Олексій Коломієць



Сторінка2/4
Дата конвертації21.03.2018
Розмір0.65 Mb.
1   2   3   4


 

К р я ч к о. У гостi, Лiдо?

Л i д а. У гостi.

К р я ч к о. Тодi здрастуй.

Л i д а. Доброго здоров'я.

К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi - пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi! Балакаємо i розважаємось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь - погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочнi, премiальнi... На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником. Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку.

Л i д а (наливає). Випийте, дядьку, пива.

К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить- добро його пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя, полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон вистояв зi своєю iдеєю - гони копiйку.

Л i д а. Живеш, то треба й заробляти.

К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi "Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадної книжки... Я не капiталiстичної фiлософiї - мною не керує копiйка...

 

Платон засмiявся.



 

Що з тобою? Ти ж раз на рiк смiєшся...

П л а т о н. Злиднями люди хизуються...

К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i не голий, що менi треба? (Наливає пива. Випиваѕ. Знову сiв на ослiнчик).

П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у тої кози: влiтку пасеться, а взимку їсть, що дадуть.

Лiд а. Живiть ви по-своєму, а Платон Микитович буде по-своєму.

К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив, а за те, що жмикрут, - простити не можу. На фронтi в одному взводi служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi, вiдра клепає, майструє. Усе дбає, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi! Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста.

П л а т о н. Чого прийшов?

К р я ч ко. П'ятiрку до пенсiї.

 

Платон дає грошi.



 

Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую.

П л а т о н. Бо злодiй.

К р я ч к о. Що?

П л а т о н. Злодiй твiй син!

К р я чк о. Як ти смiєш! Вiн своє вiддасть, не те щоб украсти.

П л а т о н. Не працює, а їсть-значить, злодiй. Не заробив, а тринькає - злодiй.

К р я ч к о. Моє їсть - не твоє.

П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй - серед бiлого дня...

К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль.

П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все моє!

К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi покажу.

Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко?

К р я ч к о. Розумiєш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив. Управи'на нього немає. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро їдеш, Лiдо?

Л i д а. Днями.

К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле.

Л i д а. Я теж пройду в магазин.

 

Лiда й Крячко виходятiь. Платон лишається сам.



 

П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'є, щоб і вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би: багатiєш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо своє клади, щоб і дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.

 

Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона. Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.



 

К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось...

 

Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.



 

Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я.

П л а т о н. Так.

К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.

П л а т о н. Давай, як з приятелем.

К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?

П л а т о н. З двох рокiв.

К л о к о в. Тобто?

П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод...

К л о к о в. На вiйнi були?

П л а т о н. Був.

К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?

П л а т о н. Вся вiйна-приклад.

К л о к о в. Ваша мета в життi?

П л а т о н. Добре жити.

К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?

П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.

К л о к о в. Уточнiть про грошi.

П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.

К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?

П л а т о н. Бiля верстата.

 

Пауза.



 

К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.

П л а т о н. Не люблю, а поважаю.

К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил - п'ятiрки. Пiдпис - "Стяжатель".

П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?

К л о к о в. Вища мета вашого життя?

П л а то н. Ото ж i є вища - жити як слiд.

К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.

П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як заробив, так і їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.

К л о к о в. Що ви стружете?

П л а т о н. Ложку.

К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.

П л а т о н. Думки не сфотографуєш.

К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi...

П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.

К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр!

П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?

К л о к о в. А що?

П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.

К л о к о в. Сто п'ятдесят.

П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).

К л о к о в. Бурбон.

 

Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.



 

Т а н я. Здрастуйте!

К л о к о в. Привiт!

Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?

К л о к о в. Майже.

Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?

К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?

Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?

К л о к о в. Бал не добрала?

Т а н я. Навiть документи не подавала.

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi своїм фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху!

К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрiчi.

Т а н я. Сподiваюся, її не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу).

 

Перемiна свiтла.



Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.

К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали - не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдакує. А воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв жiнку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив своїх дiтей, а щоб зовсiм їх пiд своє керiвництво повернути - теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" - i над панами вiн пан. А може, воно так i треба?

П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть.

К р я ч к о. Пiду. (Виходить).

 

На ганку з'являється Лiда.



 

Л і д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусiд?

П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?

Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати.

П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш --- куди людинi поспiшати, раз не працює.

Л i д а. У мене складна робота.

П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.

Л i д а. Працюю.

П л а т о н. Що за професiя?

Л i д а. Бути дружиною - це професiя. Складна професiя!

П л а то н. Вперше чую про таке.

Л i д а. Умiти любити свого чоловiка - не так просто i не так легко.

П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.

Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чекає спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибирає менi сукню, черевики - я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затримується на роботi. Але хоч як пiзно прийде, знає, його чекає гарячий чай. Не сам риється в буфетi, шукає цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, - усе ж буває на роботi, - треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Думаєте, мiщанська фiлософiя?

П л а т о н. Збирався подумати.

Л i д а. Коли чоловiк знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працює. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.

П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання є. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу порається?

Л i д а. Ото в тилу i є її робота.

П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми?

Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться їм теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав?

Пл а т о н. Правди не сховаєш.

Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться.

П л а т о н. Не повернеться.

Л i д а. Звiдки знаєте?

П л а т о н. Син.

 

Пауза.



 

Л i д а. Пiду скупаюся в озерi.

П л а т о н. Обережно, воно глибоке.

 

Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець.



 

П л а т о н. Думав, мої дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку, знову вiшає на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю їх, молодих...

 

Заходить Крячко.



 

К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик - ще не все твоє горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'ї, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну знаєш? Її чоловiк маляр, квартири розмальовує, бiлить, знаєш чи нi?

П л а т о н. Знаю. '

К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає. Федя потай то на машинi її пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'ї з моральної лiнiї збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),

 

Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр.



 

Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся.

П л а т о н. На завод устигаєш?

Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити.

П л а т о н. Записали наставником?

Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!

П л а т о н. Тямущий?

Ф е д i р. Придивляюсь - нiби береться.

П л а т о н. Чомусь думають - до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити - не рiзьбу класти.

Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).

П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшукує слово) шури-мури?

 

Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв - образливе те слово для сина.



 

Називай, як хочеш, по-своєму.

 

Федiр мовчить.



 

Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставляєш... Чого зацiпило?

Ф е д i р. Я люблю Клаву!

П л а т о н. Дiвчат мало?

Ф е д i р. Я Клаву люблю!

 

Пауза.



 

Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!

Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо...

П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i розчавить вашу любов, коли вона така!..

Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.

П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник - правда! Чуєш, правда!

Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?

 

Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.



 

М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю - все одно, що прийти в чистилище - за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?

П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде.

М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили - не повiрив...

П л а т о н. Чому?

М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..

П л а т о н. Так.

М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете - бiлитимуть мiсяць - два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост - i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!

П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?

М а л я р. Асигнацiї вашi - дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом.

П л а т о н. Крадеш, хапаєш?

М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, - темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка - лiкар, дочка у школу ходить, - грошi менi потрiбнi.

П л а т о н. Жiнка теж заробляє?

М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити - це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску з цього - нуль. У мене - закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар - це вже моє.

П л а т о н. На що тратиш?

М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.

П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу?

М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?

 

Платон наливає чарку.



 

М а л я р. А собi?

П л а т о н. Не можу.

М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка - це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв - єдинi унiверсальнi лiки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмiє, кому є де - той хапає. З ними борються, а вони хапають... Один хапне - йому догана. Другий хапне - його з роботи, третiй хапне - в кутузку... А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу!

Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi... Для мене статтi не знайдеш.

П л а то н (когось побачив). Довечеряєш потiм, пiди обмiряй кiмнати, доглянь, щоб знати, яка робота.

М а л я р. Обмiряти... Я оком кину - i дiло в горщику. (Iде до хати).

 

 



Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти.

 

К л а в а. Трохи затрималася.



П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав.

К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно?

П л а то н. Все, що не є, - на серце, Клаво.

К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю.

П л а то н. I тут можна.

К л а в а (розкриває чемоданчик). Помiряємо тиск?

П л а то н. Не трудися, Клаво.

К л а в а. Треба обов'язково.

П л а то н. Обiйдемося.

К л а в а. Ви взагалi iгноруєте медицину...

П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чує, що воно i до чого.

К л а в а. Але ж мене викликали не на чай?

П л а то н. Можна й чаєм пригостити.

 

Входить Маляр.



 

М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла?

К л а в а. До хворого.

М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому столiттi буде ощадну книжку поповнювати.

П л а т о н. Доживу - буду.

М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той, бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами...

К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна?

П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас чаєм пригощу, суницями.

К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями.

П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати).

М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу - i чарку на стiл.

К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту...

М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що?

Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе... I досi мене хвилює твiй стан, твої губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки.

К л а в а. Не патякай.

М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо! (Налив чарку).

 

Входить Платон, вносить самовар.



 

П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки...

К л а в а. Дозвольте, я допоможу.

П л а т о н. Чашки на кухнi.

 

Клава виходить.



 

М а л я р. Правда, у мене красива жiнка?

П л а т о н. Дружно живете?

М а л я р. Не без сварок, але нiчопо... Вона менi зобов'язана, взяв її горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар... Не так просто було...

 

Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить - здивованiсть i розгубленiсть.



 

Ф е д i р. Добрий вечiр...

М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один.

П л а т о н. Iди до нас, Федоре!

 

Федiр сiдає за стiл.



 

М а л я р (наливає i пiдсовує Федору). Давай.

Ф е д i р. Я не п'ю.

М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся - вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлує Клаву). I люблю я її, i вона мене, i вип'ємо за неї. (Бере чарку).

К л а в а. Тобi досить.

М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду... Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк... Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'ї. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'ємо всi. (Бере пляшку, наливаѕ).

П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо.

М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк!

П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть... Вам е про що поговорити.

 

Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумiє.



 

М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзнається, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж взаємно... Що робить хлоп'яга? Купує дружинi квиток на БАМ i каже: "Їдь, там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi - не вгадаєте! Вона взяла квиток i поїхала, а далi... Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними... Що там мiж ними трьома вiдбувається в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось?

П л а т о н. Сподобалося.

М а л я р. А тепер - дiло! Триста цiлкових... П'ять днiв... Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете - так чи нi. Ходiм, Клавочко.

П л а т о н. Може, ще в кого є iсторiя з епiлогом?

М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Наливає чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлує).

 

Пауза.


 

К л а в а. Я люблю Федора.

М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака.

К л а в а. Я не жартую. Федiр - дорога менi людина, я все -думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти знаєш все.

М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра - нiхто не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка... атомка шарахне - i немає Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж... Тiльки купка попелу. Немає нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента!

К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора...

 

Пауза.


 

М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха... Чого, мурашечко, розлюбила?

К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Олексій Коломієць iconОлексій миколайович бекетов –академік архітектури олексій Миколайович Бекетов

Олексій Коломієць iconН. М. Степанова, Т. М. Москаленко, Л. А. Коломієць «Та все подолає в тяжкій боротьбі незламна моя Україна!»

Олексій Коломієць iconНавчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін

Олексій Коломієць icon28 березня 1845 р. – народився Олексій Олександрович Андрієвський

Олексій Коломієць iconПовідомлення теми І завдань уроку (Слайд №1)
Сьогодні ми познайомимось із життєвим І творчим шляхом дитячої письменниці Тамари Коломієць, попрацюємо над її книгами
Олексій Коломієць iconІмені володимира даля лук’янов олексій петрович

Олексій Коломієць iconРозумники І розумниці ( Літературна гра для учнів 6-8 класів)
Підготувала вчитель світової літератури, спеціаліст І категорії Мусіївського нвк міловського району Луганської області Коломієць...
Олексій Коломієць iconШануємо бабусю. Володимир Коломієць «Сиве сонечко» Мета
Володимира Коломійця; навчати розуміти поетичну мову, уявляти описані картини; розвивати спостережливість, творчу уяву, здатність...
Олексій Коломієць iconМаксим Горький (Пєшков Олексій Максимович) (1868 -1936) “Буревісник революції”
Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватовича Пєшкова (1839 1871)
Олексій Коломієць iconХід уроку I. Організаційний момент
Мета: ознайомити учнів із творчістю Тамари Коломієць; закріплювати навички роботи над художніми засобами поезії; спонукати учнів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка