Олександр Ірванець рівне / ровно



Сторінка9/12
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.64 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Зубчук з другої спроби перехопив питальний погляд письменника Ецірвана і хвильку подумавши, вирішив, що мусить якось прокоментувати дивне явище під стелею.
«Це Де У Пе А.» – пояснив він скоромовкою. – «Секретна розробка нашого радіозаводу. Я не маю права цього розповідати, але ви вже майже свій (Нічого собі! – отетеріло відзначив про себе Шлойма), тож знайте, що «Д.У.П.А.» розшифровується, як «Думально-уніфікуючий променевий агрегат». Випромінення, що йде від нього, робить думку колективу одностайною. Над цим винаходом билися кращі фізики й біологи всієї України... Соціалістичної України, як ви розумієте. Поки-що випущено два експериментальні зразки – один висить перед нами, а другий забрали у Київ, здається, у Верховну Раду. Але на цю секретну розробку радіозаводу вже є купа замовлень, я чув, що з Росії, з Білорусії, з інших госу... держав СНГ. До речі, операцію по вашому затриманню... тобто – по вашому залученню до співпраці бюро обкому також розробляло під дією «Д.У.П.А.» І як бачите, все пройшло відносно вдало, чи не правда?..» – він зумисне скінчив мову запитальною фразою і зазирнув Шлоймі просто в очі. Шлойма вирішив, що має право не відповідати. Та Зубчук не дуже й прагнув відповіді, бо через кілька секунд, тихенько піднявшись бічними сходами на сцену, пірнув ліворуч, за лаштунки. Шлойма побачив як він, все ще пригинаючись і скрадаючись, пішов у глибину простору сцени.
В цю мить щось десь клацнуло, прилад під стелею легенько, майже по-комариному забринів і на сцену, до столу президії з-за лаштунків під оплески зали потяглись керівники міста та області. Вони непоквапно йшли один за одним, вервечкою, оплески все наростали, аж доки не переросли в суцільний шум, громоподібне шелестіння крил тисячі або мінімум півтисячі кажанів, а керівництво у два ряди, за якимсь певним ранжиром розсілося уздовж столу президії, і головуючий не сідаючи, поправив мікрофона й підняв руку заспокійливим жестом. Оплески опали, як припиняється раптовий літній дощ.
«Розпочинаємо!..» – звук від мікрофона з вилясками розсипався притихлою залою. – «Розпочинаємо засідання позачергового відкритого пленуму обкому Комуністичної партії СРУ! Воно буде присвячено викриттю й засудженню відступника... (головуючий зазирнув в папірця, якого тримав двома пальцями) – Ецірвана Шлойми Васильовича... письменника, мешканця західного, окупованого сектора міста Ровно. Слово для доповіді надається... першому секретарю обкому КП СРУ, товаришу Манасенкові!!!»
Попередні бурхливі оплески тепер здавались несміливим шепотінням у порівнянні з тим шквалом, який струсонув залою. Перший секретар встав з-за столу, де скромно сидів серед товаришів, і попрямував до трибуни з гербом. Тепер можна було роздивитися, що товариш Манасенко має добре відкрите обличчя старого робітника зі складочками-зморщечками в кутиках вуст. Його бездоганний сірий костюм облягав фігуру ідеально, краватка цілком з ним гармоніювала, а сорочка тішила око сліпучим білим кольором. Зайшовши за трибуну, товариш Манасенко непомітним жестом обсмикнув рукава, в яких зблиснули крихітні золоті запонки, й поклав перед собою текста доповіді на кількох аркушах порядно білого паперу. Він витримав павзу, не довгу й не закоротку, саме стільки, як потрібно, і подивився у залу, мудро й лукаво примружившись. Публіка стишено й зачаровано дивилась на нього всіма своїми очима. Письменник Шлойма Ецірван, крайній в першому ряді, поклав під крісло папку з рукописом С.Добромолець, закинув ногу на ногу й несподівано навіть для себе самого ввібрав голову в плечі.

СКОРОЧЕНА СТЕНОГРАМА ВІДКРИТОГО ПОЗАЧЕРГОВОГО ПЛЕНУМУ РОВЕНСЬКОГО ОБЛАСНОГО КОМІТЕТУ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ СРУ ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ ТРУДЯЩИХ ТА ПРОГРЕСИВНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ МІСТА І ОБЛАСТІ. 17 ВЕРЕСНЯ 200* року.


Робота пленуму відкривалася доповіддю першого секретаря Ровенського обласного комітету КП СРУ, члена ЦК КП СРУ товариша Манасенка Тараса Панасовича. «Мусимо особливо відзначити» – наголосив вже у перших рядках своєї доповіді тов.Манасенко, - «що останнім часом, не зважаючи на успіхи в економічному розвитку села, суттєве поліпшення постачання продовольства в обласному центрі та кроки назустріч у нормалізації відносин між Соціалістичною Республікою України і ЗУР, до яких з повним правом можна віднести й нещодавнє придбання комп'ютерного томографа для ровенського лікувально-санітарного управління, з боку певних кіл Західної України, й зокрема окупованого західного сектора міста Ровно, чиняться незрозумілі, часом і відверто провокаційні кроки в зовсім протилежному напрямку. Яскравим свідченням цього була поява торік в одному з реакційних львівських видавництв книги авторства Шлойми Ецірвана «Стіна». Цей, з дозволу сказати, «роман» аж цвиркає злобою та домислами, направленими на зруйнування атмосфери стабільності й добросусідства, досягнутої між двома сусідніми державами.» (Вигуки «Ганьба!», загальне обурення в залі.) «Тож сьогодні усі ми повинні з усією відповідальністю сказати наше рішуче «ні» подібним ворожим проявам та спробам звести нанівець ті наші спроби нормалізації наших стосунків, які безперечно й беззаперечно залишаються нашою внутрішньою справою, рівно ж як і права людини та свобода слова, про яку так багато полюбляють побалакати псевдо-захисники прав людини з Заходу, водночас навмисно не помічаючи у себе під носом грубого нехтування правами трудящого народу.» – зазначив далі товариш Т.П.Манасенко. – «Ми, трудящі соціалістичного Ровно, повинні з усією відповідальністю дати гідну гнівну відсіч будь-яким спробам вбити клин між двома частинами розділеного українського народу. Таким, як Ецірван, та їхнім опусам знайдеться належне місце на смітнику історії, котра, як відомо, всіх розсудить і кожному дасть належну оцінку згідно справедливих законів діалектики й матеріалізму. Ецірвани минущі, а народ Соціалістичної України, який будує своє світле майбуття, цей народ вічний.» – такими словами закінчив свою доповідь перший секретар обласного комітету КП СРУ. Доповідь неодноразово переривалась і супроводжувалася бурхливими оплесками аудиторії, вигуками схвалення й цілковитої підтримки.

Думки, висловлені в доповіді товариша Т.П.Манасенка, продовжив і розвинув у своєму виступі Правчук Микола Павлович, секретар обкому КП СРУ з ідеологічних питань, кандидат філософських наук. Він, зокрема, сказав: «Сьогодення несе нам чимало випробувань, передусім в галузях економіки, зміцнення й розбудови народно-господарчого комплексу, підвищення якості забезпечення трудящих продуктами й товарами першої необхідності, скорочення термінів житлового та промислового будівництва. За підсумками третього кварталу цього року Ровенська область має впевнено ввійти у двадцятку провідних економічних регіонів СРУ. На жаль, в цей складний час не обходиться і без певних ексцесів, зокрема на фронті ідеологічному. Так, наприклад останнім часом в обласному центрі й ряді райцентрів області незначна кількість несвідомих громадян, переважно з числа молоді та незрілої інтелігенції, потрапивши під вплив опусів Ецірвана і йому подібних «літераторів», втрачають будівничий ентузіазм і натхнення, починають ставити під сумнів ряд наших досягнень, заражаються хворобою нездорового скептицизму. Тому ми всі повинні ще більше працювати в напрямку якнайретельнішого донесення наших ідеологічних норм і вимог до кожного ровенчанина, грунтовно проробляючи на партійних зборах і зборах трудових колективів матеріали останнього партійного з'їзду, теоретично-методичні праці керівників партії та уряду й зокрема – книгу Т.П.Панасенка «Ровенщина: шлях у майбуття», в якій у стислому, сконцентрованому вигляді викладено плани й накреслено шляхи нашого подальшого розвитку, шляхи до розбудови й процвітання нашого древнього поліського краю.»

Кибукевич Уляна Йосипівна, доярка-ланкова колгоспу ім.Джамбула, с.Старе Село Рокитнівського району розпочала свій виступ словами: «Я мати. В мене підростають четверо дітей – двоє хлопчиків і двоє дівчаток. І тому мені страшно навіть подумати, що колись їм до рук можуть потрапити опуси псевдо-письменника Ецірвана з західного сектора міста Ровно. Такі книги можуть тільки нести зло, сіяти ворожнечу, розпалювати між людьми найстрашніші відносини, сповнені злоби і кривавого людиноненависництва. Я не читала цих книг, але закликаю всіх присутніх зробити все можливе, все, що у їхніх силах, щоб оборонити підростаюче покоління від «шедеврів» подібного роду. Описані в таких книгах вимислені події, викривлені взаємини між людьми нічому хорошому не вчать. Вони лише штовхають людину на слизьку доріжку легкої наживи, на шлях виродження й повної деградації особистості. Та Ецірвани лютяться даремно, і марними є їхні жалюгідні спроби посіяти між нами зерна ворожнечі – народ Соціалістичної України впевнено торує шлях у світле майбуття. Як говорять мудрі люди, собака бреше, вітер носить.» «А нам своє робить, як писав поет трудящих і пригноблених Максим Тадейович Рильський.» – такими словами закінчила свій виступ доярка-ланкова У.Й.Кибукевич.

Янтарьов-Бернштейн Самійло Авраамович, викладач кафедри прикладної астрономії Ровенського інституту інженерів водного господарства відзначив, що прогресивна трудова інтелігенція обласного центру одностайно підтримує боротьбу з аморальними проявами в сучасній літературі. «Роман Ецірвана «Стіна» – це виклик усім нам, це ляпас, це плювок у найсвятіше. Ецірван зробив предметом свого роману наше місто, показавши його у викривленому і спотвореному вигляді, одягнувши собі на очі щонайчорніші окуляри. Але що найгірше – він намагається такі самі окуляри одягти й на очі читачеві, примусити його дивитися на рідне місто його, ецірвановими очима. Ецірван – безбатченко, який вилив відро помиїв на найсвятіше, що є в серці кожного ровенчанина, на рідне місто. А це наше місто, місто орденоносне, місто, овіяне легендами партизанських часів, місто, яке навіть у розділеному стані, з вини агресивних кіл Заходу, залишається містом будівничих і трударів, містом молоді і студентів, містом весни. Ецірван же змалював його містом бруду й непотребу. Що ж, кожен бачить те, чого вартий сам. І ця його жалюгідна книжечка припаде пилюкою на смітнику, куди її віднесуть грядущі покоління ровенчан. Без сліду кане в минуле, як і жалюгідні намагання деяких псевдо-діячів спродати наше місто оптом і в роздріб західним урановим магнатам та іншим грошовим мішкам за жалюгідну жменьку срібняків-доларів.»



Ва

ськевич Василь Васильович, слюсар-наладчик гарячого селітреного цеху виробничого об'єднання «Азот», делегат ХХХІ з'їзду КП СРУ: «Під час робочих засідань останнього партійного з'їзду в Києві багато говорилося про той вплив, який намагаються закорінити, зміцнити й закріпити «панове» з Західної України на території України соціалістичної. Розділений силоміць, український народ прагне нового возз'єднання, нового Переяслава. Але не всі на Заході хочуть цього возз'єднання. Знаходяться там і людці, які його панічно бояться, запродавшись з потрохами й бебехами фінансовим магнатам Уолл-Стріту. Саме до таких людців і належить «письменник» Шлойма Ецірван, який, народившись у нашому місті, вигодований хлібом, вирощеним трударями Ровенщини, вчинив не просто аморальний вчинок – а сягнув глибин аморальності, надряпавши й випустивши у світ свою книгу «Стіна». Ецірван вчинив гірше за свиню. Він у прямому й переносному значенні цих слів нагидив там, де їсть і живе, в рідних стінах, у рідному місті. Його опус недаремно заборонений до розповсюдження в Ровно й на усій території СРУ. Ця книга злочинна, а злочинні книги, так само, як і злочинних людей, слід ізолювати від суспільства, аби вони не завдали йому іще більшої шкоди.»

Зубчук Трохим Дормидонтович, відповідальний секретар і голова Ровенського відділення Спілки письменників СРУ в своєму виступі відзначив, що завданням літератора у наш час повинна бути безперервна, безперестанна боротьба за мир, чого аж ніяк не видно у творах так званого письменника Ш.Ецірвана, що проживає в західному, окупованому секторі м.Ровно.Його ранні вірші та п'єси створювали помилкове враження, нібито в літературу прийшов новий, непересічний автор з власним стилем, власним голосом. Але поступово це враження змінилося іншим – в літературу прийшов професійний очорнювач, цинічний висміювач найсвятіших для нашої людини понять. Його справжнє, хиже, звіряче обличчя ми зуміли розгледіти лише після насильницького розділення нашого міста. Оселившись у західному, окупованому секторі, Ецірван неначе зумисно помічає в нашому житті лише прикрі, недостойні змальовування моменти й насолоджується, фіксуючи їх на сторінках своїх творінь, смакуючи їх. Він також робить псевдо-філософські узагальнення, хитро пересмикуючи та жонглюючи етичними поняттями й моральними цінностями, оспівуючи примарні свободи буржуазного суспільства, які наяву є лише ефемерними міражами, витвореними продажними писаками-кухарчуками на ідеологічній кухні дядька Сема. Тому завданням кожного члена оновленої Спілки Письменників СРУ є створення таких віршів, романів та повістей, які були б належною відповіддю творінням Ецірвана та йому подібних, які б переконливо та аргументовано доводили б читачеві переваги соціалістичного способу життя над капіталістичними псевдо-цінностями на кшалт «вільного підприємництва» й «свободи сексу». В битві за читача нам, письменникам Ровенщини відступати нікуди. Але ми неодмінно переможемо в цій битві, бо на нашому боці правда, а вона, як відомо – запорука перемоги.

Комсомолець Олесь Фіалко (Баранюк), студент педагогічного училища, початкуючий поет сказав з трибуни партійного пленуму: «Сьогодні вдень я цілком випадково ознайомився зі Шлоймою Ецірваном особисто. Не стану приховувати, що до цього я помилково перебував під враженням його попередньої творчості й навіть почасти пропагував її в колі своїх однолітків, що зараз мушу визнати, як прикру й неприпустиму помилку. Та після того, як старші товариші пояснили мені глибоко згубну неприпустимість такого знайомства й такого ставлення до творчості Ш.Ецірвана, я створив вірша, якого зараз хотів би зачитати з цієї високої трибуни. Епіграфом до цього свого вірша я взяв поетичні рядки відомого російського поета «Моцарт отечества не выбирает», які гранично яскраво відображають ідею, котру я хотів висловити у своєму вірші:

Ми, молоді, ми думали – ви Моцарт.
Ми, молоді, ми думали – ви можете.
Ми думали про вас, що ви...
А ви...
Тепер дивуюсь я – як ваш холодний мозок
Не витече крізь вуха з голови?» (Оплески в залі.)
Виступом молодого поета закінчилась офіційна частина відкритого пленуму обласного комітету КП СРУ.

* * *

«Взагалі-то мозок, щоб витекти з голови, та ще й крізь вуха, мусить бути гарячим, розплавленим...» – подумки відзначив Шлойма, вже краєм вуха дослуховуючи виступ молодого поета і переповняючись до нього незрозумілою сумішшю двох почуттів – відрази та симпатії. – «Далеко піде, скурвий син, якщо за пару годин і віршика склепав, і орієнтацію поміняв!..» В цей час Самчук, який з'явився з бокових дверей зовсім поряд з першим рядом, самими тільки очима виразно показав письменникові, що слід іти за ним, і то без жодних фокусів...
Навздогін йому в залу пролунало оголошення, яке зробив головуючий, схилившися до мікрофона на столі президії: «Прохання не розходитися! Зараз оголошується перерва на десять-п'ятнадцять хвилин, під час якої ви можете відвідати буфет на другому поверсі, де у продаж поступила вода «Пепсікола-Байкал» виробництва Здолбунівської фабрики продтоварів. По запрошеннях ви можете отоваритися з розрахунку один літр на одне лице. Потім прохання до всіх повернутися у зал. Другим відділенням нашого засідання буде урочистий концерт, на якому перед вами виступить капела сліпих бандуристів музично-педагогічного факультету Ровенського педінституту, танцювальний ансамбль «Діти Чорнобиля» міського палацу піонерів, вокальний квартет співаків-солістів обласного управління культури та інші творчі колективи обласного центру. По закінченні концерту має бути прийнята колективна резолюція нашого пленуму, голосування проводитиметься запрошеннями, оскільки тут серед нас є чимало безпартійних, які не можуть голосувати партквитками. Тому особливе прохання – бути уважними й не губити запрошень!»
Папка з рукописом Степаниди Добромолець робилася все важчою й важчою. Ецірван перекинув її з руки в руку. «Що ж за шедевра створила стара? Добре, пізніше зазирну, поцікавлюся.» Шлойма взяв папку під пахву й притис ліктем до боку. Хотілося палити, але зупинитись не видавалося можливим. Його провожатий швидко крокував попереду паркетним коридором, зрідка озираючись.
«Сте-е-епом! Сте-епом! Йшли у бій солда-а-ати!» – ревнув у котрійсь із бічних кімнат жіночий хор. Дві цицькаті хористки у вишиванках і довгих чорних спідницях перемовляючись, пробігли коридором, проминувши Самчука й Ецірвана, і щезли за жовтими полірованими дверима. Червоно-зелена килимова доріжка, звиваючись коридорами, вела Шлойму в незнані надра Дому політичної роботи.

* * *



А Дім політичної роботи виявився не просто чималим, а майже що безмежним у своєму внутрішньому просторі, що людину з вищою технічною освітою, певно, наштовхнуло б на думку про існування четвертого виміру. Насправді ж десь у глибинах своїх, після ряду сліпих безвіконних галерей він непомітно переходив у приміщення власне обкому, яке було набагато більшим, принаймні іззовні. Нарешті після спусків і підйомів численними сходами, вкритими червоно-зеленими й зелено-червоними килимовими доріжками, яких Шлойма вже не спромігся порахувати, збившись між п'ятим і шостим сходовими прольотами, його ввели крізь красиві різьблені двері до просторої кімнати з темно-вишневими оксамитовими шторами на вікнах, від яких аж до підлоги зміїлись золотисті китиці. У глибині кімнати, біля останнього вікна синьо світився екран комп'ютера, і чоловіча постать, схилившись, чаклувала над клавіатурою. Але ближче до центру кімнати, біля круглого різьбленого столика, заставленого всякими наїдками та напитками сидів у зручному широкому кріслі-гойдалці, закинувши ліву ногу на праву тією знаменитою позою-«четвіркою», за якою німці в роки другої світової майже безпомильно вираховували в своєму тилу американських шпигунів, сам перший секретар обкому КП СРУ Тарас Панасович Манасенко. Поверх костюма на плечі першого секретаря був накинутий лискучий шовковий східний халат, розшитий синіми й червоними перцями, отороченими золотим.
«Підійдіть сюди. Ближче, ближче!..» – владно, хоча й неголосно наказав товариш Манасенко, і Шлойма, озирнувшись, зрозумів, що звертаються саме до нього, і звертаються на «ви». Ніхто з його супроводжуючих не переступив порога кімнати, залишившись за різьбленими дверима. Хоча окрім чоловіка за комп'ютером, якісь дві чи три постаті все ж пересувалися кімнатою, але були вони такими сірими, непомітними й безтілесними, що швидше скидались на духів, аніж на смертних людей. Та й роздивитись їх у затишній напівтемряві покою було нелегко. Лінійні лампи скеровували своє стримане світло під стелю так, що навіть тіней під ногами не було.Натомість на підлозі під ногами широко лежав гарний м'який килим стриманого візерунка, мабуть, шалено дорогий. Шлойма зачаровано опустив погляд на східний лабіринт ворсистих ліній, і лабіринт раптом сам собою склався у плутаний, але доволі розбірливий напис: «Участникам дней украинской культуры в Таджикистане на долгую память с благодарностью от свободных трудящихся предгорий Памира.»
«Та підійдіть же сюди, Шлойма Ецірван! Я до вас звертаюся...» – Тон, яким промовлялись ці слова, був зовсім не загрозливим, а швидше коверзливо-нетерплячим. Шлойма зробив кілька кроків уперед і знову зупинився. У цей час перший секретар, гойднувшись дещо сильніше, вхопив з різьбленого столика кришталеву склянку, а один із двох людей-тіней налив йому у неї кілька грамів коньяку з приземкуватої пляшки, попередньо віртуозно діставши ту пляшку з червоної коробки із написом «Геннессі», звісно ж, латинськими літерами. Продовжуючи гойдатися за все меншою амплітудою, товариш Манасенко зробив зі склянки кілька маленьких ковтків, використовуючи для цього саме крайні точки розхитування, передню й задню. Після цього він з усміхом сказав Шлоймі, неначе дражнячись: «А вам спиртного не наллємо. Вам не можна.»
«Обійдусь...» – Шлойма з усієї сили стримав ковтальний рух у горлі. – «Я ще сьогодні вип'ю.» Другого речення він, здається, так і не вимовив уголос, лише подумав. Так, напитися сьогодні після прем'єри не завадить. Якщо ти ще туди потрапиш, на свою прем'єру. Бо досі справи йдуть трохи не в тому напрямку. Ці їхні збори, обговорення роману, цей всезагальний осуд – скидається на те, що усе воно робилося немарно.
«Так-так, усе робилося немарно...» – приголомшив його товариш перший секретар, елегантно вигнувшись у кріслі й рукою в білосніжній манжеті, яка визирнула з широкого рукава халата, ухопивши зі столика присмажену гріночку з сардинкою. Хрупнувши нею, він знову з переможною усмішкою подивився на письменника Ецірвана. – «Недаремно ми провели ці збори. По-перше, ви нарешті почули, якої думки наші трудящі, наш простий народ про всю вашу так звану писанину-базгранину. А це і є ваші читачі. Бо інакше – для кого ж ви пишете? Адже письменник повинен писати так, щоб його розуміли всі – і бабуся на базарі, і водій тролейбуса, і останній пияк, а не тільки ті переучені професори, академіки з різних там інститутів. По-друге, ви переконались, що ми можемо... ну, якщо не все, то досить багато. По-третє, ви впевнились, що і в нас тут існує життя, функціонують суспільні й державні інститути. І що ми тут... що ми тут... ми тут господарі! На своїй землі! Зрозуміли ви, чи ні?»
Останні слова товариш перший секретар вже нервово прокричав, різко хитнувшись у своїй гойдалці й аж виляпнувши решту коньяку зі склянки собі у розхил халата, на лацкан дорогого піджака. Котрась із постатей, безгучно виникнувши у нього з-за спини, одразу ж промокнула пляму серветкою.
«Так ось, ми нарешті підійшли до головного. Пора вам довідатися, для чого ви тут.» – Товариш перший секретар, знову гойднувшися, вхопив зі столика тарталетку з грибами і блискавично вкинув її собі до рота. Водночас він встиг поставити на стіл спорожнілу склянку, й та сама (а може й інша) безлика постать наповнила її трохи понад третину. – «Ви тут з дуже важливою метою. Зараз ви отримаєте пропозицію, від якої, як то кажуть, не зможете відмовитися.»
«Жодних пропозицій від вас я не прийму.» – Зрозумівши, що гру доведеться довести до кінця, Шлойма намагався непомітно додати в голос переконливості, як ото буфетниця доливає чверть склянки горілки в пиво для перевіряючих з обласного відділу торгівлі. – «І ви не маєте права мене тут утримувати. Невже ви не розумієте, що завтра увесь світ дізнається про моє зникнення.»
«Яке зникнення?» – товариш Манасенко знову люб'язно заусміхався. – «Ви що, збираєтеся кудись зникнути? Ми вам цього не можемо дозволити. Ви, письменнику Ецірван, нам потрібний живий, здоровий, і на видноті. На людях, перед телекамерами й мікрофонами кореспондентів, на перших шпальтах всесвітньо читаних газет потрібний ви нам.»
«І для чого ж?» – самому Шлоймі його запитання здавалося цілком логічним.
«Для великої справи. Для такої великої справи, що ви й сам нею потім пишатиметеся.» – Перший секретар зробив черговий ковток коньяку й закусив зеленою оливкою. – «А що стосовно можливості вашого зникнення... Була в нас така думка. Але ми відмовились від цього рішення. Хоча могли б... У нас тут і кавказці є, азербайджанці з Нахічеваня, на міському базарі торгівлю квітами контролюють. Можна було вас їм віддати, вони б за вас гарний викуп отримали б. Або іще були варіанти. Ви навіть не уявляєте, як багато варіантів у нас було стосовно вас, письменнику Ецірване. Вас могли відвезти і прикопати десь у східніших областях – на Житомирщині, наприклад, або на Київщині. Причому, прикопати так, щоб вас швидко знайшли. Рука б, наприклад, над землею стирчала. Або голова. Як у «Білому сонці пустелі», пам'ятаєте?..» – Товариш Манасенко знову всміхнувся, та цього разу штучно, самим лиш ротом. – «Але ми маємо на вас інші види, даруйте мені цю кальку з мови братнього російського народу.»
«І які вони, ці ваші види?» – Шлойма прокручував у голові варіанти імовірних відповідей на щойно задане питання: завезти в західне Рівне бомбу, пачку листівок, комуністичну літературу, пачку доларів для західнорівенських соціал-демократів... Хоча, ні, остання версія цілком невірогідна – швидше б самі західнорівенські соціал-демократи передали пачку доларів сюди, у східний сектор. Тоді – чого ж вони можуть хотіти?


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Олександр Ірванець рівне / ровно iconЗа матеріалами семінару Рівне – 2013
Система роботи позашкільного навчального закладу з обдарованими дітьми (за матеріалами семінару) / упоряд. Н. Ю. Давидюк, А. І. Намчук;...
Олександр Ірванець рівне / ровно iconОлександр стахов-шульдиженко
Олександр Шульдиженко, псевдонім А. Стахов (у Британії підписувався як Alexander Stachow, в Україні – Олександр Шульдиженко). Британсько-український...
Олександр Ірванець рівне / ровно iconОлександр Олесь (Олександр Кандиба) 1878-1944 Біографія
Олександр Олесь український, поет, драматург, перекладач, представник символізму. Його син Олег Ольжич, український поет, археолог...
Олександр Ірванець рівне / ровно icon135 років від дня народження Олександра Олеся Олександр Іванович Кандиба
Олександр Іванович Кандиба (4 грудня 1878 – 22 липня 1944) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої...
Олександр Ірванець рівне / ровно iconОлександр Довженко (1894 1956)
Олександр Петрович Довженко відомий український письменник, кіносценарист І ре-жисер світового масштабу
Олександр Ірванець рівне / ровно iconТворчість олександра олеся у дитячому читанні
Народився Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) 12. 1878 у м. Білопіллі (Крига) на Сумщині (за іншими свідченнями у с. Верхосулля)....
Олександр Ірванець рівне / ровно iconОлександр Вільчинський
Олександр Вільчинський (нар. 1963 р.) — відомий український прозаїк, есеїст. Живе І працює в Тернополі. У видавництві «Фоліо» вийшли...
Олександр Ірванець рівне / ровно iconРівне „Перспектива” 2007

Олександр Ірванець рівне / ровно iconРівненська державна обласна бібліотека пам’ять століть: Магдебурзькому праву Дубна 500 років Науково-допоміжний покажчик Рівне 2008
Пам'ять століть: Магдебурзькому праву Дубна 500 років: Науково-допоміжний покажчик / Уклад.: П.І. Демчук; Н. М. Кожан; Наук ред.:...
Олександр Ірванець рівне / ровно iconОлександр Петрович Довженко 29 серпня
Олександр Петрович Довженко (29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В'юнище, тепер у межах смт. Сосниця Чернігівської обл. – 25 листопада...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка