О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки



Сторінка3/8
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Музична етнопедагогіка у творчості Івана Франка
У статті на основі вивчення, аналізу і систематизації матеріалів автор розкриває народознавчі тенденції розвитку музичної етнопедагогіки у творчості Івана Яковича Франка

Ключові слова: творчість, музика, традиції, обряди, народна педагогіка.
У новому столітті Україна взяла на озброєння нову гуманістичну програму освіти, спрямовану на збереження та розвиток національної ідентичності, розкриття творчого потенціалу особистості, її самореалізації. Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ ст. указує, що вона повинна опиратися і черпати свої досягнення з культурно-історичних цінностей української нації, її звичаїв, традицій, що стимулюються її духовною культурою, споконвічною мудрістю, прагненням жити в незалежній та багатій державі.

З цього погляду українська нація потребує вдосконалення системи музичної освіти й виховання, адже саме музично-естетична спадщина, її розвиток визначають рівень духовної культури українців.



Постановка проблеми. У справі підготовки молоді до життя і праці, її гармонічного розвитку велику роль відігравали в минулому й продовжують відігравати в наш час традиції народної педагогіки. Вагоме місце у системі народної педагогіки, як сукупності емпіричних знань у спаві виховання, посідає музична етнопедагогіка, наповнена дидактичним змістом, пов’язана зі звичаями, обрядами, святами, що супроводжують найважливіші події у житті нації, кожної окремої особи.

Українська етнопедагогіка епохи І.Франка, незважаючи на її емпіризм, становить цілісну систему, в якій велику нішу займає музична етнопедагогіка. Вонамає свої ідеали, принципи й традиційні методи, вироблені, виплекані в народних традиціях і звичаях. Народна педагогіка з її методами виховання підростаючих поколінь українців стала джерелом педагогічної науки. Народна пісня завжди була основою музичної етнопедагогіки Каменяра та впливала на світоглядний розвиток майбутнього поета.



Ціль дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення матеріалів про життя і творчість Івана Франка, розкрити педагогічну діяльність письменника в галузі народознавства й музичної етнопедагогіки української нації.

Серед титанів педагогічної думки України возвеличується постать Івана Яковича Франка – письменника, поета, філософа, фольклориста і борця за кращу долю українського народу. У загальному комплексі літературної творчості Каменяра перед нами вирізняється його педагогічна діяльність у галузі народознавства, музичної етнопедагогіки української нації.

Будучи глибоко обізнаним у музичному фольклорі, вчений-літератор виявляв великий інтерес до музичного виховання засобами народної пісні, танцювальної та інструментальної музики. У цьому зв’язку в усій величі перед нами постає його збирацька, дослідницька та видавнича діяльність, що проявилася переважно в організації й участі у фольклористичних наукових центрах, обговоренні теоретичних питань народознавчої науки, в якій вагоме місце займає музична етнопедагогіка.

Будучи учнем Дрогобицької гімназії, де музичні традиції були досить розвинені, юний Франко навчався співу, що позитивно вплинуло на формування його музичного слуху й співочого голосу.

Пізніше він співає в чоловічому квартеті та в хорі. “Русини Дрогобицької гімназії за моїх часів мали досить гарний хор, якого традиція тяглася ще від часів, давніших від моєї шкільної науки” [7, c.162]. Там він уперше ознайомився із творчістю українських композиторів М. Вербицького, М. Лисенка, П. Ніщинського, О. Нижанківського. Гуртові та хорові співи гімназиста Франка були невід’ємною частиною його побуту. Про це він згадує в мемуарному оповіданні “Гірчичне зерно”. “Ми читали наголос поезії та драми, дебатували про порушені там думки – звичайно десь на вільнім місці за містом і кінчали вечір співом, що лунав широко над сонним Дрогобичем” [10, c.16], – пише поет.

Музичні знання й уподобання юнацьких років створили певну основу для подальшого формування його музичної етнопедагогіки, яку Іван Якович тісно пов’язував з українським народознавством.

Навчання І. Франка на філософському факультеті Львівського університету (1875 р.) зблизило його з музичною громадськістю Львова через співпрацю в студентському товаристві “Академічне братство”. У ньому він засновує етнографічно-статистичний гурток, де організовує студентські вакаційні мандрівки по Галичині, Буковині, Поділлі. Під час мандрівок студенти організовували поширення й пропаганду української літератури та музичного мистецтва. І.Франко з цією метою підбирав здібних музикантів і співаків, сам читав реферати на музично-декламаційних вечорах.

На Каменяра великий вплив мали композитори Віктор Матюк та Остап Нижанківський, з якими він познайомився в “Академічному братстві”. Віктор Матюк пише до драми І. Франка “Три князі на один престіл” музику й здійснює її постановку силами студентів-аматорів. У 1884 році хор “Академічного братства” вперше виконує твір, написаний для чоловічого хору “Гуляли, гуляли” й перед цим виконанням Франко виголошує доповідь про революційні події 1848 року.

У 1885 році Іван Франко вперше зустрівся і познайомився з Миколою Лисенком під час його поїздки до Києва. М. Лисенка захопила музична обдарованість поета та його обізнаність із народнопісенною творчістю України. Лисенко від нього записав понад 20 народних пісень Галичини, які пізніше ввійшли в ІV випуск його збірника.

І М. Лисенко, й І. Франко розуміли, що література та музика володіють великим виховним потенціалом. Загальні етнопедагогічні принципи Івана Франка зумовили і його ставлення до музичного мистецтва, позначилися на його поглядах на роль і значення музики в житті суспільства. Розглядаючи етнопедагогічні погляди Франка в розвитку української музики та її ролі в народознавстві, слід поглянути на його вклад у збереження народної творчості в галузі музичного фольклору.

Відзначаючи великий вплив музичної етнопедагогіки на виховання українця, він у рецензії на збірник пісень К. Паньківського “Рускій Співанник” писав: “Українці – як простий народ, так і його інтелігенція – належать до народів, співаючих при кожній нагоді. Отже, не дивно, що цей народ протягом віків створив таку велику кількість надзвичайно характерних пісень і надзвичайно оригінальних мелодій, більша частина яких – можна сказати сміливо – служила канвою для таких митців, як Бетховен і Ліст, а останнім часом дає матеріал і зразки для створення окремої національної школи української музики” [10, c.44].

Звертаючись до питання навчання і виховання, Франко обов’язково наголошував на значенні в цьому процесі народної музики. Доказом цього є численні селянські хори, приватні школи співу з нот для селян і народні поети-самородки, які під знані й улюблені мелодії підкладають свої власні пісні на сучасні суспільно-політичні теми, несучи в них свіжу не раз думку або принаймні вуличні лозунги, які виражають те, що всі відчувають, що всіх болить” [12, c.248].

Тому, де тільки міг, він стимулював збирачів і дослідників усної народнопісенної творчості. Його музична етнопедагогіка не обминула село Лолин, де Іван Якович часто бував. Він залучив до цієї праці Ольгу й Михайлину Рошкевич. Ольга зібрала латканки та весільні обрядові пісні, які були видані й опрацьовані Іваном Франком (1883 р.) у польському фольклорно-етнографічному видавництві “Zbiorwiadomostidoantropologiikrajoweś” (орган Антропологічної комісії Краківської академії наук) “Obrzedy і piesniweselneluduruskiegowLoliniepowiatuStryjskiegoZebranaOlgaRoszkiewicz, opracowatIwanFranko” [12, c.248].

Розвиток професіональної музики в Україні, вважав Франко, може відбуватися тільки на базі використання скарбів народної музичної творчості.

Погляди Франка збігалися з поглядами М. Лисенка, який разом із західноукраїнськими музичними діячами О. Нижанківським, Ф. Колессою, Й. Роздольським, Д. Січинським, С. Людкевичем займався збиранням і записом народних музичних творів. Франко звертався з відозвами й особистими листами, запитуючи: “Чи не могли б ви або хто там де видати збірник галицьких пісень з нотами? Ми обов’язково приладимо матеріал на досить обширну книжку” [4, c.201], – звертався він до М. Драгоманова.

У редагованому письменником журналі “Народ” поміщено звернення “Про записування галицько-руських простонародних пісень, їх текстів і мелодій”. У журналі “Житє і Слово” Леся Українка з допомогою Франка опублікувала свою працю “Купала на Волині”, де наголосила на значенні запису мелодій у народних піснях. Письменник схвально відгукується на працю П. Бажанського “Русько-народна музикальна гармонія”. У статті “Musyka polska i ruska” Франко наголошував, що “надрукування того збірника повинні галицькі українці уважати за одно з найпочесніших завдань своєї народної гордості”. У цей час світ побачив другий збірник народних пісень Й. Роздольського та С. Людкевича “Галицько-руські народні мелодії”. На цю збірку пісень Франко пише схвальну статтю, яку опублікував “Літературно-науковий вісник”, де поет відзначив точність запису мелодій і те, що “збірка Й. Роздольського має привілеї абсолютної вірності, оскільки її може осягнути механічна репродукція” [11; 6; 5]. Етнопедагогічна цінність цих збірників була дуже велика, бо, відтворюючи нотний матеріал у поєднанні з поетичним текстом, давала змогу посилювати навчальне та виховне значення народної усної творчості.

Найкраще й найбільш жанрово творчість Івана Франка лягла на талант М. В. Лисенка. У творчості М. Лисенка ми знаходимо шість романсів і два хорові твори, в основному вони були написані до 25-річного ювілею письменницької діяльності Каменяра. “Вічний революціонер” став піснею-символом у боротьбі за державну незалежність України.

Ці твори мали великий педагогічний вплив на навчання музикантів-співаків і виховання української молоді.

Зважаючи на те, що українська музична етнопедагогіка в другій половині ХІХ – в першій половині ХХ ст. існувала на емпіричному рівні як для дітей, так і для молоді, все-таки на сторінках педагогічної преси того часу появляються окремі праці П. Куліша – “Записки про Південну Русь” (1856–1857 рр.), “Козаки по відношенню до держави і суспільства” (1877). М. Грушевський у праці “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” з родинно-побутового життя в селах Київщини (1889–1890 рр.) і яку опублікував З. Кузеля у Львові. Вагомий в плив на наукову розробку цього питання мали етнографічні та народознавчі праці І. Франка “Про жіночу долю в українських народних піснях”, “Найновіші напрямки в народознавстві”, “Студії над українськими народними піснями” [2; 3; 9; 8].

Музична етнопедагогіка знайшла своє місце в працях М. Сумцова “Хліб в обрядах і піснях”, П.Чубинського “Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край”, В. Шухевича “Гуцульщина”.



Висновки. Зважаючи на те, що жодна етнопедагогіка, а тим більше музична, не може розвиватися ізольовано від інших етносів, український народ створив свою оригінальну педагогіку в умовах бездержавності, яка допомогла вижити й виховати багато поколінь і стала загальнолюдським досягненням. Вона породила титанів народознавчої думки, яка взяла на себе функції національно-культурного самоутвердження. Народна пісня й музика стали на сторожі асиміляції і знищення українського етносу, оскільки в них були закладені етнопедагогічні ідеї, основані на християнській моралі й народних традиціях. Студіювання народознавства дало змогу І. Франку з’ясувати багато проблем родинної етнопедагогіки та суспільно-громадського життя галичан.


  1. Бажанський П. Русько-народна музична гармонія / П.Бажанський. – Львів, 1900.

  2. Грушевський М.С. Матеріали до українсько-руської Етнології / М.С.Грушевський // Етнографічний збірник. Наукове товариство імені Шевченка. – Львів, 1906–1907. – Т.8–9.

  3. Загайкевич М.П. Іван Франко і українська музика / М.П. Загайкевич. – К.: Держвидав, 1958. – С.32.

  4. Листи І.Франка до М.Драгоманова // І.Франко Зібрання творів: У 50-ти т. – К., 1980. – Т.42. – С.201.

  5. Літературно-науковий вісник. – Львів, 1907. – Т.38. – Кн. ІV. – С.177–178.

  6. Роздольський Й., Людкевич С. Галицько-руські народні мелодії / Й.Роздольський, С.Людкевич // Етнографічний збірник. Наукове товариство імені Шевченка. – Львів, 1906–1908. – Т.ХХІ–ХХІІ.

  7. Франко І.Я. Спомини із моїх гімназіальних часів / І.Я.Франко. – Львів: Життя, 1912. – Вип.2. – С.162.

  8. Франко І.Я. Студії над українськими народними піснями / І.Я.Франко // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1969. – Т.75. – Кн.1. – С.14.

  9. Франко І.Я. Твори в двадцяти томах / І.Я.Франко. – К.: Держвидав, 1956. – Т.ХІХ. –С.143–144.

  10. Франко І.Я. Твори в двадцяти томах / І.Я.Франко. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1956. – Т.ХІ. – С.242.

  11. “Kurjer Lwowski”. – Львів, 1892. – №240.

  12. “Prawda”. – Варшава, 1888. – №21. – С.248.


УДК 372. 8: 78 Ірина Липа, Романія Гладиш

Формування початкових знань про музичне мистецтво у першокласників
Стаття присвячена актуальній проблемі опанування учнями першого класу теоретичних основ музичного мистецтва.

Автори розкривають особливості засвоєння дітьми деяких музичних понять і термінів у процесі різноманітної музичної діяльності на уроці музичного мистецтва, висвітлюють прийоми активізації та набуття учнями музично-теоретичних знань.

Ключові слова: музично-теоретичні знання, музична грамота, музичні поняття, музичні терміни, музична діяльність, урок музичного мистецтва, першокласники.
The article is devoted to the problem of master primery school-children of theoretical foundations of music.

The authors reveal features of children mastering some musical concepts and terms in the various musical activities at the music lesson, the authors highlighting ways of intensifying and pupils to get music theory knowledge.

Keywords: music theory knowledge, musical instrument, musical concepts, musical terms, musical activities, music lesson, first-graders.
Постановка проблеми. У новому Державному стандарті початкової загальної освітимузична лінія представлена в контексті освітньої галузі «Мистецтво». Згідно з навчальною програмою, школярі повинні опановувати теоретичні основи «Музичного мистецтва», застосовувати найпростіші поняття і терміни у процесі аналізу-інтерпретації та оцінювання музики [2].

Отже, засвоєння початкових знань про особливості художньо-образно мови музики є одне із важливих завдань музичної освіти, спрямованих на формування базових освітніх компетентностей та загальний естетичний розвиток учнів 1-4-х класів [6].

У цьому зв’язку важливо підкреслити, що набуття дітьми музичних знань – не самоціль, а засіб підвищення якості сприймання і виконання музики, тобто здатності до осягнення, осмислення й переживання музичних творів, грамотного і виразного їх виконання, музичної імпровізації, оцінного ставлення до явищ музичної культури, розуміння музичних термінів тощо.

Однак, як засвідчує практика загальноосвітньої школи, вчителі нерідко ставлять вивчення елементі музичної грамоти на чільне місце у проведенні уроку, відокреслюючи від інших видів музичної діяльності. А це, водночас, призводить до схоластичного накопичення знань, відірваних від «живого» осягнення музичного мистецтва, що негативно позначається на загальному музичному розвиткові дитини. Особливо актуалізується це питання на початковому етапі музично-освітньої роботи з першокласниками.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема засвоєння музично-теоретичних знань учнями завжди була й надалі залишається однією з найактуальніших в теорії і практиці музичного виховання, що знайшло своє відображення в наукових публікаціях і навчально-методичних посібниках. Предметом активного обговорення на сторінках педагогічних видань залишаються окремі аспекти методики вивчення музичної грамоти в початковій школі (В.Островський, М.Сидір, Ю.Поплавська), досвід теоретичного вивчення музики як структурного компонента уроку музичного мистецтва (О.Гумінська), провідні ідеї щодо значимості музичних знань для процесу пізнання музики (О.Ростовський), комплекс передбачених навчальною програмою основних музичних понять і термінів (Л.Хлєбникова).

Метою нашої статті є визначення ефективних шляхів формування в учнів першого класу початкових музично-теоретичних знань.

Виклад основного матеріалу. На актуалізацію дошкільного музичного досвіду учнів і пропедевтичне ознайомлення їх з основами навчального курсу спрямовано зміст підручника для 1 класу. У підручнику подано елементарні відомості щодо музики та її ролі у житті людини, основ диференціювання звуків, провідних музичних жанрів (пісні, танцю, маршу) і засобів виконання музики, музичного мистецтва рідного краю тощо [2].

Засвоєння початкових знань про музику, опанування музичними поняттями і термінами завдає великих труднощів молодшим школярам. Тому перед учителями музичного мистецтва у початкових класах постає завдання вибору особливих засобів і методів навчання, які б сприяли формуванню позитивних мотивів учіння, спонукали першокласників до активної художньо-творчої діяльності: слухання музики; співу (розспівування, виконання поспівок і пісень); музично-ритмічних рухів; гри на дитячих музичних інструментах; «акустичних» видів музикування (плескання, щиглики, простукування і т.п.); творчих форм виконання (вокальні, інструментальні, пластичні імпровізації, імітування, інсценування), «малювання музики» тощо, адже музично-теоретичні відомості повинні бути тісно пов’язані з музичною практикою дітей. «Ніколи термін не повинен дедуктивно передувати явищам, які він визначає, але які ще не відомі» − писав Б.Асаф’єв [1, с.59].

Отже, основний шлях «набуття музичних знань у школі йде від поступового накопичення музично-слухових вражень і досвіду музичної діяльності – до їх узагальнення» [4, с.418].

Як зазначає Л.Ороновська, використання художньо-творчої діяльності на уроках музичного мистецтва розвиває творчу активність молодших школярів, що сприяє кращому засвоєнню ними музичних понять. Найлегше музична термінологія усвідомлюється, на нашу думку, у процесі співацької діяльності, або при використанні спеціальних поспівок чи віршів-пояснень. За О.Лобовою, дидактичні вірші допомагають дітям краще ознайомитися з музичною грамотою. Педагог також рекомендує на кожному, або на переважній більшості уроків виконувати прості вокальні діалоги, дидактичні ігри, різні види елементарного музикування, проплескування метру та ритму, рухливі і танцювальні хвилинки тощо, проводити порівняння з предметами, які супроводжують першокласників у повсякденному житті [2].

От, наприклад, ознайомлюючи з темою про довгі та короткі звуки можна порівнювати довжини наявних предметів (стрічка, стіл, лінійка), намальованих на дошці ліній, а також звуків навколишнього світу (шкільний дзвоник, гудок поїзда, довгі й короткі телефонні гудки). З опорою на життєвий досвід дітей вчитель підводить їх до усвідомлення тривалості як однієї з важливих властивостей звуків.

Наступний етап вивчення теми «Короткі та довгі звуки» — простукування ритму за схемою. Зауважимо, що запропоновані на схемі позначення нот складами (ті-ті, та)можна і надалі використовувати при читанні ритмічних рисунків.

На цій основі вводиться поняття ритм як чергування звуків різної тривалості.

В. Тушева пропонує використовувати такі творчі завдання для розвитку ритмічного чуття: гра «Відгадай пісню за ритмом», де спочатку вчитель плескає,а учні відгадують, потім на місце вчителя стає хто-небудь інший; читання вірша з паузами, під час яких необхідно простукати або проплескати придуманий ритм, наприклад, дитячі потішки [5]:

Малювала зранку мишка

І І П І
Три цукерки, два горішка,

П ПІ І

А в обід в куточкусіла,



П ППІ

І смачний малюнок з’їла.

І ІІІ

Закріплення здобутих знань відбувається під час ритмічної луни.



Не менш цікавими для учнів є змістовий блок «Музичні звуки». Під час ознайомлення з даним блоком вчителю доцільно буде використовувати дидактичний вірш, який сприятиме усвідомленню усієїшироти музичних «перевтілень» .

Тихо й світло скрипки повели
Крізь гарячий полудень у степ.
Ніжно теплі хвилі напливли
На пшеничне поле золоте.
Мов вітрець крилом прошелестів,
Схвилював грайливо – і нема.
Ось у виноградник залетів,
Оп’янів од сонця і вина.
Завихрився, чардашем промчавсь…
І вінцем у радісній красі
Празник скрипок світло зазвучав
Стоголоссям щастя і весіль.

Щоб поетичні рядки виконали свою дидактичну функцію, слід підготувати дітей до уважного та вдумливого сприймання світу звуків. Наприклад, запропонувати їм уявляти «життєві» образи вірша (вітерець крилом прошепотів, напливли теплі хвилі тощо) і те, якою музикою вони можуть «зазвучати».

До ознайомлення з поняттями музичних і шумових (немузичних) звуків підводить школярів слухання аудіозаписів, супроводжених детальним аналізом, зокрема п'єси Е.Гріга «Пташка», яка яскраво демонструє «перетвореная на музику» пташиного співу, та явищ природи,(наприклад, «шум моря», «шум дощу», «вітру» тощо), які учні слухають заплющивши очі.

З метою закріплення цих понять бажано навести кілька прикладів музичного ташумового звучань і запропонувати дітям самостійно диференціювати їх.

Цікавим методом засвоєння диференціації музичних та шумових звуків є розподіл учнями картинок, на яких зображені шляхи видобування звуків, на шумові та музичні.

Отож, опираючись на життєвий досвід дитини, вчитель підводить їх до розуміння поняття музичні і шумові звуки.

Введення до навчальної теми поняття про високі і низькі звуки може відбуватися через проведення паралелей між голосами казкових героїв та звуками, добутими на інструменті. Учням пропонується пригадати голоси зображених персонажів (ведмедя, пташку, вовка, зайчика, лисичку тощо) і співвіднести їх відповідно до звучання високих і низьких звуків. У процесі бесіди вчитель і учні доходять висновку що у природі, довкіллі, музиці наявні високі, середні і низькі звуки.

Закріплення знань відбувається при ознайомленні з п'єсою Д. Кабалевського «Зайчик дражнить ведмедика», яка яскраво демонструє два різнопланові образи, змальовані високими та низькими звуками. При прослуховуванні твору учні визначають мелодії зайчика та ведмежатка і позначають їх умовними рухами рук (угору та вниз).

Для урізноманітнення практичного сприймання можна розподілити клас на 2 групи (зайчики та ведмедики) і запропонувати учням почергово, відповідно до звучання музики, виконувати характерні для цих персонажів рухи (наприклад, підстрибувати та розхитуватись, поставивши руки в боки).

Поняття про високі, середні і низькі звуки доцільно закріпити у ході пошуку їх на фортепіанній клавіатурі. Звертаємо увагу дітей, що їхнім голосам відповідає середній регістр фортепіано.

Не менш важливим завданням вчителя є ознайомлення першокласників з поняттям «тембр».

Доречною для уведення поняття тембрє українська народна казка «Вовк та козенята». У процесі обговорення змісту казки (після виразного, «театралізованого» читання її вчителем) учні доходять висновку, що звуки мають різне забарвлення.

Цей висновок легко підтвердити під час ознайомлення з фрагментами дитячої опери М. Коваля «Вовк і семеро козенят». У межах навчальної теми доцільно використати для слухання пісеньки Кози та Вовка, звучання яких яскраво ілюструє сутність тембру як забарвлення звуків. Принагідно звертаємо увагу учнів, що народна казка «перетворилася» на оперу — музичну виставу, де всі персонажі співають.

Засвоїти поняття «тембр» першокласники зможуть за допомогою гри «Впізнай голос», коли один з учнів співає якусь пісеньку, а інший має впізнати виконавця, не дивлячись на нього. Звичайно діти без вагань розпізнають своїх однокласників за голосами (бажано залучати до гри дітей, які активно спілкуються між собою). Після кількаразового проведення такої гри, доцільно зробити узагальнення: «Діти, а як ви впізнавали голос того, хто співав?». Вчитель допомагає дійти висновку, що кожна людина має свій голос. Усі голоси мають своєрідне забарвлення: одні дзвінкі, інші приглушені, бувають ще ніби оксамитові, тощо. Отже, крім певної висоти звучання, кожен голос має своє, тільки йому властиве забарвлення, яке називається тембром [3].

При вивченні змістового блоку «Три кити музики» можна використовувати музично-танцювальні рухи. Розучування даного циклу пропонують розпочати з читання старовинної легенди про трьох китів. Першим «китом», з яким ознайомлюються першокласники є пісня, головним компонентом якої вважають мелодію з супроводом чи без нього. Учні засвоюють теоретичні відомості про пісню протягом двох уроків. На третьому − школярі вивчають другого з «китів» – танець, в якому, на відміну від пісні, образи створюють за допомогою пластичних рухів. Діти дізнаються про два види танцю: вальс і польку. Музика польки легка, енергійна, її рухи – це стрибки, приставні кроки та притупи. Музика вальсу урівноважена, вишукана, тридольна, від польки відрізняється плавними, м’якими і ніжними рухами. Після закріплення поняття про танець, учні знайомляться з третім «китом» – маршем. Прослухавши “Запорізький марш” Є.Адамцевича, “Три варіанти маршу” Д.Кабалевського першокласники осмислюють, що музика кожного маршу чітка, рівномірна та ритмічна, але особливого характеру його музиці надають учасники – ті, хто крокує. Для контрасту можна попросити дітей зобразити справжніх солдатів.

Практичне закріплення знань доцільно провести у вигляді рухливої вікторини на визначення пісні, танцю, маршу у творі Д.Кабалевського «Три кити». Школярі слухають музику, визначають «музичних китів» і супроводжують їх умовними рухами: марш – крокуванням, танець – пластичними рухами рук, пісню – оплесками.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconКафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010

О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconГ.Є. Стасько Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки
Друкується за ухвалою вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconР. В. Дудик Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки
Друкується за ухвалою вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconМистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Випуск II івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2008
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconМистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IIІ івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2009
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2009 р.) / За заг ред професора М. В....
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconКафедра мистецьких дисциплін Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2007 р
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconРоль мотивації при вивченні іноземної мови в сучасній початковій школі актуальність І постановка проблеми
Кожна друга освічена людина в Європі володіє англійською мовою. З кожним роком ця мова проникає все більше в усі сфери нашого життя,...
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconРозглянуто
Соціально-педагогічні аспекти організації навчально-виховного процесу в сучасній школі
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconВікторія Валюк стан проблеми використання історичного матеріалу як засобу формування мотивації вивчення хімії в середній школі постановка проблеми
Стан проблеми використання історичного матеріалу як засобу формування мотивації вивчення хімії в середній школі
О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки iconКонкурсу за обраним фахом Галузь знань 02 «Культура і мистецтво» Спеціальність 025 «Музичне мистецтво»
Творчий конкурс з фаху «Музичне мистецтво» складають абітурієнти, які вступають на спеціальність «Музичне мистецтво», спеціалізації:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка