О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир



Сторінка4/8
Дата конвертації07.07.2017
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Чехи на Волині в ХІХ столітті

Чехи-колоністи з’явились на Волині ще у ХІХ ст.. Вони були запрошені на сюди Франтішеком Пршибилом для огляду земель та місць, запропонованих для проживання. На початку 60-х рр.. на Волинь почали переїздити чеські селяни. Царський чиновник О.Воронін відзначав, що в Південно-Західному краї станом на 1871 р. проживало 44 064 іноземці, а на Волині колоністи у той час становили більше 2% населення [1].

Зокрема, в 1864 році 17 сімейств із Богемії поселились у Лубенському повіті й утворили тут перше поселення Людгардівку. У Рівному було створено приватну компанію, яка займалася скуповуванням земель для вихідців із Чехії. Переселення їх на Волинь посилилося після 1867 року, коли царський уряд гарантував їм свободу віросповідання, звільняв на п'ять років від сплати податків і поземельних зборів, військової служби. Російський уряд сподівався також використати чехів для послаблення в краї полонізації і католицизму. З цим було пов'язано постанову Комітету міністрів від 10 червня 1870 року «О водворении чехов на Волыни», яка надавала колоністам великі пільги. Внаслідок цього лише за 1868—1870 роки сюди переселилося 921 сімейство, а в 1875 році на Волині їх налічувалося 2190. За даними 1884 року в губернії поселилося 19699 чехів. Найбільше у Луцькому повіті (10 поселень). Чехи осідали у Лубенському, Луцькому, Рівненському, Новоград-Волинському, Житомирському, Овруцькому повітах.

Садиби чехів були досить практичними. Основну частку забудови Садибні житлові будинки становлять. Найбільш характерним представником цієї типологічної групи є одноквартирний будинок із земельною ділянкою та господарськими будівлями для утримання худоби і птиці, зберігання речей, продуктів та реманенту . Віднайдені архівні матеріали засвідчують, що у складі кожного двору розташовувалися, зокрема, хлів, стодола та льох. До категорії садибних належать і всі види блокованих будинків. В даному випадку, поруч з одноквартирними, зустрічаємо переважаючу забудову двох- і трьохквартирних блокованих будинків, що в сукупності становлять типологію житлової забудови у відповідності до об’ємно-планувальної структури. За поверховістю усі без виключення житлові будинки колонії належать до малоповерхового типу, який, проте, включає будівлі як одноповерхові, так і мансардні.

Окрім класифікаційних особливостей, забудова колонії відрізняється низкою ознак, що є спільними для різних типів будівель саме чеського поселення. Перш за все, серед них варто звернути увагу на матеріал огороджуючих конструкцій. Чехи будували стіни з «батіни» – висушених на сонці блоків з глини і полови, обкладали жовто-коричневою цеглою і не білили . Покриття будинків двоскатне, дуже рідко-напіввальмове, з листового металу, з'єднання і кріплення елементів якого виконувалося за допомогою подвійного стоячого фальцу. Матеріалом покрівлі слугувала жерсть — тонкий листовий метал покритий оловом з товщиною листа близько 0,8-0,9мм.

Цікаво зауважити, що ряд елементів чеських будівель мали особливе значення з точки зору естетики. Наприклад, лучкова надвіконна перемичка, використання якої є характерною рисою чеського зодчества, виконувала, також, декоративну функцію відіграючи роль сандрика з дугоподібним фронтоном. Будинки мали досить розвинений цегляний карниз. Характерним, також, є розбиття площини фасаду на прясла за допомогою лопаток та огинаючих лопаток на кутах будівлі, які одночасно виконували функцію декоративних елементів, акцентували увагу на блокованій структурі будівлі.

Відзначалось певними особливостями і сільське господарство чехів. Чеські поселенці вирощували різноманітні культури, яких на Волині, через нестачу коштів для її подальшої обробки, майже не сіяли – окрім зернових, а також цукровий буряк, картоплю, люцерну. Чехи привезли з собою металічні плуги, борони, культиватори, яких волинське селянство, ще не бачило. В якості добрива почали використовувати перегній, завдяки чому отримали високу урожайність.

В.Оліч у своїх мемуарах писав, що вже в 1869 р., побувавши в чеських селах, генерал-губернатор Південно-Західного краю був вражений "зразковим веденням господарства, виглядом добре одягнених людей, ситої худоби, наявністю борон, плугів і інших сільськогосподарських машин, що були відомі на Русі більше з ілюстрацій". Далі автор підкреслював, що до приходу чехів на Волинь у господарствах селян на 90 % панувала трипільна система, багаторічних та просапних культур не було взагалі. За прикладом чехів українці почали садити картоплю у полі, краще орати землю, застосовуючи замість рала чеські плуги, сіяти конюшину, ввели нові сорти злакових. Я.Ауерган говорить про примітивне селянське господарство на Волині до появи чехів, про те, що ґрунти не удобрювались, а"гній замість полів селяни вивозили або на дороги, або у водоймища".

На нашу думку, ці твердження є надто категоричними й упередженими, хоч частка правди в них і є. Розвитку господарства у чехів сприяло значне поширення грамотності. Воно дозволяло чехам користуватися для покращення рільництва, тваринництва та інших галузей господарства рекомендаціями численних чеських та російських посібників.

На початку ХХ ст. земства широко пропагували чеський спосіб господарювання. Газети писали про властиву чехам культуру праці, їх кращу агротехніку, вміння раціонально вести господарство тощо. Автор дослідження сільського господарства у Київській губернії робив висновок, який можна застосувати і до Волинської губернії: "Чеські господарства можуть бути показником тих успіхів, які доступні середнім селянським господарствам при певному рівні культури" [1].

Волинські чехи продовжили знамениті традиції вирощування, сушки хмелю та пивоваріння. Тільки в Дубенському повіті вони заснували декілька пивоварень – в Дубно, Мирогощі, Семидубах.

В Житомирі з 1908 р. діяло "Товариство хмелівників", яке мало навіть свій друкований орган "Листок хмелівника". Воно поширювало передовий досвід, сприяло розширенню площ під цю культуру, допомагало початківцям у придбанні якісного насіння, великим господарства [1].

Колоністи багато уваги приділяли розвитку освіти. Майже в кожному чеському поселенні була своя школа, молитовня. Так, у 1890 році у 23 школах на Волині навчалося 1162 чеські дитини, із них 436 дівчаток. 21 школа утримувалася тільки на кошти чехів, 6 – на дотації казни, у 8-ми навчалися російські та українські діти.

Для чехів, які вже мали освіту і претендували на посаду шкільних учителів, були відкриті спеціальні курси при Острозькій вчительській семінарії.

Здобуття освіти в середніх і, особливо, у вищих навчальних закладах коштувало дуже дорого. Базових знань для вступу до гімназії чеські початкові школи не давали, тому багато коштів потребувала підготовка до вступних іспитів. Протягом 9 років навчання для учнів доводилося наймати у місті житло і платити за харчування. Ось чому, більшість чехів вважали, що вища освіта для роботи на землі зайва і є навіть шкідливою для молоді, бо учні "набирались" чужої культури, а іноді брали участь в антицарських виступах. А це все тяжіло додатковими переслідуваннями батьків і взагалі іноземних поселенців з боку царської влади. Тому чехи намагалися, щоб їхні діти набули лише професійних навичок, які допомогли б їм у майбутньому прогодувати свою сім`ю. Хоча поселенці займали таку позицію щодо середньої та вищої освіти, за переписом 1897 р. на Волині грамотою володіли тільки 17,2 % всього населення, а серед чехів цей показник сягав 59%. В 1870-х роках у Глинську, Семидубах, Мирогощі та деяких інших чеських поселеннях виникають своєрідні клуби. Це були, як правило, окремі приміщення у шинках, де можна було почитати газети, журнали, послухати оркестр, подивитись виставу.

Із заснуванням перших чеських колоній на Волині рознеслася слава про чехів, як про чудових музикантів. В багатьох сім`ях діти грали з дитинства на скрипці чи на якомусь із духових інструментів. Тому чи не першими громадсько-культурними осередками в чеських селах стали самодіяльні оркестри. Багато бідняків-чехів грою в оркестрі на весіллях, у неділю та під час різних свят поповнювали бюджет своєї родини.

Організовувалися в багатьох колоніях і самодіяльні театри. Найбільший з них був у Чеському Борятині Дубенського повіту. Найчастіше режисерами в таких театрах були вчителі, а артистами – сільська молодь і школярі. Серед п’єс, які ставилися на аматорських сценах, найпоширенішими були ті, що присвячені життю Я.Гуса, Я.Жижки та побутові комедії.

Значний вклад чеських учених у розвиток науки. Так, у Харкові працювали О. Дурович, В. Лямбль, Ч. Шеруль, в Одесі — В. Пахман, у Києві— В. Цих, В. Томса, С. Паліш, А. Паночіні. З 1948 року і до виходу на пенсію працював викладачем чеської мови у Київському університеті В. Волейник, який підготував не одне покоління богемістів.

Життя чеських поселенців в Україні висвітлювалося на сторінках часописів «Руські Чех» (1906-1908 рр.), редактором якого був доктор Вондрак, і «Чехослован» (1911-1914 рр.), видавцем і редактором останнього був відомий чеський журналіст Венцеслав Швіговський.

В кінці 70-х років потік чеських переселенців на Волинь зменшився. Це було пов'язано з відміною пільг і введенням для чехів з 1874 року військового обов'язку. Як повідомляв Київський генерал-губернатор, кількість переселенців за три роки (з 1878 р.) зменшилась у порівнянні з попередніми у 3,5 рази, а придбання ними землі у 5 разів.

Волинські чехи завжди вважали себе невід’ємною частиною чеського народу, незважаючи на те, що покоління, яке народилося на Волині, батьківщина була незнайома. Завдяки родинному вихованню дусі патріотизму, чехам вдалося зберегти народні звичаї, мову, культуру в далечині від Батьківщини.

Література


  1. Бармак М. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796 – 1914 рр.) / М.Бармак. – Тернопіль: , 1999. – С. 89-99

  2. Воронин А. Об иностранныхпоселенцах в Юго-Западном крае / А.Воронин . – С. 11-12

  3. «Бланік» – організація Руху опору волинських чехів [Електронний ресурс ] / С.Шульга – Режим доступу. : http://www.kby.kiev.ua/komitet/conference/Shulga.pdf

  4. Типологічні особливості забудови чеських колоністів на Волині / [авт.. тексту С. Омельчук]. – Рівне, 2013. – С.10-13

  5. Чешская эпопея Волыни [Електронний ресурс ] // «Зеркало недели. Украина». – 2013. – №22. – Режим доступу : http://gazeta.zn.ua/history/cheshskaya-epopeya-volyni-_.html

Морару Діана,

студентка історичного факультету

Житомирський державний університет ім. І.Франка

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук,

доцент Власенко О.М
Міжетнічні зв’язки громади волинських чехів з українцями
Тисячолітня історія українсько-чеських культурних, політичних та економічних зв’язків підтверджує їх велику роль у цій історії та особливий статус в історії Волині, регіону, де такі зв’язки були найбільш інтенсивними. Унікальна сторінка нашого спільного минулого – це масове переселення чехів на Волинь в 60-70-х рр. XIX ст. і заснування ними на цих віддалених рубежах Російської імперії десятків чеських поселень. Тоді в безпосередні господарські та культурні контакти вступили десятки тисяч українців та чехів, і ці контакти тривали протягом життя кількох поколінь, аж до тривожних 80-х років ХХ століття, коли у зв’язку з чорнобильським лихом багато жителів двох компактних чесько-волинських поселень – Малинівки і Малої Зубівщини, що на півночі Житомирщини – у більшості своїй вирішили повернутися на батьківщину предків, до Чеської Республіки.

Перші чеські поселення на території Волині виникли після скасування кріпосного права в Російській імперії. Чеська колонізація стала самобутнім історичним явищем. Вона була наслідком складних соціально-економічних та політичних чинників як в Австро-Угорщині, так і в Російській імперії. Причини переселення до Російської імперії у різних верств чеського населення були різні: бідність, безземелля, безробіття, духовна пригніченість, а над усе – пронімецька владна політика в Чехії. Певну роль зіграла також розруха в північно-східній Чехії, Моравії, що було спричинено австро-пруською війною 1866 р.

Про те, що на Волині було багато чехів свідчить клопотання випускника філософського факультету Карлового університету М. Немечека про висвячення його в диякони та прийняття до Волинської єпархії задля служіння «справі православ’я в середовищі його співвітчизників-чехів». Одразу по завершенні навчання, у червні 1891 року, єпископ волинський і житомирський призначив Немечека на посаду чеського місіонера Волинської єпархії. Починаючи з 1895 року, він видавав у Житомирі «Pravoslavný Kalendář», а в 1902 році побачив світ його опис чеських колоній Волині «Sborník české společnosti zemêvêdné».

На Волині чехи були зосереджені в основному у Луцькому, Дубненському, Новоград-Волинському і Житомирському повітах. Переважна більшість чеських колоністів проживали в сільській місцевості, займались землеробством, хмелярством, тваринництвом та різними ремеслами. Однак щодо питання міжетнічного взаємозв’язку висуваються різні погляди взаємовпливу чехів та українців. Українські історики та етнографи радянської доби у контексті тогочасних ідеологічних настанов зазвичай підкреслювали взаємозв’язки «двох братніх народів», економічні та культурні взаємовпливи чехів та українців, що формувалися унаслідок тісних близьких контактів місцевого населення та колоністів. На підтвердження такого підходу в українській історіографії наводяться конкретні історичні факти та об’єктивні аргументи. Зокрема, такі: по-перше, частина колоністів розселялася серед місцевих мешканців, де в змішаних поселеннях жили в окремій частині села або на окремій вулиці; по-друге, упродовж десятиріч спільного проживання з українцями колоністами було накопичено позитивний досвід взаємодії в сфері духовного життя; як правило, чехи відвідували місцеві православні церкви; по-третє, слов’янське походження чехів сприяло їх зацікавленому ознайомленню з українськими традиціями; по-четверте, в побуті поруч з чеською мовою колоністи нерідко вживали запозичення з української, польської, російської мов. Натомість, у чеських працях стикаємося з протилежними підходами – наголошується роль чехів, як єдиного носія господарського прогресу та побутової культури на відсталих західних теренах Російської імперії. Підсумовуючи такі погляди, варто погодитись з професором Масарикового університету Ярославом Вацуліком, який у своїй багатотомній праці «Історія волинських чехів» доходить висновку, що, «хоча чехи мали вплив на середовище, у якому жили, середовище також впливало на них».

Дослідники у цій галузі стверджують, що співробітництво і взаємодія в господарській діяльності, культурному житті та побуті, які були викликані проживанням в іноетнічному середовищі, створили підґрунтя для розвитку чехів Волині як особливої етнорелігійної групи, традиції, мова та спосіб життя якої зазнавали суттєвих змін. Це підтверджують висновки численних етнографічних експедицій та досліджень 20-30 років ХХ століття. Зокрема, у листі до професора Рихліка від 1929 року, дописувач М. Когоут зазначає: «В нас ще зберігаються старі звичаї та обряди. Суворо дотримуються релігійних свят. Але молодь, на яку вплинули радянські погляди, ставиться до цього не так серйозно». В іншому листі повідомляється: «Внутрішній вигляд кожного житла досить приємний, хоча вже відчувається українізація в стилі. В кожній кухні є піч, здебільшого – цегляна, яка додає затишку під час інтимних вечірок, негоди та в осінні дні».

Отже, розташовуючись на землях, які здавна були заселені корінним українським населенням, навіть при збереженні певної відособленості, колоністи змушені були вступати з ними в різнобічні контакти; перебування в іноетнічному середовищі накладало відповідний відбиток на життєдіяльність іммігрантів, у свою чергу іноземна колонізація привносила нові риси в культуру місцевого населення.

Найпомітнішими наслідками адаптації чехів до нових умов життєдіяльності стали масовий перехід колоністів до православ’я й білінгвізм. Перехід до православ’я відбувався під тиском влади. Загалом станом на 1889 р. у православ’я перейшло 8699 чеських колоністів Волинської губернії. Однак такий перехід нерідко мав формальний характер для чеської громади, яка потайки продовжувала дотримуватись католицьких обрядів.

Неоднозначним було ставлення до поширення православ’я в чеському середовищі і з боку російських можновладців, частина яких вважала, що перехід православних чехів під захист Синоду ускладнював застосування до них репресивних заходів, як до інших іновірців.

Особливу симпатію до чехів з боку українців викликала їх освітньо-культурницька діяльність. Забезпечення якісної освіти для дітей чехів, які проживали в Російській імперії, було одним із основних завдань. Засновуючи у своїх колоніях початкові навчальні заклади, чехи привнесли на українські землі виплекані в Богемії духовні цінності й педагогічну культуру. Керівництво чеськими школами здійснювала училищна рада, що складалася з трьох обраних і підзвітних громаді членів. Учитель забезпечувався платнею в розмірі 140–250 руб. на рік, квартирою та опаленням. Більшість шкіл, завдяки зусиллям громади, мали зручні приміщення, географічні карти, картини з природничої історії, класні дошки, бібліотеки. Навчально-виховний процес був пронизаний римо-католицькими духовними впливами; викладання здійснювалось чеською мовою. Російська вивчалась як іноземна. Відданість чехів шкільній справі та дисциплінованість була справді вражаючою, наприклад, у грудні 1887 року батьки відправляли до чеської Терешненської школи дітей, незважаючи навіть на те, що родина вчителя захворіла на віспу.

В роки так званої «коренізації» в 20-30х роках ХХ ст. чеське населення почало активно добиватися відкриття офіційних чеських шкіл.

Чеське населення Житомирщини активно включилося в процес «коренізації», досягло певних успіхів у національно-культурному житті. Так, відбувається з’їзд чеських колоністів Волині, видаються чеською мовою газети комуністичного напрямку – «Kronika», «Volynska Pravda», «Revoluce».

Проте чеську інтелігенцію постійно глибоко хвилювала проблема виживання їхньої спільноти в Україні. Вона, як ніхто інший, відчувала, що на практиці, незважаючи на декларовану політику «коренізації», влада з недовірою і пересторогою ставиться до спроб відродження чеської культури. Дійсно, доба «великого терору» не оминула чеську громаду. Чеську інтелігенцію тодішній політичний режим робив об’єктом цькування та репресій через те, що вона, маючи тісні контакти в середовищі чеського заможного селянства, могла поширити досвід «господарської опозиції» на інші версти населення та очолити цей процес. Цим вона була небезпечна радянській владі. Найбільш резонансною справою щодо чехів Житомирщини у період «великого терору» була так звана справа «військово-повстанської шпигунської організації» «Чеське дружество», яка була сфальсифікована у 1938 р. Серед представників чеського етносу в Україні, що стали жертвами репресій, неможливо не згадати професорів Євгена Рихліка і Олександра Янати, талановитих педагогів Ярослава Боучека і Яна Волседалека, краєзнавця і винахідника Стефана Кржижанека та інших.

Завершуючи висвітлення питання міжетнічного взаємовпливу волинських чехів та українців, варто закцентувати на тому, що на українських землях народились діячі, які зробили внесок в культуру Чехії та України водночас. Зокрема, на початку ХХ ст. у Житомирі проживав відомий музикант і мистецтвознавець Ернст Несвадба, який очолював міське музичне товариство. Уродженець села Вільшанки знаний чеський педагог і етнограф Є.А. Рихлік загинув у сталінських енкаведистських застінках. 10 листопада 1906 року в селі Новини Чеські (нині Новини) Малинівського району Рівненської області народився Володимир Лібовицький. В 1923-му він поступив до танцювальної школи Василя Авраменка, яка тоді щойно відкрилася в Рівному. В грудні 1938-го року В.Лібовицький став головним режисером театру «Нова сцена» в столиці Карпатської України в м.Хуст. В «Новій сцені» він поставив, або відновив п’єси «Запорожець за Дунаєм», «Запорозький скарб», «Ой, не ходи Грицю», «Пошились у дурні», «Часи минають» та інші. Найуспішнішою його постановкою була драматична поема Олександра Олеся «Над Дніпром», на прем’єрі якої був присутній і сам автор. Та справжнім шедевром театрального мистецтва мала бути інсценізація поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки», яка не відбулась через окупацію Західної України.

Окреме місце посідає роль чеської літератури в середовищі поселенців. Одним з найвідоміших чеських поетів, життя яких пов’язано з Україною, був Ян Поспішіл, творчість якого розпочалася в Україні, однак, розцвіла вже після рееміграції в Чехії. Він народився на українське Різдво, 7 січня 1921 р., у волинському селі Глинськ на Рівненщині і походив з родини, яка була добре відома серед чехів України і Росії в другій половині XIX – на початку XX століття. Його вірші – «Dumka», «Setkání s mládím», «Po čtyřicetí letech», «Vesničko moje na Volyni», «Ukrajinská noc», пройняті мотивом туги за Україною, за минулим. Ці рядки свідчать, що, незважаючи на радість від повернення на історичну Батьківщину, його душа розривалася між Чехією й Україною. І хай поет писав рідною чеською мовою, однак, вся його творчість випромінює незнищенну любов реемігрантів всіх поколінь до рідних сіл і міст, Волині і України. На жаль, поет є маловідомим українському суспільству. Приємно відзначити те, що вірші його вже перекладаються українською мовою.

В останні роки з’явилось багато наукових праць про чесько-українські культурні взаємозв’язки. Значним внеском у розвиток чесько-українських культурних відносин стало проведення кафедрою україністики Оломоуцького університету (Чехія) Міжнародних наукових конференцій «Україністика на порозі нового століття і тисячоліття: проблеми мови, літератури і культури», в якій беруть участь викладачі Житомирського державного університету імені Івана Франка. Ці конференції , які згодом стали симпозіумами, проходять два роки і їх було уже 7.

Піднесення українсько-чеських культурних взаємин в умовах незалежності нашої держави до рівня європейських культурно-освітніх структур сприяє створенню самобутніх творів у літературі, музиці і живопису митцями обох народів.

Отже, колонізація чехів на Волині 60-70-рр. ХІХ дала новий імпульс міжетнічним культурним зв’язкам двох народів, які були закладені ще до імміграції та створила підґрунтя для тісного їх співробітництва в сьогоденні.

Герасимчук Оксана,

студентка ННІ філології та журналістики

Житомирський державний університет ім. І.Франка

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук,

професор Березюк О.С.
Внесок волинських чехів у соціально-культурне життя Житомирщини
Перші поселенці чеського походження з’явилися в українських землях ще в ХІІІ ст.. – на півночі Галицького князівства, згодом у ХІV – XV ст. вони перемістилися до Львова та кордонів Молдови [2].

Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з XV ст. став містом, яке притягало увагу господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «чех», «чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У XV ст. війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-их pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чесько-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський [4].

У XVIII – XIX ст. на українських землях жили відомі чеські музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від міста до міста. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну чехи-купці, ремісники з Моравії, а до Галичини і Буковини як австрійські службовці. Популярними були чеські бровари, яких було досить багато.

Але значна кількість чехів приїхала в Україну у 60-70 х роках ХІХ ст.. у пошуках праці. Царський уряд, зацікавлений у розвитку промисловості, сільського господарства Південно-Західного краю, запропонував їм низку пільг : їх звільняли від податків і військової повинності, вони мали адміністративне самоврядування тощо [3].

Тому в 1860-х pp. чехи почали селитися в Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, головним чином на Волині. У Рівному було створено спеціальну комісію для поселення. На вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицькі землі, найбільші з них у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому та Житомирському повітах, а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані [4]. Великими поселеннями були села.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — села Табір, Богемка, Царевич, біля Мелітополя село Чехоград. В 1870р. царський уряд дозволив чехам приймати російське підданство. Вони записувалися до селянського стану і підлягали місцевій адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або створювати свої власні волості. Так було утворено чотири чеські волості: Рівненську, Дубенську, Луцьку і Купичівську; інші чеські поселення належали до українських волостей. Чотири такі волості мали власні школи. У 70- х рр.. ХІХ ст.. існувало вже 17 шкіл , підпорядкованих волосним управлінням, але 1891р. царський уряд ці чеські волості розформував [5].

Отже, всіх чеських поселень було близько 130, а чисельність чехів доходила на поч. ХХ ст. до 65000. Наприклад, тільки у Волинській губернії проживало 27670 чехів. Майже всі чехи прийняли православну віру , але частина з них залишилася протестантами (чеські брати). Довгий час чеські поселення зберігали свій національний характер, хоч перебрали деякі риси побуту з українського оточення. У містах чехи асимілювалися швидше. Завдяки доброму володінню сільського-господарською технікою та методами хліборобства, чехи ставали заможними, відкривали свої школи, пресу, товариства та кооперативи. З Чехії привозили сільського-господарські машини. Організацією та технікою ведення господарства чеські меншини впливали на сусідні українські поселення.

Чехи селилися місцинах біля великих доріг, в глибинці прокладали шляхи. Будували 2-4 – кімнатні будинки з кухнею та коморою. Сільськогосподарські знання чехи відновлювали читанням різних спеціальних часописів . Особливо поширеним на Волині був «Чеський Рольник» [6]. Окремі чеські колонії існували також у Херсонській, Таврійській, Подільській, Катеринославській губерніях, в Одесі, Харкові, Чернігові, Полтаві та багатьох інших містах України. Центром політичного та культурного життя чехів став Київ.

У 1880-1890 рр. активізується громадське життя чехів Києва. Їхньому згуртуванню сприяли вистави аматорських театрів, екскурсії, преси тощо. Великого розголосу набув урочистий бал, влаштований у 1900 р., в якому взяли участь і представники волинських чехів. На початку ХХ ст. було засновано Чеське освітнє товариство,а пізніше фізкультурне товариство «Юг», на базі якого у 1905 р. створено громадське об'єднання київський «Сокіл». На сцені Українського театру в Києві була поставлена опера чеського композитора Б.Сметани «Продана наречена». В Україні регулярно збирали пожертви для підтримки національних шкіл Чехії. Кошти пересилались на адресу організації «Матіца шкільна», під патронатом якої перебувала чеська освіта в Австро-Угорщині.

З метою створення власної національної школи чеською громадою Києва було створене культурно-просвітнє товариство імені «Яна Амоса Коменського», яке тривалий час залишалося центром культурного життя чехів. З ініціативи цього товариства було відкрито чеську школу в м.Києві, де навчалося близько сотні учнів, які бездоганно володіли чеською та російською мовами. Очолював цю школу талановитий педагог, волинський чех Ярослав Боучек.

Визначною подією став вихід 17 жовтня 1906 р. першого номера політичного тижневика «Рускі Чех», видавцем і редактором якого був Вондрак, найактивніший популяризатор чеської музичної культури в Україні. «Рускі Чех» належав до часописів, що виступили на захист і підтримку української культури. На його шпальтах уперше був надрукований повний переклад поеми Т.Шевченка «Єретик» чеською мовою, який здійснив Н.Жерновський.

Під час українського національного відродження в Галичині та на Буковині багато видатних діячів української культури і науки, зокрема З. Доленга-Ходаковський, Д.Зубрицький, члени «Руської трійці» М.Шашкевич, І.Вагилевич та інші, тісно співпрацювали з П.Шафариком, активним діячем чеського і словацького національного відродження. Його наукові праці «Історія слов’янської мови та літератури всіма наріччями», «Про походження слов’ян», «Слов’янська етнографія» мали в той час неабияке значення. Існують переконливі докази, що відомий політичний діяч, гетьман Війська Запорозького в екзилі Пилип Орлик веде свій родовід із Чехії.

Велика кількість чехів проживала і проживає також на Житомирщині. Житомир як адміністративно-культурний центр Волині був завжди економічним, культурним осередком. Він притягував людей до себе по різних адміністративних справах, а також для купівлі та продажу. Тут зустрічалися, знайомилися, дізнавалися, що робиться в окремих колоніях, одним словом, взаємно зближувалися. Так, за переписом 1911 р., на Волині налічувалось близько 130 чеських колоній та 65 тисяч чеських поселенців.

Чехи почали впроваджувати свої способи хліборобства та вирощування нових культур. Усе це суперечило українській селянській традиції і спершу не могло не викликати непорозуміння, навіть протидію корінного населення, але, переконавшись у певних перевагах такого способу господарювання емігрантів, поступово з'явились і спроби його наслідування. Поступово виник ряд змішаних приватних торговельних підприємств, які забезпечували продаж продукції хліборобства та сільськогосподарських машин, завезених з Чехії. Серед переселенців було 65% католиків, решту становили реформовані євангелісти, прихильники інших конфесій. Під тиском русифікаторської політики згодом 75% чехів перейшли в православну віру.

Про школу чехи дбали протягом всього свого перебування в Україні. Забезпечення вчителів та шкільного приміщення вважались добре вкладеним капіталом. З Чехії виписувалася література з культури землеробства та багато белетристичних видань, які зосталися у спадок радянським чеським школам і здебільшого були вилучені з обігу органами політичного нагляду. Справді високорозвинену шкільну мережу чехам зробити не вдалося, але в кожній колонії чи громаді траплявся вільніший та схильний до інтелектуальної праці селянин, якому доручали початкову освіту дітей. Згодом деяких з цих селян-педагогів відряджали до Чехії для набуття ними професійної освіти.

1 серпня 1921 р. з ініціативи чехословацького відділення Волинського губернського комітету Української комуністичної партії (більшовиків) було скликано Перший з'їзд чеських колоністів Волині. З'їзд проходив у Селянському будинку в місті Житомирі. Делегатами з'їзду були викладачі – вчитель Боучек та Євген Рихлик. Завдяки їхній ініціативі з'їзд не став лише політичним мітингом бідноти, а спрямував свою увагу на культурний розвиток чеської спільноти.

У 1923 році в середовищі чехів Волині виникає ідея створення організації під назвою « Чехословацьке Народне Об’єднання».

Адже саме Житомирщина є одним з тих регіонів України, де широко розгорнулася чеська колонізація , яка почалася ще в 1870-х роках. Перша чеська колонія тут в селі Вільшанка Чуднівського району заснована 1874 року, в селі Високе Черняхівського району в 1878 року, в селі Зеленщина Червоноармійського району в 1879 року , Крошня – 1880 року. Це п’ять найбільших чеських колоній у Житомирському повіті , які завжди були самостійними та окремими адміністративними одиницями , тобто мали свого чеського старосту та інше. Від них походили дрібні колонії в селі Івановичі – 1892 рік, в селі Виногради та в с.Плехова – 1890 рік, в селі Кручинець та в с.Аліновка – 1893 , в селі Городище та в с.Горбаші. На Житомирщині в середині 20-х років ХХ ст. жило понад 4000 чехів. Головне заняття чехів – землеробство. Із спогадів Валентини В’ячеславівни Шварц (Борисова) 1926 року народження, можна дізнатися, що чехи переважно сіяли пшеницю, жито овес, вирощували картоплю, буряки. Чехи працювали всією родиною, родичами, інколи допомагали сусіди. В кого землі було більше, ті жили заможніше.

Щодо культури та освіти України чехи Житомирщини стояли нижче від інших чеських поселень. Організація національних чеських шкіл починається з 1923 року. Вихідцями цих шкіл були етнограф Євген Антонович Рихлік, уродженець с. Ольшанка Чуднівського р-ну, працював доцентом у Київському університеті, проводив дослідження про розвиток чеських поселень. Проте ця робота так і не була надрукована, тому, що в 1931 р. Є.Рихлік був репресований і помер на засланні. Чехом був видатний український письменник Василь Земляк (В’ячеслав Сидорович Вацик). Його повісті «Рідна сторона» (1956р.), «Кам’яний брід» (1957 р.) та інші були написані у Житомирі.

В післявоєнні роки на Житомирщині працювали видатні лікарі-чехи: Пишель Ярополк, Вабець Людмила, Пишел В’ячеслав, Перглер Володимир, Вабець Поліна та інші.

В умовах незалежної України, чехи нарівні з іншими національними меншинами дістали можливість вільно влаштовували своє життя. З 1991 року в м. Житомирі існує Спілка Волинських чехів. Засновниками Спілки є сестри Литвинець Анна та Снідевич Емілія. Родом сестри походять з Чеського поселення – колонії Мала Зубовщина з родини лікарів. Підтримали та допомогли створити Чеське товариство їх друзі та родичі: родина Тарасенка В’ячеслава, Гашек Володимира, Перглери, Цімбровичі та інші. Коли більшість родичів виїхали до Чехії в 1991-1994 роках по програмі переселення, сестрам вдалося об’єднати Чехів м .Житомира (Крошня Чеська) та області: Вільшанське, Окілок, Івановичі, Словечно, Крученець, Високе Чеське та інші.

Основною метою діяльності товариства на той час було сприяння всебічному розвитку чеської культури, мови, збереження та розвиток фольклору, відродження духовних і культурних традицій, народних обрядів та свят, захист громадських та соціальних прав, честі та гідності чехів України. Видатну роль в житті товариства відіграють родини Єфимових, Новаків, Черних, Юшкових, Денисюк-Сищикових, Романових, Хмари, Слами, Гербеди, Чижевських, Борисових-Шварцових, Вікарчук, Гайдалович та багато інших. В товаристві створено дитячий та дорослий ансамбль, які приймали участь у фестивалі «Чеський плес», де збираються чехи зі всієї України, у фестивалях «Поліська родина», «Ми діти твої, Україно» та інші.

Чехи, які мешкають на Волині, внесли істотний вклад у розвиток економіки, культури , науки України. В національних чеських селах на Волині компактно проживає понад три тисячі чехів (Мала Зубівщина, Малинівка та Пухів на Житомирщині; Миколаївка на Вінничині). В побуті зберігаються чеська мова, звичаї, обряди, працюють товариства «Голендерські чехи» в с.Миколаївка Вінницької обл., «Матіце волинська» (м.Луцьк), «Волинські чехи» ( м.Житомир), «Вишеград» (м.Київ) та інші. Головними умовами свого національно – культурного відродження товариства вважають збереження мови, розвиток національної освіти, відкриття шкіл з чеською мовою навчання у місцях компактного проживання, видання чеської газети, підготовку вчителів. Поки що лише у Львівському національному університеті готують фахівців чеської мови і літератури.

Чеськими національно-культурного відродження товариства проводяться різноманітні культурно – мистецькі заходи, зокрема свята й фестивалі чеської культури , фольклорно-етнографічні свята, створено чеські художні самодіяльні колективи.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconКнига Пам’яті України. Житомирська область. Житомир, 1995. Т с. 240. Житомир, 1998. Т. 12. С
Поховано близько 15 тисяч військовополонених, які померли від голоду І хвороб та розстріляні німецько-фашистськими окупантами у концентраційному...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconДо 160 річчя від дня народження Івана Франка
На сцені портрет І. Франка, прикрашений вишитим рушником, живими квітами. На видних місцях залу – цитати з творів Франка, висловлювання...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconТема україна в першій світовій війні
Назвіть подію Української революції, пов’язану з географічними об’єктами: а Крути; б Харків; в Житомир
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconІнтимна лірика І. Франка. Збірка «Зів’яле листя»
...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconЧернігівська міська централізована бібліотечна система Центральна бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
Д 44 Дивосвіт поезії Агнії Барто : бібліографічна подорож для юного читача / упоряд. Н. Крижановська; відп за вип. Н. Власенко. –...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconПроблема лідера І нації у поемі Івана Франка
Франка. Ця поема – наче айсберг: читач бачить текст, як маленьку вершину, а вся велич І могутність поетової ідеї схована
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconЯ. Франка (до 160-річчя від дня народження)
Президент України Петро Порошенко підписав Указ №687/2015 Про вшанування пам’яті Івана Франка у зв’язку з 160-річницею від дня народження...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconПитання для вступних випробувань
Франка з його оточенням, із провідними І менш відомими митцями й політиками, розкриття художніх контекстів та інтертекстів зі стратегічною...
О. М. Власенко Вид-во жду ім. І. Франка Житомир iconБіографія Івана Франка та вірші зі збірки "Зів'яле листя"
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка