й нейтральними країнами.

Гетьманський переворот, хоч і відбувався досить спокійно, масового схвалення не отримав. Орієнтація уряду на великих землевласників, буржуазію, на німецький окупаційний режим позбавила його підтримки широких верств українського населення – селян, робітників, інтелігенції. Консервативні ідеї, сповідуванні урядом, не змогли консолідувати суспільство.

13 листопада 1918 р. на засіданні Українського Національного Союзу з метою організації боротьби проти гетьманського режиму було створено опозитивний уряд – Директорію на чолі з В. Винниченком (ввійшли С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко).

Боротьбу проти гетьманського режиму вели і більшовики. У липні 1918 року була утворена Комуністична партія більшовиків України – КП/б/У як складова частина РКП/б/. Українські більшовики прагнули відновити в Україні радянську владу і зберігати єдність із радянською Україною.

З закінченням Першої світової війни 11 листопада 1918 р. гетьман втратив іноземну військову підтримку, переорієнтувався на Антанту і білогвардійців, сподіваючись на їх допомогу. 14 листопада у грамоті „До всіх українських громадян” П. Скоропадський заявив про федерацію України з не більшовицькою Росією і про „відновлення Великої Росії”. Суверенність української держави скасувалася.

У відповідь на гетьманську грамоту, директорія оголосила про початок повстання проти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну.

28 листопада з ініціативи КП/б/У було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд на чолі спочатку з Г. П’ятаковим, а згодом – Х. Раковським. На допомогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши український фронт. Протягом листопада – грудня 1918 р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території.

Уряд гетьмана опинився у безвихідній ситуації. 14 грудня війська Директорії зайняли Київ. Цього ж дня П. Скоропадський зрікся влади і залишив місто.

Гетьманський уряд передав владу Директорії, яка заявила про відновлення УНР.

Директорія була від початку свого правління у стані війни з Радянською Росією.

У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом. 18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини (які перебували в складі Австро-Угорської імперії) утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об’єднання західноукраїнських земель в єдину ціло-Українську державу.

13 листопада – УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галиччину, Закарпаття, Буковину). У законі зазначалося, що влада в державі належить народу.

Таким чином, важливе історичне завдання було розв’язане. У Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.

7.3. Доба Директорії УНР (грудень 1918-1929 рр.). Злука УНР і ЗУНР.

Перехід Директорії до влади у грудні 1918 р. започаткував нову добу в розвитку національно-демократичної Революції – добу директорії УНР.

У Західній Україні боротьбу за своє існування вела ЗУНР.

Боротьба за владу в Україні за підтримки Радянської Росії вели більшовики, утворивши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

У грудні 1918 р. на півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти, які надали підтримку білогвардійцям у боротьбі за відновлення „єдиної і неподільної” Росії.

Таким чином, розстановка сил, які вирішили долю України у цю добу, була не на користь української революції.

Директорія була урядом соціалістичного спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема, відновлена назва держави УНР, визначені органи влади (вища влада належить Директорії, законодавча – Трудовому конгресу, виконавча – Раді народних міністрів, а на місцях – трудовим радам селян, робітників, трудової інтелігенції), ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу, землевласники і підприємці позбавлялися політичних, зокрема, виборчих прав.

22 січня 1919 року у Києві було проголошено акт злуки УНР та ЗУНР (зараз 22 січня відзначається день Соборності України). УНР і ЗУНР об’єднувалися в єдину суверенну Українську Народну Республіку. Наступного дня, 23 січня, Трудовий конгрес України (парламент соборної УНР) затвердив цей справді історичний акт, надавши йому силу закону.

Ідея всеукраїнської єдності, соборності України, її витоки беруть свій початок з незабутніх часів Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, Гетьманщини. У ХІХ ст. цю ідею обґрунтували в своїх працях багато видатних діячів українського національного відродження – Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Грушевський та ін.

„Розділені столітніми кордонами частини України нарешті злилися в одне ціле тіло. Народилася Нова Україна, котра як фенікс повстала з попелу... Галичини австрійської й України російської зараз немає, а є єдина Україна, є єдиний народ”.

Голова Директорії – В. Винниченко сказав: „Громадяни, сьогодні день великого національного свята, свята об’єднання частин, роз’єднаних нашими ворогами. Дивіться ж, бережіть свою республіку від ворогів. Слава їй”. Високий принцип соборності своїх земель – най благородніший у світі ідеал, до якого прагне кожна нація.

21 січня 1990 року українські патріоти організували „живий ланцюг”. Сотні тисяч громадян вийшли на трасу Львів-Київ і в точно визначений момент взялися за руки, щоб відзначити акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Мільйони людей України цього дня вперше дізналися про замовчуваний радянською історіографією факт возз’єднання земель.

З 21 по 29 січня 1919 р. працював Трудовий Конгрес, який схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних Міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися на сесіях Трудового Конгресу, доручив Директорії оборону України. Та вже 2 лютого 1919 року через 1.5 місяці після приходу до влади Директорія під тиском більшовицьких військ залишила Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом – на територію ЗУНР, до Тернополя.

У червні 1919 р. підконтрольна Директорії територія становила смугу завширшки 10-20 км. – між поляками і більшовиками.



Причини поразки Директорії

Між двома її лідерами не було згоди: В. Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С. Петлюра – на утворенні військових сил, адміністративного апарату. У зовнішній політиці В. Винниченко, В. Чеховський, М. Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші на чолі з С. Петлюрою – до союзу з Антантою.

Непослідовна, нерішуча внутрішня політика Директорії полягала в наступному:


  • видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно розв’язували земельні питання, здійснювалися земельні акції;

  • обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй усі права;

  • ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла створити нового і т.д.

Директорія втрачала підтримку українського населення в той час, коли авторитет більшовиків зростав.

Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти. Білогвардійці і Антанта вороже ставилися до цієї незалежності України і боролися за відновлення „єдиної і неподільної Росії”.

Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж партизанська армія Петлюри.

2 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

Маріонетковий радянський уряд України (у 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х. Чаковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії – політику „воєнного комунізму”:


  • диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади-ревкомів і комбідів;

  • націоналізація промисловості, фінансів, зв’язку;

  • сувора генералізація управління виробництвом і розподілом товарів;

  • загальна трудова повинність;

  • карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою

  • „червоний терор” проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Політика „воєнного комунізму” була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснили світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух Опору, зросло невдоволення в Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями в вивести війська з Києва.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір Військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено в третє і остаточно.

Боротьба за незалежність Україні завершилося поразкою: Західна Україна ввійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицькій режим

Упродовж червня-листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши в Криму радянську владу.



Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

  • Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідеї незалежності України.

  • Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П. Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнали лише радянську владу, не було єдності між УНР і ЗУНР.

  • Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти Українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти

  1. Створення та діяльність Української Центральної Ради.

  2. Універсали – визначальні віхи історії Центральної Ради.

  3. Ультиматум: конфлікт Раднаркому РСФСР і Центральної Ради.

  4. Політика радянської влади в Україні в 1919-1920 рр.

Позитивні та негативні аспекти діяльності Історичне значення української національно-демократичної революції (1917-1920)

У ході революції український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування.



Героїчна боротьба українського народу 1917-1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Схожі:

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних медичних закладів
Бідзіля П. О., кандидат історичних наук, викладач Дідик С. С видання доопрацьоване та доповнене. Запоріжжя: здму, 2016. 175 c
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» icon«Етика ділового спілкування» на 2010-2011 навчальний рік напряму підготовки 050109 «Управління персоналом і економіка праці»
...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №3 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №2 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconРобоча програма навчальної дисципліни дерматологія, венерологія для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації
За редакцією чл кор. Намн україни, професора Зіменковського Б. С., – Львів, 2015р.; та типової програми навчальної дисципліни : Дерматологія,...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconМетодичні рекомендації з елективного курсу «косметології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовими навчальними програмами для студентів медичних І стоматологічних...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму
Концепції сучасного документознавства : навч метод посіб для студ вищ навч закладів напряму 020105 “Документознавство та інформ діяльність”...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconКонтрольні роботи для студентів заочної форми навчання спеціальності «технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconПолтавський державний
Словник футбольних термінів – методичний посібник для вчителів фізичного виховання, викладачів вищих навчальних закладів, тренерів,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка