«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе "Гра в бісер"



Скачати 378,02 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації27.10.2017
Розмір378,02 Kb.
  1   2

Курсова робота



«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»»


ЗМІСТ

Вступ.
Розділ 1. Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель.
Розділ 2. Образ світу в романі Германа Гессе "Гра в бісер".
2.1. Вічний світ у втіленнях невічних: образ світу в романі Г.Гессе "Гра в бісер".
2.2. Музика в романі Г. Гессе "Гра в бісер".
2.3. Конфлікт протилежностей в романі Г. Гессе "Гра в бісер".
Висновки.
Список використаних джерел.

Вступ
Г.Гессе народився 2 липня 1877 p. у патріархальному швабському містечку Кальві. Батько і дід його були проповідниками, їздили як місіонери до Індії. Хлопець жив у інтернаті при місії, навчався у латинській школі та Маульброннській духовній семінарії при монастирі. Потім він опише цей монастир у романах "Нарцис і Гальмунд" (1930) та "Гра в бісер" (1943). Семінарія змальована у повісті "Під колесами" (1906), а Гессе-семінарист "роздвоївся" у образах старанного й покірливого Ганса Гібенрата та бунтівного поета Германа Гейльнера. У 13 років Гессе твердо вирішив стати поетом. Семінарію він зненавидів і утік звідти, відвідував гімназію, опанував ремесло годинникаря, торгував книгами.
Успіх прийшов у 1903 p. після виходу з друку повісті "Петер Каменцінд". Далі починається професійне письменницьке життя. З 1907 по 1912 p. він видає літературно-громадський журнал "Мерц", а 1919 p. – молодіжний журнал "Vivos voco" ("Закликаю живих").
Гессе з родиною жив поблизу Боденського озера. Потім перебрався до Швейцарії, 1923 p. отримав нове громадянство. Як бачимо, ця енциклопедичне начитана людина не мала систематичної освіти.
Він стає знавцем духовного життя античного і середньовічного Далекого Сходу. 1911 p. побував в Індії. З європейської філософії його цікавили лише антична досократівська та ідеї "світової волі" та інтуїтивного пізнання світу А.Шопенгауера, теорія елітарності Ф.Ніцше, а також психоаналітики З.Фрейд та К.Юнг.
До віри ставився неоднозначне, цінував протестантський дух пієтизму, але релігійною людиною не був. Сучасники вважали його відлюдником, похмурим дивним мовчуном. Його усамітнення було самозахистом від ворожої творчій людині абсурдної дійсності. Гессс – не борець, але схильний до соціального протесту. Суперечлива натура, далека від категоричності та однозначності. Тому в усіх його книжках (найбільше у "Грі...") домінує діалектика ствердження/заперечення. Художні світи Германа Гессе ірреальні, але в них є живий подих дійсності, вони ідеальні, але письменник не певен, чи таким є ідеал, вони ідилічні, але автор руйнує створену ним ідилію, бо у дійсності ідилії немає. Творчість Гессе – це втілення його світогляду, її важко обмежити рамками певного художнього напряму. Є певна правда у начеплених ярличках "швабського лірика та ідиліка", "німецько-швейцарського регіоналіста", поета "магічного театру", але кожен з них помилковий уже тим, що творить образ єдиного Гессе, коли той бачив єдність написаного ним у безкінечному розвитку і запереченні себе вчорашнього, єдність у неоднозначності.
Дослідники поділяють творчість Г.Гессе на кілька етапів:
• 1900-10-ті роки. Письменник пов'язаний з німецьким "обласницьким" реалізмом, захоплюється неоромантиками, вплив яких помітно і в подальшій творчості. "Герман Лаутер" (1901); "Петер Каменцінд" (1903); "Під колесами" (1906); "Кнульп" (1915) та інші твори.

• Кінець 10-х-20-ті роки. Відхід від "регіоналізму", ідея позанаціональності й позачасовості, повоєнні розчарування і манівці, споглядальне ставлення до світу, любов до людей-ліки від духовного занепаду. "Деміан" (1919); "Сідхарта" (1922); "Курортник" (1925); "Степовий вовк" (1927) та інші твори. Неореалістична манера.


• 30 – 50-ті роки. Написані "Мандрівка на Схід" (1932) та роман "Гра в бісер" (1943), що 1946 p. приніс Гессе Нобелівську премію. Це період створення філософської інтелектуальної прози. Починаючи зі "Степового вовка" й далі його творчий метод характеризують як "інтелектуальний реалізм".
Все сказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження даної курсової роботи.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є проблеми зарубіжної, зокрема німецької, літератури.
Предмет дослідження – творчість Германа Гессе.
Метою курсової роботи є дослідження і наукова обробка кола проблем, які вирізняють творчість Германа Гессе серед інших письменників ХХ ст. та узагальнення висновків та відомостей, що стосуються цієї проблеми.
Реалізація поставленої мети здійснюється вирішення кількох основних завдань:
1. Дослідити сутність творчості Германа Гессе.
2. Дослідити образ світу в романі Германа Гессе "Гра в бісер".
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація.

Розділ 1. Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель
Герман Гессе народився 2 липня 1877 року на півдні Німеччини в маленькому швабському містечку Кальве. Родом з швабської глушини – про це корисно пам'ятати, читаючи Гессе, – був не тільки Шиллер, але і набагато більш близький нашому автору Фрідріх Гельдерлін, філософи Гегель і Шеллінг, романтик Едуард Меріке. Думка знаменитих синів Швабії стрімко виривалася з вузькості місцевого життя. Щоб побачити далекі горизонти, тут доводилося злітати високо. Гессе, однак, любив і саму цю вузькість. Він часто писав потім про своє дитинство. Враження дитинства описані в оповіданні "Спогади про Ганса" і в розповіді "Жебрак". Вже з них можна дізнатися, що батько і мати письменника довгі роки були протестантськими місіонерами в Індії і, хоч потім повернулися в Європу, продовжували жити інтересами місії. Місіонером був і дід письменника – вчений-сходознавець Герман Гундерт. Переконання і образ життя батьків відрізнялися педантичною суворістю і в той же час мрійливою поетичністю. Одне не суперечило, а доповнювало інше, тому що мало одне і те ж релігійне джерело [3, 9].
Вчитуючись в сторінки автобіографічної прози Гессе, можна, однак, вгадати і причини бурхливого розриву підлітка, що назрівав з батьківським домом. Батьки визнавали тільки свою правду. Хлопчик відчував болісну невідповідність цій правді власних бажань і правди інших людей. Сім'я виховала в письменникові високі етичні ідеали, але аж ніяк не знання життя. Перевороти і відкриття повинні були стати законом його долі і його творчого розвитку [3, 9].
Заклик іншого життя примусив підлітка Гессе бігти після декількох років навчання з маульбронської протестантської семінарії, куди його визначили батьки; він примусив його на роки порвати з сім'єю, поневірятися, жити випадковими заробітками, починати все неначе з нуля: самоосвіта – читання творів класичної літератури і філософії по власному розумінню і своїй системі, робота – спочатку на часовій фабриці, потім в книжковій торгівлі, поки, нарешті, він не зміг жити на заробітки від перших опублікованих своїх творів.
Новим переворотом, потрясінням величезної сили, стала для Гессе перша світова війна.
Герман Гессе народився в Німеччині, але з 1912 року жив у Швейцарії, у віддаленому містечку Монтальйоні, і в 1923 році прийняв швейцарське підданство. У його романах переплавлені різні пласти світової культури і філософії. Проза Гессе органічно пов'язана з німецькою традицією і проблемами віку, хоч в ній відбилося і захоплення східною філософією, конфуціанством, древніми філософсько-релігійними системами. У двадцять років Гессе пережив захоплення Ніцше, якого відносив до мислителів рангу Гете: принцип про те, що "буття і світ виправдані у вічність тільки як естетичний феномен", що вплинув на Гессе, був почерпнутий з ранньої роботи Ніцше "Народження трагедії з духу музики". Гессе були близькі ідеї Карла Юнга і психоаналізу. Все це заломлювалося в його прозі, в жанрі філософського роману. Особлива популярність зміцнилася за романами Гессе "Степовий вовк" (1927) і "Гра в бісер" (1943). Ці книги закріпили за ним роль духовного наставника для інтелектуальної еліти подальших поколінь, зробили його популярним в різних країнах нашої планети. У 1946 році Герману Гессе присуджена Нобелівська премія [18, 194].
Колосальний інтерес до прози Германа Гессе у другій половині століття продиктований тим, що він першим так концентровано і філософськи узагальнено зміг поставити в своїх романах проблему особистості, яка стане багато в чому такою визначальною для післявоєнної літератури. Проблему особистості, що досліджується на "шляху всередину", глибинному рівні аналітичної психології, етики, особистої совісті, на рівні несвідомого. У статті "Художник і психоаналіз" Гессе констатував, що "відтоді, як аналітична психологія звернулася безпосередньо до народного міфу, саги і поезії, між мистецтвом і психоаналізом виникло близьке і плідне зіткнення" [18, 195].
Тема "шляху всередину" намітилася вже в перших, написаних в традиції роману виховання, книгах Гессе "Петро Каменцинд" (1904) і "Під колесом" (1906). У них мова йшла про неможливість для особистості світлої і волелюбної прийняти систему виховання і шкільної освіти, що склалася в імперії, що культивується дух насильства і практицизм. Герої цих книг не знаходять себе ні в державній системі, ні в суєті великих міст. Вони або гинуть, або стають аутсайдерами. Такий і Гаррі Галлер з роману "Степовий вовк", який намагається створити собі притулок для духу в Мистецтві [18, 195].
Роман "Степовий вовк" складається з наступних розділів: "Передмова видавця", в якій представляється рукопис того, хто сам називав себе Степовим вовком, і слідують короткі спогади видавця, пов'язані з цією людиною, "Записки Гаррі Галлера", куди входить "Трактат про Степового вовка", і фантасмагорії магічного театру.
Роман "Степовий вовк" Гессе – це, по визначенню автора, соната в прозі, в якій музиці відведена значна роль; це сповідь буржуазного інтелігента, що намагається подолати хворобу і знайти вихід з духовної кризи. Як і "Чарівна гора" Т. Манна, "Степовий вовк" – дослідження хвороби епохи, хвороби покоління. А хвороба ця – в розриві між спогляданням і дією, між життям духовним і практичним. Європі доведеться розплатитися за цю хворобу і безтурботність, про яку в романі говорить та, що навчала героя танцям Герміна: "Вожді завзято і успішно працюють на нову війну, а ми тим часом танцюємо фокстрот, заробляємо гроші та їмо шоколадки". Більшість людей не хоче думати і брати на себе відповідальність, вони народжені, щоб жити, а "презирство до роздуму на догоду молодецькій дії", писав Гессе, "веде до схиляння перед пустою динамікою" – до Адольфу і Беніто, тобто до Гітлера й Муссоліні. "Здатністю думати людина володіє лише в невеликій мірі, і навіть сама духовна і сама освічена людина бачить світ і себе самого завжди крізь окуляри дуже наївних, спрощених, брехливих формул – і особливо себе самого!" – таким чином, аналітична психологія Гессе виходила до точних узагальнень, що допомагають зрозуміти трагедію людини і людства, що особливо загострилася в XX столітті [18, 197].
Пошуки безкорисливої духовності і гармонійної особистості в "Степовому вовкові" привели всього лише до втечі від протиріч "я" і мук буття: "атракціони магічного театру" за допомогою медитації дарували лише тимчасовий вихід так само, як і анархічний бунт в епізоді розстрілу автомобілів; фантастична війна між людьми і машинами приносила лише коротку надію на вихід. Цьому "романтичному антикапіталізму" Гессе протиставляв інший вихід, запропонований в романові "Деміан" (1919) не приймаючи цей світ, спробувати жити в ньому "суверенно"; затверджувати себе і свої цінності, навіть якщо залишаєшся "самотнім серед холодного простору...; не треба бути ні революціонером, ні зразком, ні мучеником". Близька до ніцшеанської надлюдини, ця позиція, якою слідує вільний і самотній Макс Деміан, поступово приводить Гессе до ідеї про "духовну еліту", розпиляного прошарку суспільства, чужого його приземленим цінностям, який культивує свої – піднесені. У романі "Паломництво в країну Сходу" (1932) це члени таємного союзу однодумців, швидше уявного, ніж реального, якого складають персонажі з різних книг Гессе, його сучасники, а також відомі літературні герої і письменники: Дон Кіхот і Генріх фон Офтердінген, Гофман і Брентано. Вони – прообраз інтелектуальної еліти, охоронниці добрих традицій, краси і справжньої духовності, яка складе основу філософських пошуків Гессе в романі "Гра в бісер" [18, 198].
У романі "Гра в бісер" представлений ще один варіант паломництва – в деяку країну Касталію, елітарну республіку по типу середньовічних монастирів, в деяке майбутнє – в XXIII століття, про що оповідає історик, мешкаючий на рубежі XXIV-XXV століть, а підзаголовок свідчить: "Досвід життєпису магістра Гри Йозефа Кнехта з додатком творів, що залишилися від нього". Чергова філософема Гессе, залишаючись філософським романом, приймає жанрові контури то філософської утопії, то роману-біографії, що наближається до агіографії (життєпису святих), то роману виховання. Це і філософський трактат про духовне життя Європи, що імітує наукові тексти з латинськими цитатами.
Гра в бісер, прийом або символ, значення якого розкривається протягом усього об'ємного роману, – надбання винятково Касталії. Професійна забава математиків, філологів і музикантів, ця гра зачаровувала все більше і більше людей духу і стала втіленням духовності і артистизму, витонченим культом, близьким до медитації способом виховання розуму, свого роду тим же магічним театром. (Пригадаємо грандіозні річні ігри-спектаклі, цей ритуал Касталії, що розігруються за музичними і математичними правилами, майже рівнозначні богослужінню, "хоч від якої б то не було власній теології Гра втримувалася".) Це, нарешті, універсальний спосіб вціліти в оточенні "недуховних сил" і сама відірвана від життя дисципліна. Касталійці байдужі до матеріальних вигод і захищають від них духовність; прагнення до істини для них – вищий догмат; вони не повинні ставати політиками, хоч при необхідності повинні "жертвувати собою, але ні в якому разі не вірністю духу". "Дух, – читаємо в романі, – благотворний і благородний тільки в покорі істині: як тільки він зрадить їй, як тільки перестане благоговіти перед нею, зробиться продажним і поступливим, він стає потенційним бісівством, набагато гіршим, ніж тваринне, інстинктивне звірство, яке все-таки ще зберігає щось від невинності природи" [18, 199].
Гессе усвідомлює абстрагованість позачасового світу Гри, він далекий від думки представити її як вихід і тому вводить образ опонента Гри – Дезіньйорі, політичного письменника, друга Кнехта і його опонента. Опонент нагадує про інший світ – мирі стражденних, які борються за хліб насущний, докоряє фанатиків Гри в убиванні часу, легкодухості і благополуччі. Гессе не пропонує готове розв'язання грандіозної проблеми. Подібно вченому, він перевіряє один з можливих шляхів. Антивоєнна позиція Гессе, те, що він не ухилявся від проблем часу, від загрози, яку ніс Європі фашизм, прийняла форму інтелектуального роману, в якому поставлена проблема порятунку духовної культури і людства. В одному з варіантів фіналу "Гри в бісер" Гессе приводить Касталію в зіткнення з диктатурою, яка спробувала підпорядкувати елітарний Орден вибраних служителів Духа. Магістр режисирує Гру таким чином, що в ній перемагає Дух. Джерело сил касталійських майстрів гри – в невичерпній скарбниці світової культури, охоронниці духу і гуманістичних цінностей, віра в які не покидала письменника в похмурі роки фашизації Європи і війни.
Багато що в образі Касталії визначене інтересом Гессе до східних цивілізацій і релігійних вчень Китаю і Індії, які він, як син місіонера, що служив в Індії, знав з дитинства. Інтерес до них ріднить Гессе з інтелігенцією другої половини століття, що шукає вихід в дзен-буддизмі, а також з молодіжними рухами, що намагаються виритися з світу споживацтва до духовності і нерідко вдається до рецептів Степового вовка.
Отже, творчість Германа Гессе є зразком поєднання літературного таланту з філософським мисленням, що простежується на всьому його творчому шляху.

Розділ 2. Образ світу в романі Германа Гессе "Гра в бісер"
У кінці 1930 року, тобто за два з невеликим роки до приходу Гітлера до влади, Гессе почав працювати над романом "Гра в бісер". Ситуацію в Німеччині він розцінював похмуро і, як стало ясно через короткий термін, прозорливо. Не вірячи в здатність веймарської демократії зупинити фашизм, він відповів в 1931 році відмовою на пропозицію стати дійсним членом Прусської академії мистецтв: участь письменника в суспільному житті цієї "хиткої і похмурої" держави здавалася йому безперспективним. У березні 1931 р. він писав сестрі Аделі: "Якщо Гітлер прийде до влади, ми, звичайно, остаточно втратимо все – не тільки гроші і безпеку, але все – і духовно, морально" [3, 10].
Проводячи свої дні в Монтаньйолі – відокремленому містечку Швейцарії, в довічно наданому йому шанувальником і другом будинку, Гессе зберігав, як свідчив сучасник, "майже почуттєві" зв'язки з Німеччиною. Враження приносили йому не тільки листи з Німеччини, багато з яких жахали його, але і сотні емігрантів, про чиє улаштування, мінімальне забезпечення і саме право на життя в Швейцарії Гессе невпинно клопотався, майже позбавивши себе часу і сил для творчої роботи.
У ці роки, коли серед мільйонів жертв фашизму загинули в концтаборі родичі його дружини, коли трагічно обірвалося життя його брата Ганса і все навколо, здавалося, готове було звалитися під натиском варварства, Гессе писав "радісно-таємничу книгу про гру в бісер" (Томас Манн) [3, 10].
Що стосується таємничості, то, як зможе пересвідчитися читач, таємничий вже сам предмет книги. Дія роману віднесена в далеке майбутнє, на сотні років уперед від сучасності, віку світових воєн і катастрофічних потрясінь, "епохи духовної розхлябаності і безсовісності". На розвалині цієї епохи з невисихаючою потребою духу існувати і відроджуватися виникає гра в бісер – спочатку проста і примітивна, що потім все більш ускладнювалася і, що зрештою перетворилася у витончене співвіднесення структур і формул, витягнутих з різних наук і мистецтв, в збагнення загального знаменника і спільної мови культури. Центром Гри стає республіка духу – Касталія, – покликана зберегти в недоторканості інтелектуальну чесність і накопичені людством духовні багатства. Республіка передбачає у своїх громадян володіння не тільки навичками Гри, але і споглядальною зосередженістю, медитацією. Обов'язковою умовою життя касталійців є відмова від власності, сім'ї, аскетизм і зневага до комфорту – така плата за готовність світу містити республіку вчених, що прийняли до того ж обітницю не розвивати, а лише зберігати, заглиблювати, класифікувати мистецтва і науки, бо, як тут вважають, всякий розвиток, а тим більше практичне застосування загрожують духу втратою чистоти [3, 10].
2.1. Вічний світ у втіленнях невічних: образ світу в романі Г.Гессе "Гра в бісер"
Художня реальність, створена Германом Гессе, досить своєрідна, несхожа на звичайну дійсність. Г.Гессе, як і М.Пруст, В.Фолкнер, Г.Гарсіа Маркес, створювали власні світи, ті "ірреальні горизонти", про які писав Ортега-і-Гассет, за законами яких і живуть їх герої. Спробуємо визначити ці закони. У "Короткому життєписі" письменник переконує читача: "Реальність – це те, чим ні за яких обставин не треба вдовольнятися, чого ні за яких обставин не треба обожнювати й шанувати, бо вона – випадковість, тобто те, що життя відкинуло від себе" [14, 206-212].
Характеризуючи свій творчий метод, письменник у "Вечорі за письмовим столом" підкреслив, що його книги – не романи в буквальному розумінні цього жанру, а "зображення життєвого шляху душі", тож герой з будь-якого його твору – "міфічна постать у її ставленні до світу і до власного "я". Чи не це змушувало автора-творця прикидатися видавцем, робити вигляд, що нічим зі своїм героєм не пов'язаний? Що це як не шлях саме його душі, суперечливої і двоїстої, до органічної єдності зі світом? [14, 206-212]
Авторами "Гри в бісер" є нібито дві особи: прамайбутній нащадок, невідомий вихованець Касталії, та Йозеф Кнехт, Магістр Гри, предок по відношенню до свого біографа. Гессе відмежувався від авторства: "Видав Герман Гессе". Щодо цього Д.Затонський зауважив: "Це давній, як світ, літературний засіб. Але він здатен виконувати й зовсім нові функції. На відміну від "Степового вовка" видавець "Гри в бісер" – не персонаж, не якась особа. Його значення негативне, і полягає воно в тому, щоб наголосити: створив це не я, а хтось інший – вигаданий, фіктивний автор, який приписує собі весь текст і відповідно стилізує його" [14, 206-212].
Традиційний прийом надання більшої достовірності художній реальності у Гессе-містифікатора стає парадоксом: одночасно доводяться правильність і хибність касталійського способу життя. Це калейдоскоп різних, але рівнозначних поглядів, суджень при відсутності однозначного підсумку чи моралізаторства.
Коли ж відбуваються зображені події? В мить, коли ми перегорнули першу сторінку, сучасність перетворилась на далеке минуле, а майбутнє стало існувати сьогодні.
Ми не знайдемо в романі і точної хронології, і це є складовою авторського задуму, бо духовність – поняття позачасове. Але деяку інформацію читач все ж має. В тексті є згадка про півторатисячолітню на той момент історію Ордену бенедиктинців. Як відомо, Бенедикт Нурсійський заснував цей чернечий орден у 530 p. Тому ймовірним часом життя Йозефа Кнехта буде друга половина XXI ст., а його шанувальник пише книгу у XXII ст. чи дещо пізніше [14, 206-212].
"Власні твори Йозефа Кнехта" містять "Вірші школяра і студента" (минуле для біографа, сучасне для Кнехта, майбутнє для читача) та три життєписи, часове визначення яких складніше, бо як духовні автобіографії вони екстраполюються до часу їхнього написання. Дія "Заклинача дощу" триває, як загально визначив автор-Кнехт, у добу матріархату, "не одне тисячоліття тому, коли на світі панували жінки", "Сповідника" – "за тих часів, коли ще був живий святий Іларіон" (291-372). Час "Індійського життєпису" можна встановити за іменем брахмана Васу-деви (середина І ст. до н.е.), але це формальна прив'язка до конкретної епохи, бо і час, і події тут найбільш міфологізовано. Герої виявляються вже вкотре реінкарнованими у світовому кругообігу під новими іменами, в інших тілах. "А образові Праваті з мертвим сином на колінах Гессе явно надає рис архетипу Великої Матері... яка знов і знов народжує свою Дитину, душить її в своїх смертоносних обіймах і застигає в сльозах над її мертвим тілом", – пише С.Аверінцев у своїх коментарях до роману [14, 206-212].
Час у романі умовний, бо Гессе мислить категоріями вічності. Але часові, наприклад, у "Індійському життєписі" властива міфологічна циклічність. Життя Даси існує у трьох варіантах: життя принца-пастуха (ще одна міфологема), життя Даси-володаря, життя служника у йога. Все це триває якусь мить, схоже на сон, а може і сон, бо "все це було Ніщо, не Ніщо, а майя", тобто ілюзія життя, міф, як це трактується в індійській міфології. Майя – "щось дитинне, кумедне, якесь видовисько, ілюзія, ніщо в барвистій оболонці, мильна бульбашка, щось таке, з чого не гріх посміятися, що можна зневажати, але ні в якому разі не слід трактувати як щось варте уваги". Тому для Даси в мить біля джерела все змістилося, "довгі роки, сповнені подій, стислися в секунди, те, що тільки-но здавалося суворою дійсністю, виявилося сном" [14, 206-212]. Чверть години, рівна людському віку... Про це ж "Мильні бульбашки":
Але і той старий, і хлопчик, і студент –
Всі творять з однієї піни
Ніщо, дрібничку, мрію, сентимент, –
Однак і в ній, хоч на єдиний мент,
А вічне світло спалахне і згине [14, 206-212].
Тріада сивого мудреця, доскіпливого юнака і грайливої дитини є вічним символом життєвої зміни поколінь, руху вперед, невпинної світозміни.
Дія роману відбувається у конкретних містечках Берольфінген, Ешгольц, Вальдцель, але Гессе визначив місце і час дії як "не країна чи якесь географічне поняття, а батьківщина і молодість душі, те, що є всюди й ніде, тотожність всіх часів". Тому визначимо їх як етапи розвитку героя чи іспити, котрі він, як Жульен Сорель, має здавати самому собі.
У романі має місце композиційний принцип "триєдиності". Йозеф Кнехт має трьох двійників-антагоністів: отця Якоба, Десиньйорі та Тегуляріуса. Книга складається з трьох частин: "Вступ", "Життєпис", "Власні твори". Життєписів також три. Гессе задумав і почав писати четвертий, де Кнехт мав бути швабським теологом, але роботи чомусь не завершив, до книги не включив і за життя цей текст не видавався. У книзі відчутне захоплення письменника східною філософією, особливо давньокитайською, де число ТРИ мало особливе значення [14, 206-212].
Одна з головних тем роману – непізнаність світу через його мінливість, чи, як сказано у вірші "Сон", "невічних істин вічні видозміни". А час-архіварій невпинно стирає, пише і знову стирає назви книг з відповідями на всі запитання. Хто розуміє оту невпинну мінливість – це йог у "Індійському життєписі" та Старший Брат з Бамбукового гаю у історії Магістра Гри. Не дивно, що Даса тягнеться до йога, а Кнехт – до Старшого Брата, який сказав Йозефу: "Насадити в цьому світі гарний бамбуковий гайок ще можна. Але чи вдасться помістити світ у той свій гайок, я щось не дуже вірю". Кнехту не вдалось помістити макрокосм світу у мікрокосм Касталії, тож він побачив єдиний вихід не у розвитку еліти, а у розширенні гайка духовності до розмірів усього світу. У листі до Колегії він підкреслює, що "скромна, відповідальна, тяжка праця в школі – найважливіша і найголовніша частина нашого завдання". Тому, на його думку, було б помилкою з боку Колегії вважати його формальний вихід з Ордену дезертирством, зрадою. Навпаки, герой піднімається на вищий духовний рівень [14, 206-212].
Мотив межі, порогу, щабля, сходини, які слід переступити, провідний у книзі, бо він визначає долю головного героя. Останньою межею, що судилось її переступити Кнехту, була віддаленість від реального життя. Служник духовності йде слугувати їй там, де це найбільш потрібно, до того, кому він найбільш потрібен – до дитини, тобто майбутнього. Бо Педагогічна Провінція з духовної столиці через свою кастову замкненість поступово еволюціонує до духовної провінції, і цей процес не зупинити нікому, не зупинити руїну, видіння якої зафіксоване у поезії "Останній гравець у бісер":

А навкруги – руйновище країни,


Повзучий плющ повився на руїни,
Гуде бджола. I над добром і злом
Лунає лиш приглушений псалом [14, 206-212].
Утопічний соціальний устрій Касталії, де розум завжди знаходить визнання і винагороду, посідає належне місце у житті, виглядає контрастно на фоні "фейлетонної доби" з її відчуженням людини, нездатності до взаєморозуміння, усвідомленням духовного та історичного розвитку як глухого кута і сприймається як безтурботне життя. Насправді турбот у Касталії не менше, ніжу "вільному" суспільстві, тільки невідомий літописець чи то їх не бачить, чи то свідомо приховує. Проривається завіса ідилії одразу ж, у першому розділі, в роздумах Магістра Музики: "Як тяжко, що не можна навести в цьому світі остаточний лад, назавжди позбутися давно відомих помилок! Що знов і знов доводиться боротися з тими самими хибами, виполювати той самий бур'ян! Талант без моральної основи, віртуозність без почуття свого місця в ієрархії, те, що колись, у фейле­тонну добу, панувало в музичному житті, а в добу музичного відродження було викорчуване й переборене, – все те знов зеленіло й пускало пагони" [14, 206 212].
Далі ідилічна картина врівноважується критичним поглядом Десиньйорі. А лист Кнехта до Колегії остаточно руйнує замилування нібито безпроблемністю касталійського способу життя, такого вразливого у зіткненні із зовнішнім світом. Чи багато буде охочих до культивування власної духовності, коли "кількість елітарних шкіл буде зменшена, фонди на утримання і розширення бібліотек та колекцій скорочені, а потім і зовсім скасовані, наше харчування погіршиться, одяг нам перестануть поновлювати, проте всі головні дисципліни нашої universitas litterarum збережуть?" – це запитання Кнехта зовсім у дусі нашого часу [14, 206-212].
Принципова конфліктність стосунків між ізольованою країною інтелектуалів – Педагогічною Провінцією – і навколишнім світом – то є стрижень, навколо якого вибудовується і обертається художній світ роману від побожного життєпису Магістра Гри до його "власних" варіацій на тему особистого духовного існування у часі і просторі. Якщо гравці в бісер живуть у "тіні" світлих часів, святих для них, то при всій значущості їхнього існування воно теж не більше як гра, що виходить у реальний світ.
2.2. Музика в романі Г. Гессе "Гра в бісер"
Форма роману Г. Гессе своєрідна. В її основі – діалогічність та відкритість. Це досягається великою мірою з допомогою використання засобів музичної виразності. Роман Г. Гессе як відкрита структура обов'язково вимагає співтворчості читача, співучасті, що буває найчастіше при виконанні музики. Всі слухають одну і ту ж симфонію, але у кожному вона відлунює чимось іншим. Музика передбачає постійну наявність суб'єкта. Інтелектуальний роман Г. Гессе суб'єктивний. В центрі – складний процес становлення (що є традиційним для німецького роману), філософськи і соціально поглиблений, він є рушієм сюжету і спричиняється в свою чергу до незавершеності і відкритості тексту. Це своєрідна схема "перетворення", рух від недосконалої людини до досконалої, від "зовнішньої" до "внутрішньої". Попри те, що автор зосереджується на одному житті, за сприянням музики таке зображення індивідуального виявляє психологічні структури, що далеко виходять за межі специфічного окремого випадку, так що стають дієвими і для інших. Г. Гессе розглядає людину як істоту складну і суперечливу. З одного боку, це істота реальна, зі всіма слабостями, а з іншого – закладена в цій же істоті потенційна, досконала особистість. Однак, романи Г. Гессе спрямовані до певної єдності, орієнтовані на певну ціль, яка не досягається, але виявляється у вигляді певної ідеї. Ця ідея функціонує на першому плані тексту, так що перетворюється на своєрідний центр роману. Внаслідок цього основою образу героя є не риси дійсності, а їх значення для його самосвідомості. Така структура роману призводить до відходу на задній план власне подій і висування на перший – внутрішнього тексту (філософського). Об'єктом зображення є не різноманітний світ, а сфера "магічної дійсності", за Г. Гессе: зосередження на реаліях духовного життя. Як відмічає Р.Каралашвілі, щоб стало можливим втілення "магічної дійсності" у формі роману, необхідно відмежувати її від зовнішніх, немагічних подій, необхідно в самому романі створити деякий замкнений простір, на який би проектувалися духовні процеси, набуваючи тут наочного образу подій. Ця необхідність зумовила перетворення реально-побутового плану в книгах Г. Гессе в реалії і символи магічної дійсності" [17, 156-160], а також перенесення місця дії в далеке минуле чи майбутнє, або створення автономного простору всередині сучасної дійсності. Ці тенденції ведуть до герметизації романної форми [17, 156-160]. Вважають, що початок "герметичному роману" дав Т. Манн, назвавши "Чарівну гору" "герметичною історією". Якщо взяти до уваги центральний у романах Г. Гессе процес "перетворення" (що характерний і для романів Г. Броха, Т. Манна, Ф. Кафки, X. фон Додерера), то герметизм слід розуміти в "алхімічному", як вважає сам Г. Гессе, частково психоаналітичному змісті. Алхімічність Т. Манн розумів як очищення, транссубстанцію матерії у дещо вище, тобто підвищення шляхом внутрішнього впливу, магічної педагогіки" [17, 156-160]. Г. Гессе вбачав в алхімічних дослідах проекцію процесу індивідуалізації, кінцевою метою якої є просування людини до центру, до таємничого джерела психічного буття – Самості. Письменник охоче користується герметичною символікою [17, 156-160].
Отже, Касталія в романі "Гра в бісер" служить для автора сценою, де розігрується внутрішня драма, зображується життя, орієнтоване на трансцедентальну ціль. І важливим є те, що Г. Гессе виходить за межі чисто емпіричних можливостей удосконалення людини, що зближує його з романтиками, ціль знаходиться за межами безпосереднього досвіду. Необхідні певні чинники, що сприятимуть переборенню меж реального і ірреального, дійсності і світу Духу. Традиційно серед таких чинників перебуває музика.
Інтелектуалізована музика. Одним із засобів герметизації тексту у Г. Гессе є музика. Зокрема в романі "Гра в бісер" вона відіграє особливу роль і використовується як символ єдності. Музика є джерелом процесу "перетворення", вона демонструє складність цього процесу, вона унаочнює зв'язки людини і оточуючої дійсності, вона є свідком протистояння Духу і реальності, вона є абсолютом. Єдиним, Самістю. Письменник намагається нагадати сучасній людині, сучасному дисгармонійному світу, який не знаходить заспокоєння в самому собі, про ідею єдності з допомогою тематизації музики, її інтелектуалізації, а також використання синтезованої оповідної структури.
Музика втілює для Г. Гессе ідею гармонії. Духовні надбання цивілізації є ніби протилежним полюсом стосовно беззмістовної суєтності навколишнього життя. Музика – це втілений порядок, вищий символ всього, гідного поклоніння, всього, до чого варто прагнути. І якщо, вважає письменник, музика і не в силах зробити людину кращою і сильнішою, то вона нагадує про світло, про ідею порядку, гармонії, "змісту в хаосі". Ідея інтеграції лежить і в основі розвитку Гри в бісер, найпродуктивнішим стає синтез музики і математики. Внаслідок Гра стає більш еластичною, і завдяки цьому стає можливим поєднання результатів інших наук, що приводить до примирення наук із мистецтвом і навіть з релігією [17, 156-160].
Отож, душею Гри є музика, до того ж європейська та китайська. Класична європейська музика надає Грі трагічного, але водночас сміливого і світлого звучання. Таємниця цієї музики в тому, що вона втілює дух, гармонію, чуттєву динаміку, "доброчесність", чим і протистоїть "музиці занепаду", яка спричиняється до меланхолії. Вона втішає, дає творчу енергію, настроює багатьох на один лад і ритм.
Китайська музика наближає Гру в бісер до основ буття. В стародавньому Китаї вважалось, що корені музики походять з Тао, що містить "Інь" та "Янь", що пронизують все. До того ж музика – душа народу. Якщо музика підкоряється вищим законам Тао, то у світі панує гармонія, пристрасті також перебувають на шляху до самозадоволення, домінує справедливість. За Конфуцієм, музика є найвищою мірою моралі. Хто пізнав суть музики, тому відкрився шлях до Тао, світового змісту. Саме з допомогою музики Гра в бісер досягла єдності. "Вона означала витончену, символічну форму пошуків досконалості, високу алхімію, наближення до єдиного в собі над усією безліччю образів сущого духу, отже, до бога" [17, 156-160]. З допомогою музики Гра в бісер залишає область реального і вступає в простір метафізичного і містичного. Містком між двома світами є медитація, яка є ідеограмою повернення від виродження до чистого знаку інтелектуальності, це забезпечення шляху від різноманітності до єдності, до праджерела всього сущого.
Г. Гессе говорить про соціальну сутність музики. Музика, каже письменник, "вбирає в себе ознаки часу: тривоги і фальш доби, брак енергії та величі, мертвотна механізація життя, безвір'я, неоригінальність мистецтва" [17, 156-160]. Якщо держави занепадають, то і музика перестає бути радісною. "Тому, чим галасливіша музика, тим сумовитіші стають люди, тим більша загроза нависає над державою" [17, 156-160]. Найвища цінність музики – це ясність.
Єдиний шлях протистояти розпаду, культивувати ясність – це створення Касталії, Ордену духовної еліти. Касталія досягла високого рівня науки та духовності, але виявилось, що її позиції дуже слабкі. Вона потребує доповнення. Це свого роду духовна надбудова, яка потребує підҳрунтя. З цієї точки зору педагогічна провінція непродуктивна. Ідеальний світ стає відносним. Але мудрість, яку втілює музика, спрямована не на Касталію, а на Єдність, яка є абсолютною, але двополярною. Це стосується і Гри в бісер.
Музика в структурі героя. Своєрідна форма роману вимагає і своєрідного героя. Йозеф Кнехт не є східним мудрецем, як Сідхарта, не е людиною, яка охоплена, сумнівами, як Гаррі Галлер, він – "мудрий Фауст", продукт високої духовної організації під знаком споглядальності та духовної дисципліни. Він – людина науки, аналізу, вимірів. Він – позбавлений нудьги та неспокою. Дві віхи є на його шляху – "професіоналізм" та "пробудження". Герої, які його оточують, кожен по-своєму, вносять щось у його "перетворення". Професійність приводить Кнехта до Ордену і на посаду Магістра Гри, тоді як "пробудження" знову звільняє його від досягнутого на шляху до "професійності". Кнехт стає посередником між світом ідей та подій. Це і є початком "пробудження". Касталія та Гра перестають бути для нього абсолютними, а натомість релятивуються. Окрема людина, – вважає Г. Гессе, – лише спроба, рух у певному напрямку, а прямувати треба до центру [17, 156 160]. Саме музика спричинилась до того, що Кнехт пережив акт покликання, йому відкрився ідеальний світ, між ним та світом з'явились нові дисонанси і нова гармонія. Музика пробудила в його душі процес віддалення і усамітнення, необхідний для "перетворень", що чекали на Кнехта. Музика повернула його із сфери духу до реальності, бо, як сказав його наставник, магістр музики, "істину треба переживати, а не викласти" [17, 156-160].
Магістр музики випромінює спокій і мир. Він справжній мудрець, він самозречений і йому чуже прагнення. Він є персоніфікацією музики в романі.
Якщо у музики є сенс, вважає Г. Гессе, то він пояснень не потребує. Найважливішими є переходи, "перетворення", підвищення, тобто безпосередній шлях до найбільшої таємниці світу, "де між коливанням туди і назад, між тією миттю, коли набирається в груди повітря, і тією, коли воно виходить з грудей, між небом і землею, між Інь і Янь, вічно відбувається священнодійство" [17, 156-160].
Попри прагнення Г. Гессе наблизитись до Єдності, йому не вдалось знищити прірву між Буттям та Духом. Ця суперечність є ознакою тексту. Зосередженість лише на духовних проблемах Г. Гессе порівнює з рослиною, що змарнувала всі свої соки на гіпертрофований ріст, а спроби виправити становище – зі спробами зрізати ту рослину при самому корені. Можна продовжити цю думку словами Ф. Гельдерліна: хто лише вдихає аромат вирощеної мною квітки, ще її не знає, а той, хто зірве її лише для того, щоб чогось навчитись, теж її не пізнає.
2.3. Конфлікт протилежностей в романі Г. Гессе "Гра в бісер"
Герметизація при застосуванні до художнього твору розуміється як створення в структурі твору такого обмеженого від історичної дійсності позачасового (замкнутого) епічного простору, який міг би служити автору місцем для накладання власної моделі світу, став би експериментальною лабораторією, сценою, де він міг би розіграти власну душевну драму. У Гессе це ще, насамперед, місце, сприятливе для олюднення людини до найвищого рівня розуміння цього слова, очищення і облагородження, абсолютизація людини, місце, де можна вийти з рамок чисто емпіричних можливостей людського удосконалення. В романі "Гра в бісер" таким автономним простором є Касталія. Але коли ми зосередимо увагу тільки на "касталійській" стороні твору, ми обов'язково втратимо суть роману.
Касталія і Орден – штучно утворена, селекціонована спільнота, що поставила собі мету турбуватись про чистоту духу, охороняти духовний фундамент суспільства. Таке втілення чистої духовності, без сумніву, необхідне світу, тим і пояснюється існування такої спільноти. Проте Касталія з часом виявляє тенденцію до повного відриву від світу, до самоізоляції, не враховуючи при цьому, що вона є лише одним полюсом дійсності. Життя потребує духовності – інакше йому загрожує перетворення в хаос, панування грубих первинно-елементарних біологічних сил. Але ж і дух, не підживлюючися життям, в самозакоханості неминуче загине сам у собі. В крайніх своїх точках дух і життя стоять в опозиції. Причому протиріччя між ними вирішуються не на користь тієї чи іншої сторони, а в дусі їх нерозривної єдності, в боротьбі і єдності двох протилежностей. Цю обставину і необхідно пам'ятати, коли ми хочемо адекватно пізнати концепцію роману Гессе [16, 161-166].
Загальною формулою, що визначає своєрідність гессівського світогляду, єдиним принципом, якому підпорядкований весь космос його роману, є ідея полярності, що проникає в найдрібніші деталі художньої структури і є визначальною в характері дійсності роману. На безперервне двоголосся як основний принцип побудови художнього світу у Гессе звертає увагу Затонський. Каралашвілі вказує на біполярне мислення Гессе.
Інтерес Гессе до діалектики і її законів виходить із інтенсивних студій над древньокитайськими та древньоіндійськими джерелами. Сприйняття світу як Божественної Єдності у древньокитайській філософії відоме: першоматерія породжує дві полярні субстанціональні сили – Інь і Ян, взаємодія яких визначає всі * зміни і переміни" в світі. Інь позначає жіноче, пасивне, всеприймаюче начало, тобто темний, важкий, підлеглий, негативний принцип. Ян у тій же єдності полярностей виступає як позитивний, активний, панівний, чоловічий принцип. Але цей дієвий принцип згинув би в самому собі, якщо би в нього не було об'єкта, на який би він діяв. Звідси: протилежні полюси єдності немислимі один без другого, а їх чергування визначає ритм Всесвіту. Гармонійна взаємодія Інь і Янь – універсальний закон буття, який повинен був стати і законом думки [16, 161-166].
В лаоській літературі: лише сукупність протилежних точок зору можуть пізнати істину її вічно пульсуючої полярності. Діалектику знаходимо в древньоіндійських міфах про Шиву і Вішну.
Сприйняття дійсності в окремій категорії без взаємозумовленості іншої породжує свідомість дисгармонії світу і почуття трагічності людського існування. Це почуття роздвоєності, "розірваності" буття має багату європейську традицію (ідеалізм і дистильована духовність Гельдерліна, крайній біоцентризм Ніцше). Дуже плодотворною виявилась для Гессе ідея індивідуалізації як внутрішньої драми Юнга. За Юнгом, цілісність людської психіки визначає "Самість". Юнг характеризує "Самість" як абсолютний парадокс: "Самість" є та тотальна особистість, якою ми і є насправді, вона охоплює як весь обсяг нашого свідомого, так і безсвідомого життя. Порушення динамічних стосунків між полярними сферами психіки може відбутись тоді, коли одна з них почне ігнорувати іншу, тобто коли людина буде ототожнювати себе з однією стороною свого єства, заперечуючи іншу. І незалежно від того, чи це буде перевага надмірної чуттєвості, чи надмірного аскетизму – конфлікт відбудеться. Крім того, цей конфлікт буде спроектований і назовні, тому в значній мірі визначить той "образ світу", який створить собі ця людина. Ю. Лотман, говорячи про двоїсту природу художньої моделі, підкреслював, що вона, "відображаючи окрему подію, одночасно відображає і всю картину світу, розказуючи про трагічну долю героїні – оповідає про трагічність світу в цілому". Внаслідок конфлікту – дисгармонія, нерозуміння, абсурдність світу в свідомості людини. Тому встановити гармонію в світі можна тільки, встановивши гармонію в собі, досягнувши тієї психічної цілісності, яка гарантує збалансованість протилежних сфер психічного механізму свідомості і безсвідомого, Інь і Янь. Збалансованість двох систем психічного, їх гармонійна взаємодія і є тією ідеальною ціллю, до якої, за Юнгом, повинна прагнути людина. Звідси ідея ступенів внутрішнього удосконалення людини [16, 161 166].
Процес встановлення цілісності розуміється як свого роду переоцінка цінностей – те, що до цього часу визнавалось істиною, повинне тепер виявити свою хибність і недостатність, а те, що заперечувалось – свою обов'язковість і необхідність. Але, за Юнгом, мова йде про збереження попередніх цінностей разом з прийняттям їх протилежностей. Магістр Музики повчає Кнехта: "наш обов'язок – правильно розпізнати протиріччя, по-перше, як протиріччя, а по-друге, як полюси деякої єдності" [16, 161-166].
Всіх героїв Гессе життя розгойдує між двома полюсами буття, і це відбивається на всьому космосі роману, складається враження протиріч, рухливості, постійної двозначності подій у романі. Всі герої без винятку відчувають на собі безперервно пульсуючу полярність і відносність істини. Ця полярність пронизує весь світ роману, що організований у Гессе навколо героя і його життєвого шляху. Вона проникає в найдрібніші деталі художньої структури, визначає характер викладу матеріалу, встановлює зв'язок між контрастними темами. Твір переповнений антонімічними парами: гра – життя, Касталія – решта світу, еліта – народ, ідеал – дійсність, існування – війна, батьківщина – людство, завтра – вчора, розум – серце, аристократія духу – аристократія крові, життя споглядальне – життя активне і т.д., причому в кожному з цих понять є своя діалектика: за словами Кнехта, "гра в бісер" – найпрекрасніша і найшкідливіша, багатство і непотріб [16, 161-166].
Ідея полярності найбільше виявляється на моделюванні визначального елемента цього твору – головного героя. Полярність виявляється в душі героя, в нерозривному зв'язку з тими внутрішніми процесами, які в романі Гессе стають основним об'єктом зображення, Можна зауважити, що в "Грі в бісер" думка про полярну протилежність двох начал охоплює тільки духовну сферу і майже повністю ігнорує область материнського, діонісівського, чуттєву і еротичну сторону існування. Розвиток Кнехта проходить в одному напрямку – це поступове ступеневе піднімання до висот найчистішої духовності. Але, з іншого боку тема чуттєвості постійно прослуховується в розповідях про захоплення молодого Кнехта музикою, в дружбі з Дезіньйорі, у фіналі роману і в трьох життєписах Йозефа Кнехта. Тому не дивно, що це відбилось і на заголовка роману: "...з додатком особистих його творів". Тим самим автор підключає до заголовку і той інший, протилежний духовному началу полюс, якого так бракує стерильному і односторонньому світові Касталії. Ім'я Кнехта виходить якраз між цими двома полюсами, що вже свідчить про те, що саме в ньому повинно пройти гармонійне проникнення і примирення цих протилежних сторін. Як і всі герої. Кнехт прагне до внутрішньої повноти, до гармонії, рівноваги душевних сил. Проте у всіх, крім Кнехта, це устремління не є здійсненним. Лиш на мить торкаються полюси, а потім одна з чаш переважує і проголошує торжество духу чи природи, порядку чи бунту, споглядання чи активності. Причина цього: для героїв існує тільки "Я" в своїх стражданнях і внутрішніх проблемах. Тому вони такі самотні і не можуть досягти рівноваги. Самотність – плата за їх право диференціації, розвитку індивідуальності. Але "перебір" призводив людину до ізольованості, до відриву від суспільства. Саме тому автор все частіше підкреслює значимість іншого полюсу – необхідність для індивіда суспільства, зв'язку з іншими людьми. Кнехт бачить Тито як іншу людину, його "Я" бачить "Ти" і переступає через себе. Прийшовши із "світу" і збагатившись духовно в Касталії, Кнехт знову повертається у "світ". Коло замкнулось. Кнехт проходить усі ступені гессівського "олюднення". "Прорив" у світ – закономірний ступінь . За Гессе, людина спочатку – об'єкт виховання, потім починає вчити сама, тобто стає суб'єктом. І смерть Кнехта не перериває цей процес виховання, а тим самим виконує його. Ще одна тотожність: герой-жертва. Зрозуміло, щоб зрівноважити внутрішні сили, треба прикласти чимало зусиль і, напевне, саме свідома жертовність виявляється тією чашею, що врівноважує чашу попереднього життя Йозефа Кнехта. Смисл всієї культури, всього життя, всіх діянь і страждань Кнехт бачить в основному принципі класичного мистецтва: "Основні риси класичної музики: знання про трагізм людського буття, прийняття людського ідеалу, мужність і ясність!" Людина недосконала і повна протиріч, але ціллю її життя повинне бути вічне устремління до центру, до пошуків центральної ланки в ланцюзі закономірностей світу: "Кожний з нас – тільки людина, тільки спроба, тільки перехід. Переходити ж належить туди, де є досконалість, потрібно прагнути до центру, а не до периферії". Хоча зрозуміло, що потрапити до того центру можна тільки в ідеалі. В умовах сучасного йому світу Гессе не бачив можливості здійснення своєї мрії про гармонійне співіснування особистості і суспільства, окремого індивідуума і колективу, тому він і був змушений винести дію в утопічні сфери Касталії всередині сучасної дійсності [16, 161-166].
Ще в 1919 році Гессе писав: "Якщо щось істинне, то може бути істинне і зворотне. Бо всяка істина є крайнє вираження погляду на світ з певного полюсу, а немає полюсу без полюсу протилежного" [16, 161-166]. Тому несподівані переходи від теми до контртеми, від тези до антитези, ритмічне розгойдування маятника романної стихії від одного полюсу до іншого, від однієї істини до протилежної входили в наміри автора і становлять найбільш специфічну рису його художньої майстерності. Зрозуміло, що лише визнання протилежностей є проявами вищої єдності, лиш зведення їх до спільного знаменника, до деякого абсолюту, лиш таке бачення світу здатне вирішити проблему протистояння духу і природи, примирити діонісівськи темний світ первісних пристрастей із аполонівськи світлим світом духу. Ситуація вибору, в якій опиняються герої, безпосередньо відображає індивідуальну проблематику письменника Гессе, і в цьому смислі ми можемо говорити про його творчість, як про дзеркало, що відображує як сильні, так і слабкі сторони того типу мислення і життєвих установок, яких дотримувався письменник.
Отже, в романі "Гра в бісер" автор розкриває особливий, створений ним утопічний світ. В історії Касталії, як і в життєвій історії Кнехта, знаходять відгомони всі ці обертони центрального образу, що поступово розширює свій змістовний об'єм, поки невинне заняття, для якого досить зв'язки бус і знання простих правил, не починає сприйматися як пошук, подолання омертвіння і відчуженості, що запанували в сучасному світі. Гра перетворюється в "сувору школу", яка дійсно доводить свою необхідність "для подальшого існування цивілізації", приреченої на загибель, якщо для всіх, а не тільки для зосереджених гравців в бісер не стане нормою бездоганність, що означає "відмову від всяких переваг і благ, крім духовних".


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconДипломна робота Українська нація в романі П. Куліша «Чорна рада» Зміст Вступ Розділ Проблематика роману П. Куліша «Чорна рада»
Розділ Яскраві виразники українського національного характеру в романі П. Куліша «Чорна рада»
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconЗміст Вступ Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття Розділ ІІ. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років Розділ ІІІ
Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconЗміст розділ сторінками життя І творчості емілі дікінсон 6 розділ особливості поетичного світу е. Дікінсон. 13 Стиль, провідні мотиви І домінуючі настрої в творчості. 13 Унікальність поетичного доробку. 18 Висновки 28 вступ
Не можна беззаперечно говорити про багато явищ світового літературного процесу (наприклад, про англійський роман, американський та...
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconМатеріали для опрацювання художнякультур а
Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття...
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconОбраз прометея у світовій літературі (від античності до ХІХ століття)
Розділ ІІ. Образ Прометея у світовій літературі
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconТема. Образ Айвенго в романі В. Скотта та світовому мистецтві
Ра: розвивати уже зв'язне мовлення, навички виразного читання, дослідницької роботи; вміння узагальнювати матеріал,аргументувати...
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconЗміст вступ 3 Розділ І. Еволюція жанру сюїти в історії фортепіанної музики
Розділ ІІ. Фортепіанна сюїта “Гробниці Куперена” М. Равеля на перетині стильових парадигм музики ХІХ – початку ххст. 16 26
«Образ світу в романі Германа Гессе «Гра в бісер»» зміст вступ. Розділ Герман Гессе – письменник, філософ, мислитель. Розділ Образ світу в романі Германа Гессе \"Гра в бісер\" iconТема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка