Оксана Сичик Село моє – душа моя



Сторінка4/5
Дата конвертації21.03.2018
Розмір0.91 Mb.
1   2   3   4   5

4.2 В складі Радянської України

Одним із перших голів Гориньградської-ІІ сільської ради була Гунчик Наталія Юхимівна, а секретарів – Литвинюк Дмитро Михайлович. Вони представляли владу в селі.

В 1944-1945 роки селяни здавали продовольчі поставки на фронт. Хоча війна вже завершилась, проте терени села (як і всієї Західної України) були місцем боротьби загонів УПА за незалежність України.

Так, спільно з підрайонним провідником Гощанського району ОУН-УПА Янчаруком Павлом Григоровичем (1913р.н., уродженець с. Козлин), який мав псевдо «Степовий», «Яків», «Василь», «Іван», «Бартош», «Гриць», «Касьян», «Кузьма» діяли жителі села Гориньград-ІІ. 27 листопада 1949р. опергрупою обласного УМВС і Гощанського РВ МВС на полі поблизу с.Рясники виявлено схрон, в якому були затримані Янчарук П.Г., Бабак Василь Герасимович («Орлик») – житель Гориньграда-ІІ, вбитий «Микола» (ім’я не встановлене). В боротьбі з більшовицьким режимом загинули: Бабак Василь Кононович, Бабак Микола Несторович, Бабак Кирило Герасимович, Бабак Яків (псевдо «Тур»), Вітрук Василь Іванович (загинув на хуторі Діброва в 1945р.), Гунчак Дмитро Гаврилович (загинув в с.Дмитрівка, 1945р.), Дроздюк Микола Іванович, Зозулюк Дмитро Євдокимович, Матвійчук Дмитро Іванович, Матвійчук Микола Федорович, Назарчук Мирон Васильович (загинув біля села Великий Житин на хуторі Скоморохи в 1952р.), Овчарук Максим Климович, Овчарук Петро Климович, Овчарук Феодосій Климович, Пастернак Роман, Пекач Лукаш Максимович (в 1944р. розстріляний в лавах Червоної Армії біля польського міста Познань), Тишкун Василь Іванович, Тишкун Михайло Денисович, Яковчук Дмитро Іванович. В 1952 році члени ОУН-УПА в нашій місцевості припинили рух опору.

В січні 1950 року в селі створено колгосп імені Горського, в який увійшли 22 господарства з 193-х. першим головою колгоспу обрано Шевчука Карпа Івановича, а з квітня 1950 року – Маленького Миколу Івановича. На кінець 1950 року в колгоспі було вже 94 двори, 300 колгоспників (136 чоловіків, 180 жінок, 51 непрацездатних і старих, 33 підлітка (12-16р.). Проживали в селі, але не є членами колгоспу 77 чоловік. За перший рік діяльності в колективному господарстві було вироблено 47949 трудоднів. В господарстві діяли три рільничі бригади, в яких працювали більшість працівників. В тваринництві були задіяні: 1 пастух, 2 телятниці, 1 свинарка, 1 пасічник, 12 конюхів.

В грудні 1950р. в колгоспі ім. Горького нараховувався такий інвентар:

58 кінських плугів;

59 борони «Зіг-Заг»;

22 культиватори міжрядні;

6 сівалок (зернові, сошкові, дискові);

3 кінні граблі;

1 сінокосарка;

2 жатки самоскидки;

14 молотарок простих;

4 віялки;

14 кінних приводів;

1 трієра зернова;

3 саморізки;

35 возів парокінних на залізному ходу;

3 саней;


24 комплекти збруї.

Поля колгоспу обробляли трактори Антонівської МТС. А всього в користуванні колгоспу на 1950р. було 816 га землі, з неї: 772 га – орної, 11 га – пасовища, 37 га – природні сіножаті, 51 га – інші землі.

В господарстві діяли: 1 олійниця, 1 кузня, міні-завод по виробництву цегли (відновлено польську цегельню), який виробляв за рік 26 тис.штук цеглин, завідуючим заводу був Заруцький Сильвестер.

Поступово господарство зміцнювалось. Силами односельчан збудовано 3 конюшні (1950р., 1951р.), 2 корівники (1951р., 1926р.), 2 зерносховища на 2 тис. т. збіжжя (1950р.), 1 клуня (1951р.), 2 житлові будинки (1951р.), 1 телятник (1952р.), 1 свинарник (1952р.), 1 вівчарник (1952р.), 1 птахарня (1952р.), 1 зерносушарка (1952р.).

З’являлась нова техніка: в 1953 році колгосп придбав перші мотоцикл і автовантажівку (2,5 тоннаж), а в 1957р. було 4 автомашини. Першими в селі опанували професію шофера Процюк Микола Архипович і Пекач Андрій Максимович. В листопаді 1952р. на курси трактористів і комбайнерів при Антонівській МТС направлено Зозулюка Івана Павловича, Радовенчика Василя, Ковальчука Талимона Федоровича, Гойду Адама Дмитровича.

В колгоспі поступово збільшувалось кількість поголів’я худоби:


Тварини


Роки (кількість тварин)

1950р.

1951р.

1952р.

1953р.

1954р.

1955р.

1956р.

1957р.

ВРХ:

з них телят

корови

свині


бджолині сім’ї

коні:


з них робочі

вівці


птиця

32

25

7



1

8

136



110

-

-



130

-

23



79

27

149



115

81

611



183

-

32



180

33

148



11

67

612



160

-

43



167

40

106



84

93

675



180

-

65



144

48

99



75

133


383

154

-

67



125

50

101



75

109


182

183

-

91



166

50

97



81

112


248

216

-

95



250

50

101



82

166


442

На придбання свійських тварин колгоспу в 1951 році надано ссуду 29 тис. крб. В 1957р. в користуванні колгоспу було 1024 га землі: 799 га орної землі, 8 га перелогів, 65 га природних сіножатей, 30 га пасовищ, 3 га сад, 27 га – інші землі. Збільшується врожайність сільськогосподарських культур:




С/г культури



Роки (цнт/га)

1950р.

1951р.

1952р.

1953р.

1954р.

1955р.

1956р.

1957р.

пшениця озима

жито


ячмінь

овес


просо

гречка


кукурудза

горох


вика

люпин


цукрові буряки

ріпак


картопля

капуста


огірки

помідори


цибуля

чумиза


льон

тютюн


столові буряки

кок-согиз

гірчиця

морква


раж

рижій


хміль

5,93

10,11


9,46

7,34


4,55

11,03


14,17

1,98


6,27

3

213,43



6,43

59

87



79,6

69

20,6



-

-

-



-

-

-



-

-

-



-

11,5

11,5


4,3

2,7


0,9

3,9


-

-

0,3



-

-

-



25,1

78

6,9



-

5,9


0,2

1,2


24

73

-



-

-

-



-

-


9,71

8,77


17,21

17,46


11,35

6,06


-

10,11


10,32

-

182,7



11,09

55,41


51,22

77,3


22,26

40,1


-

-

-



163,55

10,58


-

-

-



-

-


11,12

8,57


11,17

8,8


6,77

5,03


-

6,68


3,62

11,83


155,95

1,5


47,5

105,52


105,96

78,12


16

-

-



-

56,29


-

-

-



-

-

-



7,16

8,75


11

12,1


12,9

2,62


-

16,2


7,4

-

133



-

25,3


184

146


33

15

-



-

-

-



-

0,48


62

-

-



-

11,5

7,7


14,7

8

2,6



7,6

3,9


9,8

7

-



103

-

55,5



292

195


55

11,4


-

-

-



122

-

2,6



100

4,7


-

-


7,4

8,8


10,2

13,2


5,8

16,6


8

8

8,6



-

159


-

41,7


209

45

86



3,6

-

-



-

38

-



4

40

11



6

-


11,9

7,4


13,8

15,6


11,3

8,4


-

9,6


12,2

-

283



-

125


207

41,5


10,8

30

-



-

-

134



-

-

44



5,4

8,8


6,5

В 1951р. до колгоспу імені Горького входило 211 дворів і 782 чол. (97 чол. проживало в селі, але не були колгоспниками); 1952р – 208 дворів і 793 чол., 1953р. – 202 двори (2 чол. виключено з колгоспу, 6 відпущено в інші галузі, 94 чол. не були членами колгоспу), в селі проживало 900 чол.; 1954р. – 189 дворів і 406 членів господарства; 1955р. – 203 двори і 591 члени, з них: 213 чоловіків і 276 жінок, інші – непрацездатні; 1956р. – 208 дворів, 394 колгоспники, в селі проживало 827 чол.; 1957р. – 200 дворів, 420 колгоспників, в селі нараховувалось 893 мешканці, з них 200 дітей і 53 підлітки.

В колгоспі працювали дві рільничі бригади, а в 1951 році – 3. Першими бригадирами були: Боліщук Микола, Козлюк Сергій, Скоблик Григорій Борисович, а пізніше: Овчарук Іван Макарович, Макарчук Сергій Прокопович, Буняк Платон Родіонович, Бестюк Семен Матвійович, Дроздюк Костянтин Кирилович, Буняк Кіндрат Никонович. На період діяльності колгоспу будівництвом доріг відала дорожня бригада, які очолювали певний час Музичук Микола, Пекач Костянтин Максимович, Макарчук Юхим Сергійович, Бабак Конон Семенович, Музичу Іван Миколайович, Роденчук Опанас та інші. В дорожній бригаді працювало від 10 до 20 чол.

З 1951р. в колгоспі введено посаду завідувача тваринницькою фермою. Зав. фермою були Бестюк Матвій, згодом Ткачук Трохим, Кирильчук Агафія, Макарчук Юхим Сергійович, Овчарук Іван Макарович, Матвійчук Іван Федорович. Першим ветеринарним фельдшером колгоспу імені Горького працював Мельничук, згодом – Кулиба Матвій Іванович, а в 1954р. – Бо -ровець Микита Омелянович. В штаті колективного господарства введено посаду зоотехніка (Сабана Галина Григорівна) і відкрито ветеринарний пункт (Марченко).

Агрономічну допомогу господарству надавала Антонівська МТС, в 1952р. головним агроном призначено Климчук, пізніше в колгоспі працювала Биковська Олена Сергіївна, Заграй В.І., за сільським садом доглядав садовий.

Рільничі бригади поділялись на ланки по вирощуванню певних сільськогосподарських культур (коксагизу, цукрового буряка). Ланковими працювали Данилюк Галина Філаретівна, Сидорчук Анна, Систук Галина, Данилюк Ольга Миронівна, Козлюк Софія Захарівна, Буняк Анастасія Кіндратівна, Кирильчук Анастасія Іванівна, Важнюк Варвара Прокопівна, Мельник Надія, Самчук Лідія Григорівна, Музичук Софія Миколаївна, Лавренчук Любов Олександрівна, Тищук Марія Іванівна, Козлюк Софія Левівна, Стахова Любов Іванівна, Скоблик Софія Матвіївна, Дроздюк Ольга Яківна, Шевчук Ганна Іванівна, Янчик Марія Саливонівна, Брижицька Хавра Гордіївна, Ковальчук Пріська Федорівна, Сістук Ольга Адамівна, Сачук Паша, Гловацька Антоніна Василівна, Климчук Валентина Миколаївна, Буняк Анастасія Кіндратівна, Озій Анастасія Іванівна, Михальчук Надія Іванівна, Кирильчук Ганна Антонівна, Оличенко Катерина Салифонівна, Матвійчук Ольга Артемівна та інші.

В 1955р. ланкова Стахова (Радовенчик) Любов Іванівна за сумлінну працю, за високу врожайність цукрового буряка була нагороджена поїздкою на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства у м. Москву.

28 березня 1956р. на загальних зборах колгоспників було прийнято «Статут сільськогосподарської артілі імені Горького». Ось основні витяги із «Статуту…»:

«Кожний колгоспний двір може мати в своєму особистому користуванні корову, дві голови молодняка рогатої худоби, свиноматку з приплодом, до десяти овець і кіз разом, необмежену кількість птиці і кролів та до 20 вуликів бджіл. Порушення норм користування худобою в бік збільшення проти встановлених норм забороняється і винні в цьому підлягають суворому осуду аж до виключення з колгоспу.

В статуті визначались розміри присадибних ділянок: на двох працюючих 0,35 га; на одного – 0,25 га землі; трьох – 0,40 га землі; 0,50 га – на чотирьох і більше; 0,25 га – на трьох і більше непрацездатних; додавалось ще 10 га земельної ділянки на багатодітних сімей, інвалідів Великої Вітчизняної війни, працівників МТС, якщо працездатні члени сімей виробляють мінімум трудоднів. Якщо колгосп залишає один член родини земельна ділянка зменшується на 0,15 га, а два – на ½ земельної ділянки. В документі також зазначалось, що підлітки з 16 років є автоматично членами колгоспу. В колгосп нові члени приймаються на зборах уповноважених, яких обрали на загальних зборах колгоспників. Нові члени вносять вступний внесок, відраховують відсотки від суспільного майна до неподільного фонду і пайовий внесок. Вступний внесок становить від 20 до 40 крб. на двір, залежно від міцності господарства.

Визначався обов’язковий мінімум трудоднів:


  • для чоловіків – 180;

  • для жінок – 130;

  • для жінок, які мають дітей до року – 80;

  • для підлітків – 80;

  • для підлітків, які навчаються у школі – 40.

Плата в колгоспі здійснювалась продуктами і грішми. Норму трудодня колгоспники в більшості відпрацювати не могли, за день виконували 1/2 чи 1/3 норми. І тому на кінець року було чимало колгоспників, які не виконували обов’язковий мінімум трудоднів. В ті роки почастішали випадки самозахисту землі селянами, яку згодом відрізували.

Фінансові справи в колгоспі вів бухгалтером Матвійчук Іван Федорович, обліковцями працювали Чернець Марія Гнатівна, яка пройшла бухгалтерські курси за рахунок колгоспу в Ровенській однорічній сільськогосподарській школі; Мельник Валентина Сильвестрівна, Шевчук Лідія. Пізніше головним бухгалтером працював Стрихарчук Ростислав Гнатович.

На початку 50-х рр. по вербуванню колгосп давав дозвіл на вивіз із села. Так, в 1952р. виїхав в м. Сталіна (нині Донецьк) на роботу в шахти Буняк Микита Никонович. Крім того селяни виїзд жалили тимчасово на сезонні роботи.

В середині 50-х рр. ХХ ст.. відбувались соціалістичні змагання двох колгоспів Тучинського району – імені Горького та імені Леніна с.Сінне (нині с. Садове Гощанського району).

7 червня 1955 року головою колгоспу обрано Лейсмара Романа Уляновича, який керував господарством до дня його ліквідації. Першим етапом реорганізації стала ліквідація в 1958р. МТС і передача техніки колгоспом (в колгоспі створено тракторну бригаду, бригадир – Мельник Іван), а другим – укруплення колгоспів. 11 грудня 1958 року на зборах уповноважених відбулось приєднання колгоспу імені Горького до колгоспу імені Олеко Дундича. Центральна садиба колгоспу знаходилась в с.Гориньград-І. В колгосп входили села: с.Гориньград-І (бригада № 1, бригадир Дорощук Василь), с.Рисвянка (бригада № 2, Прокоп’юк Дмитро), с.Котів (бригада № 3, Самчук Василь), с.Шубків (бригада № 4, Козловський Григорій), с.Гориньград-ІІ (бригада № 5, Овчарук Іван). Від Гориньграда-ІІ членами правління колгоспу обрано Матвійчика І.Ф та Лейсмара Р.У.

23 жовтня 1959р. створено комплексні рільничо-тваринницькі бригади, бригаду № 5 очолив Яз ловецький Іван Максимович. В 60-ті роки у бригаді № 5 діяли ланки, які очолювали Ваняк Софія, Овчарук Ніна, Данилюк Анастасія, Лавренчук Любов, Марчук Ніна, Сістук Ольга. За один трудодень здійснювалась плата грішми – 5 крб. 20 коп. і зерном пшениці – 1,5 кг. А механізаторам – 7 крб. і 2 кг. зерна. Тваринникам і шоферам грішми.

В 1960р. бригада № 5 стала виробничим підрозділом Ровенської обласної наукової сільськогосподарської дослідної станції. В цьому ж році збудовано приміщення тракторної бригади. Контора бригади № 5 знаходилась в будинку-конторі колишнього колгоспу імені Горького (нині вулиця Шкільна). Бригадирами рільничої бригади № 5 в 60-90рр. ХХ століття. Крім Язловецького І.М. були Матвійчук Іван Федорович, Загладько Леонід, Заболоцький Микола Савович, Гойда Олег Адамович, Корзун Володимир Павлович, Потапчук Василь Миколайович. Тракторну бригаду в ті часи очолювали Зозулюк Іван Павлович, пізніше Косюк Дмитро Павлович.

На полях навколо с.Гориньграда-ІІ сіяли зернові культури, цукрові буряки, розводили ВРХ. Тваринницьку ферму за колгоспу очолювали Овчарук Іван, Сі стук Агафія, Макарчук Юхим, а в період діяльності дослідної станції, яка була перейменована в наукове виробниче об’єднання «Еліта» Матвійчук Іван, Медведюк Ростислав, Корзун Тетяна та інші.

В 70-80-х рр..ХХ ст. комбайнери тракторної бригади села Гориньград-ІІ ставали переможцями соціалістичного змагання – це Косюк Дмитро і Ванек Костянтин. Вони неодноразово нагороджувались грамотами районного і обласного рівня, а також бронзовою медаллю ВДНІ. А Косюк Д.П. нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР (04.02.1986р.), а в 1988р. – автомобілем «Москвич – 412» від головного комітету ВДНГ СРСР.

З 1949р. по 1959р. в селі діяла Горинтградська-ІІ сільська рада, яка у зв’язку з ліквідацією Тучинського району була ліквідована і приєднана до Гориньградської-І сільської ради. Після Гунчик Н.Ю. в лютому 1950р. новим головою обрано Бурду Василя Михайловича, але в червні цього ж року його змінив Важнюк Микола Прохорович, а секретарем став Озінь Петро (згодом Квілійчук Христина Михайлівна). З лютого 1952р. сільську раду очолили голова Важнюк Борис Тимофійович, секретар Киричук Микола Олександрович. Основні питання, які реалізовувала сільська рада були: лісозаготівля, хлібоздача (державі здано в 1950р. – 142т. зерна, а в 1951р. – 192т.), переселення жителів з хуторів, підвищення культурно-освітнього рівня односельчан. В 1954р. головою сільської ради спочатку працював односельчан Роденчук Опанас Омелянович, пізніше – Продай Пантелеймон Якимович, а 1955р. – голова Водолазька Параска Артемівна, секретар – Клімчук Раїса Федорівна, пізніше голова Рижак Василь Федорович; 1956р. – голова Феськов Семен Іванович, секретар Квілійчук Х.М., останньою головою ради була Фурс Надія Йосипівна (1957-1959рр.).

В 1950р. у зв’язку із створенням Рівненського військового полігону відбулось переселення частини жителів с.Річиця, будинки яких опинились на території полігону, в с.Гориньград-ІІ. Так в селі з’явилась вулиця Річиця. В 1954р. в селі змонтовано радіоточки.

При колгоспі, в 1952р. на період польових робіт діяв дитячий майданчик, яким спочатку завідувала Оличенко Катерина Саливонівна, нянями працювали Макарчук Анастасія Юхимівна, Шевчук Лідія Федорівна.

В селі після війни діяла семирічна школа. В 1951-1952н.р. в школі навчалось 237 учнів, навчання відбувалося в дві зміни, класи були паралельні. Педагогічний колектив очолював директор Ясько Олександр Демидович, а завучем був Ющук Є.С. Нині донька Ясько О.Д. – Ніна Олександрівна живе у м.Миколаїв і працює завідуючого обласним загсу, а внука Бенедюк Тетяна співає у тріо «Срібна терція». В школі працювали вчителі Селецький М.В., Лупан М.Г., Лящук Є.В., Поліщук Г.Г., Демидко Е.І., Вальчук І.П., Марчук О.Ф. в 1953р. призначено директором Толтонос Анну Іллічну. В 1953-1954н.р. в закладі було 220 учнів. В 1955р. директором працював Змілус Олександр Артемович (раніше був секретарем партійної організації), а завучем – Селецький Михайло В’ячеславович, а з жовтня 1956р. він працює на посаді директора до 1960р. В 1960р. школа отримує статус восьмирічної (директор Ушаков Олександр Васильович). В 1968р. директором призначено Ільчука Логіна Івановича. В 1971-1972н.р. в школі навчалось 92 учні. В школі ефективно діяли гуртки: художньої самодіяльності, театральний, спортивний та інші. В 1975 році директором школи призначено Хіночек Галину Володимирівну. Кількість учні в школі скорочувались і в 1980р. школу реорганізовано у початкову (в школі було близько 60 учнів).

Завідуючою Гориньградської-ІІ початкової школи по 1989 рік працювала Лящук Євгенія Василівна, 1927р.н., уродженка с.Слобідка Плужнянського району, що на Хмельниччині. Вона закінчила Острозьке педагогічне училище і в 1950р. призначена вчителем початкової школи в с.Гориньград-ІІ, в якій пропрацювала до виходу на пенсію. Учні навчались у класах-комплектах, в початковій школі було від 25 до 10 учнів. Євгенія Василівна працювала разом з Новак Галиною Іванівною, Євстафієвою Оксаною Миколаївною, Матвійчук Наталією Ігорівною та іншими.

В першій половині 50-х рр. ХХ ст.. в селі діяла вечірня школа. З теплом та шаною згадують односельчани завідуючу школи Ліс овець Галину Борисівну.

З 1950р. в селі працює медичний пункт (під перше його приміщення було виділено польську хату на вулиці Лісовій), завідуючим пунктом працювали Шаповалова Зінаїда, Новак Володимир Петрович, Облавацька М., Козлюк Л.

За часів колгоспу відкрито спочатку хату-читальню (завідуюча Оличенко І.О.), а з 1951р. – бібліотеку. Бібліотекарями працювали Важнюк Л.Т., Лавренчук (Стрихарчук) Ольга Мусіївна, Квілійчук Христина Михайлівна.

Осередком культури стала діяльність сільського клубу з 1954р. Вечори відпочинку, концерти та інші заходи для односельчан організовували завідуючі клубом Дроздюк Л.Д., Клименко Г.Г., Грицак В.В., Гойда Борис Адамович, Ісаченко (Оличенко) Е.Г., Оличенко Іван Онуфрійович, Стрихарчук Ольга Іванівна, Усик Л.В., Важнюк Тамара Іларіонівна, Роденчук Алла Ростиславівна, Лаворик Оксана. Коли завідуючим клубом працював Оличенко Іван було організовано сільський хор, який виступав із концертами в сусідніх селах та районному центрі – містечку Тучин. Акомпонував хору баяніст Литвинюк Михайло.

В кінці 60-х рр.. ХХ ст. село електрифікували, а в 1978-1979рр. збудували шосейну дорогу.

Не обминула війна в Афганістані (1979-1989рр.) село, воювали в цій азіатській землі Грицак Віталій Миколайович (1983-1985рр.), Макарчук Дмитро Юхимович (1980-1982рр.).



4.3 На шляху відродження

Село Гориньград-ІІ невеличкий населений пункт (235 жителів, 91 двір на 01.01.2010р.) яких тисячі на Україні. Воно зазначало розквіт, який припадає на 50-ті рр.. минулого століття та занепад 80-90рр. ХХ ст.

Поступово село відроджується. Свідченням цього є збільшення в ньому молодих родин. Зміцнення соціально-побутових умов. Так, в 2008 році завдяки матеріальної підтримки народного депутата України Грицака Василя Миколайовича, виділення коштів з обласного та районного бюджетів та сільського кооперативу повністю проведено газифікацію села.

Розвивається в селі підприємництво. З 1994 року діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвія». На підприємстві виготовляють вироби з бетону – це тротуарна плитка, бардюри стінові та фундаментальні блоки, а також вироби з металу – огорожі, ворота, гаражі, кіоски. Продукція ТзОВ «Ольвія» реалізується як на Рівненщині так і за її межами. На підприємстві працює до 20 чоловік. Директором підприємства є Наумук Олександр Дмитрович. Діє продуктовий магазин (приватний підприємець Міськов Олександр Дмитрович).

В селі діють початкова школа (завідуюча Ананьченко Тетяна Феодосіївна, вчитель – Олешко Лідія Андріївна), медичний пункт (завідуюча Мельник Оксана), клуб (завклубом Гойда Галина Адамівна). Бібліотеку переведено в с.Рисвянку, в якій існує пункт по видачі книг.

Кореспонденцію та пенсію доставляє в будь-яку погоду листоноша Музичук Алла (до неї працювала Матвійчук Галина).





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Оксана Сичик Село моє – душа моя iconЧастина перша 6 розділ перший 6
Моє село, моя країна, мій світ, моя батьківщина – скільки нез’ясованих понять І які почуття огортають людину, коли на самоті роздумує...
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconСвято "Моє село" «моє село найкраще місце на землі» Звучить українська музика
Села, як І люди, мають свої біографії. У кожного вона своя-неповторна. В херсонській області у Нововоронцовському районі розташоване...
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconДо 100-річчя з дня смерті поетеси Душа моя плаче, душа моя рветься
Епістолярій Лесі Українки є унікальним літературним документом. Її листи цікаві з різних поглядів, оскільки є й інформаційно насиченими,...
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconМоє село, рідна серцю сторона.”

Оксана Сичик Село моє – душа моя iconВідділ освіти Красилівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет
У посібнику подано розробки уроків за темою «Село моє – частинка Батьківщини» для учнів 4 класу
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconТарас Шевченко. Викуп поета з неволі, причини його покарання царем, арешт, перебування в казематі, заслання
Моє кредо: Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом. Л. Костенко
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconФанфари І. «Мій рідний край – село моє» М. П. І К. М
Села, як І люди, мають свою біографію. І зараз ми поринемо в історію нашого села
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconМоє село у будні І у свята Пісня «Ласкаво просимо» слайд 1
Дівчина вручає хліб сільському голові, друга – коровай голові райдержадміністрації
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconМоє село для мене ти єдине!
Ведучий Села, як І люди, мають свої біографії. У кожного вона своя. Тільки в селі людина може так близько спілкуватися з природою,...
Оксана Сичик Село моє – душа моя iconСценарій виховного заходу «Моє село колиска мого дитинства»
Оформлення сцени: книжковий куток з краєзнавчою лутературою, стенд «Мандрівка Миньковеччиною» — фотопанорама села з висоти пташиного...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка