Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині



Сторінка1/3
Дата конвертації11.04.2017
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3

ОЛЕГ ВАСЮТА

КОБЗАРСТВО та ЛІРНИЦТВО

НА ЧЕРНІГІВЩИНІ
(науково-допоміжний бібліографічний покажчик)

Чернігів – 2001


ББК-91.9: 85

В-20


Васюта О. Кобзарство та лірництво на Чернігівщині. – Чернігів, 2001. - ___ с.

Упорядники: Дрозд Г. І., Поліщук Л. М.

Відповідальний за випуск: Грищенко П. В.

Комп’ютерний набір: Клєщова Н. В., Рожкова Н. С.

Ризограф Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка
Підписано до друку 1.06.2001

Наклад 300



ВСТУП

З нашої точки зору, сучасний стан дослідження бандурництва, лірництва і кобзарства в цілому не відповідає тому науковому рівню, на який заслуговує цей унікальний вид музичної діяльності українського народу. Ми не можемо не помічати того, що кобзарство України, особливо після утворення Всеукраїнської кобзарської спілки, набирає все більшого громадянського звучання і щоденно примножує свій духовний потенціал. Можливо, вперше, за всю багатовікову історію свого розвитку, кобзарство перестало зазнавати утисків з боку існуючої влади і поступово стає важливим чинником державотворення, вагомим фактором формування і згуртування певних кіл нашого суспільства навколо національної ідеї, яка повинна стати наріжним каменем духовного життя України в третьому тисячолітті.

При цьому ми повинні чітко усвідомлювати, що кобзарство в своїй глибинній сутності і сьогодні виконує не лише естетичну, але й емоційно-пізнавальну функцію.

І, можливо, для майбутніх поколінь пісня-дума Олександра Білаша на вірші Дмитра Павличка “На Чорнобиль журавлі летіли” у виконанні чернігівського кобзаря-лірника Василя Нечепи дасть набагато більше щодо дійсного усвідомлення трагедії народу, ніж сотні інших свідчень. Колись, говорячи про українську пісню, Микола Гоголь висловив надзвичайно тонке спостереження щодо пізнавальної функції мистецтва: “Історик, не повинен шукати в них вказання дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції, в цьому відношенні небагато пісень допоможуть йому. Але коли він захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого і окремо кожного часткового, тоді він буде задоволений цілком; історія народу розкриється перед ним у ясній величі”.

Саме “велич” душі нашого народу і доносять нам як співці минулого, так і сучасні невтомні носії її кращих проявів. Разом з тим, осмислення питань кобзарства для нас є не менш актуальним, ніж це було за часів М.Максимовича, П.Куліша, М.Лисенка. Як тут не згадати мудру настанову Максима Рильського, який говорив: “Великий польський поет Адам Міцкевич колись сказав: горе тому народові, який не любить своїх співців. Я, продовжуючи ці слова, хочу сказати: “Щастя тому народові, який любить, шанує і цінує своїх співців”.

Кобзарі, лірники, бандуристи за всіх часів користувалися особливою повагою серед людей. Нічого для себе не вимагаючи, вони завше віддавали щось більше за те, що ми сприймаємо як звичайне естетичне задоволення від слова, музики, пісні. Десь на рівні історичної самоусвідомленості ми відчуваємо, що зі звуками кобзи і ліри в наші душі вливається стихія буття багатьох поколінь, відгомін тих подій, які глибоко приховані в генетичному коді нашого народу. І, лише відчувши і усвідомивши це, можна збагнути, яка могутня історія життя нашого народу і як важливо бути вірними духовним заповітам наших пращурів. Можливо, саме з таких позицій розмірковував наш геніальний предтеча Тарас Шевченко – наша дума, наша пісня не вмре, не загине... Але давайте поставимо перед собою відверте запитання: чи сьогодні, на початку XXI століття, ми все зробили для того, щоб кобзарство, як одне з високих духовних завоювань багатьох поколінь стало справжнім надбанням народу, особливо молодого покоління. І коли, шукаючи відповідь на це запитання, думаєш про те, що сьогодні навіть купити аудіокасету, не говорячи про компакт-диск з записами наших кращих бандуристів, є великою проблемою, коли бачиш і чуєш, як ефірний простір держави захопили інші музичні впливи, то відчуття оптимізму від зовнішніх ознак поширення кобзарства на десятому році нашої Незалежності стає все менше і менше. Тому треба діяти, і діяти цілеспрямовано. Свого часу, виносячи на суд широкої громадськості творчість Остапа Вересая, класик української музики Микола Лисенко, порівнюючи ступінь досліджуваності української і російської народної пісні, з болем відмічав: “...щодо музично-етнографічних праць у нас на Півдні ще й художників не завелося”. На жаль, ця проблема, щодо наукової розробки питань кобзарства не втратила своєї актуальності. Адже сьогодні з поля зору науковців майже зникли питання музичної освіти в галузі бандурництва, лірництва. Відсутні нові фундаментальні праці з історії музичного інструментарію, розвитку кобзарських шкіл. Відсутні теоретичні та енциклопедичні довідники з питань кобзарства. А яке місце в музичній регіоніці посідають питання висвітлення життя сучасного кобзаря? Що ми знаємо про репертуар, який живить його душу? На яких музичних інструментах він грає і який його матеріальний достаток? І таких непростих запитань чимало.

Давайте поглянемо на цю проблему з іншої точки зору. Чи можна вважати нормальним той стан речей, коли останній бібліографічний покажчик з питань кобзарства з’явився у 1923 році стараннями Василя Ємця і Зенона Кузелі в Берліні!? Безперечно, ні!

Тому, здійснюючи свою працю, ми виходили з наступних міркувань:

1.Чернігівщина завжди була важливим регіоном розвитку і поширення кобзарства. Вже наприкінці XIX століття в нашому краї чітко виокремилися Ніжинський, Борзнянський, Сосницько-Менський, Чернігівський, Козелецький, Остерський, Глухівський, Новгород-Сіверський, Прилуцький осередки кобзарства. Навіть побіжний погляд на вищенаведений список говорить про те, що ним охоплена вся Чернігівщина з півдня до півночі. Саме на Чернігівщині сформувалася неповторна школа кобзарського мистецтва, яку Гнат Хоткевич вважав за найстарішу і найповажнішу в Україні.

Зрозуміло, виходячи з цих обставин, ми прагнули більше надати покажчику, так би мовити, “чернігівського” акценту;

2.Формуючи бібліографічний покажчик, ми виходили з необхідності реагування на певні етапи в дослідженні кобзарства.

3.Здійснюючи цю роботу, ми прекрасно усвідомлювали, що одним разом охопити все просто неможливо.

Праця складається з вступу, основного розділу, в якому подано джерела з різних аспектів кобзарства, та хронологічної таблиці кобзарського мистецтва Чернігівщини.
Насамкінець, хочу висловити щиру подяку тим, хто надавав допомогу в підготовці покажчика: невтомному пропагандисту, чудовому кобзарю-лірнику Василю Нечепі, директору обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка пану Петру Грищенку, працівникам бібліотеки шановним пані Ганні Дрозд та Ларисі Поліщук. Саме вони доклали багато зусиль для того, щоб завершилася ця праця.

Короткі історичні відомості про кобзу,

бандуру та ліру
В силу свого історичного розвитку кобзарство, бандурництво та лірництво стало не лише одним з найбільш суттєвих явищ вітчизняної музичної культури, але й однією з визначальних рис національного менталітету українського народу. Не випадково відомий український вчений, професор Микола Сумцов ще на початку XX століття наголошував: “Кобзарство належить до тих побутових просвітительських і гумані­тарних явищ народного життя, які прожили віки без формулярного списку, без метрики, без належного обліку і підрахунку виявленого ними впливу і досягнутих наслідків, що безумовно, вельми ускладнює їхню загальну оцінку, але зовсім не звільняє від вдячного визнання їхніх історичних заслуг... Дійсно, не дивлячись на те, що кобзарство як музичне явище надзвичайно глибоко закорінене в історичній пам’яті нашого народу, процес “підрахунку виявленого ними впливу і досягнутих на­слідків” залишається актуальним і в наш час - на порозі третього тисячоліття.

Чернігівщина ж завжди належала до одного з найбільш важливих центрів кобзарства та лірництва в Україні. Визначні народні музиканти минулого Андрій Шут, Андрій Бешко, Андрій Гайденко, Іван Романенко, Павло Братиця, Савка Панченко, Терентій Пархоменко, Оврам Гребень і інші започаткували і розвинули неповторну виконавську манеру, яка поступово переросла в загальновизнану в Україні “чернігівську школу” кобзарства та лірництва. Можливо, зважаючи на глибоку історичну традицію народного музикування на Чернігівщині, відомий український бандурист, композитор, дослідник кобзарства Гнат Хоткевич ще в 1903 р. зазначив: “Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе. Прямий їх попередник - се віщий Боян, “соловій старого времені… Високою і шановною була роль такого співця.” (Ф. Лавров. Кобзарі. – С.16)

Музичний інструментарій кобзарів – ліра і кобза – також бере свій початок ще за часів безсмертного “Слова…”. Як відомо, музичні інструменти вже тоді мали широке застосування і поділялися на де­кілька груп: струнно-щипкові (гуслі, лютня, псалтир); смичкові (гудок і смик); духові роги різного виготовлення; язичкові інстру­менти (жалейки і волинки); органи та ударні (бубни, накри, тарілки або кімвали та ін.). Кобза ж належить до групи струнно-смичкових музичних інструментів. Один з найбільш ґрунтовних дослідників історії виникнення музичних інструментів минулого О.Фаміцин у своїй праці “Домра й сродные ей музыкальные инструменты русского народа: бала­лайка, кобза, бандура й пр.” (СПБ, 1891) доводить, що кобза існувала ще в древніх половців, татар і інших народів, які були сусідами сло­в’ян. Зокрема, половецька кобза мала (2) струни, а вдосконалена руська (4) або (8) пар (хорів) струн. Бандура, яка також відноситься до струнно-щипкових музичних інструментів сімейства лютні (бандорра, пандура, мандора, мандоер і інші назви), проникла в Україну у ХV-ХVI ві­ках і поступово витісняла кобзу, оскільки мала більш досконалу конструкцію та ширші музично-виражальні можливості. Так, стара бандура вже мала 6 струн і 6 приструнків (між іншим, число тих і інших часто змінювалося). Приструнки мали постійний стрій і на них грали без нажиму. Висота ж звуку струн залежала від нажиму пальців лівої руки.

Вже у ХVII, ХVIII ст. бандура мала надзвичайне поширення в Україні і користувалася великим авторитетом в Російській імперії навіть при дворах вельмож. Прикладом побутування бандури на Чернігівщині в ті часи є не лише спадок багатьох кобзарів та лірників, імена яких, на жаль, не завжди збереглися. Приміром, у пунктах “Канцелярии министерского правления Малороссийских дел” щодо діяльності Співацької школи у Глухові передбачалося: “из тех хлопцев вибрав, оставить угодних в Глухове при школе, а именно регента одного, хлопцев лучших голосов семнадцать, да для играния на струнной музике прислать мастеров гуслиста, бандуриста (підкреслено нами) из малороссиян, умеющих играть на гуслях, бандуре й скрипке...”. Це свідчення відноситься до 30-х р. р. ХVIII ст. і в ньому фіксується певна сталість, традиція не лише виконання, але й навчання гри на цьому музичному інстру­менті… У 1730 році студенти Чернігівського колегіуму складають панегірик до ювілею свого учбового закладу. Зберігся рисунок, при­кладений до цього вітання, на якому зображені грецькі музи в укра­їнських строях і з українськими музичними інструментами, зокрема, кобзами, гуслями та ін.

Наприкінці ХVIII ст. (1786р.) Афанасій Шафонський здійснює наукову працю “Черніговского наместничества топографическое описание”, де він також фіксує поширення цього музичного інструмента. Насамкінець, у своїй історичній праці “Характеристика музикальних особенностей малорусских дум й песен, исполняемых Кобзарем Вересаем” (1874р.) фундатор української музики Микола Лисенко, на прикладі кобзаря Остапа Вересая з Срібнянщини, зробив докладний аналіз особливостей виконання дум та історичних пісень. Коли ж говорити про ліру, постійну супутницю кобзарів, то більшість вчених музико­знавців, зокрема, О.Маслов у праці “Лира, народный музикальный инструмент” (1902 г.), В. Бичь-Лубенський “Бандуристы й лирники” (1902 р.) і інші підкреслюють стародавнє походження цього музичного інстру­мента. Ще у Х-ХII ст. ліра користувалася надзвичайною популярністю у європейських народів: німців, французів, італійців, англійців, слов’ян і мала скрізь схожі назви - “ліра жебраків”, “мужицька ліра” та інші. Конструкція ліри впродовж століть зберігається май­же незмінною: на її корпус натягувалося, як правило, три струни. Одна з них (інколи дві) настроювалася в унісон, тоді як інші дві (інколи 4), залишаючись відкритими, давали постійно один і той же звук-квінту в басу на кштальт волинки, виконуючи функцію органного пункту. Звук видобувався дерев’яним кругом, який торкався своїм краєм усіх трьох струн. Круг обертався навколо осі за допо­могою ручки (корби), виконуючи роль своєрідного смичка. Струни в місцях дотику з кругом обмотувалися вовною і натиралися каніфоллю. Важливою деталлю ліри є клавіатура, яка шляхом натискування клавішей дозволяла змінювати висоту струни-“мелодії”. Завдяки особ­ливому пристрою –переміщенню однієї з клавішей – ліра може настрою­ватися “на весело” (мажорний лад) або “на жалоб” (мінорний лад). Кількість клавішей коливається від дев’яти до двадцяти. Найбільш древня назва цього інструмента – органіструм (10-12 ст.). До нашого часу дійшло керівництво мензури (співвідношення часток музичного інструмента за його розмірами) і розташування клавішей органіструма Х століття (дослідження Мартіна Герберта фон Горнау). Органіструм мав обсяг у вісім клавішей (одна октава). Кращі ліри ХVIII ст. вже мали обсяг до двох октав (хроматичні).

Точних даних про те, коли саме ліра проникла в Україну, на жаль, не збереглося. Але, виходячи з того, що українська ліра близька за своїм устроєм до древньо-руського гудка (О. Маслов), а також те, що вона практично нічим не відрізняється від стародавньої німецької “дрех-лайєр” і французької “вієлле”, можна переконливо стверджувати: українська ліра також бере свій початок від часів Київської Русі. Поширювалася ліра на теренах України, зокрема Чернігівщини, в основному, сліпими музикантами, які використовували її для акомпа­нементу духовним віршам (псалмам), жартівливим пісням, почасти вико­нувалися легкі танцювальні мелодії. Думи ж, як правило, виконувалися під акомпанемент кобзи чи бандури.



Кобзарське мистецтво Чернігівщини

(хронологічна таблиця)

Х - ХIV ст. - Літописи (Лаврентієвський, Іпатієвський, Никонівський), які висвітлюють життя Чернігово-Сіверської землі, фіксують ви­сокий рівень музичного мистецтва і розвиток музичного інструментарію зокрема.

Друга пол. ХІІ ст. - Перший з відомих кобзарів Чернігівщини - Віщий Боян.

ХVІІ - ХVІІІ ст. - Поява кобзарських музичних цехів у Новгород-Сіверському, Стародубі, Чернігові, Ніжині, Прилуках, які стали першими з відомих осередків поширення кобзарства на Чернігівщині.

1700 - Відкриття першого в Лівобережній Україні учбового закладу середнього типу - Чернігівського колегіуму, де велося викладання музики, зокрема гри на кобзі, бандурі.

1730 - Одне з перших в історії української музики графічне зображення кобзи відтворено на рисунку учнів Чернігівського колегіуму під назвою “Олімп з музами”.

1738 - Відкриття на Чернігівщині першої спеціальної дитячої співацької школи у Глухові. Бандура була одним з обов’язкових предметів навчання.

Любисток Г.М. - один з відомих найвизначніших співаків-бандуристів ХVІІІ ст. Народився в Прилуках. З 1730-1749 співав при дворі Єлизавети Петрівни. Було надано дворянство і чин полковника. Залишив про себе багато спогадів.

1786 -Афанасій Шафонський підготував працю “Черниговского наместничества топографическое описание” - визначний історичний документ ХVІІІ ст., в якому висвітлюються звичаї, обряди Чернігівщини, використання музичних інструментів, зокрема, кобзи та ліри.

ХVІІІ перша-пол. XIX - Значного поширення набувають оркестри при панських маєтках Чернігівщини. Бандура стає обов’язковим атрибутом музикування в поміщицькому середовищі.

1838 - У Чернігові почала виходити урядова газета “Черниговские губернские ведомости”, яка широко висвітлювала культурно-мистецьке життя регіону, зокрема, усну народно-пісенну творчість.

1856 - В Петербурзі виходять “Записки о Южной Руси” П. О.Куліша, де наводяться дані про репертуар одного з визначних кобзарів XIX ст. Андрія Шута.

1873 - Лисенко М.В. друкує реферат “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум й песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем”, яка стала визначною науковою працею XIX ст. з музичної фольклористики.

1875 - Остап Вересай бере участь в концертах у Петербурзі, організованих М.В. Лисенком.

Друга пол. XIX ст. - Значного розвитку набуває Сосницько-Менський осередок кобзарювання. Відбувається активне формування “Чернігівської школи” гри на бандурі.

1902 - В м. Харкові відбувся XII археологічний з’їзд. Перед учасниками з’їзду виступив визначний кобзар Чернігівщини Терентій Пархоменко.

1903 - Сперанський С. друкує наукову працю “Южно - Русская песня и современные её носители: (по поводу бандуриста Т.М. Пархоменка), яка стала одним з фундаментальних досліджень кобзарства початку XX ст.

Перша пол. XX ст. - Визначні фольклористи України Ф.Колесса, К.Квітка, О.Малинка активно досліджують кобзарську спадщину Чернігівщини.

30-40 роки XX ст. - Рильський М.Т., Тичина П. Г. проводять перші фестивалі кобзарського мистецтва, присвячені Остапу Вересаю.

1944 - Утворилася Чернігівська обласна філармонія, в якій до 1980 року працював професіональний ансамбль бандуристів. Ансамблем в різні часи керували В.Бойко, Л.Тевзадзе, О.Васюта, Г.Воєводкін, Л. Пашин, Л.Боднарук.

1946 - Засновано Прилуцьку міську капелу бандуристів (керівник Юшко Г.Ф.)

1961 - Розпочинається навчання гри на бандурі в Чернігівському музичному училищі ім. Л. М.Ревуцького.

Друга пол. XX ст. - Чернігівщина займає провідні позиції в світі по виготовленню бандур. Тут працюють визначні майстри О. С. Корнієвський, О. М. Шльончик і інші.

1978 - На Чернігівщині широко відзначалось 175-річчя від дня народження Остапа Вересая.

1988 - На Срібнянщині проходив перший Всеукраїнський фестиваль кобзар­ського мистецтва “Вересаєве свято”.

1990 - Всесвітня концертна кругова трьохмісячна подорож В.Нечепи. В м. Торонто видана його книга “Лірницькі пісні” та з’явилися дві аудіокасети: “Пісні з берегів зачарованої Десни” і “Через віки і серця: спогади про Шевченка”. В м. Генк (Бельгія) митець заснував благодійний фонд “Діти Чорнобиля з Чернігвщини”.

1991 - На Чернігівщині утворюється перший ансамбль бандуристів-хлопчиків “Соколики” (керівник В. Іщенко).

1992 - На Срібнянщині проходив другий Всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва “Вересаєве свято”.

- Нечепа В. Г. (кобзар-лірник) видав у Бельгії свій репертуарний збірник “Чого в сльозах калина”.



1996 - Нечепа В. Г. удостоєний почесного звання “Заслужений артист України”. Його мистецтво відоме не лише в Україні, але й багатьох країнах Європи, Америки, Азії та Австралії.

1997 - Відбувся третій Всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва “Вересаєве свято - 97”. В рамках фестивалю відбулася перша науково-практична конференція “Українське кобзарство в сучасному музичному світі” під головуванням академіка Академії мистецтв України І. Ф. Ляшенка.

1999 - В м. Києві затверджено Статут Всеукраїнської Кобзарської Спілки.

  1. - Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка видала перший в історії музичної фольклористики науково-допоміжний бібліографічний покажчик “Кобзарство та лірництво на Чернігівщині”


З ІСТОРІЇ КОБЗАРСТВА

1.ГРІНЧЕНКО Б. Думи кобзарські. – Чернігів, 1897.

2.ДРАПКІН Б. Кобзарськими стежками //Десн. правда. – 1990. – 6 черв.

Про фольклорно-етнографічні експедиції в рідні місця А. Гребіня, Т. Пархоменка, Г.Верьовки.

3.ЕФИМЕНКО П. Школа для обучения певчих, назначавшихся ко двору //Киев. старина. – 1883. – VI. – Май. – С. 169-174.

Про Глухівську музичну школу, де навчався Г. Любисток.

4.ЄМЕЦЬ В. Кобза та кобзарі. – Репринт. вид. – К.: Муз. культура, 1993.– 111 (1) c.: іл. – Бібліогр. додат. З. Кузелі: С. 100-111.

Історію кобзарського мистецтва на Україні автор пов’язує з О. Вересаєм, О. Корнієвським, Г. Любистком, А. Шутом, Глухівською музичною школою та ін.

5.ЖЕМЧУЖНИКОВ Л. Лебединец. – Кобзарь Остап //Основа: Южно-рус. лит.-ученый вестник. – 1861. – Окт. – С. 85-99.

Спомин про Вересая.

6.ЖЕПЛИНСЬКИЙ Б. Рапсоди України: Кобзарська енцикл. //Берегиня. – 1995. – № 1-2. – С. 155-159.

С. 158: Бережківський Микита, кобзар. ХІХ ст.; с. Кладьківка Куликівського р-ну.

С. 159: Бешко Андрій (?-1855), м. Мена.

7.З ДУХОВНОЇ скарбниці народу: [Про кобзарів] //Українські народні думи та історичні пісні. – К., 1955. – С. 14-32.

С. 46: Роль чернігівських кобзарів А. Шута, О. Вересая, Т. Пархоменка в поширенні дум та історичних пісень.

8.ИВАЩЕНКО П. С. Павло Братыця и Прокип Дуб, кобзари Нежинского уезда Черниговской губернии //Записки Юго-Зап. Отд. И. Р. Г. Общества: За 1874-1875гг.-Т.2. – С. 116.

9.КАЛІБАБА Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини //Ред.: І.Каганова, О.Астаф`єв. – Чернігів: Редакційно-видавничий відділ, 1998. – 256 с.

Коротка інформація про кобзарів та лірників.

10.КАЛІБАБА Д. Ліра в шкільному музеї //Нар. творчість та етнографія. – 1968. – № 6. – С. 105.

Ліра К. А. Кузьминського, учня відомого лірника А. Гребеня знаходиться в музеї Менської середньої школи.

11.КИРДАН Б., Омельченко А. Народні співці-музиканти на Україні. – К.: Муз. Україна, 1980. – 183 с.

С. 82-86: Шут Андрій;

С. 87: Романенко Іван;

С. 95-115: Вересай Остап;

С. 163- 167: Гребень Аврам.

12.КОБЗАРСЬКІ акорди //Деко О. Майстри чарівних звуків: Нарис про Черніг. фабр. муз. інстр. ім. П. П. Постишева. – К.: Муз. Україна, 1984. – С. 27-49.

Чернігівські бандури знають в усьому світі.

13.КУШПЕТ В. Національне музикування і “війна” самих з собою //Пам`ятки України: історія та культура. – 1995. – № 1. – С. 2-4.

С. 2-3: Особливості будови старосвітської кобзи О. Вересая та сучасної бандури Чернігівської фабрики музичних інструментів.

14.ЛАВРОВ Ф. І. Кобзарі: Нариси з історії кобзарства на Україні. – К.: Мистецтво, 1980. – 254 с.: іл.

Досліджується діяльність видатних представників кобзарства з XVI по XX ст., в т. ч. і чернігівських:

С. 58: Григорій Кобзар;

С. 63-64: Григорій Любисток;

С. 68-96: Остап Вересай;

С. 115-122: Терентій Пархоменко.

15.ЛИТВИН М. Кобзарі задивлені в майбутнє //Жовтень. – 1986. – № 11. – С. 85-96.

С. 87, 90: Т. Пархоменко;

С. 94: А. Шут;

С. 94-96: О. Вересай.

16.ЛИТВИН М. Розстріляний з’їзд кобзарів //Нар. творчість та етнографія. – 1998. – №4. – С. 95-99.

Відомості про розстріляних кобзарів та лірників Чернігівщини: Луку Думенка, Віктора Сологуба, Колодуба, Василя Симоненка, Данила Руденка, Левка Граба, Петра Кішки, Василя Лімоза, Степана Тертія.

17.ЛИТВИН М. Струни золотії: Повість-есе: Для серед. шк. віку //Післямова М. А. Шудрі; Худож. оформл. І. М. Гаврилюка. – К.: Веселка, 1994. – 118 с.: іл.

Історичні дані про чернігівських народних співців: П. Ткаченка, О. Вересая, Г. Кобзаря, Г. Любистка, Т. Пархоменка та ін.

18.ЛУГОВСЬКИЙ Б. Матеріали до ярмаркового репертуару та побуту старцівства в Західній Чернігівщині /Вступ. сл. Вільяма Нолла //Родовід. -–1993. – №6. – С. 83-120.

Етнографічні матеріали експедиції 1924 р.

19.МАЛИНКА А. Кобзари и лирники: Терентий Пархоменко, Никифор Дудка, Алексей Побегайло //Зем. сб. Черн. Губ. – 1903. – №4. – С. 60-92.

20.МАТЯШ І. Етапи кобзарської науки: Ритуал “Визвілки” – кобзарська ініціація //Сівер. літопис. – 1996. – №5. – С. 53-56.

Вчителі та учні Остапа Вересая.

21.МЕЛЬНИЧУК А. Кобзарська діяльність Гната Хоткевича //Нар. творчість та етнографія. – 1970. – №5. – С. 105-107.

Зв’язки Г. Хоткевича з кобзарями Чернігівщини.

22.МІШАЛОВИ В. і М. Українські – кобзарі-бандуристи. – Сідней. – 1986. – 106 с.

Життєописи чернігівських кобзарів Данила Бандурка, Остапа Вересая, Андрія Шута та інших – всього вісім кобзарів.

23.МИШАСТИЙ М. Перший ансамбль кобзарів: [1923-1933 – роки існування ансамблю в Ніжині] //Під прапором Леніна. – 1970. – 20 трав.

24.МУЗИЧЕНКО Я. Є кобзар буде й репертуар: Кобзарі обтрушують свої музичні інструменти від ідеологічного нафталіну //Україна молода. – 1999. – 17 лист. – С. 7.

Згадка про Г. Любистка як придворного кобзаря.

25.НЕЧЕПА В. К. Слідами народних співців //Нар. творчість та етнографія. – 1990. – № 5. – С. 72-73.

Кобзарська Чернігівщина.

26.ОПАНАСЕНКО В. Родинна реліквія змінила адресу //Черніг. вісник. – 1999. – 4 груд.

Рідкісний варіант української кобзи ХІХ ст. передано в дар народному депутату О. Г. Пухкалу родиною Поповичів з м. Ніжина.

27.ПОЛОВЕЦЬ В. М. Дружба не знає кордонів: Шляхами дружби і єднання //Нар. творчість та етнографія. – 1979. №1. – С. 9-17.

Вміщено дані про розвиток кобзарського мистецтва на Чернігівщині.

28.ПОЛОТАЙ М. Кобзарське мистецтво в роки Великої Вітчизняної війни //Нар. творчість та етнографія. – 1986. – №3. – С. 18-25.

Діяльність кобзарів Чернігівщини: С. Власка, П. Кулика, О. Корнієвського.

29.ПОЛОТАЙ М. П. Мистецтво кобзарів Радянської України //Рад. музика. – 1940. – №6. – С. 23-34.

Згадуються чернігівські кобзарі П. Ткаченко, Д. Симоненко, І. Запорожченко, Є. Пархоменко, С. Власко.

30.ПОЛОТАЙ М. П. Українська народна пісня і мистецтво кобзарів у творчості М. В. Гоголя //Нар. творчість та етнографія. – 1959. – Кн. 2. – С. 94-102.

Ніжинських кобзарів слухав ліцеїст М. В. Гоголь.

31.ПОЛОТАЙ М. Щирий друг кобзарів: Сторінки спогадів //Нар. творчість та етнографія. – 1970. – № 1. – С. 52-53.

Спогади про взаємозв`язок кобзарів (в т. ч. чернігівського А. Гребеня) з поетом М. Т. Рильським.

32.ПРАВДЮК О. А. Кобзарське мистецтво в ювілейний Шевченківський рік //Нар. творчість та етнографія. – 1989. – №6. – С. 41-43.

Серед заходів по відзначенню 175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка – республіканське свято кобзарського мистецтва в с. Сокиринці та вечір в будинку художника (м. Київ) до 100-річчя від дня народження О. С. Корнієвського.

33.РЕВУЦЬКИЙ Д. Виступ на Республіканській нараді кобзарів (1939 р.) /Передм. В. Кузик //Нар. творчість та етнографія. – 1991. – №5. – С. 37-43.

Стенограма останнього публічного виступу видатного українського вченого, уродженця с. Іржавець Ічнянського р-ну.

34.САМЧУК І. Живі струни: Бандура і бандуристи. – Детройт: Вид-ня капели бандуристів ім. Т. Г. Шевченка, 1976. – 466 с.

Історія розвитку українського кобзарства, в т. ч. на Чернігівщині.

35.ТУРЧЕНКО Ю. Я. Портретна галерея українських кобзарів О. Г. Сластіона //Нар. творчість та етнографія. – 1958. – №4. – С. 93-100.

Серед графічних портретів українських кобзарів зображені чернігівські Семен Зезуля та Петро Сіроштан.

36.УКРАЇНСЬКІ КОБЗАРІ. Музика //Відродження. – 1993. – № 3-4. – С. 69-71.

Відомості про чернігівських кобзарів О. М. Вересая, Ю. Андріяшевського, М.Любистка, А. Шута.

37.УМАНЕЦЬ В. “Вклоняюся пісні народній”: Кобзарі в Україні //Київ. – 1994. – № 5-6. – С. 162-165.

С. 163: Сторінки історії чернігівського кобзарства.

38.ХОТКЕВИЧ Г. До історії кобзарської справи //Червоний шлях. – 1927. – № 5. – С. 180-188.

У спогадах згадуються чернігівські кобзарі Т. Пархоменко, О. Вересай, поводир Пархоменка – Василь.

39.ЧЕРЕМСЬКИЙ К. Відлуння з холодної гори: Як нищили укр. “гомерів” //Укр. культура. – 1992. – №6. – С. 24-27.

До реєстру народних співців, які були знищені у 30-х роках або доля яких невідома (склав Жеплинський Б.) включено і чернігівських кобзарів та лірників: Думенка Л., Сологуба В., Колодуба, Симоненка В., Руденка Д. та ін.

40.ЧЕРЕМСЬКИЙ К. Повернення традиції: З історії нищення кобзарства. – Х.: Центр Леся Курбаса, 1999. – 288 с.

Приводяться дані про чернігівських кобзарів.

41.ЮЖНО-РУССКАЯ песня и современные ее носители: [по поводу бандуриста Т. М. Пархоменка] /Материал собрал С. Сперанский //Сборник историко-филологического общества при институте князя Безбородько в Нежине. – К., 1904. – Т. 5.

В додатку – список кобзарів-лірників Чернігівської, Полтавської, Харківської і частково Київської губерній та їхній репертуар.

42.ЮЩЕНКО О. Із свідчень про трагічний з`їзд кобзарів //Нар. творчість та етнографія. – 1998. – №4. – С. 99-100.

Наводяться дані про загиблих кобзарів із Ніжинського, Талалаївського, Корюківського, Менського, Чернігівського та Бобровицького районів.

43.ЯЩЕНКО Л. І. Державна заслужена капела бандуристів Української РСР. – К.: Муз. Україна, 1970. – 84 с. з іл.

С. 9-10: Про бандуристів Л. Ткаченка з с. Синявки, І. Запорожченка з с. Артюхівки, Д. Симоненка з с. Стольного на Чернігівщині.

С. 12-13: Остап Вересай і кобзарі Сосницького повіту.

С. 32: Капели бандуристів на Чернігівщині.

С. 36: Гастролі Державної капели бандуристів УРСР на Чернігівщині.

С. 41-42: Про бандуру конструкції І. М. Скляра, яку виготовляють на Чернігівській музичній фабриці.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині icon«Привітай мене, земле, я твій подорожній » Комар Олег Юхимович
Кома́р Олег Юхимович, відомий як Олег Орач (6 лютого 1940, с. Благовіщенка Запорізької області — 2006, Київ) — український поет,...
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині icon1806 Життєвий і творчий шлях Народився в с. Лисогори на Чернігівщині в родині дрібного поміщика
Народився в с. Лисогори на Чернігівщині в родині дрібного поміщика
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconБіографічна довідка
Володимир Іванович Сенцовський (Ященко) народився 22 липня 1952 року в селі Носелівці Борзнянського району на Чернігівщині
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconПокажчик змісту журналу “Сіверянський літопис” за 1995 – 2008 роки
Веремейчик о. Розвідувальна експедиція І.І. Ляпушкіна 1947 р на Чернігівщині. – 2008, 6, 40 – 47
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconНародилася в селі Заньки на Чернігівщині в дворянській сім’ї 3 серпня 1860р. Вона була п'ятою дитиною в сім’ї збіднілих дворян Адасовських

Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconПроект з української літератури “Незабутні “чари дитинства” Виконали учні
О. Довженко народився на Чернігівщині в українській родині, дід І прадід його теж були спадкові українці І вихідці із звичайних українських...
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconЧорногуз Олег Федорович. Біографія

Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconПрочитайте разом із учнями
Микола Побелян народився 22 червня 1948 року в селі Покошичі на Чернігівщині в родині колгоспників. Навчався в Ніжині та Криму. Був...
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconІвано-франківський національний
Адаменко Олег Максимович
Олег васюта кобзарство та лірництво на чернігівщині iconЗаслужений професор Сумського державного університету Олег Федорович Балацький



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка