О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні



Сторінка10/16
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

Як річки ставали богами
Проблеми гідронімії Наддніпрянщини – це таємниці вітчизняної історії. Деякі з них пов'язані з далекою і цікавою добою фракійських реліктів, коли відчувався вплив племен, одномовних з гетами, даками, пеласгами. Дослідження окремих гідронімів наближає нас до часів передісторичних, до світогляду людини, коли вивчення нею природи ще не позбавилося міфологічних уявлень – антропоморфізму.

Вивчаючи назви річок, треба широко розглядати весь ареал гідроніма і користуватися даними етнографії, бо саме з міфологічною мовою тієї доби пов'язані важливі елементи стародавньої історії та назв великих річок. На жаль, етнографічні матеріали, зібрані ще минулого століття, з питань слов'янської космогонії та міфології й досі чекають на поглиблене вивчення.

В назвах великих річок маємо гідроніми, похідні від імен головної богині індоєвропейців і праслов'ян Великої Матері – втілення води – Дани-Тани. Таким гідронімом є стародавня назва священного Дону – Танаїс. Отже, Тана (з додатком еллінського іs) становить назву священної ріки Таnаіs (Дону) І тис. до н.е.

Як повідомляють дослідники, поява кочовиків-скіфів збігається із занепадом місцевої культури, а тоді вже починається еллінська колонізація Надчорномор'я.

Отож маємо звернути увагу на деякі елементи світогляду в населення трипільської культури на Наддніпрянщині та топонімічну й гідронімічну творчість пізнішого населення цієї області й міста-держави Танаїс на Дону. [160]

Місто Танаїс цікаве тим, що тричі руйнувалося та Потім підбудовувалось, його перше городище С. Жебельов уважав доеллінським. Статистика імен, знайдених по містах Боспорського царства, показала найбільший процент місцевих імен порівняно з еллінськими саме тут (40 процентів).

Одноіменні місто-держава й священна річка звалися ім'ям богині Танаїс. Археологічні, історичні та етнографічні матеріали свідчать про походження богині з території трипільців.

Територія Північного Надчорномор'я мала давні контакти з Малою Азією та Середземним морем. «Контакти ці йдуть далеко в глиб століть й виявляються вже в культурах неолітичної та енеолітичної доби, – пише В. Лапін. – Це позначається на характері життя, кераміці, релігійно-космогонічному світогляді». Проте Тана, що її ім'ям звалися місто й річка Танаїс, була богинею трипільців, хоч у Малій Азії також знали богиню Танаїс (Тану).

Давнішою назвою богині в Анатолії була фінікійська Астарта (іудейська Аштарет, ассірійська Іштар) – теж люнарна богиня – матір буття – втілена вода.

У трипільців, на території України (Київщина) і в колишній Фракії сучасна археологія засвідчує цю люнарну богиню з IV тис. до н.е.

В. Даниленко вважає, «що доба трипільської культури від середини IV тис. до н.е. й до кінця III тис. до н.е. є до того ж періодом розкладу індоєвропейської єдності». Може, тому трипільська Велика Небесна Мати у пізніших народів набула інших назв, лишаючись тією ж богинею – втіленням води.

Крітомікенська Ма-Дівія, Ма-Кападокія, Кибела, Велика Мати Фрігії, скіфська Діана та ірано-скіфська Апі всі вони є втіленням води, як і запозичена з Дніпра еллінами люнарна богиня Артеміда, котра ототожнюється потім з богинею Місяця й води в етрусків і римлян – Діаною.

В народів тієї далекої доби великі річки обожнювалися. Назви видатних річок і міст часто були відміфонімічними гідронімами й топонімами (Танаїс, Афіни, Вавілон і т.ін.).

Якщо на Південному Сході місто Танаїс називалося ім'ям великої богині не без участі численних готських племен, то й на Південному Заході місто Атена – Athenae (Афіни) було засновано в доеллінський час фінікійськими племенами (пеласгами), сліди яких мово-[161]знавці знаходять і на Дніпрі (М. Марр). Місто Атена одержало свою назву від імені тієї ж богині Тан-Дани, котра, за найстародавнішими міфами, була повелителькою хмар і блискавки. Місто почалося з фортеці Пеларгікон, де в доеллінський час вже існував храм великої богині.

Ім'я богині Дани протягом кількох тисячоліть до нової ери пережило якийсь звуковий змінний процес, що в першу чергу позначився, мабуть, на зміні наголосу, який перейшов з другого складу на перший (можливо, в II тис. до н.е.).

Первісне Дана, як Мана, Марена, або Морена, перейшло в Дана. Остання назва, що її М. Костомаров пров'язував а функцією Дани стосовно смерті й померлих, привернула увагу О. Потебні якраз своїм незвичайним наголосом. З цієї богинею О. Потебня пов'язував міф про Зорю, ключі, росу, мед. Він писав, що уявлення цього міфа «сягають доби гімнів вед»; і це «не більше дивує, ніж те, що саме слово мед своїм відмінюванням безперервно і незалежно під стороннього впливу зберігається від часів ще стародавніших».

Вважається також, що ім'я Дана у приспівах українських, польських, словацьких пісень продовжує мовну традицію, що сягає доісторичних часів.

Стародавній звуковий процес полягає в тому, що ненаголошений а першого складу міг редукуватися в ъ (< й), а наголошений а (у другому складі) переходив в о. Про цей давній звуковий процес у говорах північного сходу сучасної Болгарії йдеться у працях відомого болгарського індоєвропеїста В. Георгієва, який недавно розшифрував етруські написи за допомогою старогрецької мови, спорідненої з мовою населення Наддніпрянщини.

Ми вважаємо, що згаданий мовний процес, який захопив говори північно-східної частини території сучасної Болгарії, був результатом мовного впливу населення Середньої Наддніпрянщини й межиріччя Дніпра й Дністра.

Відзначені мовні закономірності повинні спостерігатися й на Південному Сході – Таnаіs, і на Північному Заході – Еrіdаnus (Західна Двіна – Дуна).

П. Шафарик вважав, що Еrіdаnus. (за Гесіодом, Есхілом, Геродотом та ін.) – це Rudon пізніших письменників і, за Маркіаном, безперечно, наша Західна Двіна (Дуна).

Назва Ерідана, а пізніше Рудон, цікава з двох пог-[162]лядів. По-перше, або ця назва річки кельтською мовою означає «вода Дани», або це поєднання імен двох богів – бога Сонця Ра й богині води Дани. Щоправда, і корінь rhа в багатьох індоєвропейських мовах означає «плинність», тобто – світло і воду. Усе ж таки, мабуть, тут виступає назва поєднаних світла й води [згадаймо близнят богині Лади (Латони): Лелю (Дану) і Полеля (Аполлона)]. По-друге, назви Ерідана і Рудон цікаві й тим, що засвідчують зміну Дана на Дон, тобто вказують, що назви Еrі-Dаnа наша сучасна Дуна прибрала, мабуть, не раніше як у II тис. до н.е., тобто вже тоді, коли ім'я Дана змінило свій наголос із другого складу на перший, а потім з першого складу перетворилося на о, а друге а зникло, утворивши слово dоn (Dоn). Ця думка підтверджується й тим фактом, що, за Геродотом, реформація культу Дани у зв'язку із запровадженням культу Золотого Плуга відбулася в XVI – XV ст. до н.е. Назва Дана перестала бути назвою культу, а тому й не зберегла свого наголосу на другому складі, як, наприклад, Мана, Марена, що лишились, культовими словами.

Таким чином, давня назва Дон утворилась, на нашу думку, з імені водної богині Дана. Друга, пізня, назва Дон виникла після того, як на місце тричі зруйнованого протягом кількох століть міста-держави Танаїс прийшла нова хвиля хліборобів з Наддніпрянщини, котрі вже вимовляли назву міста й річки Дана з наголосом на першому складі. Це ім'я, за В. Георгієвим, змінило, наголошений а в першому складі на о, а другий ненаголошений а перетворився на ъ і зник. Подібно до цього мовного процесу відбулося перетворення назви Західної Двіни Еrіdаnus на Rudon.

Звичайно, в районі Західної Двіни ніколи не було іранців, і виникнення початкової назви річки та й зазначені мовні явища відбувались без їхньої участі.

Слідом за відомим фольклористом і дослідником слов’янської міфології Я. Головацьким ми дійшли висновку, що походження назви Дніпро – міфонімічне. Річка Дніпро одержала свою назву від богині полян і сіверян Дани (Девонії, Діви), що у римлян звалася Діаною.

Намагання тлумачити назви Дніпра чужомовним походженням нічого не дали. Пояснюючи назву Бористен (еллінська назва Дніпра – Бористенес) за допомогою і старогрецької мови, А. Білецький підкреслює, що раніше цю назву мав Геллеспонт – сучасні Дарданелли, і що [163] її начебто не могли дати скіфи, «якою б мовою «вони не розмовляли», «бо не жили ні на європейському, ні на азіатському їх березі».

Справді, скіфи-кочовики іранського походження, котрі, за Геродотом, кочували в Надазов'ї, цієї назви дати не могли. Проте скіфи-орачі, хлібороби-бористеніти Наддніпрянщини, кіммерійці, котрих, посилаючись на Феофілакта Сімекату, як одномовних з гетами Б. Греков вважав слов'япомовними, могли дати Геллеспонту праслов'янську назву Бористен.

Відомо, що кіммерійці разом з гетами завоювали Лідію у VII ст. до н.е., що Пелопоннес до еллінів заселяли слов'яни. Відомі зв'язки пізньої трипільської культури з крітомікенською (егейською). Спільні риси цих культур на Україні найкраще прочитуються в Усатівських курганах.

Хто ж були ці народи й про які спільні елементи їхнього світогляду й культури можна говорити у зв'язку з назвою Бористен?

За Нестором, прабатьківщиною слов'ян була Іллірія, Фракія, Панионія.

Наведемо думки радянських і зарубіжних учених. Академіки Д. Удальцов та С. Сказкін, посилаючись на античних письменників І–II ст. н.е., пишуть, що Птолемей вже знав назву словоне та що в ту добу на території України вони вже жили від Карпат і до Дону.

П. Шафарик вважав, що слов'яни прийшли на Наддніпрянщину в IV–ІІІ ст. до н.е. та І н.е. Зокрема він писав, що, за даними Птолемея, тут жили поляни, сіверяни й інші племена.

Б. Греков припускав, що предки східних слов'ян входили до складу об’єднань деяких племен скіфського часу.

Відомий слов'янознавець Л. Нідерле стверджував перебування слов'ян на Дніпрі за скіфського часу. Він писав: «Скіфи-хлібороби, котрі жили поміж Бугом і Дніпром та вище порогів і вели цілком осідлий спосіб життя, на відміну від справжніх скіфів-кочовиків (іранців. – О.З.), не могли бути будь-яким іншим народом, а лише предками східних слов'ян».

П. Третьяков, посилаючись на роботу Т. Лер-Сплавинського, каже, що до прабатьківщини слов'ян (Одра– Вісла) треба додати лісостепову Наддніпряішшну – Волинь передусім.

Щодо назви Дунаю, то Л. Нідерле здавалося, «що слов'яни прийняли кельтську назву». [164]

Нині про виникнення назв Дніпра й Дністра за часів, що передували слов'янам на території України, пише й відомий мовознавець О. Трубачов. Він робить висновок, що слов'яни перейняли форми D­nерr­ і D­nstr­ безпосередньо від даків, а не від іранців: що дослов'янські форми dūnеaрar та dūnеаstr склалися в межиріччі Дністра й середнього Дніпра; що, нарешті, гідронім D­nерr­ асоціювався насамперед із Середнім Дніпром.

Таким чином, ареал назви Бористенес відступає в добу доеллінську, доскіфську, коли інтенсивне життя буяло на Низовому Надбужжі, Наддніпрянщині та на всьому і Північному Надчорномор'ї.

З наведеного бачимо, що сказати, начебто скіфи не могли дати назву Геллеспонту (Бористенес), замало. Адже у цій назві маємо другою частиною водне thenes, що його розтлумачення потребує докладнішого вивчення тієї доби.

Але звернімося до відомих писемних джерел, в яких зафіксовані стародавні назви Дніпра Воrуsthenes, Danaper. Готський історик VI ст. н.е. Йордан, котрий пише про події І половини І тис., повідомляє, що назва Данапер була тубільною на Наддніпрянщині. Пояснюючи еллінську назву Бористенес, він пише, «що місцеві жителі звуть його Данапром (Danaper). Грецький варіант назви Данапер відомий нам з «Хроніки» Візантійського історика VІ ст. н.е. Менандра Протектора.

Назва Данапер (Данапріс) дуже давня, бо її еллінськії графічна форма вперше зустрічається в «Анонімному периплі Евксинського понту». Якщо вважати, що еллінська проза й описи мандрівок (перипли) виникли вже в VІ ст. до н.е., то, мабуть, місцева назва Данапер старішою за еллінську Бористенес. Це перший висновок з аналізу писемних джерел про стародавні назви. Дніпра. Еллінську назву Бористенес уперше зустрічаємо в Геродота, котрий побував у Скіфії в V ст. до н.е.

З цією еллінізованою графічною формою назви Данапер стикаємося серед населення еллінських колоній-міст у Скіфії. Еллінська колонізація Північного Надчорномор'я поширилась вже після приходу скіфів у зруйнування попередньої культури.

Чи місцевою є еллінська назва Бористенес? Мабуть, так. Маємо й місто-державу Бористенес на Дніпрі, й династію таврійських царів із цим ім'ям, і божество ріки Дніпра з цією назвою, що його зображення на монетах згаду А. Білецький.

Проте, на думку А. Білецького, «Бористен у ролі назви [165] Дніпра є явищем вторинним, перенесеним сюди з грецького півдня». Ця думка грунтується на відомостях із словника Гезихія Александрійського, що начебто назву Бористенес вживали й щодо колишнього Геллеспонту.

Хто й коли так називав колишній Геллеспонт? Геродот, котрий вперше повідомив еллінську графічну форму, вживає і назву Геллеспонт щодо Дарданелл. Геродот (IV, с. 76) пише, що Анахарсис повертався до Скіфії через Геллеснонт, у Кизику він бачив свято на честь Матері богів (Кибели) і пообіцяв виконати цей обряд удома. Влаштувати свято він поїхав до Гілеї, де існував культ богині. Під час свята за виконання чужого кочівникам-іраицям обряду його застрелив з лука цар Савлій. Гезихій Александрійський жив багато пізніше за Геродота й чув, що колишній Гсллеспонт називали Бористенесом. Може, й називали, але ж це було на кількасот років пізніше за існування цієї назви щодо Дніпра в еллінських колоніях Скіфії.

Бачимо, що справді Бористєн як назва Гсллеспонту є явищем вторинним, перенесеним туди з берегів Дніпра. Таким є другий висновок з аналізу писемних джерел про давні назви Дніпра.

А. Білецький писав про те, що назва Дарданелли походить від назви бога античної доби Дардана. Дардан, син Перуна (Зевса, Юпітера), онук Дажбога, має ім'я, пов'язане з нашою богинею Даною та назвою Дніпра. Зазначимо такий факт, що в Андріанополі, який в далекі часи був слов'янським, стояв храм богині Дани.

А. Білецький твердить, що назву Бористєн мало і місто-держава на території сучасного Києва. Академік С. Жебельов довів, що назва міста-держави Бористенес ніколи не стосувалась Ольвії та острова Березань.

Відомий декрет Ольвії про заборону довозу золота до Бористена свідчить про існування такої держави (адже не в річку заборонялося довозити золото).

Є гіпотеза, яка належить М. Максимовичу, про існування міста-держави Бористена на території сучасного Києва. Проти цього не заперечував відомий слов'янознавець Л. Нідерле. Такої ж думки щодо Бористена був і професор М. Думка, який підтвердив гіпотезу посиланням на Амміана Маркелліана.

За П. Шафариком, саме від слов'янських Берестеня (Берестиня) і походить грецьке Бористенес – Воrуstenes: слов'яни тієї епохи, на відміну від тюрків, часто називали річки за назвою прибережної рослинності. Берестиня – берест, Березина – береза, Сосна – сосна та ін. [166]

На території України з доісторичних часів були та й нині є гідроніми – похідні й від чоловічих і від жіночих божеств.

На честь імені богині Дани-Тани за тієї доби звався й Дніпро – Dаnарris.

Є в нас гідроніми, що походять й від імені богині Лади (Ради), котра уособлювала гармонію природи – лад Всесвіту й була матір'ю Сонця: озеро Води Ради (Лади) на Київщині.

В інших стародавніх хліборобських народів того часу, близьких між собою світоглядом, космогонією й міфологією також маємо гідроніми з міфонімів.

Відомо, що Ніл в Єгипті, Бел (Веlus) у Фінікії. Ганг в Індії, Рейн, Сена, Марна, Дунай, Буг в Європі та інші річки вважалися богами й мали назви богів. Вавілоно-ассірійський бог Бел (наш Білий бог) був царем богів, міфічним сином Нептуна, першим царем Єгипту й батьком Даная (дід Данаїд – Белід).

Це була доба споріднених культур хліборобів – попередників шумерів і самих шумерів Дворіччя з астральним культом божества вод Енкі > Еа і європейських догалльських племен з тією ж богинею, котра звалася Dіvоnа – богиня священного джерела біля Бордо, або в iнших племен Sequana – богиня річки Сени; Матрона – богиня річки Марни. На Північному Надчорномор'ї – Дана (Тана – Танаїс).

Безперечно, Александру Македонському та його жерцям був відомий родовід бога Дуная, про що свідчить спорудження йому капища, яке нічим не поступалося капищу на честь Юпітера (Перун, Зевс, Індра) на Дунаї.

Від чоловічого імені Данай, пов'язаного з обожнюванням джерел і колодязів, які присвячувались Данаїдам, маємо в Європі й жіночу форму імені Danae. В еллінів це міфічна Даная – мати легендарного Персея. За італійськими міфами, Danae – мати Давна – предка царя Турна.

Отже, і в праслов'ян, котрі обожнювали великі річки, назви цих річок, і це не могло бути інакше, являли собою відміфонімічні гідроніми. Річки Буг, Дунай, Танаїс були богами праслов'ян і мали назви богів.

Та були й дрібніші річки, які не вважалися богами, їм іноді давали назви тварин, дерев чи рослин (присвячених головним богам), що символізували цих богів. Такі назви річок також є відміфонімічними гідронімами. Так, назва річок Золота Липа (ліва притока Дністра) – відміфонімічний гідронім типу Танаїс. [167] О. Трубачов пише, що в назві Липа можна, звичайно, вбачати назву дерева. За тієї доби липа символізувала богиню, втілену воду – Дану (Лелю), як клен – світло (Полеля).

О. Потебня, вивчаючи купальські пісні, писав: «Вважаю імовірним, що в основі образу дівиці, яка потопає і з котрої виростає липа або явір, лежить сонячний міф». І далі: «До цього додам, що Липа-дівиця стосується Сонця». Цей український міф він порівнює з міфом про Дафну й Аполлона.

Гідроніми, що утворилися задовго до нової ери, не можна ставити поряд із гідронімами доби Київської Русі (Узу).

Захищаючи застарілі етимології німецької школи іраністів про начебто іранське походження назви Дніпра, деякі автори не зважають на те, що іранці ніколи не кочували на Наддніпрянщині та в басейні Західної Двіни, котра за тієї доби звалася Rudon.

Як ми зазначали, річка Дон називалася тоді ім'ям богині Танаїс однаково з назвою міста Танаїс. Назву Дону (Танаїс) П. Шафарик пов'язував із слов'янськими: тоня, тонути. Він нагадував про праслов'янське плем'я танівців по річці Танві (Тана. – О.З.).

Звичайно, не може йти мова і про «готське середовище» на Дніпрі. Адже навіть готський історик VI століття Йордан пише, що місцеве населення називає цю річку Данапер (Danaper).

Навіть німецькі історики і мовознавці, котрі намагаються писати про готське середовище на Дніпрі й навіть про готський Київ, пишуть лише про Danparstad (Danparstadir), тобто завжди стверджують, що тубільною назвою Данапер користувалися і готи. Як відомо, блискучу відповідь на теорії германського, норманського середовища на Дніпрі та його залишки у вигляді топонімів, дав академік В. Греков у статті «Аптинаучные измышления финского профессора».

Але залишимо на деякий час німецькі гіпотези і звернемося до тюркологів. Наводячи назви Дніпра в народів тюркської групи, деякі автори розглядають недовготривалі назви Дніпра тюркських народів – зокрема пізню тюркську назву Дніпра Узу. Замовчуючи той історичний факт, що тюркські племена узи прийшли на Дніпро, вже маючи свою назву, і тому річка Дніпро (її низова течія, де кочували узи) стала в тюрків називатися за ім'ям цього племені – Узу. Значення цієї назви Дніпра у тюрків вже не пов'язувалося з водою, а означало «народ узи». [168]

До речі, тут треба сказати, що у слов'ян, і не лише в них, стародавні назви багатьох великих і малих річок походили від назв тих племен, що жили по берегах річки. Так, Дунай у низовій течії, де жило плем'я істрів, звався Істром і т.ін.

Назва Дніпра Варух зафіксована візантійським імператором Костянтином Багрянородним, походила з офіційної в хозарському Каганаті староєврейської мови. Цією мовою в хозарів varuch означало «річка божої благодаті – божої сили», а дослівно – «благословенна богами», «божа».

Вивчаючи слов'янські або тубільні етимології назви Дніпра, доводиться, на жаль, звертатися до праць зарубіжних дослідників.

Етимології цих назв, що їх досі розробляв кожен учений переважно за допомогою тієї мови, яку він уподобав або й монопольно знав, уже не задовольняють сучасної науки. Виявляючи велику авторську ерудицію в галузі певної мови, вони, ці дослідження, насправді були науковими ілюзіями. Треба було звернутись до місцевої історії, етнографії, місцевих мов, тобто до важкої й тривалої праці.

Польський мовознавець Т. Лер-Сплавинський висунув гіпотезу праіндоєвропейського походження українського слова дунай у його народному апелятивному значенні «велика вода» (див. словник Б. Грінченка), а інший польський дослідник, К. Мошинський, запропонував нову етимологію назви Дніпро.

К. Мошинський, знаючи, що в старослов'янському Дън­пръ, Дъněрrъ голосні ­ та ě ніяк не можна погодити з іранськими danu й don і, з другого боку, вгледівши, що ці труднощі іранської етимології легко знімаються, коли замість іранської гідронімічної основи взяти українське апелятивне дунай («велика вода»), запропонував нову етимологію назви Дніпро: dunajь > iprь > Dǔnajpri > Dъnaiprь > Dъnеprь (Дн­прь > Дніпро. – О.З.). Де Іпр назва річки Ібр на Київщині (Ірша – притока Тетерева), а семантика назви, за К. Мошинським, – «ріка Ірrь».

Дійшовши своєї цікавої гіпотези не історичним шляхом, а традиційно-формальним етимологічним, К. Моінииський спробував обгрунтувати її й історично. Він висловив нову, невиправдану думку, що колись Дніпро мав назву Дунай. Недоладні, несерйозні або й вигадані її обгрунтування.

Так, на основі літописного повідомлення 1106 р. [169] про те, що Русь «воєва половці коло Заречська» й прогнала їх до Дунаю, К. Мошинський робить висновок, що Дунаєм тут названо Дніпро, бо начебто не може бути, щоб з Волині аж до Дунаю, так далеко, вигнано половців. Захопившись пошуками історичних обгрунтувань своєї етимології, К. Мошинський не добачає, що за Київської Русі військо легко й швидко долало відстані з Києва до Дунаю, Тмуторокані, Новгорода і т.і. Що відстань від Заречська до низового Дніпра така ж, як і до Дунаю, що не до Києва справді тікали розбиті половці. З огляду на такі обгрунтування відомий етимолог О. Трубачов висловився так: «версія Мошинського Dъněрrъ < Dunajь + Iрг – невірогідна, хоча можна зрозуміти намагання пояснити моменти форми (-­ і ě в Dъněрrъ), які лишаються при традиційніших поясненнях (danu араrа аbо dаnu Ірr) зовсім темними, що й спонукало до їхнього перегляду». Можливо, Дніпро й називався Duna ірrь (іbг), але ж не dunajь ipr.

Треба зауважити, що слово дунай не означає «річка». В ньому немає й апелятивних значень, ніколи воно не означало будь-якого водного простору або річки, водойми, калюжі. Слово дунай, яке воно не давнє, завжди мало й має нині лише два значення: «велика вода» і назва ріки Дунай (Danubius). Ми називаємо іноді й нині невеличку річку й калюжу «великою водою» – дунаем, але це вже метафора. Коли взяти дунай у значенні «велика вода», то до нової ери Дніпро, можливо, й звався «велика вода Іпр», а Дністро – «велика вода Істр». Але ж тоді ці назви свідчать про відміфонімічне походження гідронімів, бо великій проточній воді слов'яни надавали властивості богів.

Існує праслов'янський міф про походження Дніпра й Дунаю з крові богатирів-богів, який безпосередньо стосується питання про відміфонімічність цих гідронімів і який досить грунтовно у своїх працях висвітлив О. Афанасьєв. Він слідом, за всіма видатними слов'янознавцями писав, що слов'яни надавали властивості богів Дунаю, Дніпру, Південному та Західному Бугу.

Зважаючи на те, що стародавній міф про походження Дніпра й Дунаю з крові богатирів-богів безпосередньо стосується питання про відміфонімічність цих гідронімів, ми наведемо повністю текст міфа за О. Афанасьєвим. Праслов'янські міфи в текстах, що збереглися, розповідають про трагічну смерть богів Дани (Діви) – втілення небесної води – богині річок під назвою Днєпри або Анастасії Королівни (дружина Сонця, світла) та [170] Перуна, котрий теж бог світла (блискавки) й володар Небесної води – хмар (Індра – за тлумаченням О. Потебні).

Боги у вигляді богатирів зустрічаються на герці:

«Наїздив Дунай-богатир у чистім полі молоду Настасію Королівну. Героїчна, сильна й могутня Діва гасала по світу молодецькою поленицею. Під нею був чудовий кінь – на два постріли з-під копита каміння шпурляв. Крикнула вона гучним голосом «по-зміїному» (Змія – символ водяних богів.– О.З) – у полі трави зів'яли, квітки обсипались, каміння розкотилось.

Почали витязі спитувати свою силу, вдарились палицями – палиці поламалися, вдарили шаблями – шаблі пощербилися, сходилися врукопашну й водилися зранку до вечора й звечора до світу білого; нарешті Дунай подолав і звалив на землю свого супротивника, хоче вийняти з нього гаряче серце, але вгледів білі жіночі груди й пізнав Королівну.

Тут вони проміж себе поладнали, узяв Дунай Королівну за дружину, й поїхали разом у славний Київ-град». (Як бачимо, не річка Дунай протекла до Києва, а Дунай богатир поїхав разом із дружиною Настасією-Дніпрою до Києва. – О.З.).

Далі читаємо: «Поїхали до князя Володимира, на почеснім бенкеті захмелів Дунай-богатир і став вихвалятися своїм молодецтвом. Говорить йому Настасія Королівна: – Не вихваляйся, тихий Дунаю Івановичу. Якщо на стрільбу піде, то немає ніде супроти мене стрільців. На твою молодецьку голівоньку я кладу свою каблучку срібную.



Тричі з лука калену стрілочку повистрілю,

Пропущу крізь каблучку срібную

Й не скину каблучку з голівоньки.

Виклик було прийнято, і Королівна тричі пропустила свою стрілу крізь каблучку, поставлену на голові Дуная, й жодного разу не скинула каблучку. Схотів випробувати своє мистецтво й Дунай Іванович, поклав каблучку на голову Настасії Королівни й хоче стріляти з туга-лука розривчатого; й почала благати його молода дружина: – Не стріляй, Дунаєчку, в мене в череві дитя посіяне: по коліна ноги в сріблі, по лікті руки в золоті, по косицях часті зірки.

Не послухав Дунай, спустив калену стрілу; не вцілив у каблучку, а потрапив дружині в білі груди, убив Королівну й порозмислився: – Чи є в мене з нею, що посіяне? – Розпластав їй черево булатним кинджалищем, [171] а в череві дитя любеє – по коліна ноги в сріблі, по лікті – руки в золоті, по косицях – часті зірки. Тут на біду йому стало, за велику прикрість іздалося; становив він кинджал у сиру землю тупим кінцем і падав на гострий кінець палким серцем:

Від тієї чи крові гарячої –

Де впала Дунаєва голівонька,

Протікала річка Дунай-ріка,

А де впала Настасина голівонька,

Протікала Настася-ріка.

«Іноді, – пише О. Афанасьєв, – Дунай-богатнр замінюється Доном Івановичем, а Настасія Королівна – Нєпрою (Днєпра – жіноча форма замість чоловічої Дніпро)».

Там, де впала голова Настасії Королівни – Днєпри – там протікала Днепра-річка, а там, де впала голова Дуная, – протекла Дунай-річка. Хто ж була ця богатирка Днєпра, вона ж Настасія Королівна, тобто дружина Сонця?

«Нєпра Королівна, – пояснює О. Афанасьєв, – усіма своїми характеристичними рисами збігається з тими войовничими дівами, в образі яких утілювалися грозові хмари: їй дано й незміряну силу й пристрасність до війни та славне мистецтво пускати влучні стріли».

Перед нами справжня Дана (Артеміда-Діана), якою її описував Я. Головацький. Додамо, що в образі Дуная О. Потебня вбачав Індру, тобто Перуна (Зевса), теж бога хмар та блискавки.

Ми докладно спинилися на цьому міфі, бо він с елементом історії доби походження назв Дніпра й Дунаю та безпосередньо розповідає про виникнення назв цих річок.

Мовознавці-дослідпики згаданих гідронімів повинні ретельно й сумлінно користуватися матеріалами фольклору й зважати на міфологію – ключ до багатьох нерозв'язаних питань нашої гідронімії.

Ретельні дослідження іноземних та вітчизняних писемних джерел, даних етнографії й міфології переконують, що ім'я найстародавнішої богині наших предків – Дана – за тієї доби було назвою обожнюваних великих річок Дніпра й Дністра.

Припущення Т. Лер-Сплавинського, що слово дунай походить від праіндоєвропейського dhen // Dhon – «бігти, текти», звідки за допомогою nа (j) утворилась назва дунай у значенні «велика вода», точніше визначає семантику давнього слова, як «велика протічна вода». [172]

Знаємо, що «велику протічну воду» давні слов'яни її їхні попередники вважали божеством. З цього погляду, якщо назва Дунай означала «велику протічну воду», та друга велика річка – теж Дунай («велика протічна вида»)– вимагала додаткової ознаки. Так виникли назви Дунай – Істр (Дністер), і Дунай – Ібр (Дніпро). Дністер дістав означення за назвою племені або за назвімо низової течії, а Дніпро – за стародавньою, дослов’янською, назвою річки Ібр (Іпр) – допливу річки Тетерева Київщині.

Назва Ібр вважається мовознавцями за фракійський мовний релікт і зближується з назвами річок Болгарії, Сербії (Ібр), Італії (Тібр).

Вибудувана в такий спосіб етимологія позбавляється непереборних труднощів застарілої іранської гіпотези:

dunajь Iprь>Dunajipri>Dъnaiprь>Dъn­prъ

В цій етимології назви Дніпра маємо не річку Дунай, як вважав К. Мошинський, а дунай в значенні «велика протічна вода», яка в народі обожнювалась і виступала під ім'ям богині Дани.

Тик само й dunajь istr>Dǔnajistrъ>Dъnaistъ: Dъn­strъ й редукується в ъ, а з дифтонга аj виникає слов'янський ­, чого не можна одержувати, взявши dаnu або don.

Історія довела, що за тієї доби «велика протічна вода» (дунай) була і в слов'ян, і в їхніх попередників божеством. Тому справжня етимологія назв Дніпра та їхня семантика пов'язані з ім'ям водної богині – Дана (Днєпра).

З трипільської доби у межиріччі Дніпра й Дністра існувала богиня небесної води Дана, чиє ім'я було жіночою формою назви Дунаю. Нагадаємо, що ім'я Юнони, або і Діани Juno-Jovino-Diovino-Diana – жіноча форма імені Зевса-Юпітера. А Юнона відповідає слов'янській богині Діві, або Девонії-Дані.

Ім'я богині Дани, поширюючись разом з її культом, зазнавало звукових змін за різних епох і в різних народів. Так утворилось задовго до нової ери оспіване народом ім'я Дойна на Буковині, що його походження з українського Дана, як ми переконалися, визнано мовознавцями.

Ім'я Дойна зафіксоване й на територіях сучасних Молдавії та Румунії, де за старої Дакії воно ототожнювалося з ім'ям пізньої римської богині Беллони.

Ім’я Беллона належало богині, що уособлювала інший грiзний образ нашої Дани, пов'язаний зі смертю, і утворилося з того ж імені Дана (Дуена). Ще на тери-[173]торії Риму ім'я упродовж віків зазнало перетворень: Дуена-Дуелонна під впливом назви богині Белли (жіноча форма назви ассірійського бога Белла) стала зватися Беллоною. З уведенням диктатором Суллою культу тієї ж богині з малоазіатською назвою Ма, Беллона перетворилася на Ма-Беллона; з іншого боку, на терені Італії вимова Дуена змінилася на Донну, а з культом богині Ма – на Ма-Донна (сучасне мадонна).

Ці перетворення імені Дана на Південному Заході можуть свідчити і про пізніші запозичення богині з Наддніпрянщини. Назва північної ріки Двіни (Дуна) з цього погляду також становить певний інтерес. Найдавнішою назвою цієї обожнюваної слов'янської річки, за П. Шафариком, є Ерідана (Еrіdаnus) стародавніх еллінів. Одною з попередніх гіпотез автора була думка, що стародавня назва Дніпра – Данапріс – походить від двох слів: перша частина – Дана (Девонія, Діва), а друга – слово прісно. Тоді назва Дніпро означатиме «вічно Дана», «вічно Діва» або «невідлучна від богині Дани річка». Тобто річка є сталою властивістю Діви-Дани. Дослідження назви Дніпро з обгрунтованішою її етимологією доповнюють і її семантику. Назва Дніпро могла утворитися з ім'я Дана з означенням Ібр (Іпр) на відміну під Дана Істр, котре означало сучасний Дністер. Тоді в назві Дана Іпр маємо редукцію ненаголошеного «а» в «ъ» / <й/ Dūna > Dъna > Dnо («русло»). У другому складі ненаголошене а обернулося о. Тоді маємо Dǔnaipr>Dъn­пр>(Dъněрr) Дніпр > Дніпро. Так само й з Дана Істр – Dūnoistr>Dъn­str > (Dъněstr) Дністер, де е вставне.

Наведена етимологія позбавлена шкідливих ілюзій про мандри іранського danu (dоn) до Фракії й Дакії та назад на Наддніпрянщину, а, крім того, прояснює і чітко зафіксований графічний комплекс Δαυαπρ / Δαυαστρ та спирається на незаперечні факти вітчизняної історії. Факти, які стверджують, що в давніх слов'ян і в їхніх попередникін великі річки були богами.

Надзвичайно цікавим є поглиблення семантичного змісту назв Дніпро й Дністер, що ми визначили, з яких складових вони походять: Дана Іпр (Ібр) і Дана Істр.

Річ у тім, що дві Дани, мабуть, не випадково одержали свої означення – «ібрівське» та «істрівське».

Назва річки Ібр, що була колись на Україні і яку зближують з болгарським і сербським фракійським реліктами – назвами однойменних річок Ібар (стародавнє Εβροε, Еbrus за О. Трубачовим) «надійно ети-[174]мологізується фракійською початковою іеbhros, еіbhros – козел, самець, запліднювач.

О. Трубачов пише, що ця етимологія «зберігає свою силу, навіть коли це тільки народна етимологія початкової доіндоєвропейської середземноморської назви». Семантичний зміст найстародавнішої назви київської річки, що стала означенням Дани, цікавий з міфологічного погляду тим, що козел-запліднювач, присвячений богові Перуну, і є його символом.

Саме Перун, володар небесних вод і водної богині, запліднює її стрілою-блискавкою й проливає на землю небесну воду – дощ родючості й життя.

Залишаючи мовознавцям вивчення можливостей етимологічного наближення фракійського Ebrus (Веru) і Перун, треба визнати, що історично сама назва Дана Іпр (Ібр) – як «Дана – Перун» – є безперечною. Вона абсолютно передає «чітко зафіксований графічниіі комплекс» Dаnареr (за Йорданом).

Семантикою Дана Істр є «Дана Стрибогова». Бо Стрибог східноетруська назва Перуна (сузір'я Стрільця). Ці назви нагадують нам і назву стародавньої праслов'янської річки Дуни (Двіни) Ерідана на ім'я Двотільця – бога світла й води. Перун був також богом світла (блискавки) й води, а Стрибог був той же Перун – сузір'я Стрільця у родичів Русі – східних етрусків.

Назва Дунай, можливо, була чоловічою формою назви богині Дани, як це завжди було в міфології стародавніх Індоєвропейських племен.

Розглядаючи ареал назви Дніпро (Dаnареr), не можна не зважити на міфологію тієї доби. Треба, крім річок Середньої Наддніпрянщини, розглядати й назви річок «відповідного рангу» в індоєвропейців та їхніх сусідів. Ці річки: Ганг (Ganga), Ніл, Бел (Вelus), Рейн, Дунай; Буг (Бог), Тана (Таnais) – усі були богами стародавніх народів і мали назви головних богів. Річка Дніпро за даними Шафарика, Головацького, Афанасьєва та й усіх інших учених, була також божеством слов'ян та їхніх попередників. Нами показано, що Дніпро не є винятком. У ту добу не племена називалися назвами річок, а навпаки, річки – назвами племен. Племена часто прозивалися назвами своїх головних богів. Тому стародавнє плем'я танавців, що, за Шафариком, жило на річці Танві й було гілкою тих прославлених велетнів, котрі лишили нам гостроверхі могили на Наддніпрянщині, свою назву прибрало від імені Тана. Поширившись від Карпат до Дону, тани стали відомі пізніше як анти.[175]

О. Трубачов відзначав, що назва Дніпро (Danaper) є дослов'янською й стосується Середнього Дніпра. Можна вважати, що саме після злиття Дніпра з Ібром – Козел – Перун (Ірша + Тетерев), чи Іпром (Ірпінь) річка ставала божеством – Dаnаірr.Так само й Дністер набирав своєї назви після злиття зі Стриєм (назва Стрільця – Перуна у східних етрусків – лелегів – Dаnаіstr. Дон лелегів (Тана) ставав священним після злиття з Дінцем Сіверським.

Нема чого дивуватися, що свято народження води на берегах Дніпра тисячоліттями відбувалось у той самий час і з однаковими ритуальними обрядами, що й на берегах Гангу та Нілу. Якщо Дана – Днєпра, богиня й Діва-богатирка, за міфами й переказами слов'ян, – то й Ганга теж дочка богів. Якщо Днєпра-річка витікала з того місця, де впала голова дружини Сонця на герці з Дунаєм – Перуном, то й витоки Ганги – з голови Джамну.

Цікаво, що як у слов'янській міфології, яка вчить, що там, де зливаються два потоки, річка стає священною, а велика річка – божеством, так і Ганг стає священним лише після злиття Багіраті-Ганга і Алакнанда-Ганга. Тільки тоді він дістає священної назви Ганга, а великою богинею стає, лише прийнявши Джамну. Так і Ніл стає священним і божеством лише після злиття Білого Нілу з Голубим Нілом біля столиці Судану Хартума. Вже зазначалося, що в таких богів, як суданський Номмо, котрий уособлював водну стихію, вірило все стародавнє людство. Як і Дніпро в наших давніх міфах, Ганг має ще більше значення в міфології Індії. Проте в Рігведі він згадується лише двічі, та й ті згадки є, мабуть, пізнішою припискою. Вважають, що веди складено не на берегах Гангу. Зважаючи на те, що тексти вед є вже закостенілою й спотвореною жерцями формою стародавнішої талановитої народної творчості, робиться висновок, що основи індійської міфології створено на прабатьківщині індоєвропейців – Північно-Західному Надчорномор'ї і Наддніпрянщині. Творчість народів Середземномор'я і Надчорномор'я вражає дослідника. Ці народи задовго до нової ери урочисто відзначали (6 січня) свято народження богині втіленої води – Дани. так звані водорщі (водохрещі).

О. Потебня, згадуючи про міф-билину щодо виникнення річок Дніпра й Дунаю з крові богатирів Днєпри й Дуная, образ Дуная з цього міфа ототожнював з образом індійського Індри, тобто нашого Перуна, котрий, здолавши водного бога, звільняє потоки й проливає їх на [176] землю. Згадаймо капища Юпітерові, Гераклові й Дунаєві.

Та повернімося ще до назви Бористен. Цікавим є поглиблення змісту цієї назви за етимологією А. Білецького.

Якщо другою частиною назви Бористен, нам здається, було стародавнє доеллінське наше й фракійське (гетське) Тана (Дана), що в еллінів за іншої доби набуло значенння річка-протока», то першою частиною назви А. Білецький вважає ім'я Борей. Борей є північним богом вітру. Наші мовознавці, нехтуючи іноді міфологією стародавніх народів, перекладають Борей, як «північний вітер», забуваючи, що в ту далеку добу це означало північний бог вітру». Явище природи було нероздільним із божеством цього явища. Богом північного вітру був північний бог, а богом південного вітру – південний бог. Хто ж був північним богом вітру в уявленні еллінів? Чи ні був мін богом північних народів, котрі лишили нам фінікійські релікти в назвах річок від Геллеспонту (Бористенес) до Дніпра (Бористенес)?

Таким богом на цій території був наш Перун. Він мав ще іншу тубільну назву – Стрибог. Тому елліни ім'ям Борей передавали ім'я Перун.

Назвою Бористенес елліни передавали імена богів наших предків: Перун – Тана (Дана), тобто назву річки, котра на нашій території звалась Дана Ібр (ibr – іbаr – Ebrus – iebhrus) = Дана + Перун.

Через що саме в еллінів Дана й Перун помінялись місцями й у назві ім'я Перун стало на першому місці, а Дана (Тана)Тhenes на другому?

Це відбулося через те, що в наших предків річка була жіночого роду й зналась ім'ям головного божества Дани з означенням Перунова – Ібрівська. В еллінів річки були чоловічого роду і головним було чоловіче божество Зевс (Перун). Проте, як показано вище, римське й еллінське ім'я Діана було жіночою формою від імені того ж Зевса. Обидва божества були богами небесних хмар – небесної води й блискавки.

Від переставлення імен богів у назвах Данапер і Borysthenes (Перун Дана) семантичний зміст гідроніма лишився незмінним.

Геллеспонт – назва, що є відміфонімічним гідронімом Геліоса або Полеля, нині має назву Дарданелли. Дарданелли, за А. Білецьким, теж є відміфонімічним гідронімом назвою за ім'ям бога Дардана, онука Дажбога.

Проміжної доби, як бачимо з етимології А. Білецького, [177] протока звалась на честь бога Перуна – сина Геліоса (Юпітера, Зевса). Одна й та сама протока протягом тисяч років у різних народів звалась на ім'я трьох поколінь головного бога стародавніх еллінів та індоєвропейців бога Сонця. Першою відомою нам назвою була еллінська, а може, й доеллінська – Геллеспонт. Другою – перероблена на зразок еллінських графічних форм назва Бористен. І третьою – Дардан. За семантичним змістом це «море Данаїд». Данаїди-Белліди-Данелли – вказівка на підземний характер утворення Дарданелл унаслідок землетрусу, як воно й справді було.

Етимологія А. Білецького засвідчує відміфонімічність гідроніма з тотожним семантичним змістом.

На нашу думку, заслуговує уваги мовознавців питання про етимологію назви північного бога вітру в еллінів Βορεου і зближення цієї назви з фракійськими Іbоr, Іbаr, Ebros, Еbrus (Болгарія , Сербія) – фракійське іebhoros.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

Схожі:

О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМіністерство освіти та науки україни управління освіти дніпропетровської обласної державної адміністрації відділ освіти васильківської районної державної адміністрації письменська середня загальноосвітня школа
Ще у стародавні часи вчені та філософи стверджували діалектичний характер усіх явиш дійсності: "Omnia mutabantur, mutantur et mutabuntur"...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconУзагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»
Галицько-Волинської держави, правління різних князів, основні події, які відбулися в цей період історії, закріпити розуміння того,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОльга Ольга
Князь Київської Русі у 882-912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні морські походи на Візантію 907,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconІсторія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка