Олексій Волков Слід на воді



Сторінка7/20
Дата конвертації21.03.2018
Розмір3.34 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

ХX
Вона була маленька i навiть тендiтна, ця Марiя Петрiвна, тiтка Iри Коваленко, проте не викликала особливої симпатiї через надто швидку, з ковтанням слiв мову i вiдверто пiдозрiлий погляд. Я показав їй посвiдчення приватного детектива, звiсно, не вiдкриваючи, у якiй справi приїхав. Нехай думає, що дiйсно цiкавлюсь розшуками племiнницi.

– Отак-от билась я, билась у цьому життi i все для неї. I нiякої вдячностi. Нiколи, – бiдкалась Марiя Петрiвна. – Прошу її як дитину, Iринко, та розкажи менi, та послухай мене... Нiколи не знала – де вона, що робить... Часом i на три днi могла пропасти... Казала – доходишся...

– А хлопцi були у неї? Ну такi, щоб вам знайомi?

– Були ранiше. Сюди приходили. Я не боронила. Дiло ж молоде. А останнiй рiк – i хлопцiв немає, i сама не знати, де пропадає. Нi що з навчанням не знаю, ну нiчого!

– А старших чоловiкiв ви з нею не бачили? – запитав я. – Може, коли на машинi хтось пiдвозив i вам в очi кинулося? Може, перед зникненням?

Як мiг, я описав їй джип Чумака, потiм показав фото машини. На такiй Iру не пiдвозили нiколи.

– Марiє Петрiвно, а чогось цiкавого, особливого, не такого як завжди ви не помiтили останнiм часом, перед її зникненням?

Жiнка надовго замислилася. Їй були неприємнi цi запитання, як i сама моя поява. Схоже, ця жiнка вже змирилася з пропажею племiнницi, яку не надто любила. З важким i невдоволеним зiтханням вона дозволила менi оглянути її кiмнату.

У кiмнатi було прибрано пiсля обшуку, зробленого мiлiцiєю у днi зникнення дiвчини, але усi речi були на мiсцi. Тiтка клялася, що не винесла i не викинула нiчого.

Схоже, нова iдея фiкс з'явилась у моєму слiдствi. Я тепер не мiг позбутися переконання, що Iра Коваленко i Чумак зникли разом. Убивши у Рiвному чотири днi, я особисто переговорив практично з усiма членами лiтоб'єднання. I кiлька людей зауважили, що Iрина упродовж фуршету, яким закiнчилася остання зустрiч з Чумаком, довго стояла з гостем, обговорюючи якiсь проблеми. I саме вона за дорученням голови об'єднання пiд час першої зустрічі вручала письменнику пам'ятний сувенiр. А ще одна дiвчина, Оля, якiй кiлька разiв доводилося бувати вдома у Iри, бачила у неї три книги, запрезентованi письменником, з вiдповiдними дарчими написами.

Та ж сама Оля розповiла менi ще деякi цiкавi речi. Iрина завжди трималася якось осторонь i не поспiшала заводити подруг, принаймнi серед тих, хто вiдвiдував лiтоб'єднання. Разом з тим iнодi полюбляла пустити в очi пил. Не лише Олi запам'ятався випадок, коли зо два роки тому дiвчину пiдвезли до будинку, де мала бути тусовка, на розкiшнiй машинi з київськими номерами. Вiдчиняючи дверцята, Iрина цьомнула на прощання того, хто сидiв за кермом i кого нiхто так i не зумiв роздивитись. Згодом вона принесла на засiдання об'єднання купу примiрникiв своєї книжки, виданої у київському видавництвi i щедро роздала усiм, украй здивованим, не поскупившись на автографи. Я показав Олi та iншим зображення останньої та попередньої машин Чумака. Схоже, це був не вiн.

– Гадаю, вона навмисне попросила когось пiдвезти її пiд самi дверi, – говорила Оля, не приховуючи антипатiї до Iрини, – а потiм ще й поцiлувала, щоб ми бачили, наче у неї кавалер такий крутий.

– А з iнтерв'ю? – згадала раптом iнша дiвчина, Марина. – Пам'ятаєте? Пiсля того, як вийшла її книжка, ну та, що у Києвi, Iрка два мiсяцi розповiдала, що приїздили до неї iнтерв'ю брати для передачi. Тiльки-от нiякої передачi досi немає.

– Звiсно, – пiдхопила Оля. – Хто б там до неї додому приїздив спецiально передачу робити. Скажiть, ви самi читали цю книжку?

– Переглядав, – невизначено вiдповiв я.

– Ну i скажiть, за таке хтось би їхав до Рiвного передачу робити?

– А звiдки, з якого каналу? – запитав я.

– З НТI, – майже разом вiдповiли вони. – Ну принаймнi Iра так казала.

– А хто приїжджав не розповiдала?

– Казала, цiла група знiмальна, i ця, ну... популярна ведуча...

– Чикурда! – пiдказала Марина.

– Так! Свiтлана Чикурда. Отаке плела, уявляєте?

А втім, уявлялося. I ситуацiя ставала дедалi цiкавiшою.

Викликавши до Рiвного усiх своїх помiчникiв, я навернув по другому колi. Ми знову вишукували членiв лiтоб'єднання i ставили їм одне конкретне запитання – хто бачив, як Андрiан Чумак дарував Iринi три свої книги. Цього не бачив нiхто. Отже, це було зроблено наодинцi. Тож вони зустрiчалися без свiдкiв принаймнi раз. Отже, письменник мав до цiєї дiвчини особливе ставлення, i можливо, з цього могло щось закрутитися.

Довелось удруге зустрiтися з Iриною тiткою. Марiя Iванiвна була не в захватi вiд моїх вiзитiв i заявила, що нi сном нi духом не чула про якесь там iнтерв'ю, тим паче, взяте вiдомою тележурналiсткою, передачi якої постiйно дивилася сама. Та пояснення, що пошуки дiвчини ще тривають i її несприяння може бути вiдповiдно оцiнене слiдством, зробили свою справу. Я повторно обшукав кiмнату Iрини i навiть заглянув по iнших закутках. Книжок, подарованих письменником, там не було. Сама ж тiтка згадувала якiсь книжки, схожi на зразки, принесенi мною, адже неодноразово нишпорила в кімнаті племiнницi за її вiдсутностi. А оскiльки шукала дещо iншi речi, змiстом книжок, як i їхнiм авторством не поцiкавилась. Схоже, книжки зникли разом з дiвчиною. I ймовiрно, саме обережний Чумак наполiг на тiм, аби забрати їх iз собою.

Зате знайшлись два невеличкi стосики книг самої Iрини, тi, про якi велась мова i яких я одразу не побачив – «Квiти пiд небом» i «Весняна рапсодiя» – та, про яку розповiдала Оля. Обидвi, як на мене, не становили собою абсолютно нiчого у лiтературному планi – якесь безперервне нервове жiноче скиглення уперемiшку з радiсними зойками. Одна збiрка новел була видана невеликим накладом тут, у Рiвному, а от iнша – «Весняна рапсодiя» – дiйсно у столичному видавництвi «Мета» i тираж її становив п'ять тисяч примiрникiв. Перша книжка вийшла за сприяння того самого лiтоб'єднання. А от друга, за словами його голови, на грошi спонсорiв, яких начебто вiдшукала сама Iрина. Принаймнi, даруючи книги, дiвчина про це не розповiдала. Довелось Роману з Павлом негайно їхати до столицi i розшукати видавництво «Мета», яке спецiалiзувалось на друцi шкiльних пiдручникiв. Результат виявився несподiваним – грошi для видання збiрки новел видавництву перерахувала партiя «Воля народу». Як спонсорську допомогу.

Чого раптом Iрина мала отримати грошову допомогу вiд полiтичної партiї на видання такого «спаму»? За якi такi заслуги? Адже за свiдченням подруг i тiтки вона нiколи не брала участi у жодних полiтичних акцiях i, звiсно, не була причетна до самої «Волi». Варiант напрошувався лише один. Хтось iз функцiонерiв цiєї партiї, хто мав вiдповiднi важелi i стояв ближче до грошей, мiг зробити їй цю добру послугу. Одразу згадалися свiдчення подруг Iрини. Невiдомий столичний «крутелик». Чи не вiн часом?

Вiдтепер усi нашi зусилля спрямувалися сюди. Знайти, хто саме посприяв видiленню коштiв на книжку, або iншими словами – з ким зустрiчалася Iрина Коваленко у той перiод. Схоже, мав вималюватися непоганий любовний трикутник: Iрина, Чумак i невiдомий «крутелик», що вгепав на свою молоду коханку купу грошей. Звiсно, могли вони її не подiлити з Чумаком.

– I такий-от фiнал, – дозволив собi каламбур Павло. – Вiн прибирає Чумака, а їй не пробачає зради. Майже класика. Майже Шекспiр.

– Проте люди та пристрастi в усi часи однаковi, – повчально зауважив Роман.

– Може й таке бути, – згодився я. – Хоча...

Особисто менi трикутник намалювався у дещо iншому виглядi. Столичний крутiй дiйсно мiг не пробачити зради. От тiльки у свiтлi наших останнiх знахiдок бiльш iмовiрним ввижався варiант втечi Чумака зi своєю молодою подругою вiд нього, а заразом i вiд усiх решта. Чому нi? Навiть не чiпаючи Шекспiра, з упевненiстю можна сказати, що пристрасть штовхає людей i на кардинальнiшi та непомiркованiшi вчинки.

– А головне, що за таких розкладiв усi залишаються живими i зростають нашi шанси на перемогу i нечуванi гонорари, – пiдсумував Сергiй.

Тому хлопцi знову «зарились» в Інтернет, вишукуючи «щурiв», що повтiкали з потопаючого корабля пiд назвою «Воля народу». I скiльки ж їх було! Аж очi розбiгались. Та воно й не дивно, адже у нас продається за грошi геть усе, не лише переконання. Саме серед цiєї когорти був найкращий шанс знайти помiчникiв у нашому задумi. I при цьому нас цiкавили перекинчики будь-куди крiм як до табору «Надiї країни». Цi вiдпадали одразу, адже менi хотiлося вiдкинути можливiсть просочування iнформацiї до будь-кого iз замовникiв.

Пан Володимир Крутивус, як i ще кiлька iнших, взагалi вiдмовився говорити на подiбнi теми, навiть неофiцiйно i навiть не зважаючи на те, що при моїй успiшнiй роботi можуть добре «почухатися» тi, хто залишились у «Волi народу» i хто свого часу «ставали їм на хвоста». А от Сергiй Рябцов, що змiнив свої переконання на користь Трудової партiї, згодився посприяти. Допомiг той самий Валерiй, журнал якого спiвпрацював з «трударями», i який знав Рябцова особисто. Саме Валерiй завiрив його, що усе буде неофiцiйно i мiж нами. I другого дня я отримав запрошення до редакцiї, де Рябцов уже чекав на мене.

Кiмната для зустрiчей була без вiкон, абсолютно порожньою – лише стiл i чотири стiльцi. Та Рябцов нахилився до мене i дуже тихо промовив:

– Значить так, Анатолiю. Грошi на книжку, яка вас цiкавить, видiлив Максюта. Iлля Андрiйович Максюта. Ну не вiн особисто, ви ж розумiєте. Але вiн посприяв. Iнiцiатива була його. Можете не сумнiватися. Вiн працював на той час у Мiнiстерствi фiнансiв. Заступником начальника вiддiлу. А видавництво «Мета» мало з нами довгострокову угоду на випуск рiзної передвиборної агiтацiї – брошури, плакати i таке iнше. То ж кошти було видiлено з цього грошового потоку.

Рябцов змовницьки подивився на мене i вiдпив каву зi своєї чашки. Я відсьорбнув свою i так само тихо запитав:

– А вiн мав стосунки з дiвчиною, про яку я казав, Iриною Коваленко? Ну авторкою книги, ви розумiєте?

– А хто його знає? Хто ж з них по бабах не ходить? – здивувався мiй спiврозмовник. – От мiг би вам «навiшати», але не буду. Для чого? Такої iнформацiї не добув. Вiн же не афiшував це, якщо й мав. То хто може знати? Це вже не в моїх силах. А стосовно книжки – можете бути упевненим. I рекламка там є, ви подивiться уважно – «збiрка видана за сприяння партiї «Воля народу».

– А чим зараз займається цей Максюта?

– А хто ж його знає? – знизав плечима Рябцов. – Швидше за все нiчим. Він зник.

– Як зник?!

– Тихо, чого ви кричите? – обурився мiй спiврозмовник. – Як-як... А як зникають? Офіційно він у розшуку. Балакали багато на цю тему. Якщо чутки цiкавлять – можу переповiсти, але достовiрнiсть – самi розумiєте. Може й утiк куди – за ким iз них накраденого немає? Самi знаєте, що у країнi робилося. А може i прибрали за що.

Рябцов ще довго переповiдав чутки, якi я ловив одним вухом, думаючи вже про iнше.

Цього ж дня увечерi я побачився з Андрiйовичем i за його сприяння менi «пробили» по комп'ютеру багато цiкавих речей з розряду закритої iнформацiї. Максюта, згiдно з показами свiдкiв, зник начебто дев'ятнадцятого березня. Тобто наступного дня пiсля зникнення Iрини Коваленко! А через день був офiцiйно оголошений у розшук. Отака картина. Вiсiмнадцятого березня Iрина, двадцятого Максюта i двадцять третього Чумак.

Ось як насправдi виглядав цей веселий любовний трикутник. Я зрозумiв, що Шекспiр у даному випадку вiдпочиватиме.

I одразу ж Сергiй повернувся до Рiвного. Машину, на якiй їздив Максюта, упiзнали Марина, Оля i ще багато членiв лiтоб'єднання. Ще кiлька людей визнали схожою фiгуру та голову iз залисинами, яку бачили у машинi, на чоловiка, зображеного на розмножених фото. Достовiрнiсть зв'язку Iрини Коваленко з Максютою для мене була очевидна.

Але водночас даний напрямок вичерпався, принаймнi для моїх можливостей. Хлопцi за кiлька днiв перерили iнтернет, я поговорив з Оленою i Зваричем. Схоже, Чумак з Максютою ранiше нiяк не перетинались. Продовжуючи копати у бiк Максюти, ми не могли залишатися непомiченими, а цього на даному етапi я допустити не мiг.
ХXI
Ейфорiя вiд перших успiхiв минула i чим далi, тим бiльше мене непокоїла думка, що я штучно пiдтасовую знайденi факти пiд свої версiї. Адже схованку в очеретах мiг робити хтось iнший. Мiг i сам Чумак, але з якоюсь iншою метою, i нiхто не заважав йому пiсля цього, виїхавши з ворiт бази «В'юнище», потрапити припустiмо, до рук людей, що бажали його загибелi з тих чи iнших причин, i про що вiн сам навiть не здогадувався. Мiг Чумак подарувати дiвчинi книги через просту симпатiю, випити кави i бiльше нiколи не зустрiтися з нею. А сама Iра Коваленко, цiлком ймовiрно, могла дати їх почитати подругам, а сама вийти пiзно увечерi з дому i потрапити у випадкову пригоду. З Максютою справи складалися ще простiше: тому, хто стоїть бiля «корита» i гребе звiдти, забуваючи про здоровий глузд, зникнути взагалi не проблема. А щодо збiгiв у датах... Яких тiльки збiгiв не буває у життi!

Я не мав жодного незаперечного доказу i усе, що знаходив, було наче окремими камiнчиками, з яких при бажаннi складалася не одна дотепна версiя. Проте абсолютної взаємної вiдповiдностi частинок не було. I менi залишалося сподiватися, що зрештою колись-таки знайдеться ще один камiнчик, найпотрiбнiший, i тодi складеться повна мозаїка. А тому усi ресурси я кинув на пошуки подруг Iрини, тих, що перебували за межами лiтоб'єднання. Велику допомогу я отримував вiд Андрiйовича. Завдяки службовому становищу, часто через iнших вiн розвiдував для мене такi речi, викопував такi факти i матерiали з того чи iншого слiдства, якi без нього я не мiг би роздобути. Андрiйович був потрiбною людиною у системi i нiхто не наважувався йому вiдмовити. Його послуги я намагався чередувати з послугами Прокопчука, з розрахунком, що жоден з них не отримає при цьому повний обсяг iнформацiї i не зможе таким чином прорахувати мої версiї.

Прокопчук також сприяв менi усiм, чим тiльки мiг. Хоч як крути, вiн був тим, на кому за настання неактивної фази i «зависло» слiдство. Маючи великий досвiд оперативно-розшукової роботи, майор виявився ще й нормальною, тверезо мислячою людиною, яка розумiла, що вiд моїх успiхiв залежить i загальний успiх офiцiйного розшуку. Знав майор i те, що справа не злiзе з нього, доки не знайдеться сам Чумак або ж його рештки. За цей час менi довелося багато спiлкуватися з ним i переконатися, що у певному розумiннi цiй людинi можна довiряти. Спiвпраця наша стала тiснiшою, але й це не давало належного результату.

За останнiй час менi довелося пересваритися ще з двома членами «великої п'ятiрки». Першим був Кушнiр. Протистояння його органiзацiї зi Спiлкою письменникiв чимось нагадувало менi відносини «Надiї країни» з «Волею народу». Але раптом перед керiвництвом обох органiзацiй постала потреба порозумiтися, щоб провести акцiю пам'ятi письменників, що постраждали, як перефразував я сам – «вiд рiзних причин». Додали до цiєї когорти й Андрiана Чумака. А Кушнiр, що почав розмову з перспектив видання двох моїх книжок, невдовзi перейшов до моєї участi у заходi.

Звiсно, я не стримався, назвавши абсурдною, нехай не цiлу акцiю, але принаймнi присутнiсть у поминальнику Чумака. Адже невiдомо ще, чи є Чумак взагалi постраждалим! Саме це i намагався я з'ясувати, ведучи розслiдування. Та Кушнiр вчепився наче ягдтер'єр до лисячого хвоста, намагаючись тягти мене з нори. Менi пропонувалася участь як – подумати тiльки – письменника! I навiть (очi самi полiзли на лоба) послiдовника iдей Чумака в нацiональнiй лiтературi, для чого термiново i навiть заднiм числом пропонували вступити до асоцiацiї.

Нi, ну таке треба придумати. Терпець мiй урвався i я наговорив зайвого, усвiдомивши, що тепер принаймнi ця органiзацiя точно не сприятиме менi у виданнi творiв.

Другою знову ж таки була Свiтлана. I вона також причепилася з конкретною пропозицiєю. Їй забаглося моєї присутностi у телепрограмi. Вона не вимагала розкриття таємниць слiдства, взагалi нiяких фактiв. Лише хотiла зняти невеличку передачу, завдяки якiй усi побачили б, що пошук Чумака триває i головне – що вона сама i далi зацікавлена в цій справі. Але й це я вважав шкiдливим. Хоч що кажiть, а розшук – це свого роду полювання. I зайвий глум при цьому створюють лише несерйознi мисливцi. Я до цих не належав, до того ж просто не мав часу на таку дурню. Тому знову вiдмовив.

Розмова вийшла неприємною. Можливо, я був не зовсiм правий i мав би спробувати якимось чином використати це, аби потягти з неї якусь корисну iнформацiю. Але настирлива журналiстка вперто лiзла у союзники, намагаючись часом пiдпустити ще й жiночих чар. I тут також моєму терпцю швидко настав кiнець. Не витримало друге Я, запас мiцностi якого залишав бажати кращого. Довелося образити її, прямо заявивши, що вона менi не до шмиги. Насправдi якраз усе було навпаки, але ефекту я досяг i вона пообiцяла не нав'язуватися бiльше як жiнка, проте пояснити менi на практицi, що її краще мати серед друзiв.

У вiдповiдь хотiлося заявити, що, схоже, я розумiю, чому її зрештою-таки не витерпiв Камiнський, але вчасно стримався.

ХXII
Наступне моє просування у розшуку Чумака вiдбулося ще бiльш випадково. От як буває iнодi! Хто тiльки не копирсався у справi – i мої колишнi колеги, i детективи вiдомого агентства, та були речi, важливi речi, якi все-таки залишились поза їхньою увагою. I як тут не згадати аргументи Андрiйовича про свiже око!

Вiдкривши не реалiзований схов в очеретах, намагаючись достеменно встановити, що зробив його саме Чумак, я тодi довго шукав незаперечнi докази цього. Два холоднi днi довелося вiдсидiти у човнi, обстежуючи водну поверхню, де плавали уламки очерету. А серед речей, якi я сподiвався знайти, були й недопалки. Чумак курив цигарки «Давiдофф». Дорогi цигарки, якi дозволяють собi не так багато курцiв.

Тунель в очеретах робився не один день. Уявлялося, як виїхавши раненько, ще на свiтанку з бази i зникнувши з чужих очей, письменник тихенько пробирався до обраного мiсця i облаштовував схов. На всю роботу йому реально мало б знадобитися два днi. При цьому вiн аж нiяк не мiг виїжджати на чистоводдя, щоб покурити. Його могли побачити, а Чумак, схоже, дбав про таємнiсть. Отже, недопалки мав збирати i ховати, а швидше викидати просто в очеретах у воду. Вхiд до тунелю був ретельно замаскований, а мiсце таким, де не товчуться мисливцi та рибалки. Тому пересторога зi збиранням «бичкiв», я гадав, була б з його боку зайвою. Чумак мав би їх просто викидати.

Письменник викурював майже пачку на день, а iнодi, як свiдчили матерiали справи, i бiльше. Тож за моїми пiдрахунками поблизу тунелю мало плавати не менше сорока-п'ятдесяти недопалкiв, а точнiше фiльтрiв, адже папiр i тютюн швидко розмокають. Фiльтр залишається на поверхнi i не тоне. Навiть за кiлька мiсяцiв. I якби вдалося знайти бодай один, я з упевненiстю мiг би сказати принаймнi сам собi, що схов дiйсно належав Андрiану Чумаку. Бiленький довгастий фiльтр вiд цигарок «Давiдофф»...

Тодi нашi з Сергiєм пошуки не дали результатiв. Що ж, пiвроку – великий термiн. Я рився у рiзних джерелах i нiде не мiг знайти iнформацiї про те, упродовж якого часу на поверхнi води тримаються цигарковi фiльтри. У банцi на пiдвiконні вже другий тиждень плавали намоченi цигарки «Давiдофф» – цiлi та окремi розiбранi фiльтри. Як першi, так i другi не тонули. Деякi я вижмакав у водi, але й вони вперто трималися на поверхнi. Можливо, за пiвроку їхнi мiкропори i наберуть води i тодi усе опиниться на днi банки. Пiвроку я чекати не мiг.

Але, як це часто буває, цiннi думки з'являються несподiвано i з запiзненням. Одна з таких слушних думок змусила мене негайно кинути усе, сiсти за кермо i знову вирушити на Херсонщину.

Я удруге приїхав на базу. Не довiривши цiєї справи нiкому, знову й знову опитував увесь персонал, та попри велике бажання не мiг знайти того, хто бодай раз бачив би письменника з цигаркою. Вiн не закурив жодного разу, спiлкуючись з кимось бiля вогнища або збираючи свої рибальськi iсторiї, а прибиральниця жодного разу не викидала недопалкiв з попiльнички його номера i впевнено свiдчила, що тут i не пахло тютюновим димом. Проте кiлька людей зауважили, що письменник жував жуйку. I цей нюанс якимось чином пройшов повз увагу усього попереднього слiдства!

З бази «В'юнище» ми з Сергiєм одразу вирушили до попередньої, а Романа з Павлом вiдрядив на iншi. З тим же завданням. I з'ясувалося, що там, на попереднiх точках свого маршруту, письменник курив, як i ранiше. Дехто зi свiдкiв, особливо курцi, навiть згадував марку цигарок. Оце-то вiдкриття!

Буквально перед самим зникненням Андрiан Чумак кинув курити!

Я знову тер скронi i думав, що це могло б означати. Кинув курити тому, що планував заховатися десь у глухому кутку i надовго. Пачка на день – це три блоки на мiсяць. А на три мiсяцi – дев'ять блокiв. Уявив розмiр пакунка з дев'яти цигаркових блокiв. Чималий. Зайвi проблеми. А хто зна, скiльки вiн планував ховатись? Якщо рiк, то розмiр такого пакунка наближався до розмiру доброго телевiзора. Та й потiм, запах тютюнового диму, недопалки. Якщо вони є, людину завжди легше знайти. А може... А може, це Iрина Коваленко не переносила тютюну?

Думки мої вперто сверлили невiдомiсть у цьому напрямку, де все поки що складалося у дотепну версiю, хоч здоровим глуздом я чiтко розумiв, що усе, вiдкрите досi, цiлком може бути збiгом обставин, i насправдi письменник, виїхавши з бази у напрямку свого наступного мiсця вiдпочинку, мiг потрапити до рук ворогiв, якi й позбавили його життя, а заразом заховали усi слiди. Тим паче, кидати курити Чумак збирався давно. Пiдтвердила це i Олена. Та й Зварич, що не курив сам, кiлька разiв обговорював iз другом наболiлу тему. I навiть даючи численнi iнтерв'ю нашим папарацi, яких цiкавило геть усе, письменник не раз казав про це своє бажання. От i кинув, замiнивши жуйкою, як роблять багато курцiв.

Але чому за три днi до того, як зникнути? За чотири днi до зникнення Чумака кудись дiвається Iрина Коваленко. За три днi кидає курити сам Чумак, який не обходився без цигарок бiльше двадцяти рокiв. Хiба ж бувають такi збiги?!

Довелося зайвий раз нагадати Марiї Iванiвнi з Рiвного про себе. Але вона вже звикла. Так, Iра Коваленко полюбляла закурити. Тiтка, нишпоривши в кiмнатi, не раз бачила у неї цигарки. Кiлька разiв також уздрiла племiнницю на вулицi з цигаркою. Але хiба це щось змiнювало? Двоє курцiв у сховi – це удвiчi бiльше проблем. Тому змушуючи дiвчину покинути незручну звичку, Чумак мав зробити це й сам. Тiльки й усього.

Фантазiй у моєму слiдствi було набагато бiльше, нiж версiй. Але остання знахiдка ще раз переконала мене у правотi основної. Зникнення Чумака не було випадковим.


ХXII
Дзвiнок у дверi нiчим не вирiзнявся вiд iнших. Проте менi у моєму новому положеннi слiд було готуватися i до таких – цього я ще не усвiдомив. Вiд несподiванки у мене навiть вiдiбрало мову.

Вона стояла близько вiд дверей, якi я за звичкою прочинив надто широко, – з мiкрофоном у руцi i вже промовляла на повну:

– Ми бiля дверей помешкання Анатолiя Рибака, директора приватного детективного агентства, що наразi є чи не єдиною у країнi структурою, яка ще продовжує реальнi пошуки зниклого вiдомого вiтчизняного письменника Андрiана Чумака.

У кутi сходового майданчика впирався спиною у стiну високий чоловiк з камерою, об'єктив якої дивився на нас. Поруч було ще кiлька помiчникiв. Усе, що тут вiдбувалося, автоматично ставало надбанням громадськостi.

– Я – Свiтлана Чикурда, телеканал «Мрiя-ТБ» i в даний час працюю в прямому ефiрi. Пане Анатолiю, вiд моменту зникнення Андрiана Чумака я також веду незалежне журналiстське розслiдування у цiй справi, тому й висловилася «чи не єдине», адже сама не є слiдчим-професiоналом. Глядачiв нашого каналу цiкавить, чи є бодай якiсь новини в справi пошуку вiдомого письменника?

Мiкрофон опинився пiд носом, але я вже опанував себе.

– Пробачте, а ви взагалi куди прийшли? – я розвiв руками. – Ви упевненi, що потрапили за адресою?

– Ви ж Анатолiй Рибак i не заперечуватимете цього? Колишнiй експерт управлiння внутрiшнiх справ, нинi приватний детектив, директор нещодавно створеної агенцiї «Слiдопит».

– Я дiйсно Анатолiй Рибак, але взагалі не причетний до справи, про яку ви говорите, як i до агенцiї. Шановнi, можливо, ви не до того Рибака потрапили? I взагалi припинiть мене знiмати. Ви маєте право робити це без моєї згоди? Я сумнiваюся.

– Пробачте, пане Анатолiю, зараз я не роблю нiчого незаконного – стою на нейтральнiй територiї i веду репортаж. Це моя робота. I не заважаю вам зачинити дверi, якщо моя поведiнка не подобається. Пане Анатолiю, повiрте, дуже багато людей цiкавляться долею Андрiана Чумака. Це мiльйони його читачiв. Я розумiю, що є таємниця слiдства i не претендую на її передчасне розкриття. Але прошу повiдомити нашим глядачам, чи є бодай якась надiя побачити улюбленого письменника живим.

Мiкрофон знову посунувся до мене, а я лише тепер чiтко усвiдомив, що мою небриту пику, як i волосатi груди у зеленiй майцi, бачить зараз якщо не пiвкраїни, то принаймнi багато людей, i моя неправильна поведiнка завдяки цьому пiдленькому журналiстському прийомчику може нашкодити не тiльки менi, але й справi.

– Панi... е-е... Свiтлано, так? – моє обличчя висловило щире нерозумiння. – Я можу лише поспiвчувати вашим глядачам, що вони мають отаких репортерiв, якi будь-що бажають запудрити їм мiзки сенсацiями, не вибираючи методiв. Або ж вас просто ввели в оману. Якщо по-вашому я директор детективної агенцiї, то прошу до мого офiсу, якщо такий є, i берiть ваше iнтерв'ю там. А це – приватне помешкання. Iдiотизм якийсь...

Останню фразу я промовив вже повернувшись спиною до дверей, що зачинялися, але був упевнений – камера її вловила. Про справжнiй офiс я мiг тiльки мрiяти i то лише у випадку, якщо знайду Андрiана Чумака – живого чи мертвого.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Схожі:

Олексій Волков Слід на воді iconОлексій миколайович бекетов –академік архітектури олексій Миколайович Бекетов

Олексій Волков Слід на воді iconВчитель : Тацій Ольга Степанівна
Тема. Людина народжується, щоб залишити по собі вічний слід. Василь Сухомлинський «Який слід повинна залишити людина на землі»
Олексій Волков Слід на воді icon28 березня 1845 р. – народився Олексій Олександрович Андрієвський

Олексій Волков Слід на воді iconЩо таке непрограмна музика?
Прикладами «популярної» барокової музики можуть слугувати «Музика на воді» (1717) та «Королівський феєрверк» (1749), написані на...
Олексій Волков Слід на воді iconІмені володимира даля лук’янов олексій петрович

Олексій Волков Слід на воді iconТема. Розчини
Середовище, в якому розподілена дисперсна фаза, називається дисперсійним середовищем. Розчин цукру у воді – це дисперсна система,...
Олексій Волков Слід на воді iconМаксим Горький (Пєшков Олексій Максимович) (1868 -1936) “Буревісник революції”
Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватовича Пєшкова (1839 1871)
Олексій Волков Слід на воді iconКурсової роботи обрана неспроста. Природні умови та історичні пам'ятки Греції щорічно привертають мільйони туристів
Прибудете ви до Греції на кораблі, літаку чи поїзді, перше, що вразить вас, тільки торкнетеся ногою землі, це сонце. Іскриться на...
Олексій Волков Слід на воді iconВалентина павлівна яхненко учитель сш №127 Дарницького району м. Києва
Тема. Література рідного краю. Олексій Довгий. Розповідь про поета. Інтимна лірика. Збірка «Троянди для дружини»
Олексій Волков Слід на воді iconЗміст вступ Розділ 1
Нурмухаметов Олексій Русланович, учень 10-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №58 Харківської міської ради...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка