О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні



Сторінка3/16
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Боги київського пантеону
Досягнення в галузі точних наук справляють неабиякий вплив на розвиток гуманітарних – історію, археологію, етнографію, фольклористику, лінгвістику. Так, із застосуванням точних методів досліджень у лінгвістиці зросли можливості вивчення стародавньої історії та культури, а також походження народів.

Порівняльне вивчення поганських (язичницьких) богів, культу природи, обрядів і звичаїв, мови і побуту є важливим науковим напрямом при розв'язанні питань історії культури й етногенезу. Однак наукові праці часто лишалися тільки переказом давно відомих міфів та авторських міркувань і припущень щодо них. Вивчення ж міфології вимагає методів точних наук. Адже астральне (астрономічне) поганство, яким воно було, безпосередньо пов'язане з успіхами астрономії ще в III тис. до н.е. («обсерваторії», календарі, писемність на Дніпрі). – Помилкові уявлення, ніби поганство – забобони середньовіччя, призводять до публікацій, в яких Перун, найстародавніший бог Русі та індоєвропейців, видасться переважно за божество княжої дружини. Головні богині Русі та її попередників – Коляда (Колєта) й Купала оголошуються персоніфікацією або назвами бога Сонця (Дажбога).

Автор використав комплексний метод досліджень. За ареал було взято Східне Надсередземномор'я в часі від Трипілля до наших днів, адже астральні боги, які входять до київського пантеону, були відомі ще в епоху три-[53]пільців-пеласгів (протолатинян і безпосередніх предків антів).

Увесь київський пантеон, за літописами, літературними джерелами та фольклором, можна подати у такому вигляді:

1) Дажбог, Хорс, Перун, Стрибог, Сімаргла, Мокош («Повість минулих літ»);

2) Волос, Лада, Купала, Коляда (Густинський літопис і «Сінопсис» Гізеля);

3) Сварог і Сварожич (Іпатіївський літопис);

4) Берегиня, Плуг (інші літописи);

5) Див, Яр, Тур («Слово о полку Ігоревім»);

6) Дана, Леля, Прія, Полель, Ярило, Місяць. Зоря, Баба (давньоруська література і фольклор).

Деякі боги, зауважу, мають по кілька імен через етнокультурні нашарування.

Київське поганство першоджерелами Всесвіту вважало космічні вогонь і воду. Як уже мовилось, культ космічного вогню виявлявся в обожнюванні тріади світил: Сонця, Місяця і Зорі (Венери). Усі інші боги були сузір'ями або небесними тілами. В Єгипті та Вавілоні головним було Сонце, в арабів – Зоря, а на Русі – Місяць. Люнарний культ давньої Наддніпрянщини монотеїстичний і цим відрізняється від язичництва Єгипту й Вавілона.

У наших предків праслов'ян головними богами були: Див, яскраве небесне склепіння; уночі – Сварог [54] (Зодіакус), а його заступником – Перун. Всі інші божества були помічниками цих богів. Язичництво Русі грунтувалося на досягненнях великих стародавніх цивілізацій. Астрономія на Середньому Дніпрі мала великі досягнення з епохи Мадлен – 10–15 тис. до н.е. (Мізинь, Кирилівська, Гінці, Межиріч). Відкриття давньої цивілізації на Середньому Дніпрі можна порівняти з відкриттям Трої. У наддніпрянських протомістах ІІІ тис. до н.е. виявлено кількаповерхові будинки, бронзоливарні виробництва в Донбасі, астрономічні «обсерваторії», календарі, пам'ятки писемності з буквено-звуковим алфавітом. Розшифрування писемності виявило, що трипільці (III тис. до н.е.) були пеласгами й нашими предками, а кіммерійці протослов'янами (II тис. до н.е.). Все це свідчить про високий рівень розвитку культури й науки тієї доби.

Автор зібрав народні назви небесних тіл, дослідив дати й наніс на зоряну карту неба. З'ясувалося, що вони належать до V–ІІІ тис. до н.е. Усі боги київського пантеону князя Володимира, літописів і фольклору виявилися сузір'ями або небесними тілами. Обряди календарних свят Київської Русі відповідали руху сузір'їв і відомостям літописів та фольклору.

На основі цих досліджень автор дійшов висновку, що Русь володіла сукупністю досягнень культу природи, коли небесні тіла вважалися божествами. Отже, якщо боги тієї доби були сузір'ями, то назви сузір'їв були іменами богів.

Як ми вже говорили, стародавні астрономи-жерці звертали увагу на зодіакальне сузір'я, під знаком якого відбувалося весняне рівнодення. Це сузір'я вважалося великим божеством. Минало близько двох тисяч років, І точка весни визначалася вже в наступному сузір'ї. Зміна зодіа-[55]кальних сузір'їв весняного рівнодення відбувається через те, що Сонце, яке робить своє уявне річне коло проти годинникової стрілки, проходить не точно 12 сузір'їв зодіаку. За рік воно не закінчує свій шлях на 50,2 секунди, що й чинить малий протилежний рух за годинниковою стрілкою. На одне сузір'я припадає 30" кола, а поділивши 30° на 50,2 секунди, одержимо 2150 років, які потрібні для пересування «точки весни» на одне сузір'я зодіаку (пересічно). «Точка весни» повільно пересувається і проходить усі сузір'я за 25 870 років. У нашу добу (з початку християнства) весняне рівнодення відбувається в сузір'ї Риб, перед тим – в сузір'ї Ареса (Овна), а 4000 року до н.е. (за трипільців) «точка весни» була в сузір'ї Тельця (Волоса), над Оріоном (Плугом).

Перш ніж ознайомити читача з язичницьким пантеоном, треба ще кілька слів сказати про найголовніших богів Київської Русі. Такими богами були Див (небо, Всесвіт) і Сварог (Зодіакус).

Для того щоб з'ясувати сутність божества Див, розглянемо відповідне місце «Слова о полку Ігоревім»: «Уже вржеси Див на Землю». Сучасною мовою це буквально буде так: «Вже впало Небо на Землю». До речі, Небо – назва халдейського бога, яка поширилась у Дворіччі, Індії, Єгипті та на Русі і означала, як і бог Див, денне яскраве небесне склепіння, на відміну від Сварога, «нічного» бога, що мав ще й назву Зодіакус.


Сварог
Слов'янознавець і філолог Г. Дяченко знайшов у чеському літописі назву Сварога Зодіакус. Це потверджує те, що Сварог ототожнювався саме із зодіаком і його 12 сузір'ями, Свято Сварога – це Різдво Світу (25 грудня) – тріади світил: Сонця, Місяця й Зорі.

За Іпатіївським літописом, Сварог навчив людей шлюбу, хліборобства й подарував їм плуг. Скіфський культ Золотого Плуга, описаний Геродотом, з усіма обрядами дожив до нашого часу. Усі поганські обряди Різдва, що подекуди виконуються й нині, свідчать, що це свято зодіаку.

Про космічну і міфологічну сутність Сварога говорилось у зв'язку із тим, що в давнину люди спостерігали за небом і головним божеством у сонмі інших астральних богів вважали зодіакальне сузір'я, в якому на той час ви-[56]значалася «точка весни». Хоча в Іпатіївському літописі і згадуються, що Сонце «сын Сварогов», тобто син Сварога в його втіленні, але ніде нема писемних або фольклорних свідчень про вшанування Сварога як єдиного бога на Русі.

У піснях та обрядах, міфах і казках діють усі персонажі пантеону Русі, проте Сварог зустрічається лише в ритуалах святкування Різдва Світу – астральної тріади (25 грудня). Всім його сузір'ям-богам підносяться окремі жертви.

У сусідній з Руссю Візантії, де дохристиянський астральний культ і міфологія були схожими, теж не ставилось кумира Сварогу як єдиному божеству, а завжди 12 кумирів за числом зодіакальних сузір'їв-богів. Очевидно, Сварог вшановувався не як єдине божество, а як синкліт головних богів неба. Такого значення, слід розуміти, надано Сварогу і в повідомленні Іпатіївського літопису. Можливо, Сварога треба розглядати як пантеон раннього неоліту.

В попередньому розділі ми говорили, що свято народин Всесвіту (25 грудня) є святом Сварога-зодіаку, але це народження не Сварога, а тріади богів люнарного культу Русі: Сонця, Місяця і Зорі в сузір'ї Стрільця – Перуна. Поява Зорі напередодні Різдва (24 грудня) сповіщає про момент входження Сонця в головне на Русі зодіакальне сузір'я Стрільця – Перуна. Щороку в цей час стародавні племена на території України та араби їли кутю (кут – давньоарабське «їжа»). Зустрічаються перші зорі сузір'я Перуна, народжується нове Сонце (дитя богині Лади – сонце зимового сонцестояння). Під час проходження Сонцем центральних зір сузір'я Перуна (1 січня) урочисто святкується народження Місяця (Молодика) – Щедрий Вечір, а коли Сонце покидає останні зорі цього сузір'я, народжується Дана, втілена вода (6 січня). Отже, й виходить, що Місяць, Сонце і Зоря – це діти, народжені у головному на Русі сузір'ї зодіаку (Сварога) – сузір'ї прабога Перуна (Стрільця). Цей міф виник у часи неоліту і, очевидно, в III тис. до н. є. був занесений трипільцями й пеласгами на територію майбутньої Еллади. Порівняльне вивчення найстародавніших міфів еллінів дозволило зробити важливі висновки про основи астрального культу Русі і свята Різдва. Міф про те, що Геліос (Сонце), Селена (Місяць) і Еос (Зоря) є дітьми Гіперіона, сина Висоти, підтвердив наші припущення. Було помічено той факт, що ім'я Гіперіон семантично, етимологічно і фонетично тотожні імені [57] Перун. У міфах Давньої Еллади Гіперіон – це один із 12 титанів, що породили богів і були скинуті ними з Олімпу. Про те, що Перун (Гіперіон) – справді зодіакальне сузір'я Стрільця, свідчить зендська назва цього сузір'я Пейрамун, що в перекладі означає «сузір'я місячного зодіаку».

Отже, досліджуючи свято Різдва на Русі, ми несподівано «вийшли» на проблему походження і сутності 12 титанів давньогрецької міфології. Цілком очевидно, що 12 титанів – це 12 сузір'їв зодіаку, з якими вже в II – І тис. до нової ери греки не ототожнювали титанів, бо встигли забути. Від імені цих 12 божеств у слов'ян правив Сварог (зодіак) – бог космічного вогню, хліборобства, ковальства, шлюбу. У предків еллінів синхронний бог звався Кроном. За свідченням еллінських міфів, Крон після його повалення Зевсом утік на Апеннінський півострів і став там богом хліборобства – Сатурном римлян. Можна переконливо довести, що епоха культу грецького Крона – це кінець ІІІ – поч. II тис. до н.е., а епоха праслов'янського Перуна – V–IV тис. до н.е.

Свято Різдва (25 грудня) повністю описано і пояснено Ксенофонтом Сосенком1. Тому ми зупинимось лише на тих обрядах, які ще не дістали пояснень. Це перш за все звичай заготовляти заздалегідь «з доброго дерева» 12 полін, щоб розвести священний вогонь і приготувати трапезу для Тайної вечері. Страв, що їх готували на різдвяний стіл, також було 12.

Нема сумніву, що число 12 відображає число сузір'їв божества Сварога, кожному з яких підноситься жертва. Дванадцять священних ночей (космічних епох) творення Всесвіту (25 грудня – 6 січня), кожна з яких, за уявленнями етрусків, тривала 1000 років, також пов'язана з 12 сузір'ями зодіаку – Сварога2. Особливо прикметний звичай, який, на жаль, залишився без пояснень, був описаний тим же К. Сосенком. Коли господар у ролі хатнього жерця виходить з хлібом у двір і обертається на місці проти годинникової стрілки, то, як припустив дослідник, він виконує ритуал сонячного культу. Однак К. Сосенко не взяв до уваги, чому обрано саме такий напрям обертання, а це надзвичайно важливо: адже проти годинникової стрілки летить зодіакальне сонце –

________________



1 Сосенко К. Культурно-історичиа постать староукраїнських свят різдва і щедрого вечора. – Львів, 1928.

2 Немировский А.И., Xарсекин А.И. Этруски. – Воронеж, 1969. – С. 123. [58]

Сварожич, облітаючи всі 12 сузір'їв – богів Сварога.

Надзвичайно важливим, як зазначалося, є і стародавній обряд вшанування символічного Прадерева – верби (за наших часів ялинки), що символізує в міфологіях зоряну Галактику.

Поетично, з великим художнім проникненням зображено в українських міфах-колядках творчу силу космічних води та вогню:

Пане Господарю!

На твоїм подвір'ї верба стояла,

Тонка, висока, листом широка.

На тій вербі трійця горіла.

Три гистри впало, три морі стало.

Вогонь перетворюється на воду, а вода на вогонь. За давніми уявленнями – це основний принцип існування Всесвіту.

Астральне язичництво, як мовилося раніше, мало цілорічний цикл взаємопов'язаних свят: головним передували попередні, що роз'яснювали основні ідеї культу. 1 листопада було попереднє свято, пов'язане з культом і Плуга. Церква призначила на цей день свято двох святих: Косми і Даміана. Народ об'єднав обидва імені Козма-Дем'ян. На Україні це – Божий Коваль. На його свято готуються обрядові страви: кури й каша, напевно, жертви богу Сонця і богині Дані.

Початок виконування «небесного Плуга» (1 листопада) і час падіння його на землю в свято Сварога (25 грудня) давні астрономи визначили на підставі спостережень за зірками сузір'я Плуга-Оріона. 1 листопада Плуг з'являється на небі о 22-й годині вечора і добре помітний. Заходить о 10-й ранку. Чим ближче до різдва, тим раніше ввечері і краще видно зірки небесного Плуга. У грудні це сузір'я сходить о 7-й годині вечора, а заходить о 7-й годині ранку, коли темно, і його добре видно на небі. 1 листопада Плуг-Оріон сходить у піднятому положенні (Пояс Оріона майже вертикальний), як заходить – не видно. На Різдво ж, у свято Сварога, сузір'я «лежить» над горизонтом (Пояс Оріона) і Плуг немовби падає з неба на землю. Напевно, жерці тлумачили це явище саме так.

На свято Щедрого Вечора, в день народин Місяця, здійснювалося ходіння з плугом (оранка). Цей день на Русі, а ще раніше в етрусків вважався найсприятливішим для започаткування всіляких справ, щоб забезпечити, як думали наші предки, щасливе їх завершення. Слід додати, що вік обрядів культу Плуга, здійснюваних ще [59] до недавнього часу, майже 3500 років1. Сварог шанувався у вигляді своїх божествених сузір'їв, але його культ носив характер культу прабога – прадіда.

Ось така сутність головного божества слов'ян і символіка найважливіших обрядів і ритуалів свята Сварога на Русі


Див
Див, очевидно, був ще стародавнішим верховним богом, ніж Сварог. Він втілював яскраве блакитне небесне склепіння. Ім'я бога Див збереглося в українських міфах. Див був чоловічим началом Всесвіту, подібно до Зевса Ірану і Dyaus Pita Індії. Етимологічно їхні імена тотожні. Одне з імен богині Дани – Діва було жіночою формою імені Див.

О. Афанасьєв писав: «Д­ва (від сан скр. Див.)... означає «світла, сяйлива, чиста»2 . Див як персоніфікований образ небесного склепіння згадується в «Слові о полку Ігоревім». Аналогом праслов'янського бога Дива можна вважати халдейського бога Небо, культ якого в давнину поширювався і на Іран, Єгипет, арабів та інші народи. Найстрашнішою катастрофою в уявленнях людей тієї епохи була загибель неба – падіння небесного склепіння. У текстах пірамід (3000 р. до н.е.) зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом.



Незмірна сила горя в словах Ісіди:

Зливається Небо з Землею,

Тінь на Землі нині,

Вже впало Небо на Землю3.

Цими ж словами змальовано поразку князя Ігоря:



Збыся Дивъ кличет вр­ху древа...

Тьма Світ­ покрыла4.

………………………………



Уже вр­жеся Див на Землю5.

Зміст, образи і форма обох текстів цілком ідентичні. Сучасною мовою це звучить так:



Падає Небо, кличе низько.

Пітьма Світло потьмарила.

Уже впало Небо на Землю.

____________



1 За Геродотом, культ Золотого Плуга у скіфів виник 1500 р. до н.е.

2 Афанасьєв А.И. Поэтические воззрения славян на природу: В 3 т. – М., 1866–1869. –Т.1. – С. 132-133.

3 Матье М.Э. Древнеегипетские мифы. – М.-Л., 1956. – С. 97.

4 Слово о полку Игореве. – М., 1955. – С. 21.

5 Там ж є. – С. 25. [60]

Ім'я бога неба Див збереглося в давніх українських міфах і архаїчних обрядових піснях.



Ой Див, Див та Ладо,

Та повідай, Козле правду1.

«Бог, згадуваний договорами Ігоря й Святослава, є грецький Зевс, слов'янський Див, або Соварог. Саме про це божество говорить Гельмгольд, називаючи його володарем Неба; про нього каже й Прокопій. Це бог богів, їхній прабатько, або, як донині звуть його, слов'яни, великий (старіший) старий Бог, Прабог (Прадід, Пращур) – Батько Неба».

Див – це чоловічий початок Всесвіту, світло, а Діва (Дана – Леля) – жіночий, втілена вода.
Лада
Одна з найстародавніших язичницьких богинь Лада, богиня гармонії в природі, любові в шлюбові, мати-годувальниця Миру (світу людей). Немовля на її голові було уособленням світла, а яблуко в руці містило ту ж ідею, що і яйце Латони у римській міфології. Яйце – початок усіх речей. Я. Головацький порівнював Ладу з індійською богинею Бгавані, Кибелою Фрігії2. В українських веснянках до Лади звертаються так: «Благослови, мати, ой мати Ладо, мати, весну закликати»3. У південних слов'ян:

Лепі іве терга роже,

Тебі, Ладо, светі боже,

Ладо, слухай нас, Ладо!4

Лада, як уже мовилося,– мати близнят: Лелі (Дани) – втіленої води, і Полеля – втіленого світла. Богиня-мати, яка народила основні першопочатки світопобудови і астрального культу – вогонь і воду, була і початком Всесвіту. Вона несла в собі першопричини буття, тому не символізувалася ніяким світилом, являючи культ вогню і води в одному божестві. Цілком імовірно, що в первісні часи ім'я богині Лади звучало дещо інакше. В умовах мовної спільності предків слов'ян з індо-іранськими племенами, коли слова були односкладовими, ім'я Ла-

_________



1 Українські народні пісні. – К., 1954. – Т. 2. – С. 311.

2 Головацкий Я.О. Очерк старославянского баснословия и мифологии. – Львов, 1860. – С. 25.

3 Грінченко Б.Д. Словарь української мови: В 4 т. – К., 1908. – Т. 2. – С. 340.

4 Снегирев И.Н. Русские простонародные праздники и обряды. – М., 1837. Вып. 1. – С. 14. [61]

да звучало, можливо, як Рада (Ра-Да) і означало «Сонце-Вода». Цей висновок підтверджують праці багатьох дослідників. Так, академік І.Г. Підоплічко пише: «У давнину була досить поширена заміна у вимові р на л. Назва шкурки біра могла перетворитися на біла, а далі – на білка (белка)1. Є й відповідні гідроніми, наприклад:

_________

1 Пидопличко И.Г. О происхождении названий некоторых животных нашей фауны // Вестник зоологии АН УССР. – 1967. – № 1. – С. 82; він же: Межиричские жилища из костей мамонтов. – К., 1976. – С. 217. [62]

Лісове озеро під Києвом має ще й давню назву Води Ради.

Лада і боги-близнюки Леля (Дана) і Полель були запозичені еллінами зі Скіфії і носили ті ж дещо відозмінені імена: Латона, Діана і Аполлон1. Обрядову пісню «А ми просо сіяли, сіяли, Ой, Див, Ладо, сіяли, сіяли» О.О. Потебня датував ще добою вед. М.О. Максимович, вивчаючи українські міфи про Ладу, ототожнював її із Золотою Панею – матір'ю бога Сонця2.

Більшість язичницьких богів Київської Русі відома нам з фольклорних джерел: пісень, колядок та прислів'їв. У тисячах колядок відбилися стародавня історія, міфологія та соціальний устрій Києва і Русі. Про давність слов'янського фольклору свідчать і пісні, зібрані в Родопських горах, де навіть згадано Орфея та Александра Македонського...

Однак недостатність досліджень з вітчизняної міфології позначилась і на неповноті наших знань про Ладу, зокрема про її астральний зміст. У словнику Вацерада (XIII ст.) Лада пояснюється як Венера – римська назва Афродіти Небесної. Словник Гезихія повідомляє, що Афродіту в найстародавніші часи звали Лада («жона», «дружина»). Ім'я це нібито походить від назви річки Ладон в Аркадії. Проте ми знаємо від Геродота, що батьківщиною Латони (Лади) була країна Гіперборейська (Скіфія). Дотепер є на Україні річка Лада – притока річки Танви (Тани – Дани). Є й річка Ладава – притока Дністра. В III тис. до н.е. на території Наддніпрянщини жили пеласги-лелеги (трипільці), що пізніше заселили Аркадію на Балканах. Лада була головною богинею пеласгів. Тотем цього народу – птах гайстер – символізував Зорю. Цей колись священний птах і нині на Україні не втратив свого ореолу святості, а його назва означає «Зоря». Тоді ж на Дніпрі уже був буквено-звуковий алфавіт, який пізніше потрапив до фінікійців та пеласгів Італії (XIV–XIII ст. до н.е.). Враховуючи наведені роз'яснення Вацерада й Гезихія та знаючи про успадкування еллінами культури пеласгів, бачимо, що давньогрецька Афродіта – стародавня Лада, це богиня Київської Русі, Лада – Зоря (Вечірня Зірка) – римська Венера.

____________



1 Голонацкий Я.О. Очерк старословянского баснословия и мифологии. – С. 30.

2 Максимович М.Л. Собр. соч. – К., 1877. – Т. 2. – С. 516, 518. [63]

На території України Зоря виступає як небесне світило (божество космічного вогню) та водночас як «дрібний дощик» або роса – божество, що народжує життя. Про це розповідають численні колядки й щедрівки, а також міф «Зоря, ключі, роса і мед», що його вивчали О. Потебня, М. Марр. За М. Марром, згаданий міф було занесено з Надчорномор'я на Піренейський півострів. Там ім'я Зоря набрало у басків форми Ізар. Збереглися й сліди міфа. На одному з баскських діалектів роса зветься «ізарський іній». Імені Ізар в семітів Дворіччя відповідало ім'я Іштар – Аштарет (грецькою мовою – Астрата, богиня фінікійська).

Як на Україні Зоря (Венера) – небесне тіло й одночасно символ дощу, так у Вавілоні «богиня Іштар була символом Вечірньої Зірки (Венери) і животворного дощу». У щедрівках співається про небесну воду або животворний «рясий, дрібний дощик», що співвідноситься Із Зорею (Венерою) або з дівчиною як персоніфікованою Зорею (Афродітою Небесною). Це відповідає найстародавнішим міфам Русі про дівчину, котра, рятуючись від переслідувача, перетворюється на межу або криницю. Зусиллями кількох поколінь дослідників вдалося розшифрувати зміст міфа «Зоря, ключі, роса і мед». Зоря на світанку відмикає ключами небесні ворота й випускає сонце на небо. Сонце (бог світла Полель, брат Лелі – втіленої води) женеться за дівчиною Зорею (Ладою). Дівчина Зоря останньої миті стає росою й падає на землю. Бджоли п'ють «святу росу» й приносять мед (мед символізує їжу взагалі); народжується життя.

Цей чудовий міф з Наддніпрянщини доби пеласгів-трипільців занесено аріями до Індії, а пізніше запозичено еллінами. Знаємо і давньогрецький міф про Дафну і Аполлона. Аполлон (Полель – Сонце) женеться за дівчиною Дафною, але Дафна перетворюється в лавровий кущ.

Мовою наших далеких предків, що вийшли з берегів Дніпра до Індії, Дафна означає Зоря. [64]

Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце в цей момент вступило в головне сузір'я Перуна (Стрільця), і саме з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – бог зимового сонцестояння. Ось такий астральний зміст у стародавньої Лади.


Леля – Дана, Полель
Леля і Полель – діти-близнюки богині Лади – втілені вода і світло. У скіфів, за повідомленням Геродота, Полель (Аполлон) іменувався Ойтосіром.

Леля на території України, Малої Азії, Греції, Риму широко відома під іменем Дана або Тана. Це – богиня рік.

Культ Дани був поширений з пізнього палеоліту аж до XX ст. н.е. Від імені Дана походять назви річок Дніпро, Дністер, Дон, Дунай, Двіна, Донець. Слово Дана – складне: да («вода») плюс на («неня») означає «Вода-Мати». Численні міфи про близнят богині Лади Дану (Лелю) і Полеля описано вітчизняними етнографами. Цих поганських богів елліни колись запозичили зі Скіфії.

Про батьківщину згаданих богів, про те, як вони потрапили на острів Делос, докладно розповідає Геродот. Богиня Дана – незрівнянна красуня, непорочна Діва, що дарує життя, мати всього живого і водночас суворий, але й справедливий суддя. Дана судила прилюдно і жорстоко при великому зібранні народу на базарах у свій день тижня – п'ятницю. Римський історик Лукан так характеризує її: «Вівтар скіфської Діани не милостивіший за вівтар Тараніса» (кельтська назва Перуна).

Виникнення культу Дани датується доіндоєвропейською добою. Про Дану збереглися доісторичні пісні. Відомий етнограф і фольклорист Д. Лепкий вважав, що «Діва народних міфів (господиня русалок) є водною богинею Даною». [65]

На території України зберігся фольклор, що передає доісторичні міфи про войовничу вершницю Дану – Дн­пру – Дойну:



Ходить Дойна понад воду,

Питається Дойна броду.

Не трапила Дойна на брід,

А трапила Дойна на слід,

Дев'ять коней потопила,

На десятім сама сплила.

Заплакала Буковина,

Що ся Дойна сама сплила.

Розглядаючи варіанти наведеної пісні, С. Семчинський1 вважає молдавське і румунське ім'я Дойна запозиченням українського Дана, Він пише, що в українському Дана зберігається праіндоєвропейське Дана і що це ім'я «продовжує мовну традицію, що сягає доісторичних часів». Семчинський надає імені Дана значення «пісня», не враховуючи, що в доісторичні часи поняття «вода», «небо», «сонце», «жінка», «пісня» позначались словом одного кореня або одним і тим же словом.

Первісно Леля (Дана), богиня багатьох народів, була жіночим началом Всесвіту. У слов'ян вона звалася також Дівою.

Вода, начало речей, вічно прекрасна, вічно свіжа, вона була дівою і одночасно жінкою – дружиною Сонця. У Дівограді (пізніше – Магдебург) стояв її храм. Про богиню, тотожну Дані, Я. Головацький писав: «Первісно Ефеська Діана, або Артеміда, являла собою воду як діюче начало творення і шанувалася як Діва і одночасно як Мати всього»2.

Богиня Дана ототожнювалася також з Танаїс – на Дону і в Анатолії3, і Афіною (Аthеnа) –у греків. Це й войовнича Діва – Дін­пра (Анастасія) – вершниця з луком і стрілами, відома по двобою з Дунаєм4. Постать самого Дунаю О. Потебня тлумачив як Індру (санскр.), тобто Перуна Русі5.

____________



1 Семчинский С. Про походження українського Дана, молдовського та румунського Дойна // Мовознавство. – 1969. – № 5.– С. 63-67.

2 Головацкий Я.Ф. Очерк старославянского баснословия и мифологии. – С. 30.

3 Шахнович М.И. Первобытная мифология и философия. – Л., 1971. – С. 171. Також: Слово о полку Ігоревім. – М., 1955.

4 Афанасьев А.Н. – Поэтические воззрения славян. – Т. І. – С. 223–224.

5 Потебня О. Объяснения малороссийских и сродных народных песен. – Варшава, 1883. – Т. 2. – С. 773–774. [66]

П'ятниця вважалася днем Дани. Цього дня не можна було працювати. Символом Дани була липа. Атрибутом Афіни – сова. Як люнарну водну богиню Дану (Тану) символізував вуж (змія). Символом Полеля був клен. За уявленнями давніх слов'ян клен і липа – брат і сестра. До наших днів збереглися скульптури богині під назвою П'ятниці.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМіністерство освіти та науки україни управління освіти дніпропетровської обласної державної адміністрації відділ освіти васильківської районної державної адміністрації письменська середня загальноосвітня школа
Ще у стародавні часи вчені та філософи стверджували діалектичний характер усіх явиш дійсності: "Omnia mutabantur, mutantur et mutabuntur"...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconУзагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»
Галицько-Волинської держави, правління різних князів, основні події, які відбулися в цей період історії, закріпити розуміння того,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОльга Ольга
Князь Київської Русі у 882-912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні морські походи на Візантію 907,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconІсторія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка