О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні



Сторінка2/16
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ПРО ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ РУСЬ
Походження назви Русь, що була ім'ям нашої стародавньої батьківщини, здавна цікавило вчених, дослідників, усіх хто це байдужий до історії рідного краю. Протягом двохсот років з цього питання було опубліковано багато досліджень. Проте походження і зміст слова русь лишалися таємницею. Донедавна більшість вчених дотримувались так званої норманістської теорії назви Русь.

Норманісти, досить вільно витлумачуючи історичні факти, вважали, що слово русь означало назву шведського племені, вихідці з якого у IX ст. захопили Київ і створили Київську державу, а скандінавські князі, що княжили у Києві з другої половини IX ст., стали зватися варягами. Русі, і варяги ототожнювалися.

Однак ще у XVIII ст. великий російський вчений-патріот М.В. Ломоносов заперечив основні постулати, теорії норманістів. Ряд вчених (М.О. Максимович та ін.) у XIX ст. висловлювали думку про місцеве походження назви Русь, пов'язуючи її з назвою української річки Рось. Академік О.О. Шахматов відокремлював питання про Русь від питання про варягів. Він вважав, що варяги є аварська назва франків.

Радянські вчені Д.І. Багалій, Б.Д. Греков, М.М. Тихомиров, Б.О. Рибаков та ін. вважали, що слово русь існувало на території Київського князівства до приходу варягів (скандінавів). Б.О. Рибаков вважає, що легендарний князь Кий княжив у Києві в 1-й пол. VI ст. На той час і до занепаду Києва назва Київської держави Русь [34] стосувалася лише полян, сіверян, уличів та якогось племені з назвою русь, що жило в районі річки Рось (Русь). Інші племена, які входили до складу Київської держави і сплачували данину, не були руссю і мали інші назви.

Походження назви Русь, як і назви двох найбільших племен – полян і сіверян, досі залишилися таемницею. Спроби тлумачити їх походження від російських слів поле («степ») і север (укр. – «північ») не вдалися.

Останнім часом виявилося, що значення цих назв пояснює українська мова, в якій збереглося багато понять, слів стародавньої Київської Русі. Не в подіях ІХ ст. треба шукати зміст слів поляни, сіверяни, русь, а значно раніше. У щільних зв'язках наших земель з Римом та у подіях часів Геродота знаходимо розв'язання цього питання.

За браком писемних джерел для дослідження нами було використано матеріали етнографії, археології, топоніміки, порівняльного мовознавства та міфології. Виявилося, що українська топонімія, тобто наука, що вивчає назви рік, озер, гір, міст та сіл, а також українське порівняльне мовознавство та міфологія дають вичерпні відомості щодо питання про походження назви Русь.

Відомо, що значення українських слів поле, поляни відповідає російським – пашня, пахари, точніше «земледельцы». Російське слово поле в розумінні степ, «дике поле», не має ніякого відношення до назви поляни.

Дослідження так званих латинізмів в українській мові, що перейшли до неї у спадок від давньої Русі і пізніших часів, дозволяє правильно зрозуміти слова русь і сіверяни. Ми не кажемо, що ці слова запозичені нашими предками у римлян, проте вони належать до великої кількості слів, що на Русі там у Римі означали однакові поняття ще на початку н.е. і походять від одного кореня.

Латинське слово северус тотожне українському суворий, а севера відповідає українському слову сувора, отже, сіверяни можна тлумачити як «народ суворого життя». Звідси Земля Севера означає «Сувора земля» (Новгород-Сіверський, Сіверський Донець і т. д.). Латинські слова русь, рустикус. у Західному Римі мали те саме значення, що й наші слова русь, русин.

Значення слова русь не залишалося сталим. Еволюція змісту слів русь, русин у полян і сіверян відбувалася спочатку подібно до еволюції цих слів у Західному Римі. У І тис. до н.е. вони означали поле (пашню) і орачів (пахарей). Пізніше у Римі ці слова набули нових значень: «село» (рос. – «деревня»), «хлібороб», «селянин», [35] «сільський», «селянський», тоді як на Русі слово русь означало власників землі – феодалів-воїнів, знать, дружину князя. За часів Геродота (V ст. до н.е.) слово русь на території Середнього Дніпра та Бугу означало «орачі» (рос. – «пахари») – майже те саме, що і поле, поляни, тобто – рос. «пашня», «земледельцы» (хлібороби).

Останні дослідження вказують на те, що з двох племен на Дніпрі, про які писав Геродот і які у підручниках названі скіфами-хліборобами і скіфами-орачами, назва русь стосується скіфів-орачів, а назва поляни – скіфів-хліборобів (до речі, слово скіфи є додатком перекладачів). Геродот пише про дві держави: орачів і хліборобів. Треба було писати скіфи-русь і скіфи-поляни, а якщо вилучити штучний додаток скіфи, то просто русь і поляни.

Такий висновок можна зробити, досліджуючи описаний Геродотом культ золотого плуга у скіфів-русі (орачів), що зберігається у нас і досі в обряді засівання на Новий рік. Слово поляни (хлібороби), на відміну від слова русь, не пов'язане з поняттям плуга і є ще давнішою назвою нашого народу, ніж русь. Якщо плем'я русь з'являється, за Геродотом, у II тис. до н.е., а раніше воно, можливо, називало себе оріями (орїі – орачі), то назва поляни, як і саме плем'я, існує на Наддніпрянщині, мабуть, з часів трипільської культури (III тис. до н.е.).

Зроблені нами висновки спираються на історичні джерела, словниковий фонд давньоукраїнської мови, матеріали археології, топоніміки та міфології. Археологічні пам'ятки і знахідки на Чернігівщині, Полтавщині, Київщині, Волині вказують на високу культуру стародавньої Русі, а також на міцні і тривалі економічні, культурні та політичні зв'язки Русі із Західним Римом. Тільки біля Ніжина знайдено тисячі римських срібних монет І–III ст. н.е.

Спільне дня Руської землі і Риму походження мають назви окремих наших рік, міст і сіл: Дніпро, Десна, Ромен, Удай, а відповідно – Danapris, Descensio, Romanus, Unda. Назва Дніпро походить від назви богині полян і сіверян Дани – Девонії (Діви), що у римлян звалася Діаною. Стародавні боги Русі – Лада, Полель, Дана (Леля) – були також богами римлян (Латона, Аполлон, Діана). Обряд Купали на честь одруження бога світла Полеля (Аполлона) і богині води Дани (Діани) був і римським ритуалом. Цей обряд описав відомий римський поет Овідій (І ст. до н.е.).

Згадані факти дають змогу вважати, що історія на-[36]шого народу починається не з IX ст. н.е., як вважали деякі історики, а з відомостей Геродота про скіфів-русь і скіфів-полян у V ст. до н.е. Протягом тривалої героїчної історії Русь переживала періоди розквіту і занепаду, могутня Київська держава IX–XIII ст. була тільки одним з пізніших фактів історії Русі, стародавня ж історія і культура її ще чекають на широкі дослідження. Відомо, що, крім свідчень Геродота і Київського літопису, є ще повідомлення про Русь арабських географів в IX–XI ст. Арабські вчені Ал-Балхі, Ал-Істахрі, Джайхані, Ібн-Русте та ін. писали про три царства Русі: Куявію (Kujawa), Славію (as-Lawija), Артанію (Al-Artanija).

Куявію давно визнано Київською землею, Славію – слов'янами, що жили на північний захід, а от де і коли була на Русі Артанія? Територію царства Артанії, що входила до складу Русі IX ст., ніяк не вдавалося встановити. Не змогли знайти й острів Русі, довжиною «три дні путі», про який писали араби. Він теж належав Артанії. З цього острова Русь робила набіги і брала данину з прикордонних областей Візантії. Артанію Б. Греков вважав Причорноморською Руссю, були й інші гіпотези. Але питання лишалось нез'ясованим.

Отже, наша наступна розповідь – про дослідження цього питання.



ТАЄМНИЦІ СТАРОДАВНЬОЇ РУСІ
Не один десяток літ присвятив я краєзнавчим дослідженням на Україні. Зацікавленість історією краю, що був колискою Русі, вела мене в багатоденні подорожі, змушувала просиджувати годинами в бібліотеках та архівах, здружила з людьми – товаришами по захопленню. Тут мені хотілося б розповісти про деякі результати своїх досліджень. Декотрі з них можуть здатися сумнівними. Але я й не претендую на знання істини «в останній інстанції»...
Артанія
Де й коли існувала країна Артанія з головним містом Артою? Про цю країну повідомляють нам арабські географи IX–XI ст. як про одне з державних утво-[38]рень давньої Русі: поряд з Артанією називають Славію та Куявію зі столицею Куявою.

Куявія... Майже не виникає сумнівів, що це Київська земля, а Куява – стародавній Київ. Та от повідомлення мусульманських письменників про Славію й Артанію дуже нечіткі. До цього часу історики висловлюють різноманітні гіпотези щодо їхнього місцезнаходження.

Найдавніший київський літопис – «Повість минулих літ» – також говорить про три центри давньої Русі: Київ, Переяславль і Чернігів. Згідно з літописом, академік Б.О. Рибаков висловив припущення, що Артанія – це Чернігівська земля. Академік Б.Д. Греков вважав, що Артанія – це Причорноморська і Приазовська Русь. Однак саме Чернігів володів землями Лівобережжя Дніпра до Тмуторокані, включаючи й Приазов'я.

Останнім часом історики залучають собі на допомогу топоніміку – науку, яка вивчає походження географічних назв. Можна підійти з топонімічною міркою і до нашої проблеми.

Швидше за все арабська назва Артанія – це ніщо інше, як слов'янська Ратанія або Оратипія, яка походить від нашого старого слова ратай, оратай (рос. – пахарь). Ратанія – значить «країна орачів». Очевидно, від цього слов'янського слова походить і грецька назва пшеничного хліба – артос. Адже відомо, що давні елліни купували хліб у русів. Слово Арта, отже, означало «хлібне місто».

Арабські географи IX ст. сповіщали, що народ Артанії суворий і не наближає до себе іноземців, що жителі цієї країни «вирушають донизу водою й ведуть торг».

Можна припустити, що в Причорномор'ї царство орачів існувало ще за часів відвідин Скіфії грецьким істориком Геродотом, тобто в V ст. до н.е. Очевидно, «скіфи-орачі» Геродота й були ратаями стародавньої Русі. Саме слово русь в часи Геродота на Подніпров'ї та в Римі означало «рілля» або «орачі».

Про давню державу Артанію немає ніяких згадок у підручниках для середньої школи. Немає про неї поки що історичних романів та повістей для юнацтва. Але ймовірно – першими відомостями про нашу вітчизну слід вважати повідомлення Геродота про царство орачів, яке пізніше арабські географи назвали Артанією, а не київського літописця, автора «Повісті минулих літ». [39]


Таємничий острів
У повідомленнях арабських вчених IX ст. про землі давньої Русі було немало загадок для дослідників. Ціле століття, наприклад, шукали вітчизняні історики та археологи місцезнаходження великого острова, де, за арабськими джерелами, жили давні східнослов'янські племена, об'єднані назвою Русь. З цього острова протяжністю «в три дні путі» Русь здійснювала наскоки на ворогів. Славнозвісний острів Давньої Русі вчені шукали ледве не на всій європейській території СРСР: від Балтики до Чорного і Азовського морів. Багато було запропоновано гіпотез, але острів так і не вдалося знайти.

За давніми описами, острів був лісистий та заболочений. Проте й такі детальні прикмети не допомогли історикам. Сталося це, можливо, з тієї причини, що нікому не спало на думку шукати острів на предковічній території Русі. Та й справді, як міг потрапити таємничий острів на суходіл? Інша річ, аби йшлося про острівець 10–15 кілометрів довжиною, тоді ще можна було б розраховувати знайти його на Дніпрі, десь в районі річки Росі. Ну, а острів завдовжки в 130–140 кілометрів?

Загублений острів давньої Русі все-таки нами було знайдено. Багато років «полювали» на острів краєзнавці, пробираючись в'язкими заростями боліт, стежками, які проклали борсуки у висохлім руслі старого Дніпра. Крок по кроку вивчали вони дніпровські притоки й дивні течії Ірдинського болота. Вивчали геологічну будову підвищень правого берега Дніпра нижче Канева і вище Черкас. В Ірдинському болоті, озерах та річці Тясмині знаходили уламки давніх кораблів, якорі та інші рештки судноплавства. І тоді виявилося: заплави річок Ірдині (від міста Сміли до села Мошни) і Тясмину (від Сміли до впадання її в Дніпро вище Кременчука) являють собою давнє пересохле річище Дніпра, яке було судноплавним тисячу і більше років тому. Нижче Канева Дніпро розходився на два розтоки, і правий з них, завширшки від одного до трьох кілометрів, був головним і судноплавним. Між двома розтоками й знаходився величезний, в 130 км довжиною, лісистий і заболочений острів.

Виявилося, що дехто із старих капітанів дніпровських пароплавів, лоцманів та рибалок знав про давній острів з народних легенд, які збереглися. Передавались навіть оповіді про воєнні походи, здійснені племенами Русі з цього острова.[40]

Старші люди розповідали, наприклад, що Черкаси, мовляв, були головним містом давньої Русі, що його тюркська назва, яка означає «люди армії», – це пам'ять про кінноту племені торків, що служила київському князю в боротьбі з печенігами та половцями. Розповідали про давні кінні стежки, що ведуть через болота на Чигирин, назва якого означає по-тюркськи «вихід». З Чигирина, можливо, виступала давня Русь в свої походи на землі Візантії. Звідси, з Чигирина (очевидно, за традицією), уже в XIV–XVIII ст. виступали в походи й українські козаки. Дніпровські капітани не знали про столітні пошуки таємничого острова істориками, а археологи не здогадались звернутися до них. Не знали про пошук острова і радянські льотчики, які пролітали над Дніпром: саме їм з повітря найлегше було відкрити острів. Ясного дня під крилом літака, як намальований, лежить, виблискуючи зеленню, в оточенні вод Дніпра, Ірдині й Тясмина острів нашої сивої старовини. На височині Дніпровського кряжа, по околицях острова немовби вартові історії стоять міста Канів, Черкаси, Сміла, Чигирин.

Вивченням таємничого острова займаються і вчені, і краєзнавці всіх поколінь. Юні слідопити збираються в походи на зниклий «острів» Русі, щоб розшукати рештки давніх кораблів, зібрати старі легенди про нього.[41]


Середньовічна Русь на дні озера
Чи ви чули про містечко середньовічної Русі, яке раптово опустилося на дно великого озера? Напевне, чули – Кітеж. Але Кітеж – це казка, міф. А це містечко, про яке йтиметься далі, на власні очі можна побачити на дні солоного Слов'янського озера в Донбасі. Іноді ясної днини, краще в посушливі роки, через прозору воду озера чітко проглядають будівлі наших віддалених предків, укриті солями, що відклалися на них, і назавжди законсервовані в глибинах озера. І це не міраж.

Як казкова спляча царівна в кришталевій домовині багато років зберігала свою дивовижну красу, так і куточок давньої Русі зберігається солоними водами озера й чекає на свого королевича-археолога.

Скільки літ цим мовчазним спорудам? Поки що важко сказати. Відомий вчений-хімік і краєзнавець Б.Г. Карпов, який займався дослідженням українських озер разом з видатним російським вченим, академіком М.С. Курнаковим, якось розповів автору про свої припущення. За часів середньовіччя, а можливо, й давніше, в районі міста Слов'янська, як і нині, видобувалася кам'яна сіль. Води підземних джерел вимивали величезні підґрунтові порожнини. Іноді в такі порожнини опускалася ділянка землі разом з будівлями – солеварнями і градирнями, так утворювалось велике озеро, яких багато в цьому районі.

Слов'янське озеро було відоме вже в XVI ст. Коли ж воно утворилося й потягло на дно старовинні будівлі? Це могло статися і в XV ст., і набагато раніше. Так, вугільний Донбас, який здасться нам молодим, зберігає немало таємниць давньої Русі.

Відомо, наприклад, що ще у віддалену епоху бронзи на території теперішнього Донбасу існували мідні копальні. Вони були вичерпані, напевне, ще задовго до нової ери. Про це свідчать бронзові гірничі знаряддя праці, знайдені поряд з рештками давніх людей в старовинних копальнях у районі Артемівська.

Територія давнього Донбасу тисячу років тому входила до складу Чернігівського князівства. Звідси вивозили за море хутра з чорного соболя та мечі. Це було, цілком імовірно, високорозвинене, з високим рівнем культур князівство давньої Русі. Хіба тут не подумаєш: можливо, в стародавній країні орачів – Артанії – був уже розвинутий соляний промисел? [42]

Скільки ще таємниць зберігають землі й води українських степів! Скільки ненаписаних сторінок в історії нашої Батьківщини! Багато справ у вчених та краєзнавців із проникливим поглядом та допитливим розумом.

КОСМОГОНІЯ, МІФОЛОГІЯ ТА ОБРЯДИ АСТРАЛЬНОГО КУЛЬТУ НА РУСІ
Астрономічні основи культу природи
Стародавні народи упродовж тисяч років пересувалися навколо Східного Середземномор'я, відбувався безперервний обмін надбаннями культури. Разом з народами мігрували й міфи.

Марксизм здійснив повний переворот у вивченні міфології, вважаючи її не «самопородженням духу», а явищем, цілком залежним від суспільного буття. Як стверджував К. Маркс, минула дійсність знаходить своє відображення [43] у фантастичних уявленнях міфології. Міфологія дозволяє науці вивчати минулу дійсність за її давніми відображеннями.

Досліджуючи джерела діалектичного в історії філософії, В.І. Ленін звертав увагу на «...зв'язок зародків наукового мислення і фантазії» на кшталт релігії, міфології і водночас вказував на подібність структури людського мислення в різні періоди його розвитку. «А тепер! Те саме, той самий зв'язок, але пропорція науки і міфології інша»1. Це напрочуд цінна вказівка для сучасного дослідника, який прагне достовірно відтворити картину духовного світу наших далеких предків.

З відомостей про язичництво Русі першоджерелом є повідомлення Нестора про встановлення князем Володимиром кумирів: «и постави кумиры на хълму: Перуна й Хърса, Дажбога и Стрибога, Семоргла и Мокошь». І це все. Дослідження показали, що навіть імена богів було вписано пізніше, після Нестора, бо християнська церква забороняла й згадувати про них.

У різних писемних джерелах згадуються й інші боги: Волос, Лада, Купало, Коляда, Сварог, Сварожич, Берегиня, Плуг. Ім'я Сварога є лише в Іпатіївському літописі, текст якого запозичено в болгарського хроніста, а той, у свою чергу, наводить повідомлення візантійського письменника Малали. Коли ж порівняти їх, то виявляється, що Гефесту й Геліосу античних текстів відповідає Сварог і Дажбог Іпатіївського літопису.

У фольклорі України збереглася пам'ять про найдревніших богів астрального культу. Існував бог вогню Цур (староукраїнське Сур – Блиск Неба в значенні зодіаку або Сонця, що летить крізь 12 сузір'їв), зображений в олтарі Софійського собору в Києві символічними свастиками. Справа в тому, що рухоме Сонце на Русі зображалось свастикою, а без однієї гілки було знаком Вогню – триквестера. Те, що Сур був небесним вогнем зодіаку, очевидно з обрядів та ритуалів свята Різдва Всесвіту – Сварога (у вужчому розумінні – Різдва богів астральної тріади: Сонця, Місяця і Зорі). Головні боги Див і Сварог називалися просто Богом. «Бог, про якого говорять договори Ігоря й Святослава, є слов'янський Див або Сварог». Назва Сварог виводилася від Sur (санскр.), Suar, Svar, Svarga, звідки – Сварог. Г. Дядечко, виводячи ім'я Сварог також із Sur (санскр.), вказав на пояснення в

___________

1 Ленін В.І. Повн. зібр. творів. – Т. 29. – С. 225. [44]

Літописі старочеського Sur (Svor) словом Zоdiасus, тобто зодіакальний шлях Сонця – екліптика. В Іпатіївському літописі «Сонце – царь сын Сварогов еже есть Дажбог», а в «Слові Христолюбця...» син Сварога – Сонце називається Вогнем. «И Огневи моляться, зовут его Сварожнцем». На Україні під небесним Вогнем розумівся блиск самого зодіаку або зодіакальний шлях Сонця, яке в кожному сузір'ї набувало рис і сутності нового божества.

Ще в минулому столітті розглядалися зближення індійського Svar (санскр.) та іранського Ноr (на Русі – Хорc) у звуженому понятті Сонця, але це ім'я вживалося тільки книжниками. У весняне рівнодення бог Сонця був Ярило, а первісно – Яр.

З погляду древньої космогонії, головні боги Див і Сварог справді породжували інших богів.

Таким чином, з'ясувалося, що Сварог не є витвором фантазії якогось окремого племені, а одне з імен астрального божества в стародавніх народів, які свою релігію пристосували до потреб хліборобства.

Багаторічні дослідження автора показали, що дохристиянське язичництво на Русі грунтувалося теж на астральному культі, аналогічному культові стародавніх цивілізацій. Це було поклоніння небесному вогневі й воді, в якому богів символізували небесні світила. Фрагментарно залишки язичницької обрядовості збереглися й до нашого часу. Міфологія грунтувалась на уявленнях про утворення й розвиток Всесвіту, а боги київського пантеону, річні свята й символіка обрядів розкривають риси дохристиянської ідеології та психології.

Небесний вогонь виходив з тріади світил: Сонця, Місяця й Зорі. І якщо в Єгипті та Вавілоні головним божеством тріади було Сонце, а в арабів – Зоря, то на Русі – Місяць. На відміну від політеїзму Вавілону і Єгипту, вітчизняний люнарний культ був монотеїстичний. Існував один прабог неба – Див. Керуючи Всесвітом, він виявляв себе як Сварог – зодіак з його 12 сузір'ями і «Сонцем-Оком», що летить, оберігаючи Прадерево Всесвіту. Всі інші боги були помічниками головного бога. Й це добре видно зокрема з українських колядок, де чути відлуння міфів про світотворення.

У найстародавніших українських колядках про створення світу, що передають міфи, які існували задовго до нашої ери, говориться:



Ой коли було з нащадка Світу,

Тоді не було неба і землі,

Ано було синєє море. [45]

Потім з'являється «першодерево» або «прадерево», що символізувало зоряні галактики.

Кліматичні явища й особливо зміни пір року були пов'язані із розташуванням небесних світил – це люди давно помітили. А систематичні визначення, весняного рівнодення, коли починався рік на Київській Русі, тобто визначення «точки весни» в момент, коли центр Сонця проходить точку перетину небесного екватора1 (Див) й екліптики2 (Сварог), спричинялися до розвитку космогонії й міфології. Стародавні астрономи звертали увагу на зодіакальне сузір'я, під знаком якого щорічно наставала весна. Це сузір'я було великим божеством, яке люди часто ототожнювали з якоюсь твариною. Ця тварина була в деяких народів їхнім тотемом.

Зміна зодіакального сузір'я, яке визначає весняне рівнодення, відбувається через те, що Сонце (Око) за рік трохи не досягає до кінця зодіаку – відстає на 50,2 секунди. Таким чином, «точка весни» повільно пересувається через усі 12 сузір'їв за 25 870 років. За часів славетного грецького астронома Гіппарха, наприклад, який теж вивчав це явище й жив у II ст. до н.е., весняне рівнодення ще припадало на сузір'я Ареса (Овна), але вже з 20 р. н.е. перемістилося в сузір'я Риб, де перебуває й донині.

Так минало приблизно дві тисячі років; тим часом «точка весни» поступово переходила на наступне сузір'я, яке досі вважалося другорядним божеством. Відтак воно ставало головним і починало відігравати провідну роль в астральній міфології народів.

Особливими сузір'ями зодіаку вважалися ті, через які Сонце проходило за півроку сільськогосподарських робіт, тобто від весняного рівнодення до осіннього їх було 6 або 7 (з 12). Число 7 стало математичним символом періодичного закону природи, і йому надавали магічного значення.

Цей великий закон колобігу й відродження життя в природі добре знали на Русі. Його уособленням було Сонце, відзначене сімома знаками зодіаку. Сонце змінювало образ і зміст у кожному знакові зодіаку. Це породило богів рівнодення і сонцестояння. Сонце весняного рівнодення на Русі – бог Ярило (юність, мужність). У протоеллінів і еллінів це були Геракл і Прометей, у

________


1 Екватор небесний – велике коло на небесній сфері, площина якого перпендикулярна до осі світу.

2 Екліптика – велике коло небесної сфери, по якому відбувається видимий рух Сонця; перетинається небесним екватором у точках весняного і осіннього рівнодення. [46]

Римі – Юпітер. Вогняне Сонце літнього сонцестояння – бог Семиярило (літописне Сімаргла). Про нього в стародавньому світі говорили: «сім коней сонця», «сім чистилищ – сім брам Ока Мітри», «сім отар Геліоса» тощо. Свято одруження Семиярила з богинею води Даною відбувалося в ніч на Купала – 23 червня. Це було свято періодичного відродження природи. Бога «семи Ярил», нищівного Сонця, полабські слов'яни, наприклад, зображували у вигляді велета з сімома головами під одним черепом й сірома мечами – атрибутами війни. Восьмий меч він тримав оголеним у руці. Це досить пізнє зображення (І ст. н.е.), й Семиярило тут мав ім'я Руєвит (певно, від епітета руйний, руйновитий – «руйнівне вогняне сонце»).

Відомий філолог-слов'янознавець Г. Дяченко вичерпно дослідив усі літописні джерела і дав бездоганну семантику й етимологію імені Сімаргла. Він узяв найменш пошкоджене, найстародавніше: Симаиръгла, Симаергла, Семаергла. Ім'я складається з двох частин: Сима (Семи) і иръгла (ергла). Сима – сім (укр.), Сема – семь (рос). Друга частина слова: Симаиръгла (Семаергла) – иръгла (еръгла) означає «Ярило». У російських областях також «Ерило». Із Ерило, за допомогою придихового г, утворилося Ерігло, Еръгло, Ерьгло – Ирьгла – Ергла. У «Слові Христолюбця...» зустрічається Ерьгла.

Семиярило – так само, як Семислав, Семикраса, Семирозум. Семиярило – Сварожич, Сонце з зодіакальною характеристикою, показано семиелементним символом. Це Сонце, яке проходить 7 зодіакальних сузір'їв за трудову половину року (весняно-осіннє півріччя) в календарях первісних народів. Щорічні спостереження головного сузір'я (великого божества) у зв'язку з визначенням весняного рівнодення спричинили виникнення древніх наук: астрологи, магії, кабали. «Магічне» священне число 7 – перша частина імені великого божества Семиярила і, як показали наші спеціальні дослідження, є математичним символом періодичного закону також і в сучасному його науковому розумінні (наприклад, закон Д.І. Менделєєва).

Сонце осіннього рівнодення в давніх слов'ян зображувалося беззбройним старцем, він мав чотири обличчя й на заході звався Святовит або Світовид. Бог же зимового сонцестояння мав вигляд новонародженого немовляти на голові своєї матері Лади або яблука в її руці (втілення світла), а в полабських слов'ян – п'ятої голови, що народжується в руках чотириголового Сонця. [47]

На початку існування трипільської археологічної культури (4000 р. до н.е.) «точка весни» визначалася в останніх зірках сузір'я Телець над сузір'ям Оріона – Плуга (укр.). Все це добре було відомо не лише народам Середземномор'я, але й іншим стародавнім цивілізаціям.

Спочатку давні народи розглядали зодіак не тільки як уявний шлях Сонця, але і як шлях Місяця, бо Місяць швидше проходить свій небесний шлях, ніж Сонце. Місяць «оглядає» весь зодіак за 27 діб 8 годин. Звідси – стародавні назви Сонця і Місяця: Око.

У давнину народи ділили зодіак на 28 сузір'їв («мешкань» Місяця). Так було в арабів, іранців, індійців, коптів, китайців. Першим сузір'ям місячного зодіаку в арабів були Роги – (сузір'я Телець), другим – Черево Овна (сузір'я Овн). Лише халдеї завжди ділили зодіак на 12 знаків (12 південних і 12 північних). У дохристиянській Візантії, крім храмів Сонцю, Місяцю і Зорі – Венері, існували також 12 ідолів сузір'ям зодіаку.

У добу, коли головним сузір'ям зодіаку був Телець (до якого входить Волосожар; IV–II тис. до н.е.), на Подніпров'ї головним богом був «небесний бик» – Волос, або Тур (саме слово Волосожар означає «небо Волоса»). У відомому давньогрецькому міфі про викрадення Європи Зевс під виглядом бика викрав доньку фінікійського царя Атенора і переніс її на острів Кріт. Можна зробити висновок, що це було в IV–III тис. до н.е., коли головним божеством був «небесний бик» – Телець (Волос).

В ту епоху навіть богиня Місяця Селена – донька Гіперіона (Перуна на Русі) звалася Селена-Бик. Зевса елліни тоді зображали у вигляді бика. Небо називалося іменем сузір'я Тельця, в межах якого понад 2000 років визначалося весняне рівнодення. А наші предки до назви Сонця також додавали назву головного небесного божества, як назву неба: Яр Тур («Сонце-Бик»), хоча в найдавніші часи це було ім'ям весняного Сонця. Вели-[48]чальне звертання Яр Тур збереглося на Середній Наддніпрянщині до часів Київської Русі. На території України виявлено багато археологічних знахідок, які свідчать про першорядність Волоса в пантеоні племен трипільської культури.

Волос (Тур), а латинською мовою Таurus і скупчення Плеяд (Стожари, Баба, Квочка) – найстародавніші сузір'я і відомих первісним народам. В астрономії Гесіода Плеяди (Квочка, Баба. – укр.) поділяють рік на дві частини: коли вони вперше сходять уранці – початок літа, а коли вранці заходять – початок зими (ось звідки назва бабине літо). На ділянці неба поблизу «небесного бика» Волоса містяться й інші важливі об'єкти астрального культу. Це сузір'я Плуг (Оріон) і зірка Коза (а Візничого) – друга за яскравістю на нашому небі (північної півкулі).

Українській назві Плеяд – Квочка відповідає датське Вечірня курка. У французів – lа ponssiniere, а в атласі Байера (1603) наводитися латинська назва Маssеgallinае. На плані сфери Кіршера над Плеядами зображена курка, а скупчення зір – курячий виводок. Араби називали Плеяди Ладжа-джо-аль-сама ма банчі, тобто і небесною квочкою з курчатами.

Майже у всіх народів Велика Ведмедиця була відома під назвою Віз або Колісниця.

Стародавні досягнення астрономії й космогонії зумовили виникнення на Русі астрального культу природи. Язичницькі боги, яких вважають виявом примітивної міфології, насправді були уявленнями передматеріалистичної філософії й науки наших предків про Всесвіт. В пантеоні богів астрального культу Русі були: Лада – життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту – вогню й води в єдиній особі, мати Сонця; Див – яскраве небесне склепіння (небесний екватор); Сварог – зодіак (екліптика); Дана (Леля) – втілення води; Полель – втілення світла (Сіріус); Перун (грецький Гіперіон, зендський Пейрамун) – батько Сонця, Місяця й Зорі (астральної тріади Русі), його образ на небі – сузір'я Стрілець; Баба (Плеяди); Волос (Тур) – сузір'я Телець (Волосожар); Берегиня – Прадерево Світу (галактика, також Земля); астральна тріада Русі: Місяць (Дідух – Коляда – Василь); Сонце [Сварожич – Ярило]; Зоря [Венера – Ізар (баск.) – Іштар (євр.) – Астарта (фінік.)]. Доіндоєвропейські протослов'янські назви мали: Коза (Капелла); Плуг (Оріон); Хрест (Лебідь); Борона (Кассіопея); Віз (Велика Ведмедиця); [49] Пасіка (Мала Ведмедиця); Волопас (Волопас.) та ін. Слід зауважити, що сузір'я Плуг (Оріон) треба вважати не божеством, а обожнюваним атрибутом Сварога, зірку Козу (Капеллу, а зірку Візничого) – атрибутом Перуна. Сузір'я та небесні тіла не вважались богами. Вони тільки символізували богів Всесвіту. Місяць на небі вважався лише Короною предка Дідуха – Коляди – Василя.

Стародавнє Різдво Всесвіту на Русі було святом Сварога – зодіаку, але це, власне, народження не Сварога, а тріади богів люнарного культу: Сонця, Місяця й Зорі. Донині по слов'янських землях збереглася традиція зображувати цю тріаду на надгробках.

Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце вступило в головне сузір'я – Перуна (Стрільця). На Русі вважалося, що з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – бог зимового сонцестояння. Коли Сонце проходило центральні зірки сузір'я, урочисто святкувалося народження Місяця (Молодик) – Щедрий Вечір (1 січня), а коли воно залишало головне сузір'я, народжувалась Дана (6 січня). Цей міф треба датувати добою неоліту. За міфами, Сварог дав людям плуг. Ритуали відбувалися до недавнього часу. Звечора проти Різдва плуг вносили до хати й клали під різдвяний стіл, а на Новий рік ходили за плугом, імітуючи оранку і співали відповідні колядки. У скіфів, як повідомляв Геродот, існував культ Золотого Плуга, що начебто впав з неба.

Система астрального культу складалася з цілорічного циклу свят, причому головним святам передували вступні, що роз'яснювали ґрунтовні ідеї культу.

Стародавню космогонію й міфологію астрального культу розкриває різдвяний обряд, останнім часом перенесений на Новий рік: ушанування Прадерева Світу. Колись його символом було священне дерево верба, а пізніше, коли звичай поширився на північні країни, цим символом стала ялинка. Прадерево Світу – це разом і земля, й зоряна Галактика – Чумацький (Молочний) Шлях. Обряди, пов'язані з його народженням, свідчать про те, що головним божеством на Русі був Місяць. Часто на могилах замість хреста ставили зображення Прадерева, яким душі померлих мали підійматись на небо.

А ось інші фрагменти дохристиянського культу. Дерево (ялинку) прикрашають вогнями, щоб воно яскріло, мов зоряне небо, всіма сузір'ями зодіаку. Цукерки й го-[50]ріхи – плоди надбань предка. Сніп жита або пшениці, що ставиться на покуті й зветься на Україні іменем міфологічного прапредка слов'ян – Дідух або Коляда, символізує плоди хліборобства, якого людей навчили Сварог і прапредок Дідух (Коляда), астральним уособленням якого є Місяць. Серед ритуальних страв різдвяного столу обов'язково мусить бути містична риба Виз. В Ірані у схожому обряді також фігурує священна риба Вишап, яка береже Прадерево Всесвіту, традиції й етичні принципи народу. Нагадаймо собі, що зодіакальне сузір'я, де визначається точка весни за нашої ери, це – сузір'я Риб. Християнська церква спочатку забороняла поганські свята Різдва Всесвіту, народження Місяця – Щедрий Вечір, Купальські свята тощо, але потім сама пристосувалась до них, давши їм своє тлумачення (354–378 рр.).

А тепер кілька слів про Перуна, в сузір'ї якого відбувається зимове сонцестояння, а відтак – і головні свята астрального культу. Перун і нині побутує у фольклорі, а вперше його згадано в «Повісті минулих літ» у записах за 907-й й 945-й рр. Ім'я його походить від слова прати, тобто бити й означає «той, що б'є». А бив він громами й блискавками, бо громовержець був. Власне, блискавка раніше теж називалася перуном. Перун їздив по хмарах колісницею, запряженою двома велетенськими козлами, й кресав з хмар іскри та грім, зрошуючи землю благодатними дощами, як це робили й міфічні персонажі інших народів (Парджанья в Індії, Ілля-пророк у слов'ян). Незважаючи на надзвичайну стародавність культу, збереглось багато міфів, повір'їв, легенд, прислів'їв та обрядів, пов'язаних з Перуном. Скрізь він бог дощу, блискавки й грому. А тепер ми знаємо, що це ще й назва зодіакального сузір'я, відомого в науці як Стрілець.

Під знаком Перуна народжується астральне божество Місяця. Про стародавність культу Місяця у слов'ян промовляє його народна назва Дідух, що була рівнозначною й синхронною з іранською Дадвах (Бог-творець), який виник задовго до зороастризму. Відомі ще два імені чи епітети місячного божества – Коляда й Василля, але вони також мають аналоги назв у міфологіях інших народів Східного Середземномор'я.

Знаменно, що церква, неспроможна знищити святкування Щедрого Вечора – свята народження Місяця, змушена була призначити на цей день ушанування християнського святого Василія – саме Василія. Ліплений пиріг був символом Місяця. То була жертовна страва, поширена на Русі та в етрусків у Щедрий Вечір, коли [51] нічному світилові співали величальні гімни – щедрівки, як володареві води й усіх генетичних процесів рослинного й тваринного світу. Місяць вважали предком – Дідухом, але збереглися й такі міфи, за якими він – голова Вужа, що ховається в Чумацькому Шляху, тобто Прадереві Всесвіту. Культ Вужа, символу люнарної богині – Великої Небесної Матері Дани-Води існував на території теперішньої України ще 4–5 тисяч років тому, але його залишки збереглися й дотепер. Цей міф передував біблійному міфові про райське дерево й спокусника Змія. Найголовнішими обрядами, пов'язаними з культом Місяця, були: коління кабана напередодні Щедрого Вечора, древні містерії з козою. Адже коза споконвіку була атрибутом місячного божества, й не тільки в нашого народу; згадаймо для прикладу, що грецьку богиню Місяця Артеміду завжди зображували з ланню або з козою, й це пізніше дало підстави вважати її також богинею полювання.

Стародавність обряду водіння кози на свято Різдва Місяця визначається добою, коли весняне рівнодення було за головування Тельця. Астральна міфологія і обряди на території України зберігалися з часів Трипілля до епохи Київської Русі і наших днів. Вони забувалися в умовах християнства. Таке становище створювалося в сучасній науці всіх індоєвропейських народів та інших народів стародавніх цивілізацій.

В епоху трипільської і давньоямної археологічних культур на Надчорномор'ї, в Єгипті обожнювався бик Апіс (Мемфіс), а Небо зображувалось у вигляді корови, що й досі дивує єгиптологів.

Персонажі єгипетської міфології: Озіріс, Ісіда та Анубіс – священний собака, летючий пес (зірка Сіріус, сузір'я Великого Пса) не описуються у світлі первісного культу тріади Сонця, Місяця і Зорі. Розглядаються вже вироджені антропоморфні культи, коли боги стали подібними до людей зі всіма їхніми слабкостями і коли самі сучасники вже не розуміли своїх богів та обрядів.

Коли головним весняним сузір'ям став Овен, у Дворіччі (місто Ур), у Фівах, був обожнюваним Баран. Можна вважати, що в епоху сузір'я Близнюків, що передувала добі Тельця – Волоса (VI тис. до н.е.), вже процвітав культ небесних Води і Вогню. Відомому грецькому міфові про сузір'я Близнюків передував міф про близнюків Лади: Лелі (Дани) і Полеля – втілених Води і Світла. Пізніше в Римі це близнюки Латони.

Зоряне небо всебічно і на високому рівні вивчала [52] стародавня астрономія. Астральні боги і атрибути богів Русі мали й мають на Україні найстародавніші доіндо-європейські назви.

Археологічні знахідки, міфологія й обряди древнього культу дозволяють нам датувати епоху.

Ось що можна стисло розповісти лише про деяких персонажів багатющої, вже почасти дослідженої нами міфологічної спадщини пращурів. Автор цієї праці намагався зібрати все те, на що досі мало хто звертав увагу, і відтворити астральний культ – передматеріалістичну світоглядну систему наших далеких предків, покликану до життя матеріальними потребами стародавнього землеробства й правічним прагненням людини збагнути незбагненне.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМіністерство освіти та науки україни управління освіти дніпропетровської обласної державної адміністрації відділ освіти васильківської районної державної адміністрації письменська середня загальноосвітня школа
Ще у стародавні часи вчені та філософи стверджували діалектичний характер усіх явиш дійсності: "Omnia mutabantur, mutantur et mutabuntur"...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconУзагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»
Галицько-Волинської держави, правління різних князів, основні події, які відбулися в цей період історії, закріпити розуміння того,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОльга Ольга
Князь Київської Русі у 882-912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні морські походи на Візантію 907,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconІсторія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка