О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть



Сторінка1/3
Дата конвертації15.05.2017
Розмір0,73 Mb.
  1   2   3


управління культури і туризму облдержадміністрації

обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка



Світлі постаті минулих століть
Бібліографічний покажчик

Кіровоград

2011

ББК 91.9:63.



С 24

Світлі постаті минулих століть: бібліографічний покажчик / укладачі Л. Гурба, Н. Товстопят;. Кіровоградська ОЮБ ім. О. М. Бойченка - Кіровоград, 2011.- 40 с.

Пропоноване видання має на меті ознайомити читачів з історичними постатями, які зробили вагомий внесок у розвиток науки, культури, промисловості, будівництва нашого краю кінця ХVIII - початку ХХ століття.

Матеріал розміщено в алфавітному порядку. Корисним доповненням слугують допоміжні інформаційні матеріали (іменний покажчик, покажчик назв використаних періодичних видань).

Рекомендується учням, студентам, бібліотекарям, вчителям, організаторам позакласних заходів, краєзнавцям, всім, хто цікавиться історією рідного краю.

При підготовці покажчика використано літературу та періодичні видання з фондів бібліотеки.
Укладачі : Л. Гурба, Н. Товстопят

Відповідальна за випуск Л. Савенко

© Упорядкування: . Гурба, Н. Товстопят, 2011

© Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка, 2011



ПЕРЕДМОВА

В цьому році виповнилося 20 років з того часу, як Україна стала Незалежною державою. Історично становлення нашої країни відбувалося протягом багатьох віків. За цей час не одному поколінню українців довелося докласти неймовірних зусиль, щоб здобути право для прийдешніх поколінь - жити у вільній і незалежній країні.

1991 рік вписано у новітню історію України, як час, з якого почалася нова сторінка розвитку української державності. Історію творять люди і саме зараз, коли ми живемо в незалежній Україні, дуже важливо згадати та дослідити ті пласти історії та людей, що зробили внесок у становлення, розбудову та процвітання нашої держави.

Частинкою незалежної України є степова її перлина – Кіровоградщина.

Багатовікова історія міста Кіровограда творилася розумом, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді Фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена видатних людей: Тут працювали: професор В. І. Григорович, історик, археолог і фольклорист В. М. Ястребов, композитор П.І. Ніщинський, вихованцями якого були, зокрема, актори і режисери  М. К. Садовський  та  П.К. Саксаганський. У місті жив відомий піаніст Генріх Густавович Нейгауз, визначний україно знавець П. Рябков та багато інших.

Значною подією культурного життя не лише в масштабах міста і краю, а й цілої України, став початок роботи у місті 1882  року першої  української професійної театральної трупи під керівництвом М.Л.  Кропивницького, а пізніше - М.П. Старицького. До неї входилиІ.К. Карпенко-Карий, М.К. Садовський, П.К. Саксаганський, М. К. ЗаньковецькаМ.К. Садовська-Барілотті та ін.

Деякі історичні постаті, причетні до історії нашого краю, незаслужено призабуті, про інших, стараннями нових поколінь, пам'ять повертається у рідні краї.

Настав, певне, час відновити втрачену пам'ять, стерти пил віків про людей, які вписали яскраву сторінку в історію міста.

Мета цього покажчика – висвітлити історію Кіровограда крізь призму життєдіяльності відомих історичних осіб, їхню впливовість на історичні процеси, що відбувалися у нашому місті та державі, а саме головне - розповісти молоді про самовідданість, жертовність цих людей заради служіння своєму народові.
БОБРИНСЬКИЙ О. О. - ГРАФ-ТРУДІВНИК

Історія родини графів Бобринських незвичайна. У 1762 році імператриця Катерина II народила позашлюбного сина. Хлопчика назвали Олексієм. Батьком немовляти був фаворит цариці — Григорій Орлов. Що це дійсно син імператриці вона засвідчила своїм листом, який Бобринські зберігали, як реліквію.

Ц
Бобринський О.О.
ікаво, що після народження хлопчика, повитуха обгорнула малюка бобровим хутром, звідти й пішло прізвище майбутнього графа — Бобринський. Пізніше на родовому гербі графа з’явилося зображення бобра і девіз: «Богові слава, життя тобі!». Кажуть, що цими словами Катерина II благословила новонародженого сина — майбутнього родоначальника династії графів Бобринських. Усе життя Катерина ІІ слідкувала за вихованням свого позашлюбного сина, а на 13–річчя Олексія подарувала йому маєток у Тульській губернії (Росія).

Олексій Григорович Бобринський успішно закінчив кадетський корпус, подорожував Європою, де зустрів і закохався в Анну Унгерн–Штернберг. Через три роки молоді повінчалися. Павло I, наступник Катерини II, подарував своєму братові титул графа, чин генерал–майора, орден Анни І ступеня та вотчини

У Олексія Григоровича Бобринського, було троє синів– Олексій, Павло, Василь та дочка Марія (після заміжжя – княгиня Гагаріна).

Але у нашій розповіді мова піде, насамперед, про старшого сина Олексія Григоровича - Олексія Олексійовича Бобринського (1800-1868), значна частина життя й діяльності якого пов'язані з Україною та з Кіровоградщиною, зокрема.

Олексій Олексійович народився у 1800 році, закінчив військове училище. .У 1821 році одружився з фрейліною імператриці Марії Федорівни графинею Софією Олександрівною Самойловою – племінницею О. Потьомкіна, яка успадкувала частину землеволодінь свого дядька в Україні. У сім’ї було три сини - Володимир, Лев та Олександр.

У 1828 році у чині ротмістра граф виходить у відставку і оселяється у своєму родовому маєтку Михайлівському під Тулою. Тут Олексій Олексійович і почав серйозно працювати над цукроварінням.Займався дослідницькою роботою із вирощування цукрових буряків. Збудував у Михайлівському цукровий завод. Та клімат тут був несприятливий для вирощування буряків: морози не давали їм визрівати. Тож граф вирішує перевезти завод у тепліші краї — в містечко Смілу Київської губернії (нині Черкаська область), де мав земельні володіння. Доставляли обладнання на волах та конях.

Коли Бобринські переїхали жити у Смілу, тут усе почало змінюватися на краще. З приїздом графської родинни починається розвиток не тільки самого міста, а й усього Черкаського повіту (адміністративно –територіальна одиниця Київської губернії Російської імперії). Зокрема, у 1838 році Олексій Бобринський зводить у Смілі цукровий і пивоварний заводи, а ще будує механічні майстерні, де виготовляє обладнання для цукроварень та сільського господарства. Заради успіху своєї справи граф не шкодує грошей. Загалом, за наступні десять років, граф будує чотири цукрових заводи, зводить механічний та головний заводи із переробки цукру–піску на рафінад. Для роботи на цукрових заводах Бобринський переселяє до міста селян з Орловської, Смоленської, Тульської, Могильовської, Харківської і Саратовської губерній. Завдяки цьому населення м. Сміли збільшується вдвічі. На обладнання для цукрових підприємств він витрачає 434 тисячі карбованців сріблом. У той час заводи графа за потужністю встановлених там парових машин перевершували підприємства Москви. На заводах Сміли працювало 2500 робітників. Сам граф не соромився ставати до верстата, як простий працівник. Щорічно його цукрові заводи виготовляли продукції на 1 мільйон карбованців. А на споживчий ринок йшло 250 000 пудів цукру, що суттєво впливало на зниження ціни на нього.

При Смілянській цукроварні граф Олексій Олексійович влаштував трирічне училище, яке щорічно -випускало 30 майстрів цукрової справи. Плата за навчання складала один рубль на рік, а найбідніші оволодівали професією цукровара безкоштовно.

Разом з тим у Смілі граф будує лікарню на 100 ліжок. Цей медичний заклад був найбільшим у Черкаському повіті. Люди лікувалися там безкоштовно: щороку для цього граф виділяв 10 тисяч карбованців сріблом. Для заводчан він зводив їдальні, школи, лазні. Усі витрати з утримання громадських установ Олексій Олексійович Бобринський брав на себе.

Графиня Софія Бобринська була завзятою театралкою і заснувала в Смілі театр.

Капітали графа Бобринського, його далекоглядність та підприємливість відчутно змінили життя Сміли. Граф сприяє відкриттю у містечку складів обладнання для цукрової промисловості французької фірми «Де–рон і Кайль». Це допомогло розбудові цукрових заводів не тільки на Смілянщині, а й по всій Київській губернії. Коли графа запитувалиь, для чого все це йому треба, граф Бобринський відповідав: «Не забувайте про те, що я працюю не для себе, а для Вітчизни».

Олексій Бобринський був надзвичайно багатогранною особистістю: вивчав магнетизм, захоплювався механікою, хімією, фінансами, сільським господарством, промисловістю, фотографією, він був одним із перших фотографів, чиї знімки були удостоєні дипломів на багатьох ви-ставках, вивчав іноземні мови. Граф був палким пропагандистом залізничного транспорту. У 1835 році Бобринський, за пропозицією австрійських інженерів, очолив будівництво першої у Російській імперії залізниці – Санкт-Петербург–Царське Село. Згодом граф також збудував залізницю Одеса-Балта - першу залізницю у Наддніпрянській Україні.

Бобринський був членом 12 наукових товариств, проводив широкі агрономічні дослідження, написав наукові праці: «Статистические материалы для истории свеклосахарной промышленности в России», «О применении систем охранительной и свободной торговли в России» (обидві – 1856) та «О применении систем охранительной и свободной торговли в России и о значительном понижении таможенного дохода по введении тарифа 1857 г.» (1868).

Заради дружини, яку обожнював все своє життя, Олексій Олексійович зайнявся квітникарством: видав брошуру про квіти і, навіть, вивів сорт троянд, названий його іменем.

Свою діяльність у цукровій галузі Бобринський почав з поліпшення цукристості сировини. Йому вдалося у своєму господарстві підняти вміст цукру в буряках з 12 до 16 відсотків. Цього було досягнуто, передусім, завдяки зміні способу обробітку рослин. Бобринський був одним з піонерів переведення буряків з грядки у польові умови. Крім того, граф конструював нові сівалки й розрихлювачі. А винайдений ним плуг-поглиблювач отримав назву „плуга Бобринського" і був удостоєний медалі на Всесвітній виставці у Парижі.

Заводи Бобринського вважались зразком досконалості. При кожному з них були побудовані лікарні, школи, їдальні, лазні, церкви. Усі витрати на їх утримання граф брав на себе.

У 1838 році Олексій Бобринський придбав село Капітанівку (нині Ново миргородського району, Кіровоградської області), і через вісім років тут запрацював цукровий завод - перший на території Кіровоградщини. (1846). На цукроварні й великих бурякових плантаціях щосезону працювали сотні жителів Капітанівки та навколишніх сіл. Наприклад, у 1875-76 році на підприємстві було зайнято 670 чоловіків, 137 жінок та 31 підліток. При Капітанівському заводі була організована селекційна станція, яка займалася виведенням нових цукромістких сортів буряка. У 1913 році на Капітанівському цукровому заводі виробили 276 тисяч пудів цукру, який ішов, в основному, на експорт. Розвиток цукрової промисловості сприяв розвитку в Україні мережі залізничного транспорту. У 1911-12 роках була споруджена залізниця Одеса-Бобринська (нині станція Шевченково поблизу Сміли), у ті ж роки збудовано станцію Капітанівка на лінії Одеса-Бахмач та вокзал на станції Помічна (нині Кіровоградська область). Капітанівський цукровий завод працює і понині.

З
Капітанський цукровий завод


начні кошти Бобринські виділяли на освіту робітників своїх заводів. І хоча відомо, що перша згадка про Капітанівку датується 1774 роком, і що у 1787 році магнат К. Любомирський продав її князю Потьомкіну, а у 1795 році село одержав у спадщину його племінник - генерал Висоцький справжня історія цього села починається зі спорудження тут у 1846 році цукроварні Олексія Бобринського. Уже в 1860 році у Капітанівці почала діяти церковно-парафіяльна школа, у 1863 році на громадські кошти для неї звели дерев'яний будинок, а 1899 року власники цукроварні заснували в селі однокласну школу. Першу лікарню у Капітанівці - на 24 ліжка - Бобринські відкрили у 1892 році. Не дивно, що Олексій Олексійович мав репутацію людини ліберальних поглядів. Ще у 30-і роки XIX століття, як згадують сучасники, граф говорив про ненормальність кріпосного права, неможливість ведення господарства на його основі. Після реформи 1861 року граф допоміг своїм кріпосним викупити у нього землю.На жаль, у 1866 році в сім’ю Бобринських приходить горе — помирає дружина Олексія Олексійовича Софія Олександрівна. А через два роки — 4 жовтня 1868 року, не стає і Олексія Олексійовича Бобринського.

Похований граф Олексій Олексійович Бобринський в Олександро–Невській лаврі м. Санкт–Петербурга.

У 1878 році у Києві, на громадські кошти, був споруджений пам'ятник (скульптор Іван Шредер, архітектор Іполит Монігетті) відомому політику, підприємцю, економісту, меценату, засновнику цукрової промисловості України, будівничому першої залізниці у Російській імперії та Наддніпрянській Україні - графу Олексію Олексійовичу Бобринському, що знаходився на Бібіковському бульварі, на місці нинішнього пам’ятника Миколі Щорсу. Демонтований та знищений памяткик за часів радянської влади наприкінці 20-х років минулого століття.

В
Пам’ятник Бобринському О.О.

1878р. м.Київ


пам’ять про графа у м. Смілі Черкаської області вулицю Тельмана перейменували на бульвар Бобринського.


ЕРДЕЛІ О. С. - ДРУГИЙ ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА ЄЛИСАВЕТГРАДА

Олександр Семенович Ерделі став у 1890 році другим (першим був Дмитро Остен- Сакен) Почесним громадянином міста Елисаветграда.

Ерделі — одна з найвідоміших єлисаветградських родин, яка заслуговує на добру згадку та вдячну пам’ять.

Р


Ерделі О.С.
ід Еерделі походить із Сербії, звідки його предки перебралися на береги Інгулу у середині ХVIII століття. Вони стали великими землевласниками і громадськими діячами, заснували кілька сіл у сучасному Маловисківському районі, зокрема, Ерделівку, Миролюбівку та інші.

Перший Ерделі — Павло Семенович — з’явився в наших краях у 1755 році у лавах балканських переселенців, що утворили військово-землеробську колонію під назвою Нова Сербія.

Один із його нащадків Олександр Семенович Ерделі (1826-1898 рр.) по закінченні земського реального училища у Єлисаветграді почав працювати у земстві, а з 1874 року його обрано Херсонським губернатором.

Він упродовж 16 років був губернатором Херсонщини, мав вищий державний ранг таємного радника. Відразу два міста — Єлисаветград та Херсон (випадок безпрецедентний) — обрали Олександра Ерделі своїм Почесним громадянином. На його честь вулицю Старообрядницьку в Херсоні перейменували на Ерделівську (до революції таке практикувалося нечасто)

Ерделі «завжди прихильно ставився до всіх клопотань та потреб міста». З його іменем пов'язують, зокрема, відкриття 8 вересня 1879 року Єлисаветградської чоловічої гімназії, ініціював він також заснування у місті 1885 року нічного притулку на 150 осіб.

Та особливу вдячність до Ерделі єлисаветградці почували за сприяння у спорудженні водогону, урочисте відкриття якого відбулося 17 травня 1893 року. Міський голова Олександр Пашутін у вітальній промові підкреслив: «...Необхідна сума на влаштування водогону була виділена херсонським земським банком. Як у питанні гарантій, так і відносно позики вимагався дозвіл уряду; в обох випадках міське управління зустріло найпалкішу підтримку... в особі колишнього губернатора Олександра Семеновича Ерделі». Почесний громадянин Єлисаветграда, що прибув на урочистості із свого маєтку Миролюбівка (нині село Кіровка Маловисківського району), у свою чергу зазначив: «... Подія, яку ми святкуємо сьогодні, надто важлива в житті Єлисаветграда, який я завжди любив і люблю. Хоч я не жив у самому місті, але кращі роки мого життя пройшли у його великому повіті, звідки дуже часто доводилося приїздити в Єлисаветград, перебування в якому було завжди приємним... Я люблю Єлисаветград, і тому, як тільки заговорили про водогін, я всією душею бажав його появи, оскільки розумів наскільки він потрібний місту».

Із миролюбівських Ерделі, нащадків почесного громадянина Елисаветграда, походила знаменита арфістка Ксенія Олександрівна Ерделі.

Чимало добрих справ зробив для Єлисаветграда інший представник цієї родини Яків Єгорович Ерделі.

В історії Єлисаветграда він залишив помітний слід, передувсім, на громадській посаді голови правління земського реального училища. Особливо відзначається роль Якова Єгоровича в організації при училищі безплатних народних читань. Читання духовного та науково-літературного змісту проходили у святкові дні і супроводжувалися показом тіньових картин, виступами хору та оркестру. Тут також було організовано книжковий склад та бібліотеку. У 1895 році, приміром, слухачам безплатних народних читань було продано 2360 книг. А ще Яків Ерделі був дійсним членом Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел – однією з найвидатніших благодійницьких організацій Російської імперії.

До родини єлисаветградських Ерделі належав генерал Іван Георгійович Ерделі (1870-1939) — відомий діяч Білого руху, один із засновників Добровольчої армії. Ім'я Івана Ерделі неодноразово згадується на сторінках «Тихого Дону» Михайла Шолохова.

Було в Івана Ерделі два брати Яків та Георгій. Дружиною ж його була Марія Кузьминська, племінниця Софії Андріївни , дружини класика російської літератури Льва МиколайовичаТолстого.

Помер Іван Георгійович Еерделі у Парижі і похований на-знаменитому російському кладовищі Сан-Женев'єв-де-Буа.


БРАТИ ТОМАС І РОБЕРТ ЕЛЬВОРТІ

В кінці ХІХ століття у Єлисаветграді активно почала розвиватися промисловість.

Перші підприємства, на яких виробляли сільськогосподарський реманент, з'явилися в Єлисаветграді на початку ХІХ століття. Але це були лише ремонтні майстерні, організовані іноземними торговельними фірмами при складах своїх виробів. Подібну майстерню влітку 1874 року у Єлисаветграді відкрили англійські підприємці брати Роберт і Томас Ельворті. 

Спочатку у господарствах нашого краю з'явилися англійські локомобілі, обладнані винаходом Роберта Ельворті – соломотопками (основний вид палива у наших місцях), вони мали великий попит серед селян.

А через два роки, на перетині вулиць Кавалерійської та Чигиринської у Єлисаветграді (нині Кіровоград) виріс перший заводський корпус, в якому розмістились цехи підприємства. Тут 1877 року почалося виробництво зернових розкидних сівалок «Імперія».

Р


Роберт

Ельворті
оберт Ельворті народився 28 березня 1846 році біля невеликого містечка Вівеліськом (англ. Wiveliscombe) в графстві Сомерсет.у великій сім'ї успішного фермера Едварда Ельворті. Через рік, 2 грудня 1847 року, народився його брат Томас. Всього у подружжя Ельворті було четверо синів. Батько не хотів, щоб сини все життя займалися фермерством, тому він відіслав Роберта і Томаса навчатися у фірму Бостона (Лінкольншир), яка займалася інженерними роботами. Тут, провчившись три роки, вони здобули професію сільськогосподарських інженерів.

А наймолодший з синів Ельворті - Уільям, після смерті батька у 1872 році, все ж таки присвятив своє життя фермерству.Нащадки Уїльяма до цих пір живуть в окрузі міста Вівеліськом, як і раніше займаються сільським господарством.

Після закінчення навчання дороги Роберта і Томаса на якийсь час розійшлися. Молодший з двох братів працював в Англії, в компанії із виготовлення сільськогосподарських машин, потім виїхав до Ясс (Румунія), як представник британської фірми.

А Роберт-у 20 річному віці відправився до Північної Америки, де не так давно закінчилася Громадянська війна.

У ті роки серед молодих британців було модно виїжджати до США в гонитві за «золотими горами». Роберт Ельворті зробив успішну інженерну кар'єру в мостобудівній компанії Балтімора; за його активної участі був зведений міст Сент-Чарльз через річку Міссурі біля міста Сент-Луіс. Міст був відкритий в 1871 році і став найбільшим спорудженням подібного типу в США.

Згодом Роберт одержав лист від свого брата Томаса, в якому запрошував брата приєднатися до бізнесу з продажу сільгосподарської техніки. Роберт покинув США і переїхав до Томаса у Румунію.

Брати Ельворті деякий час роз’їжджали південною частиною Російської імперії, вибираючи місце, де можна улаштувати своє підприємство і їхній вибір зупинився на Єлисаветграді. Вибір на користь Елисаветграда братами Ельворті був зроблений через те, що в ті роки в місті, практично, була відсутня яка-небудь промисловість, отже, існував надлишок робочої сили. Крім того, через місто вже була прокладена залізниця.

У 1874 році Роберт і Томас Ельворті заснували в Елисаветграді, на паритетних правах, підприємство з продажу та ремонту сільськогосподарської техніки.

На Томаса Ельворті було покладено функції організатора виробництва, а Роберт, що володів неабиякими конструкторськими здібностями, присвятив себе саме цій сфері промислової діяльності.

У
Томас

Ельворті
1878 році Роберт їде до Англії, де одружується на своїй кузині Мері. Молоде подружжя повертається до Єлисаветграда, де вже розпочалося будівництво їх родинного маєтку.

Брати Ельворті вирішили не копіювати чужі винаходи сільськогосподарських машин, а розробити сівалки нового типу, адже розкидні сівалки були мало ефективні. Створити сівалку нового типу взявся Роберт Ельворті.

1888 рік назавжди увійде в історію Кіровограда. Саме в цьому році з цехів місцевого заводу сільськогосподарських машин братів Ельворті вийшли перші

10 рядкових сівалок оригінальної конструкції під назвою «Росія». Подібних посівних машин у світі не випускав ніхто!

У 1892 році, передчасно, від туберкульозу помер Томас Ельворті. Та вже на той час їхня майстерня набула статусу акціонерного товариства, яке сягнуло небувалого економічного підйому, розвинувшись у міцне виробництво з просторими та устаткованими за останніми зразками тодішньої техніки цехами, що набули цілковито європейської виробничої культури та виховали власний кваліфікований персонал. Підприємство мало представництво у 52 містах по всій царській Росії, офіси у Лондоні та Нью-Йорку. Завод за своїми розмірами, обсягом продукції, якістю та широкою популярністю вважався не лише найбільшим у місті Єлисеветграді (на 1914 рік -2500 робітників та 200 службовців), а й впевнено займав перше місце серед йому подібних в усій імперії і належав до підприємств «найвищого рангу».

Продукція підприємства користувалася величезним успіхом і пошаною, про це говорять медалі і призи різних міжнародних виставок: це вища нагорода "Государственный герб", присуджена на всеросійській виставці у Нижньому Новгороді в 1896 році, "Золота медаль", яку завод отримав на всесвітній виставці в Парижі у 1900 році, вища нагорода "Велика золота медаль"присуджена на всеросійській виставці в Петербурзі у 1908 році; було багато інших найвищих регіональних нагород, отриманих заводськими агрегатами за умов конкуренції з кращими вітчизняними та світовими зразками на численних виставках промислової продукції в Одесі, Катеринославі, Полтаві, Хабаровську, Омську.

Фірма могла похвалитися наявністю представництв в 52-х містах на території всієї Російської імперії, офіси заводу розташовувалися в Лондоні і Нью-Йорку.

Всі торгові представництва братів Ельворті, окрім власної продукції, реалізували й машини таких всесвітньо відомих брендів , як молотарка Маккорміка, парові механізми Клейтона і Шульверта, нафтові двигуни «Боліндер» та «Бакстон», а з вітчизняних марок – машини одеських підприємців І. Гена та А. Копа.

Необхідно також зазначити, що під час військових дій на фронтах Першої світової війни широко використовувались бомбомети ГР, спроектовані конструкторським бюро заводу. Роберт Ельворті виклопотав у влади військове замовлення для цього виду озброєння, для цього було переобладнано один з механоскладальних цехів заводу, а поруч із заводом створили полігон для випробовування бомбометів. Історики зброярства характеризують ГР як новаторську та ефективну зброю, креслення якої в подальшому неабияк знадобилися для подальшого озброєння Червоної Армії.

Завод Ельворті мав просторі корпуси, зразкове промислове устаткування. Окрім механоскладальних цехів тут успішно працювали: ливарний, складальний, слюсарний, фарбувальний та деревообробний цехи. При заводі існував металургійний відділ, де проводилися обов’язкові випробовування абсолютно всіх металів, необхідних для якісного технологічного виробничого процесу: чавуну, сталі, заліза, міді, а також зразків кам’яного вугілля, яке використовували у заводських плавильних печах. Якщо матеріали за наслідками випробовувань виявлялися неякісними, то в майбутньому підприємство зовсім відмовлялося від них, віддаючи перевагу надійнішим постачальникам сировини.

Для відвантажування готової продукції використовувалися залізничні платформи, розроблені заводськими конструкторами. Завдяки цьому, покупцям завжди гарантувалася висока якість та своєчасність доставки продукції. На заводі сівалки вироблялися кількох модифікацій. Братам Ельворті належить першість у винаході сівалок які відповідали кліматичним умовам того чи іншого регіону. Жоден інший виробник сівалок у дореволюційній Росії не міг конкурувати з братами ні якістю ні обсягами. Свій ринок брати завойовували поступово: пропонували різні пільги для закупівель, в тому числі, і кредитні продажі.

Бізнес Ельворті по виготовленню сільгоспмашин розвивався колосальними темпами. Основний капітал товариства сягав 8 млн рублів, вартість нерухомого майна становила майже 2,5 млн руб.

Роберт Ельворті постійно переймався соціально-побутовим та культурним розвитком працюючих , для них при заводі влаштовано доволі пристойний клуб із бібліотекою, окремий клуб для службовців, організовано заводський фонд взаємного страхування від нещасних випадків.

При клубі існував літературно-драматичний гурток, духовий оркестр, циркова студія, футбольна команда і, навіть, кегельбан.

Вражає те, з якою повагою і турботою ставився Роберт Ельворті до тих простих людей, що працювали на його підприємстві, наскільки цивілізовано, по-європейськи він зумів організувати свою справу. Роберт вважав за правило, більшу частину капіталу, заробленого в Росії, витрачати і вкладати саме в Росії. Він давав позики робітникам на будівництво приватних будинків, побудував притулок для самотніх жінок.

Роберт виділив кошти на будівництво школи (зараз це школа №3 м. Кіровограда), допомагав прокладати трамвайну лінію, фінансував місцевий театр, лікарні, будував житлові будинки для працівників заводу в мікрорайоні теперішньої Новомиколаївки.

З початку Першої світової війни і до кінця 1917 року акціонерним товариством були широко організовані благодійні акції, пов’язані з війною. Зокрема, облаштовано лікарню на 100 ліжок у робітничому театрі, відкрито кухню, де кожного дня видавали хліб і суп для сімей мобілізованих на війну робітників. На проведення цих благодійних заходів було витрачено 490 тисяч карбованців.

Характеризує Роберта Ельворті як порядну людину і такий факт: Коли в Єлисаветграді було встановлено більшовицьку владу, революційна рада наклала арешт на всі фінансові операції заводу Роберт, перебуваючи за кордоном не переставав турбуватися про працівників підприємства. Він звернувся з листом до керівництва міста, яке на той час називалося Зінов’євськ, в якому для соціального захисту старих робітників заводу, просив звільнити з-під арешту пенсійний фонд підприємства. Але відповіді він так і не отримав.

У червні 1914 року на підприємстві було відкрито пенсійну касу з метою забезпечення службовців акціонерного товариства пенсіями. Капітал каси складався з добровільних внесків керівників підприємства; з обов’язкових щомісячних внесків акціонерів у розмірі 2,5-5 відсотків від платні, що їм належала.

Право на пенсію мали всі прості службовці акціонерного товариства, що робили внески не менше 10 років і які досягли 60 річного віку. Особам, звільненим зі служби за карні злочини, поверталися лише внески. Право на пенсію вони не мали.

Окремо треба сказати про помітну роль у громадському житті Єлисаветграда дружини Роберта Ельворті – Мері (Марії Томасівни Ельворті), яка активно займалася благодійництвом. У місті існувало Благочинне товариство імені Мері та Роберта Ельворті, яке опікувалося дитячим притулком, що розташовувався напроти Єврейської лікарні по вулиці Преображенській, а ще – жіночим нічліжним притулком теж на Преображенській, у будинку власника заводу. До того ж, Мері багато часу проводила у протитуберкульозній секції міського відділу Товариства охорони народного здоров’я, де нею патронувався притулок –ізолятор для туберкульозників на Андріївському провулку та головувала у міському Благодійницькому товаристві, що опікувалося покращенням умов проживання малозабезпечених городян, а також опікувалась міським нічліжним притулком.

Благодійницькому товариству підпорядковувалося 14 дільниць, на які задля зручності, було поділене місто. За кожною дільницею закріплювався окремий опікун із числа найавторитетніших громадян. Так опікуном 4 дільниці, що в районі Катранівки, числився Олександр Тарновський, а 12 – на Ковалівці - Мері Ельворті.

Перед першою світовою війною, з метою створення багатогалузевого господарського комплексу та збільшення кількості робочих місць, Роберт Ельворті купив маєток у селі Провково (Провково Новомиргородського району Кіровоградської області), де на 457 десятинах землі вирощував ярові та озимі культури.

У маєтку також займалися птахівництвом, розводили корів та свиней, доглядали сад та молодий ліс. На Великодні свята у Провково влаштовували ярмарки, організовували кінні змагання.

Ще від початку ХХ століття Роберт із сім’єю жив, переважно, на батьківщині, лише двічі на рік навідувався на підприємство, востаннє відвідавши його у 1913 році.

Справами заводу керували довірені особи Роберта - Янгмен і Майш.

У Роберта та Мері було шестеро дітей: дочка Люба, яка померла у 11 місячному віці, сини – Едвард (1889 ) і Томас (1892), які народилися в Єлисаветграді, молодший син Уільям (1896) і дві дочки - Хелен (1894) і Хільда (1898). народилися в Англії.

Діти навчалися в англійських школах пансіонного типу, в Росію до батьків вони приїжджали лише на шкільні канікули.

Згодом Едвард і Томас приєдналися до сімейного бізнесу. Едвард, навіть, очолив регіональне представництво акціонерного товариства «Р. і Т. Ельворті» в Омську, але їм так і не судилося повторити батькову кар’єру – обидва полягли на фронтах Першої світової війни – старший у 1915 році в Туреччині, а молодший у 1917 році у Франції.

Є
Сім’я Роберта Ельворті
припущення, що Томас Ельворті був похований біля Люби Ельворті у дворі Церкви Святого Петра і Павла в Єлисаветграді. Томас не був одружений і не мав нащадків, тому частина його спадку, за рішенням Роберта, була розподілена серед родичів, які жили в Англії. Деякі з них потім приїжджали в Єлисаветград та працювали на заводі «Р. і Т.Ельворті ».

В Англії, в окрузі Еймос, Роберт Ельворті побудував будинок для літнього відпочинку сім'ї, який назвав «Массандра», на честь розташованого в Криму палацу. Згодом, сім'я Ельворті продала цю садибу за умови, що там повинен розташуватися або будинок для літніх людей, або лікарня. До цих пір в садибі «Массандра» в Еймосі знаходиться будинок для літніх людей.

У 1904 році Роберт придбав будинок в Хендоні, північний Лондон, де і знаходилася резиденція сім'ї Ельворті.

В середині минулого століття сім'я Ельворті активно займалася добродійністю, допомагаючи, в основному, емігрантам, що втекли з Росії до Англії і Франції. У родинному особняку Ельворті в Лондоні постійно жив хтось з емігрантів.

До 1922 року Роберт робив спроби, щоб отримати від більшовицької влади дозвіл повернутися в Елисаветград і продовжити працювати на заводі. Але нічого з цього не вийшло. Пізніше Роберт Ельворті намагався юридичними методами отримати компенсацію за відібраний більшовиками завод (його дружина Мері повторно піднімала це питання в роки Другої світової війни, коли Радянський Союз і Великобританія стали союзниками). І знову невдача.

У 1922 році, у віці 75 років, Роберт вклав чималі кошти у шахту по видобутку бурого вугілля в Югославії, здивувавши цим вчинком всю сім'ю. На жаль, з цього бізнесу нічого не вийшло. Роберт Ельворті втратив багато грошей і помер в Югославії від пневмонії в квітні 1925 року. Його тіло переправили на батьківщину, до Англії, і поховали у церкві Сент-Мері в Хендоні. Тут же знаходиться могила померлої в 1948 році дружини Роберта, Мері...

Після Жовтневого перевороту у 1917 році товариство занепадає. У квітні 1919 року (за іншими даними – 1920 року) завод був націоналізований більшовиками. 1922 року завод сільськогосподарських машин переіменовано на завод «Червона Зірка».

С


Пам’ятник братам Ельворті у м. Кіровограді
ьогодні відкрите акціонерне товариство «Червона зірка» — провідний розробник і виробник посівної техніки і культиваторів на ринку України, Російської Федерації, Казахстану, Молдови, Білорусі й Болгарії. З огляду на обсяги виробництва, постійно збільшується перелік продукції, що випускається, за рахунок освоєння серійного випуску нових машин з енергозберігаючими технологіями, підприємство відіграє значну роль в економіці України і впливає на розвиток агропромислового комплексу. І, звісно, практично цілком задовольняє запити споживачів, названих регіонів, на посівну і ґрунтооброблювальну техніку найвищого рівня, виготовлену на основі застосування сучасних технологій. А її реалізацією займається дилерська мережа, в якій налічується понад сто підприємств. Загалом, на експорт іде понад шістдесят відсотків продукції акціонерного товариства «Червона Зірка».

За роки незалежності України до нашого міста не раз приїздили нащадки Роберта Ельворті.

До 250-річчя заснування міста Єлисаветграда – Кіровограда, на території заводу «Червона Зірка», відкрито пам’ятник братам Ельворті. Автори — скульптор М.О. Олійник і архітектор В.Є. Кривенко. Пам'ятник було урочисто відкрито з нагоди 130-річчя від дня заснування підприємства (1874) у липні 2004 року. Пам’ятник розташований поруч із приміщенням музею ВАТ «Червона Зірка» у безпосередній близькості до виробничих потужностей підприємства.

Почесне право відкриття пам'ятника було надано старшому онуку родини Ельворті— Майклу Кларксону Веббу. З вітальними словами на урочистій церемонії виступили посадові особи та внуки Ельворті Майкл та Роджер Кларксон Вебб.

Н
Меморіальна дошка братам Ельворті
а фасаді музею заводу «Червона Зірка» у 2009 році встановлено меморіальну дошку братам Ельворті.

Починаючи з 1997 року на базі соціально-педагогічного інституту «Педагогічна академія» для старшокласників міста і області проводиться конкурс на отримання стипендії, яку заснував Майкл Кларксон Вебб - внук Роберта Ельворті. Ця стипендія надає право на річне навчання у престижній англійській приватній школі.


Каталог: work folder
work folder -> «Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П
work folder -> Роки. Події. Люди
work folder -> Олександр Маринич – видатний учений-географ, державний та громадський діяч Краєзнавча розвідка присвячена видатному українському географу, міністру освіти урср — Олександру Мефодійовичу Мариничу
work folder -> Управління культури облдержадміністрації обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка
work folder -> Сині Води в усній народній та художній творчості До 650-річниці Синьоводської битви Сині Води в усній народній та художній творчості
work folder -> Пропонуємо
work folder -> Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка
work folder -> О слово! Будь мечем моїм! О. Олесь
work folder -> Вулиці Єлисаветграда: минуле І сучасність
work folder -> Пропонуємо


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconПоль Верлен Чи гість минулих я століть, Чи того віку, що прибуде ?- але востаннє, добрі люди
Паризькою Комуною І пошуками Бога, радощами богеми І безпритульного злидарювання. Пристрасний І неврівноважений, чутливий І надзвичайно...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconОбласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка
Популяризація книги: Інформаційне видання. Кіровоград: Кіровоградська оюб ім. О. М. Бойченка, 2009. –с
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconПрограма Варіативного курсу. 8 клас
Видатні постаті України середини ХVІ – ХVІІІ століть. Програма Варіативного курсу. 8 клас
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconКуп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мудре слово вислови про Україну, рідний край, українську мову та пісню
Щоб крилаті вислови були завжди під рукою, ми уклали збірку «Мудре слово», до якої уміщено вислови видатних митців сучасності та...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconОбласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка у житті, творчості, спогадах
У житті, творчості, спогадах : Видатні особистості краю: Є. Маланюк, О. Осмьоркін : методико-бібліографічне видання. Вип. 8 / Оюб...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconА. Камю «Чума». Художнє осягнення Другої світової війни у світлі
Тема: А. Камю «Чума». Художнє осягнення Другої світової війни у світлі екзистенціалістської філософії в романі. Персоніфікація різних...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть icon477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть
...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconУправління культури і туризму облдержадміністрації обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка Цей дивний світ – бібліотека
Цей дивний світ – бібліотека (до Всеукраїнського дня бібліотек) : бібліографічний покажчик / уклад. Л. Гурба, Н. Товстопят; Кіровоградська...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconТ. Шевченка Спалах доби на зламі століть
Бібліографічний покажчик „Спалах доби на зламі століть: Київський модерн”. Містить інформацію про становлення та розвиток стилю „...
О. М. Бойченка Світлі постаті минулих століть iconЕкуменізм, міжрелігійний діалог та фундаменталізми
Важливість Авраамівського діалогу у світлі сучасного напруження у датському суспільстві


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка