Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації



Сторінка12/27
Дата конвертації19.04.2017
Розмір6.63 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27

НА ЧУЖИХ КРИЛАХ


1

На південь од нас, на Керченському півострові, з півночі – під Лозовою, Барвінковим, Павлоградом – цієї зими йшли тяжкі бої з фашистськими військами. Наша армія відтіснила ворога, визволивши багато сіл, міст, вузлових станцій. Чим ближче до літа, тим напруженішою ставала тиша на нашому фронті, тим виразніше вимальовувався розмах нової битви.

Наземні війська, захопивши трофеї, використовували німецькі автомати, гармати, гвинтівки. Били ворогів тією зброєю, з якою вони прийшли на нашу землю.

Ми, льотчики, до цього часу бачили на аеродромах тільки уламки ворожих літаків. Отож мене тягло скоріше перебратися зі свого аеродрому в Новочеркаськ.

Між Дар'ївкою і Новочеркаськом – селища, терикони, шахти, шляхи і степ. Степ, зігрітий весняним сонцем, пробуджувався після зими.

Руда лисиця, почувши гуркіт літака, просто під нами розпласталася в бігу. Іскрін, який сидів позаду в кабіні, першим побачив її. В його душі пробудився мисливський азарт. Він мало не випав з кабіни. Я теж запалився бажанням налякати звіра. Знизився так, що ледве не чіплявся колесами за тогорічну стерню.

Над Новочеркаськом ще на висоті я побачив серед наших літаків, які стояли на аеродромі, три несхожих на них. Це були «мессершмітти».

Не знаю, у кого виникла ідея потренувати льотчиків на «мессершміттах» і спробувати використати цей літак з метою розвідки та вільного полювання в тилах ворога. Про це мені сказав командир спеціальної групи генерал Науменко, який чекав на мене в Новочеркаську. Він звелів негайно ознайомитись з «мессершміттом».

Технік, який брав участь у ремонті двох німецьких винищувачів, знав чужу машину до найменшого гвинтика. Він пояснив мені систему керування. Я промацав усі кнопки на дошці приладів, посидів, призвичаївся до кабіни і вирушив до генерала за дозволом піднятися в повітря.

– Лети! – сказав він просто, сам з нетерпінням чекаючи того, як приручений «мессершмітт» закружляє над нашим аеродромом.

Я запустив мотор, вирулив, злетів. Зробив кілька кругів. «Мессершмітт» летів легко. Нема нічого незвичного в його поведінці. А коли подивишся на крила, побачиш намальовані без особливого старання малопримітні зірки, відразу озирнешся навколо: а раптом налетять наші винищувачі. І думаєш: в якій таємниці народжувались у двох різних країнах два різні літаки: «Мессершмітт-109» і Як-1 (я вже літав на ньому, наш полк одержав кілька таких машин), але скільки спільного в їх льотно-бойових якостях. Видно, дуже близько течуть потоки наукової думки.

Приземлився. Командира групи стурбувала моя швидка поява.

– Чому так мало літав? Що трапилось?

– Нічого не трапилось. Тепер треба йти на висоту, – відповів я.

Другого дня я полетів у зону, випробував «мессершмітта» у вищому пілотажі. Льотчику треба небагато часу, щоб зрозуміти машину, якщо вона легко робить «гірку», набирає швидкість у пікіруванні, якщо цю машину пілот сам доганяв на віражі, якщо він бачив, які дірки в крилах залишають снаряди її гармати. Я тепер тільки порівнював «мессершмітта» з нашим Як-1.

Після півгодинного перекидання в повітрі я зовсім забув про те, що в моїх руках чужий літак. І коли помітив на відстані нашого бомбардувальника СБ, який, напевне, повертався в Новочеркаськ, без ніяких особливих думок рушив до нього.

Льотчик побачив мене раптово, з близької відстані. Він сахнувся од мене. Погойдуванням я показував, що свій, але бомбардувальник так кинувся геть, що мене вже турбувала його доля.

Негайно повернувся додому. На підході до аеродрому наскочив на беззбройного небесного тихохода У-2. Льотчик, побачивши «мессершмітта», теж не звернув увагу на зірки на крилах. Перевалив машину на крило і тут же, за аеродромом, сів на ярині, а екіпаж, не вимкнувши мотора, кинувся в лісосмугу.

На КП, куди я прибув для рапорту, мене чекали непри­ємності. Спершу льотчик У-2 вилаяв мене.

Потім подзвонили з Міллерова:

– Хто біля телефону?

– Черговий, – відповів я, випадково взявши трубку.

– Що там у вас за чортівня? – гримів голос. – Чому ганяються ваші прокляті «мессершмітти» за нашими літаками?

Я оторопів. Що йому казати? Я ні за ким не ганявся.

Але хто підтвердить, коли екіпаж бомбардувальника саме так розцінив цю подію?

Голос у трубці вимагав покарати винного за те, що СБ сів у плавнях.

Я передав трубку командиру спецгрупи.

Кілька днів літали ми на «мессершміттах» тільки над нашим аеродромом. Потім Науменко послав одного з нас, капітана, «промацати передній край», що означало на своїй шкурі перевірити, як там поставляться до появи чужака з нашими пізнавальними знаками.

Жовтий кок і консолі літака, звичайно, не перефарбували – навмисне чи просто не додумались.

На такому обрусілому «мессершмітті» ми провели капітана до старту. Відпускаючи гальма шасі, він весело усміхнувся до нас молодим, уже засмаглим обличчям.

Блякла зірка на кілі чужого літака промайнула перед нами...

Через якийсь час у полк подзвонили із штабу дивізії, яка займала оборону на нашій ділянці фронту. Просили негайно прибути до них з приводу приземлення в розташуванні дивізії підозрілого «мессершмітта».

Ми вирушили на виклик разом з генералом Науменком. По дорозі висували різні здогадки, але всі вони розвіялись в одну мить, коли на КП комдива побачили нашого льотчика-капітана. Він сидів у куточку, сірий і нещасний, з майже спотвореним синяками обличчям. Капітан кинувся нам на­зустріч, як кидається засуджений на страту до своїх рятівників.

Всі без особливих пояснень зрозуміли, що льотчик, якого піхотинці доставили сюди під охороною, наш товариш.

У машині капітан так само притиснувся в темний куток нашої «емки» і не без гіркоти в голосі розповідав, що з ним сталося. Мотор відмовив, і капітану довелось приземлитися біля переднього краю нашої оборони. Бійці, побачивши «ворожий» літак, почали стріляти. А коли він приземлився, негайно оточили його. Коли ж льотчик, мирно вилазячи з кабіни, заговорив до них російською мовою, тут йому й дісталося. «А, зрадник!» – вигукнув перший боєць. І вже ніякі запевнення не могли стримати гніву. Адже перед піхотинцем стояв справжній «мессершмітт», з-під зірок якого проглядали ненависні чорно-білі фашистські хрести.

– Коли б не комісар батальйону, що прибув сюди, мене розстріляли б, як зрадника. Та з мене досить і стусанів. І за що?

– За експеримент, – відповів я, сміючись.

– Я згоден поділити ці стусани між усіма. І більше на «мессері» не полечу.

– Як так? – насторожився генерал.

– Сьогодні ж повернуся до свого полку – і все!

На аеродромі я побачив Віктора Петровича. Він ходив біля одного з двох німецьких винищувачів, які стояли тут, і оглядав його з усіх боків.

Потиснувши мені руку, запитав:

– Ну, то яку науку ти взяв од нього? – кивнув він у бік «мессершмітта».

Поспіхом розповів про свої спостереження.

– Добре, – схвалив Віктор Петрович. – А воювати ти не розучишся в такій «академії»? Наш полк перебазовується в район Ізюму.

Ми ще походили навколо «мессера». Віктор Петрович, вислухавши мої пояснення, дещо навіть записав. Потім сказав, що в цій майстерні будуть ремонтувати наші машини. Але я зрозумів і те, чого не сказав Іванов. Наш полк, який уже носив ім'я гвардійського, чекають великі випробування. Прорив німецькими дивізіями лінії фронту біля Харкова розростався в нову катастрофу відступів, і туди перебазувався наш полк. Командир хотів, щоб я був разом з усіма. Мій досвід, мої руки бійця, як і кожного нашого ветерана, потрібні були полку. Дуже потрібні.

Через кілька днів я звільнився од суто спеціальних занять. Прихопивши свій чемоданчик та реглан, теплого травневого дня уже летів на армійському У-2, який випадково виявився на Новочеркаському аеродромі. Льотчик погодився підвезти мене до рідного полку.

Весняний степ зеленів. Він радував очі, манив до себе. Але скоро нашу увагу привернули якісь чорні хмари, що вставали спереду і зліва од нашого маршруту.

Спершу мені здалося, що там громадяться грозові хмари. Виходить, за зиму я вже забув, що таке ж саме бачив минулого літа. Там, на горизонті, знову вставали пожежі, стовпи диму і пилюки.

Так, це були страшні хмари, які вставали над полем, – хмари нових битв. Здавалось, вони поглинуть наш маленький літак. Але їхній вигляд, їхня погроза, жорстокість, труднощі майбутніх боїв не лякали мене. В душі, в почуттях, у всій моїй істоті вже утвердились зріла ненависть до ворога, впевненість у своїх силах.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27

Схожі:

Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconДовідка Героя Радянського Союзу Ольшанського Костянтина Федоровича
К. Ф. Ольшанський – Герой Радянського Союзу, в роки Великої Вітчизняної війни був командиром роти автоматників 384-го окремого батальйону...
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації icon1920 – 2007 Герой Радянського Союзу, радянський офіцер

Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconГеоргій Тимофійович Береговий
Льотчик-космонавт срср, генерал-лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconРозпад радянського союзу

Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconЗаходи щодо відзначення в 2010 році 90-річчя з дня народження тричі Героя Радянського Союзу Кожедуба І. М. На виконання постанови Верховної Ради України від 19. 01. 2010 р
На виконання постанови Верховної Ради України від 19. 01. 2010 р, №1810-уі про відзначення 90-річчя з дня народження тричі Героя...
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconКалендар знаменних І пам'ятних дат донецької області. 2012 рік (Витяг)
Василя Михайловича Лозовського (1917–1981), Героя Радянського Союзу. До війни працював на скляному заводі у Костянтинівці
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації icon1. Верховна Рада урср ухвалила Закон Про економічну самостійність Української рср з метою
Тести з історії України з теми Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconІнтерв’ю про Володимира Бочковського, Героя Радянського Союзу
Мати, Клавдія Іванівна, займалася домашнім господарством. У володимира Олександровича був ще молодший брат Анатолій, який у роки...
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconОрієнтовний план заходів для відзначення Дня авіації та космонавтики
Дню авіації та космонавтики «Вперед у майбутнє: відкриваємо таємниці космосу» (1-11кл.), «12 квітня – Всесвітній День Космонавтики...
Олександр покришкінтричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації iconВідділ освіти Краснокутської районної державної адміністрації
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка