Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування



Скачати 320.28 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір320.28 Kb.




Мирослава Дякович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка



Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування

Основним змістом спадкових правовідносин є право на спадкування. Аналіз ст. 1269–1285 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) дозволяє виділити у змісті права на спадкування три основні (первинні) правомочності, які обумовлюють настання конкретних правових наслідків — юридичних фактів, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини окремого спадкоємця у спадковому правовідношенні: прийняти спадщину; не приймати спадщину (ст. 1268 ЦК України); відмовитись від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України). Кожна із зазначених правомочностей є правочином та індивідуальним актом, тобто таким, що здійснюється особисто спадкоємцем або його законним представником і породжує права та обов’язки виключно для спадкоємця.

Проблемам спадкового права присвячені численні дослідження науковців: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, К.О. Граве, В.П. Гри­банова, О.В. Дзери, Ю.О. Заіки, І.В. Жи­лінкової, О.С. Іоффе, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика, Є.О. Рябоконя, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Р.О. Халфіної, Я.М. Шев­ченко, К.Б. Ярошенко та ін.

У сучасній правовій науці доволі справедливо відзначається, що сучасні стандарти захищеності суб’єктивного права передбачають утвердження принципово нового підходу до забезпечення і реалізації певних категорій прав і свобод особи громадянина, таких, як права у сфері цивільного обороту, права і свободи у тісно пов’язаних з особою сферах шлюбно-сімейних та спадкових відносин. Цей підхід визначається характером державного регулювання суспільних відносин цих груп: доволі обмеженим ступенем впливу з боку владного суб’єкта, надання особі можливості здійснювати і реалізовувати свої права самостійно, своєю волею, за власною ініціативою1.

Як зазначає Г.Г. Черемних, правова держава, забезпечуючи захист права спадкування, повинна ставити перед собою завдання, з однієї сторони — не обмежувати свободу приватного інтересу, а з іншої — забезпечувати тим не менше публічний інтерес шляхом створення умов для надання суб’єктивним правам потрібної стійкості, стабільності, офіційного визнання, захисту від порушень прав, які виникають і змінюються2.

Право спадкування регулюється ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції Російської Федерації право спадкування гарантується.

На жаль, Конституція України не містить такого положення. Як Конституція України, так і ЦК України передбачають основні принципи цивільного законодавства, серед яких закріплено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (ч. 4 ст. 41 Конституції України, п. 2 ст. 3 ЦК України).

Зважаючи на важливість інституту спадкування як способу розпорядження та підстави набуття права власності, вважаємо за доцільне доповнити загальні засади цивільного законодавства, а саме ст. 3 ЦК України положенням: «Право спадкування гарантується».

Принцип гарантування спадкових прав означає, що кожна особа має право самостійно і з власної волі розпорядитися належним їй майном на випадок своєї смерті. Діюче законо­давство (цивільне і спадкове) містить правові норми, які зорієнтовані на охорону (захист) суб’єк­тивного права через забезпечення його виконання, сприяння у реалізації права або сво­боди суб’єкта без звернення у судові органи. Такий захист може бути здійснений шляхом вчинення нотаріальних дій нотаріусами. Зокрема, нотаріальна діяльність на сьогодні є основною формою захисту спадкових прав. Нотаріуси у цьому випадку виступають гарантами охорони (захисту) права спадкування не лише в аспекті забезпечення можливості реалі­зації права особи заповісти майно, але і реально забезпечуючи права спадкоємців на отримання спадкового майна.

Відповідно до положень глав 6, 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси України видають свідоцтва про право на спадщину за законом і за заповітом, вживають заходи до охорони спадкового майна, повідомляють спадкоємців про відкриття спадщини, видають грошові суми із спадкового майна, припиняють охорону спадкового майна.

Нотаріальна діяльність по реалізації спадкових прав є публічною.

Публічність нотаріальної діяльності означає, що вона здійснюється від імені України спеціально уповноваженими законом особами, у чітко визначеному порядку і в передбачених законом формах.

Здійснюючи заходи щодо охорони спадкових прав, нотаріуси, у першу чергу, зобов’язані дотримуватись одного з таких важливих принципів спадкового права, як охорона інтересів сім’ї.

У цьому контексті дослідження захисту спадкових прав та інтересів подружжя є одним із найбільш актуальних і найменш досліджуваних у науці спадкового права.

За загальним правилом, той з подружжя, хто пережив другого з подружжя, має право спадкувати як за заповітом, так і за законом. Чоловік чи дружина є таким же спадкоємцем, як і інші особи: заповідач (один із подружжя) має право передати другому з подружжя майно за заповітом або позбавити його права на спадкування. Той з подружжя, хто пережив померлого, не має жодних переваг, які ґрунтуються на його шлюбі з померлим, поряд з іншими спадкоємцями. Проте зареєстрований шлюб відносить того з подружжя, хто пережив померлого, до спадкоємців першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України), у випадках, передбачених ЦК України, він має право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). Один із подружжя визнається спадкоємцем за законом лише у тих випадках, коли він (вона) перебував(ла) у зареєстрованому шлюбі з померлою особою. Правове значення у даному випадку надається саме факту перебування у зареєстрованому шлюбі, а не наявності фактичних шлюбних відносин (ст. 74 Сімейного кодексу (далі — СК) України). Право на спадщину того з подружжя, хто пережив другого, не пов’язується ані зі спільним проживанням, ані з веденням спільного господарства. Один з подружжя може проживати і в іншому місті, та й, зрештою, в іншій країні.

Відповідно спадкові права подружжя припиняються з моменту припинення шлюбу внаслідок його розірвання.

Згідно зі ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу, а у разі розірвання шлюбу судом — у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У порядку спадкування до спадкоємців переходять тільки ті права і обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Якщо спадкодавець перебував за життя у зареєстрованому шлюбі, то у цьому випадку правовий режим майна, як правило, наділений особливими рисами, оскільки майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Проте припинення шлюбу шляхом його розірвання жодним чином не впливає на правовий режим спільної сумісної власності майна вже колишнього подружжя. Так, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (ст. 68 СК України).

У цьому випадку особливого значення набуває закріплення у спадковому праві гарантій, втілених в охоронних нормах, дія яких поширюється на того з подружжя (колишнього подружжя), хто пережив померлого.

У випадку ж визнання шлюбу в судовому порядку недійсним, особа, яка перебувала у шлюбі з померлим, права на спадщину не набуває. Це означає, що якщо один із подружжя як спадкоємець першої черги отримав спадщину за законом, а потім шлюб у судовому порядку визнаний недійсним, то за ст. 1212 ЦК України набуте майно підлягає поверненню як таке, що набуте без достатньої правової підстави.

І водночас згідно з положеннями ч. 4 ст. 1224 ЦК України якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за так званим добросовісним подружжям (який не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу) суд може визнати право на спадкування майна померлого, яке було набуте за час такого шлюбу.

Спадкування одним з подружжя як за законом, так і за заповітом не позбавляє його частки у праві спільної сумісної власності, яка набута ним під час шлюбу зі спадкодавцем.

У випадку, коли один із подружжя закликається до спадкування разом з іншими спадкоємцями першої черги, нотаріус зобов’язаний спочатку з’ясувати наявність та, відповідно, розмір його частки у майні, спільно набутому в шлюбі. Лише після цього частка майна, що належала померлому, входить до спадкової маси та розподіляється між спадкоємцями.

Визначення частки у спільному майні подружжя того з подружжя, який пережив померлого, є охоронною нормою, яку нотаріус зобов’язаний застосувати шляхом видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Такі дії нотаріуса свідчать про те, що нотаріус забезпечує охорону (захист) прав та інтересів того з подружжя, який пережив померлого.

Інколи нотаріуси для зменшення обсягу роботи по спадкових справах приймають від того з подружжя, який пережив померлого, заяву про те, що майно, яке залишилось після смерті померлого, належало спадкодавцю на праві особистої приватної власності. Однак така позиція нотаріусів приводить до судових спорів у випадках, коли другий з подружжя після спливу певного часу звертається до суду за захистом своїх прав і заявляє, що до спадкового майна належала тільки ½ частка того чи іншого майна, а інша ½ частка належала йому.



Про ігнорування норми закону щодо необхідності визначення частки у спільному майні подружжя з майна, що входить до спадкової маси, свідчить і судова практика.

Наприклад, 21 травня 2012 р. Дарницький районний суд м. Києва розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції м. Києва, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання права власності.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 30.08.1975 року. Шлюб припинився внаслідок смерті чоловіка. За час перебування у шлюбі ними спільно було придбано автомобіль марки «Рено» на підставі договору купівлі-продажу автомобіля № КРЧ-534 від 07.10.2003 року.

На момент відкриття спадщини спадкоємцями першої черги були позивач та мати померлого — ОСОБА_4. Однак при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори помилково врахував у спадкову масу весь автомобіль, що був об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, замість того, щоб віднести до складу спадщини лише 1/2 його частку.

Свідоцтво про право на спадщину за законом було видано позивачу на 1/2 частку автомобіля «Рено». Друге свідоцтво на 1/2 частку вказаного автомобіля на ім’я ОСОБА_4 не видавалося, оскільки, не отримавши вказаного свідоцтва, вона померла.

Відповідач по даній справі ОСОБА_2 є дочкою померлої, а тому є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4.

Позивач вважає, що їй відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України на праві спільної сумісної власності подружжя належить 1/2 частка автомобіля «Рено», і лише на іншу 1/2 його частку державним нотаріусом повинно було бути видане свідоцтво про право на спадщину. За таких підстав позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Двадцять другої Київської державної нотаріальної контори на 1/2 частку автомобіля «Рено»; визнати за позивачем право власності на 1/2 частку автомобіля як частку у праві спільної сумісної власності подружжя; визнати за позивачем право власності на 1/4 частку автомобіля в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку автомобіля в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 та після смерті ОСОБА_4.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 30.08.1975 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу. Шлюб припинився внаслідок смерті ОСОБА_3.

За час шлюбу ОСОБА_3 було придбано автомобіль «RENAULT» на підставі договору купівлі-продажу автомобіля № КРЧ-534 від 07.10.2003 року. Для оплати частини вартості автомобіля ОСОБА_3, за згодою дружини — позивача по справі, уклав з банком кредитний договір № KILOА000720043 від 09.10.2003 року.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Оскільки автомобіль «RENAULT» був при­дбаний подружжям, він є об’єктом права спільної сумісної власності, а отже ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності 1/2 частка зазначеного автомобіля.

Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина у вигляді автомобіля «RENAULT», який йому належав згідно договору купівлі-продажу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

У відповідності до вимог ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.

Встановлено, що заповіту щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті ОСОБА_3 складено не було, що підтвер­джується матеріалами спадкової справи. Згідно ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вбачається з матеріалів справи, спадкоємцями першої черги за законом померлого спадкодавця є ОСОБА_1 (дружина, що підтверджується свідоцтвом про одруження) та ОСОБА_4 (мати померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження).

Не отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом, померла ОСОБА_4, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 530/2010. Спадкоємцем за законом після її смерті є її донька — ОСОБА_2.

Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Оскільки, як встановлено у судовому засіданні, позивачу по справі на праві спільної сумісної власності належить 1/2 частка автомобіля «RENAULT», то при видачі свідоцтва нотаріусом помилково у спадкову масу було включено весь автомобіль, що є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.06.2010 року, видане державним нотаріусом Двадцять другої Київської державної нотаріальної контори на 1/2 частку автомобіля «RENAULT» після смерті ОСОБА_3, недійсним.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 1267 ЦК України про те, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, та у зв’язку з визнанням відповідачем позову, слід визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку автомобіля в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, та за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку автомобіля в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 та після смерті ОСОБА_43.

Зважаючи на те, що описана вище справа є типовим прикладом судової практики, нотаріусу необхідно при заведенні спадкової справи чітко з’ясовувати правовий режим майна, яке входить до спадкової маси, і роз’яснювати другому з подружжя його права щодо спільної сумісної власності подружжя, та, відповідно, видавати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя (за його наявності).

У цьому випадку нотаріус є тим органом, який покликаний здійснювати охорону (захист) прав та інтересів того з подружжя, хто залишився живим.

Видача свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя має свої особливості. Метою видачі такого свідоцтва є встановлення спадкової маси.

Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя видається на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про нотаріат» таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна, чим підтверджується правило про незмінність розміру часток після смерті одного зі співвласників.

У п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка на сьогодні втратила чинність, містилося положення, за яким нотаріус міг видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України такої норми не містить. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснюється, що частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду, а для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Таке визначення частки померлого, за відсутності спору, здійснюється, виходячи із засад рівності часток у праві спільної власності (ч. 1 ст. 357 ЦК України).

При видачі свідоцтва нотаріус обов’язково вимагає документ, який посвідчує факт реєстрації шлюбу з померлим. Свідоцтво видається на частку у спільному майні, незалежно від того, перебувало подружжя на час смерті в зареєстрованому шлюбі чи розірвало його, оскільки, як було зазначено раніше, розірвання шлюбу не припиняє правового режиму спільної сумісної власності. Однак нотаріусу необхідно перевірити, чи було майно, на яке видається свідоцтво, виходячи з часу його набуття, набуте подружжям під час перебування у шлюбі.

Незважаючи на те, що видача такого сві­доцтва пов’язана зі смертю одного з подружжя та пов’язується зі спадковими правовідносинами, воно може бути видане і до спливу строку, перед­баченого законом для прийняття спадщини, та не залежить від того, чи належить другий з подружжя до кола спадкоємців, відмовляється від прийняття чи приймає спадщину.

У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, хто є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз’яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, хто залишився живим. Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємців, які прибули до нотаріальної контори, нотаріус повідомляє усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, який залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями (підпункти 1.2–1.3 п. 1 гл. 11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Таким чином, зазначене вище свідоцтво видається без згоди спадкоємців — нотаріус лише повідомляє їх про таку видачу. На підтвердження того, що згода спадкоємців на видачу такого свідоцтва не вимагається, свідчить і той факт, що його видача не обмежена ніякими строками.

Відповідно до положень підпунктів 3.1–3.3 п. 3 гл. 11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України охоронні правовідносини виникають і між спадкоємцями та кредиторами померлого, адже за наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається у разі згоди на те кредитора (відповідного податкового органу). Згода кредитора має бути викладена у формі письмової заяви. Якщо ж на майно подружжя був накладений арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя відкладається до зняття арешту.

Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя видається нотаріусом за формою № 18 додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства. У свідоцтві вказується майно, право власності на частку в якому посвідчується, його вартість, зазначаються місце його реєстрації, найменування реєструючого органу щодо рухомого майна, яке підлягає реєстрації, та його місцезнаходження, назва, реквізити правовстановлювального документа, найменування реєструючого органу, дата, номер реєстрації (кадастровий номер), характеристика щодо нерухомого майна.

Необхідність у видачі свідоцтва на частку у спільному майні подружжя виникає і у випадку, коли спільне майно оформлене на ім’я особи, яка пережила чоловіка (дружину), а спадкоємці мають бажання включити частку померлого у спадщину.

Як зазначається у коментарі до ЦК Російської Федерації, нотаріус повинен видати свідоцтво про право на частку у спільному майні подружжя як у випадках, коли спільне майно зареєстроване на ім’я спадкодавця, так і у випадках, коли спільне майно зареєстроване на ім’я особи, яка пережила чоловіка (дружину), якщо вона звертається до нотаріуса з проханням про видачу такого свідоцтва4.

В Україні на законодавчому рівні це питання не вирішене. Форма такого свідоцтва серед форм, затверджених наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», відсутня.

Очевидно, що у такому випадку, коли правовстановлюючий документ оформлений на ім’я особи, яка пережила чоловіка (дружину), до нотаріуса можуть звернутися спадкоємці померлого, які прийняли спадщину, з проханням видати свідоцтво на ім’я померлого. Якщо ж другий з подружжя дає на це згоду, то нотаріус може видати таке свідоцтво, в іншому випадку спадкоємцям доведеться звертатись до суду.

Аналогічно той з подружжя, який пережив другого, з метою чіткого визначення спадкової маси може звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на частку у спільному майні подружжя на ім’я померлого, якщо правовстановлюючий документ був зареєстрований на ім’я того, хто пережив померлого.

Зрозуміло, що за відсутності спору між особою, яка пережила чоловіка (дружину), та спадкоємцями, вони можуть укласти відповідний договір, а при виникненні спору — вирішити його в суді.

Однак не можна видавати свідоцтво про право власності на майно, хоч і набуте під час шлюбу за спільні кошти подружжя, але стосовно якого був укладений шлюбний договір, який змінив правовий режим майна подружжя на такий, який є відмінним від режиму спільної сумісної власності.

Слід відзначити, що нотаріальна практика, яка склалася і пов’язана з видачею свідоцтва про право власності на частку особи, яка пережила чоловіка (дружину), а також з оформленням спадкових прав на майно, яке набуте подружжям у період шлюбу, часто не зовсім відповідає вимогам законодавства. Так, наприклад, свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя видається нотаріусом особі, яка пере­жила чоловіка (дружину), лише на її вимогу. Як правило, нотаріуси приймають заяву про відмову у оформленні такого свідоцтва.

Таку практику нотаріуси обґрунтовують тим, що отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя — це право, а не обов’язок5. І дійсно, це є правом особи, яка пережила чоловіка (дружину). Проте при цьому не можна підміняти два поняття, а саме: існування самого права і документального оформлення цього права.

З цього випливає, що той з подружжя, хто залишився, відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на майно, яке було спільно набуте з померлим, і воно автоматично, проте помилково, переходить до спадкового майна. Необхідно також звернути увагу, що чинне законодавство не передбачає права того з подружжя, хто пережив іншого, відмовитись від своєї частки у спільній сумісній власності на користь інших осіб, в тому числі спадкоємців, оскільки його частка не входить до спадкового майна. Той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву, що він не претендує на одержання такого свідоцтва, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. При цьому необхідно, на нашу думку, подати нотаріусу відповідні документи, що підтверджують це право. Адже, на відміну від порядку, встановленого для подачі заяви про прийняття спадщини, той з подружжя, хто є живим, не має права подати заяву про видачу свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, а потім відкликати її та відмовитись від одержання спадщини.

На підставі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У такому випадку спільна сумісна власність виникає у силу закону. Якщо подружжям за життя не був укладений шлюбний договір, то майно, набуте ними під час шлюбу за спільні кошти, належало їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на чиє ім’я таке право власності було оформлене.

Таким чином, майно того з подружжя, хто пережив померлого, існує об’єктивно, частки подружжя визнаються рівними і цю презумпцію нотаріус не має права піддавати сумніву, а тому включення цієї частки у спільному майні подружжя у спадкову масу жодним чином не може вважатися законним. У такому випадку виникає повна аналогія з відмовою від права власності.

Так, відповідно до частин 1, 3 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Таким чином, майно стає безгосподарним. Доля такого майна повинна вирішуватись у судовому порядку.

Оскільки законодавством не передбачена форма відмови від права власності на користь інших осіб (спадкоємців), то така відмова швидше наближається до договору дарування. Однак договір дарування є двостороннім правочином, для укладення якого необхідно подати нотаріусу відповідні документи, зокрема документи, які підтверджують право власності на дарунок, і до того ж право власності на це майно (частку) має бути зареєстроване.

Таким чином, з цього випливає, що свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя передує визначенню складу спадкового майна.

Отже, вважаємо, якщо майно подружжя оформлене на того з подружжя, хто пережив померлого, і він має намір відчужити (заставити) це майно, то перед оформленням відповідного договору необхідно все-таки оформити права на частку того з подружжя, хто помер. Відповідно оформленню прав на цю частку передує її визначення.

У випадку спору між особою, яка пережила чоловіка (дружину), і спадкоємцями померлого подружжя, а також між кредиторами питання отримання частки у спільному майні подружжя вирішується у судовому порядку.



Розглянемо декілька випадків із судової практики.

Справа 1. 16 грудня 2011 року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим розглянув цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення частки спадкодавця.

31.10.2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що померла її мати, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді частки в праві спільної сумісної власності подружжя в майні, що було об’єктом права спільної сумісної власності подружжя — спадкодавця та відповідача ОСОБА_2, є житловий будинок. Позивач є спадкоємцем своєї матері за заповітом, прийняла спадщину, подавши до Джанкойської міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Однак отримати свідоцтво про право на спадщину позивач не може, оскільки нотаріусом їй було роз’яснено, що відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Якщо у спільному майні подружжя правовстановлюючий документ на таке майно оформлений на того із подружжя, хто є живим, нотаріус вимагає його письмову згоду на виділ на ім’я померлого його частки в спільному майні. Позивач вважає, що оскільки частка її матері в спільному сумісному майні подружжя не була виділена при житті, але належала їй, то позивач, як спадкоємець своєї матері, має право вимагати виділення цієї частки в майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, для можливості оформлення спадщини після смерті матері.

Позивач пояснила, що у добровільному порядку відповідач відмовляється надати свою згоду на виділ на ім’я померлої її частки у спільному сумісному майні, тому позивач вимушена була звернутися до суду з даним позовом.

Суд вислухав позивача, дослідивши матеріали справи, оцінив надані докази у їх сукупності та вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що матір’ю позивача 14 жовтня 2010 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Джанкойського міського нотаріального округу АР Крим, за р. № 1816, відповідно до якого вона заповіла все своє майно позивачу по справі. Позивач прийняла спадщину після смерті матері, подавши 14 лютого 2011 року до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, що підтверджується матеріалами спадкової справи. Інших спадкоємців, таких, що прийняли спадщину, немає.

Згідно довідки КРП «БТІ м. Джанкой» № 154 від 24.03.2011 року право власності на цілий житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого радгоспом «Обільний» Джанкойського району АР Крим 20.10.1995 року.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 06 листопада 1974 року відділом ЗАГС м. Джанкой, вбачається, що між ОСОБА_2 та матір’ю позивача 06 листопада 1974 року був укладений шлюб.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що будинок є об’єктом спільної сумісної власності подружжя спадкодавця та відповідача ОСОБА_2, оскільки придбаний у 1995 році, у період їх зареєстрованого шлюбу.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, що діяв на час придбання подружжям зазначеного домоволодіння, воно є спільною сумісною власністю подружжя і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до статті 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Отже, кожному з подружжя належало по 1/2 частки домоволодіння на праві спільної сумісної власності.

Невиділення (невизначення) частки спадкодавця у спільному майні подружжя — домоволодінні позбавляє позивача, яка є спадкоємцем першої черги за законом і прийняла спадщину у встановленому законом порядку, права на спадщину після смерті своєї матері. За таких обставин суд вважає необхідним виділити (визначити) 1/2 (подружню) частку померлої у домоволодінні, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки ця частка належала їй відповідно до вимог закону6.

Справа 2. 05 червня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськ­районного суду від 10 квітня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсною заяви від 21 жовтня 2010 року, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку як на спільну сумісну власність подружжя.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 10 квітня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсною заяви від 21 жовтня 2010 року, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку як на спільну сумісну власність подружжя за безпідставністю позовних вимог.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що відповідно до заяви від 21 жовтня 2010 року вона відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4, а від частки в спільному майні подружжя не відмовлялася. Про можливість подання заяви про видачу їй свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя або на відмову від одержання такого свідоцтва нотаріусом роз’яснено не було. А тому висновок суду про те, що написавши в заяві про відмову від спадщини вона на виділення частки в спільному майні подружжя не претендує, таким чином відмовилася від належної їй частки у спільному майні подружжя, є безпідставним. Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що рішення законне і обґрунтоване, і просить залишити його без зміни.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса із заявою про виділення їй частки у спільному майні подружжя, а навпаки, в заяві про відмову від спадщини вказала, що на таку частку не претендує. Таким чином, вона відмовилася від своєї частки у спільному майні подружжя, а тому підстави для визнання частково недійсною заяви від 21 жовтня 2010 року, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частку житлового будинку як на спільну сумісну власність подружжя відсутні.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступ­них підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 05 травня 1961 року і до дня його смерті, що підтверджується свідоцтвами про укладення шлюбу та про смерть.

14 жовтня 1968 року ОСОБА_4 договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності була надання земельна ділянка. На підставі даного договору, посвідченого Дубенською ДНК 14.10.1968 року за р. № 3787 та зареєстрованого в КП «Архітектор» Дубенської міської ради, за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями (літня кухня, тамбур, сарай, вбиральня, огорожа).

Згідно положень ст. 22 КпШС України, який діяв на час набуття права власності на спірне будинковолодіння, передбачалось, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Дана норма закону узгоджується і з положеннями ст. 60 СК України.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України також визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до положень ст. 70 СК України, що відповідає положенням і ст. 28 КпШС України, передбачається, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснив, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Встановлено, що позивач та її чоловік ОСО­БА_4 за життя останнього майно не ділили, шлюбного договору чи домовленості щодо майна не було.

Таким чином, житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що вони були зареєстровані на ОСОБА_4 і частки майна позивача та її покійного чоловіка ОСОБА_4 є рівними.

А тому позивач ОСОБА_1 має право власності на 1/2 частку вказаного майна. І також, як спадкоємиця першої черги, має право на спадкування за законом 1/3 частки спадкового майна, належного її покійному чоловікові, поряд з іншими спадкоємцями першої черги.

Згідно зі ст. 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прий­няли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

З матеріалів спадкової справи № 208/2010 рік після смерті ОСОБА_4 вбачається, що 21 жовтня 2010 року його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали заяви до Першої Дубенської державної нотаріальної контори Рівненської області про прийняття спадщини. Відповідно до заяви від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_1 відмовилася від прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_4 на користь дітей, що нею не заперечується.

15 грудня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 в розмірі на Ѕ частку житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 21 жовтня 2010 року, вона не претендує на виділення частки в спільному майні подружжя та на видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частку. В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що право власності на частину будівель їй належало як подружжю і вона не мала наміру передавати це право своїм дітям.

Тому, як вбачається із змісту заяви від 21 жовтня 2010 року, позивач відмовилась від одержання саме свідоцтва про право власності, тобто правовстановлюючого документа, а не від права власності на належну їй 1/2 частку спільного майна подружжя.

За таких обставин заява від 21 жовтня 2010 року в частині відмови від виділення частки в спільному майні подружжя та від одержання свідоцтва про право власності на 1/2 частку, яка є одностороннім правочином, не породжує ніяких правових наслідків для позбавлення позивача її права на частку майна, належного їй на праві спільної сумісної власності подружжя. А тому вимоги позивача про визнання одностороннього правочину — її відмови від виділення частки в спільному майні подружжя та від одержання свідоцтва про право власності на 1/2 частку згідно заяви від 21 жовтня 2010 року є недійсними і не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 СК України позивач має право на 1/2 частку спірного майна.

Видачею двох свідоцтв про право на спадщину за законом від 15 грудня 2010 року на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушено право власності позивача ОСОБА_1 на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя. І, оскільки при видачі оспорюваних свідоцтв нотаріус керувався саме заявою позивача від 21 жовтня 2010 року, яка не породжує юридично значимих наслідків, та враховуючи, що відмова від права власності у спільному сумісному майні подружжя не може бути здійснена у спосіб, як це вчинила позивач, а саме шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про відмову від отримання свідоцтва про право власності, а лише шляхом розпорядження власником своїм майном, чого позивач не вчиняла, тому такі свідоцтва є такими, що видані всупереч вимогам закону.

Оскільки рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального права і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Рішення Дубенського міськрайонного суду від 10 квітня 2012 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсною заяви від 21 жовтня 2010 року, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку як на спільну сумісну власність подружжя задовольнити частково.

Визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_2, ОСОБА_3 державним нотаріусом Першої Дубенської державної нотаріальної контори 15 грудня 2010 року та зареєстровані за номерами 1854, 1856.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спадкового майна, житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 з приналежними до нього господарськими будівлями.

В задоволенні решти позову відмовити7.

Справа 3. 01 квітня 2011 р. Керченський міський суд Автономної Республіки Крим розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Керченської державної нотаріальної контори про зобов’язання вчинити певні дії.

Позивач згідно з уточненими позовними вимогами звернулась до Керченського міського суду АР Крим із позовом про усунення перешкод у здійсненні прав власника майна та зобов’язання відповідача визначити частку померлого у спільній сумісній власності та видати позивачу Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку квартири, що за життя належала ОСОБА_3, який помер. Позов обґрунтований тим, що квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер, на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 19.11.1993 року. Позивач звернулась до відповідача з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, втім отримала лист-відмову, в якому відповідач запропонувала звернутись до суду з заявою про виділ частки у спільному сумісному майні.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, до суду надійшли письмові заперечення, в яких відповідач просив розглянути справу за відсутності представника, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що видати свідоцтво про право на спадщину неможливо, оскільки не виділена частка, яка належала спадкодавцеві, а право спільної сумісної власності на квартиру набуте в порядку приватизації, а не подружжям за їх спільні кошти, тому майно не є спільним сумісним майном подружжя, а нотаріус не має права самостійно визначити частку спадкового майна та не має інформації про наявність договорів між співвласниками, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер, на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 19.11.1993 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 30.04.1959 року перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя.

За таких обставин посилання відповідача у запереченнях на те, що квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, суд не бере до уваги, оскільки згідно з нормами статей 1, 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир та інших об’єктів державного житлового фонду на користь громадян України, яке здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам (наймачеві та членам його сім’ї) квартир (та інших об’єктів державного житлового фонду).

Відповідно до положень ч.ч. 4, 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з вико­ристанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Частина 2 ст. 8 вказаного Закону передбачає, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), яким у даному випадку була визначена позивач.

За вказаних обставин, враховуючи приписи ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України, вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, набутою під час шлюбу, а частки подружжя є рівними.

Позивач відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України як дружина померлого є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3, прийняла спадщину, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем у вказаній квартирі до моменту його смерті, та подала заяву про прийняття спадщини.

Пленум Верховного суду України у п. 12 своєї постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснив, що за загальними правилами ч. 2 ст. 372 ЦК України при поділі майна, що є у спільній сумісній власності, за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників в праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Таким чином, законодавство не передбачає можливість відступу від рівності часток подружжя, що отримало у порядку приватизації у спільну сумісну власність житло, в якому вони разом проживали.

Згідно зі ст. 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, тобто шляхом подання позову до співвласника.

Згідно з вимогами ст.ст. 24, 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Таким чином, позовна вимога про виділ майна буде суперечити вимогам ст.ст. 3, 27–31 ЦПК України, оскільки у даному випадку співвласник майна у зв’язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

За таких обставин посилання відповідача на необхідність звернення позивача до суду з позовом про виділ частки у спільному сумісному майні суд не приймає до уваги.

Відповідно до ст.ст. 49, 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Таким чином, відмова відповідача у видачі свідоцтва про право на спадщину, що оформлена листом від 23.02.2011 р. № 624/01-16, порушує права позивача, що є підставою для судового захисту прав. За таких обставин позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного суд вирішив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Зобов’язати Першу Керченську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири8.

Вищенаведені випадки із судової практики свідчать про відсутність гостроти розуміння нотаріусами значення положень чинного законодавства щодо видачі свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя та, відповідно, єдиної практики їх застосування. Це часто має наслідком порушення прав та законних інтересів не лише того з подружжя, хто пережив іншого, у випадках, коли така частка не визначається, але й спадкоємців при встановленні спадкової маси.

Таким чином, нотаріусам необхідно приділяти особливу увагу визначенню правового режиму майна, яке входить до спадкової маси. При роз’ясненні ж тому з подружжя, хто пережив іншого, його права на отримання свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, звертати увагу потрібно не лише на те, що отримання такого документа є його правом, а й на те, що право власності на таке майно виникло у нього як у іншого з подружжя на підставі закону та до спадкової маси воно не належить. Отже, інший із подружжя не має права відмовитись від права на частку у спільному майні подружжя, в тому числі і на користь інших осіб.

Водночас з метою забезпечення охорони (захисту) прав та законних інтересів того з подружжя, хто пережив іншого, а також спадкоємців, доречним видається внесення ряду змін до чинного законодавства.

Пропонуємо доповнити ч. 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» положеннями наступного змісту:

«Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні на ім’я спадкодавця видається нотаріусом також на підставі письмової заяви спадкоємців за наявності оформленої у встановленому законом порядку згоди того з подружжя, який є живим. У випадку, якщо той з подружжя, який є живим, відмовляється надати таку згоду або отримання її неможливе, спадкоємці мають право звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів».

Зазначені вище положення повинні знайти відображення у певній процедурі, передбаченій Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Зокрема, доречним у даному випадку, на нашу думку, видається доповнити Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України такими положеннями:

«2.4. Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні на ім’я спадкодавця видається нотаріусом також на підставі письмової заяви спадкоємців за наявності оформленої у встановленому законом порядку згоди того з подружжя, який є живим.

2.5. У випадку подання спадкоємцями такої заяви, нотаріус надсилає про це повідомлення тому з подружжя, який є живим. У повідомленні зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого спадкоємці просять видати свідоцтво про право власності на ім’я спадкодавця, та необхідність отримання згоди того з подружжя, що є живим, для видачі такого свідоцтва, а також роз’яснюється порядок подання такої заяви.

2.6. Заява того з подружжя, який є живим, про його згоду на видачу свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя повинна бути подана нотаріусу особисто.

Така заява може бути надіслана поштою або подана представником у випадку, якщо справжність підпису на ній буде нотаріально засвідчена.

2.7. У випадку, якщо той з подружжя, який є живим, відмовляється надати таку згоду або отримання її є неможливим, спадкоємці мають право звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів».

Відповідно п.п. 2.4 п. 2 гл. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України пропонуємо вважати п.п. 2.8 п. 2 гл. 11.

«2.9. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, який є живим, або за заявою того з подружжя, який є живим, у свідоцтві про право власності, яке видається на ім’я спадкодавця, може бути визначена і частка того з подружжя, який є живим».

Таким чином, п.п. 2.5 п. 2 гл. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України пропонуємо вважати п.п. 2.10.

Заява про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на ім’я спадкодавця повинна бути включена до переліку заяв, передбачених п.п. 2.1 п. 2 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, на підставі яких нотаріусом заводиться спадкова справа.



Аналогічно потребуватимуть змін Правила ведення нотаріального діловодства, а саме додаток 25, шляхом доповнення відповідною формою: «Форма № 18-1 Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя на його ім’я».

1Патращук Ж.В. Защита конституционных прав человека и гражданина нотариатом Российской Федерации: дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2003. – С. 30-31.

2Черемных Г.Г. Наследственное право России: учебник. – М.: Эксмо, 2009. – С. 354.

3Справа № 2-1915/12. – Єдиний державний реєстр судових рішень України// Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/

4Комментарий к гражданскому кодексу Российской Федерации. Часть третья (постатейный) / Под ред. Л.П. Ануфиева. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – С. 217.

5Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріальне право. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 236.

6Справа № 22-ц1790/973/2012. – Єдиний державний реєстр судових рішень України // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/

7Справа № 2-1915/12. – Єдиний державний реєстр судових рішень України// Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/

8Справа № 2/0108/944/2011. – Єдиний державний реєстр судових рішень України// Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/

MEH № 3 2013 г. - -


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconДеякі проблемні питання щодо розпорядження спільним сумісним майном подружжя
Законодавець встановив презумпцію спільності майна, яке набувається подружжям або одним з подружжя у шлюбі: кожна річ, набута за...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconПитання для брейн-рингу
Це слово є синонімом термінів “посередник”, “проведор”, “комісар”. Воно означає особу, яку наділив парламент обов’язком здійснювати...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconКодекс адміністративного судочинства україни
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconЗміни в чинному законодавстві, що відбулися у лютому 2016 року
Міністерстві юстиції відбулась зустріч заступника Міністра юстиції з питань європейської інтеграції Сергія Петухова із Головою Відділу...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconТема. Ти людина, значить маєш права І свободи
Мета дидактична: ознайомити учнів з основними принципами у сфері прав людини І громадянина, що містяться в Загальній Декларації прав...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconЗахист прав суб’єктів сімейних правовідносин нотаріусом
Метою нашого дослідження є правовий аналіз здійснення захисту прав членів сім’ї, зокрема, впровадження та розширення сфери дії однієї...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconНемає прав без обов’язків ( виховна година )
У стародавні часи у людей виникла необхідність відстоювати свої права. Спочатку це робили силою. Слабка людина не мала жодних прав,якщо...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconЗаповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики

Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconОцінка теорії Ламарка
Також невірно розумів причини виникнення пристосованості, прямо зв'язував їх із впливом навколишнього середовища. Це породило дуже...
Охорона прав та інтересів подружжя у відносинах спадкування iconВступ до фаху Підручник для студентів напряму підготовки “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”
Підручник для студентів напряму підготовки “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка