«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек»



Скачати 306.45 Kb.
Дата конвертації04.02.2018
Розмір306.45 Kb.

Відділ освіти Бородянської райдержадміністрації

Методичний кабінет

Зустріч у літературній вітальні

«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні».

Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» Анатолія Камінчука,

члена НСП України, нашого земляка (5-9 класи).

Колективний проект 

Координатор:
Людмила Кириленко, бібліотекар
Бородянської ЗОШ І-ІІ ступенів.
Виконавці:
Альона Храпа, педагог-організатор;
Юлія Погорілець, учитель

української мови і літератури;


учні 6, 7, 9 класів.

Бородянка - 2014



Мета: розкрити зміст нової поетичної збірки «Клекіт лелек», донести його художню цінність, сформувати сталий інтерес до поезій А.Камінчука, виробляти естетичний смак, виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за талановитих земляків, бажання пізнавати літературу та мистецтво Бородянщини.

Обладнання: виставка однієї книги «Не думайте, що вам Україна дала, А що ви дали Україні»: Камінчук А. Клекіт лелек. Поезії (Анатолій Камінчук. – К.,2013.-545с.); мультимедійне обладнання; фонограми музичних творів.

Випереджувальні завдання:

  1. Підготувати коротке біографічне повідомлення про митця.

  2. Готуючись до декламації віршів, скласти відгуки про поезію у прозовій чи поетичній формі.

  3. Підготувати мультимедійну презентацію.

Слайд 2

Перебіг заходу

Бібліотекар. Сьогодні у нас в гостях поет-шістдесятник Анатолій Семенович Камінчук, однокурсник Василя Симоненка, наш земляк, який провів своє дитинство і юність у селі Луб´янка Бородянського району, і зараз відвідує там рідну мамину хату. Він своїм словом, світом поезії примножує духовні скарби України, добрий і щирий друг освітян та школярів Бородянського району. Нова книга майстра слова Анатолія Камінчука – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Шанувальників у поета дуже багато, особливо у людей спорідненого розуміння добра, які усім своїм єством залюблені в рідну Україну. Сподіваюсь, що після сьогоднішнього знайомства з його творчістю до них долучитесь і ви.

Презентація випереджувального завдання

Слайд 3

Ведучий. Анатолій Семенович Камінчук народився 1939 року в Києві. Та дитинство і юність провів у селі Луб´янці Бородянського району на Київщині. Працював у колгоспі, служив в армії. Співробітничав у райгазетах в Бородянці та Макарові. Закінчив Київський держуніверситет ім..Т.Г.Шевченка.

Слайд 4

Вчителював, працював у видавництвах «Радянська школа», «Молодь», «Дніпро», журналах «Малятко» та «Київ».



Слайд 5-6

Ведуча. Він – автор багатьох поетичних збірок та книжок віршів для дітей, кількох ліричних пісень, численних перекладів, публіцистики.

Слайд 7

Лауреат літературних премій імені Лесі Українки, Наталі Забіли, «Благовіст», імені Дмитра Нитченка, Віктора Близнеця та Володимира Сосюри.



Слайд 8

Окремі твори друкувалися в Польщі, Канаді, Словаччині, Молдавії, Азербайджані, Білорусі, Казахстані, Литві та Росії. Вірші автора введені до «Букваря», «Читанки», багатьох хрестоматій та підручників, вивчаються в школі.



Ведучий. Нині – це добре знаний в Україні поет, неперевершений прозаїк у такому жанрі, як есе.

Слайд 9

Зокрема, перу визнаного майстра українського слова належать такі поетичні збірки, як «Свічадо», «Кленовий поріг», «Рілля», «Червона клечінь», «Хліб і сіль» та ін.



Слайд 10-11

Ведуча. Духовним джерелом для Анатолія Камінчука було і є село Луб´янка, річка Здвиж на Бородянщині, де він зростав і мужнів серед рідної природи.. Сьогодні ми презентуватимемо його збірку поезій «Клекіт лелек», що вийшла друком у м.Києві 2013 року.

Слайд 12

У передмові до неї Олексій Дмитренко сказав: «…поезія Анатолія Камінчука, довгі роки витримувана немов під глибоким снігом… Проста, міцна, ясна до прозорості. І – талановита. Не кожен навіть із справжніх поетів може писати на високій ноті вимогливості вірша (ще й прозу!) і для дорослих, і для дітей. Щоб і ті, й ті зрозуміли й полюбили».



Слайд 13

В небі чується радісний клек,

Квітнуть проліски скрізь на Поліссі,

Зустрічаю лелек, зустрічаю лелек,

і немов повертаюся в пісню.


Відкривається небо, як сонячні брами,

Чути десь за горою гомін тихого грому.

Над полями, над селами, понад борами

Пролітають лелеки, повертають лелеки додому.


І висять на тинах розмальовані глеки,

І стоїть на порозі схвильована мати.

Прилетіли лелеки, прилетіли лелеки,

Мостять гнізда із хмизу коло нашої хати.


Хочу я наразі сам лелекою стати,

Щоб у небо блакитне на крилах летіти…

Доки будуть лелеки повесні прилітати,

Доти будуть щасливі дорослі та діти.



Слайд 14

Ведучий. Розділ «Чумацький шлях».

Є тут поезії і про голодне лихоліття, чорнобильську трагедію, і про минуле й сьогодення нашої України.



Слайд 15

МИ ЙДЕМО

Ви чуєте, йдемо,

За нами Україна.

Ми вас не простимо

До сьомого коліна.
Такий тривожний час

Кипів, палав, бурлів.

На прапорі у нас

Нема орлів.


Той впав, а той отерп

Посеред згуб

Наш український герб –

Тризуб!
Ми мирно так жили,

Як вівці.

Ви нашу кров пили.

Кровопивці!
Це справа не проста,

Ідуть ординці.

Час розплати настав,

Українці!



Слайд 16

ЗОРЯ ТАРАСА

Один пророк серед пророків

Зійшов у небі, як зоря.

Уже сьогодні двісті років,

Як маєм в серці Кобзаря.
Кує зозуля на калині,

Верба схилилась понад став.

Він народився в Україні,

Він Україною постав.


Царі самі себе скарали,

Він смертю смерть свою поправ.

Він мучився у Косаралі,

Орлине слово гартував.


Йде Україною Тарас

У світ любові.

Він на сторожі коло нас

Поставив слово!


Це провидіння, Божий дар,

Як хліб, як матір.

Лежить, як Біблія, Кобзар

У кожній хаті.


Як цвіт калини навесні,

Як попіл Клааса.

У серце стукає мені

Зоря Тараса.



Слайд 17-18

МОСКОВСЬКА ВОРОНА

Почорніла на вишеньці крона,

Віє вітер з північних сторін.

Прилетіла московська ворона,

Побиває вкраїнських ворін.

І прокинувся воїн із схрона,

Божий дух, божа іскра і дар.

На хресті умостилась ворона:

Чути — кар!

Чути — кар!

Чути -— кар!
Знов підводиться нечисть червона,

Тож невже Україна помре!

А ворона не знає кордона,

Вона падло смердюче жере.


Я не кличу поспільство до зброї,

Кожен скелю, як може, лупа.

Тож за віщо вмирали герої,

Де ви, вої, нащадки УПА?


Одягайте московські корони,

Знов луна занепадницький дзвін.

Де не глянеш — московські ворони,

Глупа мова московських ворін.


Не замовкнуть дніпровські бандури,

Нас ніякий хижак не зборов.

Але знайте: підвівся Батурин,

Запеклася на попелі кров!



Слайд 19-20

ПРИГАДАЙМО ДОЛЮ ТРОЇ

Пригадаймо долю Трої,

Ті віки, що Богом нам дані.

А були ж колись герої,

Наливайки та Богдани.
Не забудуться походи,

Перемога недалечко.

Спом´янімо Жовті води,

Конотоп і Берестечко.


Ми себе словами дурим,

Заховавшись за калину.

Хто, скажіть, спалив Батурин,

Хто загарбав Україну?


Не дрімає клятий ворог,

Гострить пазурі у герці.

За горою кряче ворон,

Україна в небезпеці!



Слайд 21

ПЛАЧ ЛЕЛЕК

Я чув плач чорнобильських лелек,

Це схоже на трагічні арії.

На тину висів полив´яний глек,

Полишений іще з часів аварії.
Плач лелек… можна зійти з ума,

Я розумію, але не приємлю…

Ні хат, ні гнізд лелечих нема,

Солдати позакопували все у землю.


Радіація, як смерть, непомітно іде,

Не зупиниш, не обдуриш, де там!

Вивезли за зону чорнобильських людей,

А де подітись, скажіть, лелекам?


Можна обійти, можна піти напролом,

Так сталось – ніхто не питає…

Лелеки кружляють над чорнобильським селом,

Але чорнобильського села вже немає.


А лелека літає, шукає своїх людей,

Він же повернувся додому, на Україну…

Люди добрі, хто вам принесе дітей,

Хто вас розрадить у лиху годину?



Слайд 21 (музика дощу)

Дощ барабанить, б´є у відкрите вікно,

Там, де Чорнобиль, чуються виляски грому.

Плачуть лелеки, на яворі мостять гніздо,

Вірять, що люди повернуться додому.

Слайд 22

Ви не маєте рації,

на подвір´ї у кожного трактор.

Кожна хата – букет радіації,

Кожна піч, як реактор.


Радіація на сонці є,

стане її до наступної ери.

Земля нашпигована стронцієм,

Груші-бери перевищили бери.


Тут ніякої компіляції,

Запитайте у батька чи мами.

Навіть білий цвіт акації

Випромінює бета-гами.


Боже, землю яку угробили,

Полягло нас, невинних, премного!

Виявляється, що від Чорнобиля

Дуже близько до серця людського.



Слайд 23

КРУТИ

Ланцями люто скутими,

Ми вмерли за любов.

На снігу під Крутами

Горить калини кров.
Ви думали – загинемо,

А ми таки живі.

Заквітнемо калиною,

Постанем на крові.


Живих і мертвих будимо,

Настав смертельний час.

Нікого не забудемо,

Не забувайте нас.


Червоною калиною

У пісні будем жить.

Пишайтесь Україною,

Любіть і бережіть!


Слайд 24

Там Українa,

Де верба і калина.

І не треба од,

Так сказав народ!


Українці гонорові,

Україна де? У Львові!

У душі, не на параді,

Україна є в Канаді.


У селі є, в білій хаті,

У барвінку, руті-м´яті.

Там, де зорі-зоряниці,

Та нема її в столиці!


У піснях до неба лину,

Я шукаю Україну.

Там, де далі голубі,

а вона таки – в тобі!



Слайд 25 (звучить у запису пісня «Стремено» у виконанні Раїси Кириченко, слова – Анатолія Камінчука, музика – Олександра Кушнарьова)

Ведуча. Поет пише про отчий край, його людей, які вміють працювати, кохати, плекати красу своєї землі, рідну землю, на якій він виріс.

Слайд 26

АВТОГРАФ

Це засвідчено на бумазі

І припечатано нівроку.

Я народився на Євбазі,

У Києві 1939 року.
Мене не з’їли пранці

Серед гарматного дзвону.

Я жив у селі Луб’янці

Бородянського району.


Не надіявся на когось,

Я бачив смерть і голод.

Мене врятував колгосп,

Що звався «Серп і Молот».


Хоч був я зам і пом,

Не заздрив ні Криму, ні Риму.

Я досі пишу серпом,

А молотом б’ю у риму.


Буваю гострий, як ніж,

Буваю тихий, як нічка.

Мене колисав Здвиж,

Найкраща у світі річка.


Під журавлине «кру»

Співаю, живу, не каюсь.

Я тут ніколи не вмру,

Просто в траві сховаюсь.



Слайд 27 (музика вітру)

Хтось забуває

Запах трави.

Час не минає,

Минаємо ми.


День пролітає

Віком віків.

Хтось забуває

Мову батьків.


Хто ми і що ми,

Вітер і пил?...

Голос сіроми

Серед могил.


Краю мій милий,

шляхи навхрест.

Ти посивілий

Стоїш,


Як перст.

Слайд 28

Є така країна Україна,

Де мені судилося зрости.

Є така країна Україна,

до якої вічно буду йти.


Є така країна Україна,

Де квітує жито на добро.

Є така країна Україна,

Де живе Шевченко і Дніпро.


Є така країна Україна,

Шлях її угору і вперед.

Є така країна Україна,

Де солодка мова, наче мед.


Є така країна Україна,

Де спадають золотом дощі.

Є така країна Україна,

Ду гудуть над вишнями хрущі.


Є така країна Україна,

Чисте поле жайвориних крил.

Є така країна Україна,

Батьківщина батьківських могил.


Є така країна Україна,

Синь небес і глибина ночей.

Є така країна Україна,

Магія закоханих очей.


Є така країна Україна,

Де росою струменіє день.

Є така країна Україна,

Де леліє серце від пісень.


Є така країна Україна,

Де калини грона, ніби кров.

Є така країна Україна,

Моя кревна мука і любов.



Слайд 29

ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ЛЕЛЕКА

Напившись води із глека,

Стою, на лелек поглядаю.

Скільки ж живе лелека? –

Дядька Павла питаю.
Низько лелека літає,

Мостить гніздо із хмизу.

А дядько Павло не знає,

Каже, що років вісім.


Погляньте-но, дядьку, у вічі,

Чи ви не п´яні, буває?

Лелека живе – вічність,

Ніколи він не вмирає.


Нехай там негода чи спека,

Обрій у зорях світає.

Чорно-білий лелека

Над Чорнобилем літає.



Слайд 30

Ведучий. Чи не кожної п´ятниці він завше квапився в Луб´янку, до матері. І неповторно по тому повідав про поліські підморожені вдосвіта інеєм ораниці, про соснові пахощі живиці… Луб´янка – звичайне, як і більшість, поліське село, і вона ж, Луб´янка – материзна, найрідніша мікрокраїна поета. У Луб´янці, пам´ятає , просто неба, прямо на коліні, під соснами, написав перші вірші, й надрукував їх у районній газеті «Колгоспник Бородянщини». Те віршування сільського хлопчини помітив і привітав листом поет Платон Воронько.

Ведуча. Анатолій Камінчук упевнений у тому, що Україна вистоїть у всіх лихоліттях, згинуть нечисть, вороги, підлота, сонце ж світитиме на всі боки Києву, Дніпру, Україні. У цих віршах нема пустослів´я, фальшивого пафосу, показного бадьоріння. Події, люди, речі – все назване своїми іменами. На світі твориться багато жахів, але ніщо не відбувається в мовчанні. І призначення поета – знайти власні слова для всього. Анатолій Камінчук знаходить їх.

Слайд 31

ЗОЛОТОВЕРХИЙ

На Золотоверхий

Не підпалюй хмизу.

Буде наше зверху,

Буде ваше знизу.
Скільки було зміїв.

Вітер їх розвіяв.

Будуть вічен Київ.

Золота Софія.


Згинуть темні тучі,

Нечисть і підлота.

Будуть світлі кручі,

Золоті Ворота.


Сонце на всі боки

Дасть привілля птаху.

Буде Дніпр широкий

Славу рокотаху.



Слайд 32

СКІФ

То скіф стоїть у полі при мечі,

То скіф стоїть у полі при долині.

Поглянь, які змозолені долоні,

Такі бувають тільки в орачів.
То скіф стоїть у полі при коні.

То скіф стоїть у полі при зернині.

Либонь, тому стоїть він і понині,

Бо хліб свій передав у наші дні.


То скіф стоїть у глибині століть,

То скіф стоїть. Немов налитий колос.

Прислухайся, і вчуєш мудрий голос.

Що мовить хлібом-сіллю на столі.


То скіф стоїть у полі при мечі,

То скіф стоїть у полі при зернині.

Свій плуг і меч вручає Україні.

То скіф стоїть у полі при свічі.



Слайд 33

ЗДВИЖ

Дивне слово, гостре, наче ніж,

І жалюче, наче осока.

Споконвіку тут вуркоче Здвиж –

Наших предків-житичів ріка.
Не глибока і не гомінка,

Має чисті і зелені береги.

Над водою вишитий рукав

Полісянки – дівич-райдуги.


Ронить жайвір дзвони на ріллю,

Лине пісня до гаїв, дібров.

Тихий Здвиже, я тебе люблю,

Я тобі вклонитися прийшов.


Впізнаю твої стежки, сліди.

Ось вони сховалися в траву.

Зачерпну джерельної води,

Оновлюсь, неначе оживу.


Хай комусь Канада чи Париж,

В кожнім серці є своє добро.

А для мене наймиліший Здвиж,

Наче Україна і Дніпро.



Слайд 34

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Думками до неба лину,

До синіх дніпровських вод.

Молюся за Україну,

За український народ.
Лелію я руту-м´яту,

Калини червону кров.

Молюся за білу хату,

За материнську любов.


Досить походів воєнних,

Годі чинити гріх.

Молюся за убієнних,

За мертвих і за живих.


Бачу черлену зірницю,

Квіти коханій несу.

Молюся за чисту криницю

І за дівочу красу.


Все рідне в душі приємлю,

Не випити чашу до дна.

Молюся за отчу землю,

Яка в цілім світі одна.



Слайд 35

Ведучий. Розділ «Легенди Полісся». Після тривалої перерви вірші Анатолія Камінчука повертаються до свого читача. Голос його своєрідний, чистий і дзвінкий, як води поліської річки Здвиж. Слово його щире, пісенне.

Слайд 36

Вже не один десяток літ спливло відтоді, як він творив історію рідного краю у газетному рядку, у якому була завжди присутня любов до рідної землі, людей, що живуть на ній. Ця світла і чиста любов, як ранкова зоря, до малої батьківщини, де народився і зростав, мужнів фізично і морально, і досі веде по життю Анатолія Камінчука. Інакше б хіба вийшли з-під його пера такі щирі, проникливі до щему, рядки:



Слайд 37

ЖАЙВОРОВА СТОРОНА

Поїзди біжать на Бородянку,

В сосняку відлунює луна.

Даленіє голос на світанку:

Здрастуй, жайворова сторона!
Синій гай. Зелена рунь озимих,

Річка Здвиж – древлянська далина.

Постає в уяві повно, зримо:

Здрастуй, жайворова сторона!


Райдуга цвіте на оболоні,

У пташинім гомоні весна.

Притуляю до грудей долоні:

Здрастуй, жайворова сторона!


Доле моя, земле заповітна,

Все віддам до крапельки, сповна,

Тільки б чути дороге і рідне:

Здрастуй, жайворова сторона!



Слайд 38

За Здвижем шумить зелений праліс,

Річка Здвиж між пралісу біжить.

Я люблю поліські сині далі,

Льон цвіте, душа жадає жить.


Жайворон зависнув у блакиті

На тривожній золотій струні.

Хороше і радісно у світі,

У моїй співучій стороні.


Ген лелека робить біле коло,

Мов говорить: «Скоро жнивувать…»

Хочеться обняти кожен колос,

І сосну колючу цілувать.


Може, хтось промовить: - Дзеньки-бреньки,

Не слова, а голі папірці…

В отчім краї я стаю маленьким,

Дитинчам у мами на руці.



Слайд 39

ВДОМА

Знову жито зародить,

Все тут рідне, усе:

Мати грядку скородить,

Батько воду несе.
Леле, вдома я знову,

Як в дитинстві живу.

Мати доїть корову.

Батько косить траву.



Слайд 40

ЛЕТИТЬ БДЖОЛА

Теплінь. І днина сонячна така.

І пахнуть медом золоті вуллі.

Випурхують із теплого льотка,

Як промінці – по золотій бджолі.
Летить бджола. Любуюсь звіддалік,

І справді: бджоли, наче промінці.

А пасічник – як божий чоловік,

Стоїть і гріє бджілку на руці.



Слайд 41

РАЙДУГА

…Біла дуга – на літо,

Жовта дуга – на жито.

Зелена дуга – на траву і хвощі,

А блакитна дуга – на дощі.
Синя дуга – на сади і плоди,

Голуба – на поліття роси і води.

А червона дуга – на дівочу красу…

Сім дуг райдуги в поле несу.



Слайд 42

На Тетерів летять тетеруки.

Там вбрід бредуть тумани з – над ріки.

Там ухкає на порубі сова

І в понизов’ї зріє грім – трава.


Там досі кличе Мавка Лукаша,

І водяник чаклує в комишах.

А потерчата бавляться в ясі,

І ніч ряхтить у зорях і росі.


Там папороть цвіте при дикім пні,

І любі очі маряться мені.

Нехай згорю на сизому вогні

Та не кажи своє зрадливе: - Ні…


Бо все це – казка, дивен синій сон,

Що промайнув раптово між сосон.

Привиділось у лісі з – під руки –

На Тетерів летять тетеруки.



Слайд 43

КРАЙ ПОЛІССЯ

Край Полісся. У просині села.

Тут вирощують льон.

Блиставиця, Луб´янка, Озера –

Бородянський район.
Сині праліси. Просіка. Поруб.

Льон і проліски – синь.

Річка Здвиж протікає праворуч,

А ліворуч – Ірпінь.



Слайд 44

РОСА

Роса жагуча, наче пісня,

Цвіте над полем, як верба.

Там зірка рання, зірка пізня,

Там радість наша і журба.
Роса і справді – бурштинова,

Лише поглянь. Не доторкни.

Відчуєш пахощі медові,

Солодкі леготи весни.



Слайд 45

Ви краще плекайте калину

І небо таке голубе.

Не треба любить Україну,

Любіть в Україні себе.


Шануйте зорю та діброву,

Як обрій черлено горить!

Не треба вмирати за мову,

Ви мовою говоріть.


Не треба чіпати кацапа,

Я родом козацьким горжусь.

Хай діти говорять не папа,

А кажуть красиве – татусь!


Не будем ятрити рани,

Я сльози ліричні не ллю.

Хай дівчина каже: - Коханий!

А хлопець говорить: - Люблю!


Бажаю по вінця любові,

Хай сяє над нами блакить.

Любіть Україну не в слові,

А трепетним серцем любіть!



Слайд 46

ДОВЖЕНКО

Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі.



О.П.Довженко, 5.XI.45р.

Вмер у Москві,

Не спалили в крематорії.

Це відомі українські історії…

На могилі калина в крові.
Всесвітньовідомий кінопоет

Похований на Ново-Дівичому цвинтарі.

Про це не показують на Інтері,

Навіть не повідомляє Інтернет.


На Україну, в Київ на Дніпрі,

Не повернулося серце Довженка.

Мовляв, вистачить для вас Шевченка

У Каневі на Чернечій горі.


Слайд 47

ШЕВЧЕНКО

Любив Україну до скону,

Не шукав поводиря.

Не робіть із Шевченка ікону,

Краще прочитайте «Кобзаря».
Майте про нього судження власні,

Не кумкайте, як жаби у бодні.

Вірші Шевченка завше сучасні,

Нібито написані сьогодні.



Слайд 48

ФОТО

Військова форма. Гімнастерка.

На скронях перша сивина.

Дивлюсь на фото, як в люстерко,

І воскрешається війна.
Ідуть по вулиці солдати,

Вусаті воїни-бійці…

А біля хати – я і мати,

І брат у мами на руці.


…Лишилась батькова папаха,

А батько й досі на війні…

І тільки фото, наче птаха,

Дитинство поверта мені.


Говорить добрими очима,

Безмовно серцем промовля.

І мама ніжно за плечима

До мене голову схиля.



Ведуча. І годі нам дивуватися, чому Анатолій Камінчук пише про село, про своє рідне Полісся, про Україну. Пише, здається, серцем, щиро, просто і точно. Вірші поета легкі для сприймання. Найщиріші подяки митець адресує матері, батькові, що загинув на фронті, вітчимові, доземно вклоняється їм, їхній пам´яті.

Слайд 49 (звучить у запису пісня «Любий брате, маму бережи», слова – Анатолія Камінчука, Музика – Івана Сльоти, виконує – студентський хор імені С.Є.Павлюченка)

Слайд 50

На горі пишається калина,

Під горою – піснею луна.

Київ – це не просто Україна,

Це народу нашого весна.


А Дніпро – усіх основ основа,

Тут народ державницький стоїть.

Київ – це не просто рідна мова.

Це столиця золотих століть.


Світиться Софія урочисто.

Меркнуть перед нею всі слова.

Київ – це не просто вічне місто,

Це святиня людства світова.


Здиблюється гордо кінь Богданів,

Пада листя зорями на брук.

Київ – це не просто цвіт каштанів,

Це краса людських облич і рук.



Слайд 52

РІДНЯ

Бородянські діброви, приздвижанські гаї,

Ви найближчі порадники, друзі мої.

Пахне смолка сосною, зозуля кує,

Тут відкрите для щастя чуле серце моє.
Як тут гарно і світло. Віють теплі вітри,

Притулюсь до тополі, немов до сестри.

І наслухаюсь тиші, і нап`юся снаги,

Грає море зелене, в колосках береги.


Ось сосна, ось береза. Вільха, ясен та дуб,

Косогір мені знаний, ще з дитинства, і люб.

Кожен кущик і стежка, мов говорять мені:

Ти у рідному домі, в своїй стороні!


Я лечу, як на крилах, вірні друзі мої.

Бородянські діброви, приздвижанські гаї.

Прибуває здоров`я, натхнення, краси,

Мир вам, отчі простори, з води та роси!



Слайд 53

ТРОЯНДИ

Слава літньому дневі,

День, як шкляночка.

Троянди цвітуть рожеві,

Які посадила дочка.
Хмарки пливуть наді мною,

Хочу вклонитись красі.

Дощик іде стороною.

Свіжі троянди в росі.


Хата. Доріжка. Веранда.

Радість веселих дощів.

Доня цвіте, як троянда,

Серед колючих кущів.


Літо. Роса. Матіола.

Все, як у райськім саду.

Доня. Веселка. Стодола.

Пахнуть троянди в цвіту..



Слайд 4

За сивою горою,

Де очерет, як ніж,

Згинається дугою

Грайлива річка Здвиж.


Вода така прозора,

Немов живе срібло.

Тече у Чорне море,

Тече через Дніпро.


Іскрить у високості,

У небі ловить синь.

Запрошує у гості

Його старий Ірпінь.


А Здвиж, немов не чує,

«Знайду свої путі…»

Голубкою воркує,

Видзвонює потік.


Смеркається, світає,

На серці веселіш.

Тече, не витікає

Зеленоросий Здвиж.


Люблю блакитну вроду

і щастя не втаю.

Дивлюсь в прозору воду,

Себе не впізнаю.



Слайд 55

Життя – плата не надто мала,

Що вище дано людині?..

Не думайте, що вам Україна дала,

А що ви дали Україні.


У кожного свій духовний Парнас,

Невинна якась провина.

Чому нас пориває всякчас

Туди, де закопана пуповина?



Слайд 56

Гаї квітують та діброви,

Зозулі чується «ку-ку».

А день такий ясний, чудовий,

Мов раз буває на віку.


І бачиться ген-ген далеко

За поле, річку, гай-розмай.

Кружля над вербами лелека,

І все це зветься отчий край.



Слайд 57

А літо було таке золоте:

- Доброго ранку!

Розстріляли тільки за те,

Що носив вишиванку.


Був звичайний собі хлібороб,

Мав коня і корову.

Кулю дали у лоб

За українську мову.


Не пожаліли куль,

Іржали довпаду.

Будеш знати, куркуль,

Як шанувати владу!



Слайд 58

ПОЛІССЯ

Захотілось народної пісні,

Річка Здвиж гомонить, поспіша.

Як давно я не був на Поліссі.

Затужила за справжнім душа.
Від беріз помережані тіні,

Дуб столітній у небо гуде.

Отакої безмежної сині

Я не бачив у світі ніде.


А які тут розгойдані ранки,

Ніби Бог на землі говорив.

Сосни, сосни, мої полісянки,

Пахнуть медом древлянських борів.


Під хрестами похилі могили.

За лісами синіють ліси.

Набираюсь поліської сили,

Напиваюсь роси і краси.


Вітерці із полів повівають,

На копицях звисають дашки.

Кажуть, ніби в селі не співають,

Так зате тут співають пташки.


Мене живить і слово. І пісня,

Тихоплиння живого Здвижа.

Хто не знає: я родом з Полісся,

Тут моя розкошує душа.



Слайд 59

МАК-ВИДЮК

Мати порається по господі,

Зайчик сонячний їй до рук.

А під вікнами навгороді

Як на покуті – мак-видюк.
Так цвіте, що аж плакать хочеться,

Леле, де ті дівочі літа?

А вода все біжить, хлюпочеться,

Мамі молодість не верта.


Та не все, що тече – минається.

Пада цвіт на кленовий поріг.

А батьки у синах повторяються

На розверстях тернових доріг.



Слайд 60

Ведучий. Розділ «Горе моє миле».

Вірші, що наповнили його, писалися в різні роки, мають різну тональність звучання, різняться настроями, своїми світлотінями. Проте всі наповнені щирістю, світлом доброти, коханням. Вишукуйте в них те, що співзвучне стану вашої душі. Шукайте, здавалося б, в німих рядках отого співрозмовника і порадника, якого кожній людині так хочеться віднайти в цьому складному, мінливому і, на жаль, багато в чому жорстокому і немилосердному світі.



Слайд 61

Зацвітали ружі і левкої,

Днина малювалася ясна.

Я не бачив дівчини такої,

Ув очах світилася весна.


З поля повівала прохолода,

Хто вона? Ніхто не знав її.

Йшла вона – і квітнула природа,

У гаях гриміли солов`ї.


На крилі летіла дивна пісня.

Ринула з лелечого крила.

Дівчина з далекого Полісся,

Мавка українського села.


Бовваніли верби сизокрилі,

Усміхалась квітами роса.

А за нею далі голубіли,

А над нею квітли небеса.



Слайд 62

ГОРЕ МОЄ МИЛЕ

Випала пороша,

Там, де ти ходила.

Дівчино хороша,

Горе моє миле.
Зірко моя рання,

Запах рути-м`яти.

Не даєш кохання,

Не даєш кохати.


Чічко-чарівничко,

Дай води напитись.

Твої очі – річка,

Хочеться втопитись.


Люба, ніжна, мила,

Буду я страждати.

Твої руки – крила,

Як їх обійняти?


Мубуть, не кохаєш,

Хто краси нарає?

Ти на мене глянеш,

Серце завмирає.


Ти на квітку схожа,

А сказать не сила.

Дівчино хороша,

Горе моє миле.



Слайд 63

НІЖНІСТЬ

Дерева обтрушують сніжність,

Не люблять снігів спориші.

Не виносять на люди ніжність.

Ніжність тримають в душі.
Стриманий народ українці,

У коханні сльози не ллють.

Я скажу тобі наодинці,

Як я тебе люблю.


Це стається якось раптово,

Раз – і буває на все життя.

У коханні не важить слово,

Важить магія почуття.


Я не знаю з чого почати,

Як розповісти про це.

Хочеться просто мовчати,

І дивитись коханій в лице.



Слайд 65

Це не просто слова,

Попід вікнами квіти.

Доки мати жива,

доти ми діти.


Із глибини століть

Істина ця відома.

Доки хата стоїть,

Доти ми вдома.


Квітне в росі зело,

У сонці купається днина.

Доки живе село,

Доти жива людина.


Каже дитина: - Ма…

Мати – червона калина.

Доки мова жива,

Доти жива Україна!



Слайд 65

БЛАКИТЬ

А пісня-райдуга летить

Із вірою билинною.

Над Україною блакить,

Блакить над Україною.
І радість серце перейма,

Купається у цвіті.

Блакиті іншої нема

Ніде у цілім світі.


Весна підводить прапори,

Квітчається у сині.

Такі блакитні кольори

Лишень на Україні.


Краса, яса, уроча мить,

О день золотоцвітний!

Куди не глянь – блакить, блакить,

І сам такий блакитний.



Слайд 66

ЖІНКА

Біблія, Євангеліє, Заповіт.

Магія слів од землі до зеніту.

На жінці тримається світ,

Жінка – праматір світу.
Без коріння нема насіння,

Як святиня, як слово «мама».

Жінка – це боже створіння,

Люба жона Адама.


Про це потрібно знати

З дитинства, спорана.

Жінка, насамперед, мати,

А потім уже кохана.


Жінку треба любити,

Не страхати кліткою.

Жінку не можна бити,

Навіть квіткою.



Слайд 67

АВЕ, НАДІЄ

Ти моє сонце,

Світить і гріє.

Ні-бо, не сон це,

Аве, Надіє.
Зірка ранкова

В небі зоріє.

Ти моя мова,

Аве, Надіє.


В німбі із райдуг

Небо радіє.

Ти моя радість,

Аве, Надіє.


Спів серед ночі

Леготи віє.

Ти мої очі,

Аве, Надіє.


Як до причастя

Благоговію.

Ти моє щастя,

Аве, Надіє.


Стала тополя,

Думає, діє.

Ти моя доля,

Аве, Надіє.


Човен, вітрила,

Далеч синіє.

Ти мої крила,

Аве, Надіє.


Хлюпа відерце,

Хустка біліє.

Ти моє серце,

Аве, Надіє.



Слайд 68

Опісля грози та грому,

Хвилини на пальцях лічу.

Додому, додому. Додому,

Неначе на крилах лечу.


Побачив іздалеку глека,

Шось крилить на білім крилі.

Мене зустрічає лелека,

І хата у жовтім брилі.


А сонце, немов на долонях,

Розбуджує тишу німу.

Мені уклонився сонях,

І я поклонився йому.


І пес подає мені лапку,

Мовляв, ще нівроку живу.

Нікому я тут не під шапку,

І шапка летить у траву.



Слайд 69

Тріпоче серце і нуртує кров,

Кудись веде закоханих дорога.

Ніхто не знає, що таке любов,

Либонь, вона усе-таки від Бога.


Здавалося б, кохаються усі,

Сьогодні ми зустрілися з тобою.

Любов, це не троянди у росі,

Любов, це не цілунки під вербою.


Любов свою поставлю я на чати,

Вона таємна, як яйце-райце.

Любов, це коли хочеться мовчати,

Дивитися коханій у лице.


У ній усе – світанки, зорі, весни.

Вона пала, не тліє, наче гніт.

Любов, це якась магія небесна,

Що притяга до серця, як магніт.


Учнівські відгуки.
Слайд 70

Ведуча. Ми, вдячні читачі, підтверджуємо, що маємо велику радість поринути у світ, витворений високою віртуозною поезією. То ж зараз запрошуємо до слова поета-шістдесятника, нашого земляка Анатолія Семеновича Камінчука.
Спілкування гостя з учнями, автографи, поради юним поетам.
Слайд 71



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconПрезентація поетичної збірки «Осінь стоїть на порозі»
Сьогодні ми зібралися з нагоди презентації поетичної збірки «Осінь стоїть на порозі», яку написала хороша людина, кохана дружина,...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconАнатолій Ворфлік. Життя, віддане рідному слову
...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» icon«…Вірю в радість боротьби… і йду з розпогодженим чолом…»
«Байда», збірки поезій «Месник», «Невольницькі плачі», поема «Тріумф сатани»; пам’яток епістолярного жанру та публіцистики; суспільно-політичних...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconУроку. «Він крила пісням дарував…»
Обладнання: портрети поета-пісняра, збірки його творів, записи пісень, презентація
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconБіографія Роальда Дала Дитинство І юність
Роальд Дал народився у Лландаффі, Кардіфф, (Уельс) 13 вересня 1916 року в сім'ї норвежців Гаральда Дала та Софії Магдалини Дал (дівоче...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconУрок презентація Гумористи України мета
...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» icon«Смереки осені не знають» (90 років від дня народження Василя Діянича)
«Тройка» (1942). Після визволення Закарпаття виступав з поезіями в обласній та республіканській пресі, в альманахах і журналах. Вийшли...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconІнтимна лірика І. Франка. Збірка «Зів’яле листя»
...
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconМета: розповісти шестикласникам про визначного байкаря, Леоніда Глібова, ознайомити їх із байкою «Щука», розкрити поняття «гумор»,
Обладнання: портрет байкаря, збірки його творів, комп’ютерна презентація Біографія
«Не думайте, що вам Україна дала, а що ви дали Україні». Презентація збірки поезій «Клекіт лелек» iconУроку з української літератури «Збірка поезій Лесі Українки «На крилах пісень»
Тема: Збірка поезій Лесі Українки «На крилах пісень», її висока оцінка Іваном Франком. Основні цикли поезій


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка