Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального"



Сторінка1/3
Дата конвертації03.11.2017
Розмір0.65 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3

Міністерство освіти та науки України

Кременчуцький льотний коледж НАУ

В.Д. БРАТЕНШІ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
СОЦІОЛОГІЯ”

м. Кременчук

2008

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА



  1. Об’єкт і предмет соціології.

  2. Поняття „соціального”.

  3. Структура соціології.

  4. Функції соціології.

1. Об’єкт і предмет соціології.


В соціологічній літературі назва цієї науки конструюється з латинського слова societas (суспільство) та грецького слова lodos (слово, вчення).

Першим застосовував слово „соціологія” французький вчений Огюст Конт (1798-1857). Йому ж належить ідея створити суспільну науку, яка за своїми методами тотожна природознавству – своєрідну „позитивну філософію”, або „соціальну фізику”.

О.Конт прагнув реалізувати думки свого вчителя А.Сен-Сімона (1760-1825) про те, що суспільствознавство необхідно підняти на рівень наук, що основані на спостереженні.

Об’єктивним чинником цього служили економічні та політичні потреби буржуазного суспільства, що розвивалося, а також внутрішня логіка пізнавального процесу – необхідність систематизувати накопичений матеріал соціальних фактів.

Діяльність багатьох поколінь вчених дозволила уточнити визначення соціології, і сьогодні воно формулюється так:

Соціологія – це наука про закони розвитку і функціонування соціальних спільнот і соціальних процесів, про соціальні відносини як механізм взаємозв’язку і взаємодії між цими спільнотами, між спільнотою і особою.

Об’єкт соціології – сфера соціальної дійсності, на яку спрямований процес наукового пізнання: соціальні інститути, групи, процеси, відносини і т.д.

Об’єкт містить в собі соціальне протиріччя, проблему, що підлягає науковому аналізу, і може вивчатися різними науками.

Соціологія виділяє в соціальному об’єкті ті властивості і відносини, які необхідні для пізнання явищ суспільного життя і дослідження процесів становлення, функціонування і розвитку соціальних систем.

Предметом соціології є суттєві властивості і відносини об’єкту дослідження, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичної або практичної проблеми.

Предмет дослідження припускає об’єкт але не співпадає з ним. Один і той же соціальний об’єкт може вивчатися з метою вирішення зовсім різних наукових проблем.

Відрізняють предмет теоретичного і емпіричного соціологічного дослідження. („емпіріо” з грецької – „досвід”)

Теоретичні закони не можуть бути виведені шляхом прямого індуктивного узагальнення емпіричних фактів, а є результатом пізнавальних операцій над ідеалізованими об’єктами, які відображують певні суттєві властивості реальних об’єктів.

Тому безпосереднім предметом теоретичного соціологічного дослідження є ряд ідеалізованих, абстрактних об’єктів, теоретичних схем і моделей.

На емпіричному рівні предметом дослідження виступають властивості і відносини реальних об’єктів, емпіричні закономірності, які можуть бути виведені безпосередньо шляхом статистичного узагальнення емпіричних фактів.

Предмет емпіричного дослідження є частиною предмета соціологічного дослідження в цілому.

2. Поняття „соціального”.


Серед понять соціології центральне місце займає поняття „соціальне” (від лат. socialis – сумісний, товариський, суспільний).

Спроби змістовного визначення даної категорії йшли за двома напрямками:



  • виявлення сутності соціального зв’язку (тобто з’ясування того, що примушує людей жити разом, утримує їх в об’єднанні, громаді тощо);

  • визначення природи соціальної реальності.

Спочатку соціальність виводилась з природи людини як вроджене почуття прихильності, притяжіння, яке, незважаючи на волю і бажання людей, об’єднує їх в спільноті.

Проте деякі вчені вважали людину істотою несоціальною, агресивною (Т.Гоббс, Н.Макіавеллі), яка вступає в об’єднання з іншими тільки з причини загрози знищення, з метою самозбереження.

Поняття „соціальне” використовується для визначення явищ, які властиві лише людині і виникають в об’єднаннях людей.

Це якісно інший вид зв’язку, обумовлений не інстинктами (доброзичливістю або, навпаки, агресивністю), а необхідністю спільної діяльності по забезпеченню засобами для життя.

Соціальний зв’язок в усіх його різноманітних формах породжується і відтворюється самими умовами життя людей, які спонукають індивіда до об’єднання з іншими індивідами в колективній праці по виробництву всього того, що необхідно для задоволення життєвих потреб.

Без такого зв’язку неможливе збереження, виживання людини, і тому він – перша й найголовніша умова існування суспільного життя.

Для розуміння предмета соціології важливе значення має поняття „соціальна спільність” (або „спільнота”).

Це – функціонально обумовлене об’єднання людей, які мають широку сферу спільного життя, для якого основою внутрішнього зв’язку є територія мешкання, матеріальні цінності, що знаходяться в його розпорядженні, та визнані ним цінності культури.

Характерною рисою соціальної спільноти є її внутрішня соціальна структура, яка ґрунтується на співпраці і загальній злагоді.

Соціальній спільності властивий високий рівень єдності.

Єдність території створює умови для підтримання взаємних контактів між людьми, які утворюють соціальну спільність.

Її організаційні форми і суспільний розподіл праці зміцнюється системою матеріальних цінностей.

Культурні цінності згуртовують соціальні спільноти на рівні свідомості, утворюючи її морально-етичні орієнтири.

Соціальні спільноти розрізняються кількісним складом, тривалістю існування, міцністю зв’язків і т.д.

До найбільш значущих спільнот належать:


  • соціальні групи (передусім класи);

  • нації;

  • територіальні (регіональні) спільноти;

  • трудові (учбові) колективи;

  • професійні об’єднання (профспілки);

  • сім’ї.

Відносини між названими спільнотами є соціальними відносинами.

Це - відносини між людьми як представниками соціальних груп суспільства з приводу їх суспільного становища, образу і укладу життя, зрештою – з приводу умов розвитку особи, соціальних груп.

Слід підкреслити, що соціальні відносини – це відносини між групами людей, які мають різне, часто нерівне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в його економічному, політичному та духовному житті.

Сукупність різних форм організацій та регулювання суспільними відносинами називають соціальними інститутами.

Це спеціальні заклади, системи норм, соціальних ролей, що забезпечують реалізацію функцій, необхідних для існування і розвитку соціальних спільнот або суспільства в цілому.

Соціальними інститутами є, наприклад, держава, політичні партії, сім’я, право, мораль, система освіти і виховання, виробничий осередок та ін.

Виникнення соціальних інститутів обумовлено об’єктивною потребою суспільства в спеціальному регулюванні особливо важливими соціальними відносинами і сферами діяльності.

3. Структура соціології.


Сучасна соціологічна наука – це достатньо розгалужена система знань різного рівня узагальнення: від вищого, методологічного, до конкретних галузевих соціологічних дисциплін і спеціальних соціологічних теорій, що пояснюють окремі різновиди соціальних відносин, тих чи інших сторін і явищ суспільного життя.

Загальносоціологічна теорія – це вищий рівень достовірного, перевіреного, узагальненого знання про соціальні об’єкти, процеси і систему соціальних відносин, про тенденції їх становлення, функціонування і розвитку.

Ця теорія є фундаментальною по відношенню як до прикладних, соціологічних досліджень, так і до спеціальних соціологічних теорій, фіксуючи посередництвом всіх цих теорій соціологічні закони, так би мовити, в „чистому вигляді”, на основі ідеалізації та абстрагування.

На базі загальносоціологічної теорії розробляються поняття і категорії соціологічного дослідження, інтегруються всі галузі і напрямки соціологічного знання в єдину цілісну систему – наукову соціологію.

Емпіричним базисом загальносоціологічної теорії є дані прикладних і спеціальних соціологічних досліджень.

Спеціальні соціологічні теорії – це галузі соціологічного знання, предмет дослідження яких – відносно самостійні, специфічні підсистеми соціальної сфери і соціальних процесів.

Наприклад, праця як складний соціальний процес розглядається в рамках соціології праці; моральна система будь-якого суспільства вивчається соціологією моралі; управління як соціальна система – соціологією управління.

Емпіричною базою даних теорій служить по можливості повний структурований опис соціальних ситуацій, що виникають в різних сферах суспільного життя.

Емпіричні соціологічні дослідження – це практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвиток і функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів.

Специфіка емпіричного дослідження полягає також в тому, що в ньому концентрується увага на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо зв’язані з людиною, безпосередньо впливають на її практичну діяльність.

Слід особливо підкреслити, що емпіричні соціологічні дослідження – це не просто збір і сортування соціальних фактів, які підтверджують або заперечують певні теоретичні побудови вченого, а спеціальні наукові процедури, які дають можливість проводити наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, що складають потім базис подальших теоретичних узагальнень, істинність яких перевіряється як соціальною практикою, так і новим емпіричним дослідженням.

4. Функції соціології.


Функції соціології – це основні зобов’язання перед суспільством, найважливіші напрямки і коло діяльності даної науки.

Теоретична функція – це концентрація, пояснення, поповнення і збагачення соціологічного знання, розробка законів і категорій даної науки на основі дослідження соціальної дійсності.

Описувальна функція – це систематизація, опис накопиченого, здобутого дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотатків, наукових звітів, статей, книг.

В них відтворюється ідеальна картина соціального об’єкту, який вивчається.



Інформаційна функція – збір, систематизація і накопичення соціологічної інформації, набутої в результаті проведення досліджень.

Соціологічна інформація – найбільш оперативний вид соціальної інформації. Її використовують соціологи, керівники об’єктів, де проводилось дослідження.



Прогностична функція – надання соціологією соціальних прогнозів.

Соціологічні дослідження завершаються обґрунтуванням короткочасних і довготривалих прогнозів дослідженого об’єкта.



Ідеологічна функція соціології витікає з того, що ця наука об’єктивно бере участь в ідеологічному житті суспільства.

Тема 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ

ЄВРОПИ, США ТА УКРАЇНИ.


  1. Соціальна думка античного світу і Середньовіччя.

  2. Соціологія Відродження і Нового часу.

  3. Соціологія Сен-Сімона.

  4. Соціологія О.Конта.

  5. Соціологія Герберта Спенсера.

  6. Соціологія Карла Маркса.

  7. Соціологія Фрідріха Енгельса.

  8. Соціологія Еміля Дюркгейма.

  9. Соціологія В.Парето, Ф.Тьонніса, Г.Зіммеля.

  10. Соціологія Макса Вебера.

  11. Російська і українська соціологічна наука.

1. Соціальна думка античного світу і Середньовіччя.


Людське знання в стародавньому світі було ще не поділене на галузі та окремі наукові дисципліни, які зараз звичні для нас.

Більшість шедеврів минулого містили в собі елементи того, що пізніше було названо релігією, поезією, філософією, природознавством і соціальними науками.

Частково ці праці є соціологічними за своїм характером.

Так, чимало фрагментів конфуціанських текстів є соціологічними за своєю суттю.

Те ж саме можна сказати і про ряд текстів даосизму і праці інших китайських соціальних філософів.

Таким же чином численні трактати давньоіндійських мислителів, в особливості „Закони Ману”, „Бріхаспаті” і „Установки Вішну”, є великими соціологічними дослідженнями, які виділяють характеристики і відносини, типові для всіх або для специфічних класів.

Ще з більшою впевненістю можна говорити про соціологічний підхід в працях давньогрецьких і римських філософів.

Навіть мислителі досократівського часу в Давній Греції, такі як Солон, Парменід, Геракліт, Піндар і Протогор, запропонували багато соціологічних узагальнень.

„Історія Пелопоннеської війни” Фукідіда містить розділи, які зображують соціологію революції, війни і політичних режимів, не говорячи вже про його дедукції з приводу відносин між різними класами.

Праці Платона „Держава”, „Закони” та деякі діалоги, як, наприклад, „Політик”, так само, як і „Політика” Арістотеля, є великими творами з загальної та спеціальної соціології.

Особливо великим внеском в структурну соціологію були твори видатних римлян.

В своїх працях, пізніше об’єднаних в юстініанівській збірці законів, вони дали неперевершений аналіз і визначення всіх основних соціальних інститутів: шлюбу, сім’ї, держави, власності, володінь та ін.

В Середньовіччя соціологічні дослідження були тісно зв’язані з богослів’ям.

Праці Августина, Ірінеєма та інших отців церкви, схоластів Фоми Аквінського, Роджера Бекона, Нікколи Кузанського та інших містять ряд соціологічних спостережень і узагальнень в різних галузях соціологічного знання.

Значний внесок в систематизацію соціологічного знання зробив арабський мислитель і державний діяч Ібн Халдун (1332-1406).

Тепер його вчення, викладене в роботі „Аль-Муккадим” („Вступ” – теоретичне обґрунтування до багатотомної історичної праці), вважають першою спробою створення самостійної науки про суспільство, яка була настановою для політичної діяльності.

Ібн Халдун всебічно розглянув майже всі основні проблеми сучасної загальної і спеціальної соціології в умовах кочових і цивілізованих суспільств.

Його праці є актуальними і сьогодні.

Разом з Платоном, Аристотелем, Віко і О.Контом Ібн Халдун є безумовно одним з фундаторів соціології.

2. Соціологія Відродження і Нового часу.


З початком Відродження і Реформації інтерес до соціологічних проблем значно зріс і привів до багаточисленних досліджень протягом XVI-XVII ст.

Велика частина робіт Еразма, Френсіса Бекона, Монтеня, Макіавеллі були соціологічними.

З іменем останнього зв’язані глибокі дослідження проблем політики як автономної сфери людської діяльності.

За Макіавеллі, вище правило політики і головна її проблема – знайти той образ дій, який відповідає характеру часу і специфічним обставинам в момент прийняття рішення.

В своїй праці „Монарх” Макіавеллі проаналізував політичну практику герцога Ч.Боржиа, який з допомогою розважливої підступності і холоднокровної жорстокості об’єднував території.

Проте сам Н.Макіавеллі не був виразником принципового аморалізму в політиці, яким його часто виставляють.

Головною умовою успіху він визнавав доблесть.

В той же час Макіавеллі вважав, що в надзвичайних обставинах, коли „народ розбещений”, потрібні надзвичайні міри.

Задля інтересів держави можновладелець може нехтувати інтересами і життям людини.

Серед великої кількості соціальних мислителів більш пізнього часу відмітимо Ш.Монтеск’є, який написав першу систематичну соціологію права і моралі („Дух законів”).

Йому належить ідея розподілу влади в суспільстві на законодавчу, виконавчу і судову.

Соціально-політичні погляди Т.Гоббса викладені в праці „Левіафан”.

В ній він показав державу як продукт свідомості людей.

Він виходить з визнання „природного стану людей”, які характеризуються здатністю шкодити собі через власне самолюбство і право всіх на все.

Рівність людських фізичних і розумових здібностей, рівність природних прав підштовхують людей до війни.

Щоб перешкодити цьому, люди приходять до добровільного обмеження своїх прав, передають їх „зборам мужів” („старійшин”).

Так виникає держава – великий Левіафан.

Держава замінює закони природи законами суспільства. Держава – це вище, що створено родом людським.

Далі розвивав ці ідеї Ж.-Ж. Руссо. Головна проблема його творчості – проблема нерівності та шляхів її подолання.

Причиною нерівності він вважав приватну власність.

На думку Ж.-Ж. Руссо, первісне суспільство знаходилось в стані, коли людина була незалежною від інших людей.

Головною рисою природного стану була моральна чистота. Тут не було власності, тому не було і несправедливості.

Приватна власність виникла як наслідок протиріч в людських інтересах і конкуренції.

Виникнення ж держави Ж.-Ж. Руссо пов’язує з „суспільним договором”, тобто, бажанням людей передати „в спільне надбання і ... під вище керівництво спільної волі свою особистість і всі свої сили, і в результаті для всіх разом кожний член перетворюється в неподільну частину цілого ...

За суспільним договором людина втрачає свою природну свободу і необмежене право на те, що її приваблює і чим вона може заволодіти; отримує ж вона свободу громадянську і право власності на все те, чим володіє” (Руссо).

3. Соціологія Сен-Сімона.


Особливим явищем в розвитку соціальної думки була творчість соціалістів-утопістів Томаса Мора, Томаззо Компанелли, Шарля Фур’є, Анрі Сен-Сімона, Роберта Оуена.

Один з найбільш видатних утопістів Клод Анрі де Ревруа Сен-Симон (1760-1825) був свідком революції у Франції і встановлення військової диктатури Наполеона Бонапарта.

Ці події, як і наступні війни, падіння наполеонівської імперії, реставрація Бурбонів справили великий вплив на формування поглядів Сен-Сімона і надали значний матеріал для аналізу суспільства.

Сен-Симон впевнився в тому, що держава буржуазії принесла з собою розвиток егоїзму та індивідуалізму, породила культ грошей, жадобу збагачення, конкуренцію між людьми.

Нові порядки не можна було назвати розумними і справедливими.

Він звертає увагу на те, що сучасна йому „соціальна організація мало досконала, що люди дозволяють правити собою насиллю і хитрощам, що людський рід в політичному відношенні ще знаходиться в розбещеному, аморальному стані”.

Характеризуючи інститути управління в сучасному йому суспільстві, Сен-Сімон вважає, що чиновницький апарат занадто роздутий, і на його утримання народу доводиться сплачувати у вигляді податків величезні суми.

Що ж стосується вищих урядових чиновників і членів уряду (пише Сен-Сімон), то їх підкуп – справа майже узаконена. Паразитизм, хабарництво – це характерна риса епохи.

Говорячи про історичний процес, Сен-Симон стверджував, що визначальне значення в історії має „індустрія” (під якою він розумів всі види економічної діяльності людей), відповідні форми власності та класи.

Кожна суспільна система розвиває поступово і до кінця свої ідеї і пануючі форми власності, після чого епоха будівнича, „органічна”, змінюється „критичною”, руйнівною епохою, що приводить до побудови більш високого суспільного ладу.

Розуміння всесвітньої історії у Сен-Сімона пронизано думкою про прогрес як поступальний рух людства від нижчих суспільних форм до вищих за стадіями релігійного, метафізичного і позитивного наукового мислення.

Близькими до Сен-Сімона за своїми поглядами на суспільство були інші утопісти.


4. Соціологія Огюста Конта.


Засновником соціології вважають француза Огюста Конта (1798-1857), який деякий час працював у великого утопіста А.Сен-Сімона секретарем і сам увійшов в історію як творчий, енциклопедичний мислитель, якого іноді порівнюють з Г.Гегелем.

Його творчість збіглася у часі з періодом глибинних соціальних змін, які сприймалися ним як загальна моральна, інтелектуальна і соціальна криза.

Причини цієї кризи він вбачав у руйнуванні традиційних інституцій та духовних засад суспільства, у відсутності системи вірувань і поглядів, які відповідали б новим суспільним потребам, мали змогу стати ідейним підґрунтям майбутніх соціальних перетворень.

О.Конт вірив у безмежні можливості розуму як рушійної сили історії, в „позитивну” науку, що має замінити релігію і стати головною організуючою силою суспільства.

Свою історичну місію він бачив у тому, щоб створити „Наукову Біблію” майбутнього, поставити науку начолі всіх форм людського існування.

О.Конт розглядав соціологію як найскладнішу науку.

Ієрархія основних наук, на його думку, виглядає так: математика –астрономія – фізика – хімія – біологія – соціологія.

З цього видно, що найвіддаленішою від соціології наукою є математика.

Вона не спроможна охопити своїми методами суспільство.

Цього не може навіть біологія, що стоїть найближче до соціології.

Якби це було можливо, то соціологія була б зайвою.

Появу соціології О.Конт пов’язував не тільки з новою стадією розвитку суспільства, а й з усією історією розвитку науки.

В 1839 р. він ввів сам термін „соціологія”, визначив її предмет і завдання, розробив методи дослідження суспільства.

За О.Контом, соціологія – єдина наука, що вивчає, як удосконалюється розум людини та її психіка під впливом суспільного життя.

Не людина за допомогою розумної волі створює суспільство, а навпаки – суспільство розвивається за своїми законами, постійно змінюється.

Пріорітет Конт віддавав суспільству.

У О.Конта вже закладені елементи системного підходу, який набув розвитку в соціології ХХ ст.

Саму соціологію Конт поділяв на соціальну статику і соціальну динаміку.



Соціальна статика – це теорія громадського порядку, організації, гармонії.

Засновник соціології розглядав сім’ю, державу, релігію з точки зору їхніх функцій в інтеграції суспільства, яка має привести до суспільної гармонії та єдності.



Соціальна динаміка вивчає закони розвитку і зміни соціальних систем.

Соціальна динаміка засновується на історії людського духу, в якій О.Конт виділяв три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну, тобто наукову.

О.Конт розробив методи дослідження в соціології, що застосовуються дотепер:

- спостереження;

- експеримент;

- порівняльний;

- історичний.

При цьому слід звернути увагу на його глибоке розуміння обмеженості застосування того чи іншого методу.

Наприклад, сам будучи математиком, він заперечував абсолютизацію математичних методів, які самі по собі не можуть пояснити складні історичні явища.

Виступаючи проти умоглядних спекуляцій, він водночас застерігав проти зневаги теорії, вважав, що емпіричний матеріал слід збирати, керуючись теорією, а не безсистемно.


5. Соціологія Герберта Спенсера.
Одним з засновників соціології вважають англійця Герберта Спесера (1820-1903). За фахом інженер, під час формування своїх соціологічних ідей він зазнавав великого впливу природознавства.

Високо цінуючи О.Конта, Г.Спенсер в багатьох питаннях розходиться з ним.

Зокрема, він не поділяв ідею О.Конта про одноманітний лінійний прогрес, першочергову увагу приділяв не ідеям, „людським поняттям”, „суб’єктивному”, а „природі”, „речам”, „об’єктивному”.

На відміну від О.Конта Г.Спенсер віддавав пріоритет не суспільству, а індивіду.

З його точки зору, соціальні явища більше обумовлені якостями цих індивідів та умовами їх існування, ніж умовами функціонування самого суспільства.

Суспільство існує для блага своїх членів, а не навпаки.

Соціологічна теорія Г.Спенсера будується навколо двох головних принципів:

- розуміння суспільства як живого організму (тому вченого вважають засновником біологічного напряму в соціології);

- ідеї соціальної еволюції, що, на його думку, не допускає свідомого „прискорення” або втручання „ззовні”.

На відміну від О.Конта Г.Спенсер не тільки виклав своє розуміння предмета соціології та її засад, а й реалізував це практично.

Його праця „Основи соціології” була першим досвідом побудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі.

Г.Спенсер намагався теоретично реконструювати фізичне, емоційне, інтелектуальне, релігійне життя первісної людини.

На величезному матеріалі світової історії він розглядав еволюцію домашніх відносин, звичаїв, обрядових та політичних інституцій, власності, релігійних установ, виробництва, обміну, поділу праці.

Отже, соціологія у Г.Спенсера стає всеосяжною наукою.

Незважаючи на відсутність офіційних титулів і звань, вплив Г.Спенсера на формування соціології був дуже суттєвим.
6. Соціологія Карла Маркса.
Значний вплив на становлення нової науки і стан суспільної думки взагалі мали твори засновників марксизму.

Карл Маркс (1818-1883) – німецький соціальний мислитель, філософ, економіст.

Головне його вчення – ідея матеріалістичного розуміння історії.

Вперше в історії соціологічної думки вона дала можливість встановити об’єктивні критерії значущості соціальних фактів, виділивши економічні відносини як структуру суспільства.

Завдяки його теорії суспільно-економічних формацій з’явилася можливість розглядати кожну стадію суспільного розвитку в її реальній цінності як особливий соціальний організм.

Соціальний детермінізм (причина обумовленість) К.Маркса – це наукова теорія, що пояснювала процеси взаємодії особистості та суспільства.

Свого часу вона протистояла апріорним судженням про суспільство і особистість взагалі.

Так, „пороки” суспільства, за К.Марксом, визначаються (детермінуються) не „порочністю” людської природи, а самим суспільством.

Розвиток суспільства – об’єктивний історичний процес, що залежить не від волі та свідомості людей, а визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин.

К.Маркс розробив теорію соціальної структури суспільства – теорію класів та класової боротьби, розробив одну з перших в світовій науці теорію особистості, першим виклав суто соціальні закони розвитку суспільства і описав їх дію.

Сьогодні в суспільній свідомості утверджується суперечливе відношення до оцінки вчень К.Маркса.

Проте вряд чи принесе користь некомпетентне коментування, фальсифікація, а то й просте заперечення його концепцій.

Тільки об’єктивний, неупереджений аналіз допоможе зрозуміти зміст творчості К.Маркса.

Відомий соціолог Еріх Фромм відмічав, що К.Маркс „представляє західну філософську традицію в найкращих її рисах. І головна з них – це віра в розум і прогрес. Маркс є уособленням тієї самої людини, про яку він мріяв, людини, яка мало має, але багато значить, а багатство її в тому, що вона потрібна людям.”
7. Соціологія Фрідріха Енгельса.
Фрідріх Енгельс (1820-1895) – німецький історик, соціальний мислитель.

В своїй праці „Становище робітничого класу в Англії” дійшов висновку, що індустріальний розвиток є рушієм соціально-історичних змін.

Ця книга була однією з перших спроб здійснення конкретного соціологічного дослідження.

Поряд з Марксом його вважають одним із засновників системного підходу до вивчення соціальної дійсності.

Ф.Енгельс розробив концепцію соціальної природи людини, поділу праці, соціально-класової сутності ідеології.

Після смерті К.Маркса критикував однобічне тлумачення його вчення деякими марксистами.

Дослідження Ф.Енгельса „Походження сім’ї, приватної власності і держави” є великим внеском у розвиток матеріалістичної трактовки суспільства.

Оскільки Ф.Енгельс основну частину життя працював разом з К.Марксом, їхнє вчення в історії науки дістало назву „марксизм”.

Вчення О.Конта, Г.Спенсера і марксизм у ХІХ ст. по суті вирішально впливали на розвиток усіх суспільних наук.

Хоча всі ці вчення різні, та їх об’єднує спільний погляд на суспільство як систему, яка підлягає історичній еволюції, та переконання, що її можна пізнати за допомогою тих самих методів, якими дослідники пізнають природу, і виявити об’єктивні закони розвитку.

В результаті соціологія стає більш фактографічною і менш спекулятивною (умоглядною), а її методи індуктивними, точнішими і об’єктивнішими.
8. Соціологія Еміля Дюркгейма.
В соціології працювало надзвичайно багато вчених. Неможливо навіть перелічити імена їх усіх. Зупинимося лише на мислителях, які зробили найбільший внесок в цю науку і яких відносять до класиків.

За оцінками багатьох істориків соціології, француз Еміль Дюркгейм (1858-1917) – не тільки один з класиків, а й творець сучасної соціологічної науки.

Його працю „Самогубство” (1897) вважають взірцем поєднання емпіричного дослідження з соціологічною теорією.

Е.Дюркгейм вивчав різні аспекти соціологічної науки – соціальну дезорганізацію, соціальну патологію, соціальний контроль, соціальну інтеграцію, соціологію права, моралі, релігії, розробляв питання предмета і методів соціології, її основних понять.

Він є видатним представником так званого „соціологізму” в соціології.

Відмітна риса соціологізму – орієнтація на визнання специфіки соціальних явищ, які не можна зводити до психологічних, біологічних та ін. явищ.

Соціальні факти не зводяться ні до економічних, ні до фізичних, ні до психічних, а мають свої характеристики.

„Соціальний факт – писав Е.Дюркгейм, − це будь-який спосіб дій, який здатний чинити на індивіда зовнішнє примушення і який має своє власне існування”.

Всі вони – прояви групової чи масової свідомості.

Їхній вплив на людей організований свідомо і здійснюється через соціальні інституції.

У зв’язку з цим Е.Дюркгейм, писав, що соціальний факт є лише там, де існує певна організація.

Індивід не створює мови, не винаходить методів праці, не вигадує власної релігії – він вимушений пристосовуватися до всього цього.

У вченні Е.Дюркгейма про соціальні факти є важливі положення для розуміння взаємодій суспільства і особистості, з’ясовано роль групової, „колективної свідомості”.

Усі розглянуті соціологічні концепції тією чи іншою мірою належать до позитивістського напряму в соціології – ствердження примату суспільства і його структур над людиною.

Природні здібності людини, мотиви її дій в ньому залишаються поза увагою вчених.
9. Соціологія Вільфредо Парето, Ф.Тьонніса, Г.Зіммеля.
Протилежний напрям у соціології, який врахував ці чинники, дістав назву „соціологічного психологізму”.

До нього належать такі мислителі як В.Парето, Ф.Тьонніс, Г.Зіммель.



Вільфредо Парето (1848-1923) – видатний італійський соціолог і економіст.

Характерним для нього є прагнення „зробити з соціології точну науку”, для чого він широко використовував математику.

Головна його праця „Трактат з загальної соціології” була задумана як „гігантське заперечення Марксу”, теорію якого В. Парето вважав окремим випадком своєї більш широкої концепції.

На відміну від Е.Дюркгейма В.Парето досліджував передусім психологічні аспекти суспільного життя, переважно ірраціональні.

Головним елементом і початковим пунктом соціологічної теорії Парето була теорія „нелогічної дії”.

Згідно з цією теорією, більша частина тих людських дій, з яких складається історія, належать до нелогічних.

Вчений стверджував, що за допомогою психічних якостей людини і з урахуванням механізму впливу на них з боку суспільства можна пояснити не тільки поведінку індивіда, а й соціальні процеси.

Через це Парето вважають представником психологізму в соціології.

Німецький вчений Фердинанд Тьонніс (1855-1936) розглядав соціологію як науку про людину, її фізіологічну, психічну і соціально-природну сутність.

У суспільстві реалізуються взаємозв’язки людей, до яких належать симпатії та антипатії, довіра і недовіра, свобода і обов’язки.

В своїй найважливішій праці „Община і суспільство” Ф.Тьонніс протиставляє два типи соціальних зв’язків – „общинні” та „суспільні”.

У першому випадку – це відносини, що переважають у простих суспільствах, де у сфері взаємовідносин між людьми панують емоції, інстинкти, почуття, звички.

Відносини другого типу (суспільні) засновані на раціональному обміні, зміні речей, що знаходяться у володінні.

Ці відносини є індивідуалістичними, безособовими, конкурентними та контрактними, мають речову природу і характеризуються протилежними спрямуваннями їх учасників.

Ці відносини притаманні сучасним індустріальним суспільствам з добре розвинутим поділом праці.

Інший німецький вчений Георг Зіммель (1858-1918) написав працю „Філософія грошей”, яку тривалий час читали більше філософи і економісти, а не соціологи.

Учений досліджував проблеми соціальної психології, етики, політекономії, соціології міста, релігії тощо.

Разом з Ф.Тьоннісом він є засновником так званої формальної соціології.

Предметом соціології Г.Зоммель, вважав форми соціальної взаємодії людей (договір, конфлікт, конкуренція, авторитет, підкорення...).

Соціологічний метод, вважав Г.Зоммель, виділяє з соціальних явищ момент соціації (свідомої взаємодії індивідів), як граматика виділяє чисті форми мови від змісту, в якому живі ці форми.

Деякі дослідники вважають Г.Зоммеля засновником структурно-функціонального підходу – одного з найвпливовіших у соціології ХХ ст.

В його працях виявляються також класичні зразки досліджень у галузі рольової теорії, динаміки соціальних груп, соціології влади, соціології конфлікту тощо.


10. Соціологія Макса Вебера.
Макс Вебер (1864-1920) – видатний німецький вчений, якого на Заході прирівнюють по значущості до К.Маркса.

Його наукові інтереси були надзвичайно різноманітні.

Крім соціології він займався філософією, правом, політекономією, порівняльною історією світових релігій, теорією політики.

Був фахівцем – синологом, індологом, знавцем аграрних відносин у Древній Греції та Римі, історії торгових товариств у Середні віки.

Його ідеї використовуються в сучасних концепціях культури, політики, науки, права, управління.

Макс Вебер розробив категорії влади, статусу, авторитету, престижу, бюрократії, які активно використовуються в сучасних соціологічних теоріях.

В галузі методології ідеалом М.Вебера була „ціннісно-вільна” соціологія, не заангажована ніякими соціальними силами наукова дисципліна.

Соціологія має бути неупередженою, надкласовою, надпартійною, суто об’єктивною, корисною для всіх.

М.Вебера вважають творцем так званої розуміючої соціології.

Він підкреслював, що не можна вивчати людську діяльність так само, як астроном досліджує рух небесних тіл.

Людина є істота свідома, тому слід намагатися зрозуміти її дії як осмислені, скеровані на певну мету, та засоби її досягнення.

Соціолога при цьому має цікавити не те, що індивіди роблять, а те, чому вони щось роблять.

Тому з принципом розуміння у М.Вебера пов’язана категорія соціальної дії.

Соціальна дія передбачає два моменти: суб’єктивну мотивацію індивіда чи групи і орієнтацію на іншого (інших), яку М.Вебер ще називає „очікуванням”.

М.Вебер відрізняв чотири типи соціальної дії:


  • традиційну (визначається звичкою);

  • афективну (під впливом емоцій та почуттів);

  • ціннісно-раціональну (зумовлюється свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну та іншу цінність поведінки);

  • цілераціональну (орієнтується на очікування певної поведінки інших людей).

Перші два типи були найбільше поширені у традиційних суспільствах минулого, а в сучасному суспільстві все більше місце посідають третій і четвертий типи соціальної дії.

У 1904-1905 рр. М. Вебер видав свою відому працю „Протестантська етика і дух капіталізму”.

Зацікавившись питанням, чому саме в протестантських країнах капіталістичні відносини набули найбільшого розвитку, учений досліджує, як раціональна етика аскетичного протестантизму (працьовитість, бережливість, чесність, обачність) вплинули на формування „духу” сучасного капіталізму в Європі.

Багато хто сприйняв його тезу як альтернативу позиції К.Маркса – „суспільне буття визначає суспільну свідомість”.

Сам М.Вебер вважав, що історичні явища настільки складні, що їх не можна пояснити виходячи з однієї основи.

Полеміка триває до цього дня.

Однак багато хто тепер вже не протиставляє так однозначно М.Вебера і К.Маркса.

Вважають, що соціологічні теорії цих мислителів доповнюють одна одну.

У ХХ ст. на Заході працювала і працює зараз ціла плеяда великих соціологів.

Назвемо лише деяких з них, передусім фундаторів тих або інших напрямків і шкіл в соціології:

- американці Дж. Мід.Ч. Кулі, І.Гоффман, П.Блау, Дж.Тернер, Д.Гелбрайт, У.Ростоу, Д.Белл, Г.Кан, С.Ліпсет, Т.Парсонс;

- англієць Дж.Рекс, німець Р.Дарендорф та ін.

11. Російська і українська соціологічна наука.
Російська і українська соціологія зароджувалася та розвивалася в межах єдиного культурного середовища Російської імперії та колишнього СРСР.

У Росії соціологія формувалася під впливом західної теоретичної думки, так і внаслідок відображення внутрішніх суспільних процесів.

Зокрема, велика роль тут належить О.Герцену, В.Бєлінському, М.Чернишевському.

Праці засновників соціології О.Конта і Г.Спенсера в Росії з’явилися одночасно з Європою, що сприяло поширенню їхніх ідей серед наукової громадськості.

Водночас не треба вважати вчених Росії простими послідовниками західних колег.

Серед них були великі мислителі, які працювали самостійно, висловлювали ідеї, що випереджали західні вчення. Назвемо деяких х них.



Данилевський (1822-1875) – автор першої в Росії антиеволюціоністської концепції історичного розвитку.

В основі його доктрини лежить ідея відокремлених локальних „культурно-історичних типів” (цивілізацій), які проходять певні стадії розвитку і гинуть.



Мечніков Л.І. (1838-1888) – визначний представник географічної школи в соціології.

Водночас він заперечував вульгарний географічний детермінізм, а також виступав проти поширення законів біології на суспільство.

Тут він пішов далі багатьох вчених Заходу. (Визначна його праця „Цивілізація і великі історичні ріки”.

Ковалевський М.М. (1851-1916) – академік Петербурзької Академії наук.

Був добре знайомий з вченням О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса.

В марксизмі бачив однобічний „економічний детермінізм”.

У поглядах М.Ковалевського центральне місце посідає вчення про соціальний прогрес, сутність якого він бачив у розвитку солідарності між соціальними групами, класами, народами.

Вчений виступав проти однобічності психологічного, біологічного, географічного та інших пояснень історичного процесу.

Сорокін П.О. (1889-1968) − один з засновників російської та американської соціології.

Розпочав свою наукову діяльність в Росії, в Петроградському університеті, де очолював кафедру соціології.

В 20-х роках опублікував двохтомну „Систему соціології”, яка стала вінцем російського періоду його творчості.

У 1922 р. емігрував за кордон.

У 1930-1959 р. очолював соціологічний факультет престижного Гарвардського університету.

Автор безлічі наукових праць, завдяки яким він дістав світову популярність.

Розробив теорії мобільності та стратифікації.

І донині Пітіріма Сорокіна вважають одним з найвидатніших соціологів ХХ ст.

Початком самостійних соціологічних праць в Україні слід вважати досліди женевського гуртка вчених, до яких належали М.П.Драгоманов (якого називають піонером української соціології) і С.А.Подолинський (який був представником механістичної школи в соціології.

Драгоманов М.П. розглядав соціологію як науку про суспільство.

Він активно відстоював ідею прогресу, який у суспільних відносинах досягається скасуванням неволі, панщини, здобуттям рівних конституційних прав.



Подолинський С.А. в своїх дослідженнях поєднував марксистські та соціал-дарвіністські погляди.


Каталог: library -> 6%20ОБЩЕСТВЕННЫЕ%20НАУКИ
library -> Бюлетень нових надходжень літератури у лютому 2015 року
library -> Бюлетень нових надходжень літератури
library -> Бюлетень нових надходжень літератури у липні 2015 року
library -> Національна бібліотека україни імені В. І. Вернадського центр бібліотечних електронних ресурсів І технологій Відділ технологій дистанційного обслуговування
library -> Д21 Дахно, І. І. Ділова кар'єра [Текст] : навч посіб. / І. І. Дахно. – К. Цул, 2011. – 528 с. У книзі розглядаються різноманітні аспекти ділової кар'єри на всіх її етапах
library -> Програма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
library -> Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній, студентам кінофакультетів І всім, хто цікавиться кінематографом
6%20ОБЩЕСТВЕННЫЕ%20НАУКИ -> Тема охоплює такі питання


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconРобоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія
«соціологія», спеціальністю 030101 –«соціологія», 030102 «соціальна робота»
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconСемінарське заняття №4 соціологія книги І соціологія читання
Методологічні та соціально-історичні аспекти становлення предмета соціології книги І соціології читання
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconПрограма навчальної дисципліни соціологія реклами для студентів спеціальності 054 «Соціологія»

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconПрограма Комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальність «Соціологія» історія соціології
Основні етапи історії соціології. Основні підходи до переодизації історії соціології. Поняття протосоціології та основні етапи її...
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconСоціологія – Городяненко
Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії....
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconСолдатова вікторія юріївна візуальні дослідження в соціології – методологічні засади та методичні засоби
Візуальний поворот в соціології. Візуальна соціологія – підходи до визначення
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconРобоча програма Соціологія сім`ї для студентів за напрямом підготовки 0301 Соціологія, спеціальністю 030101Соціологія

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" icon1. соціологія наука про суспільство завдання 1
У таблиці поміщені ключові поняття та їхні визначення. Установіть, якому поняттю ліворуч відповідає наведене праворуч визначення,...
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Соціологія" для студентів усіх спеціальностей заочної
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни „Соціологія” для студентів усіх спеціальностей...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка