Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України



Сторінка37/50
Дата конвертації09.04.2017
Розмір9.96 Mb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   50

33. Міф про «петлюрівськість» української національної символіки

Здається, навіть питання проголошення незалежності України не сягало у постперебудовчому українському суспільстві такої гостроти протистояння, на яку піднялася навмисне загострена адептами конаючого комуно–більшовицького режиму «проблема» повернення в молоду державу затаврованих радянською ідеологією українських національних символів — синьо–жовтого прапора та тризуба.



Яку бурю пристрастей «розкрутили» з цього приводу компартійні засоби масової інформації, що на ту пору іще почувалися в силі! Яких тільки зневажливо–негативістських ярликів на них не начіпляли, яким тільки брудом їх не обливали: вони ж, мовляв, «петлюрівські» та «бандерівські», саме під ними діяли «ворожі українському народові сили», а отже, ці символи «заплямували себе», зрештою — ніякі вони не українські. Для більшої ваги наводилися результати різних підрахунків кольорів козацьких прапорів, які мали переконати широкий загал, що значно більшого поширення в часи козаччини набули зовсім інші кольори, зокрема червоні та малинові138.

Однак не вигоріло, і вся та масована артпідготовка виявилася безрезультатною: український люд краще за отих «просвітителів» розібрався щодо своєї символіки. Бо споконвіку — а не тільки зі славних часів запорізької вольниці — беріг їх у своєму серці, передаючи з покоління до покоління як найцінніший скарб, як символ прийдешньої незалежності. І носієм цієї традиції обрав власний фольклор, ті ж знамениті українські колядки та писанки, споконвічні, як і сам український народ, зокрема «колядки, присвячені світовому дереву», котрі, як наголошують дослідники (Глібко, 1992. — с. 78), «співають уже принаймні 5–6 тисяч років».

На відміну від сьогоднішніх намагань накинути спримітизоване — синє небо, золота пшениця — розуміння цих символів, наші предки мали багаті космогонічні уявлення і давні традиції поклоніння світо–творчим началам, «головними з яких»,наголошує дослідниця Л. Глібко (там само), — «вважалися вода та вогонь, що з'єдналися. До творення жіноче начало має блакитний колір (вода) , а чоловічежовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловічеблакитним (небо). З води та вогню й постало синьо–жовте Дерево світу наших предків», що знайшло своє відображення у численних колядках українського народу, вік існування яких, повторимось, налічує не одне тисячоліття. Ось лише одна з багатьох наведених у згаданій праці Л. Глібко:
Ой як се було на початку світа,

Не було тоді ні неба, ні землі,

Тільки–но було синєє море.
Посеред моря — «їдне деревонько», а в ньому — «три голубоньки», які стали радитися, «як світ сотворити»:
Спустімося в море до самого дна,

Виберім собі синій каменец,

Синій каменец, синє небо,

Виберім собі жовтий каменец,



Жовтий каменец, жовтая земля.
Саме ці кольори прапора використав у своїй знаменитій картині «Запорозькі козаки пишуть листа турецькому султану» видатний російський живописець І. Рєпін. І то, безперечно, неспроста, позаяк добре відомо, наскільки ретельно ставився він до створення цього геніального полотна, своєрідного живописного гімну «силі, красі і веселій добрій вдачі українців». Довгі 13 років писав та переписував своїх «Запорожців» Рєпін, домагаючись абсолютної художньої та історичної досконалості: вивчав численні історичні джерела, працював у архівах та музеях, консультував з відомими істориками, зокрема близько зійшовся з видатним знавцем запорозького козацтва Д. Яворницьким, подорожував Україною й Кубанню для зустрічей з нащадками запорожців. Детально дослідивши історію написання цього знаного у світі полотна, О. Апанович зазначила (Як Ілля Рєпін... — 1994), що «художник вивчив усе, що стосується Запорожжя», досягши «високого рівня історичної достовірності». На підтвердження цього вона зацитувала, зокрема, О. Жиркевича, який записав у своєму щоденнику: «Я помітив, що Ренін користується для цієї картини фотографіями, ескізами, начерками, описами. Цілий архів служить йому при цьому, і немає жодного предмета в картині, який не був би історично вірний і обдуманий».

Картина дуже сподобалася Олександрові III, який, маючи намір її придбати, доручив кращим столичним фахівцям здійснити її експертизу на предмет «історичної та етнографічної достеменності усіх деталей». Ось, зокрема, що писав царю з цього приводу відомий знавець давніх пам’яток культури України академік Ф. Корш (Сергійчук. Символіка... — 1993. — с. 45): «...Прапори козацькі, зображені художником Рєпіним на його картині, не містять за своїм набором барв жодних іноземних віянь, а відбивають в собі одвічну спадкоємність барв золотих і небесних, незмінно присутніх для всіх відзнак у Південній Русі (Малоросії) ще від часів Великих князів Київських аж до розпуску запорозької вольниці згідно з повелінням Імператриці Катерини Великої. Сказаному є предостатньо письмових потверджень у вітчизняних джерелах, а також у чималій кількості предметів матеріального мистецтва тих давніх часів». Цар придбав уподобане полотно за майже неймовірну, як на той час, ціну — 35 тисяч сріблом (Василевський, 1997).

Певно, так само невипадковим є й використання синіх та жовтих барв при створенні чільної постаті Софії Київської, знаменитої Марії Оранти. Видається, що певна неканонічність як пози (таке «оберігаюче» здіймання обох рук більш притаманне традиційній українській Берегині, аніж християнській Богородиці), так і кольорової гами є зримим відголоском — і, до речі, не єдиним у цьому давньоруському храмі — ще не віджилих у серцях ранніх київських християн язичницьких вірувань, ба навіть певним компромісом нової віри із не викоріненою ще старою — так, як це сталося, скажімо, із об’єднанням язичницьких, сиріч народних, та християнських свят.



А в уславленій пам’ятці давньоукраїнської культури «Слово о полку Ігоревім» вживання цих кольорів навіть значно переважає, здавалося б, доречніші до теми твору «військові» кольори («червлені», себто червоні, багряні). Зокрема, у поемі зустрічаються «синє море», «синя блискавка», «синій Дон», «синя мла», «золоте стремено», «золотий престол», «золотий шолом», «золотоверхий терем», «золоте слово» тощо.

Ще подразливішим для численних блюстителів класової «чистоти» був тризуб, який вони незмінно обзивали «петлюрівським». Та навіть за короткого ознайомлення зі справжнім родоводом цього символу величний зміст його та тисячолітні історичні корені просто вражають! Давня назва тризуба, що відображає глибинний внутрішній зміст споконвічного символу, — Трисуття або Триглав. Знак тризуба, як зазначає віце–президент Української академії оригінальних ідей П. Харченко (1994), «є символом Трійці (йдеться не про Святу Трійцю християн, а про дохристиянську Трійцю як символ триєдності світоладу), символом світобудови... символом української духовності. Тризуб в язичницькій (дохристиянській) Україні був також національним символом державності».

В. Багринець (1996) пов’язує тризуб, що, на його думку, «первісно називався трояном», із «географічним положенням» України, формою, «яку вона мала в прадавні часи (мається на увазі «троянова» форма басейну трьох основних рік України, що впадають у Чорне й Азовське моря. — М. Л.)». Тож тризуб–троян, вважає цей дослідник, «є стилізованим зображенням предковічної землі Трояні (пра–України)». А підтвердження цьому він бачить «у наших писемних пам'ятках», зокрема у «Слові о полку Ігоревім». Раніше «більшість дослідників», зазначає В. Німчук (Слово... — 1985. — с. 153), пов’язували «прикметник від імені Троян», який кілька разів зустрічається у «Слові» (йдеться про «тропу Трояню», «віки Трояні» тощо), із іменем давньоруського язичницького бога. Та цим навряд чи можна пояснити надзвичайно широке застосування цього слова у різноманітних назвах на українських землях. Навпаки ж, якщо погодитись із версією В. Багринця, що це слово походить від назви території (пра–України), стає зрозумілим, чому саме воно «лежить в основі цілого ряду українських топонімів, включаючи знамениті Троянові (Змієві) вали», гідронімів, назв населених пунктів, землеробського реманенту («троянкидерев'яні тризубі вила для сіна, троянецьплуг з трьома залізами») тощо139.

У давньоруській літературі, зазначає Б. Яценко (1996), «сила тризуба (як символу князівської, тобто державної, влади. — М. Л.) передана лише у «Слові о полку Ігоревім». Автор «Слова» так пише про взяття Всеславом полоцьким Новгорода: «...утръжє ваззни с три куси отвори врата Новуграду» (Слово... — 1985. — с. 45). Можливо, через те, що в «Повісті минулих літ» цього князя названо «скорим на кровопролиття», більшість перекладачів (там само. — с. 77, 107, 138) так передають цей фрагмент: мовляв, уранці «відчинив сокирами браму новгородську».

У примітках до цього фрагмента В. Німчук зазначав (там само. — с. 169): «У першодруку малозрозуміле утръ же воззни стрикусы. Слово воззни читали вонзи — встромив. Перші видавці “Слова” стрикусы переклали сокири (наводився й інший варіант: «останню частину поділено на с три кусы — з три куски, шматки». — М. Л.)». І перекладачі, як бачимо, цілковито з цим погодились. «Але, — продовжує В. Німчук, можливий і такий поділ: стрыку си. Стрыи, стрыкъ — дядько, батьків брат». Саме останньому (фантазувати, то фантазувати!) віддав перевагу автор останньої «реконструкції» М. Ткач, і ось що вийшло (1998. — с. 37):
«в утро же

возднив стрийку си,



одтворив ворота Новограду».
За тлумаченням автора реконструкції (там само. — с. 78–79), це означає: «ранком (чом не вранці? — М. Л.) підійняв (пробудив у могилі) дядька, відчинив ворота Новгороду... Стрийком Всеславу доводився Ярослав Мудрий, що заповідав усім жити в мирі і злагоді, аби не загубити землю батьків своїх...» Не надто зрозуміло, як на мене.

Та якщо подібні деформування рукописних текстів, у принципі, можливі, то так і проситься перетворити «воззни стрикусы» у «воззнис трикусы», себто возніс, — от тільки б з’ясувати, що воно таке ті «три кусы», аби не гадати, чи вони дійсно сокири, а чи «шматки» чогось... Саме так і вчинив згаданий Б. Яценко, який, покликаючись на Л. Булаховського, з’ясував, що «у польській мові “куси” — зуби (подібні значення слова “кус” знаходимо в етимологічних словниках Макса Фасмера й О. Преображенського — ніж, меч, лезо, зубець)». У «Слові», вважає цей дослідник, «йдеться не про “кус”, про трикуси, тризуб, символ влади київського князя як на той час». Тепер, наголошує він, «стає зрозумілим той факт, чому автор “Слова” відступив від хронологічної послідовності подій: спочатку розповів про утвердження Всеслава на престолі в Києві 1068 року (“і діткнувся списом золотого столу київського”. — М. Л.), а потім про взяття ним Новгорода (1066 р.). Для автора [“Слова”] важливо, що Всеслав “отвори врата Новуграда” владою київського князя».

Коли у Київській Русі було запроваджено християнство, зазначає відомий дослідник цього символу О. Пастернак (1991. — с. 37), «тризуб в українського населення, поруч згаданого символу княжого роду, перейшов ще в ритуал релігії як символ релігійний рівнобіжної ідеї з хрестом, що захищає від зла, нещастя і подібного, а притягає добро». Як релігійний символ, наголошує дослідник, тризуб «зберігся і донині (праця була вперше надрукована в Ужгороді у 1934 р. — М. Л.) в Карпатах, де населення малює його на Йордані (Водохреща) на дверях та вікнах» і додає: «найгарніше ці тризуби заховані в Підкарпатських церквах». Цікаве свідчення знаходимо й у комісара ковпаківського з’єднання С. Руднєва, спостережене ним особисто під час карпатського рейду: «22 червня 1943 р... Стоїмо вже неподалік від Ровно... Всі села заражені націоналізмом. Посеред села (назва села не наведена. М. Л.) пагорб, на пагорбі хрест, прикрашений націоналістичними прапорами і тризубом. Сволота, буржуазна інтелігенція задурює голови селянам, а сама ходить на поводку в німців...» Д: Дневник... — 1943. — Арк. 28).

Досліджуючи різні зображення тризуба, О. Пастернак доходить висновку (там само. — с. 22–23), що «усі взірці київського тризуба мають одну спільну і незмінну ознаку (з боків дві сторчові лінії, що в'яжуться з долішньою поземною лінією в незамкнений зверху чотирикутник, а з долішньої поземної лінії виходить лук вниз)», яка «становить геральдичний символ, родову гідність (титул) “князь”». У взірцях, подібних до київського тризуба, наголошує дослідник (там само. — с. 41), «не знайдеться жодного, що мав би незмінну родову ознаку київського тризуба (якщо вони мають сторчові і поземну лінії, то не мають лука, а ті, що з луком, не мають долішньої поземної лінії, тоді як у «нашого» тризуба ця зовнішня ознака «суворо дотримана у всіх його взірцях».М. Л.)». Саме цією зовнішньою ознакою «різниться київський тризуб від усіх інших тризубів, як шведських, датських та грецьких». А внутрішнє змінне переплетення ядра тризуба, доводить О. Пастернак (с. 32), «становить монограму одного особисто–пануючого кличу особисто кн. Володимира словами: “Владимир на столе а се его сребро”».

Цікаві династичні трансформації тризуба спостеріг сучасний дослідник української символіки О. Братко (1990. — с. 13–14). «Показово, — наголошує він, — що ті Рюриковичі, які державні інтереси ставили вище особистих, замінювали двозуба (родовий знак Рюриковичів, котрі, засновуючи нову князівську династію, аби самоутвердитись, обрали «новий» знак замість «старого» тризуба. — М. Л.) на тризуба. ЦеВолодимир Великий, його сини Ярослав Мудрий та Мстислав, правнук Володимир Мономах... У символіці нащадків Юрія Долгорукого на тризуб нема й натяку», — останні використовували різні варіанти того ж таки двозуба, який вважається, так би мовити, «тупиковим» символом, оскільки, на відміну від тризуба, який символізує розвиток життя (двоє дають життя третьому), двозуб позбавлений такого розвитку...

Навіть тепер, коли Конституція України статтею 20 остаточно затвердила тризуб «головним елементом великого Державного Герба України (там, до речі, замість започаткованого М. Карамзіним терміна «тризуб» записано «Знак Княжої Держави Володимира Великого».М. Л.)», а синьо–жовтий «стяг»державним прапором, намагання знеславлення цих історичних символів нашого народу не припинились. І чого б то, здавалося, цим невгамовним ревнителям ідеологічної «чистоти» нашої символіки так боятися (це проявлялося навіть у часи найбільшої могутності імперії) якихось там знаків чи кольорів? Не їх, як таких, звичайно ж, вони боялися, а загрозливого для імперії відродження — через національні символи національної самосвідомості, єдино здатної згуртувати безлике «населення Малоросії» в український народ!

Саме через це велася — і нині продовжується — така непримиренно–запекла боротьба супроти національних символів українського народу, а власне — проти України.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   50

Схожі:

Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconУроку як засіб керування процесом навчання. Урок цілісна система його ознаки, принципи. Методика та схема педагогічного аналізу уроку з позиції системного підходу
«Нова школа кладе за головну мету здобути, дати виявитися самостійним творчим силам дитини»
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconОгляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії

Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconЗавдання курсу
«Історії зарубіжної музики» розроблена на основі комплексного міждисциплінарного підходу, що передбачає опанування студентами матеріалу...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconПам’ятка для представників змі щодо особливостей висвітлення судового розгляду справ у залі судового засідання
Ця Пам’ятка розроблена для забезпечення зручності та ефективності вашої роботи у Вищому адміністративному суді України під час висвітлення...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconДержавотворчість І. Мазепи. Міфи І реалії
Особа Мазепи ще чекає безсторонньої історії, яка б змалювала його не під впливом погляду вибаченого в першій половині XVIII ст.”...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconВідділ освіти Баришівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Баришівської районної ради
Картки-завдання для використання на уроках історії України (Вступ до історії) у -Х класах. Дидактичний матеріал для шкільного курсу...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconІсторія містобудування Александрії Єгипетської доби еллінізму. Історіографічний аспект студент І курсу магістратури Разумович Д. А
Александрії не отримали значного висвітлення в роботах вітчизняних учених. До деяких аспектів історії містобудування та архітектури...
Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України iconКнига для читання з історії України, матеріали папки «Наш земляк-Устим Кармалюк»
Летичеві, реферати учнів, довідник з історії України, Історія України в особах, І. В. Рибак «Наш край в історії України», Книга для...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка