Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України



Сторінка20/50
Дата конвертації09.04.2017
Розмір9.96 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   50

18. Міф про надане московськими більшовиками татарам Криму право «налагоджувати своє національне життя вільно»



Одразу ж по здійсненні жовтневого заколоту його призвідці багато чого наобіцяли як окремим соціальним групам (у першу голову — робітникам, селянам), так і народам, зокрема й «татарам Криму». А що було затим? І як посприяли більшовики тому, аби останні отримали можливість реалізувати обіцяне?

Задля максимальної стислості викладу перебігу подій при встановленні в Криму радянської влади та наступному переході півострова до складу РРФСР (а це зовсім не одне й те ж, як, можливо, дехто думає) звернемося до «БСЗ» (1937. — т. 35. — с. 311–317). «Після лютневої буржуазно–демократичної революції в Криму буйним цвітом розквітла націоналістична татарська контрреволюція. 25/III у Сімферополі відбувся Перший всекримський мусульманський з'їзд, який.., обрав мусульманський виконавчий комітет та його голову Челібіджана Челібеєва, що одразу ж зайняв у націоналістичному татарському русі роль вождя. З'їзд ухвалив також рішення оголосити народним надбанням вакуфне майно (тобто таке, що юридично регулювалося вакуфним правом, яке було чинним у багатьох мусульманських країнах і в мусульманських регіонах царської Росії. — М. Л.). У липні утворилася партія Міллі–Фірка, котра об'єднала татарську буржуазію, поміщиків, куркульство та... раціоналістичну інтелігенцію».

Окрім «цих татарських контрреволюційних організацій», у Криму на той час скупчилося ще й чимало представників «загальноросійської монархічної контрреволюції». А от більшовицьким організаціям, що нарешті «вийшли з підпілля влітку 1917», поки що («через зрадницьку роль троцькістів», пояснює «БСЗ» в 1937 p., анінайменше не ніяковіючи від того, що тоді Троцький був одним із визнаних соратників Леніна та чи не найдієвіших організаторів «перемоги Жовтня». — М. Л.) «не вдалося стати на чолі революційно налаштованих робітників, солдатів та матросів». Певно, це були якісь, як казав знаменитий казковий Вінні–Пух, «неправильні» бджоли, чи то пак «революційно налаштовані» робітники, солдати та матроси, оскільки вони чомусь не бажали, аби їх революційний порив очолили саме більшовики. Щоправда, «процес полівіння матросів–чорноморців та севастопольських робітників» значно прискорив «приїзд балтійців»64.

Але й супротивники теж не дрімали: «від 10/ХІІ до 13/ХІІ 1917 у Бахчисараї засідав кримсько–татарський парламент (Курултай)», який, зокрема, обрав «кримсько–татарський національний уряддиректорію з 5 осіб на чолі... з Таврійським муфтієм Челібіджаном Челібеєвим». Із зрозумілих причин на розлогих обширах «БСЭ» не знайшлося місця для повідомлення про те, що тоді ж Курултай «проголосив відокремлення Криму від Росії за формулоюКрим для кримчан водночас створений уряд не ставив за мету розрив історичних, економічних, культурних та інших зв'язків з Україною» умак, 1993. — с. 39). Згодом, як відомо, останнє, тобто наявність цих зв’язків, ба більше — «спільність економіки», не кажучи вже про «територіальну близькість» України та Криму, визнає й саме московське — як російське федеральне, так і союзне — керівництво.

Попри задеклароване більшовицькими вождями одразу після жовтневого заколоту у зверненні «До всіх трудящих мусульман Росії та Сходу» (там, зокрема, згадані й «татари... Криму») право «облаштовувати своє національне життя вільно й безперешкодно» (Документы... — 1957. с. 34–35), такий розвиток подій зовсім не влаштовував «штаб революції». Та й взагалі, більшовицьке керівництво аж корчі хапали від того, що «меншовики й есери Криму дійшли згоди з Челібеєвим... і ділили владу з Курултаєм». До того ж «директорія мала в своєму розпорядженні татарські національні військові частиникілька ескадронів кінного татарського полку», а «на командних посадах у цих військових частинах» перебувало «багато російських контрреволюційних офіцерів».

Тож згадані численні вороги революції, ремствує «БСЭ», «використовували труднощі (“господарство Криму було зруйноване. У містах відчувалася різка нестача продовольства. Через нестачу вугілля, нафти і дров електростанції більшості міст не працювали... Промисловість завмерла. Безробіття душило робітників) для підривної роботи». Однак і тут всезнаюча «БСЭ» «забуває» додати, що ці труднощі зовсім не завадили Раднаркому Росії [«Головраднаркому тов. Ленін» у телеграмі від 14.03.1918 особисто наголошує (ПСС. — т. 50. — с. 50), що вкрай необхідні «негайна евакуація хліба і металів на схід, організація підривних груп, створення єдиного фронту оборони від Криму до Великороси»] вже невдовзі вдатися до брутального пограбування кримчан: за вказівкою Кремля (Чумак, 1993. — с. 42) «протягом лютого — квітня 1918 р. з Криму, в основному до Москви та Петрограда, було відвантажено 3,5 млн. пудів хліба». А в останні дні березня і на початку квітня до ненаситної РРФСР «майже щодня відправлялося 150–200 вагонів пшениці», що, зрештою, й призвело до «великої нестачі продуктів харчування, а відтак — до загрози голоду в Криму. Відвернути її вже в 1919 р. вдалося лише завдяки своєчасній допомозі України. До Криму було відправлено 420 тис. пудів борошна, 109 вагонів цукру, і проблема була розв'язана».

Та й «конференція ревкомів», що зібралася в Севастополі 29.01.1918 р., а затим оголосила себе з’їздом «й обрала Таврійську ЦВК у складі 7 більшовиків і 2 лівих есерів», прийняла, як зазначає «БСЗ», резолюції «у троцькістському дусі», зокрема щодо Брестського миру.

І навіть справжній «з'їзд рад», що відкрився 06.03.1918 р. в Сімферополі, «на першому своєму засіданні з питання про Брестський мир... ухвалив резолюцію, аналогічну резолюції з'їзду ревкомів». Щоправда, наступного дня тривожну для більшовиків ситуацію (без німецької — фінансової та військової — підтримки більшовицький режим був приречений) вдалося виправити: з’їзд, певно схаменувшись, все ж таки «визнав мир з Німеччиною». 10.03.1918 р. з’їзд «обрав ЦВК Таврійської губ. та Раднарком. До ЦВК увійшло 12 більшовиків і 8 лівих есерів, до Раднаркому — 8 більшовиків і 4 лівих есера. 21/III ЦВК Таврійської Губернії оголосив Крим республікою Тавриди».

Це було відверто промосковське державне утворення. Хоча офіційно ця радянська «республіка» і не була у складі РРФСР, та про її орієнтацію красномовно свідчить те, ким і за чиєю вказівкою вона була створена і хто її очолив (Чумак, 1993. — с. 40–41): «Рішення про її утворення було спричинене прагненням відірвати Крим від України. З цією метою ЦК більшовицької партії у березні 1918 р. направив у Крим члена Петроградського комітету РКП(б), члена Всеросійського ЦВК А. Слуцького. А перед цим для зміцнення більшовицької організації Таврійської губернії туди прислали Ж. Міллера (учасника революції 1905 р. у Ризі) і Ю. Тавена (латиша, члена Мінусинської Ради), які, як легко бачити, були далекі від проблем Криму... — як територіальних, так і національних. Та, незважаючи на такі “дрібниці”, Ж. Міллер і Ю. Тавен за добре вже знайомим сценарієм», за фінансової підтримки РРФСР — «Петроград вислав 49 млн. карбованців»проголосили згадану вже Радянську Соціалістичну Республіку Таврію (РСРТ).

Однак, як показали наступні події, прозора хитрість із її створенням явно «не спрацювала». Так, у ноті Кайзерівського уряду, переданій З травня 1918 р. Наркоматові закордонних справ Росії, зокрема, зазначалося (Советско–германские... — 1968. — с. 519), що «німецький уряд не має наміру нав’язувати Кримові певну форму правління... Імператорський уряд надасть повну силу праву на самовизначення, проголошене російським урядом, і вважає, що питання щодо Криму, який дотепер належав до Таврійської губ., буде предметом російсько–української угоди».

Та, попри такі дрібниці, перебіг подій в РСРТ назагал розвивався цілком за московським сценарієм, стратегічна мета якого — вернути Крим «під руку» Москви. Якби лиш не псували гру все ті ж «татарські буржуазні націоналісти» та підступні меншовики, які «широко користувалися своєю керівною роллю у багатьох профспілках» і «значним впливом у ряді місцевих рад». А з якою метою «користувалися», «БСЗ» пояснює так: «перекликаючись із контрреволюційною Українською центральною радою, меншовики вели зрадницьку агітацію, переконуючи робітників, що приєднання Криму до України принесе з собою “торжество демократії”».

Однак нічого у тих «буржуазних націоналістів» не вигоріло: у квітні — травні 1918 р. 52–й корпус німецьких військ окупував Крим — відбулося чергове «падіння Радянської влади». Згодом, у листопаді 1918 р., німці самі забралися з окупованих земель (на думку «БСЗ», до цього призвели не лише «революція у Німеччині», а, звичайно ж, і «енергійна діяльність більшовицької підпільної організації»). Їх замінили «денікінці й війська нових інтервентів». Та вже «30/IV із Севастополя пішли останні судна Антанти», і до міста увійшли червоні частини. «6/V Крим було оголошено Радянською Соціалістичною республікою (окрім Керченського півострова, де денікінці ще утрималися. — М. Л.), в ньому утворився Тимчасовий робітничо–селянський уряд, у складі якого» був і Д. Ульянов («брат В. І. Леніна», наголошує «БСЗ»).

Утім, уже за пару тижнів денікінці, оклигавши, знов зайняли Крим. «У всьому Криму почався розгул денікінського білого терору», наганяє страху всезнаюча «БСЗ», однак чомусь не наводить конкретних характеристик цього «розгулу» — лише загальні фрази на кшталт «з’явилися старорежимні чиновники; поміщики повернулись у свої маєтки», «трудове селянство було тероризоване каральними загонами, становище робітників різко погіршилося (вище наводилися конкретні дані щодо нещадного пограбування Криму кремлівською владою, що значною мірою й призвело до різкого погіршення стану кримчан. — М. Л.)». А от щодо справжнього розвою в Криму червоного терору, то дослідники цього питання наводять більш конкретні дані.

Уже від самого початку перемоги жовтневого заколоту в Росії, наголошують вони (Зарубин... — 1994. — с. 31–33), Крим «став дослідним полігоном використання всіх форм насильства...» Автори вирізняють кілька етапів «червоного терору» в Криму часів встановлення Радянської влади, серед яких «заключним акордом... прозвучали кримські події 1920–1921 рр., які рука взагалі не піднімається кваліфікувати внаслідок запаморочливого їх розмаху (кількість знищених у 1920–1921 рр. до цих пір не встановлено... та, поза всяким сумнівом, рахунок іде на десятки тисяч осіб...) Резюме: червоний терор у Криму еволюціонує від стихійних самосудів у 1918 р. через «легітимізацію» принципу “революційної доцільності” до справи партійно–державної ваги у році 1920–му. Так закладалися політична та ідейна основи тоталітарного режиму в СРСР». І вже незабаром (1932–1933 рр.) саме ця «основа» дасть змогу кремлівському режимові, не вагаючись, піддати червоному теророві усе селянство України, жертви якого в десятки, сотні разів перевищать навіть ті, кваліфікувати які, дійсно, «не піднімається рука».

Із цього приводу «БСЗ» торжествує: «у листопаді 1920 Крим знову, і цього разу вже остаточно, став радянським». Ось тут і стався справжній «розгул» червоного терору... В часи СРСР про це навіть згадувати заборонялося. Тож не дивно, що тільки в травні 1997 р. «ялтинці вперше відкрито віддали данину пам'яті тим своїм співвітчизникам, які стали жертвами червоного терору». Сотні кримчан прийшли до захованої у глухому лісі братської могили, аби «взяти участь у панахиді по невинно вбитих більшовиками та встановити на могилі пам'ятний хрест». Серед тих, хто прийшов, були і родичі вбитих. Саме племінниця одного із розстріляних «показала правозахисникам ще одне місце, де було розстріляно червоними 1250 чоловік». Як наголошує автор репортажу (Москаленко, 1998), «таких місць, як Багреєвка і Чукулар, у Криму багаточервоний терор, ставши радянським, продовжувався до розпаду Радянського Союзу».

І хоча трудящі Криму, як наголошує «БСЗ», «радісно вітали» відновлення «рідної» влади, «кримревком, однак, припустився цілої низки помилок», так і не заявивши про намір приєднатися до РРФСР, — тож, як любитиме згодом примовляти Й. Сталін, «у цьому питанні товаришів треба поправити». І «поправили»: «завдяки втручанню ЦКВКП(б) з цими помилками було покінчено». І радикально: у травні 1921 р., зазначає відомий правник професор В. Буткевич (1991), «Пленум ЦКРКП(б) ухвалює рішення про створення Кримської АРСР як складової РРФСР». Звичайно, це була не національна автономія, а суто територіальна. А оскільки дотепер росіяни в Криму ніколи не становили більшості, то більшовикам, як свого часу й імперському центрові, для формування бажаного «національного» обличчя Криму довелося використовувати різні, за висловом автора, «викрутаси демографічної політики». Так, за переписом 1897 р., «лише українців у Таврійській губернії було 42,2 відсотка», а якщо сюди ще додати «13 відсотків кримських татар, 3,8євреїв, 2,8болгар, 5,4німців, представників інших народів», то стає зрозуміло, що вести мову про найменшу перевагу росіян нема жодних підстав. Тому запроваджується такий чудернацький показник, як «кількість росіян та українців» (до цього додумалися ще царські чиновники, але більшовики додали сюди ще й білорусів, хоч останніх «у Криму проживало менше одного відсотка»). Проведений під таким кутом зору перепис 1921 р. засвідчив у Криму «такий склад населення: росіян та українців — 51,5 відсотка (інші дані підтверджують цю цифру, але стосовно росіян, українців та білорусів), татар — 25,9 відсотка, євреїв — 6,86, німців — 5,88, греків — 3,31, болгар1,57... інших народностей — 3,31 [та справжніми віртуозами демографічного крутійства показали себе сучасні російські історики — у підготовленій та виданій академічним московським Інститутом історії СРСР монографії з історії півострова (Крым... — 1988) вони взагалі відмовили українцям у кримській «прописці» (с. 49,67). Ось як виглядає, скажімо, «національний склад населення Криму 1921 р., %», московського «розливу» 1988 р.: «росіяни51,5; татари — 29,5; німці — 5,88; євреї — 6,86; греки — 3,31; болгари — 1,57; вірмени — 1,67; поляки0,80; караїми — 0,77; естонці — 0,40; чехословаки — 0,20; інші — 1,14», а українців — наче вітром здуло!.. — М. Л.]». Зрозуміло, що той лукавий показник, який звалював докупи росіян і українців, жодним чином не відображав реальної картини щодо розселення представників «братніх народів» на півострові, однак це дало змогу РРФСР «узаконити» згадане рішення ЦК РКП(б), що і зробив Ленін, який, як зазначає згадана «БСЗ», «18 жовтня 1921... підписав декрет про утворення «Автономної Кримської Радянської Соціалістичної Республіки у складі РРФСР...»

І не знадобилося ніяких з’їздів, ані навіть конференцій! А вже 30 червня 1945 р. Кримську АРСР переведено в ранг звичайної області — аби взагалі не рипалася зі своєю «автономністю»...






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   50

Схожі:

Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconУроку як засіб керування процесом навчання. Урок цілісна система його ознаки, принципи. Методика та схема педагогічного аналізу уроку з позиції системного підходу
«Нова школа кладе за головну мету здобути, дати виявитися самостійним творчим силам дитини»
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconОгляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії

Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconЗавдання курсу
«Історії зарубіжної музики» розроблена на основі комплексного міждисциплінарного підходу, що передбачає опанування студентами матеріалу...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconПам’ятка для представників змі щодо особливостей висвітлення судового розгляду справ у залі судового засідання
Ця Пам’ятка розроблена для забезпечення зручності та ефективності вашої роботи у Вищому адміністративному суді України під час висвітлення...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconДержавотворчість І. Мазепи. Міфи І реалії
Особа Мазепи ще чекає безсторонньої історії, яка б змалювала його не під впливом погляду вибаченого в першій половині XVIII ст.”...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconВідділ освіти Баришівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Баришівської районної ради
Картки-завдання для використання на уроках історії України (Вступ до історії) у -Х класах. Дидактичний матеріал для шкільного курсу...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconІсторія містобудування Александрії Єгипетської доби еллінізму. Історіографічний аспект студент І курсу магістратури Разумович Д. А
Александрії не отримали значного висвітлення в роботах вітчизняних учених. До деяких аспектів історії містобудування та архітектури...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconКнига для читання з історії України, матеріали папки «Наш земляк-Устим Кармалюк»
Летичеві, реферати учнів, довідник з історії України, Історія України в особах, І. В. Рибак «Наш край в історії України», Книга для...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка