Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»



Сторінка9/14
Дата конвертації14.08.2017
Розмір2,42 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Запитання для самоконтролю


  1. Коли була створена Українська Центральна Рада (ЦР)? Які партії увійшли до її складу?

  2. Які були підстави вважати ЦР представницьким органом влади в Україні?

  3. Чому виникла необхідність формування української армії?

  4. Проаналізуйте відносини ЦР і Тимчасового уряду.

  5. Дайте характеристику першого українського уряду – Генерального секретаріату.

  6. Охарактеризуйте зміст Першого Універсалу ЦР і його історичне значення.

  7. Як склалася структура органів влади в Україні в 1917 р.

  8. У чому полягали передумови видання ЦР Другого Універсалу? Дайте характеристику й оцінку цьому документу.

  9. У чому вбачаєте прорахунки ЦР? До чого це призвело?

  10. Чому прийняттям Третього Універсалу ЦР проголосила тільки автономію України, не наважуючись розірвати зв’язки з Росією?

  11. Дайте характеристику бойових дій в Україні наприкінці 1917 р.- початку 1918 р. Які результати цих дій?

  12. Дайте характеристику змісту Четвертого універсалу. Яке місце він посідає в історії українського народу?

  13. Яку політику відносно України проводили більшовики під час мирних переговорів у Брест-Литовську? Який зміст мирного договору?

  14. Які головні причини падіння ЦР і української революції в цілому?

  15. Які причини сприяли встановленню влади гетьмана П. Скоропадського? Які позитивні і негативні аспекти діяльності уряду Скоропадського?

  16. Що таке “громадянська війна”? Які етапи громадянської війни ви знаєте? Проаналізуйте характер основних воєнних дій на території України наприкінці 1918-1920 рр.

  17. Чим зумовлений надзвичайно кровопролитний характер громадянської війни в Україні?

  18. Охарактеризуйте розвиток української держави при Директорії. Виділіть причини поразки Директорії.

  19. Що являла собою політика радянської влади в Україні в 1918-1920 рр.?

  20. Як виникла ЗУНР? Які відносини склалися між ЗУНР і УНР?

  21. Дайте аналіз зовнішньополітичної діяльності ЗУНР. У чому причини поразки й історичне значення ЗУНР?

  22. Як склалися відносини КРСР із Польщею в 1920 р.? До чого це призвело?

  23. Які були умови розвитку культури України в 1917-1920 рр.? У чому полягає своєрідність культурного процесу?

  24. При якому уряді більш за все спостерігається розвиток української культури?

  25. У чому ви бачите історичне значення й уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.?

ТЕМА 8. УКРАЇНА В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1939 РР.)

План:

8.1. УРСР в умовах нової економічної політики (1921- 1928 рр.)

8.2. УСРР в умовах Утвердження тоталітарного ладу (1929-1939 рр.).

8.3. Західна Україна у 20-30 рр.

Поразка національної революції 1917-1920 рр. розпочала новий етап територіального розколу України: українські землі опинилися у складі різних держав:

1. Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя – у складі Польщі.

2. Закарпаття – у складі Чехословаччини.

3. Буковина – у складі Румунії

4. Більша частина України у складі СРСР

У цій темі окремо розглядаються історичний розвиток Радянської України і Західноукраїнських земель.

8.1. УРСР в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.)

Після закінчення громадянської війни Україна перебувала у складному соціально-економічному і політичному становищі. Той механізм економічних відносин, перестав діяти в умовах мирного життя. А створений 1919 р. воєнно-господарський союз між УССР і РСФРР вимогав конкретизації відносин у межах нового державного утворення.

Політика Воєнного Комунізму привела до економічної та соціально-політичної кризи. Економічна криза полягала у тому, що : промисловість знаходилась у стані розрухи. У 1921 р. в Україні промислове виробництво становило 1/10 частину довоєнного рівня, виробництво металу – 5%, Вугілля -30% і т.д. Посівні площі в Україні скоротились на чверть, збір зерна на третину, а тут ще й засуха 1921 р. І голод від якого загинула близько 2 млн. осіб. У галузі фінансів – повна інфляція грошей.

Соціально-політична криза виявилася в тому, що : почалися повстання селянства проти політики „Воєнного Комунізму”, і зокрема, проти продрозкладки. Повстанськими рухами була охоплена майже вся Україна. Проти Радянської Ради виступила армія Махна (близько 15 тис. чол.). Спостерігається незадоволення радянською владою з боку робітників, що виявилося зокрема у страйки.

Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків перейти від політики воєнного комунізму до нової Економічної політики (НЕПУ).

Сутність нової економічної політики:


  • Скасування політики воєнного комунізму

  • Уведення замість продрозкладки натурального податку, що був менший і відомий селянам наперед

  • Дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції. Відродження товарно-грошових відносин

  • Відкривалися торгівельні біржі, розвивалася кооперативна, приватна, державна торгівля

  • Введення стабільної валюти червонця

  • Децентралізація України промисловістю, підприємницька діяльність.

  • Ліквідація загально трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці.

  • Припинення насильницького зарахування в колгоспи, радгоспи, комуни.

  • Розвиток усіх видів кооперації.

Щодо особливостей проведення непу в Україні.

В українських селах неп був уведений пізніше, ніж у Росії – наприкінці 1921 р. – на початку 1922 р. Радянське керівництво прагнуло якнайдовше, без істотних обмежень користуватися продовольчими ресурсами республіки. Введення непу в сільському господарстві України збігалося з голодом 1922 р., що відсунув нормалізацію обстановки в селах ще на рік –півтора. Продподаток в Україні був вищим, ніж у Росії, і стягувався примусово, нерідко за допомогою військових частин.



Голод 1921-1922 рр. в Україні.

Голод охоплював території сучасних Дніпропетровської, Запорозької, Донецької, Одеської, Миколаївської областей, а також півдня харківської області. Цифри голодуючих тільки в степових губерніях зросли грудня 1921 р. з 1.2 млн. до 3.8 млн. осіб. Особливо важким був 1922 р. Взимку 1922-1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, голодувало 2 млн. дітей.



Причини голоду: засуха і неврожай 1921 р.; скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництва внаслідок більшовицьких соціально – економічних експериментів; надмірні реквізиції продовольства; інтенсивний вивіз хліба за межі України; 1921-1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив 35 млн. пудів зерна, а до РСФРР було вивезено 25 млн. пудів зерна; у 1922-1923 рр. з УСРР було вивезено 18 млн. пудів зерна: 2,5 млн. пудів до РСФРР і понад 15 млн. – на експорт.

Політика правлячого режиму в умовах голоду зводилася до:

Замовчування факту голоду в Україні, продовження вивезення продовольства під виглядом допомоги голодуючим Поволжя; тільки з другої половини 1922 р. влада дозволили міжнародним організаціям направити в Україну допомогу; проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом; ізоляція районів, охоплених голодом, від решти території України; використання голоду для посилення репресій проти духівництва, конфіскації цінностей із храмів і культових споруд.



Наслідки голоду

Сотні тисяч померлих від голоду; повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; радянський режим виробив механізм замовчування факту голоду, введення в оману світової суспільної думки; за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли утримати владу в умовах кризи.



Процес входження УСРР у СРСР.

Процес створення єдиної союзної держави розпочався в ході громадянської війни. Характерною рисою його було те, що він проходив під безпосереднім керівництвом партії більшовиків і в кілька етапів:



Осінь 1918 р. Об’єднання воєнних сил республік під керівництвом головнокомандуючого збройними силами РСФРР.

1919 р. Проголошена зверхність державних органів РСФРР над державними союзними республіками, ліквідований наркомат військових справ України, функції якого перейшли до Реввійськради РСФРР.

28 грудня 1920 р. Договір про воєнний і господарський союз між республіками, за яким Україна увійшла до договірної федерації радянських держав.

1921 р. Сім українських наркоматів перейшли під контроль центру.

1922 р. Політбюро ЦК КПУ (б) звернулося до ЦК РКП (б) з пропозицією конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР в межах договірної федерації.

Позиції з цього приводу:

И. Сталіна – Входження республік у Російську федерацію на правах автономій.

Х. Раковського – Союзне об’єднання при збереженні незалежності. Тільки воєнний і дипломатичний союз.

В. Леніна – Федерація рівноправних республік у Союзі РСР. Ленінський план дістав підтримку у всіх радянських республіках, в тому числі й в Україні.

У грудні 1922 р. завершилася підготовча робота для створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 30 грудня 1922 р. у Москві відбувся І з’їзд Рад СРСР, на нього відправили свої делегації Росія, Україна, Білорусія, Закавказька Радянська Республіка. З’їзд затвердив Декларацію про створення Союзу РСР і союзний договір.



Статус УСРР у складі СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично – унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного суверенного суверенітету і незабаром, як і інші союзні республіки, перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу.

Проте певні ознаки державності – територіальна цілісність (увійшовши до складу СРСР, вперше з часів Гетьманщини Україна визначилася територіально, її площа 450 тисяч кв. м., а чисельність населення досягла близько 26 млн. чоловік), власний адміністративний і державний апарат збереглися, однак це не змінювало її статусу як частини єдиної держави.

Головною причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх республіках єдиної, жорстко централізованої більшовицької партії, керівництво якої взяло курс на негайне об’єднання республік в єдину державу і здійснило це об’єднання за власним сценарієм.



Політика українізації (у 20-ті роки).

1 серпня 1923 року була прийнята постановка ВУЦВК і РНК УСРР „Про заходи для забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвитку української мови”, що стало правовою основою українізації.



Суть „українізації”.

Українізація – це політика в національно-культурної сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті роки. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:



  • висування українців на керівні посади;

  • запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

  • розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

  • створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку всього населення Української.

Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-ті роки керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.



Результати проведення „українізації”

20-ті роки стали роками подальшого національного відродження. Українською мовою проводилося навчання в 80% шкіл, у більш як 50% технікумів, у кожнім четвертім вузі. Між іншим першим серед вузів перейшов на викладання українською мовою Київський медичний Інститут ім. Богомольця. На українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, 90% газет і більше половини книжок і журналів видавалося українською мовою. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%, а серед студентів відповідно з 30 до 55%.

Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С. Грушевський.

Були створені сприятливі умови для розвитку національних меншостей. Щодо протиріччя „українізації”. Політика „українізації” була обмежена рамками радянського режиму, тому вона не була справжнім національно-культурним відродженням українського народу.



Причини згортання „українізації”.

„Українізація” почала виходити за дозволені центром рамки:



  • вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

  • зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

  • українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав’язувати всім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, у т.ч. й український, повинен іти до комунізму власним шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 рр. О. Шумський, економіст М. Волобуєв.

„Хвильовизм”, „шумськізм” і „волобуєвщина” були проголошені проявом „буржуазного націоналізму”, небезпечним „націоналістичним ухилом”.

З кінця 20-х років політика „українізації” поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до політики зросійщення, активних учасників українізації було репресовано.

Одним із перших інспірованих сталінщиною великих політичних репресій був процес у справі „СВУ” (Спілки визволення України), що почався 9 березня 1930 р. у Харкові. Спілка трактувалася як контреволюційна організація, до складу якої входило 45 діячів. Один із слідчих у цій справі заявив: „Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна. Якщо не поставимо – перестріляємо”. І почали стріляти. По усій республіці у зв’язку зі справою СВУ з деякими даними було репресовано близько 5000 тис. чоловік. Загинуло половина складу (14 чоловік) Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Репресовано майже 500 літераторів, з яких 150 загинуло. Репресовано близько 2000 священиків, в т.ч. 4 митрополита, 23 єпископи і архієпископи. Усього в Україні з 1930 по 1941 рік було „викрито” більше сотні різного роду націоналістичних „центрів”, „блоків”, „організацій”.

Неп і політика „українізації” сприяли активізації економічної діяльності республіки і розвитку української культури. Це використовувалося більшовиками для зміцнення економічного режиму неп був приречений, оскільки базувався на двох несумісних елементах: ринкових відносин в економіці і командно-адміністративній системі в політичній організації суспільства.



8.2. Українська РСР в умовах утвердження тоталітарного ладу (1929-1939 рр.)

У кінці 20-х – на початку 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарний, яку дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною.



Тоталітарний режим, базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою.

Причини появи сталінізму

  • встановлення політичної диктатури більшовицької партії;

  • ліквідація політичного плюралізму організаційних партій та рухів;

  • знищення демократичних інститутів (ради і громадські організації фактично перетворились на придаток власних структур);

  • позбавлення людей прав реальної участі у соціально-політичному житті.

Основні риси тоталітаризму 30-х років

  • відчуження людей від влади і держави. Незахищеність, безсилля громадян перед політичною владою;

  • повна відсутність прав і свобод громадян;

  • всевладдя каральних органів (ДПУ, НКВС), застосування політичних переслідувань і репресій;

  • культ особи И.Сталіна;зміцнення режиму абсолютної влади;

  • підпорядкування йому і централізованому партійно-бюрократичному апаратові всіх сфер суспільного життя;

  • засилля бюрократизму, що характеризує відокремлення влади та її апарату від суспільства;

  • одержавлення керівної ролі більшовицької партії;

  • панування партійно-державної еліти, надійної недосяжними для інших благами і привілеями, перетворення її в особливу силу, що вищилася над суспільством і державою;

  • абсолютна підпорядкованість громадян та всіх організацій і спілок правлячій партії;

  • природним станом сталінського режиму була агресивність (внутрішня і зовнішня), жертвами якої стали цілі народи;

  • наявність лише однієї офіційної ідеології для суспільства, де основним носієм її ідеї виступає одна єдина більшовицька партія;

  • повна монополія більшовицької партії на засоби масової інформації;

  • вищою цінністю оголошувалося служіння ідеї комуністичного будівництва, укорінення якої в свідомості людей покладалося на пропаганду.

Наслідки тоталітаризму для України

  • знищено українську державність;

  • фізично знищено мільйони українців;

  • в українського селянина було відібрано землю, знищено в ньому почуття власника, а його перетворено на кріпака;

  • невідновних втрат зазнали національна культура й духовність (другу п’ятирічку (1933-1937 рр.) оголосили п’ятирічкою знищення релігії), письменники, митці, священики (якщо 20-ті роки ввійшли в історію України як період „національного відродження”, то 30-ті дослідники назвали „розстріляним відродженням”, - всі, хто був носієм національних традицій, стали „ворогами народу”).

  • сформовано цілі покоління українського народу, чимало представників які і тепер є носіями тоталітарної свідомості, що виявляється:

    • в обмеженні потреб;

    • нетерпимості до іншої думки;

    • національній незрілості;

    • в баченні порятунку диктатурі сильній владі;

    • постійні апеляції до минулого, де все „було краще” тощо;

    • гинули ідеали честі, совісті, добра, заохочувалися негідницькі діяння, доноси і наклепи.

Масові репресії були захисною реакцією та способом існування тоталітарного режиму, оскільки за наявності широкої опозиції та відсутності страху в підлеглих цей режим не зміг би забезпечити свого функціонування.

Ідейним обґрунтуванням масового терору стало теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв’язку з цим посилення пильності і боротьби проти ворогів народу.

У травні 1925 р. ХІV з’їзд РКП (б) проголосив курс на індустріалізацію, метою якої була: ліквідація техніко-економічної відсталості; досягнення економічної незалежності; підведення технічної бази під відстале сільське господарство; розвиток нових галузей промисловості; створення могутнього військово-промислового комплексу.

Особливості індустріалізації: головне джерело нагромадження коштів – „перекачування” коштів із села, експлуатація трудового ентузіазму людей; розвиток виробництва, засобів виробництва на шкоду виробництву предметів споживання; мілітаризація економіки; надвисокі темпи індустріалізації, „штурмівщина”.

Щодо економічних і соціальних наслідків індустріалізації то вони були як позитивними так і негативними.

Позитивні:


  • досягнення економічної незалежності;

  • перетворення СРСР у могутню індустріально-аграрну державу;

  • зміцнення обороноздатності країни, створення потужного військово-промислового комплексу; створення технічної бази сільського господарства;

  • розвиток нових галузей промисловості, будівництво нових фабрик і заводів.

Негативні:

  • сформування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку);

  • зміцнення ролі партії в державі (так само партія управляла економікою);

  • відставання легкої і харчової промисловості, оскільки цим галузям приділялося менше уваги, ніж важкій індустрії;

  • будівництво об’єктів індустріалізації йшло нерівномірно по території України (й інших республік), що зумовлювало відставання частини регіонів в економічному розвитку;

  • індустріалізація не поліпшила добробуту народу;

  • за роки індустріалізації від важких умов праці, голоду, хвороб, репресій загинули десятки тисяч людей.

Загалом форсована індустріалізація України не привела до підвищення життєвого рівня народу.

У 1928 р. Й. Сталін став ініціатором проведення суцільної колективізації. На його думку, підтриману більшістю ЦК ВКП (б), колективізація повинна була створити умови для прискореного завершення індустріалізації, тому що колгоспи (радгоспи) забезпечать країну дешевим хлібом. У ході колективізації передбачалося вирішити ще одну проблему – ліквідувати заможне селянство, що не підтримує радянську владу.



Завданням колективізації було:

Прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; забезпечення промисловості дешевою робочою силою; розв’язання хлібної проблеми в країні; ліквідація заможного селянства – „ворога” радянської влади.

В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об’єднати в колгоспи 70% селянських господарств) до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпечити лише насильницькими методами.

Для того, щоб зламати опір заможних селян, в Україні проводилася політика „ліквідація куркульства як класу”, в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн. осіб. Особливо трагічною була доля тих селянських родин, яких виселяли на Північ і в Сибір. У ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.



Як почався голод 1932-1933 рр. в Україні?

Рішення комісії:

Провести додатковий збір хліба із селянських господарств у листопаді 1932 р. – грудні 1933; накласти на ті колгоспи, що не мають зерна, штрафи м’ясом та іншими продуктами; увести блокадне становище в Україні: не дозволяти ввозити і вивозити продовольство; позбавити селян деяких областей права виїхати із села; не організовувати допомогу голодуючим, не залучати до подолання голоду міжнародні організації.



Підсумки виконання рішень комісії:

У селян забрали все зерно (навіть посівне), чим прирекли їх на голодну смерть; колгоспи виплачували штрафи за рахунок селян, відбираючи в них усі продукти харчування; не маючи права привезти продукти з інших районів, виїхати із села, селяни, що залишалися без запасів продовольства, вмирали від голоду (лише в Україні було запроваджено режим проживання „Чорних дощок”, що полягав у:



  • вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;

  • насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

  • заборони будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

  • заборони будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

Через відсутність допомоги кількість жертв голоду збільшилася у багато разів.

Голод 1932-1933 рр. в Україні керівництво країни ретельно приховувало. Молотовська комісія працювала секретно (протоколи її діяльність були знищені).

Однієї трагедії голоду досить, щоб назавжди засудити сталінізм, режим тоталітарної влади. Людські втрати голодомору 1932-1933 рр. (близько 10 млн. як зазначив Президент України В. Ющенко) перевершують усі відомі в новітній історії випадки геноциду. Сталін підвів український народ до страшної Голгофи. Ні, то не були „перегини” продиктовані „революційним нетерпінням”. Уздовж кордонів України, де вмирали цілі села, де живі не встигали ховати мертвих, де в голодному божевіллі люди доходили до канібальства, були виставлені щільні збройні заслони. А Лазар Каганович особливо подбав, щоб українських дядьків з торбами не пускали в поїзд. Жодна жива душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. То був відвертий геноцид щодо українського народу передусім селянства – акція, за жорстокістю і розмахом спів мірна хіба що з гітлерівськими злочинами проти людства, про які світ з жахом дізнається через кілька років.

Голодомор 1932-1933 рр. як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. „Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид „як будь яке з діянь, які вчинюються з наміром знищити повністю або частково яку не будь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме: вбивство членів групи; заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи; спеціальне створення для якої не будь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її; заходи розраховані на недопущення дітонародження в середовищі групи; насильницька передача дітей з одної групи до іншої ”.

Голодомор 1932-1933 рр. відповідає ознакам геноциду згідно з цією статтею, передусім з її третім пунктом.

Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій полягала в:

І. Жорстокому придушенні устремлінь українського народу мати незалежну державу. „ Наслідком теперішнього лиха в Україні, - писав італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго своєму послу в Москві (за книгою Б. Ткаченка „Під чорним тавром ”) – буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням ”.

ІІ. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом: масового „розкуркулювання” селян, насильницької колективізації та накладання на селян непомірно високих планів хлібоздачі.

То ж український селянин терпів подвійно – і як селянин і як українець.

Тогочасні втрати населення України можна вивести наближено з порівняльної таблиці приросту і втрат населення СРСР, Росії, Білорусії та України за даними переписів 1926-1939 рр., що подавались у радянських джерелах незалежної міжнародною комісією юристів (створена у 1988 р. у складі провідних юристів зі Швеції, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США):



Назва держави, республіки

Населення у млн. Дані СРСР за 1926 рік.

Населення у млн.. Дані СРСР за 1939

+приріст

- втрати


Приріст і втрати %.

СРСР

147,028

170,557

+23,529

+16,0

Росія

77,791

99,591

+21,800

+28,0

Білорусія

4,739

5,275

+536

+11,2

Україна

31,195

28,111

-3,084

-9,9

Припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 до 1939т року дорівнював 16%, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 році становила б близько 36,186 млн. осіб, а не 28,111 млн., як зафіксовано у переписі 1939 року.

Отже, мінімальна оцінка втрат населення України складає більше 8 млн., або чверть населення республіки у 1926 році. При цьому не враховано доведені факти організованого ввезення на територію сіл у спустошені Голодомором садиби українських селян тисяч ешелонів сімей з областей Росії та Білорусії.

24 листопада 2007 року президент підписав Указ „Про оголошення в Україні 2008 року роком пам’яті жертв голодомору”.



Суспільно-політичне життя в Україні в 30-ті роки.

Головним змістом суспільно-політичного життя в Україні в 30-ті роки було утвердження сталінського тоталітарного режиму, змістом якого стали: створення культу особи Сталіна; формування керівної Комуністичної партії в суспільстві, що було закріплено в Конституції СРСР 1937 р; невідповідність законодавчої бази держави реальній практиці. Проголошуючи демократичні свободи, нову виборчу систему, Основний Закон України (як і СРСР) фактично ніяк не забезпечував їх втілення у життя; масові репресії, що проводилися до кінця 30-років, переросли у справжній терор, в ході якого планомірно знищувались українські кадри науки, освіти, літератури, мистецтва, військова еліта, робітники селяни.



8.3 Західна Україна у 20-30 роки.

На початку розкриття теми ми розкрили геополітичну ситуацію на українських землях у цей період. На території що належала до Польщі проживало 8.9 млн. чоловік, у тому числі 5.6 млн. українців. На території, підвладній Румунії, проживало майже 790 тисяч українців. На території Закарпаття (під назвою „Прикарпатська Русь”), що належало до Чехословаччини, проживало понад 725 тисяч українців. Окупація названих земель відбувалася за підтримки західноєвропейських країн та США.

Окупаційні власті не мали жодного наміру поступатися українськими землями. Навпаки, вони проводили політику колоніального гноблення, асиміляції українського народу.

Побоюючись зростання національної свідомості українців іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закривалися українські школи (в Буковині до 1927 р. не залишилося жодної), діяла норма прийому до вузів української молоді (у Львівському університеті вона складала 5%, причому студентами могли бути лише 40% дорослих громадян Закарпаття, 30% - Галичини і Волині, 26% - Буковини. Щоб забезпечити доступ української молоді до вузів було засновано у Львові таємний Український університет (1921-1925 рр.)).



Соціально-економічне гноблення.

Визначальну роль в економіці західноукраїнських земель відіграв аграрний сектор. Проте розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Реформи що проводилися, передавали землю не корінному населенню, а польським, румунським і чеським колоністам.

Внаслідок колонізаторської політики економіка Західної України перебувала в застої.

Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, захворюваності, смертності.

Складне соціально-економічне становище обумовило еміграцію із західноукраїнських земель (переважно з Галичини). За 1919-1939 рр. емігрувало 190 тисяч чоловік.

На відміну від співвітчизників у Радянській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.



Політичне життя. Національно-визвольний рух.

У центрі політичного життя західноукраїнських земель стояли такі головні питання: визначення шляхів національного визволення;

- побудова суверенної української держави;

- утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.

Наймасовішою партією в Галичині та Волині було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократичний розвиток, такою ж була Радикальна Партія.

Найбільш активною була діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), утвореної у 1929 р. на базі Української військової організації (УВО). Організатором і керівником УОН протягом 1929-1938 рр. був Е. Коновалець. Мета ОУН – утворення соборної української незалежної держави з багатоукладної економікою.

Напередодні Другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тис. дійсних членів і багато прихильників.

Після вбивства Е. Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрями: революційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М). В Буковині склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і громадських об’єднань. Вони діяли підпільно і напівпідпільно.

Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості.

Суто українських партій, які діяли б самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття існували під „дахом” близьких їм політичних партій Чехословаччини. У їх діяльності існувало три основні речі:

-москофільство (вважали, що карпатоукраїнці – це частина російського населення, денаціоналізованого під впливом певних історичних умов);

- русинство (вважали жителів краю окремим слов’янським народом);

- українофільство (було найбільш впливовим, оскільки відображало настрої і традиції більшості українців Закарпаття).

Чеський уряд після мюнхенського зговору 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії, уряд якої очолив А. Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатського України і сформовано Карпатську Січ – військову організацію, що налічувала 5 тисяч бійців.

Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, проте вона опинилася в міжнародній ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупинити окупантів. І вже через декілька годин після проголошення незалежності Закарпаття було повністю окуповане угорськими військами, уряд А.Волошина змушений був емігрувати.

Проголошення незалежної Карпатської України мало велике історичне значення: воно сприяло перетворенню населення краю в національно свідомих українців, продемонструвало прагнення українського народу до утворення власної держави.

Зі сказаного напрошується висновок:


    • Між двома світовими війнами Україна знаходилася в „четвертованому” стані.

    • Більшість українських земель, формально, як Українська Радянська Соціалістична Республіка, перебували в радянський імперії х тоталітарним комуністичним режимом, безмежною владою Сталіна. Модернізація України, яку здійснювали комуністи, супроводжувалися придушенням національно-визвольного руху, примусовою колективізацією, голодомором, масовими репресіями.

    • Замість гармонійного соціалістичного суспільства з високоефективною плановою економікою народ України отримав небачену до того тиранію і деформовану, засновану на примусовій праці, економіку.

    • Західноукраїнські землі в 20-30 рр. були об’єктом соціально-економічного, національного гноблення з боку Польщі, Чехословаччини, Румунії. Колонізаторська політика викликала широкий національно-визвольний рух, очолюваний українськими політичними партіями та рухами. Великим впливом серед населення західноукраїнських земель користувалося Організація українських націоналістів, заснована у 1929 р. на засадах інтегрального націоналізму.

    • Найвищим досягненням українського національно-визвольного руху в міжвоєнний період було проголошення 15 березня 1939 р. незалежної Карпатської України.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть основні причини, що зумовили необхідність переходу до нової економічної політики.

2. Чим політика “воєнного комунізму” відрізняється від непу?

3. У чому полягали особливості проведення непу в Україні?

4. Охарактеризуйте причини, суть і наслідки голоду 1921-1222 р.

5. Які етапи пройшла Україна в процесі створення єдиної союзної держави?

6. Проаналізуйте проекти державного устрою СРСР і дайте їм оцінку.

7. Коли і як відбулося конституційне оформлення СРСР?

8. У чому полягала суперечливість процесу українізації і які її наслідки?

9. Які основні напрями національно-культурного будівництва в республіці в 20-ті роки?

10. Що Вам відомо про літературну дискусію 1925-1928 рр. в Україні?

11. У чому суть політики більшовиків стосовно релігії і церкви на. Україні в 20-ті роки?

12. Які основні досягнення української культури та її трагічні сторінки в 20-ті роки?

13. У чому ви бачите головну причину згортання сталінським керівництвом непу в 1928 р.?

14. Яке місце приділялося Україні в сталінському плані індустріалізації СРСР? Якими були наслідки сталінського “стрибка в індустріалізацію”?

15. У чому полягали основні етапи колективізації? Якою була подальша доля колгоспів в Україні в системі сталінської командної економіки?

16. Які основні причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр.? Чи можна вважати голод в Україні 1932-1933 рр. штучним?

17. Які характерні риси і трагічні наслідки утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні?

18. У чому ви бачите досягнення української культури? Її трагічні сторінки в 20-30-ті роки XX ст. Чому цей період називають “розстріляним відродженням”?


Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних медичних закладів
Бідзіля П. О., кандидат історичних наук, викладач Дідик С. С видання доопрацьоване та доповнене. Запоріжжя: здму, 2016. 175 c
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» icon«Етика ділового спілкування» на 2010-2011 навчальний рік напряму підготовки 050109 «Управління персоналом і економіка праці»
...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №3 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №2 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconРобоча програма навчальної дисципліни дерматологія, венерологія для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації
За редакцією чл кор. Намн україни, професора Зіменковського Б. С., – Львів, 2015р.; та типової програми навчальної дисципліни : Дерматологія,...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconМетодичні рекомендації з елективного курсу «косметології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовими навчальними програмами для студентів медичних І стоматологічних...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму
Концепції сучасного документознавства : навч метод посіб для студ вищ навч закладів напряму 020105 “Документознавство та інформ діяльність”...
Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconКонтрольні роботи для студентів заочної форми навчання спеціальності «технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів» iconПолтавський державний
Словник футбольних термінів – методичний посібник для вчителів фізичного виховання, викладачів вищих навчальних закладів, тренерів,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка