Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття»



Сторінка4/6
Дата конвертації11.03.2018
Розмір0.8 Mb.
1   2   3   4   5   6

Репліка із зали: Ми так думаємо.

ОРЕСТ ДРУЛЬ: Метрополійність закладена в самій урбаніс­тичній системі як її атрибути. Окрім окремого міста, ще існує сис­тема міст, яка розвивається згідно з теорією систем. Тобто місто стихійно підпорядковується певним законам, зокрема закону циклу. Тобто населення міста пропорційне порядковому рангу списку міст і певних територій. Це можна описати принципом Матея: кожному, хто має, дасться і додасться, а хто не має – забереться і те, що він має.

Якщо дивитися на Україну з погляду систем міст, то історично простежуються чотири урбаністичні системи: Західна, про яку вже згадувалося, – це західні області, їх 7 чи 9; Центральна, у центрі з Києвом; Східна, у центрі з Харковом й охоплює Харківську, Лу­ганську і Донецьку області; Південна – це Крим, Одеса та інші з центром в Одесі.

Так-от, уся система інституцій в Україні побудована на одну якраз метрополію – Київську. І якщо дивитися на теорію циклу, то Києву, щоб виконувати функцію цієї метрополії, потрібно 5,5 міль­йонів жителів. Як каже шановний пан Цибулько, зараз кількість меш­канців столиці наближається до п’яти мільйонів, і за «провал» пла­ти­мо ми. Тобто коли ми нарікаємо, що нам бракує урбаністичного на­чала в Україні, то це означає, що нам бракує якраз метрополії. Чому? То­му що на Київ забагато накинули. Він не може переварити всіх тих функцій, та все одно не розкидає їх на інші метропольні центри в Україні – Львів, Харків чи Одесу. Тому й відбувається оця дис­про­порція. Готуючись до виступу, я натрапив на такий факт: Андрій Садовий на вибори мера виходив якраз із концепцією про особливий статус міста Львова.

Репліка із зали: Метрополійність.

ОРЕСТ ДРУЛЬ: Планувався особливий статус. Із цією ж кон­цепцією виходить Добкін у Харкові. І щось в тому є.

Скажу ще про місто на межі, тобто Львів, таким воно є з пра­давніх часів. Причому не на межі суто географічного розташування, а на межі і країни, і культури, і цивілізації. І не тільки Сходу-Заходу, а й Півночі і Півдня. Архітектуру Львова творили італійці, але за ні­мецькими правилами. І це відображається на ідеологетиці Львова: надає певної глибини його трактуванню. Це не просто місто, це міс­то з потаємними смислами, які треба прочитати.

Така межовість, бо­дай у композиції «центр-периферія», є і в Харкові. Тобто Харків теж є транзитним пунктом. Транзит може займати все життя, але в лю­дей лишається відчуття тимчасовості перебування на межі, між одним і другим. І ця межовість може бути в різних варіаціях, що у Львові, що у Харкові. Утім вона подібна за формою, структурою, і на­певно, на практиці може існувати якась дифузія дискурсів в тому плані.

ІГОР МАРКОВ: Дякую, Оресте. Зараз співдоповідь пана Ва­лерія Рєпіна, заступника голови громадської ради при Харківській обласній державній адміністрації. Прошу.

ВАЛЕРІЙ РЄПІН: Розпочну з байки, не знаю, чи з бу­валь­щини. Приїжджає до Харкова представник Західної України. Пита­ють у нього: «Ти ж хотів приїхати із журналістом? Чому ж без ньо­го?». Той відповідає: «Та журналістові нагадали, що він 10 років то­му написав статтю про харківських москалів. Він злякався, що йому там голову відіб’ють, тому й не приїхав». Або розмова в приміській харківській електричці: «Во Львове был? – Да! – Ну и что там? – Та вот, зашел вечером в магазин, колбасы взять. На русском языке ска­зал – на меня так посмотрели, я так перепугался, бежал, думал, лишь бы до гостиницы добраться. А ну сейчас голову эти бандеровцы ото­бьют – не знаю, что делать!».

Я так розумію, що і в харківських (це один географічний край України), і у львівських людей (це інший географічний край Укра­їни), є такі-от думки один про одного. Їх називають по-різному: бай­ками, жартами, ще чимось. Та в будь-якому разі вони є. Як їх поз­бутися?

Приблизно 89-го року почали масово створюватися партії, гро­мадські організації загальноукраїнського рівня. Мені доводилось ду­же багато спілкуватись з представниками різних регіонів України. Не знаю чому, але скрізь, на різних партійних, громадських зібран­нях під час обговорення якихось питань насамперед львів’яни і хар­ків’яни завжди знаходили спільну мову. Я не пам’ятаю, коли було по-іншому.

Коли харків’яни і львів’яни збираються разом, вони швидше знаходять мову, навіть в організаційних питаннях, як краще зробити, що в статуті краще написати. Причому у вирішенні таких питань харків’яни могли сваритися з представниками, приміром, Донецька, Дніпропетровська. Те саме було й у львів’ян. Вони не могли порозу­мітися з тернополянами, закарпатцями, а з харків’янами легко знахо­ди­ли спільну мову. Тобто я проводжу паралель між двома столицями.

Коли більше спілкуєшся з людьми, виявляється, всі розмови зводяться до одного – що оці жахи – мовляв, москалі і бандерівці – це суто політичні речі. Політики від кожного регіону спеціально культивують ці речі, щоб не можна було нормально ство­рити горизонтальні стосунки між населенням Заходу і Сходу.

Коли говориш з людьми – проблеми однакові. Руйнуються цент­ри міст, бульдозерами зносять пам’ятки архітектури – що в Харкові, що у Львові. А в Донецьку? Звичайного мешканця будинку обди­рають комунальні служби за послуги, які не надаються. Це є скрізь. От тільки тут – помаранчеві, а там – голубі при владі. Життя ж од­накове – що на Заході погано, що на Сході.

Насправді, я вважаю, менталітет людей в Україні більш-менш однаковий. Маю на увазі звичайних людей, не політиків. Чомусь на політичному рівні відбувається політичне протистояння, і це зале­жить від політиків. Ми вважаємо, що вибрали доброго політика, який виражає наші інтереси. Чому ж тоді, попри те, що тут політик з однієї сили, а там – з іншої, ми все одно живемо однаково... одна­ко­во погано?

Репліка із зали: Мабуть, тому, що ніхто не дивиться, що він зробив перед виборами...

ВАЛЕРІЙ РЄПІН: Я спеціально заторкнув саме цю тему...

ІГОР МАРКОВ: Зрозуміло. Дякую. Може, хтось бажає щось додати до сказаного?

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Я приехал с Харькова. Предсе­да­тель городского комитета предпринимателей. Наш профсоюз пре­вратился за 12 лет в правозащитную организацию, которая насчиты­вает, по крайней мере, несколько сот человек. К нам приходят на прием по вопросам и ЖКХ, и защиты предпринимателей. Вот пра­вильно сказал докладчик: почему-то у нас нет прямых связей, а есть именно через Киев. А Киев – это кривое отражение, кривое зеркало.

Мы были в прошлом году в Тернополе – встречались пред­приниматели с предпринимателями, по вопросам ЖКХ с жителями и с депутатами горсовета. Они говорят, что, в самом деле, искажение идет на этом уровне. То есть как Киеву выгодно, так он пред­став­ляет.

Есть Запад, есть Восток. Отделятся, разделятся, может две стра­ны будет, может три страны будет и так далее. Откуда это идет? Везде проблемы одинаковые. Везде люди нормальные. И нас чудес­но встречали в Тернополе, и приезжали к нам в Харьков. Одни и те же проблемы существуют и в предпринимательстве, и в связи с жи­лищно-комунальным хозяйством. Одни и те же проблемы с эконо­микой в том или другом регионе. То есть все предприятия обанкро­чивают специально, и потом какой-то бизнесмен покупает все за копейки. Уже все договорено. Заранее. Так почему же мы не должны налаживать друг с другом связи, помогать людям занять правиль­ную гражданскую позицию?

В Харькове очень многие просто не верят в то, что придет кто-то нормальный, хотя бы который адекватно мыслит, а не только заглядывает себе в карман, не только гребет под себя. Такие, как Доб­кин, Кернес, творят полное своеволие.

Кернес – секретарь горсовета, фактически, управляет всем го­родом. А наш мэр? Он постоянно то на сафари, то в Европе и так да­лее. Секретарь горсовета является председателем всех возможных и невозможных комиссий. Земля стала товаром – он тут, малые архи­тектурные реформы начали эпопею по киоскам – он уже там. Все возглавляет. Без его подписи ничего не проходит. Доходит до того, что он избивает своих же сотрудников, бьет так, что в больницы по­падают. А они терпят. За свою же должность надо держаться. Все боятся. Все в Горисполкоме боятся.

Еще одна проблема, которую тут не поднимали – Харьков вы­мирает. В 92-м году население Харькова составляло 1 875 000. На 1 января прошлого года – 1 250 000 человек. Нет людей.



Репліка із зали: Виїхали. Немає.

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Трения идут уже полгода, и тот же секретарь горсовета бьет себя в грудь, что нам не выделяют место под новое кладбище. Вы посмотрите, что творится. За 2-3 года клад­бище полное. Не знаю, может и у вас есть во Львове такое же? Но это страшная проблема. Люди приезжают из деревень – работы нет.

Сахарную промышленность в Харьковской области вообще раз­рушили. Такие, например, как Фельман. Одно из крупнейших пред­приятий в Европе Фельман купил за 2,5 миллиона, на 5,5 миллионов сдал металлолома – нет предприятия, поселок умер. Сейчас там можно купить нормальный дом где-то за полторы-две тысячи гри­вен. Люди бросают и уезжают, не могут выжить. Такое творится по всей Харьковской области. Единицы сахарных предприятий оста­лись. Вот такие вредители.

У нас должны быть связи, чтобы бороться против таких вре­дителей. У вас, например, как вы говорите, нет газет с Харькова. Мы этот вопрос поставим – проблемы одни и те же, как и паразиты, ко­торые присосались, – и люди должны их знать. Тогда они пойдут голосовать.

На последних выборах я был на некоторых участках как кор­респондент местной прессы. Когда были выборы одного господина, которому мы верили, я был начальником его штаба. Приезжали ребята со Львова, ночевали у меня в квартире, потому что негде было. Что хочется отметить: в день выборов люди верили, и один представитель со Львова заменял наших 10 человек. Он там боролся. То есть была вера. Это чувствовалось.

Сейчас же, к сожалению... Был я на первом и втором съездах «Нашей Украины». Видел, как Ехануров и наш достойный Прези­дент ушли на перерыв. И кричали представители Западной Украины: «Ганьба-ганьба-ганьба!». Люди, которые были в штабе Януковича, вошли в совет. После перерыва Президент не пришел. Вышел Ехану­ров и начал кричать: «Будете шуметь, мы будем вас выводить. Здесь вам не майдан. Майдан закончился».

Второй съезд меня поразил. Поразило то, что начало творится в Харькове. Почему там сейчас не популярны помаранчевые? Пото­му что предали все интересы. На месте начался дележ. Дележ мест: кто будет в этом районе «керувати», кто будет в этом. Пришли и считают. Так посчитали – мы сядем на трон, я тут буду господином, набивать свои карманы. Из-за этого популярности никакой нет. И многие люди, которые верили в ценности майдана, ушли. У нас мень­ше было, в принципе, голосов, чем у Януковича, потому что изби­ва­ли там людей, по 2-3 раза с сотрясением мозга попадали в больницы наши же ребята со штаба. Но выходит, что эта борьба не оправдала себя. И это чувствует весь народ.



ІГОР МАРКОВ: Дякую, пане Олександре. Я запрошую пана Мирослава Мариновича – віце-ректора Українського католицького університету.

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: Вітаю вас. Я відштовхнуся від висловленої думки стосовно проблем нашої нації. Отож щодо ви­борів. Під час виборів люди не мають альтернативи. Скажімо, Гали­чина не є привабливою для Харкова як модель розвитку, як і Харків для Львова. А оскільки і там, і там маніпулюють, і там, і там є якісь неполадки, то я вибираю силу, яка мені ближча за іншими парамет­рами: мовою, місцевістю, історією. Але за цим, мені здається, стоїть одна цікава річ. Якщо в нас однакові проблеми, то серед них є й такі, які свідомо не хочу називати соціальними. Бо виходить ніби націо­нальне суперечить соціальному. Ні.

Я хочу говорити про те, що лежить в основі багатьох речей. Гідність. Гідність людини страждає однаково і в Харкові, і у Львові. І це виявляється в різних сферах. Мораль порушується однаково і в Харкові, і у Львові. Є якісь елементи, можливо, деталі різні. Але суть речей залишається та сама. Людина страждає однаково і там, і там. І в цій ситуації, мені здається, політично виграє та сила, яка по­ставила би це як свою головну мету.

Наведу один приклад. Уявіть собі, як би люди поставилися до політичної партії, яка б добилася того, щоб у ЖЕКах по всій Україні були стільці, аби бабусі могли сидіти, а не підпирати стіни, вистою­ючи в безкінечних чергах. Мені здається, ця сила завоювала би симпатії як у Харкові, так і у Львові. Це примітивний приклад, та, думаю, ви розумієте, що я маю на увазі ширше, глобальніше. І вза­галі, чи не настав час нам задуматися над тим, що такі цінності мо­жуть мати політичну вагу, можуть дати політичний шанс. Те, що ми раніше постійно відкидали як утопію, сьогодні є перспективою.

ІГОР МАРКОВ: Це те, про що ми говоримо: з одного боку – хаос, у який ми всі поступово входимо, який веде до руйнування держави, з іншого – суцільний піар. Я погоджуюся з паном Миро­славом – потрібна постановка питання, яке б нагадало людині про гідність, підштовхувало б говорити тільки правду і змусило б жити і працювати за законом, шанувати право в будь-якій царині. Це сфор­мувало би зовсім інший моральний клімат у країні, створило б вер­сію її політичного структурування. Це справді дуже велика справа.
Влада і громада: львівський
та харківський досвід


Співдоповіді: Олег Мацех, голова координаційної ради Гро­мадського форуму (Львів); Неллі Ревенко, політолог, дирек­тор 1-го департаменту Інституту соціально-політичних ініціатив (Харків)

Віктор Гарбар: Наступне питання для розгляду – «Влада і громада: львівський та харківський досвід». Запрошую до слова Олега Мацеха, який розповість про львівський досвід. А потім пані Ревенко. Вона розкаже про Харків.

ОЛЕГ МАЦЕХ: Ще раз вітаю присутніх харків’ян. Ключове, про що я говоритиму, це те, що влада, львівська громада говорять самі про себе.

Як лікар за фахом, я спробую анатомічно розкласти львівську громаду, і потім перейти до фізіології, а радше патофізіології.



Репліка із зали: Добре, що не гістології.

ОЛЕГ МАЦЕХ: Якщо вистачить часу, то і гістології. Ми мен­ше вдаватимемося сьогодні до патанатомії. Хоча останні події, які відбулись у Львівській міській раді, можливо, призведуть до того, що й патанатомія знадобиться.

Громада для мене – це якийсь вже організований термін. Тоб­то громадитись, збиратися. Я сказав би, що у Львові є якась частина громади, а решта – це нагромадження.



Сміх у залі

ОЛЕГ МАЦЕХ: З нагромадженням зрозуміло. Для всіх оче­видно, що і як там, у тих «клітушках-комнатушках». Така вже доля. І на цей момент намагатися пробудити щось там – це просто нере­ально. Як казав Тарас Возняк, зміна цих підходів – справа поколінь, генерацій. Я ж хочу сконцентрувати увагу на тому, що ми можемо змінити, – це громада, або, як часом кажуть, громадськість.

Львів має характерну особливість – це місто-середовище. У Львові дуже чітко простежується зосередження в середовищах: ліка­рів, архітекторів, бізнесменів, таксистів. Ці середовища між собою досить тісно комунікують. У них є лідери, певні взаємостосунки, вза­ємодія. На жаль, усі ті середовища замкнуті в конкретних оболон­ках. Тобто кожне середовище вариться у своєму соку.

Щось подібне відбувається і тут: у залі залишилися громадські діячі, які самі собі розказують про свої громадські проблеми. В шир­шому сенсі це відбувається в усьому громадському середовищі.

Спільні риси всіх згаданих середовищ – це відсутність вза­ємодії між лідерами, їхня слабкість. Лідери, як правило, – це визнані авторитети саме у своїх середовищах, рідко коли вони виходять на­зовні. Дуже часто ми бачимо зацикленість на вузькопрофесійних інтересах. Тобто далі якихось професійних інтересів справа не йде. Так, архітектори займаються виключно архітектурою... Загалом це не є погано. Та чи має це реальний вплив на процеси, що відбу­ва­ються в суспільстві?

Найгіршою, я сказав би неприємною рисою, характерною для нас, львів’ян, є подвійні стандарти. Це притаманно загалом галича­нам. У цих середовищах точаться постійні чвари, що заважає їм само­організуватися, визначити лідерів. Немає довіри. Немає об’єднання груп із визначеним лідером. Відповідно, лідери взагалі не мають ро­зу­міння ситуації. Не мають, не відчувають своєї ролі, вони розгублені.

Сьогоднішній стан цієї громади я схарактеризував би, знов-та­ки з погляду лікаря, за аналогією з м’язом. Мені це нагадує, як ко­лись ми відсепаровували жаб. На фізіології ми брали жабку, відрі­за­ли від неї м’яз, причіпали до м’язу електроди, і коли подавався струм – м’яз скорочувався. Він був відсепарований від жабки самої. Але він рефлексував. Сьогодні наша громада, у кращому випадку, рефлексує. І далі, на жаль, поки що не йде.

Згадані середовища були характерні для Львова – це історично склалося. Раніше, наприклад, це були цехи. Однак тоді ці сере­до­вище-цехи висували своїх представників у владу, тобто вони реаль­но впливали на політику в місті. Сьогодні ми цього не бачимо. Ок­рім якихось поодиноких рефлексій, і то на захист своїх інтересів. Да­лі ми не бачимо. Влада, на відміну від громади, – це добре ор­га­ні­зо­ва­ні групи, середовища, яким притаманні системні дії. Тобто є чітка під­порядкованість. Та все-таки є там і клани: ...невич, ...нський, Ан­то­нов, Ситник, Садовий. Ідеться про групи інтересів.

Не таємниця, що влада відстоює свої приватні інтереси або окремих груп і аж ніяк не громади, яка абсолютно нормально сприй­має такий стан речей і констатує, що так-от у владі всі «дери ба­нять», землю крадуть і тому подібне. І тепер ще всі кажуть, що Садовий маніпулює. Причому це виводиться назовні, а суспільство сприймає це погано. Тому я розцінюю таке суспільство як дуже хво­ре. Воно має певні зорганізовані функції (тобто ті м’язи), але вони не рефлексують, вони не відповідають на прояви так, як би це мало робити громадянське суспільство.

Отож ресурси є. Проблема – зорганізувати їх. Я маю на увазі, насамперед, представницьку владу. Це міська рада, це Садовий. Вони мало чим відрізняються. Більшу проблему я бачу не в Садо­вому, а в депутатах.

Так, Садовий, випереджаючи депутатів, аби ті, не дай Боже, не порушили, питання відставки, звертається до Верховної Ради, яка сьогодні фактично не працює, до Президента, який не має відпо­від­них повноважень, призначити позачергові вибори. Звернення мит­тє­во розповсюджують засоби масової інформації, не вповні розумію­чи, що відбувається.

Мер усвідомлює, що звертається в нікуди. Це чергова мані­пу­ляція. Депутати, нічого не розуміючи, впали на коліна: «Залишай­тесь, Андрію Івановичу, все нормально!». І так щоразу. Гидко диви­тися, як заради того, щоб у них не забрали чергового шматка землі, заради Парку «Знесіння» чи ще якихось ласих шматків у центральній частині міста, інших приватних, примітивних інтересів, депутатами можна керувати як маріонетками. Вони мають всю силу влади.

На сьогодні саме депутатську безнадійність представляє без­діяльність і навіть діяльність, тільки у власних інтересах. Та це від­дзеркалення нагромадження, про яке я говорив, яке, на жаль, поки що переважає. А далі – судова гілка, виконавчі структури, контро­люючі, тобто це повний розпад влади. Я це сміливо заявляю.

Коли ми, Громадський форум Львова, на прес-конференції го­воримо, що влада, депутатський корпус, разом із міським головою, є злочинним угрупуванням, ми переконані, що на нас ніхто не подасть до суду, бо так воно і є. Потрібно зрозуміти всю глибину цієї хво­ро­би. На жаль, вона відображає загальний стан суспільства.

Як схарактеризувати взаємостосунки між владою і громадою сьогодні? З боку громади – це, насамперед, втрата гідності. Тобто людьми, з якими ми працюємо, які намагаються щось зробити, керує страх. Навіть лідерами. Меншовартість, страх, відсутність позиції, не­розуміння своєї ролі. Дуже часто – особиста вигода. Достатньо ко­мусь щось пообіцяти – знову злам, зрада інтересів, і – кінець.

Ключовий чинник – це відсутність жертовності. Для мене у громадському русі стало очевидним і зрозумілим, що доки кожен персонально не поставить собі таку ідею і ціль, як жертовність, доти нічого не буде. Родина це, чи робота, чи якісь свої інтереси. Тільки після того, як у Львові з’явиться критична маса таких людей, ми мо­жемо говорити про реальні зміни. Інакше буде так, як у випадку зі страйком таксистів: «Ну, ми готові, ми цей...». «Скільки, – питаю, – буде?» – «400 таксі». Я кажу: «Якщо стільки вийде – за день доб’єтеся свого». Виїхало 50. Добре. «Але ж, – кажу, – якщо ви, 50, в центрі побудете три дні поспіль, Садовий здасться. Ваші права бу­дуть відстояні». Результат: перший день – дві години, другий день – півгодини. Чому? Бо треба заробляти. Але ж треба розуміти: у від­стоюванні своїх прав необхідно мати принципи і йти на жертви. Тільки тоді можна протистояти системі. Тому що там все дуже чітко. З боку влади – це звичайна особиста вигода, ігнорування, при­ниження. Але чому вони так роблять? Та тому що ми їм це дозво­ля­ємо! Це ж елементарно!

Між владою і громадою утворились дуже небезпечні форми взаємодії, які знищують всю державу. Приміром, у мене сьогодні була податкова перевірка. Я був шокований. П’ять років тому такі перевірки закінчувалися судом, блокуванням. Була опірність. А те­пер – закінчилась перевірка, сідають, кажуть: «Ну, ми бачимо, що у вас нормально. Але давайте домовлятися». Я кажу: «Як домов­ля­тися?». – «В принципі, нам нормально, якщо 20 тисяч гривень буде за три роки, це – сплата за перевірку».

Коли ж я попитав по підприємствам, то почув: «Так, подат­кова стала супер». Усі тепер тішаться. Ви ж ніде не бачите проблем. А проблема ключова. Податкова з під­приємцями пішли на змову. Тому що всіх підприємців поставлено на коліна. У мене інша си­туація, я не платник ПДВ, тому можу дозволити собі ще намагатись якось боротись. А більшість змушена платити зарплату в конвертах. І податкова прекрасно все це бачить і знає. Податківці не гноблять, як колись. Навіщо? Вони прямо кажуть: «Слухай, от…».

Репліка із зали: Вони закликають до жертовності.

ОЛЕГ МАЦЕХ: До жертовності J

Сміх у залі

ОЛЕГ МАЦЕХ: Але не до тої. Відкупивши частинку, вони домовляються: ти вкрав на 100 тисяч – дай 20. Фактично, ми пе­рейшли у сферу... От акції закінчуються, кличе Синютка за стіл. Як тільки я кличу пресу, яка не хоче приходити, він каже: «Ні-ні, ні­чого, ми домовимося». Тобто весь формат взаємодії між владою і громадою переходить у банальну домовленість.

Репліка із зали: Консенсус.

ОЛЕГ МАЦЕХ: Консенсус. Компроміс. Це все гарно. Але в цій ситуації відбувається розпад влади і держави. Це наче вигідно і тим, і іншим. Але всі забувають про одне – про право, про закон. Все це відбувається з тотальним порушенням закону. Тобто з’являються правила, домовленості, які стоять значно вище, ніж закон. У нор­мальній країні за подібні речі мали би зразу садити – це ж кримінал. А в нас це толерується суспільством. Це загрожує національній без­пеці. Це – тотальна корупція, яка набула таких форм, які неможливо змінити, які суспільство сприймає як норму. І я, як чесний під­при­ємець, став неконкурентним на ринку. Повністю неконкурентним. Тому що сплачувати податки стало не то що невигідно – нереально, неможливо.

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Убыточно, да.

ОЛЕГ МАЦЕХ: «Убыточно» все. А всі навколо дивляться на тебе – ну, «казьол» якийсь. Ну що, домовитись – 20 тисяч? Або ще приклад. Я був на останньому засіданні міської ради (цього ніхто не знає). Прийдіть у вівторок о пів на дев’яту ранку в міську раду: там всі начальники силових структур, всі начальники райадміністрації, вся податкова, міліція, все керівництво. Сидить Садовий і Синютка за столом. Вони їх збирають щотижня. Цього ще преса не знає. І Садовий вирішує: «Ага, там такий гральний бізнес є. Так? Так. У них всі дозволи? Всі. Податкова, ви що не можете наїхати на них? А санстанція? Що ви за влада?». От так. Це теж домовленості.

Гулик – голова апеляційного суду, дістає ділянку через міську раду. Відповідно, всі суди на користь міської ради. Тобто це тоталь­на домовленість. Шалена. Таку систему розвалити нереально, якщо ми не змобілізуємося і не почнемо діяти інакше. Це ті шляхи, де можна якось систематизувати роботу, і зерна лідерів, ті маленькі кволі м’язи зібрати в якийсь один потужний, який буде не тільки рефлексувати, а й впевнено діяти спільно з моз­ком, мозковими цент­рами.

Які я бачу шляхи? Передусім, це науковці, бізнесмени, діячі культури, громадські активісти. Потрібно проводити дискусійні сто­ли, збиратися в групи. Для чого? Колись і я був противником таких заходів: мовляв, сіли, поговорили, і що з того? А те, що це крис­талізація й усвідомлення своєї ролі.

Яким я бачу майбутнє? Люди, яких можна назвати елітою, яких визнано лідерами, авторитетами у своїх середовищах, мають переосмислити свою діяльність і бути готовими на жертовність за­ради майбутнього своїх дітей. Це не пафосні речі. Треба об’єд­ну­ватися, треба вчитися відстоювати свої права. Це певні прапорці, межі, які починаються з різних боків. Це речі, які починають щипати владу, і якщо ці кроки системні, влада не може їх здолати.

Якщо взяти еліту – єдиний шлях зараз для того, щоб щось зробити, – це утворювати спільноти. В Ігоря Маркова є прекрасна стаття з цього приводу. Суть така, що поки не почнуть утворюватись спільноти, як колись, на рівні спілок, кооперативів, де пройде гли­бока асиміляція між лідерами, справа не зрушиться з мертвої точки. Тому що зараз встояти на ринку можуть тільки команди, цілі групи. Ключове для цих спільнот полягає в тому, що на політичному ринку зараз діють тільки команди.

Чому Блок Юлії Тимошенко такий сильний? Тому що там по­тужна команда. Там не одна Тимошенко, там Турчинов, там є 5-10 чоловік, які наче орден, навколо яких все обертається. Доки ми не створимо чогось подібного, але зовсім з іншими принципами, з чіт­кими правилами гри, які не можна порушувати, де все було б дуже жорстко: порушив правила – тебе викидають, доти нічого не вийде. І повірте, що такі спільноти зараз створяться. Особисто я в цьому напрямку працюю. Скажімо, коли я відходжу з бізнесу – він починає гинути. За останні 2 роки в моєму бізнесі 2 мільйони збитків. Але як я ще трохи попрацюю, то стану нікому непотрібний. Тому ті, хто це розуміє, хто має такий же світогляд, як і я, готові підтримати цей бізнес. Я не кажу про олігархів. Бо коли виконують усі завдання од­нієї людини, нічого кардинально не змінюється. І не кажу про групи інтересів, які об’єднуються, хоча принципи в них зовсім інші. На жаль, ми не можемо об’єднатися, ми повністю розщеплені. І основ­ний принцип, що має бути в таких спільнотах, – це забути про технології.

Я тільки що розмовляв з Орестом Друлем. Він казав: «Я вам дам класну технологію, як пройти у владу». Я кажу: «Я не хочу!». Я ж нічим не буду відрізнятись від Садового, від усіх інших. Коли ми змусимо суспільство розуміти потребу в самоорганізації, коли кіль­кість активних громадських організацій ростиме, тоді це буде для мене лакмусовим папірцем, що прийшов наш час. А зараз вдаватися до роботи на принципах і технологіях, які представляє наша влада, – це їм же уподобитися. Звичайно, так можна дійти до олімпу, але за­ради чого? Розірватися з розірваним суспільством, яким можна буде маніпулювати? Ні, дякую.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЮридична академія україни імені ярослава мудрого
Питання вдосконалення діяльності відділів рідкісних книг бібліотек в інформаційному забезпеченні науково-освітнього процесу : матеріали...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconТарас шевченко в моєму житті сценарій круглого столу
Войцехівська Ірина Станіславівна – заступник директора з виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconФормування навичок ХХІ століття у процесі навчання світової літератури розділ І значення навичок ХХІ століття у розбудові шкільної освіти
Загадка успіху чи невдачі у тому, щоб знати, яких пріоритетів притримуватись, а які відкинути чи замінити, коли змінюються часи
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconСловник фіксує новостворені І запозичені слова, що з’явилися в періодичних, літературно-критичних, науково-популярних виданнях, художніх творах, засобах масової інформації, усному мовленні кінця ХХ початку ХХІ ст
Словник новотворів української мови початку ХХІ століття / Упорядники. – Кривий Ріг, 2005. – 158 с
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconКруглий стіл на тему: ‘’Історична пам’ять у творах О. Довженка’’
Мета: Поглибити знання учасників круглого столу з історії українського кінематогрофа,виховання емоційно-ціннісного ставлення до творчості...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» icon119-річчю з дня народження Н.І. Махна (м. Гуляйполе, 11. 11. 2006 року)
Від минулого до сьогодення: історичний І політичний портрет Н.І. Махна. Матеріали Круглого Столу, присвяченого 119-річчю з дня народження...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconДержавна бібліотека україни для юнацтва гетьман мазепа: у пошуках історичної об’єктивності
Мазепа: у пошуках історичної об’єктивності є інформаційним ресурсом про життя та діяльність людини, яка доклала значних зусиль для...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання сорокове сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутати, інші учасники засідання, журналісти, радіослухачі, телеглядачі! Я прошу підготуватися...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання четверте сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутаті, інші учасники нашого засідання, гості Верховної Ради!
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconНа рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук
України в контексті трансформаційних процесів світового та регіонального політичного розвитку, а також впливу загроз глобального...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка