Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального"


Тема 5. ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ



Сторінка3/3
Дата конвертації03.11.2017
Розмір0.65 Mb.
ТипКонспект
1   2   3
Тема 5. ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ



  1. Сутність особистості та різні підходи до її розуміння.

  2. Соціальна типологія особистості.

  3. Соціалізація особистості.

1. Сутність особистості та різні підходи до її розуміння.


Елементом будь-яких соціальних груп, спільнот, зрештою, є людина.

До того ж вона водночас є структурною одиницею різних систем, внаслідок чого зазнає різних впливів і сама має розглядатися як найскладніша система.

Саме тому людину досліджує багато наук.

Соціологія ж розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій, але водночас (на відміну від філософії, психології або історії) виділяє в людині соціально-типові характеристики – риси, якими наділені різні типи людей.

Соціологію цікавить участь людини – особистості у змінах і розвитку соціальних відносин.

Вона досліджує зв’язки особистості та соціальної спільноти, особистості та суспільства, регуляцію та саморегуляцію соціальної поведінки.

Саме з боку суто соціальних характеристик соціологія вивчає людину, абстрагуючись від її біології та психології.

Соціологія особистості вивчає три групи проблем:



  • безпосередньо особистість як соціальну систему, елемент різних соціальних спільнот;

  • особистість як об’єкт соціальних відносин, тобто, як суспільство впливає на особистість;

  • особистість як суб’єкт суспільних відносин, її активний зворотний вплив на суспільство.

Поняття „особистість” відбиває конкретне вираження сутності тієї чи іншої людини, індивіда, інтеграцію в ньому соціально значущих рис і соціальних відносин суспільства.

Особистість – це стійкий комплекс якостей, що набуваються індивідом у певному суспільстві під впливом відповідної культури конкретних соціальних груп і спільнот, до яких людина належать і в життєдіяльність яких вона включена.

Об’єктом соціології є не окрема людина, а „типи особистостей”.

Різні типи особистостей обумовлені відмінностями між класами і верствами, між різними видами праці та територіальними спільнотами, між професійними, статевими і віковими ознаками.

Є різні теорії, що намагаються з’ясувати, під впливом яких саме суспільних чинників формується особистість.

Головні з них такі.

Марксистська теорія особистості.

Хоча ще в античній філософії можна найти думку про вплив суспільства на особистість (зокрема, в „Державі” Платона), але першим послідовно реалізував цю ідею К. Маркса, який на ній побудував всю свою концепцію людини.

Головною ідеєю її є залежність особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних, предметно-діяльнісних особливостей соціалізації індивіда.

Особистість – це складний комплекс взаємозв’язку соціального, психологічного, біологічного.

Однак головне – соціальні якості.

За К.Марксом, людина є сукупністю всіх суспільних відносин.

Це означає, що кожна людина – продукт своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, національних, релігійних та інших суспільних відносин.

Тобто риси особистості обумовлюються історичним розвитком суспільства.



Рольова теорія особистості. (Представники – американські соціологи Р.Лінтон і Дж. Мід).

Згідно з цією теорією, особистість – це функція від сукупності соціальних ролей, які „виконує” індивід у суспільстві.

Особистість описується за допомогою засвоєних і прийнятих суб’єктом (усвідомлено або вимушено) соціальних функцій і взірців поведінки, тобто ролей, що зумовлені соціальним статусом особистості в цьому суспільстві або соціальній групі.

Проходячи соціалізацію, людина засвоює норми і вимоги рольової поведінки (президента, лікаря, сантехніка, батька, сина і т.д.), розвиває в собі потрібні для цього якості і у такий спосіб стає особистістю.

На відміну від марксизму ця теорія не надає особливого значення стійким, фундаментальним властивостям особистості, що походять з належності до класів.

Вона досліджує більш конкретні її вияви.



Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної поведінки особистості.

Розробив її російський соціолог В.О.Ядов.

Диспозиція особи – це схильність її до певного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки в цих умовах.

Виділяють дві групи диспозицій:



  • вищі –це концепція життя особистості та її ціннісні орієнтації, загальна спрямованість особистості, а також узагальнені соціальні установки на типові соціальні об’єкти і ситуації;

  • нижчі (або ситуативні соціальні установки) визначають поведінку особистості за певних конкретних умов.

Вищі диспозиції активно впливають на нижчі, але останні володіють відносною самостійністю, що забезпечує адаптацію особистості до конкретних умов діяльності при збереженні стійкості вищих диспозицій.

Теорія дзеркального „Я”. Згідно з нею, особистість, її свідомість – це результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід навчився дивитись на себе як на об’єкт очима інших людей.

Внаслідок цього особистість трактується як об’єктивна якість, що набувається людиною у соціальному житті.



Необіхевіористська теорія (ґрунтується на вченні американця Дж.Уотсона).

Ця теорія стверджує, що особа є результатом навчання людини правилам життя і поведінки, тобто звичайною сукупністю соціально прийнятих відповідей на сукупність соціальних стимулів.



Теорія соціальної установки. (Ії засновники – американський соціолог У.Томас і польський соціолог Ф.Знанецький. Розвивав теорію грузинський вчений Д.Н.Узнадзе).

Теорія розглядає особистість як результат тих, інколи несвідомих, установок, які формує суспільство самим фактом постійного впливу (чи тиску) на індивіда.

Накопичуючи різні знання, людина виробляє принципову установку (чи звичку) на те, щоб бути особистістю певного типу.

Усі ці теорії так чи інакше виходять з того, що особистість формується на ґрунті відносин людини до світу, до інших людей.

2. Соціальна типологія особистості.
Кожне суспільство зацікавлене в певному типі особистості, що найповніше відповідає йому, і тому висуває свої вимоги до формування соціального характеру.

Це втілюється в системі освіти і виховання, засобах масової інформації тощо.

Процес формування особистості складний і зазнає впливу найрізноманітніших чинників.

На засадах однакового об’єктивного становища, але внаслідок різного суб’єктивно-ціннісного ставлення до нього можуть складатися різні типи особистості.

Соціальний тип особистості є продуктом складного переплетіння історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей.

У сучасній соціології досить поширеним є виокремлення типів особистості залежно від ціннісної орієнтації.



Традиціоналісти орієнтовані переважно на цінності обов’язку, порядку, дисципліни, поваги до закону.

Вияв же таких якостей як прагнення самореалізації, самостійність у цього типу особистості досить низька.

У ідеалістів, навпаки, сильніше виявляються критичне ставлення до традиційних норм, незалежність, ігнорування авторитетів, установки на саморозвиток будь-якою ціною.

Фрустурований тип особистості має низьку самооцінку, відчуває пригніченість, відокремленість себе від течії життя.

Гедоністи орієнтовані передусім на одержання задоволення „тут і зараз”.

Ця гонитва за „насолодами життя” виявляється переважно у формі задоволення споживацьких бажань.

Інакше кажучи, соціальний тип особистості – це відображення того, як суспільство впливає на ціннісні орієнтації людини і через них – на її реальну поведінку.

Дослідження західних учених засвідчили, що специфіка відносин у різних сферах суспільного життя стимулює вияв певних особистих якостей і типів поведінки.

Так, ринкові відносини сприяють розвитку прагматизму, гнучкості; відносини у сфері виробництва формують егоїзм, кар’єризм, а сфера сімейного і приватного життя – емоційність, сердечність, прив’язаність, бажання пошуку гармонії.

Водночас в соціології добре відомий і зворотний механізм – вплив особистих якостей на появу і розвиток суспільних відносин певного типу.

М.Вебер свого часу довів, що саме зміни у свідомості, перебудова ціннісних орієнтацій і ставлення до праці сприяли виникненню капіталізму.

Як бачимо, комплекс певних особистих якостей може прискорити суспільний розвиток у тому чи іншому напрямі та може, навпаки, гальмувати його чи взагалі робити неможливим.

3. Суспільство і особистість. Соціалізація особистості.
Раніше ми вже говорили про суспільство як про самостійну „істоту”, яка живе власним життям і розвивається за своїми законами.

І хоча великим досягненням науки було формування погляду на суспільство як на інтегроване ціле, все ж не треба забувати, що це ціле складається з окремих людей.

Кожна людина в суспільстві має певний соціальний статус.

Соціальний статус – це позиція людини в суспільстві, пов’язана з певними правами і обов’язками; становище індивіда і соціальної групи щодо інших індивідів та груп, яке визначається за соціально вагомими для цієї суспільної системи ознаками (освітніми, фаховими, релігійними тощо).

Соціальний статус охоплює різноманітну і водночас узагальнюючу характеристику становища індивіда: професію, фах, характер праці, посаду, матеріальне становище, політичну належність, ділові зв’язки, національність, релігійність, вік, стать, сімейний стан, родинні зв’язки тощо.

Американський вчений Р.Мертон назвав ці характеристики „статусним набором”.

Соціальний статус в свою чергу, поділяють на приписаний, тобто одержаний людиною від народження (раса, стать, вік, національність), і досягнутий, тобто набутий власними зусиллями індивіда.

Не менш важливе значення для характеристики соціальної структури суспільства має такий її елемент як соціальна роль.

Соціальна роль – очікувана поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом і типова для людей відповідного статусу в цьому суспільстві.

Кожна людина грає в суспільстві не одну роль, а декілька.

Один чоловік може бути одночасно батьком родини, космонавтом, вченим, політичним діячем, бізнесменом.

І виконання всіх цих ролей потребує від нього певних знань, якостей, норм поведінки, які між собою можуть дуже відрізнятися.

Людина пов’язана з суспільством незліченими зв’язками.

Кожний індивід, народжуючись, застає в суспільстві певні умови, що склалися до нього.

Він належить до певної соціальної групи і пов’язаний з нею спільністю економічних інтересів, сприймає її мораль та ідеологію.

Індивід є представником певної нації, і рідними йому є мова цієї нації, її культура.

Він є членом сім’ї, виконує певні трудові функції, живе в державі і виконує її закони.

Вся ця сукупність відносин є тим середовищем, звідки людина черпає свої думки, знання, досвід, настрої, мотиви вчинків.

Процес засвоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей, на базі яких формуються соціально значимі риси особистості, називають соціалізацією.

Соціалізація відбувається під стихійним і цілеспрямованим впливом великої кількості суспільних структур та інституцій.

Це передусім сім’я, родичі, навчальні заклади, трудові колективи, суспільно-політичні організації, засоби масової інформації, література, мистецтво.

Людина проходить соціалізацію не тільки в дитинстві, а і впродовж усього життя.

Процес соціалізації значною мірою контролюється державою, різними соціальними, класовими, політичними силами, які прагнуть сформувати соціальні якості нових поколінь відповідно до своїх цілей.

Тема 6. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ,

ПРАЦІ ТА УПРАВЛІННЯ.


  1. Предмет і основні підходи дослідження соціології праці.

  2. Основні категорії соціології праці.

1. Предмет і основні підходи дослідження соціології праці.


Один з пріоритетних напрямів у соціологічних дослідженнях – праця.

Ця найважливіша сфера діяльності людини дуже багатогранна, має багато аспектів, тому соціологія праці закономірно посідає в соціології значне місце.

Соціологія праці вивчає як взаємодії людей із засобами праці (система „людина – техніка”, „людина – машина”), так і суспільний характер праці та форми його вияву в різних соціально-економічних умовах (система „людина – людина”, „людина – трудовий колектив”).

Соціологія праці досліджує ставлення людини до своєї праці, чинники мотивації, пов’язані з матеріальною зацікавленістю, змістом, характером праці, взаємовідносинами в колективі.

Вивчає також соціальну організацію підприємства, колективу, тобто ту систему відносин, які створюють сукупність позицій, ролей, цінностей, зв’язків між працівниками в колективі.

Соціологія праці з’явилася на Заході в 20-30-х рр. ХХ ст.

Там вона найчастіше має назву „індустріальна соціологія”.

Впродовж десятиріч вона змінила кілька основних підходів до вивчення і регулювання виробничої поведінки працівників.

Перший з них – науковий менеджмент – ґрунтується на теорії Ф.Тейлора (1856-1915), яка була розроблена ще на початку століття.

Згідно з цією теорією ефективність праці людини може бути максималізована зведенням виробничого процесу до найпростіших трудових операцій, що не потребують складних трудових навичок.

Хронометраж трудових операцій з метою економії рухів і спрощення трудових функцій, докладний опис кожної операції, ретельний інструктаж, погодинна платня і система бонусів (премій з прибутку за успіхи в роботі, що виплачуються 1-2 рази на рік), конвеєрне виробництво – все це з’явилося в ті роки і використовується в промисловості досі.

В межах наукового менеджменту з’явився і фордизм. Саме Г.Форд (1863-1947) вперше в світі організував масово-поточне виробництво, яке в свою чергу засновано на широкій уніфікації та стандартизації деталей.

Сутність його полягає в тому, що кожний робітник, який знаходиться на конвеєрі, здійснює одну операцію, для виконання якої не треба практично ніякої кваліфікації.

Усе це призвело до різкого зростання продуктивності праці та зниження собівартості продукції, поклало початок масовому виробництву.

Ґрунтувалося воно на вузькій спеціалізації, яка з’явилася ще раніше і значення якої відмітив ще А.Сміт.

У більш широкому, філософському плані науковий менеджмент був побудований на основі механічної моделі світу.

Припускалося, що можна подати весь трудовий процес як певний механізм, систему, де кожна частина виконує свою наперед задану функцію.

При цьому не бралося до уваги, що тут такими „деталями”, частинами є живі люди.

І як би ми не формалізували весь процес, як би раціонально не розписали всі функції, технологію, люди в колективі, в групі взаємодіють не тільки з матеріальними чинниками виробництва, а й між собою, впливають один на одного, і, врешті-решт, змінюють саму формальну систему.

Отже, зігравши величезну роль в новій організації праці, науковий менеджмент мав і свої межі, недоліки – ігнорування людського чинника, духовної сфери людини.

Ліквідувати цей недолік покликаний був інший підхід.

Він дістав назву „доктрина людських відносин”.

Ця теорія пов’язана з іменем американського вченого Е.Мейо (1880-1949).

Коли система жорсткої раціоналізації трудової діяльності Тейлора почала давати збої, Е.Мейо спробував подолати рамки суто економічного стимулювання праці раціональними методами.

Він висунув ідею, що більшої ефективності праці можна досягти поліпшенням емоційно-особистих відносин між працівниками, нейтралізацією конфліктів у колективі, тобто загальним поліпшенням „соціальної атмосфери” на підприємстві.

У найзагальнішому вигляді відмінність першого і другого підходів можна відобразити так:

− керівник, який орієнтується на перший підхід, примушує людей працювати під загрозою покарання (передусім економічного);

− керівник, що використовує другий підхід, активізує працівників своєю довірою до них, консультаціями з персоналом і залученням виконавців до процесу прийняття рішень.

Ще один підхід до регулювання виробничої поведінки працівників – „ситуативний менеджмент”.

Він запропонований американським психологом Б.Скіннером (1904).

В ньому використовуються і матеріальні, і соціальні спонукальні чинники, тобто поєднуються обидва попередніх підходи.

Як свідчать сучасні дослідження (зокрема великого фахівця в цій галузі американця Ф.Херцберга), три розглянуті підходи не вичерпують проблеми мотивації трудової діяльності працівників.

Будь-яка система стимулювання веде до насичення певним стимулом або до звикання до стимуляції взагалі.

Працівники перестають реагувати на ці стимули і втрачають внутрішню мотивацію до інтенсивної та якісної праці.

Використовуючи досягнення інших учених, Ф.Херцберг розробив „мотиваційно-гігієнічну теорію”.

Він виходив з теорії мотивації американського психолога і соціолога А.Маслоу (1908-1970), яка встановлює ієрархію потреб: фізіологічні, екзистенціальні, соціальні, престижні та духовні потреби.

Головне тут в тому, що потреби кожного нового рівня стають важливими для індивіда лише тоді, коли задоволені потреби попереднього рівня.

Розвиваючи ці ідеї, Ф.Херцберг дійшов висновку, що кожний індивід має не одну систему потреб, а дві якісно різних, що не залежать одна від одної та по-різному впливають на поведінку людей.

Перша група – гігієнічні чинники не належать до змісту праці.

Вони не обов’язково спонукають його підвищувати продуктивність праці.

Друга група – мотиватори – задовольняють „внутрішні” потреби людини і включають визнання і досягнення успіхів у праці, інтерес до її змісту, відповідальність, самостійність тощо.

Саме вони визначають задоволення працею і підвищують на цій основі трудову активність.

Тому, з точки зору Ф.Херцберга, задоволення – це функція змісту праці, а незадоволення – функція умов праці.

Він емпірично довів, що матеріальну винагороду, зарплату, премії не можна розглядати як чинник, що діє постійно.

Люди працюють за гроші до певної межі, а далі цей стимул перестає працювати, потрібні інші.

Цю теорію в різних варіантах дуже широко використовували фірми в США, Західній Європі та Японії.


2. Основні категорії соціології праці.
До основних категорій соціології праці належать: зміст праці, характер праці, умови праці, види праці.

Зміст праці. Це соціально-технологічна характеристика праці, що враховує розподіл виробничої діяльності за галузями, видами трудових операцій, різноманітністю функцій, фізичним та інтелектуальним напруженням працівників.

Зміст праці включає також розподіл функцій на робочому місці та у технологічному процесі.



Характер праці. Це поняття відображує соціально-економічну специфіку закріплення працівників за різними видами трудової діяльності (фізичної та розумової, аграрної та індустріальної, творчої та рутинної...).

Категорії „зміст праці” і „характер праці” дуже тісно пов’язані між собою. Через те їх часто використовують у парі – зміст і характер праці.



Умови праці. Ця категорія включає, з одного боку, соціально-економічні умови (тривалість робочого дня і робочого тижня, оплату праці, вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовки тощо), а з іншого боку – умови праці характеризуються його технічними умовами.

Види праці. Розрізняють ручну, механізовану і автоматизовану працю.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навчальний посібник.- К., 2000.

  2. Саєнко А.А. Соціологія. Конспект лекцій, - КМУГА, 1994.

  3. Осипов Г.В., Соціологія. - М., 1990.

  4. Левада Ю.А., Лекции по социологии. - М., 1969.


Каталог: library -> 6%20ОБЩЕСТВЕННЫЕ%20НАУКИ
library -> Бюлетень нових надходжень літератури у лютому 2015 року
library -> Бюлетень нових надходжень літератури
library -> Бюлетень нових надходжень літератури у липні 2015 року
library -> Національна бібліотека україни імені В. І. Вернадського центр бібліотечних електронних ресурсів І технологій Відділ технологій дистанційного обслуговування
library -> Д21 Дахно, І. І. Ділова кар'єра [Текст] : навч посіб. / І. І. Дахно. – К. Цул, 2011. – 528 с. У книзі розглядаються різноманітні аспекти ділової кар'єри на всіх її етапах
library -> Програма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
library -> Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній, студентам кінофакультетів І всім, хто цікавиться кінематографом
6%20ОБЩЕСТВЕННЫЕ%20НАУКИ -> Тема охоплює такі питання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconРобоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія
«соціологія», спеціальністю 030101 –«соціологія», 030102 «соціальна робота»
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconСемінарське заняття №4 соціологія книги І соціологія читання
Методологічні та соціально-історичні аспекти становлення предмета соціології книги І соціології читання
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconПрограма навчальної дисципліни соціологія реклами для студентів спеціальності 054 «Соціологія»

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconПрограма Комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальність «Соціологія» історія соціології
Основні етапи історії соціології. Основні підходи до переодизації історії соціології. Поняття протосоціології та основні етапи її...
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconСоціологія – Городяненко
Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії....
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconСолдатова вікторія юріївна візуальні дослідження в соціології – методологічні засади та методичні засоби
Візуальний поворот в соціології. Візуальна соціологія – підходи до визначення
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconРобоча програма Соціологія сім`ї для студентів за напрямом підготовки 0301 Соціологія, спеціальністю 030101Соціологія

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" icon1. соціологія наука про суспільство завдання 1
У таблиці поміщені ключові поняття та їхні визначення. Установіть, якому поняттю ліворуч відповідає наведене праворуч визначення,...
Опорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія\" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального\" iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Соціологія" для студентів усіх спеціальностей заочної
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни „Соціологія” для студентів усіх спеціальностей...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка