Олексій Коломієць



Сторінка1/4
Дата конвертації21.03.2018
Розмір0.65 Mb.
  1   2   3   4

Олексій Коломієць

ДИКИЙ АНГЕЛ


Повiсть про сiм'ю

на двi дiї

 

ДIЙОВI ОСОБИ



Ангел Платон Микитович.

Уляна - його дружина.

Петро \ Федiр - їхнi сини.

Павлик / Таня - їхня дочка.

Лiда Петрова дружина.

Клава - дiльничний лiкар.

Маляр - Клавин чоловiк.

Крячко - пенсiонер.

Клоков - кореспондент.

Бiля - художник.

Оля - Павликова дружина.

 

ДIЯ ПЕРША



КАРТИНА ПЕРША

 

Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою - домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь - ослiнчик.



Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.

 

Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити.



Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.

У л я н а. Не пащекуй, Таню!

Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного.

У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила, а не їхала на курорт.

Л i д а. Море...

Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.

У л я н а. Ти його бачила з висоти?

Т а н я. Побачу.

У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.

Л i д а. А батько?

У л я н а. Вона така, що й батька умовить.

Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?

Л i д а. Сiм днiв.

У л я н а. А грошi повернули?

Л i д а. Нi.

У л я н а. То вже б добула.

Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.

У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався.

Ф е д i р. Запанiв Петро.

Ул я н а. Хiба можна так на брата?

Ф е д i р. Можна.

Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви.

Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.

У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.

 

Таня виходить.



 

Л i д а. У вас уже i город свiй? .

У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв...

Л i д а. То навiщо було брати?

У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо.

Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.

У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне...

 

Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.



 

Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?

Л i д а. Далеко збираєтесь?

У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.

Т а н я, Я не поїду.

Ф е д i р. Чого не поїдеш?

Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю.

 

На ганок виходить Павлик.



 

П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?

Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, поїдемо завтра на базар?

П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).

У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили.

Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi базари.

Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину.

У л я н а. А грошi?

Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.

 

На ганку з'являється Павлик.



 

П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.

Ул я н а. Таню, приший.

Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!

П а в л и к. Де голка?

У л я я а. У рушнику.

 

Павлик iде в хату.



 

Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все дiстаєш?

Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.

Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.

Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.

Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про жiнчин одяг дбати.

Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?

 

Виходить на ганок Павлик.



 

П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?

У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.

 

Павлик виходить.



 

Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.

Л i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача.

Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.

У л я н а. Чому це про тебе так?

Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!

Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.

У л я н а. Треба ж батьковi сказати.

Т а н я. Мабуть, не прийде.

У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.

 

Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":



 

Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,

Был в самом деле очень знаменит.

Кто мимо дедушки пройдет.

Все деньги сразу отдает.

Иначе будет бит,

Иначе будет бит.

Где ж ты, времечко лихое,

Когда можно было жить разбоем, да, да!

 

У л я н а. Знову сатану включив.



Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавляється...

 

Пiсня уривається.



 

Л i д а. Послухався?

У л я н а. Вiн батька за петельки хапає... Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побоюється.

Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.

Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.

Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали... Як це вона починається? (Пробує наспiвати).

 

I сказала стиха мати:



- Не пустуйте, бо йде тато.

 

Таня пiдспiвує.



 

I сказала стиха мати:

- Їжте, дiти, бо йде тато! -

I сказала стиха мати:

- Спати, дiтки, бо йде тато!

 

Самi придумали чи десь почули?



Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiвається:

 

I сказала стиха мати:



- До роботи, бо йде тато.

 

Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не хотiв лагодити. Так тато йому всипав.



У л я н а. Усім потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували.

Т а н я. Любимчик.

 

Виходить Павлик.



 

П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.

Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.

П а в л и к. Ширший вузол.

Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?

У л я н а. Мовчи, батько почує - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть?

П а вл ик. Нi.

У л я н а. I то добре. Таню, клич батька - пора обiдати.

Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано.

Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось робить.

 

З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.



 

Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.

Т а н я. А який наступний кадр?

Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".

У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.

Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.

 

Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола.



 

Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.

Ф е д i р. Не обiд - бенкет.

Т а н я. А перед бенкетом - експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня.

П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?

Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.

Т а н я. День зарплати - майже свято.

П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).

Л i д а. Навiть той самий блокнот.

Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння.

Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi тридцять!

 

Батько бере грошi, рахує.



 

У л я н а. Соромно сину не вiрити.

П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно!

Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився.

П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..

Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.

П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!

У л я н а. Дай же Федi на витрати.

П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?

Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одної каси в iншу.

П л а т о н. Як у тебе, Таню?

Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.

П л а то н. А премiальнi?

Т а н я. Звiдки знаєте?

П л а т о н. Менше балакай.

Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню.

П л а т о н. У тебе їх досить.

Т а н я. Не моднi.

Пл а тон. На моду грошей немає.

У л я н а. Хай купить.

Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.

П л а т о н. Мабуть, що так.

Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.

П л а т он. Якi ще курси?

Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi мови.

П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний - переходь. Там i зарплата бiльша.

Т а н я. Обiцяють, а не переводять.

П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в другий.

Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!

П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш.

У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого - на завод.

Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?

П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на одних правах.

Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.

П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.

У л я н а. На Пiвнiч?

П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.

У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не даєш відпочити.

П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.

Л i д а. Може, вина?

П л а т о н. Хай стоїть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.

 

Федiр наливає в бокали пиво.



 

У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворiє.

П л а т о н. Може, в Артек його?

У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв.

Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.

У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!

П а в л й к. Нiкуди я не поїду.

П л а т о н. Це ж чому?

П а в л й к. Є причина.

П л а т о н. Говори.

П а в л й к. Я вам потiм скажу.

П л а т о н. Говори, тут усi свої - шпигунiв немаѕ.

 

Пауза.


 

П а вл й к. Я женюся!

 

Пауза.


 

У л я н а. Дурнi жарти.

П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся.

П а в л и к. Я без жартiв.

П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь її геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити?

П а в л и к. Якось проживу.

П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий!

У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i досить.

Ф е д i р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.

П а в л й к. Ми вже записалися.

 

Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє пиво.



 

Т а н я. Може, й весiлля згуляли?

П а в л й к. Згуляли!

У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому?

Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося!

У л я н а. Павлику!..

Ф е д i р. Вiн правду каже.

У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?

Т а н я (наспiвує).

 

I сказала стиха мати:



- Хоч женитись, спитай тата...

 

П а в л и к. Знав... не дозволите.



Ф е д i р. Своїм сказати треба було.

Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим рай I в куренi.

П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити?

П а в л и к. Думав.

П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?

У л я н а. Прогодуємо - не збiднiємо...

Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?

П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.

Т а н я. Хай зайде.

 

Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.



 

Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися - то вже дружина.

П а в л и к (ще вагається). Тату...

У л я н а. Клич.

 

Павлик глянув на батька - швидко вийшов.



 

Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.

Ф е д i р. Ну й Павлик...

Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...

Ул я н а. Вгамуйся, Таню!

Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.

Ф е д i р. Так не можна.

Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.

 

Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону, набрала номер.



 

Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло. Виключай! (Вiшає трубку).

 

Музика затихає.



 

Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.

Т а н я. Ще буде грiм.

 

Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.



 

Оля. Добрий день!

У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?

О л я. Оля.

У л я н а. Просимо до столу.

Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо.

 

Оля несмiливо сiла.



 

Пообiдаємо, розмова краще пiде.

О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.

У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?

О л я. Вiсiмнадцять.

У л я н а. Раненько замiж побiгла.

О л я. Павлик сказав, то й побiгла...

У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,

О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.

Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!

У л я н а. Учишся?

О л я. У медшколi, на другому курсi.

Т а н я. Чудово!

Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.

 

Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.



 

Т а н я. Оце суботонька!

Л і д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.

О л я. Павлик теж говорить...

Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi.

 

Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.



 

У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,

 

Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить Олi.



 

Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина.

Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?

У л я н а. Ти б менш торохтiла.

Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?

О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.

Ф е д i р. А батько?

О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.

У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?

О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.

 

Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.



 

Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я - Таня, сестра твого Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько!

Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.

У л я н а. Якби-то.

Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться?

Ф е д і р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.

У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке...

Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала?

У л я н а. Вони такi дорогi тепер.

О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.

Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть.

У л я н а. I чого ти до Федора причепилася?

Т а н я. Вiн знає.

Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила.

Т а н я. Все вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як каторжну.

У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай свої речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися.

О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн там, бiля ворiт.

Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати.

О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла).

Л i д а. Пощастило - на весiлля .потрапила.

У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро приїхав.

Л i д а. На весiлля приїде.

У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер думає про тебе?

Л i д а. У батькiв серце добре.

 

Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.



 

О л я. Це мої речi. А це - книжки й конспекти. Павлик сказав усе захопити.

Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.

Л i д а. А жити де будете?

О л я (глянула на Павлика). Павлик... ;

У л я н а. У нас, а де ж iще...

Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в моїй.

 

Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу.



 

П л а т о н. Ось твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з твоїх лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть!

У л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся, Платоне!

П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не радився з нами - виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу-хай iде!

У л я н а. Горенько! Куди ж їм iти?

 

Пауза. Тиша.



 

О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють.

Ф е д i р. Тату, хай поживуть...

Т а н я. У нас же мiсця - хоч танцюй.

П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу, обiдає).

 

Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика.



 

О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду.

П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо?

 

Оля i Павлик виходять.



 

У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiгає),

Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить).

Т а н я. Феодалiзм! (Вибiгає).

Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу.

П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до хати).

Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не маєте? Куди вони всi?.. (Виходить з двору).

 

З хати виходить Платон з курткою в руках.



 

П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю своєї дитини"... Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов своїх дiтей. Поки малi - за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе - годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду! "Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя - не батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.

 

Заходить Л iд а.



 

Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi своєю дружиною?

П л а т о н. Його дiло!

 

Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на ослiнчику, старанно зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Олексій Коломієць iconОлексій миколайович бекетов –академік архітектури олексій Миколайович Бекетов

Олексій Коломієць iconН. М. Степанова, Т. М. Москаленко, Л. А. Коломієць «Та все подолає в тяжкій боротьбі незламна моя Україна!»

Олексій Коломієць iconНавчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін

Олексій Коломієць icon28 березня 1845 р. – народився Олексій Олександрович Андрієвський

Олексій Коломієць iconПовідомлення теми І завдань уроку (Слайд №1)
Сьогодні ми познайомимось із життєвим І творчим шляхом дитячої письменниці Тамари Коломієць, попрацюємо над її книгами
Олексій Коломієць iconІмені володимира даля лук’янов олексій петрович

Олексій Коломієць iconРозумники І розумниці ( Літературна гра для учнів 6-8 класів)
Підготувала вчитель світової літератури, спеціаліст І категорії Мусіївського нвк міловського району Луганської області Коломієць...
Олексій Коломієць iconШануємо бабусю. Володимир Коломієць «Сиве сонечко» Мета
Володимира Коломійця; навчати розуміти поетичну мову, уявляти описані картини; розвивати спостережливість, творчу уяву, здатність...
Олексій Коломієць iconМаксим Горький (Пєшков Олексій Максимович) (1868 -1936) “Буревісник революції”
Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватовича Пєшкова (1839 1871)
Олексій Коломієць iconХід уроку I. Організаційний момент
Мета: ознайомити учнів із творчістю Тамари Коломієць; закріплювати навички роботи над художніми засобами поезії; спонукати учнів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка