Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття»



Сторінка5/6
Дата конвертації11.03.2018
Розмір0.8 Mb.
1   2   3   4   5   6

ІГОР МАРКОВ: Друга співдоповідь із цієї теми.

НЕЛЛІ РЕВЕНКО: Так. Дякую. Я говоритиму теж як фа­хівець. Я – політолог, історик, соціолог. Тобто вивчаю суспільство з різних поглядів, зокрема громадянське. І також роздумую над тим, які є виміри? Є громадянське суспільство в Україні чи нема? Який рівень його розвитку? Багато в чому погоджуючись зі своїм перед­бесідником, я поставила б під сумнів тільки одне – фразу, що далі якихось професійних речей справа не йде.

Мені здається, що сенс об’єднання людей в організацію по­ля­гає саме в тому, щоб захищати свої інтереси, зокрема професійні. При всій повазі до інших фахівців, коли я бачу, що люди займаються справами нефахово, не маючи підготовки, мені болить, тому що тре­тій сектор дуже непрофесійний, на жаль.

Що ж до аналізу стану громадянського суспільства, то мені здається, що тут може бути два підходи. Перший – це аналіз на ін­дивідуальному рівні. І тут критерієм виміру я поставила б громад­сь­ку активність чи громадську позицію. До речі, харківські журналісти розповіли мені один випадок. Якось у складі української делегації вони були на прийомі у мера якогось німецького міста і незаконно припаркувалися. Під час цієї зустрічі зайшов поліцейський і щось сказав мерові. Мер відповів, затинаючись, мовляв, це наші гості з України. А поліцейський каже: «Прошу вибачення, але нам уже 10 разів дзвонили громадяни і казали, що ось там у недозволеному міс­ці стоїть машина». Ми й досі не можемо уявити такої ситуації, щоб у поліцію дзвонили громадяни, що машина припаркована не в тому місці. Тобто громадянської позиції як такої немає.

Щодо інституційного рівня, то я підтримую думку поперед­нього ведучого нашої дискусії, що взагалі-то немає самоорганізації. Якщо взяти таку сферу, наприклад, як викладачі середніх шкіл, ви­кладачі вишів, директори шкіл. Чи багато є громадських організацій, що представляють їхні інтереси у Львові, я не знаю, але у Харкові їх майже немає. У нас є Асоціація політологів Слобожанщини, я – член її правління. Але вона скоріше діє як вчена рада університету, аніж як громадська організація.

Отож вчителі, викладачі вищих навчальних закладів – це ін­телектуали, які готують молодь, адже після родини наступним інститутом соціалізації є саме система освіти. Так-от, я маю такий досвід, що ця категорія інтелектуалів не тільки не самоорганізована, а й не є серед членів громадських організацій, навіть не готові спіл­куватися з громадськими організаціями. Більше того, якщо влада заторкує їхні інтереси, вони не готові співпрацювати із громад­сь­кими організаціями, аби їх відстояти. Коли, наприклад, у цьому році ми проводили широку дискусію про результати запровадження неза­лежного обов’язкового тестування і надіслали запрошення у школи взяти участь у дискусії, то жоден із директорів, вчителів або пред­ставників батьківських комітетів не з’явилися. Це була перша диску­сійна площадка. Треба суспільство залучати до такої роботи і при­вчати до того, що це може і має бути використане. І якщо ти аб­солютно дистанціювався – це твоя відповідальність і за сучасне, і за майбутнє життя нашого суспільства.

Якось у бібліотеці Монреалю, переглядаючи засоби масової інформації української діаспори, я попросила довідник громадських організацій. Мені дали товстенну книжку, де були тільки монре­аль­ські організації та контактні телефони. Оце рівень самоорганізації суспільства! От якщо громадянське суспільство буде так формалі­зо­ване, то й будуть рефлексії на те, що-от заторкують мої вузькі ін­те­реси, навколо яких я зорганізувався. І тоді починається робота. З відповідними методами громадських організацій.

Як тут уже казали, громада не підтримує громадських орга­нізацій. І ми знаємо це з власного досвіду. Великою мірою громаду розбещують, звичайно, політики.

Щодо лідерства, то, мені здається, я оптиміст і песиміст вод­ночас. Песиміст – оскільки вважаю, що сучасні лідери громад­сь­ких організацій – це вже відпрацьований матеріал. Домовитися вже ніхто не зможе, і ми вже такі, які є. І мало що ми можемо змінити, тому що не можемо змінитися самі. А оптимізм мій виявляється у тому, що ми почали працювати з молоддю. Ми збираємо школу політичної еліти, запрошуємо молодих людей, амбітних, які хочуть чогось досягти, і навчаємо їх теоретично і практично. Звичайно, це не є широкомасштабна робота, яка потребує багато зусиль, але, ми думаємо, це той шлях, яким можна іти.

Є ще одна пропозиція – профспілки. Вчити профспілки боро­тися – звучить для мене дещо комічно, тому що профспілки – це ті, хто нас має вчити, як боротися за свої права. А з іншого боку – комічно, тому що профспілки, керівництво профспілок, на обласно­му рівні і вище, абсолютно не здатне до будь-якої боротьби. Це такий-собі відпрацьований матеріал.

Я мала нагоду познайомитись фактично з усім обласним проф­спілковим керівництвом, яке, коли ми здійснювали анкетування се­ред цієї категорії, демонструвало позицію «у мене є точка зору, але я вам її не скажу». Тоді для чого вона? Для того, щоб покращити роботу професійних спілок тощо. З профспілками дуже важко, особ­ливо з тими, які створені за радянських часів. Вони себе не пози­ціо­нують як елемент громадянського суспільства.

Можливо, з дечим ви не згідні – я готова вести дискусію. Мені дуже цікаво було почути аналіз і думки, які повністю збігаються з нашими харківськими оцінками, як і реалії, незважаючи на нашу територіальну відстань і ті страхи, які формують у нас політики, тому що їм більше ні на чому заробити свій електоральний капітал. Якби ми змогли об’єднатися і спільними зусиллями здійснювати якісь проекти – це було б чудово. Важливо, щоб ці проекти були резо­нансні і дискусії проводилися із залученням не тільки преси, а й вла­ди. З владою потрібно публічно вести дискусію. У мене все. Дякую.

ІГОР МАРКОВ: Невеличка репліка на підтримку обох до­по­відачів. У нас досі домінує теза – обов’язково захищати права й інтереси. Я згідний, що перед нами всюди постають небезпеки, які, як правило, мають кримінальний характер. Але дозволю собі реве­ранс – а перед ким, власне, захищати? У пустелі, в хаосі, де все інкогніто, нічого не захистиш, тим більше прав. Всі, хто виступає за руйнування правил, виступають, зазвичай, інкогніто, і ще ніхто ні в яко­му суді цього не довів. Все, що ми маємо на сьогодні, переважно…

Репліка із зали: Якщо хлопці з прасками приїдуть…

Сміх у залі

ІГОР МАРКОВ: Це я й хотів сказати. Який є вихід? Якщо йдеться про громадянське суспільство чи громадянські активності, то це створення в просторі правил і відношень правил, які зму­шу­ва­тимуть саму владу діяти в межах правил і виконувати ту функцію, яка їй надана.

ОЛЕГ МАЦЕХ: Я переб’ю. Це не взаємовиключні, а взаємо­доповнювальні речі. Треба робити і те, й інше.

ІГОР МАРКОВ: Абсолютно! Досвід показує, що українська влада насправді дуже слабка, у значенні політичної влади, яка мала б виконувати функцію формування і підтримки конституційно-пра­вового простору. І досить незначний тиск на владу вирівнює її поведінку. Я завжди говорив, що для країни досить 5 тисяч людей, які будуть діяти навіть не озброєно, а просто в одному напрямку, для того щоб змести всю владу і поставити на її місце щось нове. Дякую.

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Вы говорите об общественных организациях, объединениях и так далее. Предприниматели объе­диняются только тогда, когда есть результат, когда слух начинает распрос­траняться, что есть организация, которая действительно помогает. И человек начинает верить. Постепенно ему объясняют, как дейст­вует, разрабатываются определенные схемы, и он уже сам будет себя защищать.

У нас в организации более 2 тысяч человек, но мы редко выез­жаем на проверки. Самое главное – выудить данные у проверя­ю­щего, тогда он уже на крючке. И он знает, что только он назвал фамилию – лучше ему развернутся и уйти. Так все предпри­ни­матели.



ОЛЕГ МАЦЕХ: У мене дуже багато колег-бізнесменів у Хар­кові, так вони кажуть, що це «міліцейський город».

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Да.

ОЛЕГ МАЦЕХ: У цій стадії ми були 3-4 роки тому, зараз ми змінилися. Набагато страшніше те, що фактично всі підприємці та­кож працюють із порушеннями. Такі реалії. Суть у чому? Чому приїжджають ті, що перевіряють? Чому вони також не дотриму­ються законодавчих положень? Проблема в тому, що той, хто за­хищає дотримання закону, насправді боїться «поставити на місце» того чи іншого порушника. І зараз проявляються зовсім інші тенден­ції, ви ще їх дочекаєтесь. Коли і ті, й інші починають домовлятися, мовляв, ми порушники, ви…

ОЛЕКСАНДР ШАРМАР: Да-да-да! Это есть.

ОЛЕГ МАЦЕХ: Скоро ви побачите, що і міліція, і податкова знайшли найкращу форму співіснування – ті крадуть, ті трошки отримують…

Віктор Гарбар: Це треба окремо розглядати…

ОЛЕГ МАЦЕХ: Я ще дуже коротко скажу. Що таке Гро­мад­ський форум Львова сьогодні? Це не громадська організація у звич­ному розумінні – це мережа, об’єднання і, насамперед, ко­му­нікації. Велика кількість членів лише мають інформацію про те, що відбу­вається у Львові.

Якщо будь-який член Форуму хоче захищати свої права, чи створити організацію, провести захід, чи має якусь ініціативу, якщо він просить підтримки на етапі реалізації – ми висуваємо три основ­ні умови. Перша – ідея мусить бути обґрунтована, мати визначені кроки реалізації. Друга – окрім суспільного інтересу, суспільної користі ідеї, має бути особистий інтерес людини, яка подала ту чи іншу ідею. Тому що ми побачили, що на сьогодні тільки людина, яка відстоює свої інтереси, в стані якось реагувати, діяти. А ми стежимо, щоб цей інтерес збігався із суспільним.

До речі, перша форма такої післяасиміляції, яку, можливо, Громадський форум таки застосує, пов’язана з аптечним бізнесом. Так, є аптечна мережа (150 аптек) на Львівщині, яку захотів забрати банк «Львів» через замовлення однієї фірми на 150 точок збуту. Вигідно ж, не треба будувати аптек, наймати персонал, виробляти ліцензію. Це десятки мільйонів. Комунальні ж аптеки – це кому­наль­на мережа, що залишилася у Львові. 150 комунальних аптек. Як найкраще вчинити? Ліквідувати всі юридичні особи? Проект рі­шен­ня було висунуто на облраді – взяти 23 мільйони гривень у банку «Львів» на 20 місяців під 13% річних. Зрозуміло, що гроші нема з чого віддати. Відтак аптечна мережа за безцінь переходить новому власникові.

Так ось, ми почали тиснути на облраду через прокуратуру, через СБУ. Тобто ми, Громадський форум Львова, щотижня зустрі­чаємося безпосередньо з головою СБУ, з міліцією, податковою (у присутності п’яти журналістів). Наші представники – це оперативна група протидії корупції, де виносяться серйозні питання. Отож ми фактично змусили прокуратуру, СБУ працювати. Зрештою, облрада «наклала в штани», інакше не скажеш, хоч гроші було проплачено безпосередньо і у вигляді внесків в облраду, і у вигляді внесків де­путатам. Ми допомогли запобігти цій махінації, але на тому наші функції завжди закінчувалися. Та виникла ідея.

Якщо комунальні аптеки не самоорганізуються, не об’єдна­ються дійсно в мережу і не стануть конкурентними на ринку, їх завтра чи через півроку «з’їдять». Але вони самі не самоорга­ні­зу­ються. Це тривалий процес. Потрібен рік часу, щоб ту мережу зор­га­нізувати і щоб вона почала реально заробляти гроші. Утім ні в кого нема часу. Що ж робити?

Ми пішли на крок, який, не впевнені, чи втілиться, але іншого шляху не бачимо. Ми говоримо: нехай ми інвестуємо гроші, беремо вам менеджера, який коштує тисячу до­ларів у місяць. Це буде внесок Форуму. Відтак створюємо корпо­рацію, куди входить облра­да, її представник, а також усі керівники аптек корпорації. Вони ви­би­ра­ють свою раду корпорації, і корпорація, як господарська струк­ту­ра, оформляється. Для кожної аптеки йде ана­ліз – чітко ви­зна­чають, що потрібно зробити. Стандарти єдині, бренд – соціальна ап­тека. У Львові з’являється мережа комунальних аптек, якими керує кор­по­ра­ція, господарська структура. Та все це за умови, що один відсоток (це умовно) від прибутку офіційно буде йти на рахунок бла­го­дій­но­го фонду Громадського форуму Львова. Тобто не мені осо­бисто, а громадській структурі, яка теж має свою раду і ке­рів­ниц­тво якою здійснюється відкрито і прозоро.

Другий варіант. – Петро Димінський (олігарх типу Рината Ах­метова) дзвонить до мене і каже, що хотів би зустрітися. Я цікав­люся з якого приводу, як з особою чи як з громадським діячем – ко­ординатором Громадського форуму Львова. У відповідь – як з ко­ординатором Форуму. Отож я беру Дяківа, Гулика, своїх колег із бездоганною репутацією, і ми приходимо. Димінський каже, що го­товий допомагати Форуму. Запитуємо: «У якій формі? Фінанси? Як­що фінанси, то, оскільки це благодійний фонд, – усе публічно». «Ні, це мене не цікавить. Я готовий підтримувати». Ми зійшлись на од­ній речі, яка, можливо, для нашого, на жаль, трохи «вивихнутого» суспільства буде може навіть дикою – на висвітленні діяльності Форуму. Тобто ми погодили, що жодна інформація, яка йде від Фо­руму, не буде проходити через якісь фільтри. Я сказав: «Нема проблем. Якщо ви фінансуєте ефірний час, я беру людей, які відсто­ю­ють свої права, чи то таксисти борються, чи аптечними. Вони домов­ляються з Андрієм Павлишиним чи з Софією Кохмат, яким я дові­ряю і які ведуть цю програму. Ви зробите корисну справу. Дайте ефірний час, нам не треба грошей. А ми дамо людей».

От такі форми – прозорі, відкриті, можливо, і зрушать ситу­а­цію з місця. Але їх не треба боятися. І, напевно, такі незвичні від­криті форми протиставлять одні системи іншим. Це мої практичні ре­флексії.



Віктор Гарбар: Дякую.
Львівська і харківська міська влада: віддзеркалення суспільства
чи результат виборчих технологій?


Співдоповіді: Андрій Павлишин, журналіст, право­за­хистник (Львів); Неллі Ревенко, політолог, директор 1-го департаменту Інституту соціально-політичних іні­ці­атив (Харків)

Віктор Гарбар: Надаю слово пану Павлишину стосовно питання про те, що таке влада. З погляду львів’ян – це віддзер­ка­лення суспільства, як тут пишеться, чи результат виборчих техно­логій? Це результат «розрухи» в голові суспільства чи суспільство просто настільки дурне, що йому її «впарили»?

ВОЛОДИМИР ЛОБАЙ: Якщо дозволите, кілька слів. Воло­димир Лобай, представник міжнародного фонду «Християнське братство». Ми тільки розгортаємо свою діяльність в західних регіо­нах, а працюємо уже в Києві, Житомирі, Одесі та Донецьку. Тут багато говорилося про владу, громадян, про захист громадян від влади, про захист влади від корупції тощо.

Наведу банальний приклад. Коли ми сиділи з колегою по гро­мадському русі в порожній кав’ярні, за сусіднім столиком групка тру­дяг про цю владу висловлювалась такими словами, що привок­зальні наші бомжі сховаються. Так-от, мій співрозмовник пи­тає: «На­віщо ти так лаєш владу, ти ж сам голосував за цього Президента, за цих депутатів?». Роботяга відповідає: «Бо він от така наволоч». «А якщо тебе б обрали? Ти що б не купив собі машини, дачі, не завів би рахунку у швейцарському банку?». Той відповідає: «Звичайно ж, я ж про своїх дітей повинен дбати!». До чого я веду – усе почи­нається власне з цієї маленької людини. І зміни потрібно починати з роботи саме з маленькими людьми, з конкретних справ.

Припустимо, засмічення території міських паркових зон. Ми хотіли організувати, наприклад, акції з прибирання парку. Нічого не вдалось. Адже чисто не там, де не прибирають, а там, де не смітять. А смітять звичайні люди. Вони й обмальовують історичні будинки тощо. Думаю, для того, щоб почати всю цю об’ємну громадську ро­боту, про яку тут говорилось, необхідно розгорнути широку пропа­гандистську роботу, зокрема через медіа, які популярні серед прос­тих людей. Якщо люди сприймуть те, що смітити на вулицях погано, то наступним етапом буде те, що, припустимо, носити шоколадки, щоб тобі поремонтували кран в будинку – теж погано. Якщо вони сприймуть це, то згодом зрозуміють, що носити в міську раду хабарі – це також недобре. З цього і треба починати. Це моя думка.

ПАВЛИШИН АНДРІЙ: Коротенька рекламна пауза. Я – го­ловний редактор Західної Аналітичної Групи – сайту всесвітньої ме­режі, на якому можна прочитати і аналітичні тексти, і переклади щоденної західної преси з англійської, німецької, французької, поль­ської, російської мов, які представляють західний дискурс (цим ми особливо гордимося), і наукові публікації, де є багато відповідей на питання, які тут лунають.

Заохочую вас до перегляду цього ресурсу. Він, власне, і ство­рений для того, щоби допомогти громадськості і найширшим масам, які намагаються осмислено підходити до свого життя, зрозуміти певні речі. Ми розміщуємо, до речі, і результати соціологічних опи­тувань. Усіма матеріалами можна скористатися в різних формах.

Стосовно теми. Вона, на мій погляд, складно сформульована. Мені відразу пригадалося висловлювання Сковороди, який казав, що все благе – просте, а все складне – непотрібне. Тобто коли щось сформулювати просто – це буде красиво. А краса – це шлях до функціональності і критерій істинності. Отож можна трошечки інак­ше переформулювати тему – світ, у якому ми живемо, чи ЗМІ формують свідомість, чи навпаки, вони її відображають? Люди самі формують світ довкола? Чи ЗМІ є тільки дзеркалом з урахуванням нашого певного місцевого матеріалу?

У нашому регіоні є конкретна ситуація, яка, до того ж, від­повідає загальносвітовим трендам. Ми живемо в інформаційну епоху, коли ЗМІ перестали виконувати лише роль дзеркала, а стали чинником, який формує свідомість і дуже часто скеровує її в потріб­ному напрямку. Проте ЗМІ мають певні межі. Адже люди все-таки не ідіоти, для них останнім критерієм істинності є реальність. Їх можна обдурювати певний час, можна обдурювати навіть доволі довго, але рано чи пізно політикові чи можновладцю доведеться по­казати товар лицем, продемонструвати те, що він зробив. І якщо йому не пощастить так, як ВВП сусідньої держави, де незміряно нафти і газу під ногами, і скільки не марнуй, все одно всім виста­чить, то цей лідер рано чи пізно втратить свої рейтинги і змушений буде зійти з політичного кону. Навіть коли він буде дуже успішним, рано чи пізно настане психологічна втома від нього, якщо це демо­кратична держава. Він змушений буде піти, як, приміром, пішла Маргарет Тетчер. Вона ніколи нічого не програла, і нічого не стало­ся, але довелося піти, бо люди просто втомилися постійно бачити її обличчя на екрані у вигляді переможниці.

Повертаючись до львівських реалій, ми зійшлися на тому, що, мабуть, варто показати динаміку оцих всіх процесів і взаємовпливів на постаті нашого міського голови, Андрія Садового, який сьогодні зробив такий несподіваний демарш, про який тут уже йшлося. Ко­ротко нагадаю про те, як він йшов до влади і чого досягнув. Він на­родився 1968 року, кар’єру зробив уже в незалежній Україні, розбагатів на трансакціях типу конвертації ваучерів з пізнішим їх виведенням у самостійні підприємства, керував енергетичною буді­вельною компанією, яка будувала мережі електрозв’язку. Андрій Садовий має три вищі освіти – це Львівська політехніка (факультети електроніки й економіки (менеджмент) та Академія державного управління у Львові. Причому всі три він закінчив, будучи вже круп­ним бізнесменом, багатою людиною, і викладачі приходили до нього ставити свої підписи в заліковку, а не він ходив до них. Але я б не баналізував цієї постаті, оскільки він справді дуже багато зробив для цього міста.

Наприкінці 90-х років, коли Садовий був депутатом міської ради, очолював комісію з питань економічного розвитку і мріяв, звичайно, вже про посаду міського голови, він близько зійшовся з групою інтелектуалів. Це люди, які цілком адекватно вибудовували його стратегії просування до цієї посади, і він це фінансував. Вони наповнювали його діяльність інтелектуальним сенсом.

Андрій Садовий створив Інститут розвитку міста, спочатку як громадську організацію, а згодом як науково-дослідну установу з журналом, щоквартальником «Місто». Орест Друль був редактором цього журналу. У мене, наприклад, досі на почесному місці стоїть велика статуетка галицького лицаря – щорічна нагорода кращого у професії. Я отримав її як журналіст. Усі ці структури енергійно й активно працювали, давали якісний продукт і гуртували, зокрема громадське середовище.

На львівському сайті «Вголос», де можна ознайомитися з різ­ними злостивими сатиричними текстами, у неофіційній біографії Са­дового зазначено: «Невдалі пошуки образу, привабливого для вибор­ців – ще одне слабке місце Андрія Садового». Я не вважаю, що це його слабке місце. «Постійне перепозиціонування себе в залежності від контексту виснажує його: Андрій Іванович спершу прагне вида­ватися успішним бізнесменом, потім, намагаючись позбутися цього іміджу, відрощує довгі біляві пасма, вбирає окуляри й намагається ски­датися на інтелігента в третьому коліні, що оперує науковими тер­мінами типу «точка біфуркації», але при цьому вперто каже «поч­та» і «цейтнот часу». Ще пізніше йому видається, що люди охо­чіше голосуватимуть за «в дошку свого», і він, натягуючи оранжеву кас­ку на голову, говорить у камеру: «Ми будівельники...», або ви­ла­зить на швидкоруч організовану під ЖЕКом барикаду й голосно кри­чить, закликаючи подати на всіх в суд».

У наведеному фрагменті дуже точно вловлено момент пере­ходу, у 2002 році Андрій Іванович брав участь у виборах міського голови і програв їх «чортику з табакерки», панові Буняку – особі, яка у Львові нікому не була особливо відома, крім вузьких кіл бу­дівельників. Тоді Андрій Іванович вів боротьбу з мером із давньою традицією – паном Куйбідою, відомим уже у всеукраїнському масш­табі. Зосередивши зусилля на цій боротьбі і намагаючись долати Куйбіду тими ж козирями, що й Куйбіда його, він пропустив, так само, як і Куйбіда, третього конкурента, який скористався крайнім популізмом без берегів і переміг на тих виборах.

Після цього Андрій Іванович прогнав усіх інтелектуалів, змінив команду, запросив до себе групу польських іміджмейкерів з фірми «Грінпол», які створили імідж Леппера і його «Самооборони» в Польщі. Вони порадили Садовому створити громадську орга­ні­за­цію. Це свідчить про те, що польські іміджмейкери знають, що по­діб­ні організації можуть дуже багато чого зробити в нашій країні.

На противагу безструктурному популізмові Буняка польські маніпулятори вирішили запропонувати системний популізм типу гро­мадського руху. Андрія Івановича перевдягали в робітничий одяг, посилали виступати на барикадах, обіцяти золоті гори. Було ство­рено громадську організацію «Самопоміч». Ця дуже агресивна струк­тура зосередилася на боротьбі із ЖЕКами, пропонувала якісь медові береги і молочні ріки після того, як він переможе. Вона практично припинила діяти після того, як Садовий став міським головою.

Ще один серйозний ресурс, який завжди діяв на користь Са­дового, навіть коли він став міським головою, – це преса. Він во­лодів і володіє радіо і телебаченням. Була відома газета «Пост-Поступ», яка збанкрутувала, коли стала йому непотрібною. Ви­яви­лось, що радіо і телебачення – значно ефективніші для маніпу­лю­вання.

Одне з ноу-хау, яке дуже широко використовується у Львові і дозволяє рейтингам Андрія Івановича «триматися» незалежно від навколишньої реальності, хоч би там небо впало на землю, – це, зокрема, рекламні телевізори у маршрутках – плоскі екрани, по яких крутять рекламу і приблизно 10 хвилин на годину показують що­денні новини. Новини готує Параска Дворянин, вірний слуга нашого міського голови, головний редактор телерадіокомпанії «Люкс». Во­на формулює їх так, що це завжди новини про життя простих людей, із життя простих людей і устами простих людей, а квінтесенція – який класний наш міський голова, як все класно у нашому місті.

Функціонує також місцеве телебачення, радіо «Люкс», які імі­джево підтримують нашого міського голову. І ми бачимо, що за кілька років, які Андрій Іванович перебуває при владі (а він переміг у 2006 році, маючи 40 відсотків голосів проти 29 відсотків свого за­клятого конкурента, пана Куйбіди), його рейтинг незмінний. За ос­таннім вересневим опитуванням Андрій Садовий має 27% рейтингу, грубо кажучи 30. Ви скажете мало, трошки впало. Нічого подібного. Річ у тому, що у нього просто немає конкурентів. Ви знаєте, що на місцевих виборах перемагає той, хто просто набере відносну кіль­кість голосів. Найближчий його конкурент – Олег Тягнибок, який, звичайно, нічого не зробив для цього міста. Це політик медіальний і нічого більше, має 12% рейтингу, тобто у 2,5 раза менше. Усі інші, як-от Писарчук, Пинзеник, Стецьків, директор банку і обласний де­путат Кубів, Зиновій Сірик, який деякий час керував містом, після того як Буняк був знятий, секретар сучасної міської ради пан Квурт – мають від 1% до 6%. Інші мають ще менші рейтинги. Тобто вони ніяк не можуть конкурувати.

Практично, ми маємо випалену землю, на яку навіть ніхто не потикається, ні претенденти з громадської організації, ні політики. Окрім, звичайно, Тягнибока, який відпрацьовує цю територію з роз­рахунком на київський мандат, на участь у Верховній раді, або на мандат в обласній раді для своїх фракцій. Що ж на це все громада? Чому вона так легко і просто дає собою маніпулювати? Чи насправді вона така дурна і обмежена?

Мені здається, що зараз ми маємо у Львові ситуацію, коли люди вже розуміють, що таке демократія. Вони розуміють, що де­мократія – це не тоді, коли світ є таким, яким ми хотіли б його бачити, а тоді, коли в ньому все будується відповідно до інтересів більшості. Навіть якщо це суперечить нашим інтересам. Навіть коли ця більшість дурна, тупа, обмежена, неосвічена. При цьому вра­хо­вуються також інтереси меншини, ніхто її не дискримінує, не перешкоджає їй самореалізуватися та виявляти свою активність. Наприклад, серед преференцій виборців нашого міста найбільший попит має ремонт автодоріг. Адже це важливо як для автовласників, людей уже досить заможних, які наближаються до середнього класу, так і тих, які їздять громадським транспортом, або для людей, які мають якийсь бізнес і для яких справність сис­теми комунікацій – це справність системи їхнього бізнесу. Тобто це правильний показник.

Дуже лихе суспільство те, у якому люди стурбовані станом кримінальної безпеки. Це означає – на вулиці йде кримінальна війна і відстріл, туди вже просто страшно сунутися. Поганим і небез­печним є й суспільство, у якому люди стурбовані охороною здо­ров’я, оскільки їм не забезпечують належного лікування, а то й просто вбивають у лікарнях.

Більш-менш нормальним є суспільство, у якому першим пріоритетом (30,9%) є ремонт автодоріг, а другим (38,8%) – стри­мування росту тарифів на комунальні послуги, що стало об’єктом уваги не завдяки маніпуляції засобів масової інформації, а тому що вони (ЗМІ) якраз про це намагаються менше писати. Це заторкує інтереси влади, інтереси корупціонерів і дерибану, відтак і діяль­ності громадських організацій типу Громадського форуму Львова. Для мене це якраз і є результат їхнього успіху. А те, що вони мають 0,4% рейтингу перспективи бути обраними, – що ж, це результат їхньої гострої риторики, того, що вони агресивно вимагають, дома­гаються своїх прав, чим поціляють в демократичні переконання більшості, яка того не хоче. Отож ми приходимо до парадоксального висновку: людьми можна маніпулювати тоді, коли вони захочуть, щоб ними маніпулювали.

Виборці зараз не бачать альтернативи Садовому. Вони розу­міють, що він клеїть дурня, намагаючись здобути їх преференції. Але вони бачили його діяльність раніше, вони знають, що він може багато доброго зробити для цього міста, що його популістські кроки – це так, гра. Бо є певні правила, і він грає в цю гру, а виборці вірять, що вони погоджуються з ним.

Насправді ж виборці мають свій інтерес, вони розуміють цей інтерес і слідують йому. Якщо політики зможуть бути адекватними цьому інтересу, якщо вони зможуть не зраджувати своїх виборців, не брехати їм, бути послідовними у своїх діях, то тоді політична система оздоровиться. Тоді не потрібно буде демонізувати полі­тиків, робити з них опудала та страшилки, як це іноді намагаються зробити.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЮридична академія україни імені ярослава мудрого
Питання вдосконалення діяльності відділів рідкісних книг бібліотек в інформаційному забезпеченні науково-освітнього процесу : матеріали...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconТарас шевченко в моєму житті сценарій круглого столу
Войцехівська Ірина Станіславівна – заступник директора з виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconФормування навичок ХХІ століття у процесі навчання світової літератури розділ І значення навичок ХХІ століття у розбудові шкільної освіти
Загадка успіху чи невдачі у тому, щоб знати, яких пріоритетів притримуватись, а які відкинути чи замінити, коли змінюються часи
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconСловник фіксує новостворені І запозичені слова, що з’явилися в періодичних, літературно-критичних, науково-популярних виданнях, художніх творах, засобах масової інформації, усному мовленні кінця ХХ початку ХХІ ст
Словник новотворів української мови початку ХХІ століття / Упорядники. – Кривий Ріг, 2005. – 158 с
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconКруглий стіл на тему: ‘’Історична пам’ять у творах О. Довженка’’
Мета: Поглибити знання учасників круглого столу з історії українського кінематогрофа,виховання емоційно-ціннісного ставлення до творчості...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» icon119-річчю з дня народження Н.І. Махна (м. Гуляйполе, 11. 11. 2006 року)
Від минулого до сьогодення: історичний І політичний портрет Н.І. Махна. Матеріали Круглого Столу, присвяченого 119-річчю з дня народження...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconДержавна бібліотека україни для юнацтва гетьман мазепа: у пошуках історичної об’єктивності
Мазепа: у пошуках історичної об’єктивності є інформаційним ресурсом про життя та діяльність людини, яка доклала значних зусиль для...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання сорокове сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутати, інші учасники засідання, журналісти, радіослухачі, телеглядачі! Я прошу підготуватися...
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconЗасідання четверте сесійний зал Верховної Ради України
Головуючий. Доброго ранку, шановні депутаті, інші учасники нашого засідання, гості Верховної Ради!
Офіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття» iconНа рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук
України в контексті трансформаційних процесів світового та регіонального політичного розвитку, а також впливу загроз глобального...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка