Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття»



Сторінка1/6
Дата конвертації11.03.2018
Розмір0.8 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Офіційне привітання
Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття», що його проводить Спілка громадських організацій «Центру єднання євро­пей­ської молоді «За спільне майбутнє».

Від імені Львівської обласної державної адміністрації вітаю Вас на проведенні цього важливого заходу, який покликаний по­гли­би­ти діалог між інтелектуальною елітою заходу та сходу України. Ба­жаю плідної роботи, єдності українського народу.


З повагою,

заступник голови

Львівської обласної державної адміністрації
Ярослав Кашуба

Львів, 09.10.2008

Круглий стіл
Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття
Час проведення: 9 жовтня 2008 року

Місце проведення: м. Львів, Королівські палати Історичного му­зею (пл. Ринок, 6)
Модератори: Ігор Марков, директор Лабораторії соці­аль­них досліджень (Львів);

Віктор Гарбар, ГІМЦ "Всесвіт" – Альянс "Май­дан" (Харків)
Вступне слово: Володимир Цибулько, поет, політолог, громадський діяч (Львів-Київ)
«Місце Львова та Харкова у системі координат
«столиця-про­вінція» сучасної України»

Співдоповіді: Тарас Возняк, головний редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» (м. Львів); Віктор Гарбар, ГІМЦ "Всесвіт" – Альянс "Майдан" (Харків).


«Феноменологія сільської та міської культури
у свідомості львів’ян та харків’ян»

Доповідь: Ігор Марков, директор Лабораторії соці­аль­них досліджень (Львів).

11.50–12.10 – обговорення.
«Психосоціальний портрет Харкова та Львова»

Доповідь: Олексій Пивоваренко, голова Соціонічної академії Олексія Пивоваренка (Львів).


«Пошук нової української урбаністичної ідентичності
через діалог львівського та харківського менталітетів»

Співдоповіді: Орест Друль, керівник Західної аналітичної групи (Львів); Валерій Рєпін, заступник го­лови громадської ради при Харківській облас­ній державній адміністрації (Харків).



«Влада і громада: львівський та харківський досвід»

Співдоповіді: Олег Мацех, голова координаційної ради Гро­мадського форуму (Львів); Неллі Ревенко, політолог, директор 1-го департаменту Інсти­туту соціально-політичних ініціатив (Харків).


«Львівська і харківська міська влада:
віддзеркалення суспільства чи результат виборчих технологій?»

Співдоповіді: Андрій Павлишин, журналіст, право­захисник (Львів);



Неллі Ревенко, політолог, директор 1-го де­партаменту Інституту соціально-політич­них ініціатив (Харків).
«Сучасна політична криза в Україні:
львівський та харківський виміри»

Співдоповіді: Ігор Марков, директор Лабораторії соціаль­них досліджень (Львів); Віктор Гарбар, ГІМЦ "Всесвіт" – Альянс "Майдан" (Харків).



Круглий стіл проводився в рамках проекту «Порівняльний моніторинг виконання передвиборчих обіцянок політичними партіями, представленими у Харківській та Львівській місь­ких радах», що реалізується ЦЄЄМ «За спільне майбутнє» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».


ЗМІСТ
Вступне слово с. 7
Місце Львова та Харкова

у системі координат «столиця-провінція» сучасної України с. 9

Феноменологія сільської та міської культури

у свідомості львів’ян та харків’ян с. 21


Психосоціальний портрет Харкова та Львова с. 31

Пошук нової української урбаністичної ідентичності

через діалог львівського та харківського менталітетів с. 35

Влада і громада: львівський та харківський досвід с. 45

Львівська і харківська міська влада:

віддзеркалення суспільства чи результат виборчих технологій? с. 58

Сучасна політична криза в Україні:

львівський та харківський виміри с. 65





Вступне слово

Володимир Цибулько, поет, політолог, громадський діяч (Львів-Київ)

ІГОР МАРКОВ: Доброго дня, шановні колеги! Можу сказати з досвіду своєї діяльності на науковій і громадській ниві – надто ма­ло у нас відбувається отого горизонтального спілкування. А тим більше спілкування між українськими містами та культурами. Сьо­годні таку нагоду мають Харків і Львів. Ми назвали наш круглий стіл «Західна і східна столиці України». Якщо Київ – історична сто­лиця України, то Харків і Львів можна так назвати не тільки тому, що якийсь час вони були центрами політичних утворень на території України, а й тому, що вони заклали основи, фундамент української культури. Отож історичні паралелі справді вартують уваги. Це, з од­ного боку, роль Харківського університету, заснованого у 1805 році, для розвитку української науки й українського відродження в ці­ло­му; діяльність багатьох представників культури України ХІХ–ХХ сто­літь. З іншого боку – все те, що дав у цьому періоді Львів для українського відродження... Сподіваюся, що сьогоднішній діалог прокладе місток у наше спільне українське майбутнє. Із задо­волен­ням надаю слово пану Володимиру Цибульку – поету, політологу, громадському діячеві.

Володимир Цибулько: У назві нашого круглого столу написано ХХІ століття. Україна, насправді, однією ногою, ну, нехай одним пальцем правої ноги, вступає в інформаційне суспільство. Фактично, породжується нова реальність, яка передбачає певну суб`­єктивізацію процесів капсулювання на рівні громад та на рівні міс­цевих культур, мікрокультур, локальних культур. Виходить так, що Україна як держава, яка вбирає дедалі більше ознак інформа­цій­ного суспільства, потрапляє в певний вакуум горизонтальних стосунків. Але найдивніше те, що коли це проектується на політичні процеси, то в нас будь-яка опозиція завжди говорить про активізацію саме горизонтальних стосунків. Тільки вона стає владою – одразу почи­нає вибудовувати всю комунікацію через столицю. Дійшло до того, що жити в Києві стало неможливо. Це є наслідком саме центра­лі­зації влади та економіки. Місто, яке розраховане на два з половиною мільйони, нині намагається втримати приблизно п’ять мільйонів жителів.

Утім зараз мова йде про політичний інструментарій, про певну ікону держави, як, наприклад, у сусідній Росії, де держава замістила всі інші інститути. В Україні дещо інші обставини: ті інструменти, які в Росії заміщає держава, Україна повинна породити сама, тобто її громадянське суспільство. По суті, після 1991 і 2004 років ми не маємо можливості послідовно вирішувати одне завдання за іншим. Нам доводиться це робити паралельно. Скажімо, для економічного прориву потрібне зосередження, тобто авторитарна складова. Зара­зом для входження в демократичне суспільство потрібна демокра­ти­зація. Тобто багато взаємозаперечних інструментів заді­я­но одночас­но. І тоді необхідність оцієї горизонтальної комунікації видається саме тою суспільною складовою, яка замістить певною мірою дер­жаву. Заміщаючи державу як інструмент насилля, регулювання, вона породжує іншу якість міцності суспільства – коли суспільство у ста­ні буде захистити і себе, і державу більше, аніж держава – суспіль­ство. Це такий український парадокс.

Очевидно, Україна приречена на те, щоб вибудувати свою мо­дель, яка поступово адаптуватиметься до європейської моделі. Щодо спроб таких комунікацій, то, згадаймо, найуспішніша і найактив­ніша пов’язана з Харковом, коли Інна Богословська і «Віче» про­бу­ва­ли активізувати діалог між містами, чого було досягнуто між Хар­ко­вом, Одесою, Дніпропетровськом, Кримом. Це був якраз пре­це­дент, коли ця активність мала перерости у певну якість, принаймні у ста­лу комунікацію між або активістами NGO, або інтелектуалами. Або навіть з регіональними політиками, інтереси яких, власне, «зав’­я­за­ні» на місцевому самоврядуванні.

Ми зібралися саме в переддень свята місцевого самовря­ду­ван­ня. Дуже важливо, щоби те, що ми винесемо звідси, і те, що ми об­говоримо тут, стало бодай надбанням громад Львова і Харкова, вийшло поза межі цієї комунікації. Важливо, щоб почавши, ми не зупинилися. Це не означає, що львів’яни повинні поїхати до Хар­ко­ва, обходити там усі центральні площі. Мені здається, що має бути включення і третього міста, потім четвертого. Тоді буде результат. Чи вдасться, наприклад, знайти ресурси для цього на рівні Львова, а потім Харкова? Це була б дуже правильна, навіть до еклектизму правильна ідея. Але в нас часто трапляється так, і це український політичний досвід, – будь-яка ідея може зависнути на етапі реа­лі­за­ції. Тому я бажаю нам усім, щоби в нас була реалізація краща, ніж ідея.


Місце Львова та Харкова
у системі координат
«столиця-провінція» сучасної України


Співдоповіді: Тарас Возняк, головний редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» (м. Львів); Віктор Гарбар, ГІМЦ "Всесвіт" – Альянс "Майдан" (Харків).

ІГОР МАРКОВ: Я можу лише підтримати Володимира Ци­булька. Ми добре задали тон у контексті того, що нині відбувається в Україні. Але перш ніж рухатися в цьому напрямку, подумаємо над тим, хто ми є у взаємному спілкуванні. І взагалі, ким є кожен з нас тепер. Зокрема, у контексті гіперролі столиці, про що говорив Воло­димир Цибулько. Чим ця гіперроль зумовлена? Я передаю слово головному редактору незалежного культурологічного часопису «Ї», пану Тарасу Возняку, для доповіді «Місце Львова і Харкова в сис­темі координат «столиця-провінція» сучасної України».

ТАРАС ВОЗНЯК: Вітаю усіх у нашому місті. Можливо, хар­ків’яни не знають достойного короля Яна ІІІ Собесського. Це наше місто. І там за вікнами теж наше місто. Це так. Один львівський поет написав у своїй біографії «живу тільки у Львові». І це достатньо симптоматично. Це не похвальба. Це може бути ускладнення для людини. Тому що для дуже багатьох львів’ян переїзд, з кар’єрних чи з якихось матримоніальних міркувань, до Києва – це майже емігра­ція. (Я не знаю, чи так є у Харкові. Чи так ви то відчуваєте боляче?) І це треба розуміти. Але ця теза має зворотну сторону. Це означає, що для цих людей це місто і це місце є насправді надзвичайно важ­ливими. Хотілось би розвинути цю ідею. Принаймні кілька слів ска­зати спершу про природу міста і місця як такого. Я розумію, що ми зараз всі скотимося в політологію, потім зійдемо на вибори, потім, як завжди, поділимося по партіях, а місто і місце знову залишаться не ословленими як такі.

Отже, для мене найважливіший сам феномен міста. Я можу закинути таку провокативну тезу, що поскладені в 14 поверхів 28 посьолків чи слобод не створять міста як такого. «Homo sapiens», ко­ли почав творити якісь знаряддя: одяг, житло, – це був зародок, з якого починалося те, що називається житло як таке. Бродяча істота створила житло. Потім цих житл стало більше, й утворилися перші міста. Першим містом, напевно, історично найстарішим, був Єри­хон. Наші адепти трипільської культури можуть це заперечувати, тим не менше, місто в мурах, кам’яних мурах – це Єрихон.

Адже що таке місто? Це певне місце, відділене мурами, в давні часи. Тобто місце, котре було висмикнуте, вирване з ландшафту. Міс­то як таке не закладалося в ті часи на будь-якому місці. Як правило, всі міста мають герби. Є мітологія, що в цьому місці щось відбулося: Зевес скинув якусь там блискавицю, і заклали на цьому місці місто. Чи побачили там вовчицю, чи ще щось...

Я профанічно трішечки розказую, але насправді це не є про­фанні справи. Бо людина тоді не селилася будь-де, не селилася будь з ким. Людина селилася в благодатному місці. А що таке благодатне місце? Це там, де відбулося щось екстремальне, якась аномалія. Як­що подивитися на світ людей того часу, то світ був, як у наших три­пільських горщиках: божественний – зверху, світ людей – всередині і хтонічний – знизу. В тому місці, де вони об’єднувалися, як пра­вило, люди й творили місто. Це була якась гора, де закладався замок чи якийсь герой вбивав чергового змія. Крилатий герой. І тому кла­сичне місто має ту вертикальну ієрархізацію.

Ви подивіться на наше місто. Посередині стирчить величезний фалос – наша Ратуша. Така ж вона стоїть всюди. Це може бути Ка­федральний собор. Але він об’єднує, він пробиває від землі. Він про­биває наверх. Далі йде влада. Від сакральної влади йде влада адмі­ні­стративна. Сидить наша богоспасенна Міська Рада. А довкола райо­нується вже територія міста як такого. Ось так закладалися класичні міста.

Коли я казав про поскладані в 12 поверхів села, наприклад, Новий Розділ, Новий Яворів і так далі, вони у цьому сенсі міст не творять. Є міста традиційні, є міста класичні. І в таких містах, попри все, якось хочеться жити.

Харків має свою мітологію трішечки пізнішої, на мій погляд, спроби упорядкування цього простору. Утім кожне місто має го­ри­зон­тальне районування. До прикладу, наше місто чи Єрусалим. В Єру­салимі є чотири квартали: жидівський, арабський мусуль­ман­ський, арабський християнський і вірменський. Так само і Львів має чотири, мав чотири квартали: жидівський, православний – умовно руський (український), вірменський і латинський. Умовно, бо тоді ділилися скоріше за релігійними ознаками, ніж за національними.

Національні ознаки стали істотними, по суті, лише на початку ХХ сторіччя. Коли я описую це місто, то ви відчуваєте певний пієтет або певну конструкцію. Це означає, що я бачу його як іде­альне місто, бо живу тільки у Львові. Людство, після того, як почало тво­ри­ти всякі людські агломерації, міста, завжди пробувало витво­рити таке ідеальне місто. Якщо подивитися на місто, то воно має два іс­тот­ні аспекти. Перший – це архітектоніка та структурування (струк­ту­ра, план і так далі), а друге – це наповнення, тобто люди як гро­ма­да. Структурування – це та реальність, котру ми вибудовуємо, в кот­рій ми мешкаємо як громада. І можна по-різному бачити різні міста. Між цими двома поняттями інколи буває антагонізм, інколи симбіоз, інколи щось таке, коли одне не бачить іншого.

Бувають міста, в яких громада живе люто. Тобто вона не бу­дувала цього міста, не вибудовувала його під свої форми, під свої ментальні особливості. І живе вона в ньому люто дуже часто. Для Львова це теж досить характерно, було принаймні. З чим це по­в’язано? З лютістю людей? Ні. Це просто інші люди прийшли в мури, яких вони не збудували. Для того, щоб оці мури обжити, потрібно час, можливо, зміна кількох, двох-трьох генерацій. І тоді люди неначе втискуються. Вже їхні діти вписуються в ці мури. Це стосується Львова так само. Поступово, помалесеньку, після вели­чезної демографічної катастрофи цього міста, коли відбулися депор­тації: винищення євреїв – 30 відсотків населення, депортація або виїзд поляків – це теж до 50 відсотків населення, депортація в Сибір тих українців, котрі тут жили, прийшли інші люди. А хтось, зви­чай­но, залишився доживати.

Утім якщо подивитися на загальну масу, потрібно було як мі­німум 50 років, щоб помаленьку вжитися і щоби уродженець Холм­щини Іван Лучук написав «живу тільки у Львові». Не в Холмі, а у Львові. Він уже виріс як львів’янин. Так-от, архітектоніка міста, архітектура і громада помаленьку починають уживатися в основ­ному в старій частині міста. Я не впевнений, наприклад, що ці всі наші спальні райони, де б вони не були – чи Сихів, чи де-небудь, є такими благодатними місцями. Але, на жаль, технології, вимушують нас мешкати і там. Всі мої, так би мовити, проби осмислити, що таке місто, є запитанням до харків’ян. Ви можете спробувати подивитися на своє місто, власне, в цій парадигмі речей.

Ідеальні міста людство намагалося створити весь час. Скажі­мо, якщо перші поселення Кноси, Кріт, були достатньо хао­тичними, то вже Гіппократ, з огляду на гігієнічні аспекти, намагався укладати певні плани. Платон вибудовував свої міста, де дуже важлива була, власне, геометрика.

У людства є мрія, що можна створити ідеальну форму, іде­аль­не місто, в якому люди будуть жити по Божих чи по праведних законах. Ідеально жити. Тобто не буде соціальних чи якихось ін­ших конфліктів. Буде стратифікація. Свого часу це спробував зробити Платон. Аристотель теж витворив цю річ. Втіленням його ідей стало ство­рення міста Олександрія. Найбільш жорстким, так би мовити, твор­цем у цьому сенсі був Іподамус з Мілету. Він, власне, витворив ідею перпендикулярних та паралельних вулиць. І за його планом, за його ідеєю, при районуванні окремих міст було ство­рено порт Пірей коло Атен. Ідеї Іподамуса з Мілету лягли в основу Пергамону – теж твореного як ідеальне місто.

Коли прийшло християнство, то ідеалом міста, на який би лю­ди орієнтувалися, творячи, розбудовуючи міста, було видіння Іоан­ном небесного Єрусалиму. Це втілено в багатьох картинах. На­прик­лад, на картині в цьому залі намальований Львів, але насправді це ідеальне місто. Так само пробували намалювати і цей Небесний Єру­салим. І дуже багато місць почали перебирати ідеологію або натя­гу­вати, приміряти на себе шати ідеалу, цього Єрусалиму. Одне з таких місць – богоспасенне місто Київ, яке бачить себе, власне, в такій ідеологемі. Мор, Рабле, Бекон і Кампанелла так само творили свої місця. Мало того, вони фантазували. Але вже в часи Відродження люди перейшли до побудови ідеальних міст. Це почалося в Пів­ніч­ній Італії. Першим містом була Пальманола, коло Венеції. Дуже ці­кава. Цікавим є і місто Філарети, котре родина Сфорца будувала за певним планом: тут має бути замок володаря, тут має бути військо, тут – торговий квартал, тут – це, тут – інше, тут – ще інше. Пе­редбачалися навіть публічні будинки як спосіб покращити мораль. Це один підхід до побудови міст – насильницький і втискування лю­дей у цю парадигму.

Якщо говорити про наші терени, то поруч збудовано два іде­альні міста. По-перше, це Жовква – 20 км від Львова, тепер район­ний центр. І друге ідеальне місто – це Замостя (тепер територія Польщі), збудоване Бернардо Морандо.

Місто Львів, попри те, що початково Казимир збудував його квадратом, росте, як дерево: тут – гілку пустило, тут – добудували, тут – те, тут – інше. Постає питання, який шлях кращий? Збудувати квадрати і втискувати в них людей? Чи дати місту рости, як дереву? У ХХ сторіччі такі експерименти проводилися. До речі, місто Харків було одним із них. Ле Корбюзьє теж пробував створити ідеальну ар­хітектуру, в якій буде ідеальне життя. Закінчилося тим, що в його будинках витворився соціум з бандитизмом тощо.

Були спроби створити ідеальні місця. До прикладу, місто Бра­зилія в Бразилії. Виявилося, що приємніше жити у містах, котрі рос­туть в природний натуральний спосіб. Мені здається, що Харків творився в більш жорсткий спосіб. Він творився справді як столиця Української Радянської Соціалістичної Республіки з усіма наслід­ка­ми, що з цього випливали. З відповідною архітектурою, яку можна вважати пам’ятками, нехай і тоталітаризму. Утім це була спроба втиснути людей в якусь парадигму, і не тільки ідеологічну, кому­ністичну. Оті коробки – це відомі архітектурні шедеври, насправді. Але наскільки вони є людськими? Так, будинок Держпрому вигля­дає наче цироз печінки. Він не зроблений для людини маленької, яка там живе, чи для Бога. Це адміністративний храм. Можливо, він і ці­кавий, якщо подивитися з висоти пташиного польоту. Здалеку ви­глядає розкішно, а підійдеш ближче – тихий жах! Для кого буду­ва­ла­ся ця архітектура, для людей чи для кого? Для Бога чи для диявола?

Отже, що таке місто? Це функція. Функція, яку воно відіграє для самого себе, самоорганізовуючись як живий організм, тобто для громади міста. От громада міста комфортно влилася в ці мури? Ком­фортно самоорганізувалася і живе, чи ні? І тому вона творить свої самоврядні органи, так чи інакше. Інколи ці органи віртуальні. На­приклад, система авторитетів у місті. Коли, скажімо, міська рада не є вираженням авторитетності в місті в силу виборчого закону чи яки­хось інших обставин, тоді громада творить свої авторитети. Створює іншу, паралельну легітимність. Разом з тим місто має зовнішні функ­ції. Воно є або адміністративним центром для якоїсь території, ска­жімо, для Львівської області, або випромінює свій вплив на певну територію. Адже Львів – найбільше місто після Києва.

Репліка із зали: Судячи із заяви облради, область впливає на Львів 

ТАРАС ВОЗНЯК:  Це так. Або воно є як освітній, нау­ко­вий, культурний центр для величезного регіону. Скажімо, для Во­лині, Закарпаття, Буковини і так далі. І ще одне. Львів є механізмом для творення регіональних чи загальнонаціональних ідеологем? Чи є воно зараз генератором ідей для України? Це запитання до львів’ян. Тобто чи ми дійсно є генераторами ідей для самих себе, для регіону і для країни? І чи ми здатні самоорганізовуватися й організовувати регіон довкола себе, впливати на розвиток країни в цілому? Якщо ні – то ні Львів, ні Харків не є столицями.

ІГОР МАРКОВ: Дуже цікаві виміри «столиця-провінція» за­дав Тарас Возняк. Приклади містобудови, які він називав, властиво, були столицями. І Харків, і Львів. Принаймні зміцніла моя думка стосовно Львова – це столиця. Щодо питань, то вони риторичні, на­віть у загальноукраїнському вимірі. Адже поняття столиці має не лише політичний, а й духовний та ідеологічний виміри. Про візію Харкова прошу висловитися Віктора Гарбара.

Віктор Гарбар: Харків ніколи не був столицею. Він навіть не будувався як столиця. Був невеличкий проміжок часу, коли совє­ти закріпилися в Україні, побудували квартал Держпрому. І все. Це було купецьке місто. Абсолютно нормальне, тихе, затхле і про­він­ційне. І провінцією Харків залишається і по сю пору.

Якщо брати дискурс „столиця – провінція”, то Харків, як на мене, типова транзитна столиця. Це місце, куди прибувають люди з провінції, ще більш глухої, але з бажанням потрапити до столиці. Нормальної столиці (тоді, за совєтів, то була Москва). Це був сво­єрідний буфер, концентратор люду всякого і різного. Харків – це великий освітній центр. Але це не те місце, де люди, навіть ті, що народилися там, хотіли б жити (відсотків 70, приблизно). Є й пат­ріоти, які тільняшку розривають на грудях і кричать «Люби Харь­ков, или убирайся вон». Є такі депутати.

Харкову дуже не поталанило, що на невеличкий проміжок часу він став столицею Української Радянської Соціалістичної Рес­публіки. Це був культурний шок для багатьох людей. І, властиво, це був випадок. Тому що з таким же успіхом це неподобство могло бу­ти і в Донецьку, і деінде. Та чомусь більшовики зупинилися на Хар­кові. Мабуть, через класичну марксистську думку про те, що де біль­ше пролетаріату, там і буде столиця. Так воно і вийшло. Якщо брати той вимір, який пан Тарас сказав, то окрім місця, де збираються люди, аби жити комфортно і прекрасно, за винятком того часу, коли Бекетов будував свої будинки, які справді є пам’ятками архітек­тури, але багато їх уже занедбали, більше нічого не маємо. У всьому іншому Харків будувався як придаток «к градообразующим предпри­ятиям». Є такий Тракторний завод, завод імені Малишева, Плиточ­ний завод і так далі – ось це і називається «Хатазюка», по-нашому від ХТЗ. Тому що, з одного боку, якщо їдеш в Харків – отут заводи, отам – уже пролетарські квартали. Все. А після того, як усе ви­топтали, почалися Салтівки, Алексеєвки і Рогань, туди далі за ХТЗ. Це природний розвиток міста, яке через певні обставини стало ще й промисловим. Але після горбачовської перестройки, після незалеж­ності, Харків повернув собі кармічний статус міста купецького та міста студентського. Найбільший базар в Україні – у нас. Най­біль­ший нафтотрафік – у нас...



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЮридична академія україни імені ярослава мудрого
Питання вдосконалення діяльності відділів рідкісних книг бібліотек в інформаційному забезпеченні науково-освітнього процесу : матеріали...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconТарас шевченко в моєму житті сценарій круглого столу
Войцехівська Ірина Станіславівна – заступник директора з виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconФормування навичок ХХІ століття у процесі навчання світової літератури розділ І значення навичок ХХІ століття у розбудові шкільної освіти
Загадка успіху чи невдачі у тому, щоб знати, яких пріоритетів притримуватись, а які відкинути чи замінити, коли змінюються часи
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconСловник фіксує новостворені І запозичені слова, що з’явилися в періодичних, літературно-критичних, науково-популярних виданнях, художніх творах, засобах масової інформації, усному мовленні кінця ХХ початку ХХІ ст
Словник новотворів української мови початку ХХІ століття / Упорядники. – Кривий Ріг, 2005. – 158 с
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconКруглий стіл на тему: ‘’Історична пам’ять у творах О. Довженка’’
Мета: Поглибити знання учасників круглого столу з історії українського кінематогрофа,виховання емоційно-ціннісного ставлення до творчості...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» icon119-річчю з дня народження Н.І. Махна (м. Гуляйполе, 11. 11. 2006 року)
Від минулого до сьогодення: історичний І політичний портрет Н.І. Махна. Матеріали Круглого Столу, присвяченого 119-річчю з дня народження...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconДержавна бібліотека україни для юнацтва гетьман мазепа: у пошуках історичної об’єктивності
Мазепа: у пошуках історичної об’єктивності є інформаційним ресурсом про життя та діяльність людини, яка доклала значних зусиль для...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання сорокове сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутати, інші учасники засідання, журналісти, радіослухачі, телеглядачі! Я прошу підготуватися...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання четверте сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутаті, інші учасники нашого засідання, гості Верховної Ради!
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconНа рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук
України в контексті трансформаційних процесів світового та регіонального політичного розвитку, а також впливу загроз глобального...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка