О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні



Сторінка8/16
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Спільні корені
1944 року академік М. Державін у книзі «История русского народа» висловив упевненість, що слово русь (рос) пов'язане із етнонімом етруск. Нагадаємо: античні ангори (до VI ст. н.е.) називали слов'янські народи іменем венеди (Карпати, зокрема, тоді називались Венедськими горами). Але ж згідно із всесвітньою історією Помпея Трога в обробці Юстина «венеди були вигнані Атенором із Трої», а та, як відомо, знаходилася в Малій Азії. І якщо дотримуватися гіпотези про малоазіатське походження етрусків, то тут можна простежити генетичну спорідненість слов'янських та етруських племен. Як не дивно, але, скажімо, язичницькі свята різдва, Нового року, Купала та ін., що дійшли й до наших днів, зафіксовані ще у Трої, Фрігії, в етрусків Італії. Деякі з них були пізніше успадковані Римом. Так, наша Купала – це етруська Церес, римська Церера, фрігійська Кибела. Дуже подібні у Малій Азії і на Україні й обрядні свята. До етрусків і навіть далі у глибину віків – до пеласгів сягають багато наших народних прикмет і прислів'їв. Розсипати сіль – буде сварка; чхнула людина – побажай: «На здоров'я!» А споконвічні, здавалося б, український борщ, ковбаса, підсмажений біб у Давньому Римі були традиційними стравами. Отже, всі вони мають спільну першооснову.

Для Русі, слов'ян, як і для етрусків, Сварог, Перун, і Стрибог, Місяць, Лада, Купала, Прія були головними богами. Етруське свято бога місячного неба Януса (дволикий місяць) відповідало святу народження Місяця на Придніпров'ї (український Щедрий Вечір). Саме він спонукав Юлія Цезаря у 46 р. до н.е. призначити початок року за новим календарем на 1 січня. Давні римляни, як і немало хто з наших сучасників, вірили, що розпочата у цей день справа має бути успішно завершена.

Не має нічого дивного в тому, що ще в минулому столітті Венелін-Гуца розробив гіпотезу про слов'янський компонент в етносі етрусків. Він опирався, зокрема, на слова Тита Лінія: «Альпійські жителі переважно словени (рети), одного з етрусками племені й походження». Античні джерела свідчать, що словени – рети жили у давнину за рікою По і знали їх тоді під іменем етрусків. Поневолені римлянами, вони асимілювалися. Без усяких застережень етруски названі народом слов'янського племені у словнику Стефана Візантійського. [131]
Про що розповідають сузір'я
Відкриті вітчизняною наукою досягнення стародавньої цивілізації у Причорномор'ї й на Дніпрі (протоміста, астрономічні обсерваторії, металургія, писемність у III тис. до н.е.) дали авторові цієї книги підстави вивести певну концепцію:

1. Язичництво Русі було творінням великих давніх цивілізацій.

2. Попередники Русі і Русь володіли всією сукупністю досягнень східно-середземноморського культу природи (коли небесні тіла вважалися божествами).

3. Якщо боги тієї епохи були сузір'ями, то їхні назви були іменами богів.

Багаторічні дослідження поширених на Придніпров'ї давніх народних назв сузір'їв не тільки підтверджують астральну природу язичництва Русі, але й водночас проливають світло на зв'язки Русі із давніми цивілізаціями. Зібрані назви (астроніми, або космоніми) було вивчено, датовано й нанесено на зоряну карту. З'ясувалося, що належать вони V–III тис. до н.е. і ще давнішим епохам. Усі боги київського пантеону князя Володимира, літописів і фольклору виявилися сузір'ями і небесними тілами, їхній рух відповідав язичницьким обрядам календарних свят (до речі, у цих та подібних випадках є сенс говорити про появу нових наукових напрямів – астро-етнографії, астрофольклористики, астроархеології). З 15 головних астральних богів Русі (їх різноетнічних назв ще більше – 25) розглянемо докладніше трьох: це Волос, Перун і Стрибог.

Волосом (Велес і Тур «Слова о полку Ігоревім») на Україні називають зодіакальне сузір'я Тельця, а Телець із зоряним скупченням Плеяди – Волосожаром, тобто Жар (Небо) Волоса. Слово Полос, як і багато інших аналогічних назв, розчленовується, очевидно, на власне ім'я божества – Вол і пояснювальну кінцівку (у даному разі готського походження) – ас (бог).

Хоч Вол не суто слов'янська (навіть протослов'янська) назва сузір'я Тельця, одначе у Києві у вжитку була й інша – Тур. М. Марр дійшов висновку, що Тур був божеством неба у причорноморських етрусків. Перемістившись на захід, вони передали пізніше цю древню назву римлянам, які і донесли її до наших часів (латиною сузір'я Тельця звучить – Таurus).

Ось звідки величальне «Яр Туре Всеволоде!» із «Слова». Ось звідки Турова божниця у Києві на Подолі. [132] Обидва слова Тур і Вол хронологічно заглиблюються у сиву прадавнину і зв'язані спільною космогонією, міфологією і передісторією двох споріднених народів – слов'ян і етрусків.

Цікаво, що ім'я сузір'я Тельця – Вол (Тур) відноситься до епохи, коли у цьому сузір'ї починалось весняне рівнодення і воно було головним божеством давніх цивілізацій (IV–III тис. до н.е.). Ім'я Вол відображено і в давньогрецьких міфах, де йдеться про те, як титан Кронос (бик), перемігши бога неба Урана, потім був повержений Зевсом і, оскоплений, утік до Італії. Волос, тобто Вол-бог і є оскоплений Тур, Кронос.

Після падіння Трої етруски довго пересувалися суходолом на захід і прийшли в Італію до VII ст. н.е. Але й тоді свята народження Місяця – Щедрий Вечір (на Русі) і Януса (в етрусків) не втратили своєї подібності. Це стосується і їхніх обрядів – зокрема ворожби на [133] нутрощах тварин, такого обрядового елемента, як жертовні ліплені пироги та ін. Зберегли свою спільність і елементи побуту, скажімо, обов'язкові лежанки у домівках чи скрині для одягу.

Етнокультурна близькість Русі та етрусків стає особливо очевидною, коли придивитися до їхніх головних богів – Перуна і Стрибога, які втілювали зодіакальне сузір'я Стрільця.

Беручи до уваги їхнє астральне походження, можна вважати, що Перун чи Стрибог стали божествами грому та блискавки в ту епоху, коли весняне рівнодення припадало саме на сузір'я Стрільця, тобто у пізньому палеоліті, приблизно у XX тис. до н.е. Надзвичайна давність Перуна підтверджується і таким фактом: цей бог під різними іменами був відомий багатьом народам. Іранський Пераймун, давньогрецький Гіперіон, індуський Парджанья і багато інших давніх богів – все це, очевидно, один і той же володар грому та блискавки.

У чому ж тоді криється його астральний зміст? З історії астрономії знаємо, що головним божеством давніх народів Східного Середземномор'я вважалося, як правило, те чи інше сузір'я зодіаку. Щороку, коли повний місяць припадав саме на це сузір'я, влаштовувалися бучні святкування, під час яких здійснювався обряд водіння символічної тварини, присвяченої божеству. Так, фракійці в Афінах та фракійському місті Мендесі водили козу – про це згадували Платон і Тит Лівій. В одних племен коза уособлювала Місяць, в інших – зірку Козу (сучасна Капелла, α-зірка Візничого). На Дніпрі з давніх часів водили козу у дні молодого місяця, які припадали на зимове сонцестояння у сузір'ї Стрільця.

Отже, зодіакальне божество наших предків – сузір'я Стрільця, а Перун – головний бог Русі. Згідно з язичницькою міфологією Русі, Сонце народжується саме у цьому сузір'ї під час зимового сонцестояння. Елліни зберегли міфи та обряди, за якими батько Сонця, Гіперіон (один з 12 титанів, сузір'їв зодіаку), – це титан зимового сонцестояння, тобто Стрілець. Про те, що Перун – батько Сонця свідчить і прийнятий на Русі обряд заколювати на свято різдва кабана (вепра) – жертовну тварину, присвячену Сонцю.

Цікавий символічний обряд у Київській Русі: у стовбур священного дуба (а Перун ще й дубовий бог) вставлялися щелепи молодого вепра – образ новонародженого Сонця. Такі дуби археологи знайшли у Дніпрі.

Що означають імена Перун і Стрибог? Майже у всіх [134] слов'янських мовах перун – це блискавка. Аналіз імені Стрибог показує, що це той же багатоликий Перун. Назва походить від головного етруського ідола, бога грому і блискавки Satres. Не заглиблюючись в етимологічні тонкощі, одразу скажемо, що слово «стріла» чеською і словацькою мовами також означає блискавку. Отже, ми знову повертаємося до Стрільця...

Як же потрапило на Русь ім'я Стрибог?

Річ у тім, що у часи, про які мовиться, багато племен мали звичай привласнювати собі імена богів, а ріки й місцевості, які належали племенам, у свою чергу, носили назви цих племен. Але окремі з них на територіях різних племен називалися по-різному. У багатьох випадках ці етноніми, гідроніми, топоніми дійшли до наших днів.

У Південно-Східній Європі чимало з них мають корінь «стри». Ми знаємо плем'я істри, яке і дало назву Іcтру (Дунаю), племена сатри і стримони. Таке ж звукове сполучення трапляється у багатьох сучасних назвах: Дністер, Стривігор, Струга, Стронавка Бистриця, Стропа, Стрия, Стрий, Стрила, Стронне, Стришавкоа, Острава, Стришбро... Через Україну, Молдавію, Чехословаччину, Австрію сліди ведуть в Італію. Нема сумніву, що це саме той етнічний район, де колись поклонялися богу Стри. Головному божеству етрусків.

Археологи знайшли у П'яченці бронзову печінку, яка слугувала для ворожби на нутрощах. На ній вибито «Satres». З цього слова етимологічно й семантично походить латинська назва сузір'я Стрільця – (Sagittarius) буквально «той, хто кує (посилає) стріли-блискавки». Очевидно, римляни зберегли для назви сузір'я ім'я етруського божества, так само, як і у випадку з сузір'ям Тельця. Згадаймо рядки із «Слова о полку Ігоревім» про «стрибожих онуків», як названо вітри, котрі віють з моря стрілами-блискавками.

Коло замикається, і стародавня історія, яка, на перший погляд, видається хаотичною і розірваною, насправді виявляється органічною і цільною.

РОЗШИФРУВАННЯ

НАЙДАВНІШОЇ В ЄВРОПІ ПИСЕМНОСТІ

З БЕРЕГІВ ДНІПРА
Учасники Всесвітнього конгресу славістів у Києві (вересень 1983 р.) зацікавилися пам'ятками древньої писемності на Дніпрі (IV–III тис. до н.е.). Загальну [133] увагу, зокрема, привернули праці видатного київського бібліографа-мовознавця М.З. Суслопарова. Йому пощастило дешифрувати написи трипільської археологічної та зрубної культур і писемності на Русі, які існували задовго до виникнення християнства. Повідомив про це журнал «Москва» у 1982 році (№ 3).

З численних праць дослідника на конгресі було наведено результати дешифрування напису на баночній посудині, зробленого трипільсько-пеласгським буквено-звуковим алфавітом. Було також повідомлено й про написи на прясельці з київських землянок, що засвідчив писемність трипільців за 2 тисячі років до нової ери.

Дешифрування й дослідження М.З. Суслопарова виявили: трипільці – предки народів Київської Русі, були пеласгами-лелегами, попередниками також і стародавніх еллінів.

Дешифрування трипільсько-пеласгської та зрубно-кіммерійської писемності на Україні, безперечно, має велике значення не тільки для історії вітчизняної, але й усієї європейської культури. Ці здобутки радянської науки можна порівняти з всесвітньовідомим відкриттям Шампольона – дослідника єгипетських ієрогліфів – або з розкопками Шліманом Трої. Одночасно з прочитанням трипільсько-пеласгських написів археологи й історики культури віднайшли і залишки астрономічних обсерваторій, бронзоливарного виробництва трипільців, що жили у IV–II тис. до н.е.

Методом аерофотозйомки науковці відкрили, а потім і дослідили залишки великих протоміст із дво- або й триповерховими будинками специфічної архітектури. Зводилися будинки площею до 200 кв. метрів, вони мали округлі вікна, двоскатний дах, жертовник, лежанки і місце для роботи. Фасади будинків фарбувалися. Вважається, що населення знайдених протоміст могло сягати п'ятдесяти тисяч.

На території сучасного Донбасу були шахта з штреками, де видобували мідь і вугілля бронзовими кайлами. Про існування бронзоливарного виробництва свідчать залишки устаткування, тиглі і шлаки (Бахмутський повіт). Астрономічні спостереження велися в мегалітичних спорудах (кромлехах), збудованих нашими предками на 500–1000 років раніше за центр Стоунхедж у Шотландії. До речі, майже півстоліття тому англійські історики та археологи після тридцятирічних дискусій погодилися, що Стоунхендж збудували пришельці із степової Наддніпрянської Русі, які потрапили до Британії через Нор-[136]мандію, принісши туди астрономічні знання. Цим пояснюється, що слов'янські назви багатьох сузір'їв, зокрема зодіакальних, найстародавніші у Європі (Волос, Стрілець, Перун, Близнята тощо). Високими, як на той час, були досягнення наших предків у медицині, сільському господарстві, мистецтві. Відкриття М.З. Суслопаровим трипільської писемності доповнило уявлення вчених про наших прапращурів.

Отже, традиції пеласгів IV–II тис. до н.е. збереглися на Дніпрі – Дністрі не лише до часів княжого Києва, а й до минулого – XIX ст., зокрема в обрядах, побуті, звичаях, мистецтві. Так будинки до XIX ст. робилися з дерева або плелися з лози й обмазувалися глиною, а після добротної побілки фасади фарбувалися в жовтий та червоний кольори. Піч зберігала форму жертовника, і обов'язково робилися лежанки, як ще в східних етрусків, родичів пеласгів. У мистецтві вживалися улюблені червоні та чорні фарби. Довго зберігалися культи Бугая, Кози, Гайстра, Вужа (Змії), язичницькі обряди.

Якщо докладно вивчати спадок пеласгів, що за мовою (писемністю) виявилися протолатинянами (або спорідненими латинянам), то помітно, як багато вони залишили своїм нащадкам на Русі. А це вже дає підстави говорити про єдиний безперервний етнічно-культурний процес у межиріччі Дніпра – Дністра – Дунаю (з IV тис. до н.е. і до XIX ст. н.е.).

Відкриття і вивчення писемності трипільців підтвердять висновки видатного українського археолога В. Хвойки, котрий відкрив трипільську археологічну культуру і фундатором її вважав наших предків...

З Миколою Захаровичем Суслопаровим, котрий на тисячі років у глиб часу продовжив писемну історію нашого народу, ми співробітничали з кінця 60-х років до його раптової смерті 21.09.1974 року.

Народився Микола Захарович на Холмщині 1901 року. І діди, й прадіди його здавен варили пиво, за що і прозвали їх Суслопарами.

Закінчивши Кам'янець-Подільський педагогічний інститут, Микола Захарович почав вивчати мови й бібліографію спочатку в бібліотеці Кам'янця, а з 1927 року – її Київській бібліотеці АН УРСР. Потім він працював у архіві древніх актів, в Інституті Маркса – Енгельса – Леніна при ЦК КП(б)У, де брав участі, у підготовці українського видання творів В.І. Леніна. З липня 1941 року воював у партизанському загоні. Після війни завідував [137] Подільською філією наукової бібліотеки АН УРСР, з 1962 року, вийшовши на пенсію, повністю присвятив себе дешифруванню стародавньої писемності на Дніпрі.

На час нашого знайомства ми обидва працювали над проблемами історії вітчизняної культури. Я вивчав етнокультурні процеси на території УРСР IV тис. до н.е., язичництво Русі як досягнення високої древньої цивілізації Східного Середземномор'я. Він був уже знайомий з деякими моїми роботами. Йому сподобалася моя дешифровка назви Русь (за доби Геродота) словом «орачі». Він був згоден а тим, що з часів публікацій М.Я. Марра трипільське населення слід вважати пеласгами Гомера, скіфів – слов'яномовними етрускоїдами.

Та яким було моє здивування, коли я на власні очі побачив два десятки фундаментальних досліджень (невиданих), серед котрих були такі, як: «Напис на диску з Феста», «Дешифрування трипільських написів», «Лемноський напис», «Напис на посудині із Дніпропетровського музею...» та ін., в тому числі написи епохи Київської Русі на семи алфавітах. Роботи були виконані так віртуозно і так переконливо, що не викликали сумніву видатних радянських учених.

Працюючи над дешифруванням написів стародавньої писемності на території України на Егеїди, М.З. Суслопаров одночасно збирав і вивчав відповідні публікації європейськими мовами, сам виїздив на найцікавіші розкопки. Перед дешифруванням старанно вивчав етнічну приналежність народу, котрий залишив написи або споріднені етноси й мови, а далі – питання про можливі алфавіти. Зокрема вчений користувався алфавітом племені фалісків (пеласгів), поки не прочитав написів трипільців з допомогою старогрецького, етруського, протолатинського алфавітів.

Приступаючи до дешифрування, Микола Захарович доскіпливо вивчав напис: де різьбяр починав роботу, як її розміщував, якими знаками і де закінчував, як треба написане розбивати на слова і в якому порядку читати. Працюючи над трипільским алфавітом, він розв'язував важливу проблему хронології етруського і пеласгського алфавітів. Виявилося, що за 60 років до зруйнування Трої (1184 р. до н.е.) Евандр та аркадські пеласги привезли в Італію свій алфавіт і запровадили там писемність. Демарат у 660 р. до н.е. ввів уже старогрецькі літери, котрими й користувалися вчені для дешифрування етруських текстів.

На жаль, європейські вчені використовували цей алфа-[138]віт і для прочитання лемноського напису та інших пеласгських текстів. Це й було ґрунтовною помилкою дослідників. М. Суслопарову вперше вдалося правильно прочитати і лемноський напис, і пеласгські тексти трипільців. Наше співробітництво полягало в тому, що він давав мені цінну бібліографію античних джерел, а я йому матеріал з етнічних процесів на території УРСР і досягнень древніх цивілізацій у галузях астрономії, металургії, сільського господарства, звичаїв, обрядів, традицій, фольклору. Мені доводилося сприяти йому у встановленні контактів із науковими закладами, вченими, організаціями товариства охорони пам'ятників історії і культури.

Деякі праці Миколи Захаровича я подавав до АН С'РСР та АН УРСР, щоб опублікувати їх, іноді перекладав російською мовою, бо він писав українською. Деякі рукописи Микола Захарович передав мені з проханням опублікувати їх після його смерті, що я неухильно виконую.

Це була напрочуд скромна і героїчна людина, яка свідомо поклала своє життя на вівтар науки і Вітчизни. Самітний, з важкими недугами, що дісталися йому з війни (ходив у стальному корсеті), він ніколи нікому не скаржився на долю. Незадовго до смерті М.З. Суслопаров передав мені частину своїх праць і прохав опікуватися ними.

Нижче переказуємо невеличкі повідомлення вченого: «Про пеласгський алфавіт», «Напис на баночній посудині (№ 40721 – ДИМ – 284) із села Ношеного Дніпропетровської області» та «Трипільський напис на київському пряслиці». Органічно вплітаючись у структуру даної книги, вони допоможуть читачеві глибше зрозуміти її основну ідею.


Про пеласгський алфавіт
Ставлячи перед собою завдання прочитати трипільські написи і вважаючи1, що трипільцями були пеласги-етруски (за Марром – ласги і пеласги), або лелеги, родичі етрусків,– необхідно насамперед розглянути історію пеласгсько-етруського алфавіту. З'ясуємо відомості про алфавіти етрусків, лелегів, пеласгів, приймаючи античні датування як досить приблизні хронологічні віхи.

___________



1 Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена... – С. 48. [139]

У літературних джерелах є дані, що лідійці з'явилися в Італії за 1300 років до н.е.1, тобто в XIV–ХІІІ ст. За дослідженнями Дж. Патроні, в доісторичні часи пересування й міграції найчастіше відбувалися по воді, а не по суші: «Візок належить історії, а човен – до історії»2. Тож дивуватися проникненню в Італію лідійців у XIV ст. до н.е. морським шляхом не доводиться.

За шістдесят років до взяття Трої (традиційна дата події – 1184 р. до н.е.3), до Італії прибули на чолі з Евандром аркадські пеласги. З цією подією пов'язують появу в аборигенів алфавітного фонетичного письма (пеласгічного), оскільки прибулі з Евандром аркадські пеласги були споріднені з тими пеласгами, що вже мешкали в Італії. Діодор цю стародавню абетку називає пеласгічною (Diodor, ІІІ, 66).

Про ці ж події говорить .Таціт (Annal, XI, 14, 388).

А. Чертков так тлумачить Таціта: «Мабуть, Таціт має на увазі дві різні абетки; саме Демарат перший привіз у 660 році до Р.X. в Італію грецькі букви; а Евандр із пеласгами аркадськими за 650 років до Демарата вже запровадив писемність і букви пеласгічні, тобто ті, які ми називаємо етруськими»4.

Звідси поява азбуки в аборигенів Італії припадає на кінець XIV ст. до н.е., що дещо не узгоджується з раніше вказаною датою (середина XIII ст. до н.е.), яку дає Діонісій Галікарнасський. Так чи інакше, перша половина ХІІІ ст. до н.е., напевно, це та епоха, коли аборигени Італії засвоїли фонетичне алфавітне письмо, що його називають древні автори пеласгічним, а ми – етруським.

Алфавіт, який приписують Демарату і який належить VII ст. до н.е., нас не цікавить. Він повинен враховуватися при дешифровці етруських написів в Італії.

Тож звернімося до лелегів та їхнього алфавіту. Древні греки називали догрецьке населення країни пеласгами, карійцями чи лелегами.

Академік М. Марр вважав пеласгів і лелегів родичами етрусків5. Ці племена заселяли Егеїду з неоліту. Карія була розташована на південному заході Малої Азії. Ал-

________


1 Общее и индоевропейское языкознание. Обзор литературы. Пер. с нем. – М. 1956. – С. 283.

2 Древняя Греция. – М., 1956. – С. 64.

3 Павсаний. Описание Эллады. – Спб., 1887–1897. – С. 666 (УШ. 43. 2).

4 Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена... – С. 53.

5 Марр Н.Я. К вопросу о происхождении племенных названий «этруски» и «пеласги» – Зап.-вост; отд. рус. археологич, об-ва (19І7– 1920. – Петроград, 1921. – Т. XXV. С. 330. [140]

фавіт карійців (лелегів) зберігся. Він майже не відрізняються від алфавіту етруського (пеласгічного)1.

Кілька слів слід сказати й про стародавній грецький алфавіт, оскільки припускається можливість одержання його греками від пеласгів2.

У цитованого вже Таціта походженню алфавіту присвячені такі рядки (XI, XIV): «Перші фігурами тварин єгиптяни зображали думки розуму: ті найдавніші пам'ятки людської мислі виявляються вирізьбленими на скелях; говорять, що саме вони були винахідниками букв, а потім фінікійці, бо вони були дуже сильними на морі, принесли до Греції і здобули славу, немовби вони винайшли те, що одержали. Через що існує поголоска, що Кадм, привезений флотом фінікійців, був винуватцем цього самого мистецтва у все ще неосвічених народів-греків. Розповідають, буцім якийсь-то Кекроп Афінянин чи Лін Фіванець і в троянські часи Паламед Аргієць винайшов шістнадцять форм букв, потім інші, й особливо Сімонід,– решту (форм букв). А в Італії етруски довідалися від корінфянина Дамарата, аборигени – від аркадянина Евандра; і форми в латинських букв (такі), які в найдавніших (букв) греків».

Аналіз повідомлень Таціта, з огляду на найновіші відкриття в галузі дешифровки «лінійного письма Б», підводить до таких висновків:

1. Ахейці – носії мікенської культури – користувалися «лінійним письмом Б», відомим у XVII–XV ст. до н.е. На межі II і І тис. до н.е. ця писемність зникає.

2. На ХІІІ ст. до н.е. (його другу половину) припадає переселення дорян. До них насамперед повинно бути віднесене повідомлення про доставку алфавіту фінікійцями і про опрацювання його різними грецькими діячами.

3. Опрацювання алфавіту чи, може, й впровадження його займало тривалий період, початком якого є троянські часи, тобто XIII ст. до н.е.

4. У Таціта мова йде про алфавітне фонетичне письмо, оскільки складове письмо було відоме грекам-ахейцям і без фінікійців.

5. Привезений флотом фінікійців Кадм познайомив дорійців скоріше з алфавітом народу «пелесет» (філістимлян, пеласгів), котрий з острова Кріт переселився до Палестини і вивіз свій алфавіт у місця нового помешкання.

________

1 Лоукотка Ч. Развитие письма. Пер. з чешс. – М., 1950. – С. 149. – Табл. 23.

2 Соболевский Л.И. Русско-скифские этюды. – Известия ОРЯ и СРАН. – Л., 1924. – Т. XXIV. – С. 308. [141]

6. Порівняння вказує, що найдревнішим грецьким буквенно-звуковим алфавітом був алфавіт пеласгський, і це повністю узгоджується з висловлюванням античних письменників.

Історик другої половини І ст. до н.е., Діодор Сіцілійський ясно говорить, що «хоча взагалі ці літери називаються фінікійськими, бо їх привезли (мова про того ж Кадма) еллінам із країни фінікійців, вони могли б називатися пеласгічними, оскільки пеласги користувалися ними».

Отож виходить, що й алфавіт етрусків у Італії, й алфавіт карійців (лелегів) у Малій Азії, і, нарешті, найдавніший грецький алфавіт у своїй основі – алфавіт пеласгів, тобто того народу, який колись жив на землях нинішньої України і в першій половині II тис. до н.е. змушений був покинути ці місця через нез'ясовані поки що історичні події. А коли так, то трипільські написи слід намагатися розшифрувати за допомогою саме пеласгського алфавіту – алфавіту етрусків Італії, карійців (лелегів) у Малій Азії й стародавнього грецького алфавіту.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Схожі:

О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconАстронавти
У статті аналізуються стародавні міфи й перекази про повітряні й “космічні” польоти героїв у добу Античного світу
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМіністерство освіти та науки україни управління освіти дніпропетровської обласної державної адміністрації відділ освіти васильківської районної державної адміністрації письменська середня загальноосвітня школа
Ще у стародавні часи вчені та філософи стверджували діалектичний характер усіх явиш дійсності: "Omnia mutabantur, mutantur et mutabuntur"...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconУзагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»
Галицько-Волинської держави, правління різних князів, основні події, які відбулися в цей період історії, закріпити розуміння того,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconОльга Ольга
Князь Київської Русі у 882-912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні морські походи на Візантію 907,...
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
О. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні iconІсторія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка