О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні



Сторінка5/16
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Дажбог (Ярило – Сварожич)
Дажбог – назва бога Сонця на Русі, давніша за назви Ярило і Сварожич. Дажбог не має характеристики руху, пов'язаного із зодіаком. Ім'я Дажбог слід віднести до тієї епохи первісного суспільства, коли такі поняття, як сонце, небо, вода, жінка, пісня виражались одним словом або словами одного кореня. Тоді ще слова були односкладовими, але поступово ускладнювались, з'являлись відмінності і в назвах сонця, неба, води тощо.

Ось яскраві приклади назв сонця, неба, води, жінки, як вважає автор, з одного боку, у населення трипільської археологічної культури, а з іншого – стародавньоямної (скорчених кістяків).



Трипільці
Да-ж-бог – Сонце

Да-на – Вода-мати

Див – яскраве небо

Доня – жінка

Дядина

Daina (лит.) – пісня



Danah (Ір.) – пісня

жіночого хору та ін.




Давньоямники

(скорчені кістяки)

Ра (ру, ро) – Сонце

ur, sur, syrya – сонце, небо

Рус – вода (давньокельт.)

Д-ру-жина

Ру-на – пісня

та ін.


Так можна підійти до виявлення субстрату мови відповідальної епохи і культури. Українське археологічне наймення богині втіленої води Дана (Тана) прибрало і зберегло на Дону та в Анатолії стародавньослов'янську форму Таnаіs, а в Афінах ще в часи пеласгів префікс «а» Аthena, котра, як і Таnаіs, була спершу богинею втіленої води. Спроби дешифрування трипільської писемності за допомогою звукового алфавіту пеласгів дозволяють говорити про те, що назви богів Да-ж-бог, Да-на, Див (д.-гр. Дій) мають відноситися до населення трипільців, а назви Рус, Ярило, (Яр) – до пастуших племен «скорчених кістяків» стародавньоямної культури. Слово рус (русь) означало «сонце» і «вода», а пізніше, як і скіфське Апі,– «вода» і «земля». У зв'язку з висновками автора про те, що в часи Геродота скіфи-орачі називалися русь, ми остаточне вирішення питання про етимологічне зближення rus, sur i arare залишимо за лінгвістами: [81]

rus - ruris - ruaris ar-arare;

sur - suar - ar-arare;

ur - urus - rus.

Про стародавність назви Сонця Да-ж-бог свідчить те, що в цьому імені відсутній елемент руху по зодіаку. Ця назва існувала ще до набуття стародавньою астрономією відомостей про зодіак. Назви Сонця Сварожич (син Сварога) безпосередньо пов'язана із зодіаком. Ярило – Сонце весняного рівнодення, тобто епохи, коли вже були відомі 4 фази Сонця, що зображувались на трипільських посудинах.

Сонце, народжуване в межах сузір'я Перуна 25 грудня, – це Сонце-немовля (зимове), Сонце весни – Ярило, який тотожній з Прометеєм і Гераклом – персонажами давньогрецької міфології. Сонце літнього сонцестояння – семиглавий Семияр-Семиярило (Сімаргл) і Сонце осіннього рівнодення – беззбройний старець. На Русі існував і образ молодого Сонця етичних принципів, близький образові єгипетського Гора, у якого одне око було Сонцем, друге – Місяцем. Цей міфологічний образ зберегли до наших часів українські колядки, в яких передано особливості астрального культу на Середньому Дніпрі.

Навіть головні боги астральної тріади не могли існувати без богині Зорі. У колядці співається:

Бо в правім личку світле сонечко,

А в лівім личку ясен місяцю,

А в грудях йому ясна зоречка.

Цей образ Сонця поряд з іншими даними свідчить про тривалі і прямі контакти культури народів території України з Єгиптом. Висновок, до якого часу належать сонячні боги Середнього Подніпров'я, можна зробити з того, що в найдавніших індійських міфах про свята Різдва Сонця і Місяця (25 грудня, 1 січня) і Купали (23 червня) говориться як про застарілі, простонародні.

Боги Сонця в наших давніх предків ніколи не були головними. Нове Сонце, народжене в зодіакальному сузір'ї Риб і оголошене як Христос – hrs (д.-євр.), що означає Сонце, було тим же іранським і хозарським богом Сонця – Хорсом з дещо оновленим змістом. І етимологічно, і семантично Хорс і Христос (hrs) тотожні. Непримиренна боротьба ідеологій культу Місяця, і культу Сонця, яка тривала упродовж кількох тисячоліть, заважала введенню християнства на Русі.

Культи сонячних богів – іранського і хозарського [82] Хорса (Карачуна), єгипетського Ра і вавілонського Бар-Бара (Баббара) з їхніми жорстокими обрядами людських жертвоприносин не прижилися на Середньому Дніпрі. Назва сонцепоклонників барбари (варвари) була на Подніпров'ї не з приємних.

Велике значення на Русі у протистоянні і опорі християнству мала надзвичайно висока народна культура космогонії та міфології природи, яка, однак, знищувалась культом нового Сонця – hrs1.
Зоря
Зоря – найпрекрасніша богиня Русі всіх часів і богиня всіх народів Східного Середземномор'я. Вона володіла дещо більшим антропоморфізмом порівняно з малоантропоморфними богами Причорномор'я. Її не можна повністю ототожнювати ні з грецькою Афродітою Небесною, ні з римською Венерою, однак наділена була ця богиня і прекрасними рисами Афродіти Небесної (Urania), і ранньоеллінської Еос... У різних народів вона змінювала свої риси. Зоря – вістунка-чарівниця наповненого величезним містичним змістом моменту народження тріади астральних богів: Місяця, Сонця і Зорі. Сповіщаючи про народження богів, Зори сповіщає і про початок творення Всесвіту. С чимало міфів про прекрасну богиню Русі – Зорю. О.О. Потебня працював над розшуками і тлумаченням одного з найдавніших міфів: «Зоря, ключі, роса і мед». Цей міф про Зорю фрагментарно зберігався в народі ще донедавна.

Реставрація таких міфів можлива й нині, якщо збирання їхніх фрагментів виконується фольклористом, міфологом-лінгвістом протягом багатьох літ. У Потебні не було такої можливості. Він обмежився висновком, що в народі міф «Зоря, ключі, роса і мед» міцно асоціюється в єдине нерозривне ціле. Зміст міфа вже втрачено. Цілий розділ своїх пошуків О. Потебня присвятив окремим фрагментам: дівчина, яка шукає порятунку від переслідувача, що н наздоганяє, в останній момент перетворюється в криницю або липу (символ води). Збережений фрагмент міфа розповідає про те, як зоря на світанку ключем відмикає небесні ворота й випускає Сонце на небо. Сонце наздоганяє красуню дівчину, Зорю, що втікає, і

___________

1 Норцов А. Путь Солнца в процессе мирового движения. – Тамбов, 1909. – С. 69. [83]

яка стає криницею. На землю падає «свята роса», яка запліднює землю. Бджоли п'ють росу й приносять мед. Народжується життя.

Розповідаючи міф про Ладу, ми вже переповідали його зміст і говорили про те, що фрагменти його дозволяють ототожнити цей твір з еллінським міфом про Аполлона і Дафну.

Елліни зберегли пам'ять про Геліоса (Сонце), Селену (Місяць) і Еос (Зорю) – дітей Перуна (Гіперіона – сина Висоти). Сонце, персонаж нашого міфа, царювало задовго до II тис. до н.е., тобто в IV–III тис. до н.е. Це видно з того, що в II тис. до н.е. персонажем еллінських міфів уже був син Геліоса Аполлон. Це він спрямував стрілу Паріса в п'яту Ахілла під час облоги Трої і тим допоміг нам датувати вітчизняний міф. Бджоли і мед дозволяють визначити місце народження міфа – Північне Надчорномор'я, Середнє Подніпров'я і Побужжя. Саме на цій обмеженій території, як твердять фахівці, водилися дикі бджоли.

Професор Оксфордського університету міфолог Макс Міллер довів, що ім'я Дафна на санскриті означає Зоря і що в еллінів спочатку слово Дафна означало Зоря. Лише під впливом міфа ім'я Дафна набуло нового значення – вічнозелений лавр. Рятуючись від Аполлона, Зоря перетворилася в лавровий кущ – символ вічного життя. Так у еллінів у ІІІ тис. до н.е. зникла прекрасна богиня Зоря. Від неї зостався тільки відблиск колишньої Зорі – Еос.

Афродіта небесна (Уранія) набула нового значення. На території Русі Зоря – це й Афродіта Уранія і Еос еллінів одночасно. У II тис. до н.е. разом з кіммерами-іберами, що просувалися на захід із Північного Причорномор'я, Зоря потрапила на Піренейський півострів. У басків ім'я богині набуло префікса і й перетворилося в Ізар. Про міфологічний зв'язок Зорі з божественною росою, яка запліднює землю, свідчить один із баскських діалектів, на якому роса зветься «ізарський іній», тобто «іній богині Зорі». У Дворіччі це – Інанна.

Один з характерних фрагментів міфа «Зоря, ключі, роса і мед» наводить поет С. Єсенін у статті «Ключі Марії»:

Заря-Заряница,

Красная девица

В церковь ходила,

Ключи обронила,

Месяц видел,

Солнце украло1.

___________



1 Есенин С. Собр. соч.: В 3 т. – М., 1970. – Т. 5. – С. 150. [84]

«Церква» в космогонічних міфах означає зоряну галактику. Міфи про Зорю збереглися в українському обрядовому фольклорі. У святі народження Місяця – Щедрому Вечорі – Зоря виступає як містичний персонаж, посланець неба. У щедрівках співають:

Йшов, перейшов Місяць по небі,

Та стрівся з ясною Зорею.

Ой Зоре, Зоре, де в бога була,



Де в бога була, де маєш стати?
Де маю стати?

В пана Йвана (Миколи, Михайла) –

У пана Йвана на його дворі,

Та на його дворі, та в його хаті.
А пан Іван за столом сидить,

За столом сидить – три кубки держить.

Перший кубок – вино-зелено,

А другий кубок – пиво щедрове,

А третій кубок – медок-солодок,

Медок-солодок для його діток.

Подібно до того, як в епоху християнства Перуна замінив Ілля-пророк, в обрядових піснях його замінив Іван. Три кубки символізують тріаду астральних богів, що народжуються в сузір'ї Перуна.

Наведений міф відображений в гімнах Рігведи, де Індра (Перун) сидить і п'є напій із кубка Місяця (Сома).
Купала
Чи не найпопулярнішою на Україні була богиня Купала з її всенародним святом купальської ночі. В Густинському літописі (XVI ст.) Купала трактується як еллінська (етруська) Церес: «Купало бяше богъ обілія, якоже у Елінь Церес, єму ж безумнії за обиліє благодареніє приношаху в те время, єгда імяше настати жатва...» Богиня Церес, захисниця знаменитого етруського міста Цере – оплоту стародавньої надсередземноморської міфології, римська Церера, вважалася матір'ю богів і людей. Вона була богинею продуктивних чинників природи, материнства, шлюбу, мала епітет лібера (воля Неба), що засвідчує ранг небесного божества, рівний Зевсу і Юпітеру. Зевс мав епітет елевтерос, Юпітер – лібер, а Див (Дій) київського пантеону – собот. Всі ці епітети означають – «свобода» («свобода Неба.). Звідси назва Собот – гори, де відбувалися урочисті купальські свята. Римляни ототожнювали Церес із фрігійською Кубелею і [15] вважали, що її походження, як і етрусків, – малоазійське. Мовознавці зближують імена Купала і Кибела (правильно Кубеля). Про культ фрігійської і троянської богині Кубелі у Скіфії докладно писав Геродот.

Ми добре знаємо міцні етнокультурні зв'язки наших предків з Фракією, Бітинією і Троєю. Придунайські бригги, європейські предки фрігійців, ще до Троянської війни переселилися в Малу Азію, а потім повертались. Те саме було й з племенами стримонів (етрускоїдів), що заселяли Бітинію. Адже античні автори свідчать, що в VII ст. до н.е. в Бітинії вперше було збудовано місто Київ. Начебто Кий, друг Геракла, повернувшись із Колхіди, збудував місто й назвав його своїм ім'ям, а жителі міста звалися кияни. Такі факти треба вивчати, досліджуючи, як поширювався стародавній культ давньоруської Дани у Малій Азії, та поширення культу Кубелі з Фрігії, Бітинії й Трої на береги Дніпра. Особливо вражає тотожність та невідмінність усіх обрядів і ритуалів на честь Купали на Дніпрі та на честь Кубелі у Фрігії.


Прія – Фрея слов'янська – Фрігія скандінавська
У словнику Вацерада Афродіта пояснюється як слов'янська Прія. В народі на Україні пам'ять про Прію збереглася в обрядових піснях: веснянках, гаївках. Прія – богиня плодоношення, кохання, шлюбу й родинного вогнища. Дівчата, граючи, приспівують про сватання: «Прись, свашко, Прись! Прись, любко, Прись!» Корінь імені богині зберігся в словах: «приязнь», «сприяти», «приятель», (на санскриті – «прі», «пріас» – «кохати», [86] «коханий»). Прись – це пестливе від Прія – Прися, це Параска, Парасковія, Параскева.

Переслідування поганства змусили язичників називати свою богиню днем її свята – П'ятницею. «Параскева» – по-грецьки означає «п'ятниця». Ми знаємо й християнські – п'ятницькі – храми, що будувалися біля води й звалися народом на честь богині П'ятниці. Деякі мовознавці й міфологи зближують слов'янське ім'я Прія або Прідіді (велика Прія) з іменами Афродіта і Фрея. Фрея слов'янська у Скандінавії була дружиною вищого божества Одина, днем її свята була п'ятниця.

Фрею було запозичено з пантеону Ванів (венедів) з Країни Танів – Ванів (венедів). Автор скандінавської хроніки XIII століття Кнорре Турлесон (помер 1244 року) описує цю країну, як територію Русі, де тече річка Танаїс. Ця річка, пише Турлесон, звалася в давнину Танаквіль, або Ванаквіль. Перша назва означає «річка богині Тани», друга – «річка Ванів», тобто венедів (слов'ян). В описі Турлесона говориться, що Танаїс плине до Чорного моря, і тому висловлювалася думка, що йдеться не про Дон, а про Дніпро, в назву якого теж вплітається ім'я Тани-Дани.

Проте головним є те, що йдеться про територію Русі. Дуже цікавим є твердження, що територія зветься Країною Танів (данів – Таналанд), або Країною Ванів (венедів – Ваналанд). Адже всесвітня історія Помпея Трога в обробці Юстина повідомляє, що «венедів було вигнано з Трої Атенором». Але ж троянці були етрусками, то й венеди повинні були бути етрускоїдами. Ця думка підтверджується фактом, що в першого римського імператора – етруска Тарквінія Древнього дружина була також етруського походження і звали її Танаквіль. Як визначено, це ім'я належало стародавній богині етрусків. Так багато Статуя дає порівняння чотирьох назв: «Танаквіль» – «Вана-[87]кніль», «Таналанд»– «Ваналанд». Якщо венедивани перебували колись у Малій Азії (Троя), то постає питання, чи не набрала там назва «ванн» властивого етрускам префікса «і». Тоді не вани, а івани Чи походить слов'янське ім'я Іван зі староєврейської мови, а чи з мови ванів Наддніпрянщини?

Культ Прії на Наддніпрянщині був тотожний культові Афродіти у Фрігії і Трої, які мали з Руссю міцні етнокультурні зв'язки. Прія – Афродіта – Фрігія була матір'ю етруска Енея, захисника Трої і предка Ромула й Рема, засновників Риму. Афродіта – стародавня Лада в Аркадії – була богинею пеласгів (трипільців на Дніпрі) і фракійців. Культи цих богинь за тисячі років, звичайно, набули певних відмінностей, однак існували на Русі й одночасно. Пізніше культ Лади-Зорі поступився культу Прії-Дани, богині Води.

Отже, лиш частково розглянувши астральний зміст київського язичницького пантеону, ми заглиблюємося у високу вітчизняну культуру, яка виникла значно раніше від розвинених культур Давньої Греції та Риму.


Волос
Волос – один з найстародавніших богів Русі, який мав також інше доіндоевропейське наймення Тур. Волос, або Тур,– це астральне божество, що символізувалося зодіакальним сузір'ям Тельця. Про давність божеств промовляють самі назви. Вони існували вже в IV тис. до н.е., коли точка весняного рівнодення визначалася в сузір'ї Тельця і це сузір'я було головним божеством Східного Надсередземномор'я та інших давніх цивілізацій. Ім'я Тур означає Небо (Тельця), а ім'я Волос – складова назви Волосожар, де Небо означає слово жар.

Сузір'я Тельця має на Україні найстародавнішу назву – Волосожар, що значить Небо Волоса. Ім'я Волос згадується в текстах угод князя Володимира з візантійцями. Відомі імена бога Волос і Велес. Ім'я Велес зустрічається в «Слові о полку Ігоревім», в чеських пам'ятках XV–XVI ст.

Дослідник слов'янської міфології Л. Леже припускав, що походження імені Волос-Велес можна пов'язувати з іменем скандінавського божества Вольсі1. Це питання

____________



1 Леже Л. Славянская мифология. – С. 97–99. [88]

ставив ще й Снєгірьов, вважаючи, що Волос утворилося з Vol+ass (сканд.) –вол+бог або тур+бог1.

Астральна міфологія Русі підтверджує припущення Снєгірьова. Українська назва сузір'я Волосожар, тобто Небо бога Вола, всебічно пояснює походження божества. Напевне також, що назву можна віднести до епохи доіндоєвропейської спільності племен, які жили на території України.

З погляду давніх етнокультурних впливів на Середньому Дніпрі інтерес становлять божества Русі, до імен яких додавалось пояснення бог. На думку автора, всі ці пояснення давались пастухами «козиного народу», «скорчених кістяків» стародавньоямної культури.

Так назва Сонця у трипільців – Да пояснювалась у формі да-ж-бог. Назва Перуна (Стрільця) в етрусків – Стри набувала форми Стри-бог, бог Неба в трипільців-етрусків Тур (Телець) вимагав пояснення: Яр-Тур – Сонце-Тур або Боготур, перетворене в богатир. Двомовне ім'я Vоl-аss утворилося шляхом поєднання імені бога Вол (Телець) зі словом асе, що, мабуть, готського походження, бо в них слово аss означало бог. Це «двомовне» слово, утвердившись в народі, перетворилося в ім'я бога Волоса. Минуло багато віків, поки Волос став трактуватися як скотьїй бог. У часи Володимира воїни Русі, що приносили клятви Візантії іменами рівних Перуна і Волоса, ще не вбачали в останньому лише скотьєго бога.

Зв'язок з тваринним світом у цього великою божества був з найдавніших часів. Так, в Єгипті під час вступу Сонця в сузір'я Тельця здійснювались урочисті ритуали з священними тваринами. Небесний бик Апіс завжди був священним. Небо символізувалось зображенням корови. Під час свята урочистого Молодика кожне плем'я в ритуальних процесіях водило тварину, свій тотем. На Нижньому Нілі з його буйними пасовищами – бика, в Мендесі – козу і т.д. Напевне, падінню Волоса після трьох тисячоліть його непохитної величі допомогла і християнська церква, призначивши святого Власія покровителем худоби.

У дохристиянську епоху – особливо в період, коли сузір'я Тельця було головним божеством зодіаку (IV–III тис, до н.е.), Телець – Волос – Тур був грізним владикою інших богів і на Русі поступався тільки Перунові. У грецьких міфах Зевс, що викрадав Європу, зобра-

___________



1 Снегирев И. Русские простонародные праздники и обряды... – Вип. І. – С.10. [89]

жувався у вигляді бика і носив ім'я Тавріуса, що вказує на культ Тура – Волоса на Північному Надчорномор'ї, зокрема в Таврії, в Криму.

Друга частина імені Мінотавр означала бик. Час існування Мінотавра (чудовиська з давньогрецького міфа) був періодом занепаду культу Тура – Волоса. У фінікійців і халдеїв сонце обожнювалось у вигляді чорного бика. Людські жертви приносились у розжарених велетенських посудинах, що формою нагадували мідних биків. Стародавні галли присягали над мідним биком, халдеї та євреї – над золотим тельцем. Кельтська статуя бога сонця Доліхеніуса зображувала його стоячим на чорному бикові1. Саме цьому грізному божеству присягали воїни Русі під час укладання угоди з Візантією.

Археологічні дослідження раннього Трипілля на Україні збагатили науку відомостями про культ Тура – Волоса в епоху V–III тис. до н.е., культу, що дожив до часів княжого Києва. Так, у Києві на Подолі була Тур'я божниця.

Під час розкопок Луки-Врублевецької на Дністрі було знайдено піч, що символізувала Сонце, під якою була захована голова бика. У печі спалювались символічні жертви – кам'яні жіночі фігурки. Було також знайдено поховання кам'яних бичої голови та жіночих фігурок. Своїм розташуванням вони показували напрямок руху Сонця до вогню (вохри). А на одній з віднайдених голів бика було зображено жіночий силует.

Численна перевага «бичої» символіки в трипільській пластиці вказує на значення культу Тура – Волоса в ту епоху2. Божество Тура – Волоса знаходимо і в полабських слов'ян: зображення голови бика на щиті бога Радегаста. З такими військовими щитами наші предки захищали міста Чернігівщини. Нинішнє місто Короп – літописний Погар, за свідченням уже згадуваної «Історії Чернігівської єпархії» до пожежі мав назву Радегаст. Найпочеснішим найменням Сонця було Яр – Тур (Сонце-Бик, Сонцебик). Саме так звеличували прославлених князів. «Яр Туре Всеволоде!» – читаємо в «Слові о полку Ігоревім». Можна сказати, що «Яр – Тур у первісному своєму значенні був богом весняного сонця»3.

Отже, автором цієї книжки вперше показана астральна міфологія праслов'ян і Стародавньої Русі. Вивчен-

___________



1 Шеппинг Д. Мифы... – С. 131.

2 Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. – С. 266–269.

3 Шеппинг Д. Мифы... – С. 54. [90]

ня цієї міфології, на наше глибоке переконання, не лише прояснює, а й дозволяє розв'язати деякі складні проблеми етногенезу слов'ян. Адже встановлено матеріалістичну сутність божеств Русі, яка грунтується на давній астрології та космогонії. Показано, що свято Різдва – це свято творення Всесвіту, ототожнюваного із зодіаком і народженням великої тріади: Сонця, Місяця і Зорі; доведено, що Різдво було також святом етрусків, прабатьківщина яких знаходилась і на території Русі. Вивчення божеств етрусків показало, що свята Януса в Давньому Римі і Щедрого Вечора на Русі тотожні за своєю суттю.

Вдалося також встановити астральну природу і датувати культи таких божеств, як Сварог, Перун, Стрибог, Див, Дана, Лада, Тур, Волос та ін., показати, що Стрибог (Стрілець – Сатр) – це бог етрускоїдних племен району Карпати – Дністер – Дунай; пояснити культ Золотого Плуга у скіфів, збережений на Україні до наших днів; вивчити і датувати обряди свята Щедрого Вечора і показати їхнє етногенетичне значення.

Досягнення стародавньої космогонії пояснюється високим рівнем культури в епоху неоліту й міді-бронзи (трипільські протоміста з їх тисячолітньою культурою якнайкраще свідчать про це), сприятливими умовами для розвитку і поширення знань, які в кінцевому підсумку й створили спільні основи астральної ідеології багатьох племен і народів.

У світлі вивчення всього матеріалу етногенез протослов'ян пов'язується зі спадщиною трипільської і стародавньоямної археологічних культур. Таким чином, можна говорити про безперервність культурно-історичиого процесу на Середньому Дніпрі з IV тис. до н.е. Виникла можливість пояснення нерозгаданих місць у міфологіях [91] східносередземноморських та європейських народів, датування і аналізу етнокультурних зв'язків і впливів, яких зазнавали наші предки упродовж тисячоліть.

ПИТАННЯ ЕТНОГЕНЕЗУ Й ФАКТИ ЕТНОГРАФІЇ
Вивчення стародавньої культури, космогонії й міфології Русі, безперечно, пов'язане з питанням етногенезу. Так само й етногенетичні питання передісторичної доби часом яскраво висвітлюються фактами споконвічних народних традицій у господарській діяльності, побуті, мистецтві, способі життя й мислення, в невмирущих заповітних уявленнях, ідеології, обрядах, космогонічній та міфологічній системі народу.

За сукупністю засобів і даних етнографії і за допомогою даних археології та інших наук можна розв'язати питання про давність народу й етнічний ареал доби етногенезу.

У піснях, прислів'ях, оповіданнях і легендах споконвічними невитравними рисами виявляється передісторичне життя народу з його докорінними ідеями.

Як ідеологія й мова є зв'язком між одноплемінними народами, так однаково схожими є й прояви цих народів у міфах або святах разом з іншими характерними рисами, і це доводить єдність їхнього походження. Тому по залишках стародавньої культури можна скласти уявлення про добу етногенезу Русі. Далі можна дослідити етнічний ареал доби, зваживши на пересування тогочасних народів навколо Чорного моря.

Для вивчення передісторичного життя народу та його етногенетичних взаємин а іншими народами багатий, а часом вирішальний матеріал знаходимо в палеонтології мови та еортології – науці, яка вивчає народні свята, Природні й моральні чинники, відмінності людства відрізняють і народні свята за змістом і формою. Свята різняться в хліборобських і кочових племен, войовничих і мирних, у цивілізованих народів і первісних, у гірських і степовиків, у полудневих і північних і т. ін.

Можна дослідити, як за доісторичних часів існувала спорідненість навколочорноморських народів у галузі вірувань, мови, як утворювалися нашарування різних ідеологій, різних мов і світоглядів.

Науковцями, які досліджували міфологію та обряди греків і римлян, мало уваги було приділено з'ясуванню [92] суто еллінських і римських елементів у міфах і запозичень з міфології давніх народів: єгиптян, трипільців-пеласгів, етрусків. Ідеологій іі культура давніх народів сприяли розвитку еллінів і римлян. Ці передісторичні, але величні здобутки культури добре збереглися п традиціях Київської Русі. Елементи цих традицій відомі й з джерел античної доби.

Водночас на деяких староукраїнських міфах і обрядах, а також на побуті позначилися найдавніші риси культур Полудневого Сходу: дошумерського й шумерського населення Межиріччя, іранців доби Заратуштри тощо. Деякі традиції, властиві народам Полудневого Сходу, зберігалися на Україні до періоду суцільної перебудови села в 30-ті рр. XX ст. Стародавні поганські свята, обряди й вірування збереглися в народі, хоч і не повністю, всупереч тисячолітньому пануванню офіційного християнства й незважаючи на жорстокі переслідування з боку церкви – отже, лишилися доступними для реставрації й вивчення тодішніх ідеології й форм культури. Найстародавніші свята й побут ще донедавна лишалися в народі як вітчизняні звичаї, заповітні обряди й вірування, котрі проймали все його внутрішнє й зовнішнє життя.

Питання етногенезу Русі обов'язково потрібно вивчати разом із міфологією, обрядами й іншими етнографічними даними, бо вони своїм багатством, унікальністю й специфікою яскраво висвітлюють цю проблему. Зокрема, з цього погляду важливим є той факт, що праслов'яни на Середньому Дніпрі вже в далекому минулому мали єдині, спільні вірування, обряди й традиції, що охоплювали велику територію й великий етнічно єдиний народ. Така спільність могла виробитись лише за єдності культурного життя протягом тисячоліть. Доказом спільності є повна уніфікація міфологічного мислення народу, його обрядів і звичаїв. Доводить це й календарна обрядова поезія, вік якої, за висновками видатних дослідників, становить не одну тисячу років. Все це дає можливість скласти картину передісторичного життя східних слов'ян і зокрема українського народу. Адже окремі фрагменти якогось міфа чи обряду певного регіону України можна зрозуміти за допомогою фрагментів (елементів) цього міфа, що збереглися в іншому її регіоні. Це є специфічною рисою української етнографії. Така робота була б неможливою для північних територій, де ще в XIX столітті маємо мозаїку вірувань і звичаїв, що відбила мозаїку племен. [93]

На величезній території, де жили наші предки, території, куди повністю вписується Скіфія Геродота, у хліборобів існували єдині вірування, ідеологія, обряди, звичаї її побут ще задовго до н.е. Ці давні етнографічні риси збереглися й до 30-х рр. XX ст.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМіністерство освіти та науки україни управління освіти дніпропетровської обласної державної адміністрації відділ освіти васильківської районної державної адміністрації письменська середня загальноосвітня школа
Ще у стародавні часи вчені та філософи стверджували діалектичний характер усіх явиш дійсності: "Omnia mutabantur, mutantur et mutabuntur"...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconУзагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»
Галицько-Волинської держави, правління різних князів, основні події, які відбулися в цей період історії, закріпити розуміння того,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОльга Ольга
Князь Київської Русі у 882-912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні морські походи на Візантію 907,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconІсторія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка