Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4»



Скачати 129.54 Kb.
Дата конвертації14.02.2018
Розмір129.54 Kb.

Незабутній «воєнрук»

дослідницько-пошукова робота

учнів 10 класу

Навчально-виховного комплексу:

«Гімназія-ЗОШ I-III ступенів №4»

м. Світловодська

Раєвської Вероніки,

Луньової Олени;

Вчитель історії –

Кобильська Ольга Юріївна

У дні, коли нашою державою котиться хвиля святкування 70-річчя визволення українських міст та сіл (напр.., 3 грудня – День визволення Новогеоргіївська), коли засоби інформації закликають звернутися до славних сторінок рідної історії, неймовірно актуальною постала тема сьогоднішньої конференції – «Вони були воїнами та вчителями».

Щороку на День Перемоги з болем у грудях помічаємо, якими рідкими стали ряди ветеранів – давні поранення, хвороби та вік дають знати. Звичайно, немає такої родини, чиї б рідні не були б на фронті, та тільки одиниці можуть похвалитися, що їхні дідусі та прадідусі ще живі, ще можуть навчити розуму своїх онуків. Вчити їм є чому: і любові до рідної землі, і сміливості, і вірності, і вміння цінувати життя – своє та людське. Дуже добре, що багато фронтовиків продовжили мирне життя у школі – стали учителями. Сьогодні ми розкажемо вам про «незабутнього полковника» четвертої школи, який насправді досягнув генеральських вершин – про Іллю Михайловича Дороніна (Додаток №1, №7).

Виявляється це – людина, ім'я якої відоме багатьом світловодчанам. Спочатку нам порадили звернутися до архіву міської газети «Світловодськ вечірній», де знайшли статті: «Орденоносець» Т. Ткачук (19.02.2009), «Нива життя Іллі Дороніна» В. Журавського (03.09.2009) (Додаток №2), та, на жаль, «Світловодська міська рада та Світловодська міська організація ветеранів України глибоко сумує з приводу смерті генерал-майора у відставці Дороніна Іллі Михайловича» (3 березня 2011). Інформація, знайдена у міському музеї, стала справжнім скарбом – адже тут ми змогли потримати в руках автобіографію, написану Іллею Михайловичем (Додаток №4), його родинні фото та деякі із нагород (Додаток№5). Інтерв'ю та бесіди з його колегами та колишніми учнями стали яскравим доповненням до повної картини життя та діяльності колишнього фронтовика та вчителя-воєнрука І. М. Дороніна. Також хочемо висловити величезну вдячність дітям Іллі Михайловича – Володимиру, Наталі та Аллі, які відкрили невідомі до сих пір сторінки життєпису батька.

«На житті – як на довгій ниві»

Народився Ілля Михайлович у невеликому забутому Богом селі у Башкирії, в багатодітній сім'ї. Цікавою історією, яка стала справжнім родинним переказом, є розповідь, надана В. М. Дороніном:

Предсказание священника.

Доронину Илье Михайловичу видно на роду было написано стать военным, да не просто военным, а артиллеристом. Родился он в 1919 году, как говорится в боевой

Девятнадцатый год. Ребенок родился, по русскому обычаю крестить надо, а тут не поймешь, что творится: то белые наступают, то красные, то какие-то зеленые появились. из дому не выйдешь. На хуторе церкви нет, в другое село надо идти. Посовещались родственники и в один из тихих дней, как им показалось, отправились в церковь. До церкви доехали спокойно, был яркий солнечный день. Батюшка был на месте и сразу взялся за дело. Когда крещение подходило к концу на окраине села разгорелся бой, с колокольни открыл огонь пулемет, и тут по нему откуда-то с опушки леса выстрелило орудие, снаряд с шипением пролетел над селом и влетел под крыльцо церкви. Все кто был в церкви попадали, кто куда, только батюшка с мальцом не обратили на это никакого внимания и продолжали свое дело. Мальчик даже заулыбался, когда услышал звук пролетающего снаряда. Прошло некоторое время, снаряд под церковью не взорвался. Батюшка прикрикнул на прихожан, навел порядок и продолжил службу. Через некоторое время он сказал, мальчика нарекаю Ильей, так как Илья пророк нам всем знак подал, и быть ему военным. Потом узнав, что под церковь влетел снаряд и не разорвался, немного подумал и сказал, наверно артиллеристом будет. Так в жизни и случилось, стал Доронин Илья Михайлович офицером артиллеристом.
Безпросвітні злидні не полишали сім'ю, і коли Ілля підріс, батьки віддали його близьким родичам, які проживали у місті Красний Луч на Донеччині – «Я, Доронин Илья Михайлович, родился 14 июля 1919 года на хуторе Второй Щётовский Куюргазинского района БАССР. Родился в многодетной семье (нас росло 5 мальчиков и 5 девочек). В школу пошел в 10 лет. После окончания 4-ех клас сов в 1933 году был отдан на воспитание родственникам, которые проживали в г.Красный Луч (Донбасс)» – з автобіографії. Відомі дані і про батьків Іллі Михайловича, ними поділилися його діти: «Отец – Доронин Никифор Никитович участник I мировой войны, Георгиевский кавалер.

Мать – Доронина (Рябова) Серафима Степановна. Семья была многодетная. В семье росло 5 мальчиков, 4 девочки и 4 детей умерло в раннем возрасте.

Отец – Доронин Н.Н. родился в 1892 году в деревне Проходная Курской области. С 13 лет остался без родителей и работал по найму. В 16 лет с дядей переехал в Башкирию. С 1914 по октябрь 1917 года воевал на Юго - западном фронте ( в Румынии) в пехоте в звании фельдфебель. В октябре 1917 года прибыл с фронта домой, получил землю и до 1932 года занимался земледелием. В 1932 году был вынужден под угрозой раскулачивания, так как был середняк, вступить в колхоз.

Мать – Серафима Степановна – из крестьян. Родилась в 1895 году в деревне Барсуки Куюргазинского района БАССР».

Тут, на Донбасі, в робітничому середовищі, легше було пережити голод. Бо усі, хто працював у гірничій галузі, отримували невеликі продовольчі пайки і горьовану заробітну плату. Тут, у Красному Лучі, підліток Ілля закінчив семирічну школу і вступив на навчання в Сталінський (нині Донецький) металургійний технікум, який і закінчив у 1940 році – «по специальности техник-прокатчик». Молодого випускника технікуму направили на роботу в Челябінську область, що на Уралі, де він і почав працювати змінним майстром на Міньярському металургійному заводі, де пропрацював до 22 червня 1941 року. Життєві плани змінила Велика Вітчизняна війна, коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на тодішній Радянський Союз.

Уже на третій день після введення військового стану в країні Іллю повісткою викликали у місцевий військкомат. Але на фронт його не послали, а, як молодого спеціаліста з технічними знаннями, направили на навчання у Горьківське військове училище зенітної артилерії. Армії потрібні були кваліфіковані офіцери. На фронт лейтенант-зенітник Доронін потрапив у вересні 1942 року. Воював на Калінінському, 1-му і 2-му Прибалті-йському, Ленінградському фронтах. Брав участь у визволенні Калінінської, Смоленської, Великолуцької областей, з боями пройшов Білорусію, Латвію, Литву. Після розгрому гітлерівської Німеччини 99-ий гвардійський Полоцький мінометний полк, в якому служив Ілля Доронін, був направлений на Далекосхідний фронт, де він брав участь у розгромі мілітаристської Японії. Тут і закінчився бойовий шлях гвардії капітана на той час Іллі Дороніна. Ось декілька фронтових епізодів (записаних зі слів батька Володимиром Михайловичем):

Первый орден.

Конец 1943 года на нашем участке фронта наступательные операции завершались. Войска в основном выполнили свои задачи и нуждались в отдыхе, пополнении личным составом, боеприпасами и другими материальными средствами. Шли бои местного значения, обе стороны перед переходом к обороне стремились занять и удержать наиболее выгодный рубеж. На одном из участков фронта немцы вдруг что-то зашевелились. Перед разведкой срочно была поставлена задача – вскрыть намерения противника. Разведка в кратчайшие сроки обнаружила сосредоточения и подготовку к наступлению до мотопехотного полка с танковой ротой. На данный участок фронта срочно прибыл командующий армии. Оценив обстановку он понял, что своими силами наши части остановить противника не смогут. За боевыми порядками армии находились «Катюши». Командарм вызвал офицера артиллериста и поставил ему задачу на уничтожение противника, готовившегося к наступлению. Этим офицером был Доронин Илья Михайлович. Чтобы нанести максимальные потери противнику, огневое поражения ему надо было нанести еще до развертывания. Быстро проведя расчеты по карте, молодой офицер понял, что противник находится вне досягаемости огня наших минометов. Что делать, задачу надо выполнять любой ценой. И тогда офицер принял смелое решение, произвести один залп минометами с огневых позициях на нейтральной полосе. Складки местности и небольшой кустарник перед позициями противника позволяли «Катюшам» остаться невидимыми до открытия огня. Проведя расчеты, Доронин И.М. дал команду подразделению на выдвижения и указал предварительно данные для стрельбы. Выдвижения артиллерийского подразделения заметили два «Мессершмита». Спикировав на выдвигающуюся колону, они сбросили все оставшиеся бомбы. Только высокая выучка артиллеристов спасла боевые машины. По команде своего командира они елочкой съехали с дороги (четные на право, нечетные налево) и удар пришелся по пустому месту. Для второго захода у летчиков или не было времени или боеприпасов.

Подразделение своевременно прибыло на указанный огневой рубеж, точно поразило цель и своевременно покинуло свои огневые позиции. Противник был в замешательстве несколько минут, на переднем крае стояла гробовая тишина. Скоро немцы опомнились и открыли огонь со всех видов оружия по покинутым огневым позициям, но было поздно. В результате одного залпа «Катюш» было уничтожено до мотопехотного полка с танковой ротой. За действиями подразделения «Катюш» со своего НП наблюдал командующий армии. После боя он наградил всех отличившихся солдат и офицеров. Подойдя к Доронину И.М., он обнял его и сказал: «За этот бой я бы тебя представил к «Герою», но пока будет ходить по инстанциям награждение, можешь и ничего не получить». Поэтому вручил ему самый высокий орден, что мог сделать согласно своей должности – Орден Красного Знамени. Молодой офицер, получив свой первый орден, с гордостью носил его, только переживал, что под шинелью его не будет видно. Чтобы был виден орден, он первое время сверху немного расстегивал шинель.
Долг офицера.

Гвардейский минометный полк готовился поддержать огнем наступающие стрелковые подразделения, чтобы поддержать высокий темп огня, боеприпасы выкладывались на грунт недалеко от огневых позиций. Командир батареи Доронин И.М. еще раз перед боем обошел расположение своего подразделения и остался довольный действиями своих подчиненных. Вдруг, на огневых позициях дивизиона разорвалось несколько артиллерийских снарядов противника. По команде командиров л/с быстро занял укрытия. Артиллерийский огонь был не продолжительный и скоро прекратился. Перед тем, как подать команду л/с покинуть укрытия, командир батареи Доронин И.М. внимательно осмотрел расположение своего подразделения, вдруг он заметил, что от близкого взрыва артиллерийского снаряда, на нескольких боеприпасах сработали маршевые заряды.

Боеприпасы, как змеи двигались, извиваясь на огневых позициях батареи, и в любой момент могла сработать боевая часть боеприпасов. Если бы взорвался хоть один боеприпас, то за ним могли сработать и все остальные, и батарея была бы уничтожена. Недолго думая, Доронин И.М. бросился спасать боевые машины. Одни снаряды он оттаскивал в стороны, другие тушил подручными средствами и землей.

Через несколько мгновений на помощь комбату пришел водитель одной из машин, вместе они быстро ликвидировали опасность взрыва. В установленное время батарея открыла огонь и выполнила поставленную задачу. За проявленный героизм Доронина И.М. и Перова представили к званию Героя Советского Союза. Когда об этом подвиге доложили члену Военного Совета Фронта, он сказал, что да, солдат совершил подвиг, а офицер просто исполнял свой долг быть всегда первым там, где трудно, где опасно. Ефрейтор Перов (Додаток №3) за свой подвиг получил звание Героя Советского Союза, а офицер Доронин И.М. честно выполнил свой долг офицера.


За мужність і героїзм, проявлені в боях з фашистськими загарбниками і їх японськими сателітами, Ілля Доронін нагороджений орденом "Червоного Прапора", двома орденами "Червона Зірка", двома орденами "Вітчизняної війни" І та ІІ ступеню, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня; медалями "За трудову доблесть", "Жукова", "За перемогою над Німеччиною", "За перемогу над Японією", "За бездоганну службу", "Захисник Вітчизни" близько 20 медалей).

Війна закінчилася, але у світі було неспокійно, і молодий офіцер Доронін з 1948 до 1951 року навчається у військовій Академії ім. М.Фрунзе на розвідувальному факультеті. По завершенні навчання був призначений в Бакинський округ ПВО. Тут прослужив з 1951 до 1965 р, займаючи посади: Начальник развідки дивізії, Начальник військової окружной школи підготовки сержантов, Начальник оперативного відділа дивізії, Начальник штабу – зав.командира дивізії ПВО.

З 1 січня 1965 року полковник І. М. Доронін за станом здоров'я виходить у запас, але трудову діяльність не припиняє. Спочатку працює в системі цивільної оборони в Баку, а потім і у Світловодську на місцевому радіозаводі. Але бажання працювати з молоддю, передавати свій бойовий та життєвий досвід юнакам і дівчатам бере гору у його подальшій життєвій долі.

У липні 1970 року полковник І. Доронін приходить у міську середню школу №4, де стає вчителем допризивної військової підготовки – «Коллектив школы встретил меня доброжелательно, закипела военно патриотическая работа. Особенно успешно проводились игры «Зарница» и «Орленок» – з автобіографії. На цій посаді від відпрацював 27 років свого життя. За цей час здобув вищу цивільну освіту за спеціальністю "журналіст" у Бакинському державному університеті. Багато уваги приділяв не лише доскональному вивченню військових статутів і правил поводження із бойовою зброєю, а й фізичному загартуванню школярів старших класів. Невипадково, на щорічних навчальних заходах, що, як правило, проходили на базі Власівської ЗОШ, вихованці Іллі Михайловича завжди показували і ґрунтовні теоретичні та практичні знання, і зразковий фізичний вишкіл. І. М. Доронін зарекомендував себе вмілим і добрим наставником-вихователем молоді, часто організовував зустрічі своїх вихованців з ветеранами Великої Вітчизняної війни, організовував походи і екскурсії до місць бойової слави, напр.., на острів Змитницю у Кременчуцькому морі, де восени 1943 року велися жорстокі бої за визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників. Кому, як не фронтовивику виховувати у школярів моральні та громадянські засади – «За 27 лет работы в школе 95 юношей пошли учиться в военные училища, более десяти – стали полковниками, а наш випускник Александр Яковлевич Фисун получил воинское звание «генерал-майор» – з автобіографії.

Саме завдячуючи його роботі, четверта школа протягом багатьох років була чи не найкращою у нашому місті за станом військово-патріотичного виховання молоді, нагороджувалася численними Дипломами і грамотами.

Ілля Михайлович Доронін був всебічно розвиненою особистістю – син Володимир розповів, що татові постійно приходилося навчатися чомусь новому, здобувати нові професії,оволодівати новими знаннями, коли було потрібно він, навіть, вивчив турецьку та німецьку мови, «занимался рационализаторской и изобретательской деятельностью, имел за эту работу дипломы. Еще во время войны придумал учебный прицел, для обучения наводчика зенитного пулемета (его подчиненный сбил вражеский самолет, за что был награжден). Был нештатным корреспондентом некоторых газет. Увлекался спортом, имел спортивный разряд по шахматам, а также был призером Бакинского округа ПВО по стендовой стрельбе».

Ілля Михайлович вважав своє життя щасливим, бо міг насамперед гордитися своїми рідними. В липні 1946 року він одружився з Кондратьєвою Валентиною Петрівною, 1926 року народження, яка теж брала участь на фронтах Великої Вітчизняної війни. Разом із дружиною виховали трьох дітей – сина Володимира, доньок Аллу та Наталю. Мають чотирьох онуків і встиг поняньчити трьох правнучок. Зі слів Володимира Михайловича: «Илья Михайлович вместе со своей женой Валентиной Петровной вырастили троих детей, дали им всестороннее образование и воспитание. Все дети закончили музыкальную школу, было с кого брать пример, Илья Михайлович хорошо играл на аккордеоне, а Валентина Петровна на гитаре. Все дети получили высшее образование. Сын Владимир продолжил традицию отца стал офицером.

Дочь Серебрякова Алла Ильинична родилась в 1947 году в гор. Корсаков Сахалинской обл. закончила Азербайджанский Политехнический институт. В настоящее время проживает в г. Светловодске, работает гл. бухгалтером в транспортной фирме.

Сын Доронин Владимир Ильич родился в 1950 году в гор. Москва. Закончил Бакинское высшее общевойсковое командное училище и Военную академию им М.Фрунзе. В настоящее время проживает в г. Санкт – Петербург. Как и отец, долгое время занимался педагогической деятельностью. Уволился из ВС России с должности доцента Лен ВОКУ. После увольнения работал заведующим методического кабинета в Лен ВОКУ, заведующим заочным отделением в книго-торговом техникуме, генеральным директором охранного предприятия.

Дочь Доронина Наталья Ильинична родилась в 1957 году в гор. Баку. Закончила Кировоградское муз. училище и Кировоградский институт культуры. В настоящее время проживает в г Светловодске, работает преподавателем в детской музыкальной школе».

У квітні 2008 року Президент України В.А. Ющенко своїм Указом присвоїв Іллі Дороніну військове звання «генерал-майор» Військових Сил України.

29 травня 2008 року Світловодською міською радою Іллі Михайловичу Дороніну надано звання «Почесний громадянин» міста Світловодська.

Ми не будемо писати дату смерті Іллі Михайловича Дороніна, бо він живе у своїх дітях, онуках…, в пам'яті своїх учнів-випускників.

Завершити розповідь хочеться прекрасними словами: «Людина живе доти, поки жива пам'ять про неї, поки її справи та помисли знаходять відгук у серцях людей…»

Додаток №1

c:\documents and settings\admin\мои документы\мои рисунки\1251969037_doronin.jpg

Додаток №2



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\доронин\jjjjj.jpg

Додаток №3



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\доронин\jhjhu.jpg

Додаток №4



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\конференция\p1010208.jpg

Додаток №5



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\доронин\p1010167.jpg

Додаток №6



c:\documents and settings\admin\мои документы\мои рисунки\1299157557_doronin.jpg

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» icon«Наш Сухомлинський» роботу виконала: Ківва Валерія, Учениця 11 класу Навчально-виховного комплексу «Гімназія-загальноосвітня школа I-III ступенів №4»
Ці слова Т. Г. Шевченка закликають нас поважати нашу Батьківщину, нашу золоту спадщину – таких людей, як Сухомлинський, які зробили...
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconУтвердження нового професійного світогляду творчої активності педагога
Новоархангельського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія»
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconСмілянський навчально-виховний комплекс
Вдовенко Олена Володимирівна, вчитель музичного мистецтва та художньої культури, першої кваліфікаційної категорії, Смілянського навчально-виховного...
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» icon«Славні імена земляків» Тема науково-практичної роботи: «Федір (Теодор) Іванович Гула»
...
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconВиконала: Сезько Олена Анатоліївна, учениця 10 класу
Міненко Дмитро Володимирович, вчитель історії Миколаївського навчально-виховного комплексу
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconУкраїнська література
Туменського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ііі ступенів дошкільний навчальний заклад»
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconКущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів»

Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconВідділ освіти Уманської міської ради Методичний кабінет Уманський навчально-виховний комплекс Загальноосвітня школа-інтернат імені
Укладач: учитель української мови та літератури Уманського навчально-виховного комплексу Загальноосвітня школа-інтернат І – ІІ ступенів...
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconУправління освіти виконавчого комітету шепетівської міської ради методичний кабінет
Укладач Гарбарець Валентина Миколаївна вчитель англійської мови навчально-виховного комплексу №1 у складі: «Загальноосвітня школа...
Незабутній «воєнрук» дослідницько-пошукова робота учнів 10 класу Навчально-виховного комплексу: «Гімназія-зош I-III ступенів №4» iconВідділ освіти артемівської міської ради міський методичний кабінет опис педагогічного досвіду вчителя англійської мови артемівського навчально-виховного комплексу
«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 ім. Артема – багатопрофільний ліцей»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка