Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття)



Скачати 381,27 Kb.
Дата конвертації20.08.2017
Розмір381,27 Kb.


Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Київської облдержадміністрації

Київське обласне територіальне відділення МАН України
Відділення: літературознавство

Секція: світова література


ОБРАЗ ПРОМЕТЕЯ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

(від античності до ХІХ століття)

Роботу виконала:

Новосельська Анастасія Ігорівна,

учениця 9 класу Бесідського

навчально- виховного комплексу «загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів-дитячий садок»

Ставищенської районної ради

Київської області

Науковий керівник:

Снігур Алла Олександрівна,

вчитель світової літератури,

спеціаліст вищої категорії,



Рецензент:

Забудько Ольга Василівна,

вчитель української мови та літератури

Бесідського НВК,

спеціаліст вищої категорії
Бесідка – 2014

З М І С Т

Вступ…………………………………………………………………......…………..3
Розділ І. Прометей - «символ віри і тепла»…………….………………………..6

Розділ ІІ. Образ Прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття)…………………………………………………………………..……….…7

2.1. Велич подвигу Прометея, його самопожертва заради людей в давньогрецьких міфах…………………………………………………………..…..7 2.2. Зв'язок міфічного героя із долею ІсусаХриста…………………...…………...9 2.3. Образ Прометея у давньогрецькій літературі……………………………….10 2.4. Європейська література доби Просвітництва і образ титана Прометея….15 2.5. Європейська література 19 століття……………………………………....... 17


Розділ ІІІ. Художні деталі образу Прометея у вивчених творах…………........................................................................................................27
Висновки………………………………………………………………….........…..30
Список використаних джерел…………………………………………………...33


ВСТУП

Ти боротьбу обрав, Титане.

В двобої волі і страждань

Прийняв ти муки без вагань…

Ти людству освітив дороги,

Ти – символ віри і тепла.

Д. Байрон

Мистецтво вічне як світ. Воно збагачує людину, робить її життя цікавішим, тому що мистецтво – це краса, а краса – це радість життя. Одним із найцікавіших видів мистецтва є художня література, що відображає життя за допомогою слова, писемного чи усного (до виникнення писемності). Справжні уроки доброти і гуманності, чесності і щирості, мужності дає нам світова література. Добре сказав про це російський письменник і критик Чернишевський М.Г.: «Читаючи твори літератури, ми вчимося відвертатися від усного вульгарного та поганого, розуміти чарівність усього доброго та чудового, любити все шляхетне; читаючи їх, самі стаємо кращими, добрішими [6, с.2]». Саме література спонукає нас до роздумів, до знайомства із новими авторами та новими образами, а ще – щораз повертає до тих творів, які читали, щоб, перечитавши, відкрити для себе щось нове і важливе, щоб ще раз пережити життя головного героя. Серед таких образів особливе місце посідає постать відомого міфічного героя – Прометея – «символу віри і тепла». Значення цього образу й його високого призначення у долі тисяч поколінь людей важко переоцінити. Він став тим дороговказом, який веде за собою все нові і нові покоління людей високої мети, людей, для яких прагнення свободи, справедливості, мужніння – це не просто пусті слова, а найвища мета їхнього існування. Такі люди вірять у силу вогню просвіти, вогню святої жертовності в ім’я перемоги милосердя і гуманності над ницістю і підлабузництвом, вогню перемоги добра над тиранією і деспотизмом. Вони вчаться у нескоримого титана Прометея витривалості, віри в себе і свої сили, віри в те, що їхня праця не є марною, що її гідно оцінять прийдешні покоління і гідно продовжать. Тож не дивно, що бунтарський дух титана хвилював і хвилює не одне покоління митців минулого і сучасного, був і залишається моральним орієнтиром для них і їхніх читачів. Образ Прометея є актуальним і для нашого часу. Це зумовило тему нашого дослідження – «Образ Прометея у світовій літературі (від античності до Х1Х століття)».



Метою нашої роботи є дослідження своєрідності розкриття образу Прометея в контексті особливостей давніх міфів, античної літератури, своєрідності зображення титана в поезії Й.Гете, Дж.Байрона, П.Б.Шеллі, Т.Г.Шевченка, Лесі Українки.

Об’єктом дослідження є давньогрецькі міфи, найвідоміші твори від доби античності до літератури Х1Х століття, у яких згадується образ титана, його вчинок та наслідки цього вчинку для самого героя і для простих смертних. Предмет дослідження – особливості зображення Прометея різними митцями в різні епохи, символічне звучання цього образу, його вчинку для різних поколінь, приналежність його до галереї «вічних образів», актуальність для нашого часу.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання: 1. Охарактеризувати основні античні міфи, які пояснюють життя і вчинки Прометея. Визначити особливості зв’язку між образом титана і християнського мученика Іісуса Христа.



2. Розкрити проблеми, пов’язані з цим образом у поезії Й.Гете. 3. Дослідити, яким побачили Прометея англійські романтики – Дж. Байрон і П.Б.Шеллі. 4. Визначити, чим був близький нескорений Прометей Т.Г.Шевченку та Лесі Українці. 5. З’ясувати, що пов’язувало письменників різних часів і епох у зображенні титана Прометея, які художні засоби вони використовують. Для вираження своїх світоглядних засад.

Основними джерелами нашого дослідження були не лише різні варіанти античних міфів про Прометея, поетичні твори давньогрецьких поетів, таких, як Овідій, Гесіод, Есхіл, поетів доби Просвітництва – Й.Гете, Х1Х століття – Дж.Байрона, Т.Шевченка, Лесі Українки тощо, а й літературно – критичні дослідження про розвиток літератури доби античності, про творчість окремих поетів, публіцистичні статті про міфологію, поетичну спадщину Лесі Українки, Т.Шевченка, Дж. Байрона .

Основні методи дослідження – описовий і метод контекстуального аналізу, що дає можливість детально з’ясувати смислове значення образу титана, методи аналізу, зіставлення, узагальнення.

Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше проведено паралель між різними епохами, різними авторами , їхніми творами і зображенням у них образу титана Прометея; визначено особливості такого бачення цього образу, що пов’язано з світобаченням митця і його громадянською позицією; з’ясовано, що цей невмирущий образ має глибокий і актуальний зміст і є своєрідним зв’язуючим ланцюгом між минулим, теперішнім і майбутнім. Теоретичне значення нашого дослідження полягає в тому, що досягнуті результати сприяють збагаченню знань про «вічний образ» Прометея і дають пояснення , у чому ж полягає ця вічність, у чому ж актуальність цього героя для нашого часу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати, а також зібраний матеріал можуть бути використанними на уроках світової, української літератури, художньої культури , в позакласних заходах, можуть бути використанні при написанні інших досліджень чи при створенні певних навчальних посібників.

РОЗДІЛ І

ПРОМЕТЕЙ – «СИМВОЛ ВІРИ І ТЕПЛА»
Прометей (з грецької – провидець) - у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени, брат Атаманта, Менетія та Епіметея, батько Девкаліона [6, с. 174]. Допоміг Зевсові подолати титанів і здобути владу над світом. Під час суперечки про зменшення жертв богам став на бік людей, які жили надголодь і були безсилі проти могутніх олімпійців. Прометей повстав проти могутнього Зевса, проти його влади і сили, за що і був жорстоко покараний. Він був першим серед добродійників, що постраждав за людей, що саме за любов до них терпів нелюдські муки. Прометей був добрий, щирий, чесний, працьовитий, сміливий. В ім’я щастя людей , простих смертних, яких боги з Олімпу зневажали, він багато років страждав, але не відрікся від свого вчинку. Його бунт – це прагнення удосконалити людське життя «вогнем» цивілізації.

За різних часів і в різних авторів образ Прометея набув певних рис характеру. Кожна епоха створювала свого Прометея, залежно від своїх моральних пріоритетів. Але Прометей завжди залишався великим гуманістом, чесним, порядним, здатним на самопожертву в ім’я блага ближніх. Відомий німецький філософ К.Маркс називав його «найблагороднішим святим і мучеником у філософському календарі [6, с.175]». Тож не дивно, що саме Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. До цього образу не раз зверталися митці в античній культурі, а за нового часу образ титана знаходимо в Гете, Байрона, Шеллі, у майстрів пензля Мікеланджело, Тиціана, Сальватора Розу, композиторів Бетховена, Ліста, Танєєва, Скрябіна тощо. Образ Прометея був надзвичайно популярний і в російській та українській літературі. Його уславили К.Рилєєв, М.Огарьов, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, А. Малишко та інші.


РОЗДІЛ ІІ

ОБРАЗ ПРОМЕТЕЯ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
2.1. Велич подвигу Прометея, його самопожертва заради людей в

давньогрецьких міфах


Прометей прийшов до нас із глибокої античності, яка посідає особливе місце в історії світової цивілізації. Антична культура – це колиска європейської. Наші сучасники читають давньогрецьких та римських письменників, твори яких і досі дають художню насолоду. Як і тисячоліття тому, нас хвилюють питання, які порушили перед людством великі моралісти античності. Людяне в людині зберігається. Це запорука, що забезпечує зв'язок часів. А бере свій початок антична література із міфології, поезії, «…що постала у надрах первіснообщинного суспільства і розвивалась у часи цього занепаду та створення рабовласницької держави… [9, с.4]». З глибини тисячоліть дійшли до нас давньогрецькі міфи. Про що вони? Про Всесвіт, явища природи, стосунки між людьми, історичні події, славетних героїв тощо. До таких славетних героїв належить і Прометей – міфічний герой, якого створили ще в Стародавній Греції. Тоді світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани (правителі, що прийшли до влади насильницьким шляхом і керували одноосібно) знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм. Він захотів допомогти людям, бо мав велике і благородне серце. І народ увіковічив його у міфах. В одному із ранніх міфів розповідається, як титан допоміг людям ввести в оману самого Зевса (верховного бога). Тоді мова йшла про принесення богам жертв. Прометей поділив забитого бика на дві частини. В одну поклав усе м'ясо й накрив шкурою тварини, а в другу – самі кістки і шматки жиру. Зевс вибрав купу, яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, гіршу частину вбитої тварини. А самі їли м'ясо. Зевс розгнівався на людей («Страшно загримів він (Зевс) з темнохмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли – блискавки… [13, с.83]») і забрав у них вогонь, але Прометей викрав його з Олімпу й приніс у тростинці. Так він врятував людський рід від голоду і холоду, але « …чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса [12, с.83]». Щоб помститися, Зевс наказав Гефестові (бог вогню і ковальства) створити із землі та води Пандору (жінку, що була нібито причиною всіх лих на землі. Афродіта дала їй красу, Афіна – гарний одяг, а Гермес – підступність і хитрість. Брат Прометея Епіметей узяв її за дружину. В його домі стояла скринька, де були сховані всі лиха. Пандора її відкрила ніби із цікавості і всі лиха розлетілися по світу, завдаючи людям багато мук, горя, страждань. А Прометея за протидію богам Зевс наказав прикувати до однієї із скель Кавказу, пробивши його груди списом. Але і цього Зевсові було мало. За його наказом щоранку прилітав орел і роздирав печінку непокірному титанові, яка за ніч відростала знову: «Зненацька розлігся оглушливий грім, задвигтіла земля, захиталися скелі, сліпучовогненні блискавки розкраяли небо. Знявся рвучкий вітер, море збурилося і помчало на берег. Небо, море, земля наче злилися в одно, все гуркотіло, стогнало, ревло.

Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець скинув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню…Потім через багато віків, як і попереджав Прометея Гермес, став посилати свого орла, щоб розривав титанові груди та дзьобав йому печінку, яка щодня відростала [12, с. 85-88]». Муки тривали тисячоліття, аж поки його не звільнив, за згодою Зевса, Геракл – син цього тирана.

Пізніші перекази розповідають не лише про викрадення вогню з неба, а й про те, що саме Прометей показав людям, як видобувати та обробляти метали; дав їм науку про числа, навчив писати; приручив тварин, запріг до воза коней, збудував перший корабель і змайстрував вітрило; дав хворим ліки і навчив лікуватися травами. Прометей розбудив у людині дух і дав їй силу владарювати над світом. Дав вогонь, вогонь боротьби за свободу і кращу долю, який здатен освітлювати все навколо і який уже не згасить ніякий тиран. Він це добре розумів і був у цьому переконаний, бо і саме його ім’я означає «той, що думає наперед», тобто, «бачить майбутнє». А майбутнє титан Прометей бачив світлим і чистим, яскравим як вогонь. В інших міфах мова йде й про те, що Прометей створив із землі й води (з глини, змішаної із сльозами) людей і вдихнув у них життя (про це пізніше згадуватиме у своєму творі «Метаморфози» Овідій). Недалеко від міста Панопей показували цегляний будиночок, де Прометей у свій час виконував цю роботу. Довкола лежали грудки глинястої землі, і від них ніби пахло людським тілом – це були залишки використаного матеріалу. У деяких областях Греції Прометея шанували як бога. В Афінах він був у пошані нарівні з Афіною та Гефестом.

Отже, досліджуючи давньогрецькі міфи, ми переконалися, що любов народу до Прометея була щира і безмежна, адже він жертвує найдорожчим заради них – своїм життям і благополуччям . Він першим повстав проти ненависної тиранії, несправедливості в ім’я блага майбутнього, першим вказав дорогу до щастя , до світла і допоміг зрозуміти древнім народам, що їхня доля у їхніх руках, а шлях боротьби їм освітлюватиме непереможний вогонь Прометея – символ нескореності і вірності слову і ділу.


2.2. Зв’язок міфічного героя із долею Іісуса Христа
Самопожертва Прометея і його самозречення в ім’я блага ближніх, в ім’я прос-тих смертних нагадує нам долю ще одного людинолюбця – Ісуса Христа. Наприклад, у міфові «Прометей» є такі слова: «Як знайти мені кінець моїм стражданням? Але що ж це говорю я! Адже я знав усе, що буде. Муки ці не спіткали мене несподівано… Я мушу терпіти ці муки!.. За те, що я дав великі дари смертним, за це я мушу страждати так нестерпно… [12, с.83]». А в Біблії («Євангеліє від Луки») читаємо: «…прийшов Іісус на місце, яке називається Гефсеманія…молитися і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, хай минує Мене чаша сія; а втім не як Я хочу, а як Ти…хай станеться те, чому належить бути… належало страждати Христу… в ім’я прощення гріхів усіх народів [1, с.459]».

Отже, Прометей, як і Ісус Христос, справжній «символ віри і тепла», символ свідомого прийняття мучеництва в ім’я порятунку ближніх.



2.3. Образ Прометея в давньогрецькій літературі
Першим у античній літературі (давньогрецькій) до образу Прометея звернувся старогрецький поет Гесіод, який жив наприкінці 8 – на початку 7 ст. до н.е. Він був землеробом і професійним співцем – рапсодом. Як поет Гесіод став родо-начальником повчального, дидактичного епосу. У творах «Теогонія» («Поход-ження богів») та «Труди і дні» він згадує про відомого міфічного героя Проме- тея. В «Теогонії» Прометей у Гесіода – борець проти свавільного захоплення влади олімпійськими богами. В цій роботі він, згадуючи Прометея, роздумує про розум і мораль, про розвиток прогресу і про те, що не завжди щастя людини залежить від розвитку цивілізації. В іншому творі – «Труди і дні» - Гесіод знову посилався на міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь. За Гесіодом, Прометей пильнує інтереси людей, але діє необачно. Він пише, що титан думає про людей і це добре, але чи завжди для них це на користь? Гесіод вважає, що Прометей викрав вогонь «на превелике нещастя собі й поколінням майбутнім». Раніше, пише поет, люди жили безжурно: не працювали, а мали все і хвороб не знали. Отже, Гесіод, на думку деяких вчених, вважає, що цей дарунок (вогонь) і поклав початок багатьом людським проблемам. У нього Прометей – добрий, але необачний, недалекоглядний. Інші дослідники пояснюють це інакше – все нове завжди викликало острах у людей і Гесіод не виняток, а якщо це ще й зміна епох, то тим більше (а поет і жив на межі двох епох 8 -7 ст.до н.е.). Гесіод не раз звертався до відомого міфу про Прометея. Наприклад, на науку братові він розповідає про Пандору – дружину Епіметея, брата Прометея – жінку, яку боги, на його думку, створили, щоб занапастити людей. Вона була неслухняна і занадто цікава, і саме з її вини по землі поповзли хвороби і скор –боти, адже вона необачно випустила їх з скриньки, а от надію залишила на дні. А Прометей же не раз попереджав свого брата: нічого від богів не брати, бо не вірив у щирість їхніх дарунків. Тут він згадує, за що і як Зевса «одурив Прометей хитродумний», і як громовержець за це «віддячив» простим смертним - придумав для людей різні клопоти, зокрема, «взявши вогонь, заховав».

Отже, на мою думку, Гесіод по-різному оцінює Прометея: то захоплюється ним, його мудрістю, а то вважає, що титан наївний, необачний і що за його добро ніхто йому не заплатить належне.

Найбільш відомим творінням давньогрецької літератури про могутнього титана Прометея є трагедія Есхіла «Прометей закутий», що входила до трилогії про Про-метея («Прометей – вогненосець», «Прометей закутий», «Звільнений Про-метей»). Есхіл (525р.до н.Хр.- 456р. до н.Хр.) –найстарший із грецьких поетів – трагіків. Чиї твори історія зберегла до наших днів. За своє життя він написав 90 трагедій, з яких до нас дійшло лише 7. Час Есхіла був добою великих соціальних перемін – в Афінах була повалена тиранія і встановлена вища форма демократії. При якій державою керували законодавчі народні збори і вибрані архонти. Афінська демократія швидко розвивається. Перед нею постає багато проблем. які бачить Есхіл. Тож у своїх трагедіях він намагається допомогти своїм сучасникам розв’язати ці складні питання буття: проблеми історичного прогресу, держави, влади, долі людства, волі богів, свободи і рабства, заснованої на основах справедливості і державності тощо. При написанні своїх трагедій Есхіл часто використовує міфічні сюжети. Не винятком є і його трагедія «Прометей закутий». Скориставшись популярним в Елладі міфом, Есхіл створив узагальнюючий образ тираноборця. Його Прометей втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. Саме завдяки Есхілові Прометей увійшов до скарбниці духовної спадщини людства. В трагедії «Прометей закутий» розповідається про те, як Влада і Сила, та бог ковальства Гефест прикували до скелі титана, «щоб навчився Зевсові коритися і так прихильно до людей не ставився [12, с.391]». Лише один Гефест співчуває титанові «високодумному», «родимому»: «Ось плід твоєї до людей прихильності!» і плаче - «з мук я плачу Прометеєвих», проте кориться волі тирана Зевса, стає катом друга: простромлює груди «загостреним клином», обв’язує ланцюгами руки, ребра й ноги «процвяховані» та приковує до скелі. А Прометей на все це мовчить. Нічого не відповідає на докори, погрози, образи, мордування. Так на прикладі Прометея Есхіл навчає громадянській мужності.

Лишившись на самоті, титан звертається до природи. Вітер швидкоплинний, хвилі морські, всевидюще сонце і прамати Земля стають свідками його страж-дань. Есхіл проводить паралель між вічною і прекрасною природою і жорсто-кістю богів, стражданням людини. Провидець Прометей передбачав свої муки, «нездоланну силу неминучості», про це він говорить у своєму монолозі – зверненні до сил природи, але в тому, що зробив він не кається. І в чому каятися? Герой сповідується про «свій гріх» прекрасним океанідам – дочкам Океана:

… Людям я рятунок дав,

Щоб їм, розбитим громами Кроніона,

На чорне дно Аїду не спускатися,

За це ось муки зазнаю такої я,

Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти… [12, с.397]

Есхіл наголошує, що «Від Прометея – всі в людей умілості», бо до нього люди «ціле життя без просвітку блукали». То ж, якщо Гесіод каже, що і до участі Прометея у їхньому житті вони раювали, хоч і не працювали, то у Есхіла вони животіли як тварини під землею у печерах, нетямущі, «ціле житя без просвіту блукаючи». Дарунки ж титана, на думку Есхіла, це запорука прийдешнього щастя людства. Есхілів Прометей – бунтар і мислитель. Його монолог – вершина розуму. Він споріднює волелюбність і творчі пошуки, прославляє цивілізацію і показує могутність розуму.

Щоб підкреслити сувору витримку мужнього Прометея, автор вводить у твір образ ще однієї жертви всевладного Зевса – бідної Іо (дочки аргоського володаря Інаха, коханки Зевса, жриці Гери. З ревнощів Гера перетворила її на корову і наслала на неї страшного ґедзя. Від його укусів Іо змушена була втікати через моря і гори, аж поки не потрапила до Єгипту. Де Зевс повернув їй людську по-добу), яка на відміну від титана, не терпить мовчки муки, а кричить від болю, жаху. Так митець вперше в античній літературі використав прийом зіставлення протилежних характерів. Терпить Прометей не лише фізичні муки, але й глузування, як Влади і Сили, так і посланця Зевса Гермеса, який хоче випитати про долю бога – тирана. На що Прометей гордо відповідає: «Ніколи мене не вбити!», бо правда і добро невмирущі і що ніякі муки на плазування перед богами не проміняє:

«Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…

Скажу одверто – всіх богів ненавиджу…». [12, с.395] Автор ніби говорить, що немає мук таких, таких хитрощів, щоб змусили героя, який бачив падіння діда і батька Зевса і впевнений, що побачить, «як третій, що при владі, впаде ганебно», скоритися.

І ось фінал твору – захиталася земля, прогуркотів грім, змішалися повітря, хвилі моря, а скеля з Прометеєм провалюється в безодню. Але, не дивлячись на таку кінцівку, ми можемо стверджувати, що трагедія Есхіла оптимістична. І не лише через те, що в ній чимало натяків на майбутнє визволення титана Прометея. Вся трагедія пройнята вірою в торжество розуму і справедливості, а Прометей став символом борця проти гнобителів, що жертвує собою заради щастя народу. Це мислитель, мислитель і бунтар. Есхіл стверджує, що людство розвивається від гіршого до кращого, іде шляхом прогресу, а не деградації. Він прославляє волелюбність, творчі пошуки, цивілізацію і вірить в силу розуму.

Образ Прометея, його міркування, його вчинки цікавили не лише поетів, драма-тургів, але й філософів-поетів. Одним із таких є Платон, аристократ за походжен-ням, філософ, який жив в 428 (427) -348 (347) рр. до н.е.. В арсеналі митця є ліричні пейзажі й гумористичні інтермедії, сатиричні портрети й патетичні промови. Часто він звертається й до міфів. Платон відомий і як автор такої літературної форми, як діалог. Саме в діалозі «Протагор» він і звертається до відомого міфу про Прометея, і намагається пояснити його по-своєму. Цей діалог у Платона веде відомий мудрець Сократ і філософ Протагор, який відстоює ідею сильного. Сократ, посилаючись на ідеї добра і справедливості, згадує легендарного Прометея і доводить, що і на силу, і на владу є покара. Бо, за його словами, ще Прометей попереджав, що «царство тиранії не вічне [6, с.140]».

Творче начало в діяльності Прометея підкреслюється в «Метаморфозах» римського поета Овідія. Публій Овідій Назон (43 р. до н. Хр. - 18 р. п. н. Хр.) – третій видатний поет Риму часів Августа. Він написав три книги «Любовних елегій», жартівливу дидактичну поему в трьох книгах «Наука кохання», таку ж поему «Засоби від кохання», 18 послань міфологічних героїнь, що склали збірку «Героїні», поему «Фасти» («Календар»), міфологічну поему «Метаморфози» («Перевтілення») в 15 книгах. Ця поема увібрала приблизно 250 міфів, що закінчуються перетворенням людей в тварин, рослини. каміння, джерела. Зірки тощо. А починається поема зі створення світу. Саме тут і звучить питання Овідія: «Звідки постала людина?». Автор згадує один із міфічних варіантів про Прометея, Прометея - творця людей. Так у частині «Всесвітній потоп і Девка-ліон та Пірра» (1, в.253 - 415) він згадує про цей міф, коли Девкаліон після потопу звертається до Пірри: «О, коли б міг відновити я люд Прометеєвим дивом І у створіння із земної персті увіяти душу! [9, с.87]». У цьому уривкові Овідій називає Девкаліона і Пірру дітьми Прометея, маючи на увазі не лише те, що Девкаліон справді син титана (він син Прометея і Клімени, чоловік Пірри, фессалійський володар. За велінням Зевса після всесвітнього потопу врятувавлися лише Девкаліон і його дружина, вони ж і поновили людський рід, кидаючи через плече каміння, з якого поставали чоловіки і жінки), а й говорить про них, як про сподвижників його справи. Адже, згідно розповіді Овідія, саме вони створили нове плем’я людське за порадою богині Феміди.

Таким чином, проаналізувавши найвідоміші твори давньогрецьких митців, я можу зробити висновок, що Прометей справді став учителем древніх у прагненні до нових відкриттів, нових знань, у розумінні свого призначення на землі. Він став для них символом благородності, служіння силам добра, боротьби з тиранією в ім’я перемоги свободи, кращої долі, символом незламності сильних духом героїв, їхнього вічного горіння во благо майбутнього людства, його прийдешніх поколінь.
2.4. Європейська література доби Просвітництва і образ титана Прометея
У новій європейській літературі інтерес до Прометея пожвавився у ХVІІІ ст., в добу Просвітництва, зокрема в німецькій літературі в період «Бурі і натиску». Членам цієї групи був близький бунтарський дух нескореного Прометея, віра в переможну і перетворюючу силу розуму, віра в кращу долю людства.

В ХVІІІ – ХІХ ст., в добу романтизму: «То був чудовий час… Людський дух був розкутий, вважав, що має право протиставляти всьому існуючому свою дійсну свободу й запитувати не про те, що є, а про те, що можливо… [2, с.245]» (Ф. Шеллінг), - багато митців теж звертались до образу свободолюбивого Прометея, адже пожвавився інтерес до минулого, до міфології, народної творчості. Саме в цей період з’являється новий тип героя – тираноборець, бунтар, виняткова особистість, що діє за виняткових обставин. Зокрема, до образу Прометея в цей період зверталися Й. В. Гете, П. Б. Шеллі, Дж. Байрон.

«Гете, цей захисник усього людяного, земного, цей ворог усього уявно-ідеального та надприродного, перший заступився за права – не людини взагалі, ні, - за права окремої, пристрасної, обмеженої особистості; він показав, що у ній прихована незламна сила, яка може жити без усякої зовнішньої опори, і що при усьому невирішенні власних сумнівів, при всьому убозтві своїх вірувань і переконань, людина має право і можливість бути щасливою і не соромитися свого щастя» (І. С. Тургенєв)

Й. В. Гете – видатний просвітитель Німеччини, якому належить чільне місце серед просвітників усього світу: «Я створював лише те, що палило мене зсередини й вимагало втілення [2, с.27]», - писав він. Його творчість різнопланова й неповторна. В другий період своєї творчості (1770 – 1775 рр.) Й. Гете звертається і до міфічних образів, сюжетів, але надає їм суб’єктивного звучання , пронизує їх бунтарськими інтонаціями, ідеєю свободи і непокори. Наприклад, монолог Прометея із незакінченої драми (1773):

… Тебе хвалити? За що?

Хіба полегшив ти коли

Журбу нещасного?

Хіба ти осушив хоч раз

Сльозу скорботного? [2, с.28]

Тож не дивно, що і герой однойменного твору Й. Гете «Гец фон Берліхінген» (1773), Гец перед смертю вигукує: «… Свобода! Свобода!», - наголошуючи, що його смерть недаремна, що його діло людство довершить і примножить, як і подвиг Прометея, воно житиме у віках.

В однойменному гімні «Прометей» Й. В. Гете возвеличує образ мужнього титана, ще більше підкреслює багатоборчу енергію і духовну перевагу героя над його супротивниками. Водночас гнівно викриває владу богів (і земних, і небесних):

Нет никого под солнцем

Ничтожней вас, богов!,

Засуджує рабську покору і невігластво:

Дыханием молитв

И дымом жертвоприношений

Вы кормите свое

Убогое величье,

И вы погибли б все, не будь на свете

Глупцов, пытающих надежды,

Доверчивых детей

И нищих. [2, с. 73]

Автор призиває вірити в себе, в свої сили, як це робив один з улюблених його героїв – міфічний Прометей.
2.5. Європейська література ХІХ ст.
Особливе місце посідав образ Прометея у творчості Дж. Байрона, яким він захоплювався ще в дитячі роки. В 1816р. з’явився його вірш «Прометей», але підхід автора до цього образу був трохи інший, як у міфах і творах попередників (і послідовників). Прометей у нього, перш за все, людина, яка втілює все «горе і тривоги земних життів», «німе страждання», «стогін, роджений одчаєм». Його герой переповнений тією «світовою скорботою», що і сам автор та інші його герої. Але це все лишається у душі титана, а сам він, як і автор, обирає шлях боротьби і служіння людям:

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І доля зла, - тиран глухий, -

І дух ненависті, який

Істот собі на втіху творить,

І сам їх нищить, сам їх морить,

Дали тобі безсмертя в дар,

Та навіть ця, найважча з кар,

Твоєї волі не зламала. [13, с.264]

Автор виразно змальовує двобій між Зевсом і Прометеєм – духовний двобій між світлом і мороком, щастям, волею і злом та насиллям, розумом і лихом, пізнанням і стражданням.

Вірш Дж. Байрона завершується своєрідним «гімном» гордому духом Прометеєві. З однієї сторони, герой таки переможений – він міцно прикутий до скелі, але, з іншої, він і є справжній переможець, адже ніякі сили його дух не зломили, він нескоримий. Ця ідея нескореності, на думку автора, мала б слугувати прикладом для інших і, в першу чергу, для його співвітчизників, його покоління.

Вірш Байрона має дуже чітку композицію – 3 частини. Перша – трагедія героя, друга – вічна духовна боротьба в душі людини, третя – уславлення перемоги вільного духу. Розповідь про Прометея переплітається з філософськими роздумами поета про людину й людство. Байрон стверджує великі можливості особистості в перетворенні світу. Він закликає повстати проти насилля, зла, несправедливості і йти шляхом Прометея, який є світлим прикладом для всіх поколінь.

Дж. Байрон не говорить про майбутню перемогу титана, проте лунає його чіткий заклик до боротьби з тиранією. А його образ Прометея – це багатозначний символ: з одного боку – втілення одвічної драми людського духу, з іншого – символ боротьби за свободу, внутрішньої сили особистості, духу добра і волі.

В останній частині твору на повну силу звучить життєстверджуюча ідея свободи!

… Та дух бунтарства - не покути –

Найважчі розбиває пута,..

І владно смерть перемага! [13, с.266]

Отже, на думку Байрона, сучасникам (і майбутнім поколінням) варто повчитися у Прометея силі духовній, нескореності і непокірності перед світом зла, перед негараздами, неволею і рабською покорою:

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Ти людству освітив дороги,

Ти – символ віри і тепла. [13, с.265]

Античний сюжет про нескоримого Прометея розробляв і П. Б. Шеллі. У своїй поетичній драмі «Звільнений Прометей», що з’явилася в 1820р., Шеллі зовсім інакше трактує результат духовної боротьби Прометея із Зевсом. У нього в цей конфлікт втручається інший титан, Демогоргон, якому вдалося скинути верховного бога з його трону, і в усьому світі засяяло світло свободи. Тиран переможений, Прометей та його ідеї торжествують.

Таке трактування було й не дивне, адже П. Б. Шеллі – це представник англійського романтизму, який, як і інші романтики не визнавали будь-яких авторитетів (богів) і прагнули свободи як і в літературі, так і в житті взагалі.

В Україні романтизм відіграв важливу роль у пробудження національної свідомості народу, його духу, зверненні до історичного минулого, він прокладав шлях до світу вічних ідей та образів. В цей період плідно творить відомий український поет Т. Г. Шевченко, одним з улюблених образів якого був Прометей.

Особливе місце посідає образ Прометея в поемі Шевченка «Кавказ», адже за легендою мужній титан був прикований до скелі саме в горах Кавказу. Великий кобзар в легендарному образі показує незборимість, безсмертя народів, хай поневолених, але нескорених - свого рідного, чи російського, чи народів Кавказу:

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові –

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля… [14, с.284]

У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав титанічність і життєдайність пригноблених народів, що протистоять хижаку – царизму, який «карає.. що день…добрі ребра й серця розбиває» і п’є кров трудящих. Але народ безсмертний, його кров «живуща», і тому кат народів, «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Поет безмірно радіє з приводу того, що серце народу «знову оживає і сміється знову». Як гімн нездоланності народу звучать натхненні слова поета: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

Тарас Шевченко в поемі акцентує увагу на рисах страждальця і тираноборця. Прометей Шевченка виступає не лише символом протиборства деспотії, а й символом не прийняття історичного зла. Це символ народної волі – вічної, невмирущої.

Створюючи цей образ, поет не йшов сліпо за відомим грецьким міфом, а брав деякі його риси, потрібні для втілення задуманого, а саме: фатальну трагічність і безсмертя Прометея.

Прометей у поемі – це філософський образ, що був звернений до революційних сил народу і закликав їх до самоусвідомлення своєї історичної ролі та агентивної дії, до оптимізму й віри в перемогу над самодержавством, символом якого є Орел. Та даремно хижак намагається побороти силу волі й прагнення до життя у титана, бо він й грудях має те, що не вмирає – гаряче серце справжнього свободолюбця і людинолюбця.

В історії українського народу немає іншого імені, окрім, звичайно Т. Шевченка, яке б із такою безсумнівною силою прометеївської гідності, із такою майже нелюдською болісною чистотою сконцентрувало в собі всенародну любов. Це – Леся Українка. Ця видатна «прометеєва дочка» продовжувала справу Великого Кобзаря – пробудження національної свідомості в українців, освічуючи свій народ своїми ж таки творами. У вірші «Feat nox!» писала:

Брати мої, нащадки Прометея!

Вам не орел розшарпав груди горді, -

Бридкі гадюки в серце уп’ялись.

Ви не приковані на тій кавказькій кручі,

Що здалека сіяє сніжним чолом,

Про в’язня звістку людям даючи. [10, с.56]

У цій же поезії поетеса наголошує на незгасимості вогню Прометея, що освітив людям розум, вивів з темряви хаосу.

Тут ми бачимо перегук з гнівною музикою Шевченка (недарма ж її називали ще й «дочкою Кобзаря»). І у нього, і у Лесі Прометей, цей благородний мученик, уособлює всі підневільні народи, віддані на поталу царизмові. Це саме перегук, швидше – крик душі двох великих поетів різних епох (Леся Українка творила на межі ХІХ – ХХ ст.) за свій народ. Про це свідчить і її поезія «Товаришці на спомин» (1896)

А вперше образ Прометея у творчості Леся Українки зустрічаємо у вірші «Сон» (1892):

… височенний

Орган стоїть там, наче скеля дика,


Де був прикований Титан страшенний,

Що забажав освіти чоловіка. [10, с.60]

За легендою, Прометей викрав у Зевса і повернув людям життєдайний вогонь, який вони понесли до своїх осель. І тепер цей вогонь, ці «досвітні огні», починають яскравіше займатися серед непроглядної темряви, яка оповила країну «Досвітні огні» (1892).

Для Лесі Українки ці вогні є символом незламного духу українського народу:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, -

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла… [10, с.138]

Серед багатого літературного спадку Леся Українки почесне місце займає драматургія. Дослідники її творчості відзначають, що в цій області Леся Українка була справжнім новатором. Серед героїв драматичних творів ми знаходимо справжніх послідовників ідей Прометея, які не раз звертаються до його життя, не раз аналізують не лише його слова, а й вчинки.

В 1898р., перебуваючи в Криму, Леся пише до матері прислати «… переклад Евріпідового «Прометея» .., хотілось мені передивитись в ній хори і т. ін. [8, с.154]». А уже в перші роки нового ХХ ст. вона працює над драматичною поемою «Кассандра», де залишається вірною своєму провідному принципу – скрізь і в усьому говорити й відстоювати правду.

Трохи іншою ми бачимо її героїню Кассандру з однойменного твору. Їй не вистачає уміння поєднати знання (правду) з боротьбою, з дією (умінням відстоювати цю правду). Її слово не перетворюється на зброю:

Колись була пророчиця Кассандра, -

вона згоріла на пожежі в Трої,

слова її пророчі спопеліли... [11, с.238]

Образ Кассандри трагічний. Він вчить, що скільки б людина серцем не вболівала за справедливу справу, але коли вона не бореться за неї, то її вболівання залишаються марними. Кассандра вважає себе причетною до роду Прометея: «Життя й вогонь дав людям Прометей і знав, що муки ждуть його за теє...», - така доля, відчувала Кассандра, чекала і її. І її бачення збулося – вона, як і інші сини та дочки Трої, стала бранкою і зреклася свого пророкування.

Леся Українка творила свою героїню у вимірах правди і брехні, добра і зла, волі й безвольності, тобто у таких вимірах, які були актуальними і для її часу, її оточення.

Поетеса налаштовує читачів на думку, що життя народу в його руках, не лише в прагненні рішучих дій, а й у самих діях. Сама вона мучилась, що не може взяти до рук зброю і стати до борні і лише її слово – це її єдина зброя у священній боротьбі за волю і незалежність. Але слово її це і є той благородний вогонь, який приніс людям Прометей.

У поемі «В катакомбах» (1905 р.) Леся Українка змальовує суперечку між мракобісом – єпископом, який проповідує щастя в рабській покорі, та рабом – Неофітом, що виступає проти будь-якого ярма і шукає правду та волю:

Я честь віддам титану Прометею,

Що не творив своїх людей рабами,

Що просвітив не словом, а вогнем,

Боровся не в покорі, а завзято,

І мучився не три дні, а без ліку... [11, с.144]

Неофіт-раб зрікається усіляких богів, земних і небесних, а звертається до того, хто і для нього, і для Леся Українки є символом боротьби людства за високі волелюбні ідеали.

Драматична поема «В катакомбах» закінчується висновком, що його зробив для себе Неофіт-раб: «А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! [11, с.144]»

Леся Українка показує, як поступово зростає розуміння раба, що людина не заслуговує на будь-яке рабство.

Образ тираноборця і богоборця Прометея є втіленням нездоланності в боротьбі проти рабської моралі. Леся Українка прославляє «нащадків Прометея», борців за права людей. Ще до поеми «В катакомбах» у поетеси був задум створити образ давньогрецької міфічної царівни Іфігенії, в якій дуже хотіла показати бунтарську силу титана Прометея.

У драматичній сцені «Іфігенія в Тавриді» (1898) Іфігенія сумує за рідним краєм, але Леся Українка в своїх творах звикла показувати переважно сильних жінок. Тому примушує Іфігенію пригадати образ, знайомий нам з попередніх поезій, і підбадьоритися:

Ти, Прометею, спадок нам покинув

Великий, незабутній. Тая іскра,

Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,

Я чую пал її в своїй душі... [8, с. 195]

Вона відкидає ідею самогубства, бо «се не варт нащадка Прометея», і в результаті висновок – Тяжкий твій спадок, батьку Прометею.

В драматургії Леся Українки є ще один «нащадок Прометея». Він схожий на раба-Неофіта з поеми «В катакомбах», але його життя трагічно обривається на арені римського цирку. Такою була гірка доля Нартала, героя драми «Руфін і Прісцилла» (1908). Йому притаманні невгасиме прагнення до свободи і палка ненависть до рабства, в якій би формі воно не існувало.

Уваги заслуговує і Руфін – висококультурна, освічена людина, захисник і прихильник республіканських свобод, палкий патріот Риму. Він ненавидить імператорську владу.

Проте, йому притаманна нездатність до рішучих дій при виді торжествуючого зла, болісні роздуми, громадська пасивність (цим він нагадує Кассандру). Він може тільки ненавидіти тиранію, жорстоку і несправедливу владу, але боротися проти них не може. Люцій, його друг, сказав, що на боротьбу Руфін нездатний: «В життя думки ці не перейдуть, для цього надто наш Руфін філософ [8, с.200]».

Так, Руфін – розумний і мудрий, він високо стоїть над сучасниками, бачить те, чого інші не бачать, але – це все, він не може повести за собою, та й не прагне цього робити.

Руфін, як і його однодумці, були далекі від думки про рішучу і безкомпромісну боротьбу проти всевладності і тиранії. Його життя теж обривається трагічно.

В драмі «Руфін і Прісцилла» поетеса піднімає проблеми, які на порозі тривожного XX ст. хвилювали все цивілізоване людство, а отже, і Леся Українку. Шляхи суспільного прогресу, доля народів і культур на цих шляхах – це лише деякі з тих, що піднімаються у драмі. Це нелегкі роздуми авторки про історичний прогрес людства.

Тому, на думку дослідників творчості Леся Українки, жодним із своїх творів вона так не опікувалася, як «Руфіном і Прісциллою».

Драматургія Леся Українки, як правило, будується на зіткненні двох непримиренних сил: передової, свободолюбивої і відсталої, яка заважає вільному розвитку людської особистості. Особливо дорогими поетесі є мужні, нескорені люди – бунтарі, вірні до кінця своїй ідеї, які зміцнюють свої сили в непримиренній боротьбі з труднощами. Таким є раб-Неофіт в творі «В катакомбах», варвар Нартал в «Руфіні і Прісциллі».

Позитивний герой її драматичних творів наділений стійкістю,мужністю, готовністю віддати всього себе для щастя рідного народу,для торжества тих високих ідей ,в яких знаходить основу свого життя. Часто такі герої гинуть, але, як і Прометей, не коряться і завжди знаменують непереборну волю до перемоги над темними силами зла, жорстокої дійсності. Такою була і сама Леся – цілеспрямована натура, яка стала справжнім титаном духу, незламна жінка у виборюванні ліпшої долі не тільки для себе, а й для України. За таку мужність і незламність духу І.Франко називає її чи не «єдиним мужчиною на всю соборну Україну». Її життя – це 30 років боротьби, 30 років страждань. Але серце її лишалось мужнім, гарячим, непереможним, як і серце Прометея. Вона жила і по-справжньому любила це життя.

Навесні 1913р. під час відвідин Києва Леся Українка зустрілася з громадкістю міста, де сказала: «Не будемо нарікати на всі ті болі й страждання, яких довелося зазнати. Яке б то було життя, коли в не було за що боротись, не було за що страждати! [8, с. 220]».




РОЗДІЛ ІІІ

ХУДОЖНІ ДЕТАЛІ ОБРАЗУ ПРОМЕТЕЯ У ВИВЧЕНИХ ТВОРАХ
Прометей – вічний образ світової літератури, який створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. А в самих країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм. Він мав велике і благородне, тому став на допомогу людям. Титан навчив людей будувати житло, обробляти землю за допомогою тварин, рахувати і писати. Він навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи. Прометей вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. І цей вогонь здатен був освітлювати все навколо: житло, храми, дорогу, душу, серця, розум людський. Вогонь, подарова-ний титаном, не лише полегшив життя первісним людям, але й пробудив у них бажання до кращого життя, до волі і незалежності. Тому він став символом свободи, а сам Прометей – символом вогненосця і тираноборця. А звідси і тема в грецькій літературі – тема богоборства, адже Прометей повстав не лише проти Зевса, але й інших богів, які з презирством ставилися до людей. Як бачимо, греки першими засудили експлуатацію людини людиною, рабство, сліпу покору, війну,а славили мир, велич знань, віру в щасливе майбутнє нескорених народів, першими визнали цінність людини як особистості. Древні греки славили Прометея – першого неско-реного бунтаря. Так, Прометей полегшив життя древніх народів, а сам за це отри-мав пекельні муки. Отримав, та не скорився. Не зумів тиран погасити вогонь бо-ротьби за свободу, кращу долю. У грецькій літературі цей образ трактується як образ борця проти свавільного захоплення влади (у Гесіода), вічного, але непокірного мученика (в Лукіана), творчої особистості (в Овідія), «гордого, могутнього, мудрого.., непохитного» героя-захисника (в Есхіла), здатного зробити те, чого вони не можуть. Розум Прометея, його сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради народу, заради щасливого майбутнього простих смертних завжди хвилювало і хвилюва-тиме прийдешні покоління. До цього образу зверталося чимало німецьких пись-менників – Й.Гете, А.Шлегель, И.Гердер. Зокрема, широкою популярністю ко-ристувався твір Гете «Прометей». Особливої популярності цей образ набуває за доби романтизму. Прометей стає символом непокори, тираноборства, людино-любства, символом свободи. Таким ми бачимо його у творах Дж.Байрона, Шеллі. Образ Прометея приваблював письменників опозиційне налаштованих щодо влади та існуючого ладу. Тому не випадковим він є у творах російських роман-тиків. Наприклад, в М.П.Огарьова цей титан, незважаючи на муки і страждання, вірить у світле майбутнє, що згадуватимуть його з любов’ю.

В українській літературі своя традиція сприйняття і переосмислення античного образу титана Прометея. У Т.Г.Шевченка цей образ уособлює собою весь Кавказ, якого царське самодержавство розпинає так, як легендарного напівбога розіп’яв в свій час Зевс і його покірні слуги. Прометей у Шевченка – це символ народу, який бореться проти поневолення і тиранії. Є ще й інші факти, які свідчать про зацікав-леність українських письменників міфічним образом тираноборця. Наприклад, І.Я.Франко переклав вірш Й.В.Гете «Прометей», уривки із поеми П.Б.Шеллі «Звільнений Прометей». Ім’я титана досить часто згадується в листах та творчості Лесі Українки. І хоча поетеса не залишила окремого твору, присвяченого Прометеєві, але мотиви, пов’язані з міфом про титана, з’являються в багатьох її поезіях, драматичних творах, на що я звертала увагу у своїй роботі, як з’являються і герої – «нащадки Прометея», які намагаються жити і діяти, як Прометей. Сумні роздуми поетеси, яку часто називали «донькою Прометея», не містять прямих закликів до боротьби, вона нічого не нав’язує читачам, вона лише розповідає, а висновок вони мусять зробити самі.

Так, Прометей справді вічний образ у світовій літературі, а прометеїзм як символічне вираження служіння людям. правді. Красі є наскрізним мотивом літературного розвитку. За кожної історичної епохи міф про Прометея приваблював письменників багатою символікою та різноманітністю ідей, закладених в ньому. І при цьому на першому плані були, як правило, ідеї тираноборства, свободолюбства, непокори і гуманізму. Те, що цей міф, як і багато інших, живе у віках, є свідченням безперервності міфотворчих процесів, живучості міфологізму як літературного явища. Я переконана, що Прометеєві розум, сила духу, героїчне служіння людям і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління. У художніх творах наступних епох образ Прометея знаходитиме нове вирішення. Він житиме вічно.

ВИСНОВКИ
Прометей – це вічний образ загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів, а я ще додала б і в житті. Кожне покоління митців, звертаючись до цього образу, наповнювало його щораз новим змістом. Характер образу і його пізнання, при цьому, визначалися конкретно-історичними умовами.

Люди гідно оцінили вчинок Прометея. У Давній Греції на його честь влашто-вували свята і, запаливши смолоскип в Академії (так називалося місце, де любили розмірковувати філософи), бігли з ним до Афін і в місті від того вогню засвічувавли нові вогні.

Ім’я Прометей означає «провидець». Це важлива деталь, тому його мужній і доленосний для людей вчинок слід розглядати не як випадковий, а як цілком усвідомлений. Отже, титан від самого початку сам несе відповідальність за власний життєвий вибір.

Хтось скаже, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Я вважаю, що це не так, тому що вічні муки стра-шніші за смерть. А розуміння наслідків свого вчинку і не відворотності покарання вимагає великої мужності, самовіддачі для втілення своїх задумів. І, не дивлячись на все, Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей, достойних кращої долі, ніж вони мали. Так до нашого вжитку увійшов термін «прометеїзм», тобто, невгасимий дух свободи, прагнення нових звершень у науці, мистецтві, поезії, одвічна потреба в героїчних діяннях на благо народу, інакше – «Прометеїв вогонь» - «дух, що тіло рве до бою» (І.Франко). Ось чому саме Прометей – символ борця за свободу, носій Світоча Розуму, і відкриває галерею «вічних образів», до яких постійно звертається людство. До образу нескоримого титана зверталися не лише письменники, але й художники Наприклад: Я. Йордане («Прометей прикутий»), П. ді Козельо («Легенда про Прометея»), Л. Карраччі, П. Рубенс, В. Тіціан, П. Корнеліус, Г. Моро та інші. А ще – скульптори: Б.Буре, Ж. К. Прадьє тощо; композитори Г. Гофман, Ю. Форе (опери), Ф. Ліст (симфонічна поема «Прометей»), Л. ван Бетховен (балет «Творіння Прометея»), О. Скрябін (симфонії) та інші.

Працюючи над питанням «Образ Прометея у світовій літературі», я ще раз переконалась, що Прометей – це справді могутня фігура мислителя, бунтаря, який усвідомлює, що сила знань і прогрес можуть врятувати від тиранії і деспотизму. Він безкорисливо дає ці знання людям, зміцнює в них віру в свої сили, пробуджує людську гідність.

Багато людей, роздумують, чи потрібна була така само пожертва, чи вартий найгероїчніший вчинок таких пекельних мук? Я ж відповім – звичайно. Тому, що найвища мета існування – навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним у разі необхідності. Ось чому нас вчить Прометей. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому саме йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у різних видах мистецтва. Саме таких людей, як титан Прометей, до сьогоднішнього дня було мало і нам хотілося б, щоб таких героїв було побільше. Але такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу, були, є і, я переконана, будуть. І сучасна історія такі приклади знає. Наведу кілька із них. 5 листопада 1968 рік, Київ, Хрещатик. Напередодні річниці червоної революції В.Макуха здійснив акт самоспалення. Облившись бензином, він палав мов смолоскип зі словами на вустах : «Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!». Від отриманих опіків цей патріот помер 6 листопада. Це був протест проти поноволення українського народу. Світла пам'ять героєві, який ще з юнацьких літ боровся за свободу України.

Схожою була історія і студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими війсь-ками. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на бо-ротьбу з окупантами. Сьогодні Я.Палах – національний чеський герой. Вогонь нескореності і прагнення до справедливості і свободи, який запалили такі герої, буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті . Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея. Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, то не задумуючись зробила б це. Так, як це зробили в свій час герої пожежники, які першими вступили до 4 блоку Чорнобильської АЕС після аварії гіркого 26 квітня 1986 року; як це роблять сотні українських добровольців на Сході України, як жертвують своїм благополуччям волонтери, допомагаючи армії, як працюють без вихідних лікарі і медсестри в польових госпіталях і військових лікарнях, на передовій. Так, в них живе (і вічно житиме в таких як вони) дух безсмертного титана Прометея. Його вогонь в надійних руках, а його образ, його приклад героїчного служіння людям, ідеям добра сьогодні актуальний як ніколи. Ось в чому невмирущість і сила цього героя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Біблія ілюстрована для молодих / біблійні тексти «Святого Письма Старого та Нового Завіту». - Рим; ОО. Василіян, 1963. – 520с.

2. Гете, И.В. Избранные произведения в 2-х томах. Т.1 / И. В. Гете. Пер. с нем / Сост.И.Солодуниной.-М.:Правда,1985.-704с. 3. Данилюк, Т. В. «Прометей» - «вічний образ» світової літератури / Т. В. Данилюк, С. В. Пилип’як // Зарубіжна література в школах України.- 2005.- №6, С.57.

4. Коваленко, Г. Давньогрецькі міфи / Г. Коваленко // Зарубіжна література.- 2004.- №9, с.38.

5. Кирилюк, Є. Мужнє слово поетеси / Є. Кирилюк.- К.:Знання, 1971.- 63с. 6. Підлісна, Г.Н. Антична література: навчальний посібник /

Г. Н. Підлісна.- К.: Вища школа, 1992.- 255с. 7. Словник античної міфології / уклад. І.Я Козовик, О.Д.Пономарьов; вступ. стаття А.О.Білецького; відп. ред.А.О.Білецький.- 2-ге вид.- К.: Наукова думка, 1989.-240с. 8. Ставицький, Д. Леся Українка (Етапи творчого шляху) / Д. Ставицький.- К.: Дніпро,1970.-223с. 9. Султанов, Ю.І. У світі античної літератури. Давньогрецька література. Література Стародавнього Риму / Ю. І. Султанов.- Х.:Ранок, 2002.- 112с. 10. Українка, Леся. Вибрані твори / Леся Українка / упор. Ж.І.Зінченко.- Одеса: Маяк,1990.-240с. 11. Українка, Леся. Поеми і драми / Леся Українка / вступ. стаття та приміт. О.К.Бабишкіна.- К.: Мистецтво,1980.-467с.

12. Чічановський, А. А. Міфи Давньої Греції: твори давньогрецьких авторів: навчальний посібник. У 2 кн. / упор., передм. і комент. А. А. Чічіновського.- К.: Грамота, 2004.-608 с.



13. Шалагінов, Б. Б. Зарубіжна література. Від античності до першої половини ХІХ ст.: хрестоматія для 9 класу / Б. Б. Шалагінов.- К.:Вежа, 2006. – 432с.

14. Шевченко, Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко.- К.: Дніпро, 1985.- 640с.
Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconРомантизм в українській літературі 20-40-х років ХІХ століття Сутність напряму
Хvііі століття в Німеччині й панував у літературі Європи й Америки протягом першої половини ХІХ століття
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconЗагальна характеристика розвитку культури та літератури ХІХ ст., Стильове розмаїття літератури. Реалізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури та її роль у культурному й суспільному житті ХІХ ст
Лізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури та її роль у культурному й суспільному житті ХІХ ст.; Зв’язок...
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconАнотації дисциплін вільного вибору для студентів, які будуть навчатись на 3 курсі у 2017-2018 навчальному році Античні сюжети у світовій літературі
Предметом вивчення навчальної дисципліни є давньогрецька й давньоримська літератури та культури, використання античних сюжетів у...
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconАнотації дисциплін вільного вибору для студентів, які будуть навчатись на 2 курсі у 2017-2018 навчальному році Античні сюжети у світовій літературі
Предметом вивчення навчальної дисципліни є давньогрецька й давньоримська літератури та культури, використання античних сюжетів у...
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconРозвиток літератури на харківщині в умовах складних та неоднозначних історичних процесів ХІХ століття
Познайомити учнів з умовами та особливістю розвитку культури на Слобожанщині, зокрема в місті Харкові, в період ХІХ – початок ХХ...
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconЗміст Вступ Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття Розділ ІІ. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років Розділ ІІІ
Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconУкраїнська література ХІХ століття (розгорнені конспекти лекцій)
Література перших десятиріч ХІХ століття
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconЛітературний процес на межі ХІХ-ХХ ст. Символізм – один із найзначніших мистецьких напрямів к. ХІХ – п. ХХ ст. Основні естетичні принципи та новаторство поетів-символістів Мета
Хіх – початку ХХ століття, що відбили кризу культури й розрив з естетикою минулого
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconПлани-конспекти уроків із теми: «Українська література в контексті розвитку суспільства другої половини ХІХ століття. Література 70-90 років ХІХ століття: Михайло Старицький»
Учитель-методист вищої категорії української мови І літератури Червонозаводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Лохвицького...
Образ прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття) iconПлани-конспекти уроків із теми: «Українська література в контексті розвитку суспільства другої половини ХІХ століття. Література 70-90 років ХІХ століття: Іван Карпенко-Карий»
Учитель-методист вищої категорії української мови І літератури Червонозаводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Лохвицького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка