«немного биографии»



Сторінка3/3
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.66 Mb.
1   2   3



, як воно войовать… А ми отвічаєм : «Шо розказувать – самі побачите..» Велика п»ятиетажна казарма була давньої постройки а кругом, над улицю, осокори росли . Столова – на улиці. Два колодязі. Один солдат розказував, шо бував тут , як їм Урицький послі Кронштадського мятєжа обработку робив, їх тоді в Крим перевели. А ще один розказував, як Керенський тікав. Про Колчака, хто з їм войовав, казали, шо толковий був командір – розрішав носить царські награди.

Десь через неділю повезли нас на Чингарський мост (вночі погрузились на поїзд, скільки влізло) . А тоді на Арабатську стрєлку перевели 750 чоловік , організовали сводний морський батальйон (тут третій раз присягу примав). Були у нас три молоденькі лейтенанти послі офіцерської школи, дак не один не взявся командувать, а доручили нас морському старшині і повів він нас разом з офіцерами. Дві неділі жили в Турецькій крєпості , учили войовать : появились уже нови гранати з ручками і «лимонки» ( а сперва РГД були такі, як товкачки з ковганки…) Зразу стояли ми на трасі, шо йшла з турецького валу на Сімферополь.. А тоді були сильні бої в Армянську, Ішуні, бром завод здорово бомбили…



30

19

«Да, це таке : хоч стрінемось, хоч не стрінемось…», якось сумно одказав мені земляк. І більше я його не бачив. А тоді вже в войну стрічав хлопців , їх батарея вже стояла полу розбита, питав і вони сказали : «Нема вже Омельченка..»

Зупинились ми в Скуленах, де Прут впадає в Дунай. Спочатку ми границю охраняли, а тоді пограничники прийшли. Розселили нас , чоловік по двадцять, по хатах німецьких колоністов, які потікали і хазяйство з собою забрали ( один брошений комбайн так і остався стоять) . Попервах ми понад берегом вночі ходили в патруль. Проводили з нами політзанятія. В свободне врем»я нам Гліб Іванович Щедрін книжки читав, такий же, як і ми, солдат, ну до призива робив учителем. Був ще один бувший учитель Сиврюк, який перед войною землеміром робив, дак той багато про революцію і гражданську войну розказував. А капітан один, начальник склада АХЧ, казав нам у приватних разговорах: « Осенью будем воевать…» Питаємо: «З ким ?» - «А с теми, что пакт заключили». А , бач, до осені й не дожили…

21 июня вечором дивились кіно «Салават Юлаєв», давали увольнітєльні…. А вдосвіта , уже як сонце світило, розбудив мене капітан, каже: «Война началась!» Я нечого не поняв.. . самольоти летають німецькі (шо вже з Одеси вертались) да стрелянина на Пруту. Рупор висить, нехто некому нечого не каже… Один в одного питаємо - нехто нечого… Правда, Щедрін проговорився, що : «Уже Филипов повез документьі в тьіл. Пакет лежит, но никто его не вскрьівал



29

20

Провів їх Опанас Свиридович на Мутинську гору через Павлишине, а там уже далі шлях стовбовий. Потиснув офіцер діду Опанасу руку і пішли вони виходить з оточення - повинні дійти до своїх, фронт не так далеко відійшов ще…. Але хтось же і побачив все це - на другий день Журбу зняли з сторожів. Місцевий поліцай сказав : «Хватить йому ночами партизанів водить…»

З Одеси до Криму перевозили нас на пароході «Котовський». А німці бомбили всю дорогу, не з чим не щитались : чи з красним хрестом і з полумєсяцем судно, чи з гражданськими людьми. Нагліли так, шо понад самою палубою летали, один нємець долетався – заплутався в корабельних тросах і тильки мигнув в море. А на Тендеровій косі зогнали наши пароходи на мєль. На Тузлі стояли дві наши батареї, одбивались. Там мене первий раз ранило. Попав в Феодосію в госпіталь, який розміщався в галереї Айвазовського . Ми були наверху, а первих два етажі картини висіли - великі, багаті картини… Правда, були у нас і такі з ранених, шо проходить мимо і каже : « Да нащо тобі ці картини ? » Пошти місяць лічився.

Послі госпіталя одправили на переформірованіє в Сариголь. Два молоденькі офіцери були, осетин і лезгін, дак все у солдат кадрових розпитували, як воно войовать… А ми отвічаєм : «Шо розказувать – самі побачите..» Велика п»ятиетажна казарма була давньої постройки а кругом, над улицю, осокори росли . Столова – на улиці. Два колодязі. Один солдат розказував, шо бував тут , як їм Урицький послі Кронштадського мятєжа обработку робив, їх тоді в Крим перевели. А ще один розказував, як Керенський тікав. Про Колчака, хто з їм войовав, казали, шо толковий був командір – розрішав носить царські награди.


на Пруту. Рупор висить, нехто некому нечого не каже… Один в одного питаємо - нехто нечого… Правда, Щедрін проговорився, що : «Уже Филипов повез документьі в тьіл. Пакет лежит, но никто его не вскрьівал.»

Командир дивізії Воробйов позвонив командиру полка Сереброву : «В Москву сообщили все. Ждем приказа…» Пограничники бились на Пруту, кілометров за повтора, а нас не пускали і стрелять не давали. До того дойшло, шо само льоти німецькі вже на трасу коло Кишиньова сідали…А ми ждали, шо з Москви скажуть…

Часов у десять зашумів на стовбі рупор.., обзивається Молотов. Виступив Молотов перебалакав і все розказав, шо на нас напали . шо « враг коварен и силен , вьіставил против нас 161 дивизию», шо «война будет трудная , длинная и серьезная….». І з тих пір ми вірили тільки в Побєду ! З цього і почалась для нас Велика Отєчествєнна Война . Зразу ударили наши орудія в направлєнії Бухареста. І пошли ми в бой штурмовать Прут. Перейшли річку і якраз за мостом уже й Дунай. Пограничників багато убитих вже було… Включились ми : вода в Пруту кипить, бомблять , не глядя… Цей первий бой був довгий – бились одинадцять суток. Тоді почали одходить до Дністра, пограничників зняли. І вже перед Бендерами побачили ми багато дотов, яких ще не було, коли ми в Молдавію входили год назад. Доти були по обидві сторони Дністра, ще вони УРИ називались. Казали, шо їх генерал Карбишев строїв… А я скажу : в цю войну вони зовсім не нужни. То в Фінляндії як ми войовали , дак там лінія Манергейма… а тут само льоти перелетіли – і все !




28

21

щоб легше було старості управляти людьми, призначили податки навіть на собак, під страхом кари загадали принести до центру села всі книги ! Влаштували прямо на вулиці вогнище із зібраної літератури , а потім відкрили в клубі церкву. Зопалу зібрав і відніс майже всі книги і Опанас Журба, хоч дуже опісля жалкував – хороші книги були.. Щоправда, було не до читання в той час, доводилось сторожувати на торфорозробках.

Темної осінньої ночі хтось постукав в хату до Журб. Дівчата перелякались… А батько пішов відчинять. Зайшов в кімнату кремезний чоловік у формі радянського офіцера, попросив, щоб засвітили і розгорнув на столі біля каганця карту (завісили вікна). Почав питать, які найближчі села знаходяться в цій місцевості. Опанас Свиридович називав : Мутин, Камінь, Морозовка, Литвиновичі , Козацьке, Яцино. А командир звірявся по карті і після кожної назви говорив : «Верно. Правильно дед говорит.» Потім попросив провести, щоб селом не блудить. Вийшли з хати у непроглядну темінь. Навпроти двора росли кущі бузини. Ще не опало листя на деревах, але ніде ніщо і не шелеснуло у нічній тиші. « Ну, пошли, ребята !», - промовив офіцер і звідусіль – з-за заборів, чагарників і дерев - почали виходить солдати.



Бендерами побачили ми багато дотов, яких ще не було, коли ми в Молдавію входили год назад. Доти були по обидві сторони Дністра, ще вони УРИ називались. Казали, шо їх генерал Карбишев строїв… А я скажу : в цю войну вони зовсім не нужни. То в Фінляндії як ми войовали , дак там лінія Манергейма… а тут само льоти перелетіли – і все !

В боях здорово потрепало нас , командіров не хватало – хто ранений, хто вбитий.. Визвав мене, той же капітан, шо про войну первий сказав: «Надо отнести пакет через мост в ближайший хутор». А ми в цих прибережних лозах, де зараз стояв штаб армії, вже були, коли освобождали Бесарабію. Ну, тепер мост уже був замініруваний. Нам сказали пароль для часових, шо мост охраняли . Як тильки мост минув – движеться ескадрон донських козаков з лєнтами «ДОН – БЕРЛИН». Метров через сто послі моста почалась балка рівнинна. Вийшли два часових із замаркірованого поста, провели до себе під «грибок», позвонили по телефону. Прийшов офіцер ( тоді офіцери були ловкі, дружелюбні, було підійдеш, а він під козирок - розкаже тобі все,) дав папиросу, забрав пакет, а мені передав якісь бомаги, сказав : «Счастливой дороги!» І я вернувся назад, оддав капітану бомаги. Нам попервах видавали сух. пайок, а тоді сказали, шо є польові кухні і послали трохи гарячого поїсти. Тільки прийшли , як ударила артилерія - де ті котли і ділись….

Вночі знайшов мене наш капітан : «Тебе дадут коня - поедешь возьмешь катушки для связи.»

Там зустрів двох солдат з сусіднього села Мутина, вигрузили катушки, кажуть : «Бери каски – вези на передову».. В складах було обмундірованія - хватило б всього необходимого, шоб 5 раз одіть…Плащ-палаток для маскіровки було - скільки хочеш бери. Машини у нас були полуторки, ЗІС, Урал, на їх снаряди возили. На кінець другої неділі боїв пришов приказ одступать на защиту Одеси . А в Бендерах нерозбериха була…: чи война, чи не война…





27

22

А сам Курчатов такий невзрачний, худий з борідкою...(Наши протівопєхотни, шо в дерев"яних ящиках, нємці тоже порозгадували…) Раз возили нас на торпедному катері в Трапезунд : там в бухту німецький самольот упав … Ну, поки добрались - уже пізно було. Нас учили тоже всьому: як пластир заводить, коли пробоїна в кораблі… Була і кавалерія , і артилерія й морська пєхота… . Був добровольчеський морський полк, було багато військ НКВД. А в кавалерійській дивізії так пришлось, шо на одного коневода по двадцять коней осталось і пришлось тих коней на ковбасу забивать, бо евакуїрувать ніяк було.

В началі сентября прибув до нас новий командуючий Приморською армією Віце адмірал флота Октябрьський. А тут німці прорвали оборону на Перекопі і хоч як не хотілось Одесу оставлять, а почали переправлять войська в Крим. Розказували, як поступив приказ зривать 120 батарею , дак солдати і матроси плакали…

А В ЦЕЙ ЧАС… У першу неділю вересня в Червоний Ранок ввійшли німці. Вірніше, вони скотилися з Кролевецької гори на мотоциклах і машинах, доїхали до центру і , повиносивши на вулицю парти, окупували місцеву школу. Зразу ж видали «нормальні» фашистські накази для місцевих жителів : розбили село на десяти хатки, щоб легше було старості управляти людьми, призначили податки навіть на собак, під страхом кари загадали принести до центру села всі книги !

Тільки прийшли , як ударила артилерія - де ті котли і ділись….

Вночі знайшов мене наш капітан : «Тебе дадут коня - поедешь возьмешь катушки для связи.»



Там зустрів двох солдат з сусіднього села Мутина, вигрузили катушки, кажуть : «Бери каски – вези на передову».. В складах було обмундірованія - хватило б всього необходимого, шоб 5 раз одіть…Плащ-палаток для маскіровки було - скільки хочеш бери. Машини у нас були полуторки, ЗІС, Урал, на їх снаряди возили. На кінець другої неділі боїв пришов приказ одступать на защиту Одеси . А в Бендерах нерозбериха була…: чи война, чи не война… Командіров наче й на світі нема… Движемось по обочинах, минаєм побросані орудія, танки. Люди по дорозі питають, а ми нечого не кажем… Стояли на аеродромах і самольоти наши.., питаєм : «Чого не летите ?» А нам кажуть : «Вода не горить». Само таке було , шо не продовольствія, не горючого не було. Случалось , шо ідем – танки німецькі... Назад. Обійдем - і далі. Було таке, шо в селах магазини одкривали, роздавали людям товар. Дойшли до Роздєльної – спалена вся станція, бомбами розбита, нема некого і нечого, мухи живої не видно.




26

23

У нас всякі були офіцери : і флотські, і армєйські. І солдати так само : от стоіть строй - один у морському, другий в галіфе і гімнастьорці… Матроси –це, конешно, гроза для нємців ( вони їх називали «чорними комісарами») ! Був приказ : виділить бригаду моряків на оборону Москви, а тоді одмінили, Одесу тож треба було оборонять. 5 августа почались бої за Одесу, а вже 13-го город був заблокірований з суші… Всі піднялись на защиту, даже гражданські одесити… Були люди чесні і благородні, шоб не захватив фашист ! Здорово важко було, як водокачку коло Одеси взорвали… ( є така книжка Поженяна «Жажда» дак там правда про все написана). Запомнились мені два солдати з Ленінграда Захаревич і Макаревич, вони до войни в театрі робили : один суфлером, другий гримером…, такі бедови хлопці були ! Так вони здорово Кірова чтили, казали, шо як завод строїли в Ленінграді тракторний, дак Сергій Миронович сам з людьми доску носив наровні…Бомбили Одесу здорово… було, ніч бомби кидають, а вдень тоді тральщики ходять і підривають їх..Ну були такі міни акустічеські, шо зривались перед тральщиками - багато тоді воєнних і інженеров погибли,поки не приїхав Курчатов і не розобрався , шо вони од звука моторов детонірують.

Їсти хочеться – шкура болить… На окраїні зупинились, посіли на обочині, замітили: шось капає.. Одкрили кубишку, а там ковбаси залити олією. Подкрепились добре, йдемо далі. Самольоти німецькі (розвєдчики) летають… А на мосту наши б»ються : одним приказ – туди, другим – сюди і вийшло столпотворєніє.. На станції Вигода вже появились і офіцери, форміровали часті . Появився путній командир сказав: «Нечего в крестики играть – люди идут по мосту, техника - через воду». Угамовалось усе! Двоє суток були в лісополосі , ждали, не войовали. На трейті сутки появились ранені, само льоти німецькі і орудія почали бомбить…, наши тоже одбивались. Шо ж одступать? І так уже скільки здали, а колись же нада було і обороняться!.. Нам ще трохи і погода помагала : літо було дощове , а німці на чешських машинах все в грязі буксовали по южних чорноземах… Саме жнива були, скрізь понад дорогою копи і повкопи стояли, солдати на снопи присідали отдохнуть. В одному місці румини вбили німця, шоб їми не командував. В основному, були руминські солдати, шо на Одесу наступали. Послі вже німці своїх прислали. Раз случаймо полковника руминського пуд мостом взяли і одправили дальше в штаб.



старий. Ми з ним і в Одесі і в Севастополі войовали. Все казав нам : «Бьівают и неудачи, а завтра повезет в наступлении»! А комісар Ілля Ілліч Азаров , віце адмірал, такий ловкий , любив і уважав солдат, матросов…..було, як оддає солдату честь, дак і голову приклонить. Всєгда между нами ходив по фронту. Про Кулакова , армійського комісара Южного фронта, казали, шо іностранни язики знав, його я бачить бачив, а так не сталкувався… А один капітан 2 ранга у нас був, дак його дочку звали Ріоріта… Бог його знає, де таке імено взяв, казав шо французьке…

До войни женщин в армії не було : врач, санітар і все. А тоді вже 1-2 медсестри появились. Були і особісти. Палаточка така в його, визиває, питає про всяке : відкіля ти, чи не з розкулачених, де був , чи тікать думаєш, чи ні ?... Якшо й не долюблювали їх, дак того, шо бросали партбілети. Лівшиц, батальйонний наш комісар, той свій беріг. А так , дивись, ідуть в атаку за танками і несуть… Один два рази бросав, два рази йому приносили… Зразу шось казав, а тоді йому солдати : « Шо ж ти брешеш.., ти ж ховався, боявся, шоб румини не розп»яли» (Бо в плену розстрелювали первими комуністов, євреїв, моряків). А капатан Катерич казав : «Надо их, дизертиров, всех вместе собрать и послать на передовую, чтоб оправдали..»




25

24

Був у нас один молдаванин, добре знав руминський і німецький, дак чуть не щодня в развєдку ходив. Думав, шо йому дадуть Героя Совєтского Союза. Ну, не дали.

Нас чоловік 5 чи 6 визвали: дали бікфордов шнур, послали назад на станцію. А там стільки горючки і все одкрите, випаровування йде страшне… Зустрівся якийсь чоловік : «Шо ви, хлопці, робить будете? Не здумайте палить, бо й сами погорите!» А рядом вагон стоїть повний кінолєнт. Один солдат каже : «Давайте нав»яжемо кінолєнт, хоча б кілометр..» Нав»язали може й більше, одійшли, запалили - страшний огонь, в воздусі прямо бензин горить!... Вернулись, добрались до госпіталя в Усатово, доложили, шо уничтожили.



В Усатово, коло Одеси, форміровали часті. Послі боїв, було, як полки поріділи, одправляють в тил, обмундирують, учать, формірують роти, командіров дають, номера меняються. У нас була 95 дивізія , 9 армія . Під Одесою висадилась 25 Чапаєвська дивізія да ще друга - кавалерійська. Вони трохи задержались. Наш комдив , генерал-лейтенант Воробйов , був не кадровий і передали командованіє генералу Петрову, який прибув з Ташкента з полкової школи. У нас командуючий був , контр – адмірал Жуков Гавриїл Васильович (лице у його наче в ямочках од віспи), балтієць старий. Ми з ним і в Одесі і в Севастополі войовали. Все казав нам : «Бьівают и неудачи, а завтра повезет в наступлении»!



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

«немного биографии» icon«Українолюбець-українознавець» академик Фёдор корш
«Триединая Русь» (все – 1912 г.); «Об украинском национальном возрождении», «Украинский народ и русский язык», «Украинцы и Австрия»...
«немного биографии» iconБіографія Роберта Хайнлайна Биографии это всего лишь одежда и пуговицы человека биография
...
«немного биографии» iconВолодимир Коротенко к вопросу о биографии и генеалогии Михаила Билинского
Михайла Івановича Білінського, цікавої та непересічної особистості, міністра флоту Української Народної Республіки (1918-1919 рр.),...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка