Олексій Коломієць



Сторінка4/4
Дата конвертації21.03.2018
Розмір0.65 Mb.
1   2   3   4

П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на свiй куток, затишок... Квартира не готель - приїхав, поїхав. Там будуть народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацiї", "план", "увiнчати Качаловську".

П е т р о. Живуть, умирають - далеко, тату, заглядаєте.

П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять, заревуть...

П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й знає.

П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не було, i з роботи наженуть, i все - шкереберть.

П е т р о. Тату! (Пояснює тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому випадку - догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову. Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний, не побили?

П л а т о н. Цiлий.

П е т р о. Пиво з тараночкою - вищий делiкатес!

П л а т о н. Петре, скажи, ти любиш свою землю, людей своїх, державу свою?

П е т р о (спалахнув, тихо). Тiльки вам я прощаю такi запитання!

П л а т о н. Любиш, iнакше й немислимо. (Пауза). А знаєш, хто найбiльше шкоди приносить землi нашiй, людям, державi нашiй? Маленькi временщики!

П е т р о. До чого я тут?

П л а т о н. До того! У тобi теж временщик обiзвався... За п'ять рокiв, мовляв, може, мене на цiй роботi й не буде. Мовляв, iнший буде вiдповiдати - ось i вся фiлософiя временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потiм на iншу роботу сам пiде або перекинуть... I сухим з води! За кожен рiк, за кожен мiсяць, за кожну годину своєї роботи - вiдповiдай! Помреш, i тодi пам'ять про тебе вiдповiсть за дiла твої. Iнакше немислимо... (Пауза). Кажеш, у крайньому разi - догана. Отi догани в печiнках народних вiдболюють!... Догани! Всi догани, винесенi в країнi, можна в один сейф зiбрати! Чуєш, в один сейф! А бракованi будiвлi, заводи, знищенi рiки, тисячi машин та на мiльярди бракованого ганчiр'я... Це ж тi самi догани, їх не сховаєш у сейф. (Посмiхнувся). I не побачиш її на чоловiковi! Хоч би її, як гирю, на. шию чiпляли, сучi сини, аби поперек трiщав вiд неї! Ось так, мiй сину...

П е т р о. Послухати вас, за кожну дрiбницю - суд?

П л а т о н. Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й себе!

 

Лiда приносить пиво, наливає його в бокали, подає Петровi й Платоновi.



 

"Жильцi"... А можна сказати, тi, що податок платили, щоб в iнститутах учити вас... вивчили, а ви їм на Качаловськiй...

Л i д а. Випийте, оратори.

П е т р о. Я аудиторiя, а тато оратор.

П л а т о н. Є такi, синку, що мене по-всякому прозивають: i "жмикрут", i "користолюбець", i "скнара"... нехай собi. Iнодi побачиш: труби валяються поржавiлi, купа цементу пiд дощем пропала... I менi жаль, повiр, як свого, аж у грудях пече... Бо воно таки наше... спiльне... Держава в нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичинки - все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо!

П е т р о. Будемо кiнчати диспут.

П л а т о н. Будемо... (Пауза). Поки не пiзно, напиши, синку, куди слiд... Напиши: помилився. Зiзнайся, що помилився. Хай будують не там... Сядь i напиши...

Л i д а. Так просто: сядь i напиши.

П е т р о (здивовано). Що написати?

П л а т о н. Що жити там людям не можна. I доведи.

П е т р о. У вас вiдсутня логiка. У будiвництво вкладено вже десятки тисяч карбованцiв. Закликаєте скупими бути, а тут - тисячi на вiтер. Хто дозволить?

П л а т о н. А витратити мiльйон на будинок, в якому жити каторжно, мiльйон - ще бiльше марнотратство... i зневага до людей... Тож, поки не пiзно, пиши...

П е т р о. Власне, чого я маю тримати звiт перед вами за свої службовi справи?

П л а т о н. Я твiй батько.

П е т р о. З пiонерського вiку давно вийшов.

П л а т о н (не стримав гнiв). З вiку сина мого не вийдеш нiколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! I Платон за тебе, за дiла твої вiдповiдає. I совiсть роду свого не дам плямити!

Л i д а (проспiвала).

 

I повчала стиха мати:



- А як жити, скаже тато.

 

Петро кинув у її бiк сердитий погляд.



 

Просто пригадала.

П е т р о (йому не по собi, налив пива, пробує посмiхнутися). Напишу... Пiдтвердиться, припинять будiвництво, а мене з роботи-...

П л а т о н. Жаль... та нiчого не зробиш. Так сталося. Знайдеш iншу.

П е т р о. Така робота, як моя, на дорозi не валяється.

П л а т о н. Яку .вже дадуть.

П е т р о. З партiї теж...

П л а т о н. А якщо й з партiї... Тут нiчого не вдiєш. Значить, не може партiя таких тримати! Вона є i має бути чистою! Свою совiсть вiдбiлиш. Вину трудом спокутуєш, може, повернуть.

П е т р о (вдарив кулаком по столу). Досить, награлися словами... (Схаменувся). Вибачте, не стримався... Але ж i ви, тату... В держави багато органiзацiй i органiв, яким належить перевiряти i наглядати.

П л а т о н. У держави вас мiльйон - за всiма i не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити i за кожним наглядати! Споконвiкiв так велено батькам! Iнакше немислимо.

П е т р о. Вас не переконаєш... Давайте хоч перепочинемо...

П л а т о н. Напиши, а потiм перепочинемо.

П е т р о. Що? Що написати?!

П л а т о н. Я, Ангел Петро Платонович, хочу зiзнатися...

П е т р о (хрипло). Ну й пишiть!

П л а т о н. Писати будеш ти!

 

Завiса. Чути Платонiв голос: "Я, Ангел Петро Платонович, визнаю, що постанова про спорудження житлового будинку на Качаловськiй вулицi помилкова. Велика вина в цьому i моя..."



Голос Платона затихає. Виникає спiв пiд гiтару: "...А вiтер ча:су пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."

 

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА



 

Рання осiнь. Подвiр'я Платона. Платон майструє. Заходить Крячко, спостерiгає за Платоном.

 

К р я ч к о. Сопеш уже, Платоне... А чого? Дiти обшматовують, обкусують здоров'я батькiв. Павлика не чути? А як Петро? Переживає?.. Така робота була, а тепер рядовим iнженером. Залишив квартиру. Соромно стало, i до батька! А Лiди не видно. Кинула? Така красива, їй грошi треба, а рядовий... вже не той коленкор. I Федiр, бачу, ходить з докторшею... В них i досi невизначено. Дiти! (Пауза), Але твої хоч на волi, а мого на три роки в колонiю... їздив, провiдував... Там така шпана, що попа туди посади, вийде звiдти бандюгою першого гатунку! (Пауза, виймає з кишенi слоїк). Був оце в аптецi, купив настоянки конвалiї. Ти ще мiцний, а я на лiках... (Подивився). Маляр iде. П'яний як чiп. Мабуть, до тебе.



 

Заходить Маляр. Спершу ледве вловлюється, що вiн п'яний.

 

М а л я р (оглядає дворище, нiби хотiв переконатися, що їх тут лише двоѕ. Пiдiйшов до Крячка). Громадянин Крячко, активiст i агiтатор, член товариського суду ЖЕКу, батько арештанта... Який ще в тебе чин? Згадав - пенсiонер! Нiчого не робиш, а тебе годують, одягають... А навiщо? Добриво для суспiльства! Ось ти хто!



К р я ч к о. Маляре! Малюй, а людей не чiпай.

М а л я р. Не сердься, товаришу Крячко. Я без злоби, я просто почав розглядати людей, заходячи їм з тилу... Анфас вони чепурнi, а з тилу - облiпленi кiзяками життя... I хочеться менi скласти книжку "Хто є хто?".

К р я ч к о. Починай з себе.

М а л я р. Я особистiсть складна. Ти, Крячко, дивився коли-небудь у довжелезну трубу, що лежить на землi? Глянеш - i далеко-далеко маячить кружечок порожнечi. Отак я iнодi життя своє бачу - як труба... I з цього, iз того боку порожнеча. (Сiдає на стiлець, голова важко падає на груди, нiби раптом задрiмав).

К р я ч к о. Набрався спозарання, а мо', ще звечора.

П л а т о н. Iтимеш, забери його. Додому заведеш.

К р я ч к о. Його нести треба, а сил немає.

М а л я р (прокинувся. Знову оглянув подвiр'я), Платоне Микитовичу, пiдiйдiть... Хочу вам щось сказати при свiдках.

 

Платон пiдходить.



 

Я прийшов до вас свататися... Вiддайте менi мою жiнку. Так-так, вiддайте! Ми ще не розведенi, живемо в однiй квартирi, але вона вже ваша... Вiддайте! Я заново з нею одружуся. Весiлля вiдгуляю. Бувало, i лаяв її, i бив потроху... Бачите, як на духу перед вами... Зраджував, бувало, тому що вона менi здавалась якоюсь прiсною, i очi, i руки, i як повернеться, як пройде, - все менi не подобалося, а тепер... (Виривається безглуздий смiх). Усе подобається!.. Подобається!.. Вiддайте менi. Могорич... Заново весiлля вiдгуляємо.

К р я ч к о. Не до Платона, до Федора апелюй...

М а л я р. У Платоновi собака заритий, вiн дiло вершить! (Наче щось згадав). Вона безпутна ганчiрниця, їй аби наряди, вона розорить Федора i вас. Вона звикла... У мене навар був, i все вона... Не до вашого двору. Голова болить... Забув похмелитися...

К р я ч к о. Ходiмо, проведу.

М а л я р. Тут недалеко "чорнила" продаються. Але похмелюсь i прийду, я вам таке розповiм...

 

Крячко i Маляр виходять. Потiм Маляр повертається.



 

Забув сказати... спалю я ваше коршаче гнiздо, а її скалiчу. I буде ще одна iсторiя з епiлогом... (Виходить).

 

Платон Микитович сiв на край столу. Видно, i на душi важко, i серце болить. Не помiтив, як зайшов Павлик. Вiн наче змужнiв, наче аж вирiс, а може, йому надає такого вигляду прикрашена численними кишеньками та змiйками куртка.



Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд хвилювання слово приготовлене загубилося.

П а в л и к. Тату...

 

Платон не оглянувся, може, недочув, а може, думає, що почулося. Тату!..



 

П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику... (Пiдвiвся).

П а в л и к. Я, тату...

П л а т о н. Повернувся... (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав?

П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно?

П л а т о н. Помаленьку, все благополучно... Iнститут не кинув?

П а в л и к. Домовився на вечiрнiй... А канiкули i оце трохи вересня захопив - на Пiвночi у будiвельному загонi...

П л а т о н. Таки поїхав?

П а в л и к. Поїхав i не шкодую... Важко було, а потiм оговтався.

П л а т о н. А Оля?

П а в л и к. Зi мною. їсти бригадi варила... Заробили ми там, тату, чимало... Близько двох тисяч...

П л а т о н. Такi великi грошi?

П а в л и к. Великi? Подивiться на руки...

П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так...

 

Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку.



 

П а в л и к. Було i минуло.

П л а т о н. I Петро живе з нами...

П а в л и к. Переїхав сюди на роботу?..

П л а т о н. Додому приїхав i на роботу тут влаштувався.

П а в л и к. А Лiда?

 

Пауза.


 

П л а т о н. Оля чого ж не прийшла?

П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд.

П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач і радiсть). Збирається сiм'я... Синку, Павлику, драстуи! (Підійшов, обняв сина).

 

Перемiна свiтла.



З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче їм не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово.

 

Т а н я. Так вдивляєтесь, наче впiзнаєте?



В i л я. I пiзнаю.

Т а н я. Мене?

 

Пауза.


 

В i л я. Свою суджену в тобi.

Т а н я. Ви...

В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Буває ж таке, наче долю свою зустрiв... А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагадуєш... Чи не донька Ангела Платона Микитовича?

Т а н я. Так... (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi).

В i л я. Де вiн живе?

Т а н я. Тата зараз немає вдома.

В i л я. Коли буде?

Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збираємося.

В i л я. То я зайду о сьомiй.

Т а н я. Можна й зараз.

В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi... За пару годин.

Т а н я. Що татовi сказати?

В i л я. Приїхав Вiля. Портрет його писати.

Т а н я. Татiв?

В i л я. Скажи, вiн засвiтився...

Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю.

В i л я. Платон Микитович зрозумiє. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить).

Т а н я. Художник... Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду.

 

КАРТИНА П'ЯТА



Подвiр'я Платона. Уляна накриває на стiл. Таня зачiсується. Федiр лагодить стiлець. Платон миє руки, бiля нього стоїть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло.

У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдраховує стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить...

Ф е д i р. Пару хвилин...

П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама знає?

О л я. Ми з Павликом написали.

Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь приїзду Павлика.

П л а т о н. Обiйдемося.

Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi.

П а в л й к. А борщ як пахне!

 

Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi, аж очам своїм не вiрять.



 

Л i д а (усмiхнулася). У театрi це називається - нiма сцена. Дивуєтесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi?

П л а т о н. Без речей?..

Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше.

 

Входить Петро, не бачить Лiди.



 

П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати.

 

Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язує галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала.



 

Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра).

У л я н а (перехрестилася). Слава богу!..

Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося...

Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Знаєте, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна.

Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлує). Ти наша!

П л а т о н. Наша...

Т а н я. А ти ще бiльша модниця...

Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач, пробував вiдмовитися.

П л а т о н. А речi на станцiї? У камерi?

Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську... Я ж до замiжжя вчилася стенографiї i друкування. Тепер вiзьмуся.

П л а т о н. Ти ще й така?

Л i д а. I така...

У л я н а. За стiл, дiти.

Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято!

 

Уляна пiдраховує стiльцi. Це зайвий...



 

Ф е д i р. Хай стоїть.

 

Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiстає



блокнот, надiває окуляри.

 

Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра.



П л а т о н. Тут гостей немає, всi свої.

 

Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава.



 

К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила.

 

Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, твоє мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла).



 

Т а н я. Тату, перенесемо на завтра.

П л а т о н. Навiщо переносити?

Т а н я (подає грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси.

П л а т о н. Вже нiчого.

Т а н я. У складальний перейшла.

П л а т о н. Мовчала?

Т а н я. Сюрприз.

Ф е д i р (подає грошi). Двiстi вiсiмдесят...

Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату.

П л а т о н. Йому багато й треба.

П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мої.

 

Платон подивився на Лiду.



 

П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж?

П е т р о. Сто сiмдесят п'ять.

П л а т о н. Малувато...

П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу.

П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити.

П е т р о. Придивляюся.

П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок.

Л i д а. Берiть, берiть. Традицiї Ангелiв порушувати не треба.

 

Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накидає батьковi на плечi.



 

П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Повертається у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стукає пальцем по блокноту).

Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом.

У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються.

Ф е д i р. Вони ж студенти.

П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обоє, треба вам i їсти, i все приготувати. Словом, житимете у нас.

Т а н я. Тату, це порада чи директива?

П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiдаєте, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на своїх, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати).

Л i д а. Платоне Микитовичу, як же...

У л я н а. Хай трошки полежить, притомився.

Т а н я. Постанову будемо обговорювати?

О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали.

 

В цей час вривається пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе, через деякий час обривається.



 

Т а н я. Ванько повернувся!

Ф е д i р. Йому ж три роки колонiї дали.

У л я н а. Схаменувся, i помилували...

Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику.

 

Подзвоню.



 

У л я н а. Хай грає, перетерпимо...

 

Музика уривається.



 

Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька.

Т а н я. Поб'єш?

Ф е д i р. На завод поведу.

Т а н я. Я допоможу.

 

Заходить Крячко.



 

К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня!

У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть...

К р я ч к о. Де там повернувся... Ще в колонiї бути та бути...

Т а н я. А музика?

К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином... Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату... (Пауза).

У л я н а. Сiдай, пообiдаєш з нами.

К р я ч к о. А де Платон Микитович?

У л я н а. Вiдпочиває.

К р я ч к о. Платон вiдпочиває? Свiт не бачив. Пiду до нього.

У л я н а. Усе прохолоне... Обiдайте. Федоре, наливай вино.

 

Федiр наливає вино в чарки.



 

Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому.

Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi.

У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор.

Т а н я (пiднiмає чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте заспiваємо нашої дитячої. Побачите, тато вийде! Вiн не признається, а любить цю пiсню.

 

(Починає повiльно, а згодом пiдхоплюють усi).



 

I сказала стиха мати:

- Не пустуйте, бо йде тато! -

I сказала стиха мати:

- Спати, дiти, бо йде тато! -

I сказала стиха мати:

- Їжте, дiти, бо йде тато!

 

На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй.



 

I сказала стиха мати:

- До роботи, бо йде тато.

 

К р я ч к о. Як їм сказати, що в них уже немає тата! Уже немає батька! (Ледве стримує чоловiчий плач). Уже немає Платона!



 

I сказала стиха мати:

- Хоч женитись, спитай тата.-

I навчала тихо мати:



-- А як жити, скаже тато.

 

Завiса

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Олексій Коломієць iconОлексій миколайович бекетов –академік архітектури олексій Миколайович Бекетов

Олексій Коломієць iconН. М. Степанова, Т. М. Москаленко, Л. А. Коломієць «Та все подолає в тяжкій боротьбі незламна моя Україна!»

Олексій Коломієць iconНавчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін

Олексій Коломієць icon28 березня 1845 р. – народився Олексій Олександрович Андрієвський

Олексій Коломієць iconПовідомлення теми І завдань уроку (Слайд №1)
Сьогодні ми познайомимось із життєвим І творчим шляхом дитячої письменниці Тамари Коломієць, попрацюємо над її книгами
Олексій Коломієць iconІмені володимира даля лук’янов олексій петрович

Олексій Коломієць iconРозумники І розумниці ( Літературна гра для учнів 6-8 класів)
Підготувала вчитель світової літератури, спеціаліст І категорії Мусіївського нвк міловського району Луганської області Коломієць...
Олексій Коломієць iconШануємо бабусю. Володимир Коломієць «Сиве сонечко» Мета
Володимира Коломійця; навчати розуміти поетичну мову, уявляти описані картини; розвивати спостережливість, творчу уяву, здатність...
Олексій Коломієць iconМаксим Горький (Пєшков Олексій Максимович) (1868 -1936) “Буревісник революції”
Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватовича Пєшкова (1839 1871)
Олексій Коломієць iconХід уроку I. Організаційний момент
Мета: ознайомити учнів із творчістю Тамари Коломієць; закріплювати навички роботи над художніми засобами поезії; спонукати учнів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка