Обрання до парламенту



Сторінка2/6
Дата конвертації17.01.2018
Розмір1.12 Mb.
1   2   3   4   5   6
§1. Обрання до парламенту;

У 1959 році Маргарет Тетчер ще раз почала передвиборчу гонку за місце в парламенті в багатому передмісті Лондона, відомому як Фінглі. Тетчер виграла це місце в тридцяти трьохлітньому віці, завоювавши собі шлях до кар’єри завдяки своєму ораторському дару, який зачарував виборців. Ця честолюбна жінка вже витратила багато років на ролі хіміка-дослідника, адвоката патентного і податкового права, матері двох близнюків і дружини промисловця.

Шлях Маргарет Тетчер до керівництва партією був поступовим. Ставши членом парламенту, вона дуже скоро проявила майстерність у веденні дебатів. Тут стали у пригоді її юридичні пізнання. У 1961 році прем’єр-міністр Гаральд Мак-Міллан відзначив різноманітні здібності Тетчер і призначив її об’єднаним парламентським секретарем міністерства пенсій і національного страхування.

На жовтень 1964 року були призначені вибори в парламент, на яких перемогли лейбористи.

Едвард Хіт був керівником Тетчер ( що не завадило йому потому стати її жорстоким супротивником) і 1967 року він обрав її як керівного члена партії консерваторів в тіньовому кабінеті його уряду (кабінет партії поза владою). Тетчер була тоді іменована міністром газу, електрики та ядерної енергії, а трохи пізніше міністром транспорту, освіти і науки.

Час перебування консерваторів в опозиції ознаменувались для Тетчер важливою подією: її першою спробою публічно сформулювати свою політичну і економічну програму, платформу майбутнього уряду. У 1968 році вона прочитала лекцію в консервативному політичному центрі. « В чому помилка нашої політики?» - так вона назвала її і відповіла на це питання наступним чином: «У зростаючій владі держави над особистістю, у дуже великому впливі держави на життя приватних осіб, у дуже великому бюрократизмі».20

«Нема нічого неправильного в тому, що люди хочуть більших доходів, - говорила вона , - що дійсно неправильно – це коли хочуть більшого, не віддаючи нічого взамін… треба добитись того, що їм належить».21

Таким чином, саме тоді, в кінці 60-х років Тетчер вперше офіційно заявила про свої плани зменшення втручання держави в економічне і соціальне життя країни, одного з основних принципів «тетчеризму».

У результаті виборів 18 червня 1970 року до влади знову прийшли консерватори на чолі з Едвардом Хітом. В тому ж році він призначив Маргарет Тетчер на посаду міністра освіти і науки.

Почата лейбористська реформа британської системи освіти зводилася до принципу «освіта для всіх». Вони виступали за стирання різниці між елітарними і масовими школами, за підвищення якості освіти в державних школах. Ця програма знаходила широку підтримку у британців. Консерватори виступили за подальший розвиток елітарних шкіл, за поширення приватного сектора в освіті.

Тетчер, безумовно, також відстоювала цю позицію. Тому, як тільки вона приступила до обов’язків міністра освіти, вона спрямувала всі свої зусилля на те, щоб загальмувати всі лейбористські реформи. Вона одмінила всі рішення лейбористського уряду про реформи і проекти, що приходили для затвердження з місць, образно висловлюючись, складалися у стіл.

Ще більшого незадоволення англійців викликали інші заходи Маргарет Тетчер на цій посаді. Справа в тому, що консерватори прийшли до влади на останніх виборах з обіцянкою знизити податки. І коли розглядалися проекти, за рахунок яких джерел можна це зробити, було прийнято рішення про зменшення витрат на освіту. І Тетчер прийняла досить непопулярне рішення – збільшити майже втричі вартість шкільних сніданків і ввести плату за молоко, котре раніше видавалося дітям безкоштовно. За наявними розрахунками це дало можливість зекономити мізерну за англійськими вимірами суму, у 8 млн. фунтів стерлінгів. Але це рішення мало набагато більші наслідки з точки зору суспільної думки і формування особистого іміджу Маргарет. В пресі Тетчер зразу ж охрестили «крадійкою молока» і навіть «кривавою жінкою»22, а батьки школярів писали про її жорстокість. Це були нелегкі часи для Маргарет, але вона трималась.

Між тим конфлікт з вчителями наростав. Тетчер відмовилася підвищувати їм зарплатню, неодноразово посилала до шкіл комісії з перевіркою «рівня грамотності» школярів, що свідчило про її недовір’я викладацькому складу. Її політикою були незадоволені також університети та інститути, яким у цей час були скорочені державні асигнування. Справа дійшла до того, що студенти почали організовувати акції протесту. Доволі активна і самостійна політика Маргарет Тетчер на посаді міністра освіти і науки почала не подобатись кабінету міністрів і особливо прем’єру. Щоб пом’якшити ситуацію в системі освіти Е.Хіт призначив державним міністром освіти (тобто заступником Тетчер) досвідченого політичного діяча Нормана Джон-Стіваса. Для Маргарет це було принизливо. Але у неї вистачило мужності спрацюватись із Джон-Стівасом. Опісля, будучи прем’єр-міністром, вона надала йому посаду лідера палати громад і міністра по справам мистецтва.

Тетчер знаходилася на посаді міністра чотири роки – до лютого 1974 року. На цей час були призначені нові парламентські вибори. Консерватори потерпіли поразку і знову перейшли в опозицію. Однак Маргарет Тетчер вдалося зберегти своє місце в парламенті. Едвард Хіт призначив її споукменом (оратором) партії в парламент з питань податкової політики. Вважали, що її відсунуто на другий план. Але вже через рік вона кинула виклик самому лідеру консерваторів.

Один з біографів Тетчер, відомий англійський журналіст, так встановив головне в діяльності Тетчер: «Вона була дочкою часу…дочкою «холодної війни». Її анти соціалізм мав глибоке коріння. Вибори 1975 року (тобто перемога лейбористів) для її оточення були страшною подією, як наче антихрист прийшов до влади… У такому вигляді їй уявлявся соціалізм».
§2. Соціально – економічне становище Британії у 1970-х роках і обрання М.Тетчер лідером консервативної партії.
У житті політичних діячів бувають такі події, коли встановлюється вся їх подальша доля і вони з рядових політичних фігур стають найвпливовішими, а, можливо, і найбільш поважними політиками. Для Маргарет Тетчер такою подією були вибори лідера консервативної партії, коли всі у Британії заговорили про неї.

Питання про політичне лідерство у 70-х роках у Великій Британії зовсім не було вузько партійною справою. Воно перетворилося в загальнонаціональну проблему першорозрядної важливості. Країна переживала важкі часи, вислів «хвора людина Європи» стало загальним не тільки в британській, але й у світовій пресі.23 На думку солідного історичного журналу, Велика Британія стала на той період «самою слабкою ланкою» у світовій капіталістичній системі.24Протягом усього повоєнного періоду британська економіка перебувала у важкому стані (це настільки незаперечний факт, що визнається офіційними економістами). Найбільшою її вадою є вкрай уповільнений розвиток. Річний приріст промислової продукції становив лише 0,8 % у 1970 та 1971 роках і 2% - у 1972 році. За цими показниками Велика Британія перебуває на одному з останніх місць серед розвинутих капіталістичних країн світу.

Які ж були причини, що призвели до занепаду англійської економіки? Британська промисловість зросла та зміцніла за рахунок пограбування колоній, що зумовило недосконалість структури економіки, слабку конкурентоспроможність британських товарів.

Під час кризи і розпаду імперії англійська фінансова олігархія почала перебудовувати свої економічні зв’язки з іншими країнами. І це виявилось насамперед у постійних намаганнях Великої Британії «перестрибнути Ла-Манш» і опинитись у Спільному ринку.

Негативно впливає на англійську економіку значний експорт капіталу за кордон. Капіталовкладення в економіку країни недостатні.

Слід відзначити, що за два роки перебування консерваторів при владі в економічній політиці перевага віддавалась збереженню стабільності фунта стерлінгів. Наприкінці травня 1972 року золотовалютні резерви країни дорівнювали 2744 млн. фунтів стерлінгів проти 1178 млн. на кінець року.

Однак це поліпшення тривало недовго і було відносним. Вже влітку 1972 року фунт стерлінгів опинився у критичному становищі.

Соціальна політика уряду консерваторів була більш жорсткою, ніж її попередників-лейбористів. За підрахунками прогресивних соціологів, близько 14 населення країни живе на рівні бідності або нижче цього рівня. Сюди входять сім’ї некваліфікованих робітників, безробітні, пенсіонери.

Одним з важких наслідків «столфляції» є різке збільшення безробіття в країні. Такого післявоєнна Англія не знала. Кількість безробітних становила в середньому у 1969 році 597 тис., у 1970 – 640 тис., у 1971 – 849 тис. чоловік. Взимку 1971 – 1972 року вона перевищила 1 млн. чоловік. Катастрофічне становище змушений був визнати прем’єр-міністр Е. Хіт. «Безробіття в країні досягло таких масштабів, - писав він, - яких ми не знали ні у 1939, ні після 1945 року. Поєднання високих темпів інфляції з високим рівнем безробіття створило ситуацію важку для життя у Великій Британії».25

Особливо у важкому становищі опинилась основна маса пенсіонерів. Англійські капіталісти до похилого віку нерідко відносять навіть сорокарічних і неохоче беруть їх на роботу. Е. Хіт, ще не бувши прем’єром, якось сказав: «Про нас, як націю, слід робити висновки з того, як ми ставимось до старих». Що ж, консерватори показали своє ставлення.

Багато політиків і коментаторів оцінювали ситуацію як «національну кризу довіри». Красномовні назви деяких книг, котрі з’явилися в середині 70-х років: «Розпад Британії», «Смерть британської демократії».26

Престиж консервативної партії, яка правила у ХХ столітті довше, ніж будь-яка інша, став стрімко падати. В умовах, коли консерватори отримали меншість на

парламентських виборах 1974 року, встало питання про проведення виборів лідера партії.

Лідер партії Е.Хіт утворив комісію під керівництвом колишнього прем’єр-міністра А. Дугласа-Х’юма, котра повинна була випрацювати умови виборів. Запропоновані комісією умови були достатньо жорсткими, але Хіт змушений був погодитися з ними. Згідно відпрацьованим правилам, в першому турі переможець повинен був набрати на 15 % більше своїх опонентів.

Маргарет Тетчер висунула свою кандидатуру на ці вибори. Це був дуже зухвалий вчинок, тому що ніколи ще жінка не ставала лідером партії. Це була важка боротьба «в різних вагових категоріях». Хіт користувався підтримкою рядових виборців-консерваторів, молоді, дрібної буржуазії. Його підтримували також більшість членів тіньового кабінету. Преса також була на його боці і зразу ж розгорнула широкомасштабну кампанію проти Тетчер.

Головним козирем передвиборчої кампанії Тетчер стала наявність її програми виходу країни з кризи, центральне місце в якій займали міри зниження інфляції і підвищення ефективності економіки при зменшенні регулюючої ролі держави.

Результати виборів приголомшили Едварда Хіта та його прибічників у стан шоку. Маргарет Тетчер дісталося 130 з 276 голосів парламентарів-консерваторів, 19 – Хіту, 16 – багатому аристократу з Шотландії Фрейзеру. Дізнавшись про підсумки голосування, Хіт відразу ж подав у відставку, таким чином знявши свою кандидатуру на посаду лідера партії. Після того, як стало відомо, що Хіт не буде

брати участі у виборах, свої кандидатури висунули чотири політика. Найсерйознішим із них був У. Уайлоу.

Голосування в другому турі 11 лютого 1975 року принесло Маргарет Тетчер повну перевагу: їй віддали голоси 146 членів парламенту, Уайлоу – 79.

Консерватори після двох підряд поразок на парламентських виборах ( у лютому і жовтні 1974 року) опинилися в найскрутнішому становищі з 1945 року. Суттєво скоротилася кількість членів партії, під сумнів ставилася її репутація як «єдиної правлячої». Наростала партійна криза. В цих умовах був потрібен новий лідер – з радикальними поглядами, свіжими ідеями і рішучістю. Все говорило за Тетчер. І вона стала таким лідером.

« Узаконьте право зберегти те, що залишилось!» - став одним з її закликів до єдності. У червні 1975 року вона говорила в Національному виконавчому комітеті профспілки: « Дуже мало багатих і дуже мало прибутків», - а в жовтні стверджувала ще більш чітко: « Шлях до відновлення лежить через прибуток». Наостанок, у виступі на телебаченні «Thames» у квітні 1979 року, Тетчер призводить смертельний залп по профспілкам, який повинен був стати приладдям до її майбутнього режиму. «У цій країні є люди, яких можна і потрібно назвати великими руйнівниками; вони мріють знищити суть вільного суспільства, яке ми маємо, багато з цих руйнівників знаходиться в профспілках».27

Ф. Пум декілька років потому писав: «… в умовах невпевненості і сумнівів того часу з’явилась особистість, яка могла чітко і переконливо сформулювати свою позицію… Точка зору, яку вона висловлювала, знаходила емоційний відгук у партії, а потім і в країні. Вона пропонувала дещо нове. Люди відчували, що у цілому ряді питань було дуже багато компромісів, які погіршували справу. Вони відчували, що наші економічні і виробничі проблеми такі глибокі, що політика «золотої середини» не може їх вирішити, і що необхідно дещо більш радикальне і визначене». 28

На шляху до лідерства було багато перешкод, і ще одне з них полягало в тому, що, за визнанням самих жінок, членів англійського парламенту, в консервативній партії існувала серйозна недовіра до жінок-політиків. Тетчер з приводу цього говорила: « … Абсурдно заявляти, що жінка не може керувати партією. Це дивний і старомодний погляд». 29

Таким чином, можна зробити наступний висновок. Консерватори потребували кандидата, сповненого енергії. З Маргарет Тетчер консерватори пов’язували відродження своєї партії, а також усієї Англії. Вибір пав на Тетчер саме тому, що вона менш за всіх з числа міністрів Е.Хіта була пов’язана з ним, з його політикою. Вона відважно кинула йому виклик, в той час як решта претендентів не проявили такої мужності.


§3. Перемога консерваторів на парламентських виборах 1979 року.

Зима 1978 -1979 років була названа в Англії «зимою непогодження». Політика «соціального контракту», яку проводили лейбористи, закінчилась провалом. Цілий ряд профспілок, в першу чергу муніципальних службовців, оголосив страйк. Опинились паралізованими медична і пожежна служби, сміття не прибиралося, в будинках вимикалося опалення. Незадоволенню народу не було меж.

Навесні 1979 року в Англії почала назрівати урядова криза. Лейбористів, що були при владі, але не мали парламентської більшості, до цього часу підтримували ліберали. Вони бачили, як їхні сподівання за допомогою лейбористів встановити пропорційний уряд, не здійснилися, і стали відходити від них. Незадоволення урядом почали також висловлювати парламентарії з Уельсу і Шотландії. Такою напруженою ситуацією скористалась Маргарет Тетчер, оголосивши лейбористському уряду вотум недовіри. «Ніколи ще наша репутація не падала так низько, - вигукнула вона в обличчя Каллогену. – Англія тепер – країна на узбіччі».30

Сім годин потому, коли пропозиція лідера опозиції була поставлена на голосування, переважав лише один голос. За іронією долі один з членів парламенту, лейборист, на той час лежав при смерті: якби він зміг дістатись до парламенту і проголосувати, уряд утримався би. Каллаген зазнав поразки – вперше за 50 років ряд упав, не отримавши вотуму довіри. Результати нових виборів залежали в значному ступені від двох факторів: по-перше, чи пробачать виборці лейбористам погіршення положення країни і чи повірять вони лейбористській партії, яка повинна була виправити положення, і, по-друге, що запропонує Тетчер у передвиборчій платформі партії і чи вдасться їй запевнити виборців повірити у свою платформу.

Економічні позиції Англії до того часу були дуже несприятливими. Найбільш виразно змалював їх німецький журнал «Шпігель», який писав на початку 1979 року: « У недавньому минулому наймогутніша країна…


  • з’їхала по доходу на душу населення на 20-те місце, опинившись позаду таких колись малозначущих країн, як Норвегія чи Бельгія і далеко позаду своїх колишніх колоній Канади та Австралії;

  • за продуктивністю праці відстає від великих промислово розвинених країн;

  • платить своїм робітникам, що колись отримували високу зарплатню, частіше всього дві треті суми, яку зазвичай платять на континенті;

  • знаходиться під загрозою опуститись за якістю промислового обладнання і розвитку національного продукту до рівня малорозвиненої країни».

До виборів, що мали відбутися 3 травня, залишалось 5 тижнів. Для Тетчер наступала надзвичайно гаряча пора, що вимагало від неї найвищого ступеня зібраності, напруження усіх її сил. Якщо Хіту пробачили поразку на третіх із чотирьох загальних виборів, то жінці, яка програла б перші вибори, безсумнівно, партія ніколи б не пробачила.

«Мені дозволять провалитися на виборах тільки один раз», - заявляла вона.

Звичайно, Тетчер хотіла привести свою партію до влади. Маніфест партії, котрий, за ствердженням сучасників, вона написала сама, був, по суті, програмою відродження країни. Перше, що обіцяла Тетчер – це зниження інфляції. Вона не просто заявила про те, що зростання цін уповільниться, вона передбачала досягти цього шляхом скорочення розходів на держапарат. При цьому відзначалося, що плани скорочення державних асигнувань не торкнуться сфери охорони здоров’я. Передвиборча платформа консерваторів, яку озвучувала Маргарет Тетчер , передбачала також встановлення стимулів для розвитку підприємництва. В тому числі передбачалося зниження верхньої межі податків. Було заявлено також про зменшення податкового обкладання незахищених прошарків населення. Основна теза, що завжди звучала у передвиборчих промовах Тетчер, передбачала також зведення до мінімуму втручання держави в економічний розвиток країни в цілому і в діяльності кожної компанії і кожної людини окремо. На цьому базувалася вся економічна політика консерваторів. Розвиваючи ідею економічної свободи особистості, Тетчер виступила також за можливість людини стати власником акцій приватизованих підприємств, власником житла. Тому в її передвиборчій програмі було приділено увагу як до приватизації націоналізованих галузей промисловості, так і до розширення оренди будинків на більш пільгових умовах і надання житла молодим сім’ям. Ці обіцянки особливо хвилювали англійців, які приділяли сім’ї та домашньому затишку особливу увагу.

«Я не обіцяю вам нічого, крім великих плодів власних зусиль».

« Я не політик-погоджувач і не політик-прагматик. Я переконаний політик. На виборах 3 травня 1979 року на 635 парламентських місць було висунуто рекордне число кандидатів – понад 2500, від більш ніж 10 різних партій та політичних груп. Проте, як відомо, британська політична система є двопартійною, згідно з цим при владі почергово перебувають або лейбористи, або консерватори. До їхнього протиборства і звелось голосування, у якому взяло участь 76 % виборців. За результатами голосування консервативна партія отримала 339 місць в Палаті громад, лейбористська 268, ліберальна – 11, інші партії – 17. Таким чином, із перевагою у 43 голоси у Палаті громад торі здобула переконливу перемогу. І це насамперед був особистий тріумф Маргарет Тетчер.

У п’ятницю 4 травня 1979 року вона відправилася у штаб-квартиру партії, де був встановлений торт у формі входу в резиденцію прем’єр-міністра на Даунінг-стріт, ту резиденцію, в яку повинна була увійти Тетчер господаркою.

Імідж лідера партії завжди вирішує долю виборів у Великій Британії. Перемога партії – це успіх лідера, поразка – його провина і провал. Перемога 1979 року стала зоряним часом Маргарет Тетчер. Після традиційної аудієнції у королеви в якості нового прем’єр-міністра, Тетчер негайно приступила до виконання своїх

повноважень. За існуючою в Англії традицією, прем’єр-міністр має призначити і передати пресі список членів кабінету (цього разу їх повинно було стати 22) не пізніше, як через 24 години після візиту до королеви. Будь-яке зволікання розглядалося як відверта ознака політичної кризи.31Вісімнадцять посад дісталося колишнім міністрам уряду Е. Хіта, так званій «старій гвардії», чотири посади, що безпосередньо були пов’язані з економікою, обійняли її найближчі соратники, серед яких, без сумніву, основним був найрішучіший прихильник вільного підприємництва та мінімізації державного втручання в промислову діяльність Кіт Джозеф. Він став міністром економіки. Провідну економічну посаду – міністра фінансів – обійняв Джеффрі Хау, Джона Біффена було призначено головним секретарем міністерства фінансів, відповідальним за скорочення бюджету, запланованого Тетчер. « Я добре усвідомлювала, що найважчі баталії доведеться витримати при визначенні економічної політики, - зазначала Тетчер. – Тому я чітко знала, що ключові економічні посади мають очолити переконливі прихильники нашої економічної стратегії».32

На посаді прем’єр-міністра вона почала висловлюватись ще більш рішуче: «Я займаюсь політикою тридцять років. У британському політичному житті ви не можете піднятись зразу вгору, ви повинні поступово дряпатися наверх. Я сподіваюсь, що англійці будуть сприймати мене не як чоловіка чи жінку, а такою, яка я є, - як людину, уся пристрасть якої спрямована на те, щоб робити добре Британії…» 33

Тетчер поділяла усіх політиків на дві категорії: «один із нас» та «один із них». Це було її найулюбленішим висловом протягом усієї політичної кар’єри. А на питання, за яким принципом вона поділяє людей на ці категорії, вона відповіла, що критеріями є працелюбство, надійність з точки зору особистої відповідальності і віра у філософію, в яку вірить вона.



Розділ ІІІ. Соціально-економічна політика урядів М.Тетчер. Зміни у ролі держави в економічному житті країни.
Британську перебудову часто називають «тетчеризмом» або революцією М.Тетчер. «Тетчеризм» - це програма економічна, а «тетчерівська революція» - це наслідки. Безумовно, вплив Тетчер на останні дев’ять років, з тієї пори, як вона стала прем’єр-міністром, величезний. Її вплив настільки сильний, що один школяр нещодавно запитав вчителя:«А чоловік може бути прем’єр-міністром?»

Однак не можна забувати ту роль, котру відігравали інші міністри.

Будь-який розумний спостерігач за розвитком подій у Великій Британії у 1979 році помітив би декілька великих недоліків в соціально-економічній системі. Серед них: 1) надмірна влада в руках профспілкового керівництва, часто доволі далекого від робітників, яких воно повинно було представляти; 2) надмірне оподаткування з найвищими в світі податковими ставками на особисті прибутки; 3) надмірна інфляція; 4) надмірна влада в руках держави, котра здійснювалася повільною і гальмуючою все більше бюрократією.

Для вирішення економічних проблем, що стали перед Великою Британією у 1979 році, з яких найгострішою була інфляція. Уряд Тетчер взяв на озброєння економічну доктрину монетаризму. Економічна доктрина монетаризму користувалася популярністю з початку 60-х років, коли її автор Мільтон Фрідман випустив книгу «Капіталізм і свобода». Суть цієї теорії, як її інтерпретує англійська преса, в тому, що причина інфляції криється у підвищенні темпів росту кількості грошей, що знаходились в обігу, над темпами росту економічного продукту. На це співвідношення можна вплинути за допомогою політичної волі, тому що уряд має технічну можливість контролювати випуск грошей в обігу і, як наслідок, може зменшити цю різницю. Другий важливий бік теорії монетаризму складається з положення про те, що економічна політика не повинна обмежити свободу дій підприємців, втручання в механізм капіталізму не є необхідним і може привести лише до зниження продуктивності. Всіляке регулювання економіки повільно бути залишене «вільному ринку».

Перші випробовування чекали Маргарет Тетчер вже при обговоренні її радикальної програми на відкритій сесії парламенту та при обговоренні нового державного бюджету, який передбачав різке скорочення державної власності, суттєве урізання асигнувань на промисловість, освіту, охорону здоров’я, енергетику, транспорт, будівництво житла, допомогу містам, рішучі заходи щодо обмеження діяльності тред-юніонів. З іншого боку, ще однією особливістю програми уряду було зниження податкової ставки особливо на великі прибутки. Одночасно збільшувався податок на додану вартість, підвищувались акцизи на споживання цигарок, алкогольних напоїв, бензину. Всі ці заходи робили новий бюджет надзвичайно непопулярним, що призвело до небувалого падіння рейтингу уряду. Одночасно зростав курс фунту, який досяг свого піку у 1981 році. Це призвело до падіння експорту промисловості, виробництва і різкого падіння зайнятості в промисловості. Але це не лякало М. Тетчер та її однодумців. Її бюджет повинен був зіграти роль «холодного душу». Але результати були катастрофічні. В наступні два с половиною роки тисячі фірм збанкрутіли, промислове виробництво впало на 9 %, армія безробітних зросла на 1,5 млн. чоловік. Як відзначали критики з лейбористського табору, «Тетчер принесла більше економічних збитків, ніж гітлерівські бомби».[50] На початок 1981 року безробіття сягнуло 10% працездатного населення країни. Це був найвищий показник з часів великої депресії 1929 – 1933 років. На прем’єра чинили тиск, щоб переконати її збільшити оподаткування, підвищити державні видатки і таким чином призупинити безперервне зростання безробіття, тобто повернути на 180 градусів. Свого часу і Вільсон, і Хіт, і Келлаген йшли на це, але Тетчер вистояла. «Повертайтеся, якщо вам хочеться. Жінку ж не можна повернути назад», - заявила вона.[51] Ця фраза стала неофіційним девізом її уряду. Нападки на Тетчер у парламенті посилювалися, але це тільки зміцнювало її дух. «Я стою перед ними і думаю: «Ну, Меггі! Давай! Покладайся тільки на себе! Ніхто не зможе тобі допомогти! І мені це подобається».[52]

Перш за все, звичайно, звинуватили лейбористів. Їм ставилося у провину те, що лейбористський уряд Д. Каллагена залишив консерваторам у спадок мільйонне безробіття, нічого не зробивши для підривання його підвалин. «Ми все ненавидимо безробіття, і ми усі пам’ятаємо, що саме попереднє керівництво у такому великому ступені збільшило його», - заявила Тетчер в парламенті.[53] Головною причиною зростання безробіття вона назвала провал спроб поважного джентльмена (Джеймса Каллагена) і його поважних друзів знищити коріння безробіття, коли вони були в уряді.[54]

«Винними» у зростанні безробіття опинилися й англійська молодь, й англійські старі: молодь – тому що підвищувалося число випускників середніх шкіл, особи похилого віку – тому що вони не хочуть виходити на пенсію (тому що на неї стало важко прожити).

Дісталося й жінкам, котрі раптово захотіли працювати і тим самим збільшили число безробітних. «Все більше жінок хочуть працювати, і ми повинні створювати більше робочих місць, щоб зупинити зростання безробіття», - казала прем’єр.[55] А взагалі, на її думку , винні усі англійці: вони не бажають перекваліфіковуватись, не бажають пересуватись з тих місць, де немає роботи в райони, де існує надлишок робочих місць. «Люди не здатні до переміщення, навіть на порівняно короткі відстані щоб знайти мобільність робочої сили. Якщо люди сьогодні не бажають пересуватися, як робили їхні батьки, економіка не може розвиватися». [56]

Розуміючи, що все це малопереконливо, консервативна пропаганда застосувала іще один аргумент: треба говорити не про те, скільки людей не може знайти роботу, а про те як багато англійців працюють. «Більшість англійців продовжують працювати!» - втішали керівники консервативної партії. «Один з восьми англійців безробітний, це дуже багато, але сім продовжують працювати», - заспокоювала виборців прем’єр.

В оправдання зросту безробіття уряд приводив також той доказ, що безробіття характерне для усіх країн західного світу і навіть для окремих соціалістичних країн, що безробіття хоча і зло, але зло неминуче. Один з міністрів англійського уряду навіть говорив: « Це лейбористи штучно роздмухують проблему, насправді англійці вже звикли до безробіття і вважають, що без неї не можна обійтись». [ 57]

Взагалі, консерватори, підкреслюючи універсальний характер безробіття, уникали нагадувати, що в Англії безробіття було набагато вищим, ніж у інших країнах. Уряд поряд із цим намагався запевнити народ, що приймає заходів для збільшення зайнятості.

Кабінет Тетчер відчував відверту неприязнь до націоналізації компаній. Англійський дослідник приводить промову одного з міністрів консервативного уряду, котрий не захотів назвати себе. Той сказав: « Ми по горло ситі націоналізованими галузями промисловості. Вони приносять нам величезні збитки У них діють профспілки, вони збалувані. Майже нічого не можна зробити з ними, тому ми все більше пристаємо на думку, що треба них позбутись».[58] Уряд вирішив призначити значних і жорстких бізнесменів Макрегора і Кінга головами найбільших націоналізованих компаній «Брітіш стіл», «Брітіш Коул», «Брітіш ейруелз», перед якими була поставлена задача підготувати денаціоналізації цих компаній і повернення їх у приватний сектор.

До 1983 року був організований розпродаж акцій «Брітіш петролеум», «Брітіш ейроспейс» та інших – усього восьми найбільших компаній. Прибуток уряду від цього склав 1,8 млд. фунтів стерлінгів.

Приватизація була однією з форм реорганізації державного сектора. Основною її метою було пожвавлення конкуренції. Друга мета тісно пов’язана з першою і складається з підвищення ефективності промисловості, тому що зміна клімату на ринку повинно було стимулювати більш вільні дії менеджменту, більшу зацікавленість в результатах праці робітників та службовців. Третьою метою приватизації було скорочення розхідних статей бюджету. Четвертою метою було залучення інвесторів, зацікавлених у кінцевому результаті праці і створенні «народного капіталізму». Подібну мету переслідувало створення спільних підприємств і реструктуризація націоналізованих галузей, створення декількох компаній, можливо навіть державних, які могли б конкурувати між собою. Отже, проводячи приватизацію, уряд хотів зменшити дефіцит державного бюджету, акціонувати населення, підвищити конкурентоспроможність підприємств.

Близько 40% підприємств, націоналізованих у 1945 – 1979 роках, було надано у приватні руки. Частка акцій була перекуплена робітниками і службовцями корпорацій. Консерватори стверджували, що це зробило їх безпосередніми учасниками у керуванні підприємством. Але це було не зовсім так.

По-перше, велика частка акцій була викуплена великим бізнесом, що забезпечило йому реальний контроль над цими підприємствами, а по-друге, багато рядових англійців, які купили акції, потім швидко продали їх. Таким чином, число індивідуальних власників акцій «Брітіш ейроспейс» за два роки скоротилось у три рази.

Кількість індивідуальних власників акцій зросла з 2 млн. у 1979 році до 9, 2 млн. у 1987 році, а у 1990 році цей показник сягнув 11 млн. і вперше перевищив кількість членів профспілок. Більшість нових власників акцій придбали їх у приватизованих компаній, причому деякі з них продавалися за заниженими цінами (акції компанії «Брітіш телеком»). Це значною мірою стало чинником демократизації власності. Понад 2/3 державного сектора було надано у руки приватних осіб, кооперативних підприємств. 1981 року уряд Британії продав приватним власникам акції 18 великих промислових компаній із загальним капіталом 14 млрд. фунтів стерлінгів. [59]

Було поширено можливості для придбання особами найманої праці акцій тих підприємств, де вони працювали. Надавалися податкові пільги для придбання акцій до певної суми. Окремі фірми було викуплено їхніми ж службовцями. Причому варто зазначити, що попит на приватизаційні акції значно перевищував кількість цих акцій. Коли у грудні 1986 року на ринку з’явились акції «Брітіш гез», на них надійшло 4,5 млн. заявок, у 4 рази більше, ніж було випущено самих акцій. Число заявок на приватизаційні сертифікати компаній по виробництву авіаційних двигунів «Ролс-ройс» (1987 року) перевищило кількість акцій майже у 10 разів.

Таке різке зростання попиту на акції приватизованих компаній пояснюється, по-перше, тим, що уряд Тетчер вжив заходів до максимального спрощення процедури придбання акцій, по-друге, уряд у більшості випадків приватизації дозволив виплату у розстрочку. Таким чином, люди із серйозним статком отримували реальні шанси для придбання акцій.

Робітники та службовці приватизованих компаній користувались додатковими привілеями. Коли, наприклад, приватизувалася «Брітіш гез», кожний працівник мав право на 52 безкоштовних акції і ще на 1481 акцію із знижкою 10 %від податкової ціни. 130 тис. співробітників «Брітіш гез» стали власниками акцій. Було введено також ряд податкових послаблень, що стимулювали зацікавленість дрібних власників. До кінця 1987 року 4/5 усіх службовців приватизованих компаній володіли їх акціями. З іншого боку, необхідно зазначити, що 54 % акцій належало 1% найзаможніших акціонерів. [60] Денаціоналізація державних підприємств обґрунтовувалася також ще й тим, що на них значні видатки спрямовувалися на соціальну сферу, а це призвело до вагомих втрат у конкурентній боротьбі з приватними підприємствами, гальмувало розширене відтворення капіталу. Після приватизації акції майже усіх компаній зросли у ціні. «Брітіш телеком» за три роки діяльності у приватному секторі збільшила свої прибутки майже на 30 %. Причому вливання приватного капіталу у державну промисловість було лише одним із вагомих чинників. Не менше, а на думку британського журналіста Д.Брюс-Гардіна, ще більше значення мало обмеження привілейованого становища державних монополій. Законом про транспорт 1980 року «Брітіш рейл» позбавлялося одноосібного права вирішувати питання перевезення пасажирів.

Водночас уряд зберігав за собою «особливий» пакет акцій у ряді компаній, щоб вони не потрапили під контроль іноземних акціонерів. Також створювались спеціальні ревізії та контрольні інститути, які мали стежити за тим, щоб приватизовані компанії забезпечували попит та послуги для населення.

Одним з найважливіших заходів, котрі здійснив уряд М.Тетчер, була приватизація житла, оскільки до початку 1980-х років основна частина міського населення орендувала житло у муніципальної влади. Житлове господарство було збитковим, тому його утримання важким тягарем лягав на місцеві бюджети, а в кінцевому рахунку – на державу.Новий курс торі призвів до пожвавлення ділової активності, прискорив модернізацію економічної структури країни. Британська економіка зросла у 80-тї роки на 3 – 4% швидше, ніж в інших провідних західних країнах, за винятком хіба що Японії. Водночас, у 80-тї роки скоротилися темпи зростання споживчих цін. 1988 року вони становили 4,9 %, тоді як 1979 року – 13,6%.

Слід, щоправда, зазначити, що процеси приватизації і поширення кількості власників акцій, хоч вони й охопили значну частину суспільства, мали й своїх опонентів, оскільки, за визначенням фахівців, більшість населення країни, навіть у самій Британії, залишалася малосвідомою щодо того, як функціонує британська економіка. Саме ця необізнаність пояснювала, чому значна частина суспільства ставилася до процесів приватизації та масового акціонування з певною осторогою, а подекуди навіть вороже. Єдиним шляхом подолання такої упередженості М. Тетчер вважала якнайшвидше залучання британців до цього процесу, щоб реально продемонструвати їм переваги приватної власності перед державною, оскільки саме безпосередня участь у діяльності тієї чи іншої компанії не лише давала можливість підвищити фінансові інтереси кожного власника, але й наближувала його до розуміння реальних процесів економічного життя як країни в цілому, так і конкретного підприємства.

Як зазначала згодом у своїх мемуарах М.Тетчер, сама по собі приватизація не вирішувала жодної з проблем, вона лише виявляла приховані проблеми, які слід було негайно вирішувати. Монополії або квазімонополії, що приватизувалися, потребували державної підтримки, регулювання їхньої діяльності. Необхідно було вдихнути в них впевненість, позбавити упередженого страху перед ринковими труднощами, жорстокістю конкуренції і непередбачуваністю споживачів. «Підтримка одержавлених і приватизованих корпорацій, - наголошує екс- прем’єр, - це зовсім різні речі», оскільки в першому випадку уряд змушений був займатися непритаманними для нього функціями, в іншому ж – уряд перекладав значну частину відповідальності на приватний сектор, створюючи умови для його пристойного функціонування і забезпечуючи від несподіванок «вільного ринку».[61]




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Обрання до парламенту iconЗвіт про роботу Студентського парламенту нму за 2014/2015н рр. Доповідає: в о. голови Студентського парламенту Згурський Петро Андрійович напрямки діяльності студентське самоврядування

Обрання до парламенту iconДовідка уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу
Зразок біографічної довідки уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу громадської ради
Обрання до парламенту iconДовідка вацика Юрія Юрійовича правозахисника, керівника
Приклад біографічної довідки уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу громадської ради
Обрання до парламенту iconУправління культури І туризму, національностей та релігій
Найпрестижніша та найзагадковіша, безліч критикована й за невизначеність критеріїв нагородження, І за закритість процедури обрання...
Обрання до парламенту iconПроект комунікаційна стратегія верховної ради україни на 2017-2021 роки
Підготовлено у рамках виконання Плану дій Ініціативи “Відкритий парламент” на реалізацію Декларації відкритості парламенту
Обрання до парламенту iconНа уроці учні мають навчитися
Б. Хмельницького, обрання Б. Хмельницького гетьманом, початок Національ­но-визвольної війни, укладення союзної угоди з кримським...
Обрання до парламенту iconЗасідання тридцять сьоме сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Шановні депутати, продовжується робота парламенту у пленарному режимі. Я прошу оголосити в коридорі, щоб зайшли депутати...
Обрання до парламенту iconАпарат верховної ради україни інформаційне управління відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення
Комитет Верховной Рады по вопросам правовой политики будет рекомендовать парламенту вернуть на доработку законопроект президента...
Обрання до парламенту iconДовідка уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу
Чи є представник ігс на даний час народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевої ради,...
Обрання до парламенту iconПовноваження слідчого судді щодо обрання запобіжного заходу як гарантія права особи на справедливий судовий розгляд
За відсутності обгрунтованої підозри особу не може бути затримано з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка