Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття»



Сторінка3/6
Дата конвертації11.03.2018
Розмір0.8 Mb.
1   2   3   4   5   6

ІГОР МАРКОВ: Коли він планує парадигму виборчого про­цесу. У суспільстві нема нічого накинутого кимось, чого не можна було б змінити.

НЕЛЛІ РЕВЕНКО: Можна репліку? Ми не казали, що Харків – абсолютно сіра маса. Наведу приклад. На вибір хар­ків’ян серйозно вплинули саме Інна Богословська і Євген Кушна­рьов. «Віче», яке не набрало ніде нічого, – це відома вам політична сила, яка пред­став­ле­на у Харківській обласній раді. А перемогою Добкін завдячує са­ме Кушнарьову…

Володимир Цибулько: «Віче», між іншим, ще пред­ставлене в Жовківській райраді Львівської області і в Славутицькій Київської області.

НЕЛЛІ РЕВЕНКО: Я мала на увазі, що не представлена у Верховній Раді, тому що залежить від особистостей на місцях. І якщо ці особистості, наприклад, від «Нашої України» у Харкові – не такі яскраві, як представники інших політичних сил, то ми спостерігаємо втрату електорату. І можемо спрогнозувати, що це триватиме і надалі.

Стосовно вашої думки, що електорат чекає чогось, що йому мусять дати. Насправді, не це погано, а інше – що сьогоднішній елек­торат очікує. Ми спостерігаємо, що цінності демократії не стали для електорату, для переважної більшості справжніми цінностями.

От наприкінці минулого року ми провели дослідження, по­ста­вили харків’янам таке питання: «Як ви оцінюєте те, що постійно ве­деться боротьба між різними представниками політичних сил?». Так-от, більшість негативно оцінює політичну боротьбу. Вони хо­ті­ли б, аби була одна сильна рука. Що про це говориться в полі­толо­гії? Що у транзитивному суспільстві останньою змінюється політич­на свідо­мість. І тому політична свідомість у переважної частини пром­зони, про яку ми говоримо, – це посттоталітарна свідомість. Від­так очіку­ють вони не боротьби між політиками і вільний вибір, а хто більше дасть, хто пообіцяє соціальний захист. Тому що немає готовності брати на себе відповідальність за власне життя, власну долю і хо­четься батька, який вирішить всі проблеми.

ІГОР МАРКОВ: Звичайно. Погоджуюся. Андрій Павлишин, будь ласка.

АНДРІЙ ПАВЛИШИН: Дякую. Позитивно чи негативно оці­нювати себе може тільки виборець. А взагалі, політики чи гро­мадські діячі повинні насамперед аналізувати свою діяльність і шу­кати власну провину, якщо щось не виходить.

Наведу цікаві, як на мене, результати досліджень, які у вересні цього року провела львівська громадська соціологічна організація «Український фонд «Громадська думка» (вони щомісяця проводять комплексні опитування).

Отож в опитувальник, доволі репрезентативний і комплекс­ний, вони вмістили таке запитання: «За кого ви будете голосувати на виборах до Львівської міської ради?». Як варіанти відповіді було подано не лише політичні сили, але й гро­мадські організації, а також фіктивні об’єднання, яких не існує. Ре­зультат – найбільш попу­ляр­ни­ми, коли йдеться про вибори до міської ради, виявилися Блок Юлії Тимошенко – майже 21%, Блок Андрія Садового – це фіктивна організація, якої не існує, але яка асоціюється із симво­лом розкрученого…

ІГОР МАРКОВ: ...бренда

АНДРІЙ ПАВЛИШИН: …і пропіареного лідера. Всеукра­їн­ське об’єднання «Свобода» – 11,6 %. Також виразно пропіарена ор­ганізація, яка має успіх тільки на локальному рівні, а на всеукраїн­сь­кому до парламенту не проходить. Натомість «Наша Україна» має 8%, «Народна самооборона» – 4%, Блок Петра Писарчука – це теж неіснуюча організація – має 3,6%. У той час як Партія регіонів – 3%, хоча Писарчук є її членом. Тобто теоретично до 6% (3,6% плюс 3%) – потенційні виборці Партії регіонів. Та це не зовсім так, тому що в іншому листі, де Блоку Писарчука немає, вони мають тільки 4%, тобто акумуляція відбулася в півтора рази менша. Далі йдуть інші організації, зокрема дуже дорога для мене організація, яка багато робить для цього міста і заслуговує на відгук львів’ян і на пред­став­лення в міській раді, бодай 10%, – Громадський форум Львова. «Пора» має 0,4%.

Отож можна сказати або, принаймні, висунути гіпотезу, що виборці орієнтуються на розпіарені, розкручені, присутні в ЗМІ про­екти: чи то політичні, чи то якісь інші. Орієнтуються на лідера, і не цінують реальної діяльності на свою користь. Хоча уже існує тен­денція до того, щоби підтримувати не лише політичні сили, але й громадські організації.

Я не кажу, що результати абсолютні, бо це було, коли люди ще не встигли осмислити політичної кризи, на початку вересня. Упро­довж вересня все те оброблялося. Окремі моменти ще зміняться, але йдеться про тенденцію, бренд, який існує у суспільній свідомості. Бо, скажімо, Громадський форум Львова чи громадське об’єднання «Пора» присутні тут і активно працюють для цього міста вже багато років. Але вони заблоковані у ЗМІ. А це тягне за собою те, що ми маємо міську раду, обрану, переважно, голосами людей, які себе не ідентифікують із соціокультурною частиною Львова – мешканцями Сихова, Рясного та інших мегаоколиць міста.

Я завжди здригаюся, коли при мені Львів порівнюють із Бар­селоною – тримільйонним містом, забудованим будинками Гауді та його друзів-послідовників, чи Осло, де, як у Львові, 800 тисяч меш­канців. Це чудові доглянуті міста з прекрасною архітектурою, зі значно більшим її набором, із сучасними будинками, пам’ятниками, культурними об’єктами, де є що побачити. Львів тут, по-моєму, ста­вить для себе надто високу планку або, простіше кажучи, демон­струє занадто багато пихи.

На жаль, ми маємо населення не адекватне Львову. Це не тіль­ки проблема національної дезадекватності, про що казав Тарас Воз­няк, коли відбулася майже повна зміна населення. Навіть те україн­ське населення, яке було до війни у Львові, втекло від окупації, було репресоване, вивезене, розстріляне, загинуло. У всякому разі відбулася соціальна заміна населення. До міста прийшли не тради­ційні міські мешканці, а мешканці сіл і маленьких містечок з іншою ментальністю, з іншим ставленням до українськості, дуже консерва­тивні. Вони, можливо, за суто фізичними характеристиками не такі, як мешканці промислової частини Півночі, Сходу чи Півдня Укра­їни, але це консерватизм, який має у своїй основі тоталітарні тен­денції. Про це яскраво свідчать симпатії до Тимошенко, до інших популістсько-авторитарних типів лідерства у нашому регіоні, навіть до того ж Ющенка, який теж демонструє провідні тези. Для мене індикатором того, що ми маємо і надалі соціокультурну катастрофу у нашому місті і дискомплекс, дисгармонію між його населенням і цим містом, культурно-історичною спадщиною, є повсякденне жит­тя у цьому місті. Про це ми багато писали, коли я працював голов­ним редактором «Львівської газети». Про це писали інші тутешні ко­леги, зокрема про тотальне знищення центру, про нерозуміння функ­ції його культуротворчого об’єкту – пластикові вікна, євроремонти, вибирання середин будинків і залишення одних фасадів, руйнування просто цілісних об’єктів, абсолютно скандальне руйнування будин­ку композитора Ярославенка.

При всій повазі до української культури, до нашого хліба, у Львові бульдозерами можуть знести культурно-історичні пам’ятки за рішенням і депутатів, і виконавчої влади. Це дуже обурило не­велику групу інтелектуалів чи фанатів минулого цього міста. Відтак перед нами з Тарасом та більшістю присутніх тут львів’ян попереду ще тисячоліття дороги для того, щоб все-таки змінити ментальність цього міста. Можливо, нам і не вдасться цього досягнути за життя.



ІГОР МАРКОВ: Дуже дякую, Андрію, за зауваження. А то я думав, що залишився одинаком. Ступінь, спосіб громадської само­ор­га­нізації, яка би створила політичну диференціацію стосовно міс­та, – це один дуже важливий момент.

Друге вагоме зауваження – це формат влади, формат бачення влади, який ми намагалися реконструювати за результатами своїх опитувань – це саме принцип вибору того, хто конкретно «дає». Тобто немає абсолютно інституційних форм політичної діалогіч­нос­ті, на основі якої здійснювався б вибір. Саме про це я намагався говорити.

І нарешті, третій пункт, дуже важливий, – саме віддалені від центру Львова околиці у динаміці визначають політичний вибір. Це і засвідчує результат.

Зараз у нас доповідь Олексія Пивоваренка «Психосоціальний портрет Харкова та Львова». Прошу.



Психосоціальний портрет Харкова
та Львова


Доповідь: Олексій Пивоваренко, голова Соціонічної академії Олексія Пивоваренка (Львів)

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Дякую. Всі ми чули, що по­гляди в нас відрізняються. Хто ж має рацію? Я спеціаліст із соціо­ніки, науки, яка вже відома. Соціоніка бачить закономірності, за якими живе суспільство. Кожен із нас має певний соціотип. Які це соціотипи? Я всіх їх маю тут, тому можу кожному прочитати, що він любить. Дехто з присутніх уже про це знає, оскільки знайомий зі мною. Дехто сам читав книжки із соціоніки. Ми можемо надати вам ваші характеристики. Але не в тому справа.

Зараз найважливіше – об’єднати нас «в пошуках української ідентичності». Це означає об’єднати Львів, Харків, Центральну Ук­раїну якоюсь єдиною національною ідеєю, яка дозволила б мати єдину державу.

Є менталітет нації. Його тлумачать по-різному. Але насправді це сума характерів людей, які живуть. Чому він подібний? Тому що в певних регіонах живуть люди, переважають люди певного соціо­ти­пу. Тому що подібні народжують подібних. Тут, де ми зараз знахо­димося, переважає соціотип західноєвропейський, німецький, австрій­ський. І архітектура тут австрійська (з чіткими формами) – така сама є у Польщі, Німеччині, Австрії. Це тому, що будували люди, які хотіли жити так, як відчували, вважали за правильне.

Ідеальне місто для кожного своє – це залежить від соціотипу більшості людей, які там живуть. Харків тяжіє до Росії. Менталітет там великою мірою, особливо по селах, російський.



Загальний шум

Репліка із зали: От «по селах» «не надо». Навпаки!

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Це Україна. Інакше Харків дав­но відійшов би до Росії. Та вплив російський є. Утім там не такі жорсткі правила, порядки.

Західна ж Україна тяжіє до Заходу. Тому тут кажуть, що треба жити за західними мірками. А жителі Сходу їдуть працювати на Схід.



Репліка із зали: Та на Захід їдуть масово.

Загальний шум

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Суспільство давно структу­ро­ване, тому воно не розпадається. Є чотири основних правди, які діляться ще на чотири. Виходить 16 соціотипів. А є ще й підтипи. Правд є багато. Яка з них правильна – тільки та, яка зараз потрібна для розвитку суспільства. Суспільство розвивається від однієї прав­ди до наступної, другої, третьої, четвертої. Є також табличка соціотипів.

Перша правда, перша квадра соціотипів – це люди, які хочуть жити разом, общиною. Навіть в Ізраїлі є кібуци, де люди доб­ро­вільно йдуть у колгоспи, разом живуть і задоволені таким життям. Подібними є, наприклад, південноамериканці. Живуть у фавелах, іншого і не хочуть. Є палестинці, які так само живуть у таборах. У Росії також є багато представників цієї квадри. Соціалісти хотіли ко­мунізму, от вони його і прийняли.

У Росії багато представників і другої квадри. Це люди, які тя­жіють до сили. І тому в уряди вони вибирають людей сильних, ав­то­ритарних, кажучи «батюшка поможе». Саме вони тяжіють до маргі­налізації. Коли щось не так, коли ослабла влада – виходить анархія. Як тут уже мовилося, у Харкові більша маргіналізація, ніж тут. Тому що у Львові більш дисципліноване центральне ядро міста і, попри те, що повиселяли багато поляків до Польщі, залишилося чимало представників другої квадри. Не даремно тут голосують за Тимо­шенко – це друга квадра війни.

Третя квадра – квадра бізнесу. Сюди належить і Янукович, і Президент, і більшість парламенту. Таких людей зараз вибирають до влади. До них належать і мери Києва та Львова – це такі-собі «Напо­лео­ни». І Ярузельський, і Добкін, до речі. Переважають вони тому, що зараз такі потрібні. Їх можна критикувати, що й роблять люди інших квадр, у яких інші погляди, у яких інша правда. Утім зараз пра­вильна, як я уже казав, та правда, яка потрібна для розвитку суспільства.

Так, для роз­витку держави є перша квадра революціонерів, які руйнують попе­редню державу. Далі приходить сильна влада – це друга квадра. До них належить Сталін, а також західні українці, міське населення. Сільські ж мешканці – перша квадра, заважають центральному ядру. Так, друга квадра пішла: багато хто повиїжджав на Захід працювати. Прийшла перша квадра з сіл. До речі, до 39-го року першу квадру на базар пускали тільки по вулиці Городоцькій. І хто має рацію?

Багато хто критикує теперішнього мера Львова. Але ж його вибирали. Чому ж вибирали? Не тому, що він правильний чи непра­вильний, а тому, що Львову зараз найбільше потрібно розвивати еко­номіку. До обласної ради належать люди переважно другої квадри. Ясна річ, їм не подобається бізнесовий спосіб дій нашого мера. Але хто буде розвивати економіку?

Чому в більшості міст вибирають саме третю квадру? Тому що потрібно трохи наїстись, потрібно, щоб витримувались більш-менш соціальні стандарти, а отже, щоб створити справжню національну ідею, яка б об’єднувала. Тобто треба прийняти не якусь одну правду з тих всіх, а правду більшості українського народу.

Зараз вибирають до влади тих, які не представляють більшості народу, а лише більш потрібні для розвитку економіки, які здатні це робити. Це бізнесмени. Вроджені. Вони вже в дитинстві думали про бізнес, про те, як заробляти. Тому зараз вони нагорі. Ми їх кри­ти­куємо – правильно робимо. Критикувати треба. Але це не означає, що ми праві, а вони ні. І вони, і ми праві частково. А єдино правих нема. Єдино правий, як тут казали, – це виборець. На кого більший соціальний запит, того і вибирають.

От ми виженемо мера, а кого поставимо? Чиновника вродже­ного, такого, як попередній мер. Який думав про П’ємонт, а еконо­міку розвивати не міг, не вмів. Тоді падало каміння з будинків. Біля мене впав такий, що ще б метр вбік – і забило би! І це було при попередньому мерові. А новий будує дороги. Ну, так що J

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: А вопрос можно? Если выходит на избирательные участки 20-30%, а выбирает господина Добкина 75-76%. Как вы считаете, это нормально?

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Третя квадра вміє «хімічити». Перший мільйон в американців не є законним. Але не було б пер­шого незаконного мільйона, не було б багатих американців, і не було би багатих...

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Если товарищ ездит от этого дела лечиться 5-6 раз в год, то он может быть экономически подго­тов­ленным?

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Я його не виправдовую.

Віктор Гарбар: Вибрали не його... Вибрали кандидатуру Партії регіонів. От у чому суть.

Віктор Гарбар: Ви сказали, що вибирають людей, які най­більше потрібні розвиткові, так?

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: А як інакше?

Віктор Гарбар: Але говорили й про тих, хто найбільше розкручений.

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Він і розкручений. Це те саме.

Віктор Гарбар: Ви вважаєте, що між цими двома катего­ріями є...

ОЛЕКСІЙ ПИВОВАРЕНКО: Розкручений – значить відо­мий. А відомий – отже, з позитивного погляду, оскільки роз­кру­че­ність негативною не буває.
Пошук нової української урбаністичної ідентичності через діалог львівського
та харківського менталітетів


Співдоповіді: Орест Друль, керівник Західної аналітичної гру­пи (Львів); Валерій Рєпін, заступник голови громадської ради при Харківській обласній державній адміністрації (Харків)

ІГОР МАРКОВ: Якщо питань нема, прошу до слова Ореста Друля, керівника Західної аналітичної групи.

ОРЕСТ ДРУЛЬ: Тема обговорення «Пошук нової української урбаністичної ідентичності через діалог львівського та харківського менталітетів». Сьогодні, коли вся країна готується до виборів, не ві­домо, що робиться, панує хаос, а ми сидимо і займаємося грою в бі­сер. Це мені трішки нагадує, коли дивишся на рік видання етимоло­гічного словника російською мовою, а це 43-44-й роки. Людина зай­малася в той час дослідженнями!!! Може, це і на краще. Стосовно ж теми.

У назві зазначено «українська». Це про мову чи про державу? Думаю, що про державу, оскільки про мову в цьому сенсі важко говорити, тут дещо інші аспекти. Говорити сьогодні про українську ідентичність Харкова важко. Можливо, через років 20-25 і буде така по­треба, але не зараз.

А українська урбаністична ідентичність – це що, ідентичність всіх горожан України чи сумарні ідентичності окремих міст? Я так бачу, потенціал України полягає якраз у різноманітності ідентич­нос­тей. Якщо ми хочемо зробити таку-собі уніфіковану іден­тич­ність, то вже був совєцький народ з єдиними цінностями і єди­ною мовою тощо.

Якщо порівнювати подібність двох об’єктів, наскільки іден­тичності міст, скажімо Шепетівки і Львова, подібні урбаністичними складовими, то треба брати щось за критерій, мати якісь еталони.

Якщо порівнювати Львів, Шепетівку і Краків, то, напевно, Львів більше подібний до Кракова, тобто наше місто випадає з па­радигми української культуралістичної ідентичності.

А взагалі, що таке ідентифікація? Ідентифікація – це потрібна референтна група, до якої суб’єкт хоче бути причетним. Я не знаю, хто хоче називати себе українським горожанином. Утім є багато, на­певно, таких, хто хоче сказати, що є львів’янином. Мабуть, є й такі, хто хоче сказати, що він харків’янин, і гордитися тим. Зрештою, можуть бути люди в негативних аспектах ідентичності. Тобто, на­певно, багато хто хоче сказати "я не селянин". У харків’ян, на жаль, не знаю. Пригадую афоризм, що всі ми вийшли зі села, і село не ви­йшло з нас.



ІГОР МАРКОВ: Я хотів зацитувати це у своїй доповіді J

ОРЕСТ ДРУЛЬ: Я теж багато чого хотів сказати з того, що вже було сказано. Тепер стосовно діалогу львівського та харківсь­ко­го менталітетів.

Я вважаю, що діалог менталітетів – це занадто... сильна мета­фора. Краще сказати, що проходить дискусія дискурсів. От є певні дискурси, але дискусії як такої немає. Нагадую, що в нас є спіл­ку­вання з Харковом через Київ. Більше того, у нас є спілкування з Іва­но-Франківськом та Тернополем теж через Київ. Тобто живемо в державі, яка централізує. А канали зв’язку, по яких могла б відбу­ватися ця дифузія, відсутні.

Раніше, пам’ятаю, ще можна було побачити в кіосках якісь харківські видання. Зараз – хіба що хтось спеціально залізе на хар­ків­ський сайт, та й це вимагає певних психологічних зусиль, по­шуків і не має мотивації. Чого там шукати, і що там цікавого можна зна­йти? Взагалі, те, що в нас будується, – це вертикально інтегро­ва­на струк­тура через Київ. Вона несе в собі загрозу авторитаризму. Во­на є ві­дображенням тієї системи, яка існувала в Радянському Со­юзі. І якщо порівняти дискурс політичний у Москві з українським, во­ни разюче відрізняються. Власне тою вертикальною складовою. У Моск­ві вона набагато більша.

Можна сказати, що політична криза в Україні повторюється, тому що інституційно все вибудовується за вертикаллю, а відповід­ної ментальності (нехай навіть в інших формах слововираження) не­має. Відповідно, криза йде одна за іншою. І так, напевно, буде доти, доки політики не усвідомлять, що треба підлаштовуватися під кон­сенсус, якого вимагає народ. І що політика полягає в тому, щоб узгоджувати інтереси всіх політичних сил, а не монополізувати владу і диктувати волю однієї сили. Та повернімося до теми.

Еріксон сказав, що ідентичність – це такий життєвий наратив, суб’єктивне відчуття певного єднання, цілісності і наступності. Роз­кладемо це по поличках. Отже, перше – це є місійність, тобто для чого ми, львів’яни чи харків’яни, існуємо у світі? Усвідомлення цьо­го дає оту ідентичність, той міф, який латентно існує. Так ми, львів’яни, для чогось існуємо. Для того, щоб побудувати правильну країну (принаймні ми розуміємо, що так треба). Це один сенс.

Другий сенс, напевно, полягає в тому, щоб побудувати пра­вильне місто. Можна розкладати, але головне, щоб ідентичність іс­нувала. Це потрібно, аби щось об’єднувало людей, аби в них було відчуття місії міста, в якому вони живуть, і, що також важливо, відчуття спільного. Воно необхідне для психологічного комфорту, розуміння, що ти не один у світі.

Для міста характерне те, що людина в ньому може макси­маль­но стати анонімною, на відміну від села. Тобто людина в місті може відгородитися від світу. Це великий плюс, адже їй дається воля, свобода вибору: або так, або так.

І третє – ідентичністю є відчуття структури, через яку людина реалізовується як особистість. Тобто коли людина ідентифікується з певною групою. Ці риси, зрештою, характерні не тільки для місь­ко­го жителя, тобто є сильні і сільські ідентичності, скажімо, «мешка­нець Нагуєвич». Ідентичність у такому разі зберігається, тобто гор­дість за те, що він (вона) з того села, з якого родом Іван Франко, наприклад.

Чим відрізняється місто від села, на мій погляд? Можна на­водити довгий перелік. Перш за все, це толерантність до інакшого. У місті панує інакшість. Цю рису мені вдалося відчути в Києві в часи помаранчевої революції. Тобто я відчув, що Київ є дійсно метро­по­лією, попри всі ті негативи, які ми тут виділяємо. Київ дійсно толе­рував дуже різні сили. Не кажу, що підтримував чи не підтримував, але давав право на життя. Так, можуть бути голубі, можуть бути по­маранчеві, можуть бути всілякі, бо люди є різні. Це таврування є характерною особливістю розвиненого міста, я б сказав.

Далі – співкоординація з іншими. Тобто не тільки з інакшим, а й з іншим. Це є повага до іншого. Розуміння свободи як свободи до тих пір, поки вона не обмежує свободи іншого. Це є врахування ін­тересів іншого. Це знову треба доростати, але це характеризує на­прямок, у якому місто повинно розвиватися, у якому розвивається, якщо брати історичну перспективу.

Раніше нечистоти виливали з вікна, згодом почали задуму­ва­тися, що ті нечистоти якби на себе вилили, відтак буде смердіти, тому потрібно припинити це. А звідси виходить культура співжиття. Тобто це є добровільна, а не примусова вимога жити в цьому місті. Якщо ти хочеш тут жити, то поважай інших і вмій жити з ними. Я казав, що місто є вільне від «свободи» – що хочу, те й роблю.

В українській мові це поняття добре відображено. Воля, сво­бо­да – споріднені поняття. Щоправда, свобода – це вже більш інте­лектуальний продукт, більш осмислений. Тобто це є та сама воля, але яка враховує інтереси іншого.

Для міста характерна лінійність часу. Село ж характеризується певною циклічністю часу: так було 1000 років, цикл за циклом, вес­на-літо-осінь-зима, йде-йде-йде. У місті воно дещо інакше.

Циклічність у совдепівському виразі означає, що кожного ро­ку є та сама підготовка до зими, вона приходить несподівано і так дальше, тобто циклічність зберігається. Але є відчуття лінійності. А саме, що життя не повторюється, не ходить по кругу, все будується, розвивається, місто змінюється. І це відчуття лінійного часу виво­дить індивіда, який живе в місті, із загального аутичного стану.

Місто більш відкрите до світу, більш відкрите для співпраці, зрештою, всесвітнього розвитку. І це дуже характерна потенція міс­та – дати можливість для розвитку. З тим пов’язана і концентрація в місті багатьох інтелектуальних міських ресурсів. Адже місто – це не тільки комунікація, а й виробництво, яке потребує концентрації в одному місці багатьох людей. Ця концентрація дає синергетичний ефект.

Ще одне: місто постійно продукує надлишок смислів. Тобто більше, ніж індивід може сприйняти. І цей надлишок смислів дає можливість вибору. Кожний індивід вибирає собі той надлишок, який йому найбільше пасує.

В цілому українська урбаністичність не відірвана від загаль­но­світової. Тут можна говорити про загальне, про глобальні ідентич­ності. Тому, повертаючись до теми, не знаю, чи варто шукати щось специфічне, відмінне від глобальної ідентичності. Адже українське місто підпорядковане загальному тренду глобалізації, урбанізації, пост­модернізму і так далі.

Стосовно того, що відрізняє Львів і Харків, їхню урбаністичну ідентичність від решти ідентичностей, глобальної чи загально­укра­їнської. Тобто в сенсі не тотожності, а спільних площин, яких може стосуватись та дифузія дискурсів, про яку я говорив. Таких площин є багато. Я виділяю дві основні – метрополійність і непровін­цій­ність, своєрідна така мажорність. Метрополійність я розумію як при­тягальність територією окремих суспільно-політичних та культу­ральних активностей. Це ідентифікація з метрополійністю, з якої випливає місійна функція міста. Не можу говорити точно про Хар­ків, але у Львові її помітно дуже сильно. Львів має свою місію – навчити всіх, як має бути. Тобто всі цінності саме такі, тому що так найкраще.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЮридична академія україни імені ярослава мудрого
Питання вдосконалення діяльності відділів рідкісних книг бібліотек в інформаційному забезпеченні науково-освітнього процесу : матеріали...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconТарас шевченко в моєму житті сценарій круглого столу
Войцехівська Ірина Станіславівна – заступник директора з виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconФормування навичок ХХІ століття у процесі навчання світової літератури розділ І значення навичок ХХІ століття у розбудові шкільної освіти
Загадка успіху чи невдачі у тому, щоб знати, яких пріоритетів притримуватись, а які відкинути чи замінити, коли змінюються часи
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconСловник фіксує новостворені І запозичені слова, що з’явилися в періодичних, літературно-критичних, науково-популярних виданнях, художніх творах, засобах масової інформації, усному мовленні кінця ХХ початку ХХІ ст
Словник новотворів української мови початку ХХІ століття / Упорядники. – Кривий Ріг, 2005. – 158 с
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconКруглий стіл на тему: ‘’Історична пам’ять у творах О. Довженка’’
Мета: Поглибити знання учасників круглого столу з історії українського кінематогрофа,виховання емоційно-ціннісного ставлення до творчості...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» icon119-річчю з дня народження Н.І. Махна (м. Гуляйполе, 11. 11. 2006 року)
Від минулого до сьогодення: історичний І політичний портрет Н.І. Махна. Матеріали Круглого Столу, присвяченого 119-річчю з дня народження...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconДержавна бібліотека україни для юнацтва гетьман мазепа: у пошуках історичної об’єктивності
Мазепа: у пошуках історичної об’єктивності є інформаційним ресурсом про життя та діяльність людини, яка доклала значних зусиль для...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання сорокове сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутати, інші учасники засідання, журналісти, радіослухачі, телеглядачі! Я прошу підготуватися...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання четверте сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутаті, інші учасники нашого засідання, гості Верховної Ради!
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconНа рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук
України в контексті трансформаційних процесів світового та регіонального політичного розвитку, а також впливу загроз глобального...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка