Олексій Коломієць



Сторінка3/4
Дата конвертації21.03.2018
Розмір0.65 Mb.
1   2   3   4

М а л я р. Бив? Щипав? Кусав?

К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля твоє не злюбила, а потiм зненавидiла.

М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку... Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на шиї. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi..." Пам'ятаєш?

К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня...

М а л я р. А квартиру менi дали, я її розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну... Руки цiлувала, ха... ха... Мурашко, було?

К л а в а. Було.

М а л я р. Федоре, подивися в мої очi: що ти в них бачиш?

Ф е д i р. Вилупкуватi.

М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця... Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося - схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася... Тепер Федiр - коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця... Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти... ха... ха...

 

Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витримує, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра.



 

П л а т о н. Сядь, Федоре!

К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Труїв, труїв... Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло.

М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю.

К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi!

М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (І вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься.

К л а в а (пiдвелася). Пора.

 

Маляр виймає iграшкову машинку "Волгу", заводить її i ставить на стiл. Iграшка об'їхала стiл.



 

До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить).

 

Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу.



 

Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто вас, малярiв, стане мiж нами - всiх змету! Люблю Клаву... Вона моє життя! (Виходить).

М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав - потрiбен ремонт, могорич приготував старий... Наслухався її, тепер мене послухай! Усе, що вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе! Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну їй в горлянку, щоб не було охоти знову пускати їх на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати моє гнiздо, я вашi крила вогнем обпалю! Любить, не любить - хай це нiкого не обходить. У мене сiм'я, дочка! А Федоровi своєму передайте: боротися з ним не буду, вiн сильнiший. Боротися не буду, а вбити - вб'ю! (Пiдводиться, криво посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто її розповiв? Я? Федя? Клава? НI! Ти мовчки розповiв, старий каїн! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом.

Завiса


 

ДIЯ ДРУГА

 

КАРТИНА ДРУГА



 

Подвiр'я. Платон майструє. Заходить Крячко.

 

К р я ч к о (сiдає на ослiнчик). Дай випити!



П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося!

К р я ч к о. Не того, валер'янки...

 

Платон iде до хати.



 

Все частiше й частiше хапає. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може, могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi...

 

Входить Платон, подає шкалик i чашку з водою.



 

П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Подає Крячковi).

К р я ч к о (випиває). Бридке! Це вже мене втретє чи вчетверте так. Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi жити. Тебе трохи дiти трусонули... Тепер i мене краще зрозумiєш. Учора ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував... Пострижуть, мiтлу в руки i - пiдмiтай на виду у всiх... Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, виливає рештки горiлки, п'є). Як менi, батьковi, в такiй ситуацiї? Говори... Ти ж думаєш, що ти розумний, то говори... Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю пiдмiтатиме, а менi?

П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте.

К р я ч к о. З якого це ти боку заїжджаєш?

П л а т о н. З того, що треба.

К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi помилочки були i є. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трiєчки ставлять. Бо школа змагається з iншою школою - треба перемогти в успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала органiзацiя... Вiзьмемо мiлiцiю... Ось мiй потрапив у погану компанiю. А чому ця компанiя iснує? Бо мiлiцiя ходить - руки в кишенi. А нема того... Зустрiв мiлiцiонер хулiгана - по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i тiкає. Ось тобi страж порядку.

П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi?

 

Пауза.


 

К р я ч к о. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як?

П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно - калiкою став... Їсти, пити хоче, а робити - нi. Калiка з калiк.

К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого... Федiр з докторшею... Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство твоє вже розвалилось, а, я все ходжу сюди на екскурсiю - на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза). Твої ж трудилися! Ти ж їх з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер - що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпадається монархiя.

 

Перемiна свiтла.



Ранок. Уляна порається бiля столу. Платон сидить осторонь, розглядає Павликову куртку.

 

У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих понаїздило i з города, і з села... Один у "Ладi" поросят привiз продавати.



П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж нiмецькi.

У л я н а. Забув покласти.

П л а т о н. Забув, та й усе.

У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить... Сiдає в автобус... Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять.

П л а т о н. На самостiйне життя пiшов.

У л я н а. Душi в тебе немає!

П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже: "...ноги на ширину плеч".

У л я н а. Де їстимуть, де житимуть, що одягатимуть?

П л а т о н. Женився... думав.

У л я н а. Надiявся, ми допоможемо.

П л а т о н. Чого це ми? Їм у вiсiмнадцять рокiв Конституцiя дала право вибирати, а в дцадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: "З шiстнадцяти рокiв - їсти свiй хлiб!" (Пауза). Iнакше все нанiвець пiде. Нi газети, нi кiно, нi збори, нi лекцiї не допоможуть! Коли до роботи не призвичаєне, то калiка.

У л я н а. Наш Павлик непризвичаєний! Грiх так i думати.

П л а т о н. Значить, проживе.

У л я н а. Ми в молодостi набiдувалися. Хай би хоч дiти...

П л а т о н. "Ми набiдувалися", "Хай хоч дiти"! Це якийсь ворог Радянської влади придумав, аби дiтей розбещувати. Бiдувати - одне, а працювати - iнше. I жити треба не ябияк, а добре, багато, - вкоренятися в життя, щоб усе було і про запас було. I це не грiх. Заробила моя сiм'я на "Запорожця", а державi два "Запорожцi" ми заробили; телевiзор - їй два телевiзори. Бiльше ми робим - краще державi. Бiльше труда - мiцнiша держава. Арифметика простiша простого.

У л я н а. Лiда завтра їде, я купила сала - у них такого не знайдеш, - кiлограмiв зо три, i ще дещо. Але чи не важко буде Лiдi? В неї чемодан i сумка.

П л а т о н. Я з нею поїду.

У л я н а. Куди?

П л а т о н. До Петра. На пару днiв поїду. Подивлюся, як живуть, як на хлiб заробляють.

 

КАРТИНА ТРЕТЯ



 

Раннiй ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвiр'я Платона. Ганок будиночка з прибудовою. Дощаний стiл, стовпчик з умивальником. Лише впадає в око вибагливе крiсло-гойдалка та лiтнi кольоровi стiльцi навколо столу. Платон стоїть посеред двору, оглядає подвiр'я. Пiдiйшов до стiльця, сiв i тут же пiдвiвся, нiби злякався, що вiн розвалиться пiд ним. Попробував, чи мiцно вкопаний стiл. Пройшовся двором, наче шукає собi роботи. З'являється Вiля, молодий хлопець у джинсах, довгоносий, з гiтарою, сорочка в пальмах, вiн деякий час спостерiгає за Платоном Микитовичем.

 

В i л я. Привiт, батьку! (Заходить у двiр). Столяр? До Петра Платоновича завiтали? Ви ж обiцяли прийти ще на тому тижнi. А де вашi iнструменти? Правда, тут усе є. Оно прибудова - майстерня, там i матерiал, i iнструмент. Я чув, господар хотiв, щоб зробили ослiнчик, а головне, на ганку вгорi - пiвник, а по боках отакi... (жест) вiзерунки з дерева.



П л а т о н. Навiщо воно здалося?

В i л я. У його батька так. А вiн хоче, щоб усе, як у батька. Примхи великих!

П л а т о н. Це ж не його дача, я так розумiю?

В i л я. Цю дачу вiн кожне лiто орендує. Iди, старий, у майстерню i вирiзуй пiвникiв, курочок, мережки, грошей тобi дадуть, скiльки заправиш. Вони у них водяться. Але щось менi здається, ви теж не з бiдних.

П л а т о н. На лобi написано?

В i л я. Друкованими лiтерами.

П л а т о н. Дачник?

В i л я. Так.

П л а т о н. Державний?

В i л я. Батько - державний, а я при ньому.

П л а т о н. Вiдпочиваєш?

В i л я. Кайф ловлю.

П л а т о н. Слово яке чудне!

В i л я. Щастячко, задоволення, насолода, приємнiсть, легкiсть, радiсть.

П л а т о н. Збагнув. (Пауза). Щасливий батько!

В i л я (посмiхнувся). Одержати задоволення хочете?

П л а т о н. Хочу.

В i л я. Повчiть мене, як треба жити. Я - весь увага. (Сiдає, наче зiбрався три днi слухати).

П л а т о н. Досi не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть?

В i л я. Вiля.

П л а т о н. Спiвак?

В i л я. Заспiвати?

П л а т о н. Безкоштовно?

В i л я. Для вас. (Спiває, акомпанує на гiтарi).

...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..

Якось стара ворона

Знайшла шматочок сиру

I вчила молоду,

Як сир той не вiддати

Лисицi!


...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..

I молода ворона

Взяла шматочок сиру,

Щоб за хвалу собi

Той сир подарувати

Лисицi...

...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..

Концерт закiнчено, приємно було познайомитися. Можете приступати до роботи. Скоро господар прибуде. До зустрiчi. (Виходить. Наспiвує: "...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."')

П л а т о н (провiв його поглядом). Нiби воно й не зовсiм дурне. (Оглядає двiр). Прямо-таки як у мене. Ослiнчика, правда, бракує.

 

Заходить Лiда.



 

Л i д а. Рано ж ви встаєте. Де були? Я вже думала, чи не в мiсто майнули.

П л а т о н. Луки подивився. Райськi мiсця.

Л i д а. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень i людей не побачиш.

П л а т о н. Я вже одного бачив. Сюди заходив.

Л i д а. Хто ж це?

П л а т о н. Якесь хлопеня з гiтарою. Патлатеньке, Вiлею називається.

Л i д а. То он з тiєї дачi.

П л а т о н. Батько - шишка?

Л i д а. Шишка.

П л а т о н. А синок - телiпай-хвiст?

Л i д а. Помиляєтесь. Вiдомий художник. Його роботи експонуються на виставках, навiть за кордоном. Талант!

П л а т о н. Часом глянеш на людину i спершу побачиш, дурний вiн чи розумний, а потiм уже - блондин чи чорнявий. А тут не доглянув.

Л i д а. Находилися. Вiдпочинете трошки?

П л а т о н (посмiхнувся). Пiвника та мережку буду вистругувать.

Л i д а. Петро сказав?

П л а т о н. Вiля.

Л i д а (жест). Петро все хоче, як удома! I прибудiвочок спорудив. У вихiднi щось майструє, i маленький Платончик привчається.

П л а т о н. У батькiв мале зимуватиме?

Л i д а. На осiнь привезу. Коли синок з нами, i дишеться легше. (Iде до хати),

П л а т о н (про себе). Не вернеться Павлик! (Пауза). I Федiр заплутався. "Розвалюється сiмейна монархiя", - каже Крячко. А хто її розвалює? Прогледiв ти десь, Платоне. Як .буває в життi. От батько - шишка, а син роботящий, художником став. А в Крячка з худої кишенi син вино точить.

Л i д а. З ким ви говорили?

П л а т о н. Уголос роздумував. У нас гостi будуть чи сама в гостi зiбралася? Так вичепурилася.

Л i д а. Петро з хвилини на хвилину прийде. До гостей можна сяк-так, а до чоловiка треба прибратися. Мене Петро нiколи не бачив розпатланою чи недбало одягненою.

П л а т о н. Як на свято...

 

Чути сигнал машини.



 

Л i д а. Це Петро. Але не на своїй, а на якiйсь iншiй машинi.

П л а т о н. Життя - будень...

 

Заходить Петро з пакунками.



 

П е т р о (цiлує Лiду). Добрий ранок! Як почуваєте себе, тату?

П л а т о н. Нiчого.

Л i д а. На чиїй машинi приїхав? Сигнал iнший.

П е т р о. Нову "Волгу" дали.

Л i д а. Нова - не грiх i шампанське на стiл. (Виходить).

П л а т о н. Це ж як дали?

П е т р о. Службова машина.

П л а т о н. А дача?

П е т р о. Теж службова.

П л а т о н. Безкоштовно?

П е т р о. Плачу.

П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i зарплатня чимала. Держись, Петре, такої роботи! Держись! Зайву годину-двi на роботi побудеш, не злиняєш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так - i гадки не мав. Держися!

П е т р о (засмiявся). Постараюсь!

П л а т о н. Ото держава дає тобi так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi щасливий!

П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам... (Наспiвує).

 

I сказала стиха мати:



- До роботи, бо йде тато! -

I повчала стиха мати:

- А як жити, скаже тато!

 

П л а т о н (усмiхнувся). Не забув?



П е т р о. Нiчого не забув...

П л а т о н. I пiвника, i рiзьбу хочеш? Зроблю.

П е т р о. Удвох за вихiдний управимось.

 

Заходить Вiля.



 

В i л я. Начальство приїхало?

П е т р о. Вiлю, привiт!.. На снiданок просимо. Знайомся, це мiй тато, а це Вiля, вже визнаний талант!

П л а т о н. Ми знайомi.

П е т р о. Вже був у нас?

В i л я. Рано-ранесенько заходив, щоб мати з вами, Петре Платоновичу, серйозну розмову.

П е т р о. Серйозну розмову перенесемо на роботу, а зараз снiдати.

Л i д а (з хати). З шампанським!

В i л я. На роботi не пройду через шеренгу засiдань, нарад.

Л i д а (виглядає з дверей). Бiдолашний Вiля, воно таке скромне та несмiливе, що й не проб'ється... Поснiдаємо i поговоримо. Петрику, переодягнися, я приготувала тобi.

П е т р о. Залишаю вас на хвилинку. (Iде до кiмнати).

П л а т о н. В якiй справi до Петра?

В i л я. Квартиру вибиваю.

П л а т о н. У батькiв живеш?

В i л я. Жив у батькiв, а тепер вiдлучають, як теля вiд корови.

П л а т о н. Не теля, а бузiвок. Пора! Хiба Петро роздає квартири?

В i л я. Вiн один iз сотнi тих, хто має поставити резолюцiю на одержання.

П л а т о н. Один iз сотнi? А дев'яносто дев'ять уже обiйшов?

В i л я. Ваш син правофланговий.

 

Виходять Петро i Лiд а, несуть на стiл снiданок.



 

П е т р о. Вiля i Петро - шампанське, а ви, тату?

П л а т о н. Нiчого.

В i л я. Ми люди цивiлiзованi, не будемо переобтяжувати себе умовностями. До вас приїхав батько. Вам краще побути самим, менi ж головне - вирiшити свої справи i пiти. На мене чекає цiкаве товариство.

П е т р о. Що хотiв?

В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а вагомо, грубо, зримо...

П е т р о. Ти заслужив...

В i л я. Краще сказати - заробив... Дуже не люблю слова "заслужив". У ньому якийсь присмак...

П л а т о н. "Заробив" - краще слово.

П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю, мав би ставити менi шампанське. Вважай - маєш квартиру.

В i л я. Менi ця казка подобається. (Наче пiдраховує собi пульс). Аж пульс зачастив.

П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну.

В i л я. З акварелi на олiвець!

П е т р о. У цьому роцi починаємо будувати.

В i л я. В якому райському куточку?

П е т р о. В кiнцi Качаловської.

В i л я (помовчав - наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен немає?

П е т р о. На жаль.

В i л я. Спасибi за увагу!

П е т р о. Не влаштовує?

В i л я. Хто буде жити в тому будинку?

П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей.

В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних - засуджених до каторги...

П е т р о. Замудро висловлюєшся.

В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль наївненького чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "...Л вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!")

П е т р о. Перекипить.

Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби?

П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум.

 

Лiда ставить на стiл шампанське, келихи.



 

Л iд а.


I сказала стиха мати:

- Їжте, дiти, бо йде тато.

П е т р о. Ця пiсня, здається, i не затихає в душi... Я iнодi працюю i ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату, який я щасливий, що ти приїхав.

П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете... Добре живете, Петре, дорожи роботою... Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй на совiсть.

 

Чується далекий чоловiчий голос, що спiває.



 

(Прислухається). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос... Таке вчулося, i снився вiн...

 

Перемiна свiтла.



Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругує дерев'яну мережку. Повз двiр проходить Вiля.

В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився... Ви таки майстер, i тут Петро Платонович зекономив... Вiн любить економити... Своє i чуже.

Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати.

В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не вийде!

П л а т о н. А кого ж ти малюєш, коли не секрет? Кого скажуть?

В i л я. Не так легко пояснити вам.

П л а т о н. Спробую зрозумiти.

В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людської тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi... засвiтиться - того й пишу.

П л а т о н. Гарно сказав... Куди поспiшаєш?

В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши! Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, - не лiзь їм на очi!"

П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав?

В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся.

П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй?

В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропонує?

П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй.

В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок, бурчить день i нiч. З другого - за п'ять рокiв збудують мiст, i весь вантажний транспорт попiд будинком пiде... А якщо врахувати сучасну звукоiзоляцiю...

П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi... Буває, набалакають.

В i л я. Iнформацiя точна!

П л а т о н. Знали i робили?

В i л я. Типовий випадок.

П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде?

В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю... Дозвольте вiдкланятися.

 

Виходить.



Перемiна свiтла.

 

Ліда в крiслi-гойдалцi гортає журнал. Петро за столом нереглядає газети, помiтно хвилюється.



 

Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде.

П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому... Раптом забажалося поїхати в мiсто, до того ж одному, без мене...

Л i д а. Може, щось надумав купити.

П е т р о. Недiля, магазини зачиненi.

Л i д а. Не дитина, не заблукає.

П е т р о. Пора б уже й прийти.

Л i д а. Почекаємо. Гадаю, на обiд повернеться.

П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом.

Л i д а (пiдводиться). До автобусної зупинки.

П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата.

Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику.

 

Виходять. Заходять Платон i Вiля.



 

В i л я. Оно вашi кудись пiшли.

П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати.

В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви приїхали. Дивiться, вже повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться.

П л а т о н. Гадаєш, нiчого не вийде?

В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо є пiдпис, є резолюцiя, є постанова...

П л а т о н. Навiщо перебiльшуєш?

В i л я. Для кращого сприйняття.

П л а т о н. Якi ж то господарi?

В i л я. Всi вони чиїсь сини, чиїсь онуки... Добра i здоров'я, Платоне Микитовичу. (Виходить).

 

Заходять Лiда i Петро.



 

Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя.

П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiдаєте, ну й старався не запiзнитися.

Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажає, можна й з сметаною. (Iде в хату).

П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготує.

П е т р о. Де ви були?

П л а т о н. На Качаловськiй.

 

Пауза.



 

П е т р о. Вiля возив?

П л а т о н. Я його... Вiн менi за провiдника був.

П е т р о. Воно вам треба?

П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод, покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося подивитися, що син робить.

П е т р о. Не тiльки я...

П л а т о н. I ти.

П е т р о. Державна комiсiя...

П л а т о н. Державна!

П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити.

П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали.

П е т р о. Ви приїхали до нас на пару днiв у гостi... То вже коли й вести мову, то про своє, про наше... Я все думаю, як Павлик...

П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому будинку, як на Качаловськiй?

П е т р о. Припекло - жив би...

 

Видно, приховує роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiдає на стiлець, слухає розмову.



 

Щоб покiнчити... давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим будинком, точнiше - з його будiвництвом.

П л а т о н. Так би й давно - поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець.

П е т р о. Слухаю, тату.

П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати?

П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався.

П л а т о н. Така посада в тебе?

П е т р о. Така.

П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, строїли б чи нi?

П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора бiльше немає?

П л а т о н. Є. А чому все-таки пiдписав?

П е т р о. Усе не так просто, як ви думаєте... Ну, як вам сказати... Якби збудували десь подалi - зв'язати його з комунiкацiями коштувало б дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вкладаємося в строк. I потiм - цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнчає Качаловську вулицю. Вимальовується певний ансамбль...



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Олексій Коломієць iconОлексій миколайович бекетов –академік архітектури олексій Миколайович Бекетов

Олексій Коломієць iconН. М. Степанова, Т. М. Москаленко, Л. А. Коломієць «Та все подолає в тяжкій боротьбі незламна моя Україна!»

Олексій Коломієць iconНавчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін

Олексій Коломієць icon28 березня 1845 р. – народився Олексій Олександрович Андрієвський

Олексій Коломієць iconПовідомлення теми І завдань уроку (Слайд №1)
Сьогодні ми познайомимось із життєвим І творчим шляхом дитячої письменниці Тамари Коломієць, попрацюємо над її книгами
Олексій Коломієць iconІмені володимира даля лук’янов олексій петрович

Олексій Коломієць iconРозумники І розумниці ( Літературна гра для учнів 6-8 класів)
Підготувала вчитель світової літератури, спеціаліст І категорії Мусіївського нвк міловського району Луганської області Коломієць...
Олексій Коломієць iconШануємо бабусю. Володимир Коломієць «Сиве сонечко» Мета
Володимира Коломійця; навчати розуміти поетичну мову, уявляти описані картини; розвивати спостережливість, творчу уяву, здатність...
Олексій Коломієць iconМаксим Горький (Пєшков Олексій Максимович) (1868 -1936) “Буревісник революції”
Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватовича Пєшкова (1839 1871)
Олексій Коломієць iconХід уроку I. Організаційний момент
Мета: ознайомити учнів із творчістю Тамари Коломієць; закріплювати навички роботи над художніми засобами поезії; спонукати учнів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка