Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія



Скачати 153,02 Kb.
Дата конвертації03.05.2018
Розмір153,02 Kb.

Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія

Серед поетів, які відіграли значну роль у піднесенні бойового духу захисників Батьківщини під час Великої Вітчизняної війни, особливе місце належить Олександру Трифоновичу Твардовському. Позицію особистої відповідальності «за все на світі» виявляв Твардовський і в повоєнний період, коли він був головним редактором журналу «Новый мир» (у 1950-1954 і 1958-1970 рр.) і перетворив його на осередок, навколо якого гуртувалася прогресивна творча інтелігенція, що боролася за демократизацію й оновлення життя суспільства. Жоден інший журнал у тодішньому Радянському Союзі не висвітлив так багато правди про жорстокість сталінської доби, як «Новый мир» за редакцією Твардовського.

Твардовський Олександр Трифонович народився в червні 1910 року на Смоленщині в родині сільського коваля. Його батько був єдиним сином безземельного солдата і впродовж багатьох років працював ковалем, зумівши зрештою зібрати кошти на придбання землі. У 1922 році Олександр закінчив чотири класи, навчатися ж далі не зміг через матеріальні труднощі. Поетичний дебют Твардовського відбувся в 1925 році: в газеті «Смоленське село» надрукували його вірш «Нова хата». У1929 році Твардовський від'їжджає до Москви в пошуках постійної літературної роботи, а в 1930 р. повертається до Смоленська, де вступає до Педагогічного інституту й живе до 1936 р.

На цей період припали тяжкі випробування для його родини: батьків та братів розкуркулили та відправили у заслання до Північного Уралу. До 1953 року перебував у сталінських таборах рідний брат письменника.

Продовжив навчання Твардовський у Московській вищій школі філології, літератури та історії. Ще за роки навчання він почав літературну та журналістську діяльність.

Твардовський «відлік своїх писань» починає з поеми «Країна Муравія» (1936 р.), яка принесла йому популярність і визнання: автор за неї отримав Державну премію. У передвоєнні роки публікуються кілька поетичних збірок О. Твардовського: «Дорога», «Сільська хроніка», «Загор'є».

У 1939 році Твардовський був мобілізований до служби в армії, де він виконував обов'язки кореспондента військової газети, висвітлював бойові дії під час війни СРСР із Фінляндією. У фронтовій пресі Олександр Твардовський працював і впродовж Великої Вітчизняної війни.

Легендарна «Книга про бійця» — поема «Василь Тьоркін» — друкувалася у фронтових газетах окремими розділами і таким чином доходила до численних читачів. Ця книга, як зазначав сам автор, — поема «без початку і без кінця»; писалася вона з таким розрахунком, щоб кожний розділ міг сприйматися як окремий завершений твір, оскільки в умовах війни регулярно отримувати нові розділи поеми було складно. Василь Тьоркін зображений не тільки як героїчний боєць, а і як типовий представник народу, що втілює у своєму характері його найкращі риси: доброзичливість, працьовитість, мужність, твердість духу. У 1943 році Твардовський хотів закінчити свою поему, написати спеціальний розділ, в якому мав намір розпрощатися зі своїми героями і читачами, але з усіх фронтів на його ім'я йшли листи зі словами вдячності і проханням далі писати вірші про Василя Тьоркіна, і поет не зважився перервати роботу над поемою. Цей твір, як пізніше згадував автор, був «його лірикою, його публіцистикою, піснею і повчанням, анекдотом і приказкою, щирою розмовою і принагідною реплікою».

На знак особливої прихильності до героя, що уособлює мужність, простоту, любов до батьківщини та людей, на добровільні пожертви громадян мі СРСР у Смоленську було встановлено пам'ятник «Безсмертному рядовому - Василеві Тьоркіну». Це виконання заповіту російського поета про збереження вічної пам'яті про героїв, які зробили свій внесок в перемогу над нацизмом і забезпечили для нас мир і незалежність. Поетична спадщина Твардовського про війну також є пам'ятником тим, хто воював за батьківщину.

Протягом 1950—1954 років працював головним редактором часопису «Новый мир», але через нападки з боку уряду на ліберальну стратегію журналу був змушений залишити цю посаду.

У 1953—1960 роках писав поеми «За даллю — даль», «Тьоркін на тому світі».

У 1958 році О. Твардовський знову став головним редактором «Нового мира». Як і раніше, часопис став центром вільної думки, навколо якого згуртувалися талановиті автори. Зокрема опублікував повість Олександра Солженіцина «Один день Івана Денисовича», вірш Л. Кисельова, спрямований проти загарбницької політики російських царів в Україні («Цари»), друкував І. Дзюбу, коли той був у Києві заборонений.

О. Твардовський відомий також як перекладач творів Т. Шевченка, І. Франка, українських народних дум.

За відхилення від партійної лінії і самвидавну поему, опубліковану на Заході, «По праву пам'яті» (1969), в якій розповів про долю батька та багатьох жертв сталінських репресій періоду колективізації (твір був заборонений цензурою і побачив світ лише 1987 р.), Твардовський потрапив у неласку і на початку 1970 був усунений з посади головного редактора журналу «Новый мир». Це спричинило глибоку духовну кризу поета.

Помер О. Т. Твардовський 18 грудня 1971 року, похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Особливості творчої манери поета

Для поетичного світу О. Твардовського характерним є створення епічних картин народного життя у переломні періоди історії, почуття особистої відповідальності за все, що відбувається в житті, пафос праці й мужності, тісний зв’язок з фольклорними традиціями, поєднання ліризму та іронії, насиченість творів народним гумором, афористичність висловлювань. Особливу увагу поет приділяє темі війни, намагаючись переповісти її трагічну правду.



«Я поліг біля Ржева» («Я убит подо Ржевом»).

Вірш був написаний під впливом двох важких вражень, що мимоволі породили в поетовій свідомості образ безіменного солдата, який поліг у бою під містом Ржевом. У 1942 році поет їздив під Ржев: «Враження від цієї поїздки були одними з найважчих за всю війну і гіркими до фізичного болю в серці. Бої велися важкі, втрати були дуже великими...» Битва під Ржевом була невдалою, що мало катастрофічні наслідки для дивізії, у якій побував поет. Паралельно з цим враженням зринуло й інше, московське. Після повернення до Москви якось у трамваї Твардовський став випадковим свідком грубого вчинку молодого лейтенанта, який у нервовому запалі дорікнув інвалідові, що той не на передовій. Олександр Твардовський зробив лейтенанту зауваження, і той, отямившись, вибачився і розповів, що він з-під Ржева, приїхав лише на день, щоб поховати померлу дружину, завтра повертається на фронт і більше ніколи не приїде до Москви. Знаючи, який стан справ під Ржевом, поет мимоволі сприйняв останні слова лейтенанта в іншому, трагічному розумінні.



Тема вірша — заповідь вбитого солдата під Ржевом.

Ліричним героєм вірша є безіменний, невідомий солдат, який загинув під Ржевом у 1941 році. Він загинув, але його хвилює доля живих, Батьківщини. Невідомий солдат звертається до живих, заповідає їм перемогти. Він нікого не звинувачує у своїй смерті.

Особливість твору - це монолог убитого солдата, звернений до живих. Тому розповідь ведеться від першої особи (я)

Головна думка вірша - воїн загинув, але врятував Батьківщину.

Художні засоби. Епітети: «в безіменнім болоті», «блиски сліпучі», «щебет пташиний», «грозяний час».

Метафори: «пітьма наступила», «машини рвуть повітря в путі», «смерть мене обділила».

Порівняння: «фронт горів з виднокраю, мов на тілі рубці», «ви повинні там, браття, всі стоять, як стіна».

Розмовна лексика: «може», «можливо», «кат».

«Я поліг біля Ржева»

Я поліг біля Ржева

В безіменнім болоті,

В п'ятій роті Сталева

Вбила бомба в польоті.

Били блиски сліпучі

По передньому краю,

Як в безодню із кручі

Впав — і згадки немає.

І на білому світі

Наступила пітьма,

Ні петлички-налички

З гімнастьорки нема.

Я — де корені силу

Смокчуть в чорних гіллях,

Я — де з хмаркою пилу

Спіє жито в полях.

Я — де щебет пташиний

В вечори золоті,

Я — де ваші машини

Рвуть повітря в путі;

Де травинку в травинку

Річка трави пряде,

Там, куди на поминки

Навіть мати не йде.

Полічіте, солдати,

Скільки ночей назад

Раптом вийшов на дати

У бою Сталінград.

Фронт горів з виднокраю,

Мов на тілі рубці,

Я поліг і не знаю:

Чи у Ржеві бійці?

А чи маєм удачі

На середнім Дону?

Дні останні гарячі, —

Все було на кону.

І невже то із танками

Ворог вийшов за Дін,

І хоча б то останками

Аж до Волги йде він?

Ні, неправда. До краю

Він знеміг від атак.

А інакше — не знаю,

Навіть мертвому — як?

І у мертвих, щоб знали,

Є відрада одна:

За Вітчизну ми впали,

Та не впала вона.

В нас потьмарились очі,

Пломінь серця погас,

На повірці щоночі

Викликають не нас.

Орденів не чіпляти,

Що дала нам війна,

Вам — життя все багате,

Нам — відрада одна:

Що пройшли всі маршрути

За Вітчизну свою,

Хай наш голос не чути, —

Він із вами в бою.



Ви повинні там, браття,

Всі стоять, як стіна,

Бо вже мертвих прокляття -

То покара страшна.

Це нескорене слово

Нам навіки дано,

І за нами воно

Ходить вічно, грозово.

В мене мертве чоло

Не прикрила могила,

Всім, що потім було,

Смерть мене обділила.

Всім, що, може, давно

Вам у звичці ясніє,

Хай же буде воно

Жити в нашій надії.

Браття, може, там ви

І не Дон загубили

І в тилу у Москви

Віддали свої сили.

Там, де волзькі вали,

Ви копали окопи

І з боями дійшли

До кордону Європи.

Нам лиш знати б, узнать,

Що була у тривозі

Та останняя п'ядь

На воєнній дорозі.

П'ядь, що кожен їй рад,

І якщо її збавить,

То, ступивши назад,

Ногу нікуди ставить.

П'ядь у грозяний час,

За якою вставала

За плечима у нас

Вічна кузня Урала.

Може, селами тими

Відступа людожер.

Може, ви, побратими,

Вже в Смоленську тепер?

Може, в дні сніговиці

Гинуть німці-вовки,

Може, вже до границі

Наші вийшли полки?

Може... Тільки ж ви знаєте

Заповіт наших прав!

Хоч Берлін, — пам'ятаєте,

—До Москви підступав.

Браття, вами поборені

Ті ворожі вали,

Якби мертві, нескорені,

Хоч би плакать могли!

Щоб з гармат із «катюшиних»

Залпи в грізну блакить

Нас, німих і заглушених,

Воскрешали на мить.

0 брати наші звірені,

Лиш тоді б на війні

Ваше щастя незміряне

Ви пізнали б вповні.



В тому щасті незмінена

Й наша часточка є,

В ньому, смертю зупинена,

Віра й зненависть б'є.

Наше все! Не лукавими

Ми пройшли в боротьбі,

Все дали й не сховали ми

А нічого собі.

Все на вас перечислено

На віки, не на час,

І не в докір для вас,

Що в цім слові замислено.

Браття, в лютій війні

Ми різниці не знали:

І живі, і що впали, —

Всі були нарівні.

І ніхто перед нами

Із живих не в боргу,

Хто наш стяг між рядами

Підхопив на снігу.

Щоб за владу щасливу,

За Радвладу свою,

Кроком далі, можливо,

Впасти в лютім бою.

Я поліг біля Ржева,

Кат грозить ще Москві.

Де ви, воїни, де ви,

Побратими живі?

У містах вогнезорих,

У сім'ї, у селі?

В гарнізонах суворих

Не на нашій землі?

Земле, рідна без краю,

Жив би — знав і чужу...

Я вам жити бажаю, —

Що я більше скажу?

Завіщаю вам нині

Всім у щасті прожить

І своїй Батьківщині

З честю вірно служить.

Горювати — гордливо,

Не хилить голови,

Святкувать — не чванливо,

Як повернетесь ви.

Берегти її свято,

Перемогу свою,

В пам'ять воїна-брата,

Що поліг у бою.

Переклад Андрія Малишка


«Я убит подо Ржевом»

Я убит подо Ржевом,

В безымянном болоте,

В пятой роте,

На левом,

При жестоком налете.

Я не слышал разрыва,

Я не видел той вспышки,—

Точно в пропасть с обрыва—

И ни дна, ни покрышки.

И во всем этом мире,

До конца его дней,

Ни петлички, ни лычки

С гимнастерки моей.

Я — где корни слепые

Ищут корма во тьме;

Я — где с облачком пыли

Ходит рожь на холме;

Я— где крик петушиный

На заре по росе;

Я — где ваши машины

Воздух рвут на шоссе;

Где травинку к травинке

Речка травы прядет...

Там, куда на поминки

Даже мать не придет.

Подсчитайте, живые,

Сколько сроку назад

Был на фронте впервые

Назван вдруг Сталинград.

Фронт горел, не стихая,

Как на теле рубец.

Я убит, я не знаю,

Наш ли Ржев наконец?

Удержались ли наши

Там, на Среднем Дону?..

Этот месяц был страшен,

Было все на кону.

Неужели до осени

Был за ним уже Дон,

И хотя бы колесами

К Волге вырвался он?

Нет, неправда. Задачи

Той не выиграл враг!

Нет же, нет! А иначе

Даже мертвому— как?

И у мертвых, безгласных,

Есть отрада одна:

Мы за Родину пали,

Но она — спасена.

Наши очи померкли,

Пламень сердца погас,

На земле на поверке

Выкликают не нас.

Нам свои боевые

Не носить ордена.

Вам — все это, живые,

Нам — отрада одна:

Что недаром боролись

Мы за Родину-мать.

Пусть не слышен наш голос, —

Вы должны его знать.

Вы должны были, братья,

Устоять, как стена,

Ибо мертвых проклятье —

Эта кара страшна.

Это грозное право

Нам навеки дано,—

И за нами оно —



Это горькое право.

Летом, в сорок втором,

Я зарыт без могилы.

Всем, что было потом,

Смерть меня обделила.

Всем, что, может, давно

Вам привычно и ясно;

Но да будет оно

С нашей верой согласно.

Братья, может быть, вы

И не Дон потеряли,

И в тылу у Москвы

За нее умирали.

И в заволжской степи

Спешно рыли окопы.

И с боями дошли

До предела Европы.

Нам достаточно знать,

Что была, несомненно,

Та последняя пядь

На дороге военной.

Та последняя пядь,

Что уж если оставить,

То шагнувшую вспять

Ногу некуда ставить.

Та черта глубины,

За которой вставало

Из-за нашей спины

Пламя кузниц Урала.

И врага обратили

Вы на запад, назад.

Может быть, побратимы,

И Смоленск уже взят?

И врага вы громите

На ином рубеже,

Может быть, вы к границе

Подступили уже!

Может быть... Да исполнится

Слово клятвы святой!—

Ведь Берлин, если помните,

Назван был под Москвой.

Братья, ныне поправшие

Крепость вражьей земли,

Если б мертвые, павшие,

Хоть бы плакать могли!

Если б залпы победные

Нас, немых и глухих,

Нас, что вечности преданы,

Воскрешали на миг,

О, товарищи верные,

Лишь тогда б на войне

Ваше счастье безмерное

Вы постигли вполне.

В нем, том счастье, бесспорная

Наша кровная часть,

Наша, смертью оборванная,

Вера, ненависть, страсть.

Наше все! Не слукавили

Мы в суровой борьбе,

Все отдав, не оставили

Ничего при себе.

Все на вас перечислено

Навсегда, не на срок.

И живым не в упрек

Этот голос наш мыслимый.

Братья, в этой войне

Мы различья не знали:

Те, что живы, что пали,—



Были мы наравне.

И никто перед нами

Из живых не в долгу.

Кто из рук наших знамя

Подхватил на бегу,

Чтоб за дело святое,

За Советскую власть

Так же, может быть, точно

Шагом дальше упасть.

Я убит подо Ржевом,

Тот — еще под Москвой.

Где-то, воины, где вы,

Кто остался живой?

В городах миллионных,

В селах, дома в семье?

В боевых гарнизонах

Не на нашей земле?

Ах, своя ли, чужая,

Вся в цветах иль в снегу...

Я вам жить завещаю,—

Что я больше могу?

Завещаю в той жизни

Вам счастливыми быть

И родимой Отчизне

С честью дальше служить.

Горевать— горделиво,

Не клонясь головой,

Ликовать — не хвастливо

В час победы самой.

И беречь ее свято,

Братья, счастье свое —

В память воина-брата,

Что погиб за нее.

1945-1946




«На карб не ставте дотепер мені...»

Роздуми про минулу війну не залишали Твардовського до кінця життя. Тривога за долю людства особливо відчутна в його віршах 60-х років. Провідною у них є тема пам'яті: вона жорстока і свята, сумна і безсмертна, а головною стає думка поета про особисту відповідальність за кожного полеглого солдата. Трагічного звучання набуває мотив провини перед загиблими, який знайшов своєрідне вирішення у вірші «На карб не ставте дотепер мені...» («Я знаю, никакой моей вины...»). Ця лірична мініатюра, що складається із шести рядків, ґрунтується на зіставленні «я» і «вони», і на такому займенниковому тлі основними центрами вірша стають слова «провина» і «війна». Обов'язок живих перед загиблими — збереження й увіковічення пам'яті про них, забезпечення гідного цієї пам'яті життя — до таких висновків підводить поет своїх читачів.

Олександр Твардовський пояснював: «Вірші ці продиктовані думкою і почуттям, які впродовж усієї війни і в післявоєнні роки найбільше хвилювали душу. Одвічний обов'язок живих перед мертвими за спільну справу, неможливість забуття, постійне відчуття ніби себе в них, а їх у собі — так приблизно можна визначити цю думку і це почуття».


Я знаю, никакой моей вины

В том, что другие не пришли с войны,

В то, что они - кто старше, кто моложе -

Остались там, и не о том же речь,

Что я их мог, но не сумел сберечь, -

Речь не о том, но все же, все же, все же...



На карб не ставте дотепер мені,

Що інші полягли на тій війні,

Хто старший, хто молодший — вік без меж,-

Не вернуться, чи варто річ вести,

Що міг, та не зумів їх зберегти,

Не в тому річ, але ж, але ж, але ж...



Тема - війна, що минула, вірш-сповідь людини, яка відчуває внутрішню провину перед тими, хто поліг на війні; роздум автора про свій борг перед полеглими на війні

Ліричний герой — солдат, який прийшов живим із тієї страшної війни.

Форма поезії - монолог живого солдата

Стилістична своєрідність твору - у цих шести рядках на перший погляд все просто: немає тропів, невигадлива рима, немає книжних слів. Вірш написаний живою розмовною мовою, насиченою фразеологізмами

Своєрідність вірша «На карб не ставте дотепер мені…»

• Вірш передає думки і почуття тих, хто залишився жити.

• Увесь твір — одне речення.

• У вірші два змістових центри — «я» та «інші».

• У тричі повтореному «але ж» приховані біль і туга за полеглими.

• Вірш закінчується трьома крапками. Думка не за­кінчена.





Каталог: ld
ld -> Ахматова Анна Андріївна Ахматова Анна Андрі́ївна (Горенко) — російська поетеса, родом з України, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна»
ld -> Творчість
ld -> Освіта. Виховання. Навчання бабенко, Тамара Василівна
ld -> 49 науково-дослідних робіт із 52, які виконувалися за договорами із замовниками у 2013 році, були складовими частинами державних і галузевих програм (планів)
ld -> Альбер Камю. Життєвий І творчий шлях. Філософські й естетичні погляди. Камю І екзистенціалізм. Провідні мотиви творчості
ld -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
ld -> Проект змін до програми Робоча група
ld -> Художня спадщина: студії
ld -> В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]
ld -> Державна науково-педагогічна бібліотека україни


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconОлександр Олесь (Олександр Кандиба) 1878-1944 Біографія
Олександр Олесь український, поет, драматург, перекладач, представник символізму. Його син Олег Ольжич, український поет, археолог...
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconГабрієль Боньор Шанель Біографія
Артура Капеля (Arthur Capel). Після справ із щедрими та багатими чоловіками вона була в змозі відкрити магазин у Парижі в 1910, продаючи...
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconУ 1971 році Володимир Шинкарук закінчив Червоненську середню школу

Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconОлександр стахов-шульдиженко
Олександр Шульдиженко, псевдонім А. Стахов (у Британії підписувався як Alexander Stachow, в Україні – Олександр Шульдиженко). Британсько-український...
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія icon135 років від дня народження Олександра Олеся Олександр Іванович Кандиба
Олександр Іванович Кандиба (4 грудня 1878 – 22 липня 1944) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої...
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconПрезентація “Мій улюблений режисер”
Андрій Володимирович Яковлєв Народився 2 квітня 1971 року в м. Луганськ. Режисер І сценарист
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconДоктор філологічних наук, Луганський національний
Певний час був студентом філологічного факультету Луганського педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка. Його трудова біографія...
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconБіографія Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба
Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (*4 грудня 1878, Крига, Сумщина — †22 липня1944, Прага, Чехія) — український письменник, поет, драматург,...
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconОлександр Довженко (1894 1956)
Олександр Петрович Довженко відомий український письменник, кіносценарист І ре-жисер світового масштабу
Олександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія iconТворчість олександра олеся у дитячому читанні
Народився Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) 12. 1878 у м. Білопіллі (Крига) на Сумщині (за іншими свідченнями у с. Верхосулля)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка