О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир



Сторінка1/8
Дата конвертації07.07.2017
Розмір1.74 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Житомирська спілка волинських чехів


ЧЕХИ НА ВОЛИНІ:

історія і сучасність

За загальною редакцією

О. С. Березюк, О. М. Власенко
Вид-во ЖДУ ім. І. Франка

Житомир

2014

УДК 378


ББК 74.58

І 67


Рекомендовано до друку Вченою радою Житомирського державного університету імені Івана Франка (протокол № 23 від 28 листопада 2014 року)
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Л.В. Чижевска– професор Житомирського технологічного університету, голова Житомирської спілки волинських чехів;

О.С. Березюк – професор Житомирського державного університету імені Івана Франка;

Л.С. Шевцова – доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка; керівник Центру богемі стики;

О.М. Власенко – доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка;

М.Є. Лутай - доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Чехи на Волині: історія та сучасність: збірник наукових праць / за ред. О.С. Березюк, О.М. Власенко. – Житомир: Вид–во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 176 с.
Для викладачів вищих навчальних закладів, молодих науковців, магістрантів, студентів та вчителів загальноосвітніх шкіл.

Друкується в авторській редакції з оригінал-макетів авторів.

Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, власних імен та інших відомостей.

Видавництво Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2014


ЗМІСТ

Передмова

5

Шестак Л., Шестак І. Про чеське поселення на Житомирщині «Мала Зубівщина»

8

Литвинець А. Спогади про батька

20

Литвинець А. Життя родини Ємеляна Врабеця з Малої Зубівщини

22

Пультер С. Історія моєї родини

32

Чижевська Л. Сторінками життя родини Щепанек з Миколаївки (1870-1960)

37

Шпиталенко Г. Релігійне життя волинських чехів у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

39

Усков В. Громадське та культурне життя чеських поселенців у Волинській губернії

66

Новаківська А. Чеські поселення та їх господарство на Волині

72

Федорчук М. Чехи на Волині в ХІХ столітті

78

Морару Д. Міжетнічні зв’язки громади волинських чехів з українцями

84

Герасимчук О. Внесок волинських чехів у соціально-культурне життя Житомирщини

91

Андерш Й. Україністика в Університеті імені Палацького

100

Литвинець А. Про Житомирську спілку волинських чехів

107

Шевцова Л. Основні пріоритети роботи Центру богемістики

111

Шмідт Н. До історії Житомирської спілки волинських чехів

117

Курильчук Н. Чеський педагог-філолог Євген Рихлік та його внесок в освіту

118

Ткачук О. Франтішек Ржегорж та його колекція світлин з Галичини

126

Колодюк К. Про життя і діяльність Вікентія Войки – українського археолога чеського походження

131

Васильчук К. Творчість Василя Земляка в контексті історії Волині

136

Лутай М. Науковці чеського походження у Житомирських вищих навчальних закладах

141

Кривенко І. Проекція чеської освіти на українське підґрунтя

150

Березюк О., Березюк Ю. Педагогічні умови концепції реформування освіти Вацлова Пршигоди

155

Слободенюк Я. Державне управління освітою в Чехії

164

Красовська Ю. До проблеми розвитку чеських національних освітніх закладів на Волині

169

Передмова
Проект взаємодії національних культур, їх взаємного проникнення й адаптації – один з найважливіших процесів у розвитку суспільства. Знайомлячись з досвідом національних меншин, які проживають на території сучасної України, ми розширюємо власні можливості, духовно зростаємо, урізноманітнюємося. Можна навіть стверджувати, що чим багатші виробничі, економічні, культурні, духовні зв'язки одного народу з іншим, тим розвинутішою стає країна в цілому.

Саме тому стан взаємодії українського народу з іншими, зокрема слов’янськими народами, може слугувати показником його реальної вираженості та виявом його здобутків. Знання й вивчення такої взаємодії – необхідний елемент історизму та культуровідповідності розвитку українського суспільства на шляху до європейських демократичних цінностей.

Взаємини українців і чехів, їх культур, що тривають не одну сотню років, стаючи доволі тісними. Сприяють цьому і чеські національні меншини, які проживають в Україні.

Політичний і культурний розвиток сучасної України, а також її могутність багато в чому сьогодні залежить від наявності адекватної інтеграції особливостей національної історії культури як українських, так і інших народів, які тут проживають. Для цього потрібно знати як сучасні тенденції діяльності національних меншин, які проживають в Україні, так і їх минуле, історію в українське суспільство.

Національно-культурний склад Житомира та областей характеризується складним, а подекуди і драматичним переплетінням історичних доль українського та чеського народів. Зразу з переселенням в 60-х роках ХІХ ст. до Російської імперії, в Волинській губернії, на теренах сучасної Житомирщини чехи здійснювали активну громадсько-політичну, наукову, економічну,виробничу та доброчинну діяльність.

Можна назвати низку українців чеського походження, які народилися, жили і творили на Житомирщині; зробили свій внесок у розвиток культури цього краю і здобули світове визнання. Це і етнограф Франтішек Вжегорж, і археолог Вікентій Хвойка, і педагог Євген Рихлік, і письменник Василь Земляк та багато інших.

Проголошення незалежності України сприяло активізації чеської громади України, активізації її в публічному житті Житомирської області. Так виникла житомирська спілка Волинських чехів, яку довгий час очолювала Снідевич Емма, а зараз Чижевська Людмила.

У процес гармонізації міжетнічних відносин на Житомирщині вагомий внесок зробили науковці житомирських вузів. Так в Житомирському державному університеті імені Івана Франка відкрито Центр богемістики, який очолює доцент Шевцова Лариса. Зацікавленість чеською тематикою проявляється в науково-дослідній роботі фахівців з історії, мови, літератури, педагогіки, економіки, музики, етнографії тощо ін. Це і кандидатські дисертації на чеську тематику (доцент Житомирського технологічного університету Шпиталенко Галина), це і дослідницькі доробки студентів Житомирського державного університету імені Івана Франка науковою роботою яких керує доцент Власенко Ольга, це і наукові проекти доцента Житомирського державного університету імені Івана Франка Лутай Майї та професора цього університету Пультера Станіслава та багато інших. Але найбільшою цінністю лишається людська пам’ять. що проявляється в збереженні родинних традицій, звичаїв, культури побутування.

Доля чеських родин, їх життя, часто і переслідування висвітлено в повідомленнях, які підготували вдячні нащадки .Біографічні факти сімей , подані їх рідними , а саме Шестак Л., Чижевською Л., Литвинець А. та іншими допомагають уявити атмосферу асиміліції волинських чехів в українське середовище. Даний збірник розрахований для тих, хто цікавиться, береже і примножує традиції рідного народу.

Олена Березюк

Розділ І. Асиміляція чеських поселень на Волині

Лише той, хто цінує минуле, заслуговує на майбутнє

Юліус Фучик.

Шестак Леся

Шестак Іван

Про чеське поселення на Житомирщині

«Мала Зубівщина»
Чеська еміграція другої половини ХІХ століття мала декілька напрямків: в 50-х роках – в Австралію, Німеччину та Північну Америку; в 60-х роках – в Росію.

Основними причинами еміграції були: складні соціально-економічні та політичні відносини в регіоні. Ці причини були настільки серйозними, що примусили велику кількість людей покидати рідну землю, будинки та виїздити в далекі землі.

В XIX столітті Чехія знаходилася під протекторатом Австрійської монархії. Вимоги чеського народу щодо автономії були відкинуті, землі Богемії і Моравії надовго залишалися невід'ємною частиною Авcтро-Угорщини. Ряд подій, що відбулися в імперії, відбився на подальшому розвитку чеських земель: початок 50-х років – це режим абсолютизму, кінець 50-х років – це був період конституційних реформ. Післяреволюційна ситуація суттєво позначилася на розвитку капіталістичних відносин в регіоні. В 50-тих роки ХІХ століття відбувся промисловий переворот, який позитивно позначився на економіці Чехії, особливо на галузях легкої промисловості. В той же самий час спостерігається значне зростання виробництва, впровадження нових технологій, розквіт промисловості та сільського господарства. Однак, всі ці перетворення в економіці в наступному призвели до затяжної кризи, яка найбільше проявилася у 1857-1858 роках, та призвела до тяжких наслідків. Промисловість вже не розвивалася потрібними темпами, а реальні доходи населення стрімко падали. Економічна нестабільність негативно позначилася в основному на бідних прошарках населення, в той же самий час землеволодарі розширювали свої межі. Маєтки, які знаходилися переважно в руках німецьких поміщиків, перетворювалися у великі товарні господарства. В чеських землях сільське господарство завжди переважало над промисловістю, а Моравія і Словаччина взагалі були аграрними областями. Швидкі темпи індустріалізації у другій половині ХІХ століття та подальший стрімкий спад виробництва ще більше загострили протиріччя між містом та селом. Земля була товаром і її купівля-продаж стали предметом спекуляції. Більше 62% селянських господарств мали мінімальний земельний наділ (2,9 га), а за законом 1849 року кожна селянська родина повинна була внести за землю платню. Однак багато мешканців чеських сіл не мали змоги викупити свою ділянку тому на початок 1860 року третина населення країни була батраками. Все це вело до збіднення дрібних господарств та до зростання числа безземельних селян. Таким чином, можна виділити одну з головних причин еміграції чехів безземелля більшості чеських селянських родин.

В 1852-1856 роках в середовищі робітників та ремісників починається масове безробіття. До 1857 року кризисними явищами були охоплені практично всі галузі виробництва. Робочий день тривав 12-16 годин, жінки працювали на рівні з чоловіками, без вихідних, з мінімальною оплатою. В містах гостро постала житлова проблема. Побутові умови навіть віддалено не відповідали загальним нормам. До вище зазначеного можна додати ще й проблему перенаселеності міст.

Наступний фактор, що вплинув на чеську еміграцію в Російську імперію в 60-х роках XIX століття – це постійна нестача продуктів харчування. Більшість чеських сімей голодувало. За словами самих переселенців, м'ясо й молоко для них були делікатесами. До причин еміграції населення Чехії можна віднести ще і заборгованість селян кредиторам, яка сягнула в 1868 році трьох мільярдів крон [6].

Значну роль в еміграції чеського населення відігравав фактор національної свідомості та ідеї створення національної автономії. Після перетворення Австрії в двоєдину державу – Австро-Угорщину – вимоги Чехії щодо автономії були проігноровані. З 1848 року гоніння на чеську мову та культуру суттєво посилилися. Різко зросла германізація суспільства, передбачалося, що майбутньою мовою держави стане німецька, вона інтенсивно вводилася в багатьох школах та установах. З 1851 року була прийнята нова конституція, яка закріплювала перевагу австро-німців обмежувала в правах чеське населення. Емігранти з Чехії часто говорили про свою нову батьківщину: «Тут ми знайшли свободу, сприятливий клімат, тут не гинуть сотні тисяч чехів за Германський союз, тут не має розорення. З веселим духом вітає кожен чех новий обраний ним притулок, і мимоволі виривається з грудей його привітливе nazdarz! Новому повелителю та його намісникам слава!» [2, с.78].

Таким чином, в Чехії напередодні 1860 року склалися наступні причини, що потягли за собою масову еміграцію: безземелля чеського селянства; перенаселеність окремих чеських областей; зростання безробіття в зв’язку з кризою промисловості; важкі побутові умови; голод, що охопив більшу частину країни; національні гоніння; фактор національної свідомості (ідеї створення національної автономії) [1]. Всі ці причини були серйозними та відображали внутрішні протиріччя в чеських землях. Основна маса населення, яку безпосередньо торкнулося переселення, були найбідніші прошарки в більшості випадків селяни , землероби, на чию працю не виявилось попиту незатребуваною в другій половині XIX століття. Чеська еміграція у Волинській губернії, Царській Росії тісно пов’язана з переселенням чехів в Подільську, Єкатеринославську, Київську, Таврійську губернії та Крим. На території сучасної України переселенці з’явилися в першій половині 60-х років ХІХ сторіччя [4].

Одним з таких поселень на території Волинської губернії стало село Мала Зубівщина. В 1870 році селяни-чехи спорядили в царську Росію своїх уповноважених агентів Йозефа Гомолача й Вацлава Карасека, селян з села Мокрово Градець-Краловецького краю Чехії. Примандрувавши у Малинську волость Радомишльського повіту Київської губернії, посланці умовилися про купівлю частково заселених, а частково заболочених, досі необроблюваних земель поміщика Штама, що лежали між селами Зубівщиною та Стремигород. Полковник Штам володів кріпосним селом Зубівщиною з 1851 року, а після скасування кріпацтва охоче розпродавав малопридатні для обробітку землі.

З того року й почався процес переселення безземельних се­лян з Мокровова та сусідніх сіл Ічин, Мелнік, Неханіце, Дубенец, Мезиличи, Кнежице, Гжатецьк, Високе Мито й інших, що тривав кілька років. Так виникли колонії Зубівщина і Стремигород, що пізніше зли­лися в село з назвою Колонія Зубівщина, перейменоване в 1945 році в село Нова Зубівщина, а в 1946 році Малу Зубівщину.

Розташоване поселення в 15 км на схід від м. Коростеня Житомирської області.

Станом на 1891 рік, як про це свідчить «Памятная книга Киевской губернии на 1891 год», село нараховувало 337 жителів [4].

До 1899 року поселенцями було закуплено 928 десятин землі загаль­ною вартістю 32292 крб. [3].

Невмолимим був процес і класового розшарування в чехів. Кращі землі опинились в руках Євтіхія Гноілека, Йосипа Новотного, Йосипа Пишеля та інших, а в переважної більшості селян нелегко викупле­ні та в поті освоєні ділянки все дрібнішали. Станом на 1900 рік за даними статистичного збірника Київського статистичного комітету в колонії Зубівщині нараховувалось 70 дворів і на 27 дворів припадало 82 десятини, що теж розподілялися далеко не порівну [4]. У колонії Зубівщина було два вітряних млини, що належали Ф.Перглеру, а в колонії Стремигород – один паровий млин.

Колоністи надавали важливого значення розвитку хмелярства та розведенню садів. Цим славилася полишена ними батьківщина, і захоплення даними галузями стало для переселенців в Україну національною традицією. таємно пересі­каючи кордон, подорожував в Чехію за посадковим матеріалом Йозеф Черний привізши кілька черенків, він разом з помічниками-енту­зіастами братом Вацлавом Черним та Яном Гомолачем заклали пер­шу карликову хмелеплантацію. Пройшли роки хміль став однією з провідних технічних культур навколишніх районів Полісся [4].

В колонії Зубівщина функціонувала однокласна народна школа, в якій працював один учитель, навчаючи одночасно три групи. Іншими культурними осередками в дореволю­ційний час були самодіяльні товариства, які організовували народні гуляння та інші розваги. Любов до музики та зокрема до гри на духових музичних інструментах є одною з граней чеського національного харак­теру, що не могла не знайти свого задоволення в будь-яких умовах [2].

Після революції 1917 року, разом з селянами україн­цями боролися за соціалістичні перетворення й чехи селяни-колоністи. В Червоній Армії захищали Радянську владу Й.Й. Новак, Й.Ф. Ульріх. Ініціатором проведення в життя революційних перетворень в самому селі був Омелян Йосипович Врабець, перший сільський ко­муніст [4].

У 1918 році в селі було створено ревком, який очолив Ярослав Іванович Вольф, а сільська біднота створює свій бойовий орган – комнезам, який був активним помічником ревкому.

В другій половині 20-х ХХ ст. років постало питання про будів­ництво нової школи в селі. Держава виділила всі необхідні матеріа­ли, а будівельні роботи виконувалися на громадських засадах. І в 1928 році нова школа на сім класних кімнат стала до ладу.

В 1922 році в селі створюється так зване об'єднання пожежників. Лише умовно його можна вважати пожежною командою, хоч воно дійсно проводило всі протипожежні заходи. Під керівництвом Вячес­лава Івановича Гомолача воно стало справжнім провідником усього нового на селі. 30 його членів були громадськими працівниками з широким колом інтересів. Проведення культурних вечорів, обговорення актуаль­них політичних питань, постановка п’єс – все вони вважали своєю справою. За свої ж кошти члени об'єднання купували необхідний інвентар, споруджу­вали будівлі [4].

У 1929 ро­ці за ініціативою та під керівництвом 0.Й.Врабця було створено перший ТСОЗ, в якому об’єдналися Й.Карасек, Д.Карасек, Р.Вольф, І.В.Гомолач, на основі чого в 1930 році створюється колгосп. Засновником і першим головою колгоспу став О.Й.Врабець. Через рік колгосп об’єднав переважну більшість селян. Він дістав назву «Чесь­кий хлібороб», а пізніше – колгосп імені В.Куйбишева. Протягом першої поло­вини 1931 року колективізація була закінчена. І колгосп став справді взірцем колективного веден­ня господарства. Голова колгоспу О.Й.Врабець виявив себе умілим господарем і організатором виробництва. В останній передвоєнний рік колгосп став багатогалузевим господарством. Важливого значення надавалося вирощуванню технічних культур, традиційної для землеро­бів-чехів – хмелю, а також нової для них – льону, розвиткові тваринництва. Використовувались найновіші досягнення агротехніки та багатий народний досвід адже колоністи завжди були першими в найширшому застосуванні органічних добрив на своїх бідних, частково піщаних, частково кислих ґрунтах, незмінно досягались кращі, порівняно з сусідніми колгоспами результати [4].

30-ті роки ХХ ст. до невпізнання змінили, а власне і створили село. Адже раніше кожен осідав окремо на своїй землі, двори були роз­кидані по всій тисячогектарній площі. Потяг до спільного життя виливається в рішення по-новому, з математичною точністю і симетричністю розпланувати селище, громадські будівлі, сади. Нові будиночки селян струнко стали вздовж паралельних, прямих і широ­ких вулиць, було створено єдиний центр і окремо – колгоспний двір. На громадських засадах та за кошти колгоспу було споруджено магазин, клуб, будинок сільської ради, дитячі ясла. Отже, до кінця 30-х років зникли старі хутірські поселення, а в Нову Зубівщину переселилися десятки чеських та українських сімей з навколишніх сіл. В цей час було споруджено приміщення тваринницьких ферм, стайні, токи, зерносховища, пожежне депо, кузню, стельмашня та ін.

На початок 30-х років в селі повністю було ліквідовано неграмотність, а в 1934 році Малозубівщанська початкова школа перет­ворилась на семирічку [4].

У період Великої Вітчизняної війни село та артільне господарство зазнало страхітливих руйнувань. Увірвавшись у липні 1941 року в село, гітлерівці зруйнували тваринницькі ферми, скла­ди, будинок сільської ради, контору колгоспу. 15 будинків селян були спалені. Перестали працювати школа, клуб, бібліотека. Кол­госп було розігнано, населення страждало від безкінечних грабувань та поборів. Фашисти забирали худобу та зерно, щоб вивезти все в Німеччину. В листопаді 1941 року почалося «вербування» робочої сили для відправки в Німеччину насильно було вивезено з села 43 чоловік [4].

Малозубівщанці приймали активну участь у боротьбі проти загарбників. Усі дорослі чоловіки пішли на фронт, а 77 з них загинули смертю хоробрих на полях боїв.

Не можна не згадати капітана Вячеслава Вячеславовича Перглера. Вчитель за професією, він з перших днів війни був на фронті. У 1942 році, командуючи стрілецькою ротою, загинув у боях за Харків. Коротким було життя молодшого лейтенанта, танкіста Антона Володимиро­вича Гноілека. Закінчивши Воронезьке військове училище, двадцятирічний офіцер з початку війни в армії. За відмінне виконання бойових завдань він був нагороджений медаллю «За бойові заслуги», а в 1942ро­ці загинув в боях за звільнення Смоленщини. Славний бойовий шлях прой­шов і старший сержант Моцек Йосип Олександрович, який був відзна­чений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня. В 1944 році він по­ліг смертю хоробрих на полі бою. Того ж року загинув і снайпер Йосип Володимирович Ходаківський, на рахунку якого був не один знищений фашист. Всю війну від перших до останніх днів пройшов В.Д.Карасек. Про його хоробрість і самовідданість свідчать три поранення, орден Червоної Зірки та сім бойових медалей. Таким же був шлях старшого лейтенанта Ю.Ф.Гарбара, який теж був нагороджений орденом і чотирма медалями, в тому числі "За оборону Сталінграда", "За взят­тя Будапешта”. В.В.Новотнотний був нагороджений орденами Червоної зірки і Вітчизняної війни ІІ ступеня, В.В.Сохора, який приймав участь у вій­ні з Японією бойовими медалями. Хоробрими воїнами проявили себе також В.Гаєк, В.Й.Зайферт, В.Е.Пишель, В.І.Пишель, Й.Й.Черний, Я.Й.Чер­ний, що неодноразово відзначалися урядовими нагородами, а Р.Р.Вольф, М.В.Гомолач, В.В.Махачек, В.Т.Новак, Й.П.Озум, В.В.Пельц, Я.В.Черний повернулися з тяжкими ранами [4].

Дійову підтримку від жителів села отримували партизанські загони, зокрема із з'єднання С.Ф.Малікова, з якими підтримували зв’язок й допо­магали матеріально жителі села Л.О.Врабець, В.Й.Новак, О.В.Влачига, В.Й.Махачек, Я.Й.Махачек, М.Ф.Пишель та ін.

Велика група з числа жителів села боролася проти фашистів у складі чехословацького військового корпусу, що був сформований в СРСР під командуванням генерала Людвіка Свободи. Тут слід згадати сержанта Володимира Антоновича Горського, що загинув у грудні 1944р., Мефодія Вікентійовича Єха, який пролив свою кров на чехословацькій землі, полігши у боях за м.Пшеров. Дійшовши до златої Праги, з пе­ремогою повернулись на рідне Полісся бійці корпусу В.А.Влачига, Д.В.Влачига, В.А.Габріель, А.В.Ернс, Д.Д.Карасек, В.Й.Кужель, А.В.Марек, В.В.Марек, Я.В.Новотний, Й.П.Озум, В.І.Пишель, Я.Е.Пишель, Й.А.Филіпович, Й.А.Черний. Багато з них удостоєні чехословацьких урядових нагород і почесних грамот [6].

Після вигнання німецьких загарбників в листопаді 1943р. у Малій Зубівщині почалася енергійна робота по відбудові села та ко­лективного господарства. Напружуючи всі сили, використовуючи все наявне тягло (кілька пар коней, волів, особистих корів), селяни ос­воювали щороку всі посівні площі і значно перевиконувала план дер­жавних хлібопостачань, вносячи свій вклад у перемогу над фашизмом. Зразу ж відбудовувались і тваринницькі приміщення та інші громадсь­кі будівлі.

Трудівники села доклали всіх зусиль для піднесення сільськогосподарського виробництва. Довгий час колгоспом керував Олександр Йосипович Врабець, який здобув загальне визнання. Пошаною колгоспників користувались такі організатори виробництва, як Орнст, Пишель, Е.Коберник, Е.В.Орнст, В.В.Новак, Л.А.Рашко, О.Е.Волф та ін. За високі показники в соціалістичному змаганні кращі люди з села щорічно завойовували пра­во участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці і нагороджувалися Комітетом виставки медалями та цінними подарунками [4].

Електрифікація села почалася ще в 1946 році, а в 1947 році село було повністю електрифіковане.

Різко покращилася культура обробки та ефективність ви­користання колгоспних полів. Колгосп став багатогалузевим господар­ством, в якому вирощувались найрізноманітніші культури: жито, пшениця, овес, гречка, горох, люпин, віка, льон, картопля, кукурудза, овочі, буряки, конюшина.

Важливою галуззю колективного господарства було тваринни­цтво [4].

Колгосп входив до районного міжколгоспного підприємства з виробництва цегли, мав допоміжні виробництва (млин, пилораму). Нез­мінно зростали неподільні фонди колгоспу. Незмінно займаючи перше місце в районі, колгосп ім. Куйбишева став зразком для сусідніх господарств. У квітні 1961 року на базі трьох колгоспів (с. Новаки, с. Зубівщина та с. Мала Зубівщина) було організовано радгосп ім. Куйбишева, що став базовим показовим насінницьким господарством, а потім дослідним господарством Житомирської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції.

З року в рік зростала оснащеність господарства технікою, впровадження сільськогосподарської науки та передового досвіду, збільшувалися ви­датки з неподільних фондів на задоволення культурних та побутових потреб селян.

Післявоєнні роки стали новим етапом розвитку культури, осві­ти, охорони здоров’я в селі. В 1958 році семирічна школа стала середньою загальноосвітньою трудовою політехнічною школою з виробничим навчанням, було обладнано біологічний, фізичний, хімічний кабінети, ціло­річно функціонували дитячі ясла та дитсадок.

Одним з показників культури жителів села став розквіт худож­ньої самодіяльності. Великою популярністю користувався організований невтомним ентузіастом А.В.Черним сільський духовий оркестр, який не раз завойовував перші місця на обласних оглядах художньої само­діяльності і неодноразово відзначався на республіканських. З часом ду­ховий оркестр було реорганізовано в симфонічний, а багато вихован­ців оркестру стали професійними музикантами.

Гордістю села була дільнична лікарня, якою завідував Ярополк Федорович Пишель. Під його керівництвом лікарня перетворилася в зразковий медичний заклад з амбулаторією, аптекою, рентген-кабінетом та багатьма іншими медичними службами. Гордістю лікарні став очний операційний блок, де здійснювались складні офтальмологічні операції. Сотням людей Я.Ф.Пишель повернув зір. За самовіддану працю лікар був удостоєний звання Заслуженого лі­каря УРСР та нагороджений орденом Леніна. Іменем Я.Ф.Пишеля наз­вана одна з вулиць села [4].

Кілька десятків жителів села, які завжди приймали найактивнішу участь в громадському житті, за свою сумлінну працю нагороджено орденами і медалями. Орденом Леніна нагороджений брига­дир рільничої бригади Й.Ф.Пишель, орденом «Знак Пошани» – бригадир О.Ф.Орнст. Глоба Михайло Карлович нагороджений орденом Червоного Трудового прапора, Вольф Людмила Федорівна – орденом «3нак Пошани», Лук’яненко Анастасія Семенівна – орденом «Знак Пошани».

Справжньою трагедією для жителів села, як і для всього українського народу, стала аварія на Чорнобильській АЕС, яка значно змінила їх долю. За рішенням чеського уряду в 1991 році більшість жителів се­ла, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, були переселені на свою прабатьківщину, в Чехію. Разом з тим більш як 140 річне перебування чеської спільноти на території сучасної України, активна життєва позиція більшості її представників, дали потужний поштовх розвитку економіки та культури поліського краю.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconКнига Пам’яті України. Житомирська область. Житомир, 1995. Т с. 240. Житомир, 1998. Т. 12. С
Поховано близько 15 тисяч військовополонених, які померли від голоду І хвороб та розстріляні німецько-фашистськими окупантами у концентраційному...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconДо 160 річчя від дня народження Івана Франка
На сцені портрет І. Франка, прикрашений вишитим рушником, живими квітами. На видних місцях залу – цитати з творів Франка, висловлювання...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconТема україна в першій світовій війні
Назвіть подію Української революції, пов’язану з географічними об’єктами: а Крути; б Харків; в Житомир
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconІнтимна лірика І. Франка. Збірка «Зів’яле листя»
...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconЧернігівська міська централізована бібліотечна система Центральна бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
Д 44 Дивосвіт поезії Агнії Барто : бібліографічна подорож для юного читача / упоряд. Н. Крижановська; відп за вип. Н. Власенко. –...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconПроблема лідера І нації у поемі Івана Франка
Франка. Ця поема – наче айсберг: читач бачить текст, як маленьку вершину, а вся велич І могутність поетової ідеї схована
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconЯ. Франка (до 160-річчя від дня народження)
Президент України Петро Порошенко підписав Указ №687/2015 Про вшанування пам’яті Івана Франка у зв’язку з 160-річницею від дня народження...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconПитання для вступних випробувань
Франка з його оточенням, із провідними І менш відомими митцями й політиками, розкриття художніх контекстів та інтертекстів зі стратегічною...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconБіографія Івана Франка та вірші зі збірки "Зів'яле листя"
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка