Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці»



Скачати 376.89 Kb.
Дата конвертації04.04.2018
Розмір376.89 Kb.


Управління культури і туризму, національностей та релігій облдержадміністрації

Одеська обласна бібліотека для юнацтва

ім. В. В. Маяковського



«Великі і розумні українці»

Методико-бібліографічні матеріали

Одеса – 2015

Управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського
Науково-методичний відділ
«Великі і розумні українці»

Методико-бібліографічні матеріали


Підготувала: Т. М. Петелько,

зав. науково-методичним відділом


Відповідальний за випуск:

О. А. Чоловська


Комп'ютерний набір та оформлення:

Т. Г. Астаф'єва




Пропоновані матеріали бібліотечні працівники можуть використати при підготовці заходів про лауреатів, вихідців з України, які були удостоєні найвищої нагороди - Нобелівської премії: вчених, політичних діячів, письменників… Вони є окрасою нашої країни, інтелектуальною елітою людства, прикладом для молодого покоління.

Видання також буде корисним викладачам, учням та студентам.




Щедра на таланти українська земля подарувала людству рясне сузір'я геніальних учених, винахідників, співаків, поетів та прозаїків. Однак через історичні, нерідко драматичні й трагічні обставини, синам і дочкам нашої благословенної землі доводилося збагачувати скарбницю знань, духовних надбань, перебуваючи за межами рідного краю.

Серед вихідців із нашої землі — особисті лікарі шести президентів США, винахідник Інтернету, командувач військ НАТО в Європі та засновник знаменитої кінокомпанії «Метро-Голдвін-Маєр». У 60-ті роки НАСА керував уродженець Одеси Микола Головін.

Завдяки розрахункам українця Кондратюка-Шаргея американці потрапили на Місяць. Деталізовував його розрахунки, переводив у формули Ігор-Орест Богачевський. А технічним директором космічної програми “Аполлон” (політ на Місяць) був теж українець — Михайло Єремович.

А ви знаєте, хто саме створив Інтернет?! Професор із Каліфорнії Леонард Кляйнрок, чиї батьки походять з України. Свій головний винахід Кляйнрок зробив ще у студентські літа: 1961 року він опублікував у Массачусетському технологічному інституті роботу про передачу інформації не цілісним потоком, а розбитою на пакети. Власне, на пакетній передачі даних побудовані нині весь Інтернет і мобільна телефонія. А 1969 року група студентів Каліфорнійського університету під керуванням Кляйнрока організувала першу в світі комп'ютерну мережу, з'єднавши два обчислювальні комплекси кабелем завдовжки 4,5 метра. Того ж року Кляйнрок через звичайну телефонну мережу передав кілька літер зі свого університету в розміщений за півтисячі кілометрів Стенфордський. Цю подію і прийнято вважати народженням Інтернету.

Наші науковці мають дуже багато найвищих закордонних нагород — це Орден Почесного легіону (Франція), Золота королівська медаль Британського астрономічного товариства та премія Американського астрономічного товариства, Медаль Генрі Дрейпера, Кетрін Бюст, Пулітцерівська премія у галузі журналістики (США) та інші. Георгій Гамов — володар міжнародної премії ЮНЕСКО. На працях цього знаменитого американського фізика-теоретика здобули свій успіх чотири лауреати Нобелівської премії. Уродженець Сімферополя Михайло Міщенко має премію Гоустона від Американського метеорологічного товариства і медаль Національного аерокосмічного агентства США (НАСА).

Українців завжди було багато на командних постах в іноземних арміях. Степан Андруник — бригадний генерал збройних сил Канади, кілька бригадних генералів армії США теж наші — Богдан Крістофер, Орест Когут, Ярополк Гладкий, який свого часу був визнаний одним із найкращих випускників знаменитої військової академії США Вест-Пойнт. І ще дуже багато таких прикладів.

Особистими лікарями шести президентів США поспіль — починаючи з Ейзенхауера, котрий заступив на пост 1953 року, і аж до Картера, чиї повноваження закінчилися 1981-го, — були тільки українці. Ейзенхауера лікував генерал-майор медичної служби Роберт-Вальтер Ткач, а його наступника Кеннеді — генерал Ростислав Зайчук.

Французькі автомобілі “Сітроен” — одні з найбільш знаних у світі автобрендів заснував син одесита Володимира Цитрона.

Високі пости займали і займають українці у політиці. Предки нинішнього віце-прем'єр-міністра уряду Великобританії, лідера Ліберально-демократичної партії Ніка Клегга жили на Полтавщині. Правою рукою “залізної леді” Маргарет Тетчер під час її урядування був українець Стефан Терлецький — депутат парламенту, бізнесмен і меценат, власник футбольного клубу “Кардіфф-cиті”. Заступницею держсекретаря США Кондолізи Райс була українка Пола Добрянскі…

Щодо знаменитих українців у культурі. Серед них — Анджеліна Джолі, чиї предки були словацькими українцями, дід мав прізвище Войтко, а батько ще писався “змішано” — Джолі-Войт. Леонардо Ді Капріо — внук одеситів, з Одещини походять і діди-баби Стівена Спілберга. Загалом українцями за походженням є ціла низка володарів “Оскара”. Наприклад, Гектор Бабенко (Аргентина). Одночасно кілька оскароносців, що походять з України, пройшли через знаменитий фільм “Вестсайдська історія” — батьки Леонарда Берштайна з Рівненщини, оскароносний Юлл Брінер є онуком одеського лікаря Шарія, а справжнє прізвище Наталі Вуд — Захаренко.

Якщо ж зарахувати нам усі здобутки українців у спорті, то ми будемо на 6 місці у світі — після США, Німеччини, Великобританії, Франції та Росії. Скажімо, рекорд гімнастки Лариси Латиніної на Олімпіадах і досі не перевершений — 9 золотих, 5 срібних і 4 бронзові нагороди, гімнаст Борис Шахлін здобув 7 золотих, 4 срібні та 2 бронзові медалі, гімнаст Віктор Чукарін — п'ятиразовий олімпійський чемпіон. Загалом українські спортсмени завоювали понад півтисячі олімпійських медалей!

Усі ці факти з'ясував дослідник Віталій Абліцов. Він ще змолоду збирав інформацію (лише в оригінальних іноземних довідниках) про українців, котрі досягли успіхів у світі. У підсумку — це майже 600 успішних уродженців України. Насамперед він стверджує, що наша земля дала світу сімох лауреатів Нобелівської премії!

Сьогодні вихідці з України розсіяні по всій планеті. Вони змогли реалізувати себе на чужині. Та серце більшості з них було і залишається з Україною.

Знати цих людей — означає сприяти інтеграції України в Європу. Саме це і є головною метою нашого матеріалу, який допоможе бібліотекарям при підготовці низки заходів для юнацтва про українців – лауреатів Нобелівської премії.

До кожного заходу слід підготувати виставку науково-популярної літератури «Нобелівські лауреати — вихідці з України», випустити буклети, плакат-таблицю із зазначенням галузей знань, в яких працювали лауреати, їх досягнень, відкриттів і дат цих відкриттів.

Цикли заходів можна провести під загальною назвою — «Україна – батьківщина плеяди Нобелівських лауреатів» чи «Нашого цвіту – по всьому світу».
Окремі заходи бажано присвятити Іллі Мечникову,Зельману Ваксману, Роальду Гофману, Саймону Кузнецю, Георгію Шарпаку, Шмуелю Йосефу Агнонута іншим. Матеріали можна знайти у монографії Олександра Левченка «Нобелівська інтелектуальна еліта й Україна» (Тернопіль, «Лілея»). Значення цього систематизованого науково-публіцистичного дослідження важко переоцінити.

Звертаємо вашу увагу на серію книг «Бібліотека Нобелівських лауреатів» (видавництво «Фоліо»), присвячену випуску українською мовою творів лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури. Вже вийшло 10 томів. Автори цих книг не є українцями, але вони удостоєні найвищої в світі літературної нагороди, тому про них треба знати, а їх твори — популяризувати серед читачів.

У нагоді стане вебліографічний покажчик «110 років світового визнання», який випустила ЦБС для дітей м. Львова. У ньому міститься інформація про Нобелівську премію, історію її заснування, Нобелівський фонд, Нобелівські комітети, відомості про лауреатів Нобелівської премії в галузі фізики, хімії, медицини і фізіології, економіки, літератури, Нобелівської премії миру. Також ви можете дізнатися про процедуру присудження Нобелівської премії, про критерії відбору претендентів на премію, про жінок-лауреатів Нобелівської премії та про вчених — вихідців з України, які були удостоєні цієї нагороди. Покажчик можете переглянути за адресою: http://biblioteka.lviv.ua/wp-content/uploads/2009/07/110-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%BE-%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96-%D0%B7%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%9D%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%97-PDF.pdf

Під час заходів радимо продемонструвати слайдові презентації. Скористайтеся списком джерел, що додаються до нашого матеріалу.





АЛЬФРЕД НОБЕЛЬ — який він?
«Маю серйозний намір побачити мирні паростки червоної троянди у цьому розпеченому світі».

Альфред Нобель.

Уже понад 100 років, починаючи з 1901-го, подвижникам прогресу за найважливіші відкриття в галузі фізики, хімії, за видатні успіхи в галузі фізіології чи медицини, створення літературних творів, що відбивають людські ідеали, за вагомий внесок у згуртування народів і захист миру присуджується найпрестижніша у світі премія — Нобелівська. Присудження і щорічне вручення Нобелівської премії сприяє утвердженню цивілізованих стосунків між народами. Адже в основі задуму Нобеля лежала ідея створення прообразу світу, вільного від воєн, міжнаціональної ворожнечі, в якому переважали б гуманістичні ідеали.



Альфред-Бернхард Нобель (1833—1896) — хімік, експериментатор, винахідник, творець динаміту, штучного шовку і газових моторів. Народився у Швеції.

Стрункий, темноволосий, з блакитними очима чоловік середнього зросту з борідкою і пенсне на чорному шнурочку, як було прийнято носити за тогочасною модою, нерідко дивував навколишніх своєю поведінкою. На відміну від багатьох тогочасних багачів Нобеля вважали «спартанцем». Він ніколи не палив, не вживав спиртного, уникав азартної гри в карти.

Сучасників вражали його знання і глибоке володіння французькою, німецькою, російською, англійською мовами, знання історії та культури європейських країн. Комерційна і промислова діяльність не завадила Нобелю створити багату бібліотеку. Він захоплювався творчістю Вольтера, Шекспіра, Гюго, Гі де Мопассана, Бальзака, Тургенєва, Ібсена. У молоді роки і сам написав чимало п'єс, романів, віршів, проте з часом охолов до літературної справи. Його захопила хімія.

Нобель — людина емоційна, несхибна у здійсненні визначеної мети. Хоча він зажив слави «короля динаміту», але був противником використання своїх винаходів для військових цілей. Здавалося дивним, що творець вибухівки за своїм переконанням був пацифістом і підтримував тісні стосунки з громадськими діячами XIX ст., які готували антивоєнний конгрес на захист миру. «Мої відкриття швидше припинять усі війни, ніж ваші конгреси. Коли ворогуючі сторони зрозуміють, що однієї миті зможуть знищити одна одну, люди відмовляться від цих жахів і від ведення війни».

Нобель щедро підтримував здібних науковців. За рік до своєї смерті він склав заповіт (Париж,1895 р.), згідно з яким усе його майно переводилося в цінні папери, а прибуток з цього капіталу (на той час це — 33 мільйони шведських крон, або 9,2 мільйона доларів США) "мав розподілятися у вигляді премій між тими, хто протягом минулого року приніс найбільшу користь людству".

85 винаходів принесли А. Нобелю славу, а останній — 86-й (його заповіт) — безсмертя. Шведський інженер-хімік увічнив своє ім'я аркушем паперу, написаним власноруч.

У заповіті Альфред Нобель визначив галузі науки, у яких повинні визначатися премії. "Премії з фізики та хімії присуджуються Шведською Академією наук, премія за праці з фізіології та медицини — Каролінським інститутом у Стокгольмі, премія за літературу — академією у Стокгольмі, а премія за боротьбу за мир — комітетом із п'яти чоловік, яких обирає Норвезький стортинг". Ці спеціальності були дуже близькі інтересам ученого, який сам багато займався дослідницькою діяльністю. Щодо літератури, Нобель неодноразово зазначав, що з допомогою літератури людство збагачується духовно. Тому головним критерієм оцінки претендентів на премію він вважав "ідеалістичну спрямованість твору", тобто високий гуманістичний пафос.

Нобелівський фонд був утворений у 1900 р., а Нобелівські премії присуджуються з 1901 р., за винятком 1914, 1918, 1935, 1940—1943рр. Розподіл Швеції та Норвегії у 1905 р. не змінив встановленого порядку, а в 1968 р. Шведський королівський банк вирішив присуджувати щорічну шосту премію — в галузі економіки.

Нобелівську премію в галузі літератури присуджує Шведська академія, яка була заснована за взірцем Французької академії королем Густавом ІІІ у 1786. Академія складається з 18 членів, відомих як Dе Аdеrtоn («Вісімнадцять»). Вона складається зі шведських письменників, поетів, учених та істориків. У виборі лауреата Нобелівської премії працює Нобелівський комітет, що складається з 4 або 5 осіб вибраних із числа членів Академії на термін 3 роки. Імена кандидатів на Нобелівську премію є засекреченими протягом 50 років, а це означає, що імена потенційних кандидатів до і після оголошення є тільки чутками.

Офіційна церемонія вручення премій відбувається 10 грудня, у день смерті Альфреда Нобеля. Кожен лауреат Нобелівської премії, як правило, позначається в офіційному довіднику «Nobel foundation directory» (Стокгольм) і відноситься в ньому до тієї країни, громадянином якої він перебуває на момент присудження премії.

Лауреату Нобелівської премії вручається золота медаль із зображенням А. Нобеля, диплом і чек на суму, розмір якої залежить від прибутків Нобелівського фонду.

Ті, кого увінчано нобелівськими лаврами, розцінюються нині як інтелектуальна еліта людства.



Українці у яскравому сузір’ї нобелівських обранців

Етнічні українці та уродженці нашої держави інших національностей зробили вагомий внесок в економічний розвиток, науку, культуру світової цивілізації.

Аналізуючи офіційну статистику, доводиться констатувати, що Україна формально не має своїх лауреатів. Проте ціла плеяда вчених і письменників, які народилися чи тривалий час жили, навчалися, а то й плідно творили в Україні, отримали цю високу міжнародну відзнаку як громадяни інших країн. Україна народжувала геніїв, виколисувала їх, навчала і... відпускала в чужі краї.

Хто ж вони — високодостойні інтелектуали з України, які отримали найпочеснішу міжнародну нагороду або розглядалися нобелівськими комітетами, але з різних причин не були удостоєні престижної у всьому світі премії?


Народилися в Україні


На території сучасної України народилися шестеро майбутніх Нобелівських лауреатів. (Так зазначається у більшості джерел).

Хронологічно ряд лауреатів Нобелівської премії — уродженців України — започаткував Ілля Ілліч Мечников (1845—1916) — мікробіолог, ембріолог, зоолог та імунолог, автор та основоположник численних теорій і наукових вчень у сфері біології.

Іллі Мечникову у 1908 році разом із німецьким вченим Паулем Ерліхом було присуджено Нобелівську премію — «за праці з імунітету». Учений був удостоєний її за досягнення у галузі фізіології та медицини. Нагороджений як підданий Російської імперії.


Народився 15 травня 1845 року у с. Іванівка-Панасівка Куп'янського повіту на Харківщині (нині с. Мечникове).

Дитячі роки Іллі пройшли в селі. Там він часто спостерігав за життям комах, черв’яків, жаб, риб, збирав трави, квіти і складав аплікації з них. Тож задовго до вступу в гімназію він багато знав про світ рослин і тварин. Коли став відомим вченим і проживав у Парижі, часто згадував свою Панасівку, її степи навкруги.

У 1862році закінчив гімназію із золотою медаллю і вступив до Харківського університету, який закінчив за 2 роки замість 4-х (екзамени здав екстерном). В 19 років мав вищу освіту. Три роки працював у великих лабораторіях Заходу. Там зустрівся із знаменитими вченими: Бакуніним, Сєченовим, Ковалевським…

У 1867році разом з Ковалевським був удостоєний премії імені К. Бора.

В 1870році Іллю Ілліча обирають професором  Новоросійського університету в Одесі. Цей період його життя пов'язаний із напруженою роботою та глибокими особистими переживаннями.

Загалом Ілля Мечников 40 років прожив в Україні, потім переїхав за кордон.

Свої дослідження з фізіології та медицини він проводив в Одесі, де у 1886 році заснував першу в Україні (і другу у світі) лабораторію з мікробіології (нині Одеський науково-дослідницький інститут епідеміології і мікробіології імені І. І. Мечникова). Мечников працював над створенням вакцин проти сибірської виразки овець та холери курей.

У 1887 році Ілля Мечников переїхав до Парижа, де було більше можливостей займатися науковою діяльністю. Визначною у житті вченого стала зустріч з Луї Пастером. Він запропонував йому очолити лабораторію в інституті Луї Пастера.

Неодноразово Мечников відвідує Росію. У 1902 році стає почесним членом Петербурзької академії наук, а в1913 році очолює Інститут експериментальної медицини в Петербурзі. Мечников був почесним академіком більшості академій світу.

Ерудиція вченого була воістину фантастичною. Всі, хто з ним зустрічався називали його живою енциклопедією. Мечников був учителем багатьох поколінь біологів, медиків, виховав плеяду мікробіологів, імунологів-інфекціоністів, патологів.

Найважливішим досягненням Іллі Мечникова стало відкриття явища фагоцитозу та створення на його основі фагоцитарної теорії імунітету (1882). Ідея вченого про можливість застосування одних мікроорганізмів для припинення розвитку інших дала надзвичайно важливі результати. Зокрема, це уможливило використання з лікувальною метою антибіотиків. Завдяки цьому вдалося врятувати життя мільйонів людей. Також на основі досліджень Мечникова було впроваджено в медичну практику медикаменти, що містять сапрофіти. Це дало змогу інтенсифікувати лікування дисбактеріозу, гострих і хронічних ентеритів, колітів, панкреатитів та інших захворювань шлунково-кишкового тракту.

Помер І. І. Мечников 16 липня 1916 року в Парижі на 71-му році життя, заповівши спалити своє тіло в крематорії. Урна з прахом ученого, вихідця з України, зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту в столиці Франції. Його іменем названо Одеський національний університет, якому в 2015 році виповнилося 150 років із дня заснування.

Ще одним нобелівським лауреатом у галузі фізіології та медицини став учений-мікробіолог Зельман Абрахам Ваксман (1888–1973) (Зиновій Якович Ваксман) — американський вчений. Нобелівська премія 1952 року в галузі фізіології та медицини — «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу». Нагороджений як громадянин США.

Народився у с. Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії (тепер Вінницька область). В 5 років Зальман вивчає Біблію, Талмуд і різні релігійні історії про євреїв. Закінчив місцевий хедер (єврейську початкову релігійну школу).

Зельман був здібним хлопчиком, добре навчався. В 10 років його залучали до навчання менш здібних дітей, а в підлітковому віці він організував школу для малозабезпечених дітей-односельчан. (Сам був із малозабезпеченої родини).

В 1909 році Зельман Ваксман в Одесі успішно здав екзамени за 5 класів, а в наступному році – за повний курс гімназії.

В 1911році емігрував з України до США. Навчався у сільськогосподарському коледжі, в якому вивчав мікробіологію грунту.

Вступив у Рутгерський університет (1911р.). У 1915-му – отримав звання бакалавра і став асистентом-дослідником сільськогосподарської станції у Нью-Джерсі. В цьому закладі провів все своє наукове життя.

У 1918 році З. Ваксман закінчив Каліфорнійський університет (Берклі). Отримав звання професора біохімії.

У 1934році – професор мікробіології Рутгерського університету. Викладає, публікує наукові та популярні видання, досліджує біохімію ґрунту, шукає різні мікроорганізми та докази взаємодії між ними. Відкрита ним бацила Thiobacillus thiooxidans стала в подальшому важливим досягненням у створенні стрептоміцину.

Зельман Ваксман заснував Інститут мікробіології і став його директором. Особливу вдячність мільйонів Ваксман заслужив завдяки своєму вагомому внеску у лікування туберкульозу. Відкритий ним антибіотик мав багато цінних властивостей, зокрема виявляв виражену дію проти бактерій та паличок і суттєво полегшував лікування туберкульозу. Уже в  1949 році вченому вдалося налагодити масове виробництво препарату, завдяки якому було врятовано життя багатьох людей. Під його керівництвом було також відкрито неоміцин, актиноміцин, канденицин, які широко використовуються в клінічній медицині та ветеринарії.

Зельман Ваксман помер 16 серпня 1973 року в Вудс-Хоул (штат Массачусетс).

Фізик Ісидор Айзек Рабі народився 29 липня 1898 року на Лемківщині, в місті Риманеві, що на Західній Галичині (тепер — Польща). Нобелівську премію отримав у1944 році «за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер».

В еміграцію майбутній вчений потрапив відразу після народження — був вивезений до Америки, куди емігрували його батьки. Родина хотіла, щоб Ісидор став рабином, але в юнакові з дитинства виявився потяг до науки та техніки. Ще підлітком він опублікував статтю про те, як власноруч можна виготовляти електричні конденсатори.

За видатні успіхи Ісидор Рабі одержав регентську стипендію штату Нью-Йорк, яка передбачала оплату навчання в Корнельському університеті міста Ітаки (штат Нью-Йорк). З 1923 року навчався в Колумбійському університеті і в 1926 році одержав наукову ступінь доктора з фізики.

Стипендія для постдокторських досліджень, яку виборов Ісидор Рабі, дозволила йому побувати в Європі (Німеччині, Данії), де він встановив дружні стосунки з Нільсом Бором, Отто Штерном, Вольфгангом Паулі.

1929 року Рабі повертається до США і стає викладачем Колумбійського університету (з 1932 — адьюнкт-професором).

Під час Другої світової війни Ісидор Рабі працює на оборону США: у радіолокаційній лабораторії Массачусетського технологічного інституту вчений удосконалював радарні (протиповітряні) системи. Ісидор Рабі став консультантом Оппенгеймера — керівника атомного проекту. Саме у воєнні роки (1944-го) Рабі був удостоєний Нобелівської премії з фізики. Церемонія вручення високих нагород була відкладена через війну. Член Шведської королівської академії наук Е. Хюльтен так оцінив відкриття Ісидора Рабі: «За допомогою цього методу встановлено радіозв'язок з найменшими частинками речовини, з світом електронів та атомного ядра».

1945 року вчений повернувся до Колумбійського університету, де очолив фізичний факультет. З 1964 року Ісидор Рабі — професор цього вишу.

1985 року в Колумбійському університеті на знак визнання заслуг вченого засновано кафедру фізики імені І. Рабі.

Крім Нобелівської премії вчений був нагороджений, зокрема, медаллю Елліота Кресона Франкліновського інституту, міжнародною золотою медаллю Нільса Бора Датського товариства інженерів, електриків та механіків, премією «За мирний атом», встановленою Фондом Форда, золотою медаллю Папіна Колумбійського університету. Ісидор Рабі — кавалер бразильського ордена Південного хреста та французького ордена Почесного легіону.

Пішов із життя Ісидор Рабі 11січня 1988 року у Нью-Йорку (США).

До плеяди Нобелівських лауреатів, видатних фізиків XX ст. увійшов і Георгій Харпак (Жорж Шарпак) (* 1924) — французький фізик. Його вважають одним із найталановитіших учених-експериментаторів. Лауреат Нобелівської премії 1992 року за «винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».

Народився у 1серпня 1924 р. в Українському Поліссі, с. Дубровиці, що на Рівненщині, у єврейській родині.

У 8-річному віці він разом з батьками виїжджає до Франції, де згодом здобуває вищу освіту, навчаючись у відомій Гірничій школі в Парижі, а потім у Коллеж де Франс.

З дев’ятирічного віку хлопець просиджував довгі часи в муніципальній бібліотеці, перечитуючи багато літератури. Своїми швидкими успіхами він зобов’язаний творам Ж.Верна, О.Дюма, Ф.Купера та інших відомих письменників.

У роки німецької окупації брав участь у русі опору і протягом року перебував у концентраційному таборі Дахау.

У 1955р. захистив дисертацію і отримав науковий ступінь доктора філософії з фізики.

З 1959 р. упродовж тривалого часу працював у Європейському центрі ядерних досліджень ЦЕРН у Женеві.

З 1985 р. — член Французької академії наук, професор кафедри імені Ф. Жоліо-Кюрі у Вищій школі фізики і хімії у Парижі, почесний доктор Женевського університету.

За видатні досягнення в галузі розробки детекторів іонізуючих випромінювань, що зумовили інтенсивний розвиток досліджень і фундаментальні відкриття протягом останніх 20 років у галузі фізики елементарних частинок високих енергій, ще в 1989 р. був відзначений премією Європейського фізичного товариства.

Г. Шарпак — шостий у списку лауреатів Нобелівської премії за винахід і розвиток трекових детекторів, зокрема, багатодротяних пропорційних дрейфових камер для реєстрації елементарних частинок, і дев'ятий французький лауреат Нобелівської премії з фізики.

Його пропорційні камери з відповідним газовим наповненням є високоефективними детекторами повільних нейтронів, гамма-променів і довгохвильового випромінювання. Це є актуальним для рентгенівської кристалографії, радіографії, нейтронографії, медицини, гамма-астрономії, протонної та іонної радіографії. Пропорційні камери знайшли застосування в томографії для пошарового дослідження внутрішньої структури неоднорідних об'єктів різної природи, що особливо є актуальним для біології та медицини.

Застосування так званих камер Шарпака у біології і медицині дасть змогу вивчити структуру ДНК і проводити дослідження ракових пухлин. Учений постійно генерує нові ідеї, втілюючи їх у винаходи та діючі прилади.

Про свій винахід Шарпак скромно каже: «Така собі невеличка штуковина 10х10 сантиметрів».

Громадянство Шарпак прийняв лише 1946-го. Душу людини формує, насамперед, її дитинство. Роки життя, які Георгій провів у рідному Поліссі, назавжди залишились в його пам’яті.У своїх публікаціях він не раз із теплотою згадував про Україну.



Менахем Вульфович Бегін (1913—1992) — політичний діяч Ізраїлю, сьомий прем'єр-міністр Ізраїлю (від червня 1977 до 1983), лауреат Нобелівської премії миру 1978 р.

Народився у Бресті (нині територія Білорусі). Закінчив у Брест-Литовську єврейську релігійну школу, потім державну гімназію (1931р.) і вступив на юридичний факультет Варшавського університету, який закінчив у 1935році зі ступенем магістра права.

Будучи сіоністом, з 10-річного віку перебував у дитячій (скаутській) сіоністській організації «Хашомер-Хацаір». Вже в цьому віці проявив неабиякі здібності до публічних виступів, вперше вимовив промову на івриті та ідиші. В 16 років приєднується до радикального крила руху «ревізіоністського сіонізму», вступає до молодіжної організації ревізіоністів «Бейтар».

Отримавши диплом юриста у Варшавському університеті, Бегін швидко робить кар'єру: стає керівником брестського відділення та одним з 9 вищих «офіцерів» Бейтар, а потім (березень 1939р.) загальним керівником («комендантом») «Бейтар» у Польщі. Бегін починає формувати осередки бойової організації «Ецель» (Іргун) і одночасно намагається організувати масові виїзди польських євреїв до Палестини.

У 1939 році був засуджений на 6 тижнів в'язниці за організацію демонстрації протесту перед посольством Англії у Варшаві на знак протесту проти обмеження виїзду до Палестини.

При наближенні німців до Варшави Бегін втікає до Вільнюса. 1940 року, коли Литва приєдналася до Радянського Союзу, був заарештований радянськими властями і засуджений до 8 років таборів як «агент британського імперіалізму» та «соціально-небезпечний елемент». У 1941 році німці вбили всю його сім'ю.

З табору Бегін був звільнений як польський підданий і вступив до армії Андерса, у складі якої незабаром опинився в Палестині. У 1943році він дезертирує з армії Андерса і повністю присвячує себе боротьбі за створення єврейської держави.

У 1943 році очолює «Іргун» і йде в підпілля, щоб боротися з англійцями. (Англійці за його голову давали 7, а потім 50 тисяч доларів).

У 1948 р., після створення Держави Ізраїль, Іргун саморозпустився і влився до Армії Оборони Ізраїлю. На основі «Іргуна» Бегін створює партію «Херут» («Свобода»). Як керівник партії стає лідером правої опозиції в Кнесеті.

До приходу на посаду прем’єр-міністра Бегін був керівником лояльної опозиції лейбористським урядам Давида Бен-Гуріона, Леві Ешкола, Голди Меїр, Іцхака Рабіна.



1977–1983роки – шостий прем’єр-міністр Ізраїлю. Лідер блоку партії "Лікуд".

Як тільки Бегін відчував загрозу безпеці Ізраїлю, його реакція була миттєвою. В 1981 р. прем’єр-міністр наказав розбомбити іракський атомний реактор біля Багдаду і тим зупинив на багато років дослідження режиму Саддама Хусейна зі створення атомної зброї. Бегіна широко за це критикували. Але ж тільки подумайте, чим могла скінчитися «Буря в пустині» у 1991році, якщо б у Саддама була бомба! Потім Ліванська війна, яка тривала довгі місяці.


Проблеми із здоров’ям, смерть дружини у 1982 р., відчай у зв’язку з безглуздістю ліванського конфлікту стали причиною для Бегіна у 1983 році піти у відставку.

Після смерті у 1992 році Бегіна прославляли як борця з партизанами, як людину, що досягла миру з Єгиптом, безкомпромісно захищала вітчизну.

В Україні мало було відомо про письменника Шмуеля Йосифа Халеві Аґнона (справжнє прізвище Чачкес) (1888–1970 рр.) . Він перший серед тих, хто писав івритом та ідишем (романи «Весільний балдахін» і «Нічний гість») отримав Нобелівську премію (разом із Неллі Закс) в галузі літератури «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу, талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, за його комічну майстерність, багатство та глибину творів» (1966 р.). Нагороду отримав як громадянин держави Ізраїль.

Народився 17 липня  1888 року на Тернопільщині, в місті Бучачі , у заможній, освіченій єврейській родині. У 1905 р. у 18-тирічному віці Йозеф переїхав до Львова, де працював у єврейській газеті.

Влітку 1907 року Агнон Шмуель опублікував на західноукраїнських землях понад сімдесят своїх ранніх творів. Цього ж року виїхав до Палестини. Упродовж певного часу жив і працював у Німеччині, потім повернувся до Єрусалиму.

Агнон Шмуель письменник світового рівня, класик єврейської літератури. Понад 80 його творів було перекладено десятьма мовами світу. Цікавим є той факт, що однією з провідних тем у його творчості стала Західна Україна. Саме про долю галицьких євреїв, які жили в Україні, та про поневіряння євреїв-емігрантів написані кращі твори письменника. Серед них повість «Проста історія», романи «На морській глибині», «Гість на одну ніч», «Зовсім недавно» та інші. Літературознавці нерідко порівнюють Агнона Шмуеля з Сервантесом і Гоголем, Кафкою та Достоєвським...

Помер Агнон Шмуель17 лютого 1670 року у Єрусалимі.

Ще один наш співвітчизник Саймон (Семен) Кузнець (1901–1985), американський учений-економіст з великої літери, Нобелівську премію з економіки отримав 1971 року «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку». Нагороду отримав як громадянин США.

Саймон єврейського походження. Народився 9 квітня 1901 року у м. Харків. Успішно закінчивши середню школу, Саймон вступив на юридичний факультет Харківського університету. Після двох років навчання деякий час працював головою статистичної служби в Україні.

У 1922 році разом зі своїм молодшим братом емігрував у США, де займався науково-педагогічною діяльністю. Здобув почесні вчені ступені багатьох університетів, зокрема Гарвардського, Принстонського, Колумбійського, Пенсильванського тощо.


Саймон Кузнець став першопрохідцем у вивченні нової для того часу галузі економіки – досліджень національного доходу і увійшов в історію економічної науки як дослідник проблем, пов'язаних з економічними циклами та економічним зростанням. Він є творцем теорії будівельних циклів – коливань тривалістю у 18-25 років. Йому приписують народження терміна «валовий національний продукт».
Міжнародне визнання вченому принесли розробки програм національного доходу США як одного з найважливіших показників рівня економічного розвитку американського суспільства і матеріального добробуту його громадян та дослідження факторів і показників національного доходу багатьох країн. На основі праць ученого було розроблено стратегію, що дала змогу США подолати складну економічну кризу 30-х років.

Помер відомий економіст 10 липня 1985 року в Кембриджі.

У яскравому сузір'ї нобелівських обранців належне місце посідає і Роалд Гоффман (Сафран) – найвідоміший американський спеціаліст у галузі органічної та квантової хімії, лауреат Нобелівської премії 1981 року (разом із японським хіміком  Кенеті Фукуї ) «за розробку теорії протікання хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одного». Це відкрило нові можливості для планування хімічних експериментів. Нагороджений як американець.

Основні наукові дослідження вченого присвячені хімічній кінетиці і вивченню хімічних реакцій. Він є співавтором закону Вудварта-Гоффманна про закономірності перебігу хімічних реакцій між органічними сполуками. Ім'я вченого зустрічається в назвах декількох наукових теорій.

«Я люблю хімію тому, що ця наука має справу з частинками, які, немов людські істоти у зменшеному вигляді, безконечно складні, але завжди реальні, зі своїм норовом», — зізнається вчений.

Народився майбутній учений 18 липня 1937 року в м. Золочів, що на Львівщині. Батько — Хіллель Сафран — після закінчення Львівської політехніки працював дорожнім інженером, а мати — Клара Розен — була вчителькою.

«Це були добрі роки у щасливій єврейській родині, але незабаром настав жахливий час», — написав у автобіографії Роальд Гофман. І дійсно, не виповнилося йому ще й чотирьох років, як гітлерівські війська вступили у Золочів, і малий Роальд разом з батьками опинився у гетто, а згодом їх перевели у табір примусової праці.

У січні 1943 р. Сафрану вдалося таємно вивести дружину і сина на волю, їм надав притулок вчитель — українець Микола Пилипович Дюк із села Унева Перемишлянського району, що на Львівщині. Він заховав утікачів у тісній комірчині на горищі школи. Звідти крізь вузьку щілину спостерігав хлопчина за усім, що діялося на подвір'ї. Тут мама вчила сина грамоти та географії. Свої спогади, вже будучи дорослим, він висловив у вірші «Поле зору».

У червні 1943 року батько підготував втечу з табору ще кількох чоловік, але нацисти розкрили змову і знищили організаторів. В одному із своїх віршів про дитинство Роальд напише: «…80 із 12000 євреїв вижили у нашому містечку».

Після звільнення (червень, 1944 р.) Роальд разом з матір'ю їде до Польщі — спочатку в Перемишль, а потім до Кракова. Там його мама зустріла Пола Гофмана, дружина якого теж загинула у роки окупації. Вони одружилися і переїхали до Австрії, а в 1949 році емігрували до Америки.

Роальд почув про хімію у ранньому віці завдяки знайомству з біографіями учених Марії Кюрі і Джорджа Карвера, але не виявляв особливого інтересу до цього предмету. Він добре вчився у школі і був прийнятий у Стьювесант Хай Скул — навчальний заклад для обдарованих дітей у Нью-Йорку. Восени 1955 року вступив до Колумбійського університету, щоб готуватися до кар'єри лікаря. У 1955 р. “New York Times” відзначила 18-річного Роальда серед найбільш талановитих студентів Америки.
Юнак успішно завершив навчання в університеті та вийшов зі стін університету з відзнакою за успіх у хімії. Зацікавлення цією наукою особливо розвинулося у Роальда, коли він стажувався у національному бюро стандартів. «Захоплення було настільки сильним, що через якийсь час я знайшов у собі мужність заявити вдома, що я буду не лікарем, а хіміком», — згадує Гофман. І Роальд вступає в аспірантуру Гарвардського університету.
У 1962 році молодий науковець здобув вчений ступінь . І саме у ті роки відбулися два найважливіші у його житті знайомства. Перше — з професором Робертом Вудвардом, котрий займався теорією органічної хімії, і друге — з майбутньою дружиною Евою Бйорйоссон. У них народилося двоє дітей. Його донька, з благословення батька, стала доктором фізики твердих речовин і досліджувала льодові вершини Гренландії.

Співпраця Вудварда і Гофмана була надзвичайно результативною. « Важко пояснити нашу роботу людям, котрі не знають квантової механіки , — зазначає Р. Гофман. - Для цього я використовую аналогію з господинею дому, яка мусить так розсадити гостей за столом, щоб сусіди підходили одне одному, виходячи із віку, соціального становища, інтересів, уподобань тощо. Щось подібне спостерігаємо і з молекулами».

У 28 років Гофман став професором теоретичної хімії в Корнельському університеті, де й склалась його блискуча кар’єра.
Починаючи з 1965 року, коли почав працювати у Корнельському університеті, він вів вступний курс з хімії, намагаючись захопити студентів цим предметом. Для нього неможливо розділити викладацьку і дослідницьку роботу, адже наука — це, на його переконання, місток між навчанням і наступним відкриттям.

Гофман був першим науковцем, якого Американське хімічне товариство відзначило найвищою нагородою — «Медаллю Прістлі» — за досягнення як в органічній хімії, так і в неорганічній. Роальд Гофман мав лише 44 роки, коли отримав Нобелівську премію. Американському хіміку присуджена нагорода за його внесок у спільну з Вудвардом розробку теорії проходження хімічних реакцій. Якби Вудвард не помер два роки перед цим, то комітет з присвоєння Нобелівських премій теж номінував би його, впевнений Роальд Гофман. «У нього я багато чого навчився», — відзначив вчений у своїй Нобелівській доповіді.

Роальд Гофман у віці 40 років почав писати вірші (Збірка «Прогалини і грані»). А поштовх йому дали професор поетики Марк Ван Дорен і поет, лауреат Пулітцерівської премії (1955) Уоллес Стівенс. Серед улюблених тем Гофмана — спогади про дитинство, перші враження про світ і людську доброту, красу природи і, звичайно, хімія.
Він — автор кількох поетичних збірок, багатьох статей, у яких розкриває зв'язки, що поєднують хімію, літературу і мистецтво. Зокрема, у творчій співдружності з художницею Вівіан Торренс видав книжку «Хімічні уявлення», у якій 25 колажів супроводжуються відповідними есе та поезією на теми хімії. Роальд – «Хімік, котрий шукає красу у будові молекули і в поезії».
Активно виступає як популяризатор науки: автор циклів телевізійних програм. У 1986 році Роальд Гофман почав працювати над телесеріалом «Світ хімії». Вийшли в ефір 26 півгодинних програм, які користувалися значною увагою глядачів завдяки вмінню автора і ведучого популярно і дохідливо розповідати про складні наукові проблеми.

Роальд Гофман згадував про Україну як про «обітовану землю свого серця». Після 1991 р. неодноразово відвідував Україну; підтримує контакти з Львівським національним університетом ім. І. Франка, співпрацює з Фондом громадських досліджень та розвитку. Він приїжджав у місто свого раннього дитинства, пройшовся вулицями, побував у будинку, де появився на світ, піднявся у комірчину на горищі школи, заглянув у щілину, крізь яку колись спостерігав за життям, на сільському цвинтарі вклонився могилі свого рятівника... Роальд усе пам'ятає... Зрештою, саме пам'ять творить людину, яка покликана у всьому шукати красу, щоб зробити світ кращим.

Наш матеріал був вже готовий. І ось, приємна новина! Список нобеліантів українського походження поповнився ще одним лауреатом! 8 жовтня у Стокгольмі було оголошено ім’я лауреата Нобелівської премії з літератури за 2015 рік. Ним стала білоруська письменниця та публіцист Світлана Олександрівна Алексієвич «за її багатоголосу творчість — пам'ятник стражданню і мужності у наш час». Письменниця є лауреатом багатьох міжнародних літературних премій. Пише російською мовою. ЇЇ ім’я вже називалось серед фаворитів Нобелівського комітету у 2013 році, коли вийшла її книга «Час секонд-хенд».

Світлана Алексієвич перший нобелівський лауреат в історії незалежної Білорусії; вона стала першим з 1987 року російськомовним письменником, удостоєним Нобелівської премії з літератури. Вперше за півстоліття премія була присуджена письменникові, який переважно працює в жанрі документальної літератури; при цьому вперше в історії Нобелівська премія з літератури присуджена професійному журналісту.

Алексієвич народилася 31 травня 1948року у Станіславі (нині Івано-Франківськ) в сім'ї сільських вчителів. Батько — білорус, мати — українка. Дитинство провела в українському селі, у Вінницькій області. «Звичайно, я пам'ятаю, що дуже важко жили батьки. Батько ж був військовий, потім довго сільським учителем. Я пам'ятаю запах волосся, пилу, ці долини. Бабусю пам'ятаю дуже красиву, з прекрасним голосом, як хату білили, як хліб пекли. Це дуже сильно пам'ятаю. Я завжди кажу, що пишаюся, що у мене українська кров».

Після демобілізації батька з армії сім'я переїхала в Білорусь, де оселилася в селі.

Після закінчення школи Світлана працювала кореспондентом районної газети в Наровлі.

У 1967 році вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету. Після закінчення університету працювала вихователькою в школі-інтернаті, вчителькою, в редакціях районних газет. Потім отримала роботу в республіканській «Сельской газете», а ще згодом — в журналі «Нёман» (орган Спілки письменників Білорусі). Літературну діяльність почала в 1975 р. «Хресним батьком» можна назвати відомого білоруського письменника Олеся Адамовича.



Від початку 2000-х Алексієвич живе в Західній Європі. Недавно письменниця повернулася до Білорусі.

Алексієвич називають «блискучим майстром художньо-документальної прози». Їй належать твори «У войны не женское лицо»(1985р.), «Последние свидетели. Сто недетских рассказов» (1985 р.), «Цинковые мальчики»(1989 р.), «Зачарованные смертью» (1993 р.), «Чернобыльская молитва» (1997 р.), «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» (2004 р.), «Время секонд-хэнд: конец красного человека» (2014 р.). Тепер авторка працює над книгою про любов – «Чудный олень вечной охоты».

Книги Світлани Алексієвич видавали в Росії, Україні, США, Німеччині, Великобританії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В'єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах (всього в 19 країнах світу).

Алексієвич є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс. Вистави за її книгами ставили у Франції, Німеччині, Болгарії.

В радянські часи творчість Алексієвич виклика́ла критику з боку радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки» («У войны неженское лицо»).

Для написання твору про злочинну війну «Цинковые мальчики» (1989 р.) Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих солдатів. Непростою була доля і другої книги. Після її виходу на письменницю обрушилася чергова хвиля критики. Це спричинило до суду над письменницею та її книгою, який втім було припинено (1992 р.).

Письменниця перебуває в опозиції до режиму Олександра Лукашенка. Живе і працює за межами Білорусі — в Італії, Швеції.

Після окупації Криму Росією Світлана виступила в німецькій газеті Frankfurter Allgemeine з засудженням російської політики щодо України.

"Україна є прикладом для всіх. Бажання порвати з минулим заслуговує на повагу", вважає Світлана Алексієвич.

«Вона завжди була проти будь-якої диктатури. Тобто, вона такий ідеаліст, правозахисник, правдошукач», – сказав Андрій Курков про Світлану Алексієвич.


Вчилися чи працювали в Україні

Петро Леонідович Капиця (1894–1984) — видатна постать в історії фізики, член багатьох зарубіжних академій наук і наукових товариств. Працював в Англії та Росії, був нагороджений не лише багатьма іменними золотими медалями, а й Нобелівською премією (1978 р.) «за базові дослідження та відкриття у фізиці низьких температур» спільно з Арно А. Пензіасом і Робертом В. Вільсоном.

Петро Капиця народився в Петербурзі, в Кронштадті, в родині полковника Леоніда Капиці – вихідця з Волині. Мати Петра Капиці — Ольга Ієронимівна, дочка відомого російського вченого-математика, астронома і геодезиста, генерал-майора, члена-кореспондента Російської Академії Наук Стебницького. На перший погляд здавалося, що вона прямого зв'язку з Україною не має. Однак це не так. Її батько — Ієронім Іванович Стебницький —уродженець Волинської губернії, його предки дворянського походження зафіксовані тут з 1723 р.

Петра Капицю знає весь світ як видатного вченого в галузі ядерної фізики і техніки надсильних магнітних полів, фізики і техніки низьких температур, електроніки великих потужностей і фізики високотемпературної плазми.


Петро Капиця постійно приїздив до СРСР, зокрема і в Україну. Так восени 1929 року, приїхавши в СРСР в черговий раз, Капиця близько двох тижнів провів в Харкові, де читав лекції і давав консультації в УФТІ. У 1932 і 1933 рр. він знову побував у Харкові, після чого повернувся до Кембриджа.

Ігор Євгенович Тамм (1895—1971) — фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з фізики 1958 року разом із Іллею Франком та Павлом Черенковим «за відкриття і тлумачення ефекту Вавілова-Черенкова». У період із 1898 по 1913 рік жив та навчався у Кіровограді (Єлисаветграді), пізніше вступив до Единбурзького університету, де закінчив перший курс. Викладав у Одеському політехнічному університеті та у Таврійському університеті, у якому також навчався.

Лев Ландау (1908—1968) — видатний фізик-теоретик. З серпня 1932 року завідував теоретичним відділом та викладав у Українському фізико-технічному інституті. 1932-1936 роки – завідує кафедрою теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту (нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут») та викладає на фізико-механічному факультеті.

У 1934 році Л. Д. Ландау присвоєно ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації. У 1935році – звання професора.

Отримав Нобелівську премію в галузі фізики 1962 року «за піонерські теорії конденсованих середовищ, особливо теорії рідкого гелію».
НОМІНАНТИ

Протягом історії багатьох відомих вчених та письменників України було висунуто на здобуття Нобелівської премії. Проте з різних причин нагороду вони не отримали.

Як про реального претендента на Нобелівську премію в галузі літератури можна говорити про Івана Яковича Франка (1856–1916) – українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча. В 1915 р. доктор філософії з Відня Йосип Застирець в листі до Нобелевського комітету висунув його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи». Кандидатуру І. Франка підтримав швецький історик Г. Гярне (Уппсальський університет). Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся премії Нобеля. Перша — те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга — смерть Франка у 1916 році.

Не судилося отримати цю нагороду й Уласу САМЧУКУ (1905—1987) — українському письменнику, «найвидатнішому українському прозаїку в діаспорі», журналісту і публіцисту, редактору, лауреату УММАН, члену уряду УНР у вигнанні, члену ОУП «Слово». У. Самчук — уродженець села Дермань (нині Рівненська область). Після виходу в світ роману-трилогії «Волинь» кандидатуру Уласа Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський російськомовний журнал «Современник». Для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.



Іван Павлович Лозов'ягін (Іван Багряний) (1907–1963) – український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч, маргінал та дисидент. Акцію за нагородження Нобелівською премією письменника розпочала філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго, але письменник невдовзі помер.

Кандидатури поетів Павла Тичини (в1966 р.) і Миколи Бажана (в1970 р.) запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст, донедавна професор Гарвардського університету. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому їй листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури. Не судилося отримати Нобеля і Павлу Тичині.

Серед претендентів був також поет-дисидент Василь Стус (1938 — 1985), український поет,прозаїк, дисидент, політв’язень, Герой України. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а самого поета на 12 років позбавили волі.

Кандидатуру В.Стуса в 1985 р. висував нобелівський лауреат Генріх Бьоль. 4 вересня 1985 року В. Стус помер від тортур у таборі для політв’язнів. За правилами Нобелівського комітету, премію вручають тільки живим претендентам.

Українська діаспора, після появи нового видання «Собору» англійською мовою (1989р.), висунула Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з літератури (1991 р.). На жаль, безрезультатно.

Кандидатуру Бориса Олійника (1935р. н.) на здобуття Нобелівської премії з літератури висунула Національна академія наук України за підписом Бориса Патона у 2012році. Б. І.Олійник – український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури, Почесний академік Академії мистецтв України, член правління Національної спілки краєзнавців України, відомий державний діяч, депутат Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік – заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР) та України.

У незалежній Україні на Премію з літератури висували видатну українську письменницю-шістдесятницю, лауреата Шевченківської премії 1987 року Ліну Костенко (1930р.н.), яка, втім, поки що так і не удостоїлася цієї міжнародної відзнаки.

В Україні було і декілька кандидатів на Нобелівську премію миру. Михайло Станіславович Тишкевич (1857–1930) – український дипломат, публіцист, митець і меценат, висувався на престижну відзнаку в 1910, 1911, 1927 р. як засновник та президент Київського товариства прихильників миру. Належав до славетного польського роду Тишкевичів, мав титул графа.

Ісмаїл Гаспирський (1851–1914) – кримськотатарський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч був висунутий 1910 року авторитетною групою вчених Франції на здобуття Нобелівської премії миру.

У 1912 році члени Російської міжпарламентської групи запропонували Нобелівському комітету розглянути як кандидата на відзнаку професора, члена парламенту, українця Максима Ковалевського. А в 1926 році факультет права Львівського університету (ініціатор — професор П. Домбковський) подав до номінації на Нобелівську премію миру професора місцевого університету Освальда Бальцера.

У 2005 році на Премію миру висунули Віктора Андрійовича Ющенка(1954 р. н.). Третій Президент України (2005–2010 рр.), голова Національного банку України (1993–2000 рр.), прем'єр-міністр України (1999–2001рр.), лідер Помаранчевої революції. Його висунули разом із Президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі (1967 р. н.). Кандидатури двох президентів подали двоє тодішніх впливових американських сенаторів — Джон Маккейн і Хілларі Клінтон.

Мустафа Джемілєв (1943р. н.) – політичний та громадський діяч СРСР і України кримськотатарського походження, один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв'язень, Народний депутат України, з 20 серпня 2014 року Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу. Його кандидатуру висунув Світовий конгрес кримських татар, 17 професорів із відомих університетів України та інших держав, три чинні парламентарі: депутати з України (Борис Тарасюк), Канади (Борис Вжесневський), а також європарламентар із Литви (Юстас Палецкіс) та низка громадських організацій Татарстану. Джемілєв є активним учасником врегулювання Кримської кризи.

Безсумнівно, зв’язки України з Нобелівським рухом — широкі й нерозривні. Сучасні докорінні зміни в нашому суспільстві відкривають нові перспективи для талановитих, обдарованих людей. Відтак стають реальними надії на справедливу оцінку з боку Нобелівських установ досягнень представників української інтелектуальної еліти.



Використані джерела

Друковані видання:

Абліцов В. «Галактика „Україна“ [Текст] /В. Абліцов. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Абліцов В. Премія Нобеля — виноград, якого так хотілося лисиці [Текст] / В. Абліцов // День. – 2006. - №191, 4 листопада.

Ганус А.
Великі і розумні українці [Текст] / А.Ганус // Експрес
.- №129 (6053), 17—24 листопада. - 2011.

Громовий В.Наш нобелівський лауреат [Текст] / В.Громовий. - Віче. - 2007. - №24, грудень. - http://www.viche.info/journal/764/

Енциклопедичний довідник «Лауреати Нобелівської премії. 1901–2001 [Текст] / Ред. С. О. Довгий, В. М. Литвин, В. Б. Солоїденко. — К.: ДІА, 2001. — 768 с.

Кладова А. Нобеліати родом з України [Текст] /А. Кладова // Дзеркало тижня. - 2010. - №38 (818), 16жовтня.
Килимник Ю. Украина — родина шести Нобелевских лауреатов [Текст] / Ю. Килимник // День. - 2003. - 12дек.
Косинська Ю. Наш скарб для «Нобеля», або імена лауреатів нобелівської премії, яких дала світу українська земля [Текст] / Ю.Косинська // Україна молода. - 2012. - №11.

Левченко О. С. Нобелівська інтелектуальна еліта й Україна [Текст] /О. С. Левченко. — Лілея, 2000. — 280 с.: іл.

Либа У. Нобелівська премія тікає від України [Текст] / У.Глиба // Українське Слово. - 2010. - №44 (3502), 3 - 9 листопада.-http://dyvensvit.org/articles/457.



Лучканін В. Хімік і лірик [Текст] / В. Лучканін // День. - 2007. - №115, 17 липня. http://velykiukrainci.livejournal.com/36121.html

Чекман І. Американський учений із Золочева [Текст] / І.Чекман // Вісник НАН України – 2007 .- №7. — С. 48-50.

Чекман І. «Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України [Текст] / І.Чекман // Вісник НАН України. - 2006. - №10. — С. 44-53.

Інтернет-ресурси:

Біографія письменниці на офіційному сайті [Електронний ресурс].Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.alexievich.info/biogr_RU.htmlЗагол. з титулу екрану. Мова: українська.
«Великі і розумні українці [Електронний ресурс].Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.volfoto.inf.ua/pagesi/istomist/statti/2011rik/dm111117/t111122/velykiua/velykiua.htm Загол. з титулу екрану. Мова: українська.
Віталій Абліцов. Вчені України – лауреати міжнародних премій і нагород [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27333 . Загол. з титулу екрану.Мова: українська.
Волинець Ю. С., Слободиська О. А. Нобелівська перспектива для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/volinets-yus-slobodiska-oa-nobelivska-perspektiva-dlya-ukrayini/Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Георг Валд / Персоналії / Проект «Українці в світі». Лауреат

Нобелівської премії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrainians-world.org.ua/main / – Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Кирилюк С. В. Українці – лауреати Нобелевських премій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://produced.in.ua/best/297-llya-mechnikov-nash-pershiy-nobelvskiy-laureat.html. Загол. з титулу екрану. Мова: українська.

Наш нобелівський лауреат [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/764/ Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.



Нобеліанти родом з України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.if.ua/exhib/1350392664.html Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Нобелівські лауреати — вихідці з України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BB%D0%B0%D1%83%D1%80%D0%B5%D0%B0%D1%82%D0%B8_%E2%80%94_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%B4%D1%86%D1%96_%D0%B7_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. - Загол. з титулу екрану. - Мова: українська.

Нобелівські лауреати – вихідці з України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://licei24.ucoz.ru/news/nobelivski_laureati_vikhidci_z_ukrajini/2013-04-22-200.Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.

Нобелівська премія та Україна. Українці, що номінувались на Нобелівську премію (частина друга) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://h.ua/story/261918/ Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Нобеля з літератури отримала авторка з Білорусі, українка за походженням [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/10/8/7084158/Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Презентація на тему: Українці – лауреати Нобелевських премій у різних галузях [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://svitppt.com.ua/nauka/ukrainci-laureati-nobelevskih-premiy-u-riznih-galuzyah.html .Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
ТОП-6 співвітчизників, які стали Нобелівськими лауреатам [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://espreso.tv/article/2014/10/09/6_urodzhenciv_ukrayiny__scho_staly_nobelivskymy_laureatamyЗагол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Україна батьківщина шістьох Нобелівських лауреатів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/history/00039680_0.html. – Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.

Українці та Нобелівська премія: короткий огляд номінантів і лауреатів українського походження.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gurt.org.ua/news/recent/23951/ .Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.
Чому літературна «нобелівка» оминає Україну? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/columns/2009/10/9/28377/ Загол. з титулу екрану. – Мова: українська.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2017
2017 -> Українська музична література
2017 -> Українська музична література
2017 -> Програма вступних випробувань з англійської мови для навчання за освітньо-кваліфікаційною програмою
2017 -> Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
2017 -> Галузь знань 101 Педагогічна освіта Спеціальність 010101 Дошкільна освіта І семестр – 32 год. (іспит) дитяча література з методикою навчання теми І плани лекцій (середа, пара
2017 -> Програма фахового вступного випробування для вступників на навчання за окр
2017 -> №1 Ф. Стендаль (1783-1842). “ Червоне і чорне ”


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці» iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського

Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці» iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського Серія «Академія життя»
В методичних рекомендаціях пропонуються теми та форми бібліотечних заходів, спрямованих на популяризацію фізичної культури, спорту,...
Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці» iconУправління культури І туризму київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Майстер-клас : Інформаційний бюлетень з бібліотечно-бібліографічного обслуговування юнацтва : / [уклад. Т. І. Василькевич]; Київська...
Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці» iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Лаврентія Похилевича : історико-краєзнавча довідка / [уклад. Л. О. Соколовська]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2016....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка