Обрання до парламенту



Сторінка4/6
Дата конвертації17.01.2018
Розмір1.12 Mb.
1   2   3   4   5   6
§3. Наслідки заходів консерваторів для економіки країни та її населення;
Монітаристський експеримент в дії супроводжувався надзвичайно суперечливими, багатофакторними явищами, що відображували комплекс кризових процесів, з одного боку, і спроби на цій хвилі роз’єднати сили опозиції і, зокрема, послабити сили організованого в тред-юніони робітничого класу, з другого. Саме за рахунок реприватизації державних підприємств, де була сконцентрована більшість організованого робітничого класу, й посилювалися позиції приватного капіталу і в цілому правлячого класу. Одним з найважливіших наслідків цього курсу стало масове зростання безробіття. У країні налічувалося понад 3 мільйонів безробітних, а за підрахунками профспілок понад 4 млн., що майже досягало 12 % робочої сили, серед яких кожен п’ятий - молодше 25 років, а понад 40 % безробітних був позбавлений роботи понад один рік. Із передсмертної записки англійських підлітків Шона Гранта і Грема Ретбоуна: «Заради чого нам тепер жити, якщо на всіх не вистачає роботи… Нам шкода вас, тих, що залишились».[104]

Уряд висунув теорію, згідно якої на першій стадії економічних реформ зріст безробіття неминучий і англійське суспільство повинно його «перетерпіти». М.Тетчер, виступаючи по телебаченню, висловилась так: «Це подібно лікам. Спочатку ви страждаєте, як від хвороби, так й від самих ліків, а потім настає одужання». [105] січні безробіття досягло 2 217 100 чоловік.

На думку одного з буржуазних оглядачів, «інфляція схопила людей за горло. Безумовно, батіг інфляції відчувають на собі усі західні країни. Останнє протягом десятиліть спостерігається й на Британських островах. Жодна з промислово розвинених країн не страждає від інфляції в такій мірі, як Велика Британія, і ніколи, напевне, у самій Англії знецінення грошей не відбувалося такими темпами, як тепер… Ні уряд, ні хто інший, очевидно, не мають надійного й переконливого засобу протидії інфляції».[106]

Буржуазна газета «Дайлі Міррор» вважає: «Якщо збережуться теперішні темпи інфляції, то через 7 років вартість життя зросте вдвоє, а через 50 років сьогоднішній фунт стерлінгів за своєю купівельною спроможністю перетвориться у пенні (дрібна монета). Багаті багатіють, а бідні, менш забезпечені та непривілейовані – стають біднішими».[107]

До березня 1981 року, тобто до строку, коли повинні були бути перші успіхи, вдалося лише на декілька відсотків зменшити темпи росту інфляції. Але в той же час усі інші економічні показники погіршилися. Число безробітних в країні перевищило 2, 5 млн. чоловік, рівня, котрого не спостерігалося з часів економічної кризи 1929 – 1933рр. На 8 % впало промислове виробництво. Темпи розорення дрібних підприємств збільшилися. В англійському суспільстві, в тому числі і в колах консервативної партії, відкрито почали висловлюватись побоювання, що подібна політика може привести країну до катастрофи.

Тетчер впевнено запевняла країну, що економічний стан Англії з кожним місяцем поліпшується. У квітні 1981 року вона заявила: « Падіння підходить до кінця»; в червні: «Ми повинні вигравати»; у липні: «Настала перша стадія виліковування» ; у січні наступного 1982 року: « Саме гірше позаду», - а безробіття продовжувало зростати і до того часу вже наблизилось до 3 млн.[108]

Реальна заробітна плата почала відставати від росту цін. Велика Британія була однією з країн з найвищими податками у світі. Стандартна ставка податку становила 33 %, піднімаючись у подальших критеріях прибутку до 83 %. Інакше кажучи, люди, чкі досягли завдяки старанній праці і здібностям великих успіхів у своєму бізнесі чи професії, виявляли, що з кожної додаткової тисячі фунтів, котру вони заробляли, вони мали тільки 170 ф.ст. Звичайно, це стосувалося невеликої меншини, але ця меншість відіграє найважливішу роль в успішному функціонуванні економіки, сприяючи зростанню її конкурентоспроможності не тільки в середині країни, але й на світовому ринку.

В результаті британській промисловості не вистачало внутрішнього імпульсу та ефективності. Крім того, постійно збільшувався від’їзд здатних людей в інші країни, особливо в США і Канаду, де винагорода за підприємництво значно вища.

Але вже у другій половині 80-х років цілеспрямована діяльність уряду М.Тетчер дала конкретні результати. 1986 року безробіття в країні значно зменшилося. Темпи інфляції впали до 3 %, прибутки споживачів порівняно із попереднім роком зросли на 6 %, обсяг промислового виробництва збільшувався щоквартально на 1,2 % (найбільший приріст після 1980 року).Багатомісячний дефіцит у зовнішній торгівлі нарешті змінився позитивним сальдо у 132 млн. дол.[109]

Відбулися позитивні зміни й у соціальній сфері. На зміну жорсткій економії перших років прийшло підвищення заробітної плати у розмірі 22% протягом 1987-1988рр. Більше того, при затвердженні державного бюджету на 1987 рік міністр Н.Лоусон оголосив про намір уряду на наступні два роки збільшити урядові видатки на соціальні потреби на 14, 5 млн. дол.., при тому, що левова частина їх мала йти на потреби освіти, охорони здоров’я та інші соціальні програми.

Ці наміри уряду підкріплювалися різними економічними показниками. Темпи економічного зростання у Великій Британії навесні 1987 року, з розрахунку на рік, становили 3%. Це був найвищий показник у Європі і вдвічі більший за той, що був по країні у 1979 році, коли М.Тетчер прийшла до влади. [110]

Політика реприватизації мала певні результати не лише в економічному, а й у соціальному плані. Вона призвела до зростання реальних доходів населення з 2, 8% у 1985 році до 4, 2% у 1986 році. Ставка, яку зробили консерватори на приватних власників, проголошення своєрідної програми «народного капіталізму», сприяла певною мірою розширенню «середнього класу». За підрахунками щотижневика «Економіст», у 1979 році лише половина англійців мали приватні будинки. На літо 1987 року їх стало дві третини.

До кінця свого строку перебування при владі першому уряду М.Тетчер вдалося подолати спад економіки. Валовий національний продукт впав на 5% у період між першою половиною 1979 року і найнижчою відміткою рецесію – першій половині 1981 року. З 1982 року починається щорічний зріст виробництва, а з 1983 року – збільшення зайнятості. Згодом зростання промислового виробництва впевнено набирало темпи і у 1988 році ВНП був на 21 % вище, ніж у 1979 і майже на 27 % вище 1981року. Реальне оздоровлення інвестиційного клімату відбулося до середини 1980-х років, після чого інвестиції почали швидко зростати. У 1983 році імпорт промислових товарів у Великій Британії вперше за мирного часу перевищив експорт. Зросла сфера послуг, позитивний платіжний баланс досягався небаченими прибутками і торгівлею непромисловими товарами.

Розділ ІV. Зовнішня політика урядів М. Тетчер.
При новому консервативному уряді зросла активність Англії у міжнародних справах. В яких би нарадах і зустрічах не приймали участь британські дипломати – у НАТО чи ЄЕС, у Співтоваристві чи в ООН – всюди англійці прагнули діяти наполегливо і, де можливо, з «позиції сили».

Погіршення економічного стану країни, перемоги, котрі одержували над Британією її економічні конкуренти, послаблення «особистих» відносин із США і ряд інших обставин поставили у другій половині 60-х років британські уряди перед необхідністю перегляду традицій імперської політики.

У січні 1968 року лідер тодішнього лейбористського уряду Г.Вільсон оголосив про відмову від британської воєнної присутності до «сходу від Суецу», а у 1971 році при консервативному уряді Е.Хіта це рішення було реалізоване. Тим самим керуючі кола країни фактично відмовилися від ідеї ведення глобальної світової політики. На міжнародній арені було вирішено діяти з позиції «великої держави другого рангу». В січні 1972 року Е.Хіт підписав договір про приєднання Англії до організації Європейських співтовариств, що включає три організації – Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОУС) і Євратом, котрий ознаменував собою вступ Великої Британії в західноєвропейське угрупування на правах рівного партнера і співвідносна відмова від ролі лідера, на яку вона претендувала в 30-х роках.

Консервативний уряд, котрий прийшов до влади, став на шлях ревізії зовнішньополітичних установок 60 -70-х років. Він вступив із закликом «знову зробити Британію великою», « узяти новий старт», «знову стати лідером». У виступах керівників торі ясно чулися відголоски Черчілівської доктрини «трьох великих кіл» англійської зовнішньої політики, які включали «особливі» англо-американські відносини, Британську імперію і західноєвропейський регіон з домінуючою в ньому роллю Англії.[111]

Три десятиліття потому у передвиборчій агітації неоконсерваторів на чолі з М.Тетчер, вдалося матеріалізувати ідеї «холодної війни», «імперської дипломатії» і доктрини «трьох великих кіл», раніше відкинуті історією. На сторінках друку частіше почали з’являтися виступи представників монополістичних кіл, ветеранів англійської політики і дипломатії з вимогою підняти на більш високу сходинку відносини з США, повернути Англії лідируючу роль у Західній Європі, ефективніше використовувати її зв’язки з розвиненими країнами, тісніше ув’язувати інтереси англійського бізнесу з політичними стосунками.

Перші кроки нового англійського кабінету на міжнародній арені свідчили про те, що уряд готовий прислухатися до такого роду рекомендацій, котрі співпадали за основними параметрами з його власною політичною філософією.

При уряді М. Тетчер збільшився вплив військових на зовнішню політику. В одному із своїх ключових виступів у 1978 році майбутній прем’єр-міністр підкреслювала, що воєнна політика і зовнішня повинні бути взаємопов’язаними .В першій Білій книзі уряду з питань оборони, опублікованій на початку 1980 році, стверджувалося: «… Прийшов, нарешті, час, надати більшої ваги обороні – як нам, так і нашим союзникам». Здійснюючи свої мілітаристські задуми, за 6 років уряд подвоїв воєнний бюджет країни, який у 1984-1985 році склав 17 млрд. фунтів стерлінгів.

Уряд М. Тетчер взяв курс на будівництво таких стратегічних ядерних сил, які були б не просто «символом статусу великої держави», але й мали реальний потенціал «залякування» по відношенню до всього радянського ядерного арсеналу. У 1980 році уряд прийняв рішення про переоснащення ядерного підводного флоту новою американською системою «Трайдент», а у березні 1982 року через палату громад йому вдалося провести рішення про прийняття на озброєння ще більш потужної системи – «Трайдент -2».

Дальність ураження «Трайдентів» - 11 – 12 тис. км, коефіцієнт ухилення – 90м. « Особливою рисою цих ракет, - писав у «Таймс» один із членів лейбористського «тіньового кабінету» Р.Кук, - є їхня більша точність. Така точність не потрібна для відповідного удару по великим містам, на чому будувалася концепція «утримання». Вона потрібна лише у тому разі, якщо даний вид зброї намірюють використовувати для руйнування укріплених шахт, у яких кожна із сторін розміщує свої ракети», тобто для нанесення випереджального удару по ракетним установкам супротивника.Але причина орієнтації правлячого класу Великої Британії на ядерне озброєння – не міфічна «радянська загроза», на яку люблять посилатися лондонські стратеги, а прагнення за допомогою ядерних засобів володіти силою, яка, на їхню думку, є гарантією збереження свого панування. Крім того, Лондон розраховує використати свій потужний ядерний потенціал у НАТО як засіб для отримання економічної і політичної користі у відносинах з союзниками у Західній Європі, як інструмент тиску на країни-члени Співтовариства, як фактор підвищення своєї ваги на міжнародних переговорах.

Англійський уряд не тільки з ентузіазмом підтримав так зване «подвійне рішення» НАТО про розміщення 572 американських ракет середнього радіусу дії, але також активно допомагало американській адміністрації в її тиску на деяких хитких партнерів. 14 листопада 1983 року перші ракети були доставлені у Грінем-Коммон.

Захоплення прогресивної світової спільноти викликала стійкість англійських жінок, які з вересня 1981 року блокували воєнно-повітряну базу у Грінем-Коммон. Їхня героїчна боротьба продовжувалася і після того, як ракети все ж вдалося розташувати. Влада не раз змушена була застосовувати силу й судові переслідування проти борців за мир.

Організації, що боролись за мир та роззброєння, не обмежувалися лише критикою негативних аспектів політики уряду. Вони пропонували свою конкретну програму дій. Наприкінці 1983 року «Компанія проти торгівлі зброєю», «Рух за ядерне роззброєння», «Національна рада миру» - усього 16 великих антивоєнних організацій – розробили і представили у парламент «Програму міжнародної діяльності» Англії на 1983-1988рр. Вони виходили з того, що роззброєння потрібне по двом головним причинам: 1) для того, щоб людство змогло вижити і2) для того, щоб задовольнити соціальні та економічні потреби британського народу. Автори вважають, що прогрес на шляху до роззброєння повинен стати головним пріоритетом у зовнішньополітичній діяльності будь-якого англійського уряду.

Однак уряд консерваторів орієнтувався на зовсім інші цінності і пріоритети. На перше місце він поставив мету укріплення воєнної міцності і «особливих відносин» із заокеанським партнером.
§1. Британсько – американські відносини.
У своїй зовнішній політиці Британія завжди надавала великого значення стосункам із США, і 80-ті роки в цьому не явились відхиленням. Вважається, що Англія віддає пріоритети своєї зовнішньої політики переважно зв’язкам із США, а США – Англії. Англійські та американські ідеологи пояснюють природу цих відносин переважно рядом об’єктивних причин, наприклад, загальністю мови (хоча багато англійців не дуже полюбляють американський і різниця між ними надто значна – як не без приводу писав О.Уайльд, «у нас тепер із Америкою все однакове, крім мови»), співробітництвом, котре в останній час посилилося розвиненими господарськими зв’язками двох сторін, котре інколи переходить у взаємне проникнення в економіку один одного, близькістю національних культур. Має певне значення, на думку англосаксів, і географічне положення двох країн, оскільки з розвитком техніки і транспорту вони наближуються.

Період між двома світовими війнами характеризувався гострою боротьбою двох країн, суперництвом за господарювання у світі. «Особливі відносини», що виникли після Другої світової війни, розвивалися паралельно з послабленням Англії, втратою нею світових позицій і посилення Сполучених Штатів. Вони зростали, таким чином, із збільшення нерівності у силі двох країн, із зацікавлення Англії після закінчення Другої світової війни у співробітництві з США для встановлення свого хиткого положення. Як писав Г.Кісінджер, «коли Англія вийшла з другої світової війни занадто послабленою, щоб відстоювати свої власні інтереси», тоді «її (США) лідери почали настирливо розвивати з нами свої особливі стосунки». [112] З іншого боку, вони явились результатом зацікавленості США в укріпленні за допомогою Британії своїх позицій як у післявоєнній Європі, так і у колишніх британських колоніях.

Немалу, а , можливо, рішучу роль в їх становленні відігравали антирадянська спрямованість політики США і Англії, співвідносні загальні ідеологічні позиції. Англійські й американські правлячі кола виходили з постулату, що радянська політика була начебто спрямована на руйнування цього союзу. Цей мотив прозвучав і під час переговорів міністра закордонних справ Д. Хау із М.С.Горбачовим у 1984 році. Тоді Михайло Сергійович заявив: « СРСР не переслідує мети посварити вас із США і не хоче погіршити ваші стосунки з вашим союзником». [113]

Звичайно, імперіалістична Англія, її правлячі кола отримали від «особливих відносин» з США певні переваги. В області економіки – це перш за все можливість шляхом тісної кооперації з американською промисловістю набувати новітньої технології. Цьому ж сприяли і величезні англійські капіталовкладення в американську промисловість , котрі давали англійському капіталу доступ до американської технології і величезні прибутки. В 70-ті роки Сполученні Штати займали друге місце в англійській зовнішній торгівлі. Торгівельний баланс англо-американської торгівлі був активним для Британії. Але по ряду причин, перш за все після вступу Англії в ЄЕС, економічні зв’язки між двома країнами стали послаблюватися.

З приходом до влади Р.Рейгана положення різко змінилося. М.Тетчер не тільки взяла курс на динамічний розвиток відносин із США по всім напрямкам, але й на встановлення тісних особистих відносин з американським президентом. Вона прагнула не пропустити час, щоб, як тоді говорили, зайняти своє місце «в серці американського президента», випередити інших європейських політиків в цьому. Вона зробила спроби здійснити вплив на формування внутрішньої політики Рейгана і грати роль «посередника» у відносинах між США та іншими західноєвропейськими державами: «Рейган постійно радився з нею не тільки у міжнародних справах, але й у внутрішньополітичних». [114] Зі свого боку, Р.Рейган в умовах посилення позицій Японії та інших країн загального ринку і співвідносного послаблення позицій США потребував у підтримці західноєвропейських союзників і за допомогою Англії сподівався укріпити свої позиції у Європі.

У партнерів не було недостатків у взаємних компліментах. Так, по закінченню робочого візиту М.Тетчер в США у 1987 році президент заявив: « Я захоплююсь прем’єр-міністром… Вона сильний і принциповий лідер на світовій арені…» В свою чергу прем’єр відповіла: « Зараз більше, ніж коли-небудь, нам потрібна керуюча роль з боку Америки, і ваш президент володіє унікальними здібностями такого керівництва».[115]

М. Тетчер і тодішній міністр закордонних справ лорд Керрінгтон першими із закордонних лідерів нанесли візит до Вашингтону президенту Рейгану. « Ми в Англії, - говорила голова англійського уряду на прийомі у Білому Домі, - абсолютно солідарні з вами. Успіхи Америки будуть нашими успіхами. Ваші проблеми – нашими проблемами». [116]

Одним з найбільш важливих факторів, встановлюючих «особливий характер відносин» двох країн, є ядерне співробітництво. Витоки його уходять ще в роки другої світової війни, коли у 1942 році Черчілль і Рузвельт досягли угоди по виробництву атомної бомби.

У 1952 році Англія провела перше випробування атомної бомби, а у 1957 році і водневої бомби. Ядерне співробітництво між Англією та США почало розвиватися з скаженою швидкістю і чім далі, тим більше приводило до росту залежності від США. За згодою 1958 року США дозволила Англії доступ до американської інформації і технологічних матеріалів, необхідних для створення ядерного потенціалу. Але це ж і підсилило ядерну залежність Англії від США, тому що основний потік ядерного матеріалу ( урану, цирконію та ін.) йшов із США. Свої ядерні випробовування Англія проводила в штаті Невада, а з 1962 року в силу «особливих відносин» вона почала і закупівлю у США засобів доставки ядерної зброї – ракет «Поларіс».

Сполучені Штати при всякій нагоді підкреслювали, що для жодної іншої держави, крім Британії, вони не надають таких ядерних «послуг», не говорячі про те, що в результаті цього Англія опинилась у повній залежності від США, що вони прив’язали англійський воєнний потенціал до свого. Більше того, за таку «послугу» США отримали право створювати свої воєнно-морські бази ( у Шотландії) для дислокації американських підводних човнів з ядерною зброєю.

Курс на посилення «особливих відносин» із США відразу ж потягнув за собою несприятливі для Англії наслідки. Зростання воєнних розходів Англії все більш негативно позначався на положенні країни і викликав незадоволення навіть серед консервативних кіл.

У липні 1980 року була досягнута кінцева домовленість про заміну англійських ракет «Поларіс» новою, більш потужною системою «Трайдент». Повідомлялося, що Англія буде покладатися на дії США в отриманні необхідної для розгортання цієї системи обладнання, технічної інформації і використовувати американський центр підготовки команд обслуговування. У грудні 1983 року Англія почала розміщувати на своїй території американські крилаті ракети «Томагавк». Вона стала першою західноєвропейською державою, яка пішла на це, тим самим допомагаючи США схиляти й інші європейські країни до того ж.

Багатьох англійців бентежила фінансова сторона питання, пов’язана з ядерним переозброєнням. На відміну від ракет «Поларіс», які були куплені у США Англією у 1962 році за пільговою ціною, нові ракети купувалися за номінальною ціною, яка до того ж значно зросла порівняно з 1962 роком. Орієнтовна вартість цих ракет склала 10 млрд. дол. чи більше. На будівництво нових підводних човнів для «трейдентів» також припускалося витратити колосальні суми грошей.

У квітні 1987 року консервативний уряд підписав контракт на будівництво першого підводного човна класу «Венгард», озброєного 16 ракетами, а у жовтні того ж року – другої. [117]

Парадокс полягав у тому, що Англія ганяється за ядерною зброєю в надії бути великою, міцною, самостійною державою, хоча насправді володіння ним в умовах нерівноправного співробітництва з США роблять її більш залежною від Сполучених Штатів. Крім того, вилучаються кошти з народного господарства на ядерне озброєння, що навряд чи укріплює положення країни на світовому ринку.

У 70 -80-ті роки, коли остаточно сформувались три основних центри сучасного імперіалізму – США, Західна Європа та Японія – і два останніх кинули виклик США, Англії стало важче займати, як раніше, «проміжне положення» між Європою та США. Британія настирливо поширювала зв’язки з континентальною Європою, і її інтереси ставали все більше «європейськими».

З часом економічні відносини із країнами ЄЕС стали відігравати для Британії більшу роль, ніж її економічні зв’язки із США. Почати хоча б з того, англійський експорт тільки у шість країн ЄЕС склав (у 1984 році) 31300 млн. ф.ст. проти 10149 ф.ст. у США і імпорт – 34482 млн.ф.ст. проти 9536 млн.ф.ст. із США,[118] тобто товарооборот Британії з ЄЕС у 3-4 рази перевищив обсяг англо-американського. Навіть окремі країни Європи, наприклад ФРН, часом випереджували Сполучені Штати у товарообороті з Англією.

У 1982 році Сполучені Штати звинуватили шість країн Західної Європи, в тому числі й Англію, у незаконних субсидіях на експорт сталі в США, і у зв’язку з цим повстало питання про скорочення США імпорта сталі із Англії та інших європейських країн. Додаткові тарифи, введені Сполученими Штатами на імпорт європейської сталі, призвели до збільшення розходів англійських експортерів сталі на 40 %, втрати значної частини контрактів і потребували від Англії збільшення державних субсидій сталеливарній промисловості.

У відповідь на вимогу США Англія та інші західноєвропейські країни заявили про свою згоду скоротити експорт сталі у США на 10 %, але це не задовольнило рейганівську адміністрацію, котра продовжувала вимагати скорочення в цілому експорту з Європи на 35 %, а Англії – навіть на 40 %, що призвело б до скорочення англійською компанією «Стіл корпорейшен» 10 тис робочих місць. Сполучені Штати намагались впливати перш за все на свого «товариша» - Англію, щоб з її допомогою зломити й інші західноєвропейські країни. Але Британія зайняла тверду позицію і виступила разом з іншими європейськими країнами проти США. «Особливі відносини» дали ще одну тріщину.

Але найбільш гостро конфлікт між США, Англією і ЄЕС розгорівся у зв’язку з продажем англійської компанії «Вестланд». Справи компанії йшли погано. Повстало питання про її продаж. Але компанія була незвичайною – вона єдина в Англії виробляла гелікоптери, в тому числі для армії і флоту.

Протягом ряду років англійські уряди, незадоволені розділенням бюджету «Загального ринку», вважаючи, що непомірно великі суми відокремлюються на фінансування «загальної сільськогосподарської політики» і ряду інших програм, вигідних перш за все Франції. У той самий час Англія не добилася отримання коштів на програми допомоги своїм власним менш розвиненим економічним районам. Проаналізувавши ситуацію, консервативний уряд прийшов до висновку, що Англія вносила в касу ЄЕС значно більше коштів, ніж отримувала. Іншими словами, Англія «переплатила» Співтовариству і притому значно. Вже на першій зустрічі лідерів Ради Співтовариства в Дубліні, у якій брала участь М.Тетчер, вона кинула своїм партнерам виклик: Нам не потрібно ні пенні допомоги від Співтовариства, усе, чого ми вимагаємо – поверніть нам наші власні гроші». У липні 1984 року був досягнутий компромісна зустрічі у Фонтенбло: англійські внески у бюджет ЄЕС скоротили на 66 %, а британський уряд взамін дав згоду на збільшення загальної суми надходжень в бюджет ЄЕС, починаючи з 1986 року.

Членство в ЄЕС – нелегка ноша для англійського податкоплатника. Підраховано, що воно коштувало Англії у 1982 році, наприклад, близько 1 млн. фунтів стерлінгів у день. За 10 років, як Англія приєдналася до ЄЕС, ціни на продовольчі товари підскочили майже у 3, 5 рази, що є одним із результатів лінії на субсидування сільськогосподарського виробництва у «Загальному ринку» і вирівнювання цін на продовольчі товари між Англією та іншими членами Співтовариства.

При М.Тетчер чітко проступив соціально-класовий характер участі Англії у ЄЕС, можливості використання цього імперіалістичного угрупування яу інструменту у боротьбі проти демократичних сил. «Ми розглядаємо участь у ЄЕС, - відверто заявив на конференції консервативної партії 1982 року державний міністр із закордонних справ Д.Херд, - як першкоду переходу Англії на економічну систему східноєвропейського зразка, чого вимагають Тонні Бенн і його друзі». Міністр мав на увазі ліве крило лейбористської партії, котре виступало за націоналізацію і обмеження всевладдя великих монополій та банків.[119]

Ще одним важливим, якщо не центральним, для Англії напрямком діяльності у ЄЕС є участь у зовнішньополітичній співпраці і у відносинах «Загального ринку» з третіми країнами.

Лінія на зовнішньополітичну координацію, яка проводиться країнами угрупування з початку 70-х років активно підтримується урядом М.Тетчер. За ініціативою голови Форін офісу лорда Керрінгтона рада міністрів іноземних справ ЄЕС схвалила восени 1981 року план оживлення зовнішньополітичного співробітництва, який передбачав серед іншого спільну працю дипломатів декількох країн по реалізації рішень органів ЄЕС.

Дослідники-міжнародники К.Хілл та У.Уоллес, зазначаючи на сторінках журналу «Інтернейшл афферс» стриманість Англії у відношення підвищення рівня інтеграції в цілому, називають «парадоксальним» її інтерес до співробітництва у дипломатичній сфері. Ця «парадоксальність» піддається цілком логічним поясненням. Економічна слабкість Великої Британії, порівняно з її партнерами по ЄЕС – ФРН та Францією – не дозволяла їй отримати перевагу при більш щільній господарській інтеграції. У той самий час наявність у Англії «особливих відносин» із США, традиційні зв’язки з країнами Співтовариства, місце, котре Англія займає в ООН і ряд інших корисних зовнішньополітичних моментів роблять значним її голос у європейських співтовариствах, дають змогу керувати в їх органах за умови, що механізм загальнополітичних регулювань і дипломатичного співробітництва буде розвиватися. Англія також розраховує на ряд додаткових факторів, котрі йдуть їй на користь, і , особливо, на досвід, вміння та міжнародні зв’язки британських дипломатів, до послуг яких органам ЄЕС доводиться звертатись при активізації зовнішньої політики.

«Усі члени Співтовариства, - зазначає професор Лондонської Школи економіки і політичних наук К.Хілл, - розглядають зовнішньополітичне співробітництво як зручний інструмент для реалізації зовнішньополітичного курсу своїх країн». Але для англійців, підкреслює Хілл, участь в ньому «рівноцінна прагненню прибрати до рук керуючі позиції… Англійці прагнуть сформувати пріоритети західноєвропейської колективної дипломатії за образом і схожістю особистих цілей та інтересів», виконуючи політичний тиск на партнерів. [120]

Таким чином, однією з задач англійської зовнішньої політики є використання «колективної ваги» ЄЕС для реалізації особистих зовнішньополітичних цілей. Так, англійцям вдалося заручитися підтримкою «десятки», правда не цілковитої, під час фолклендських подій, проштовхнути через політичний механізм ЄЕС ряд резолюцій (в тому числі, по так званому «польському», «афганському» питанням), підказаних з-за океану. Особливо активною була британська дипломатія у так званому «євро-арабському діалозі», у встановленні організаційних зв’язків з країнами АСНАН. Велика доля британської участі у розробці нової конвенції ЄЕС із 64 країнами Африки, басейну Тихого океану і Карибського басейну. На долю цих країн припадає 15-16 % товарообігу Великої Британії. У новому договорі, ще ясніше ніж колись, проступає лінія ЄЕС на розвиток «колективного неоколоніалізму». Так, економічна допомога розвиваючим країнам , передбачена договором, прив’язується до конкретних проектів, здійснення яких корисне західноєвропейським – і не в останню чергу – англійським монополістичним групам. Однією з умов співробітництва є збереження в цих країнах «соціальної стабільності» тобто капіталістичних порядків і зовнішньополітичної орієнтації на західний світ.

В цілому для лінії англійської дипломатії при Тетчер характерно прагнення зайняти «буферну» позицію між ЄЕС та США, об’єднати інтереси НАТО і «Загального ринку», використати західноєвропейське угрупування не для налагодження загальноєвропейського співробітництв, а в цілях конфронтації з СРСР та іншими соціалістичними країнами. Саме англійці були ініціаторами прийняття у 1981-1982 рр. на радах міністрів і на нарадах представників країн ЄЕС на найвищому рівні ряду резолюцій антирадянського характеру.

При Тетчер британській дипломатії були також поставлені задачі активніше використовувати зв’язки у розвиваючих країнах і особливо в Співтоваристві , де у 60-70-х роках британський авторитет досить помітно впав.

До 1985 року у склад Співтовариства входили 49 держав, що представляли доволі широке коло географічних районів, рівність розвитку і політичної орієнтації. Але більшість членів Співтовариства стоять на платформі неприєднання.

У 1977 році відмінена була система торгівельних преференцій, яка давала країнам Співтовариства переваги у торгівлі з Англією. Британський товарообіг з країнами Співтовариства вже 1970 року поступився товарообігу з ЄЕС, а до початку 80-х років англійці імпортували із Співтовариства тільки 12 % своїх товарів.

Використовуючи мовну єдність країн Співтовариства, Англія здійснює в цих країнах культурно-ідеологічну експансію. Активно розвивається «міжнародна освіта», спрямована на підготовку в Англії національних кадрів для розвиваючих країн з довгостроковими політичними цілями. Не дивлячись на фінансові труднощі, з англійських урядових джерел субсидується навчання 16 тис. студентів-іноземців, більшість з яких приїхали з розвиваючих країн. На початку 1983 року після деякого тимчасового скорочення коштів на підготовку іноземних студентів у співвідношенні з програмою економії, консервативний уряд виділяє немалу суму – майже 50 млн.фунтів стерлінгів на цільову підготовку тих студентів, «перебування яких у Англії уряд вважатиме доречним».[121] Тим самим уряд планує на майбутнє вирішування задач створення у розвиваючих країнах інтелігенції і керуючих кадрів, ідеологічно відданих інтересам буржуазії. «Співтовариство, - пише «Таймс», - не є ні воєнно-політичним блоком, ні об’єднаною організацією. Це – вільна асоціація, учасники якої пов’язані в основному загальністю історичних традицій… Тому нема й особливих мотивів прагнути того, щоб у всіх членів співтовариства були ідентичні погляди на світові проблеми».[122]

Перед англійською зовнішньою політикою ставиться головне завдання-максимум: посилити застосування неоколоніальних форм тиску на розвиваючі країни. Це і пряме застосування реакційних режимів у здійсненні агресивних планів імперіалізму, і поширення продажу зброї, і спроба розколоти арабський світ, і фактична допомога расистам на півдні Африки.

З іншого боку, керівники британської зовнішньої політики розуміють, що зростання її агресивності може нанести удар по цілості Співтовариства, що лишить Англію одного з інструментів зовнішньої політики. І тоді англійський уряд ставить дипломатам задачу – проявити максимум дипломатичних тонкощів, винахідливості, гнучкості, щоб нейтралізувати в очах представників розвиваючих країн, особливо на конференціях Співтовариства, агресивні задуми Лондона.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Обрання до парламенту iconЗвіт про роботу Студентського парламенту нму за 2014/2015н рр. Доповідає: в о. голови Студентського парламенту Згурський Петро Андрійович напрямки діяльності студентське самоврядування

Обрання до парламенту iconДовідка уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу
Зразок біографічної довідки уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу громадської ради
Обрання до парламенту iconДовідка вацика Юрія Юрійовича правозахисника, керівника
Приклад біографічної довідки уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу громадської ради
Обрання до парламенту iconУправління культури І туризму, національностей та релігій
Найпрестижніша та найзагадковіша, безліч критикована й за невизначеність критеріїв нагородження, І за закритість процедури обрання...
Обрання до парламенту iconПроект комунікаційна стратегія верховної ради україни на 2017-2021 роки
Підготовлено у рамках виконання Плану дій Ініціативи “Відкритий парламент” на реалізацію Декларації відкритості парламенту
Обрання до парламенту iconНа уроці учні мають навчитися
Б. Хмельницького, обрання Б. Хмельницького гетьманом, початок Національ­но-визвольної війни, укладення союзної угоди з кримським...
Обрання до парламенту iconЗасідання тридцять сьоме сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Шановні депутати, продовжується робота парламенту у пленарному режимі. Я прошу оголосити в коридорі, щоб зайшли депутати...
Обрання до парламенту iconАпарат верховної ради україни інформаційне управління відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення
Комитет Верховной Рады по вопросам правовой политики будет рекомендовать парламенту вернуть на доработку законопроект президента...
Обрання до парламенту iconДовідка уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з обрання складу
Чи є представник ігс на даний час народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевої ради,...
Обрання до парламенту iconПовноваження слідчого судді щодо обрання запобіжного заходу як гарантія права особи на справедливий судовий розгляд
За відсутності обгрунтованої підозри особу не може бути затримано з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка