Ні слова правди



Сторінка4/7
Дата конвертації09.03.2018
Розмір1.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Принесли горілку і смаженю. Панас хильнув пів-склянки. Зі здивуванням відзначив, що горілка сьогодні, як вода – ніякого смаку і тим більше запаху. Захотів поясненнь від шинкарки, але передумав з огляду на свій стан. Згодом заснув прямо за столом, не торкнувшись вечері. У ві сні марилася воля. І дівчина. Обов’язково молода і здорова, що чомусь покохала Панаса. І сон був таким світлим і правдивим, що переслідував вже старого по день кончини. Було це у серпні 1857 року.

* * *

Вчитель Олександра-II, вже покійний на той час Жуковський часто, як здавалося імператорові декламував власні вірші:



Что, родная, муки ада?

Что небесная преграда?

С милым вместе - всюду рай

С милым розно – райский край,

Безотрадная обитель…

Майбутній імператор запам’ятав ці поетичні рядки. Саме ці, а не якісь інші, котрих було безліч у процесі виховання ясновельможної особи. І перше, що втямив з наук, це те, що світом правлять тонкі поєднання взаємостосунків осіб протилежної статі, а не політичні пристрасті на зразок безкоштовних привілей тій чи іншій особі, або навіть народові. Двадцятирічним юнаком, об’їзжаючи вперше европейські двори, царевич був вже досвідченим гульвісою і зводив з розуму іменитих красунь. Після любовної інтриги з небогою іспанського посла при дворі італійського короля Олександр настільки заволодів тілом і серцем молоденької дружини віденського вельможі, що лише втручання Жуковського і Кавеліна дозволило уникнути міжнародного скандалу. І вже нові стріли купідона влучили у майбутнього імператора Російської імперії у Німеччині.Столиця великого герцовства Гессенського Дармштадт, на думку опікуна Жуковського, мала б в деякій мірі остудити любовний шал майбутнього володаря російського трону, проте сталося не так, як гадалося. П’ятнадцятирічна Марія, донька Гессен-Дармштадського великого герцога, всеціло заволоділа його думками і помислами. Але і ланцюги Гіменея не змогли втримати Олександра. Навіть після одруження Марія часто дорікала імператору подружніми зрадами. Він збільшував кількість любовних перемог і після того, як став імператором, а Марія – імператрицею. Зрозуміло, що при нинішньому становищі ця справа вимагала обережності і мала виглядати пристойно, але хто може сказати, де закінчується легкий флірт і розпочинається всепожираюче почуття. А коли ти справжній мужчина, то навіть стрункий і витончений флірт вимагає горизотальної площини для двох людей. От і зараз при дворі звичайно здогадувалися про любовні зв’язки імператора з молоденькою фрейліною. І вже точно знала сестра Марія Миколаївна, котрій він свого часу досить грубо відмовив у помилуванні Грушівського. Невже й вона мала якісь види на опального поета. А чому б і ні? Адже Репніна заміж так і не вийшла попри непогані пропозиції. Вдарилася в релігію, займається благодійністю. Що ж це за особа, Грушівський!? Для імперії він небезпеки вже ніяк не створить, тож тримати його і надалі в солдатах сенсу немає геть. Але й у Петербург пускати не варто. Чим чорт не жартує!? Зрештою цим кроком я доведу власну прихильність до демократичних перетвореннь у цій державі, що мало вдавалося батькові, не кажучи про інших попередників. Холоп і цар – різні люди, але ж ЛЮДИ…

- Ось що, вельмишановний князю, - підняв очі на Долгорукова імператор, - в указі має бути обмеження на в’їзд Грушівського до Москви і Санкт-Петербурга. І ще одне. Я маю знати в дрібницях всі його любовні пригоди. Поразки і перемоги, зрозуміло у всіх його жінок. Інформація має бути конфіденційною.

Навіщо імператорові знати всі походеньки колишнього кріпака. Нехай і нині талановитого художника і поета? Що може дати подібна освідченість? Хіба ж це царська справа – колупатися в мужицькій білизні!? Наказ, одначе – є наказ. Його потрібно виконувати. І не завжди варто знати виконавцю мотиви, що його спричинили. Василь Андрійович знав це ще з часів служби корнетом лейб-гвардії кіннотного полку. Тоді у внутрішньому караулі Зимового палацу батько Олександра другого Микола перший іноді теж давав досить дивні розпорядження і цінував молодого офіцера саме за їх бездоганне виконання і безумовну конфіденційність. Однак, стосувалися вони хоч якимось чином справ державних, або опосередковано могли на них вплинути. Це, в основному були перевірки відповідності офіцерів займаним посадам, лояльності службовців до влади взагалі і окремо до батюшки-царя. За це свого часу князь Долгоруков і отримав посаду начальника штабу інспектора резервної кавалерії, потім – товариша міністра військового відомства. Мав Василь Андрійович чудову, як для військового рису – у всьому розбиратися досконально і об’єктивно, не шкодуючи сил для копіткої, багатоденної роботи. Зате звітам могли позаздрити найпосидючіші штабісти. У донесеннях завжди присутня була грунтовність, залізна логіка і безсторонність. Ці риси відомі очевидно були і Олександрові. Не дарма ж імператор особисто побажав бачити вже військового міністра Долгорукова на посаді шефа жандармів і головного начальника III-го Відділення Власної Канцелярії.

Словом, перше, що зробив Долгоруков – поліз у давно забуті справи Кирило-Мифодіївського товариства по яких свого часу проходив Грушівський. На очі потрапили записі, де йшлося про часті відвідини підозрюваного дворянки Волховської, котра влаштовувала у своєму селі двічі на рік світські прийоми. Були тут і свідчення, згідно з якими Панас не до багатої господині навідувався, а до дружини поміщика і вельмишановної людини полковника Закревського. Ганною звали молоду дружину Закревського. Вона очевидно справді сподівалася змінити власну долю, бо повірила молодому гульвісі і їх спільний плут став відомим ледь не всьому селу. Панас покинув відвідувати село Мойсівку, бо остерігався мабуть гніву чоловіка, котрий очевидно сумнівався і у своїх чоловічих можливостях і у вірності своєї молодої дружини. У доказ того, що ті давні стосунки нічого спільного зі справою про злочин не мали жандармська нишпорка приводила таємні листи-посвяти «любій і наймилішій Ганнусі».

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько – лихеє

І заридав би, заридав.

Долгорукову стала зрозумілою байдужість Грушівського до Варвари Репніної, адже село Мойсівка Пирятинського повіту. І саме в Пирятині проживала на той час княжна. Мабуть не міг поет зраджувати свої чисті, як йому здавалося, почуття з людиною, що також ним справді переймалася. Не хотів завдавати їй душевного болю, хоч і проживаючи в маєтку Репніних бігав до дворової дівки Лукерії. Теж молодої, але не освідченої і не жонатої. Тамувати любовну спрагу можна було лише тілом і з людиною, котрій байдужі муки кохання, принципи моралі та докіри сумління. Цікаво… Ось ще згадка про стосунки Грушівського з сім’єю Максимовичів. Нишпорка стверджує, що запрошення до викладання малювання в університеті Святого Володимира художник отримав завдяки дружині ректора, яка найімовірніше і народила сина не від законного чоловіка, а саме від Грушівського.

- Щедрий на любов митець. Так, митець, бо вміння заволодіти привабливою жінкою, та ще й заміжньою вимагає неабиякого мистецтва. Жінка – створіння, котре душею відчуває справжність почуттів. І коли їх немає найчастіше вона сприймає любовні розваги, як один з видів лікувальної фізкультури. Інша справа – коли вони є. В такому випадку блискавку кохання і з нею пов’язаних дурниць з її боку ніщо не здатне зупинити, - думалося шефу жандармського управління, - невже і Грушівський кожного разу повністю віддавався душею? Наскільки ж його вистачить? І чи не є причино дивного наказу імператора спроба зацікавити сестру плотським коханням з поетом, аби усунути перешкоди з власного не завжди праведного шляху. Адже чомусь дуже переймалася долею Грушівського Марія Миколаївна і часто дорікала брату за бездушність і подружні зради. Зрештою, попри власне розуміння імператору потрібен був детальний звіт. І Долгоруков, взявши в руки перо, почав писати наказ начальнику Оренбургського жандармського управління.



« Настоящим повелеваю: в кратчайшие сроки собрать сведения о пребывавшем на службе в Ново-Петровском укреплении линейного Оренбургского батальона №1, рядового из бывших художников Санк-Петербургской Академии художеств Панаса Гильковича сына Грушивского, пребывавшего в распоряжении коменданта Ново-Петровского гарнизона майора Гуськова по Август месяц 1857 года и уволеному со службы согласно височайшиму повелению императора в августе месяце означеного года. В отчете необходимо особое внимание уделить моральным качествам уволеного солдата на предмет его лояльності к Імператору, религиозніх убеждений, увлечений, переписок с представителями всех общественніх сословий, связей с товарищами по службе и представителями женского пола. Необходимо указать звания и должности близких товарищей по службе. Выяснить смысл отношений, указать социальное и материальное положение возможных любовниц, тип и формы отношений с женами офицеров и нижних чинов не упуская малейших подробностей, но, избегая домыслов. Сведения передавать в Канцелярию его Величества курерской почтой под грифом «секретно» и лично главному начальнику III-го Отделения Собственной Канцелярии князю Долглрукову.

С.- Петербург,1857г. Август месяц, 15

Начальник III-го Отделения Собственной Канцелярии князь Долгоруков

* * *

Немов горделиву лебедицю каченята обступили з усіх можливих боків рибацькі вітрильники і весельні човни пароплав «Пожарський». На пристані пожвавлення, викликане приходом великого судна.



Дами, ледь не у весільних сукнях та витієватих капелюхах поважно прогулюються вздовж астраханської пристані з військовими та цивільними кавалерами. Звуки духового оркестру, що чулися з пароплава, зачіпають найглибші чарунки душі. Незрозумілі, абсолютно непевні почуття заповнюють присутніх, роздмухують спогади. У кожного – власні. Попри вік, соціальне становище та спосіб життя. Молода циганка ніби попри бажання кидає погляди на статного жандарма. Той, у свою чергу всіляко вдає, що переймається правопорядком і… теж з далеко не з службовим інтересом спостерігає за лукавою дівкою. Злодій з байдужим видом полює на здобич у вигляді товстенької валізи, що поки що в руках повіреного якогось комісіонерства з питаннь постачання, скажімо, червоної ікри невідомому столичному товариству, виблискує зайчиками блискучих застібок у променях випадкового світла.

В різнобарвному натовпі білокітелева фігура відставного солдата навряд-чи хоч когось зацікавила б. Приязно розпрощавшись з випадковим рибалкою, котрий за імперіал згодився дістати його човном до Астрахані, Грушівський з напівпорожньою торбою підіймався урвищем, з висоти якого і мав насолоду спостерігати за усією змальованою картиною. Око художника, творча натура плюс уява письменника та ностальгія за цивільним життям і дозволила з узагальненої картини вихопити деталі провіційного життя. Записи у щоденнику Грушівського, котрий вів він навіть у каюті вищеозначеного судна і написав по дорозі з Астрахані до північної столиці Російської імперії - С.- Петербургу дають мені змогу стверджувати, що було саме так. Так чи інакше, але на пристані знайшлася особа, яка в чисельному натовпі шукала саме Грушівського. Це був Василь Опанасович Чобітков. Людина, котра постачала провіантом укріплення і в силу своїх обов’язків часто гостювала в домі Гуськових. Історія замовчує стосунки начальника укріплення з військовим комівояжером на предмет сьогодні модних «відкатів», але досить детально зберегла дружні стосунки сім’ї Гуськових з родиною Чобітков, оскільки комівояжер часто брав у відрядження свою законну супругу. І зацікавлені у у спільних оборудках люди потоваришували. Софії Чобітковій завжди подобався абсолютно незалежний і непередбачуваний друг сім’ї Гуськових Панс Гількович, котрий був завжди, чи майже завжди, присутній у Гуськових на обідах та вечерях. Солдат був окрасою столу, своєрідним гарніром до страв. Про особливі стосунки говорити не доводилоося, бо Софія на дух не переносила саме визначення – «солдат», але в кожному правилі, очевидно є свої винятки. Замальовк з неї під час дружньої вечірки вхопила саму суть її єства. Зрозумілою для неї і так інтимно передана художником, що не викликала сумніву, він якимось чином проникся в суть її існування. І хоч вона з відразою і відсунула замальовку, проте ставлення до солдата, як до особистості докорінно змінилося.Чоловік вловлював найменші рухи душі дружини і тому сам швидко перейнявся довірою і повагою до Грушівського. Часто подорожуючи з Санкт-Петербургу до Астрахані, Чобітков знав, звичайно і капітана судна і багатьох його пасажирів, тому користуючись нагодою палав бажанням познайомити пасажирів з непересічною особистістю, котру за височайшим повелінням запроторено в солдати, і чомусь, згідно з тим же повелінням звільнено достроково.



Таки знайшовши в натовпі Грушівського Чобітков, як старого друга обняв його і, пожуривши за те, що не дочекався офіційного відбуття з Ново-Петрівського укріплення, запросив на пароплав. Панас з сумом подумав, що проводи останніх кількох днів неочікувано мають продовжуватися ще і на пароплаві протягом, принаймні найближчого тижня. Зрештою, так воно і сталося. Перше, про що подбав Чобітков, перевів Грушівського з восьмимісного кубрика загального призначення в одномісну, хоч і маленьку каюту. Капітан всіляко цьому сприяв, перейнявшись піклуваннями Чобікова та важливістю моменту. По-перше,- думав Кошак,- дукументи колись опального художника і поета свідчили про повну політичну реабілітацію Грушівського. По-друге, - Чоботков близький до петербургського бомоду і кого шанувати, а кого ні, знав напевно. По-тетє,- Анатолій Кошак, хоч і водив пароплави Волгою, сам був родом з Малоросії, про Грушівського не раз чув, читав у товстилезних журналах, тому і сам був радий задовольнити власну цікавість непересічною людиною, тому і організував імпровізований прийом у кают-компанії з чаєм та ромом, який по словам Чобіткова полюбляв поет. Серед запрошених Чобіковим, в основному членів його сім’ї були і гості капітана. Серед них і його – гостя баронеса Нінель Шахова. ЇЇ чоловік, відомий комерсант, відомий особистим постачанням червоної ікри та рибопродуктів до царському столу Альберт Шахов був досить частим пасажиром «Пожарського», і прохання влаштувати круїз Волгою для коханої дружини нічого крім поблажливої посмішки у капітана не викликало. Баронеса була ледь не першої молодості, зі смаком обягалася, а відверте декольте підкреслювало приналежність до особи до европейських стандартів життя. І хоч баронеса мало цікавилася перепітіями імперського літературного життя, проте особисто знала і цінувала, зокрема Некрасова. Важко зрозуміти за що, оскільки та російською мовою не читала нічого, але обожнювала за її словами «широкую і замысловатую русскую душу», яку додам від себе, особливо добре помітно навіть крізь панталони. Правда це, чи ні, але присутні виказали неабияку повагу і відверту цікавість до похмурої особи Грушівського. Панас мало переймався сутністю світських розмов, бо, як писав у щоденниках лікар Бронберг, очевидно давали про себе знати наслідки недавніх спазм судин головного мозку, котрі завдяки його оперативному втручанню вдалося швидко локалізувати. Як і належить в подібних випадаках розмова точилася навколо новітніх літературних процесів. Вставляла сюди свої «п’ять копійок» і баронеса: «а вот Николай Федорович считает, что полновесные браки давно уже вышли из моды. Отношения между мужчинами и женщинами должны свободными. И, как подверждает его высочество Александр Николаевич, демократическими. Я полностью согласна… с двумя мужчинами…» Невелика кількысть рому, підсилена гарячим, міцно завареним чаєм, змусила Грушівського вибачитись перед душевною компанією і спуститися в каюту, де після ситної вечері захотілося шматок чорного хліба, сала та голіки часнику. Суто в українському стилі… З усього малосвітського прийому в затуманій ромом та чаєм пам’яті залишилося лише миловидне обличчя баронеси. Її, ледь прикрите хутряною муфтою відверте декольте, такі самісінькі очі і майже непристойне у подібних обставинах прохання: «говорят, что вы художник.Не могли бы вы сделать набросок, ну хоть карандашем моего профиля. Вона повернула голівку з тим, щоб присутні належно оцінили повноту майбутнього шидевру.

- Та чому ж,- ніби знехотя, - згодивс Пнас, - все знаряддя у мене при собі. Потрібна, хіба що ваша присутність у моїй чудовій каюті.



- Вот и договорились, - переможно мовила баронесса, переможно глянувши на присутніх, чим викликала недвозначну посмішку капітана.Він згадав прохання Шахова приглядати за дружиною, оскільки вона молода і не завжди відповідає вимогам пристойності.

Коли двері каюти торкнулися кінчики витончених жіночих нігтиків, я саме розклав мольберт і готувався допрацьовувати аральські замальовки. Мене завжди дратували чиї небудь спроби, хоч і ненавмисні завадити працювати. Але треба було зберігати пристойність.

- Прошу до каюти, баронесо, - зберігаючи зовнішній спокій, запросив я неочікувану гостю до каюти.

- І зачем же так офіцально, Панас… Гилькович!? Со своей стороны я нарушила этикет первой, зайдя в каюту без надлежащего приглашения. По сему, и от вас требую того-же. Вона майже блаженно посміхалася, що викликало у мене ще більше невдоволення. Однак, робити було нічого і я поспіхом почав прибирати зі столика рештки обіду. Натюрморт навряд-чи був привабливий. На малесенькому столику помістився, придбаний на базарі в Казані, і зараз недоїдений лящ. Надгризений шматок чорного хліба і пів голівки часнику повітря в крихітній каюті геть не озонували. До того ж, випаровування з відкритої пляшечки кислоти для травлення всмокталися у металеві стіни судна, але не перебивали, а змішувалися з часником та копченостями. Гарненький майже мініатюрний носик гості невдоволено зморщився, нафарбовані губки скорчили гримаску відрази.

- Что это!?

- Що саме?

- Ну, этот отвратительный запах.

- Не знаю що ви маєте на увазі. Це можливо, запах кислоти чи фарб вас збентежує. А може копченостей чи часнику…

-Как! Вы едите часнок, как… последний мужик!? Николай Алексеевич даже в мыслях себе не позволял заниматься этой гадостью.

- Вы путаете, я не Некрасов. По сему довольствуйтесь тем, что есть. Раз уж вы решили…

- Да вы хам! Мужик деревенский, а не возвышенный художники поет. И этот жуткий овощ, к тому же…

Вона пішла, обурливо грюкнувши дверима. А мені наступного дня капітан, сміючись зробив зауваження, щодо непристойності вживання надмірної кількості часнику з огляду на специфічність пасажирів та особливості застосування матеріалів при спорудженні пароплавів. Вийшло так, що часник врятував поважного комівояжера Шахова від безчестя власною дружиною, капітана від надлишків опікунства над жінкою друга, пароплав від непристойного блуду, а мене від чоловічих обов’язків та необхідності вдавати з себе світського лева. Який всемогущий таки овощ цей часник!

Пароплав, слухняний волі керманича поволі швартувався до пристані Нижнього Новгорода.Тут на Грушівського чекала чи не найнеприємніша за всю попередню подорож Волгою звістка. На пристані на нього чекали двоє в цивільному. Пересвідчившись, що пан до якого звернулися молодики є дійсно Грушівським, його запросили до жандармського відділку. Там добротно збитий полковник пояснив, що надійшло розпорядження з С.-Петербургу затримати солдата і організувати його повернення «до особых распоряжений в г. Оренбург, без права выезда из оного.» Тобто, далі машрути пароплава з пасажиром суттєво розходяться.

Таки донесли,- гірко думалося Грушівському. Хтось з близьких до Гуськова корпусних командирів з якими той необачно поділися. Не знав Панас, що доносчиком виявилася чи не найближча на пароплаві людина – Чобітков. Не зміг успішний бізнесмен зберегти радість подорожі з опальним поетом, не поділившись з шефом оренбургського жандармського управління. Та й Гуськов міг би здогадатися, що контракти подібні до постачання продуктів харчувння ряду військових формуваннь без догляду з боку жандармських управліннь не залишаються. Найчастіше організаторами подібного піклування виступають самі ж постачальники. Дуже великі бариші поставлені на карту. Подобається це комусь, чи ні, а правила гри не обговорюються.

Врятував Панаса у здавалося б безнадійному становищі знайомий нам лікар Бронберг. Той ніби аж зрадівши оказії відірвати пацієнта від щоденних пиятик, відразу знайшов вихід, виписавши Грушівському направлення до Нижнє-Новгородського шпиталю з проханням терміново шпиталізувати хворого у зв’язку підозрою на гостре порушення мозкового кровобігута великою ймовірністю крововиливу у позамозкову оболонку мозку. З таким діагнозом, підтвердженим полковником жандарського управління Лазаревським Грушывський і поступив до Н.- Новгородського міського шпиталю.

- І хоч лежнем лижати мене ніхто не змушував, а з мовчазним товаришем і порадником моїм, тобто щоденником, я вдосталь наспілкувався, - на третій день я таки занудьгував. Бронберг залишився наглядати за мною, бо щось таки зі мною не все гаразд. Хоч він і молодший і, здавалося б мав би поспішати до Києва, де міг знайти собі і пару і власну медичну практику, однак оселився тут у якогось Піунова. Високоосвідченої людини, як заочно представив його мій ескулап. Бачучи мою нудьгу, що душила не менше задухи, він якось запросив мене в театр, де ставився знайомий російський водевіль і де грала головну героїню донька нового товариша Бронберга Катерина Піунова. Я впіймав себе на думці, що навряд чи зацікавлюся грою якоїсь молодої акторки провінційного театру, так само, як і чужою мені російською опереткою. Краще залишитися в палаті з огляду на по справжньому осінній вітер і принесений з ним дощ. А можливо і піду, бо лежати і писати вже остогидло.



Ду зустрічі, мій любий друже. І спасибі тобі, оскільки ти єдина розрада і втіха, мій любий щоденнику.

Лікар Бронберг не був би лікарем, аби не помічав за Грушівським здавалося б дивних метаморфоз. Часті зміни настрою, від замкнутості і похмурості та відсторонення від світу білого до невиправданих веселощів, сміху та вибуху безпідставних жартів з якогось нікчемного приводу, або й без нього. Хитромудрі настойки і найновіші ліки, що надходили до Бронберга з самого С.-Петербургу на його прохання діяли на Панаса, як на бобіка лайка. Лікар здогадувався, що причиною недуги був душевний стан Грушівського. Порожнеча, ширилася з кожним, завдяки навіть незначним удором долі. Вогник в сірих очах, ще вчора жеврів надіями та клопотами з приводу майбутнього облаштунку після семирічного заслання, сьогодні перетворися на затухаючий і хвороблий жар. Негайно потрібно було провокувати емоційний струс, бо справа могла закінчитися погано. Знаючи про неабияку прихильність хворого до лицедійства та всього що з ним пов’язане, Бронберг і вигадав разом з Піуновим запршення до театру. Хто міг би знати, чим це запрошення закінчиться для Панаса і батька сімнадцятирічної актриси… Однак, аби допитливий жидок і був передбачливіший, він всеодно вигадав би подібну ситуацію, про що відверто зізнавався у особистих щоденниках, незаслужено спалених невдячними нащадками і залишеними, хіба що на начитаних мною магнітних плівках, які, в результаті численних переїздів, я теж втратив. Тому, допитливого читача, я таки відправляю до біографів, котрі хоч і дещо тенденційно, але посилаючись на незаперечні факти, намагаються писати правду. Правду… Я теж думаю про неї. І змушений константувати, що її безсторонню вже не відшукає ніхто, бо часу пройшло багато, щоб з позиції сучасної людини збагнути всі тонкощі епохи, що минула з точки зору конкретної людини попередніх столітть.



Как я и предполагал, на здоровье моего подопечного крайне негативно отразилось известие о запрещении въезда в С.-Петербург. Наблюдая за ним, я стал побаивавться, что причина ухудшения здоровья кроется глубже, чем банальное нарушение кровопотока в голове. Грушивський стал прерывисто дышать, скули утончились и покрывались нездоровым сине-бордовым оттенком. Ощущение от общения оставалось удручающим. Похоже было, что он чего-то недопонимал, а о ком-то, или о чем-то напрочь забывал. Я, грешным делом, подумал: а не признаки ли это более нелепой болезни, которая как раз во многих случаях и дает о себе знать подобным образом. Не хронический ли, или врожденный сифилис все больше проявлялся? В глубине России целые народы с этим рождались, проживали жизнь и умирали, ни разу не обратившись к врачу. Не тот ли это случай? И каким образом можно проверить подозрения без сложных анализов и, не привлекая внимания окружающих?! Я не знал. Вместо этого решил использовать методы для оздоровления психики. В надежде, что это и будет лакмусовой бумажкой для установления верного диагноза. Оздоровление никакой психики не сможет остановить процесса физического разрушения организма спирохетой Шаудина, думал я. И, если это не она является причиной ухудшения здоровья, то преград на пути к оздоровлению больше медицине не известно. Словом, решил я попробовать увлечь Панаса Гыльковича театральной музой в особе пречудеснейшей дочери моего нового знакомого и талантлевейшей актрисы пусть и провинциального театра Катеньки Пеуновой, полагая, что увлечение принесет пользу обеим сторонам. Спать он с ней, конечно-же, не будет в силу разницы возраста, а вот, учитывая его обширные связи в столичном театральном мире, настоящее увлечение может быть обоюдным. План мой удался полностью


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Ні слова правди iconОлександр Довженко захисник гіркої правди війни
Тема: Олександр Довженко – захисник гіркої правди війни
Ні слова правди iconБібліотека ім. М. Костомарова
Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди ”
Ні слова правди iconКонкурс «Марафон-проект»
Обладнання: посібник В. В. Оліфіренка «Уроки правди І добро. Література рідного краю. Донецьк», 2007
Ні слова правди icon«Нема байки без правди»
«Мікрофон», вправа «Криголам», робота в парі, робота в малих групах, елементи ейдотехніки
Ні слова правди iconКаланчацьке примор'я
...
Ні слова правди icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Ні слова правди iconУрок №8 література рідного краю. К. Перелісна «три правди»
Катерини Перелісної, митців рідної Харківщини, почуття любові до художньої літератури; прищеплювати інтерес до наслідків власної...
Ні слова правди iconТема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному...
Ні слова правди iconОлександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія
Жоден інший журнал у тодішньому Радянському Союзі не висвітлив так багато правди про жорстокість сталінської доби, як «Новый мир»...
Ні слова правди iconЦикл «Літературні ювілеї року»
Рекомендаційний список літератури «На сторожі правди та любові» присвячено Гуменній Докії Кузьмівні українській письменниці, члену...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка