Організація та проведення



Сторінка1/5
Дата конвертації29.12.2017
Розмір1.46 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5


Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Історичний факультет


ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА:

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ

Луцьк - 2016

УДК 378.091.33-027.22 (075.8)

ББК 74.580.266. 5я73-д

П 24

Рекомендовано науково-методичною радою

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки



Протокол № 7 від 20 травня 2015 року.

Педагогічна практика: організація та проведення (для студентів напрямків підготовки «Історія» та «Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури). – Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2016. – 141 с.

Видання 2-ге. Доповнене.

Розробник: Прокопчук Вікторія Євгенівна - кандидат педагогічних наук, доцент.

Рецензенти: Дем’янчук Олександр Никанорович, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики викладання мистецьких дисциплін Кременецької гуманітарно-педагогічної академії;

Томашевська Ірина Петрівна. Кандидат педагогічних наук, професор кафедри педагогіки СНУ імені Лесі Українки;

Недужко Юрій Вікторович. Доктор історичних наук, професор кафедри методики викладання шкільних дисциплін ВІППО.

Навчально-методичний посібник покликаний допомогти студентам напрямів підготовки «Історія» та «Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури» підготуватись та успішно пройти педагогічну практику в закладах освіти.

ББК 74.580.266.5я73-д

© Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.

Зміст
Вступне слово до студента-практиканта………………………………..4

Розділ І. Нормативно-правові документи……………………………...6

Розділ ІІ. Професія – вчитель…………………………………….........16

Розділ ІІІ. Зміст педагогічної практики……………………………….38

Розділ І. Оцінювання освітньо-професійної діяльності студентів….84

Розділ У. Вимоги до звіту……………………………………………..89

Зразки оформлення звітної документації……………………………...98

Термінологічний словник…………………………………………....133

Список використаних джерел………………………………………...141

Вступне слово до студента-практиканта

Отже, Ви вирушаєте на педагогічну практику і плануєте з іншого боку відкрити для себе шляхетну професію вчителя.

За декілька тижнів до практики деканат оголошує перелік шкіл та інших закладів освіти, які можуть прийняти практикантів. Коли наказ про скерування студентів на педагогічну практику сформований, змінити його вже не можна — пам'ятайте про це.

Педагогічна практика починається з настановчої конференції (інструктажу) на факультеті, на якій присутні керівники практики від факультету та від кафедр. Законспектуйте основні організаційні вимоги щодо Вашого перебування у школі та інших закладах освіти, а також перелік звітних документів, які Ви повинні підготувати за підсумком практики.

Наприкінці інструктажу керівник педпрактики від факультету зачитує наказ про скерування студентів. Уважно прослухайте його, переконайтеся що Ваше прізвище прозвучало. Також запишіть прізвища своїх керівників від факультету та кафедр. Їхні підписи будуть стояти на звітних документах за підсумком Вашої практики. Якщо Ваші керівники присутні на інструктажі, після його завершення підійдіть до них і обговоріть організаційні моменти.

У перший робочий день після інструктажу Ви разом з керівником від факультету вирушаєте до школи або іншого закладу освіти із витягом з наказу, що засвідчує скерування Вас на практику саме туди. На час педагогічної практики Ви стаєте членом учительського колективу, тож намагайтеся своєю поведінкою і сумлінним ставленням до виконання своїх обов’язків відповідати цьому високому статусу. До Ваших обов’язків входить також виконання навчальних доручень учителя, до якого Вас було прикріплено, керівника класу, у якому Ви проводите виховну роботу, та адміністрації закладу освіти. Зі свого боку вони зобов'язані всебічно сприяти Вам у проходженні педагогічної практики, допомагати навчально-методичним забезпеченням і корисними порадами.

Ваша педагогічна практика буде проходити у декілька етапів, а саме: ознайомлення із внутрішнім розпорядком закладу освіти й вивчення досвіду вчителів; проведення власних пробних та залікових навчальних занять і виховних заходів. Зверніть увагу на те, що про час і місце проведення своїх залікових занять Ви зобов’язані заздалегідь повідомити керівників.

На кожний пробний чи заліковий урок або виховний захід Ви готуєте план-конспект, без якого проведення занять не допускається. Погортайте свої конспекти з курсу педагогіки й методики викладанняісторії, і якщо Ви сумлінно працювали на парах, то знайдете там чимало корисної інформації, яка допоможе грамотно скласти згаданий план-конспект.

Спілкуючись зі школярами, пам'ятайте про те, що Ви відповідаєте за життя і здоров'я учнів. Не влаштовуйте масових екскурсій, як наприклад, поїздка до міста Львова тощо. Такі заходи важко проводити навіть педагогам із великим досвідом. Усі виховні акції варто узгоджувати з класним керівником або завучем із виховної роботи.

В останні дні педагогічної практики Ви готуєте звітні документи. Подбайте про їх належне оформлення і про те, щоб на передбачених місцях стояли підписи Ваших керівників практики (від закладу освіти, від факультету, від кафедр). Пам'ятайте, що своєчасна підготовка документів заощадить Ваші недоспані ночі й нервові клітини.

Офіційним завершенням педагогічної практики є підсумкова конференція за участю студентів та їхніх керівників. Під час її проведення Ви зможете поділитися своїми здобутками і труднощами, які виникали на Вашому шляху.

Бажаємо Вам задоволення від учительської праці й невичерпного творчого натхнення! Усміхайтеся й несіть учням свій гарний настрій — це перша запорука Вашого успіху.



Розділ І. Нормативно-правові документи

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про вищу освіту

Цей Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.



Стаття 51. Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.

1. Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, здійснюється шляхом проходження ними практики на підприємствах, в установах та організаціях згідно з укладеними вищими навчальними закладами договорами або у його структурних підрозділах, що забезпечують практичну підготовку.

2. Керівники підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити створення належних умов для проходження практики на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії відповідно до законодавства.

3. Проходження практики студентом здійснюється відповідно до законодавства.

Президент України П. Порошенко

м. Київ


1 липня 2014 року

№ 1556-VII

Публікації документа

Голос України від 06.08.2014.— № 148



ПОЛОЖЕННЯ

про проведення практики студентів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

З метою забезпечення організації, проведення і підведення підсумків навчальної та виробничої практик увести в дію Положення про практику у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки.

Положення розроблене відповідно до Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» № 93 від 8 квітня 1993 р.

У цьому Положенні розглядаються загальні питання організації, проведення і підведення підсумків навчальної та виробничої практик студентів денної і заочної форм навчання усіх напрямів підготовки (спеціальностей) у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (далі - Університет).



1. Загальні положення. Мета, зміст, види та бази практик.

Практика студентів є невід’ємним складником освітньо-професійної програми підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів кожного напряму підготовки та спеціальності.

Метою практики є закріплення теоретичних знань, отриманих студентами за час навчання; формування у них професійних умінь за відповідною спеціальністю для прийняття самостійних рішень у конкретних умовах роботи; виховання потреби систематично поновлювати свої знання для підтримання власної конкурентоспроможності на сучасному ринку праці.

Практика студентів передбачає безперервність і послідовність її проведення при одержанні практичних знань і вмінь відповідно до різних освітньо-кваліфікаційних рівнів: «бакалавр», «спеціаліст», «магістр».Перелік усіх видів практик для кожної спеціальності денної та заочної форм навчання, її види, тривалість і терміни визначені в навчальних планах.

Основними видами практик є навчальна і виробнича. Завданнями навчальної практики є ознайомлення студентів зі специфікою майбутньої спеціальності, отримання первинних професійних знань та умінь із загальнопрофесійних та спеціальних дисциплін.

Навчальна практика може проводитись у навчальних, навчально-виробничих майстернях, навчально-дослідних ділянках, навчально- практичних центрах та інших допоміжних об’єктах університету. Метою виробничої практики є закріплення та поглиблення теоретичних знань, отриманих студентами в процесі вивчення певного циклу теоретичних дисциплін, практичних навичок зі спеціальності, а також збір фактичного матеріалу для виконання курсових і випускних кваліфікаційних робіт (проектів).

Результатом переддипломної практики (як різновиду виробничої) та асистентської (як різновиду навчальної) є узагальнення та вдосконалення здобутих знань, практичних умінь і навичок, оволодіння професійним досвідом та формування готовності випускників до самостійної трудової діяльності, а також збір та опрацювання матеріалів для завершення випускної кваліфікаційної роботи (проекту) й оформлення його результатів.

Базою виробничої практики можуть бути організації та установи різних галузей та секторів освіти і науки, економіки, охорони здоров'я, культури, державного управління, фінансові та бюджетні установи, виробничо- промислові підприємства різних форм власності й інші, які забезпечені висококваліфікованими кадрами і відповідають вимогам програми практики відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. На виробничу (педагогічну) практику студенти денної форми навчання направляються наказом ректора по Університету, а студенти заочної форми навчання – згідно з розпорядженням декана факультету (інституту).

Студенти заочної форми навчання можуть пропонувати як бази проходження виробничої (педагогічної) практики установи, підприємства й організації за основним місцем роботи.

Базою для проходження студентами навчальної (асистентської) практики можуть бути кафедри й інші підрозділи Університету. На навчальну практику студенти усіх форм навчання направляються згідно з розпорядженням декана факультету (інституту).

Зміст практики визначається наскрізною та робочою програмами.

Наскрізна програма практики є основним навчально-методичним документом, що визначає мету, зміст і послідовність проведення практик, підведення їх підсумків і містить рекомендації щодо форм і методів контролю якості підготовки (рівень знань, умінь і навичок), які студенти повинні отримати під час проходження практики за кожним освітньо-кваліфікаційним рівнем. Зміст наскрізної програми практики включає перелік усіх етапів практичного навчання (навчальна та виробнича практики).

Наскрізна програма практики складається керівниками практики від факультету (інституту) або заступником декана з навчальної роботи, обговорюється й погоджується на засіданні кафедри, науково-методичній комісії факультету (інституту), науково-методичній раді університету та затверджується проректором з навчальної роботи. Додаток А. Зразок наскрізної програми практики.

Робоча програма практики – це навчально-методичний документ, який регламентує порядок проведення окремо взятої практики. Зміст робочої програми практики містить: пояснювальну записку; мету та завдання практики; перелік знань, умінь і навичок, яких має набути студент під час практики; зміст практики її структура, періодичність етапів; рекомендовану літературу для ефективного проведення практики; методичні рекомендації щодо виконання конкретних практичних завдань і ведення документації; перелік індивідуальних завдань студентам; вимоги до документації, яка ведеться студентом під час практики; обов'язки студента щодо бази проходження практики; підведення підсумків практики. Робоча програма практики складається керівником практики від факультету (інституту), обговорюється й погоджується на засіданні кафедри, науково-методичній комісії факультету (інституту), науково-методичній раді університету та затверджується проректором з навчальної роботи. Додаток Б. Зразок робочої програми практики.



2. Організація і керівництво практикою.

2.1. Відповідальність за організацію, проведення і контроль практики

покладається на ректора Університету. Загальну організацію практики та контроль за її проведенням здійснює проректор з навчальної роботи. Навчально-методичне керівництво практикою здійснює керівник навчальної і виробничої практики Університету. Безпосереднє навчально-методичне керівництво та виконання програми практики забезпечують керівники практики від кафедр.

2.2. Організаційні заходи, що забезпечують підготовку та порядок проведення практики:

1) призначення керівників практики від кафедр (для студентів денної та заочної форм навчання);

2) розробка наскрізної і робочої програм практики студентів різних напрямів та спеціальностей усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів (для студентів денної і заочної форм навчання). Програми практики повинні відповідати вимогам галузевих стандартів вищої освіти, ураховувати специфіку напряму підготовки (спеціальності). Програми розробляються випусковими кафедрами, погоджуються у встановленому порядку не пізніше ніж за семестр до її початку. Переглядатися та доопрацьовуватися вони повинні не рідше ніж один раз на п’ять років.

Програми практики повинні містити такі розділи:

– цілі і завдання практики;

– зміст практики;

– індивідуальні завдання;

– вимоги до звіту практики;

– підведення підсумків практики.

– оцінювання.

Розділи програми практики повинні включати методичні вказівки

(рекомендації) щодо проходження практики, перелік літератури, необхідної документації, різноманітних заходів, що сприяють закріпленню знань, отриманих під час навчання;

3) складання тематики індивідуальних завдань на практику (для студентів денної та заочної форм навчання). Індивідуальні завдання розробляються керівником практики від кафедри і видаються кожному студенту. Зміст індивідуального завдання повинен враховувати напрям підготовки, фах і спеціалізацію студента, теми курсових і дипломних (магістерських) робіт, конкретні умови та можливості баз практик, відповідати цілям і завданням навчального процесу;

4) підготовка форм звітної документації за результатами проходження практики і повідомлення студентів про систему звітності (подання письмового звіту, виконання індивідуального завдання, підготовка доповіді, повідомлення, виступу тощо) (для студентів денної та заочної форм навчання);

5) визначення баз практики (для студентів денної та заочної форм навчання);

6) розподіл студентів за базами практик (для студентів денної та заочної форм навчання). Студенти денної форми (не більше 20 %) можуть самостійно, за погодженням із керівником практики від кафедри, університету, визначати для себе базу виробничої (педагогічної) практики і пропонувати її для використання; 7) формування пакету документів для проходження виробничої (педагогічної) практики (для студентів денної форми навчання): – укладання договорів про проведення виробничої (педагогічної) практики між університетом та підприємствами, організаціями, установами м. Луцька.

Додаток В. Договір на проведення практики студентів

Договір для проходження виробничої практики укладається у двох примірниках – по одному базі практики й університету. Договір із базою практики укладається керівником практики від університету терміном на один рік. Підписується директором підприємства, установи, організації, з одного боку, ректором Університету – з іншого. Договір погоджується планово-фінансовим та навчальним відділами університету; – складання кошторису-калькуляції щодо витрат на проведення практики.

Додаток Д. Кошторис-калькуляція витрат на проведення практики студентів.

Кошторис-калькуляція складається планово-фінансовим відділом університету на основі вказаної в договорі загальної кількості студентів і термінів практики;

8) видання наказу по університету (для організації виробничої (педагогічної) практики студентів денної форми навчання).

Додаток Е. Зразок наказу на проходження практики.

Наказ ректора про проведення практики формує керівник практики від факультету (інституту) не пізніше ніж за два тижні до початку практики. У наказі визначаються місце і терміни проведення практики, склад студентських груп, відповідальний керівник за організацію практики й оформлення підсумкового звіту та її результати. Згідно з наказом перед початком практики керівник практики зобов’язується провести інструктаж із техніки безпеки зі студентами. Контроль за ходом практики покладається на декана факультету (інституту); контроль за виконанням наказу – на проректора з навчальної роботи. Наказ візується деканом факультету (інституту), начальниками юридичного, загального, планово-фінансового, навчального відділів, головним бухгалтером, проректором з навчальної роботи. Підписується ректором університету;

9) укладання трудової угоди між університетом і керівником від бази практики (при організації виробничої (педагогічної) практики студентів денної форми навчання). Трудова угода укладається у трьох примірниках: два зберігається у Замовника й один – у Виконавця. Трудова угода візується планово-фінансовим, юридичним, навчальним відділами університету. Затверджується ректором університету.

Додаток Ж. Зразок трудової угоди.

Договір, кошторис-калькуляція, трудова угода є необхідним пакетом документів, на основі яких студент проходить виробничу практику;

10) оформлення довідки про здійснення безпосереднього керівництва практикою студентів на кожній базі практики відповідно до кількості вказаної у трудовій угоді (для організації виробничої (педагогічної) практики студентів денної форми навчання).

Додаток З. Зразок довідки.

Довідка підписується директором підприємства, установи, організації. На її основі здійснюється оплата керівнику практики від бази практики.



3. Підведення підсумків практики.

Окремим пунктом наказу про направлення студентів усіх форм

навчання на виробничу (педагогічну) практику є підведення підсумків

практики, що передбачає створення комісії для прийняття заліку та дату, до

якої студент повинен прозвітуватися про виконання завдань, поставлених

програмою практики.

До складу комісії можуть входити: декан, завідувачі кафедр, керівники практики від кафедр, викладачі кафедр. На залік з виробничої (педагогічної ) практики студент має представити весь пакет документів, передбачених робочою програмою практики (щоденник практики, результати виконання індивідуального завдання, конспект залікових уроків, письмовий звіт про проходження практики тощо). Комісія приймає залік у терміни, що визначені наказом на практику, (але не пізніше ніж протягом десяти днів після її закінчення за умови, що практика відбувається у межах семестру або протягом перших десяти днів семестру, який починається після закінчення практики). Диференційована оцінка за виробничу (педагогічну) практику вноситься в заліково- екзаменаційну відомість, індивідуальний навчальний план (залікову книжку) студента та враховується під час визначення розміру стипендій разом з іншими підсумковими оцінками. У разі отримання незадовільної оцінки під час складання заліку студенту надається можливість повторного складання заліку за умови доопрацювання звіту й індивідуального завдання. За умови отримання негативної оцінки з практики під час ліквідації заборгованості комісії студент відраховується з університету. Навчальна практика як пасивна й оглядова, яка відбувається без відриву від навчання не передбачає диференційованої оцінки. У заліково-екзаменаційну відомість, індивідуальний навчальний план, залікову книжку студента вноситься відмітка «зараховано – не зараховано» відповідно до рівня виконання вимог програми практики. Після прийняття заліку з виробничої (педагогічної, переддипломної) практики (що проводиться згідно з наказом ректора по університету) у студентів денної форми навчання керівник практики від факультету (кафедри) готує звіт про підсумки практики, який подається у навчальний відділ не пізніше, ніж за два тижні після першого складання заліку. Звіти з навчальної (асистентської) практики (що проводиться згідно з розпорядженням декана по факультету) студентів денної форми навчання зберігаються на факультеті (кафедрі). Звіти з усіх видів практики студентів заочної форми навчання зберігаються на факультеті (кафедрі). Щоденник студента про проходження практик зберігається на факультеті протягом 3 років після випуску студента з вищого навчального закладу, решта документації – протягом 1 року після завершення навчання в університеті.

4. Матеріальне забезпечення практики.

Витрати на практику студентів університету є складником загальних витрат на підготовку фахівців. Керівництво навчальною та виробничою практиками керівнику від кафедри входить у його педагогічне навантаження, яке формується на підставі навчального плану згідно з нормами часу (Наказ МОН України № 450 від 17.08.2002 р. із змінами та доповненнями). Окремою статтею видатків університету є оплата за керівництво практикою керівнику від бази практики. Оплата здійснюється із розрахунку 1 година в тиждень на одного студента денної форми навчання (згідно з Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів МОН України № 93 від 8 квітня 1993 р.), що зазначається в кошторисі-калькуляції та трудовій угоді. Практика студентів заочної форми навчання безоплатна для керівника практики від бази практики.

Схвалено Вченою радою

Східноєвропейського національного

Університету імені Лесі Українки

Протокол № 6 від 27 грудня 2012 р.



Розділ ІІ. Професія — вчитель

Професія вчителя завжди була однією з найпочесніших у нашій країні. Вона наповнена великим ідейним змістом, бо тісно пов’язана із розв’язанням головних завдань суспільства. Аналіз світових тенденцій у галузі професійно-педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму й особистих якостей вчителя. На думку вчених, основними проблемами, які вирішуватимуть учителі в цьому тисячолітті, є:



  • постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів;

  • самостійна постановка й вирішення творчих і дослідницьких завдань;

  • ускладнення проблем виховання;

  • безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного й зарубіжного досвіду;

  • розв’язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, правознавство, кібернетика та ін;

  • робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі.

Усе це може здійснювати лише вчитель з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно-морального потенціалу, конкурентноздатності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.

Розглянемо функції вчителя і ті вимоги до нього, які зумовлені їх змістом. Дослідження багатьох зарубіжних та вітчизняних учених, котрі ми проаналізували, переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляються взаємопов’язані функції (види діяльності) вчителя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно-прогностична;

в) конструктивно-проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно-пояснювальна;

є) комунікативно-стимуляційна;

ж) аналітико-оцінна;

з) дослідницько-творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis - розпізнавання, ви бачення) педагогічної діяльності пов’язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити хід навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, спроможності, здатності "вимірювати" знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті й логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.

Ця функція педагогічної діяльності зобов’язує педагога прогнозувати розвиток особистості — розвиток її якостей, почуттів, волі та поведінки, враховувати можливі відхилення в розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть полягає у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі й зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні та другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу; добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їхніх здібностей, творчих сил і обдарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; прогнозувати способи створення особистісно-розвиваючого середовища.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати роботу колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні заходи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними й морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Учитель у цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї та вміє доступно донести їх до учнів.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна привабливість учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі взаємини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, тепле й турботливе ставлення до них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин. Ця функція досить гостро ставить проблему професійного росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового і морально-етичного рівня.

Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні риси та недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, шукати шляхи його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає у творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь учителя, зумовлений ними.

Професійно зумовлені вимоги до вчителя в педагогіці виражаються термінами “професійна придатність” і “професійна готовність”. Під професійною придатністю розуміють сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, які необхідні для досягнення успіху в обраній професії. Професійна готовність передбачає психологічну, психофізіологічну, фізичну здатність (тобто професійну придатність) та науково-теоретичну і практичну підготовленість педагога.

Провідне місце в підготовці та роботі вчителя посідає спрямованість його особистості. Спрямованість особистості педагога – це мотиваційна зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними життєвими цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги тощо. Можна виділити три основні типи спрямованості, які визначають характер педагогічної діяльності вчителя. Практична педагогічна спрямованість особистості – це стійка мотивація формування особистості учня, її всебічного гармонійного розвитку. Саме ця спрямованість вважається гуманістичною. Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення людина може лише за наявності віри у свої сили. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки позитивні риси, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її гідність, виявляють гуманність. Водночас гуманізм не є абсолютизованим усепрощенням і прийняттям недосконалості людини. Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні й розумно сформульовані вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто здійснювати педагогічний вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру. Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до учня, толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну спадщину, творить нові цінності, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу.

Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя – системне утворення. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчий підхід до педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури варто вважати:



  • гуманістичну спрямованість особистості педагога;

  • психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;

  • ґрунтовне знання предмета, який учитель викладає, і володіння педагогічними технологіями;

  • досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);

  • культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови, зовнішнього вигляду).

Педагогічна культура в педагогічному процесі виявляється в єдності із загальнокультурними і моральними проявами особистості вчителя.

Культура зовнішнього вигляду вчителя – це його невід’ємна складова. Вона виконує професійну функцію: сприяє вихованню художньо-естетичних смаків учнів та гармонійно уособлює професійну діяльність вчителя. Одяг повинен бути естетично витриманим: гарний, в кольоровій гамі переважають помірні насичені барви. Стиль одягу – діловий, але не сіро-буденний. У манері одягатися знаходять вияв уміння враховувати місце, вік, нагоду, пори року, контингент вихованців та конкретну ситуацію. Із гардероба вчителя, який використовується у професійній діяльності, варто вилучити: ультрамодний одяг, незвичайний фасон якого відволікає увагу учнів, одяг занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує учнів. Взуття має бути чисте, відремонтоване, зручне, легке, елегантне. Висота каблука оптимальна, а стукіт каблуків не повинен відволікати уваги учнів. Вибір прикрас демонструє відчуття міри, смак. Не можна використовувати надто дорогих і яскравих коштовностей, щоб не відволікати увагу учнів. Волосся має бути завжди чисте, ретельно зачесане. Не допускати надміру експериментів зі своїм волоссям, щоб химерні зачіски і часті зміни кольору не відволікали уваги учнів. Макіяж повинен гармоніювати з одягом, зачіскою, аксесуарами, прикрасами та віддзеркалювати відчуття міри. Макіяж залежить від погоди, пори року, віку, обставин.

Ще однією важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна культура. Мова – найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів. Важливі показники мовної культури педагога – змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене володіння словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз; взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою. Важливими у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. З учнями треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його волю, душу і культуру.

Манери вчителя – це зовнішня форма його поведінки в соціумі: учнівському, батьківському та вчительському колективах. Що досконаліші ці манери, то більша сила їх виховного впливу. Вчитель повинен впевнено володіти манерами, які відповідають нормам етикету на даному етапі розвитку людства. Розглянемо деякі вимоги, що ставляться до манер вчителя:

1. Манери педагога ґрунтуються на загальноприйнятих нормах поведінки людей цивілізованого суспільства.

2. Манери вчителя повинні бути природними й невимушеними. На це звертає увагу К.Д. Ушинський. Він говорить, що не повинно бути штучності, навмисності. Природними та живими мають бути міміка і жести учителя, вони повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях, що відбуваються під час навчання.

3. Манери педагога мають бути гуманістично спрямованими. Відоме гасло медпрацівників «Не зашкодь» можна повною мірою віднести і до професії вчителя. Навіть погляд учителів важить надто багато для дітей, щоб його ігнорувати. Вчитель не має права зашкодити психіці дитини ні поглядом, ні жестом, ні мімікою, ні словом. В.О. Сухомлинський вважає, що вчителю, перш ніж робити дисциплінарне зауваження учневі, треба лагідно доторкнутися до його плеча чи покласти руку на голову, заглянувши в очі. Така поведінка вчителя буде гуманною.

4. Учительські манери повинні мати яскраво виражений особистісний характер. Особлива посмішка і жести, стиль спілкування, манери вітатись тощо у кожного свої, тому така своєрідність і вабитиме дітей. В зв'язку з цим необхідно чітко відпрацювати і, можливо, довести до автоматизму свій особливий стиль учительських манер.

5. Учительські манери мають бути естетично витриманими. Вихователь не може нехтувати естетикою свого зовнішнього вигляду. У закладах освіти прийнято приходити на роботу в найкращому одязі. Учитель із нечищеним взуттям чи несвіжою носовою хустинкою на уроці виглядає недоречно.

6. Поведінка вчителя має бути емоційно стабільною, оскільки учні дуже чутливі до зміни настрою, почуттів. Зайве занепокоєння вчителя якоюсь проблемою знаходить своє відображення в зміні емоційного настрою учнів. Педагогу варто ознайомитись із прийомами аутотренінгу та використовувати їх з метою вмілого керування власними емоціями та фізичним станом свого організму. Доречно застосовувати і деякі прийоми системи К. Станіславського, наприклад, прийом зняття «м'язового затиску».

7. Лінія поведінки вчителя має йти і від дітей. Вчительське життя вимагає миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною, співчутливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою або навіть непомітною людиною. Все це варто виразно демонструвати своєю поведінкою.

8. Учитель не повинен приховувати задоволення від своєї роботи, від спілкування з учнями — він радіє маленьким перемогам, своїм і своїх вихованців. Зауважимо, що деякі педагоги-класики наполягають на тому, що нещасливі люди, невдахи у житті, а точніше ті, хто себе такими вважає, не мають права працювати в школі або інших закладах освіти, оскільки поведінка таких «знедолених» педагогів відкрито про це повідомляє, що негативно впливає на психіку учнів. Найкращий, на думку учнів, вчитель веселий, оптимістично налаштований, який вміє доречно пожартувати і разом з дітьми посміятися.

9. Учительські манери мають визначатися творчістю, що найчастіше виявляється в нестандартних ситуаціях. Схильність до імпровізації, прояв інтуїтивних здібностей допомагає співвідносити власну поведінку з обставинами й адекватно поводитись, знаходячи доречні засоби вербальної та невербальної комунікації.

10. Поведінка вчителя має бути дещо розкутою (в розумних межах), що дозволяє привернути до себе учнів. Нерідко дітей переводять до розряду «важких» саме через невміння чи небажання вчителя переступити бар'єр, який відділяє його від учня. Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але порушити “стіну холодності” між собою і учнями варто.

Необхідність працювати над удосконаленням своїх манер продиктована самим життям. Ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що вихований учитель — найкращий вихователь дітей. Вихованість виявляється саме в манерах, які потрібно повсякчас удосконалювати. Чим вихованіший учитель, тим благородніший вплив на вихованців і продуктивніший кінцевий результат діяльності. Недаремно ж влучно зауважує з цього приводу А. Дістервег: «Покажи мені своїх учнів і я побачу тебе» .

Специфіка педагогічної діяльності ставить, як ми вже зазначали, перед учителем ряд вимог до особистості педагога, які в педагогічній науці визначаються як професійно значимі особистісні якості. Останні характеризують інтелектуальну й емоційно-вольову сторони особистості, суттєво впливають на результат професійно-педагогічної діяльності і визначають індивідуальний стиль педагога.

Вчені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важливих для професії педагога. Робляться спроби виділити найсуттєвіші з погляду ефективності педагогічної діяльності. Правомірним, на мою думку, є виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно недопустимих якостей. Домінантними вважаються якості, відсутність кожної із яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними – риси, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними – якості, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопустимими – ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих груп особистісних якостей детальніше.

Домінантні якості.

1. Гуманність – любов до дітей, уміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна бути притаманна вчителю – любов до дітей.

Учитель має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть якщо ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їхніх позитивних рис, ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – “не загубити” жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього він повинен цікавитись кожним учнем як особистістю, важливо бачити в дітях типове й особливе та використовувати систематично індивідуальне навчання. Вчитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності. Кожен школяр для вчителя – безцінний дар, це найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку він відповідає перед своєю совістю і суспільством.

2. Громадська відповідальність, соціальна активність. Нинішній стан освіти в Україні показує, що одним із його обов’язкових чинників має бути відповідальне ставлення педагога до своїх професійних обов’язків. Серед методів, за допомогою яких у майбутнього педагога формуватиметься відповідальне ставлення до своєї праці, є виховання почуття дисципліни у студента вищого навчального закладу. При цьому йде мова не про формальну присутність його на різноманітних видах навчальної діяльності, передбачених навчальним планом, чи на заходах, які здійснюються адміністрацією та громадськими організаціями закладів освіти. Мається на увазі така організація навчального процесу, яка б зобов’язувала студента до фахового і професійного росту постійно і систематично.

3. Справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту, освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура поведінки.

Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що впливає на характер, неможливе. Лише особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, лише характером можна створити характер.

4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьовитість, самовідданість. Важливу роль відіграють особистісні якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях. Але це не знижує актуальності такої його риси як вимогливість. Всепрощення, безпринципність, поблажливість до учнів, потурання їхнім слабкостям, байдужість до негативного в їх навчанні, праці та поведінці завдають великої шкоди вихованню особистості. Більшість видатних педагогів обстоювало єдність вимогливості й поваги, бо саме у вимогливості до людини й полягає повага до неї. Обов’язковою нормою в ставленні вчителя до учнів є справедливість. Будь які прояви несправедливості з боку педагога (виділення «улюбленців», необ’єктивне оцінювання знань, необґрунтовані вимоги, безпідставні обвинувачення, упередженість тощо) ранять дитячі душі, обурюють учнів і завдають невиправної шкоди справі навчання й виховання. Важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій. Водночас він не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення, якщо учні на те заслуговують. Гнів, як і радість, повинні бути педагогічно спрямовані, не переходити меж, за якими вони стають шкідливими у вихованні. У стосунках з учнями завжди потрібне відчуття міри, неприпустимі крайнощі, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Учитель завжди має бути твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги, якщо це зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є старшим другом, товаришем учнів, але насамперед їхнім наставником, керівником. Тому дружні взаємини учителя й учня не повинні переходити у фамільярність та панібратство. Учитель, якому властиве відчуття міри, рішуче й неухильно вимагає від учнів виконання своїх обов’язків, будучи при цьому розсудливим, спокійним. Він завжди доброзичливий, але не ліберальний, чемний і делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалює учнів.

5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень.

6. Любов до предмета, який викладається, потреба в знаннях, у систематичній самоосвіті. Кожен спеціаліст має поповнювати, поглиблювати та вдосконалювати свої знання. Щоб успішно вирішувати завдання, які стоять перед учителем, щоб бути для учнів завжди цікавою людиною, треба постійно навчатися самому. Кожен вчитель має активно працювати над собою – це запорука професійного успіху. Учитель має обов’язково займатися самовихованням. Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і вдосконалитись.

7. Здатність до міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності. Відчуття вчителем учня, усвідомлення своєї ролі в педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою слова, вчинків, погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не звеличуючи його честі та гідності. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного стану, настрою і переживань учнів. Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно від того, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі не має стандартних рецептів.



Периферійні якості.

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність якостей учителя «працює» на його авторитет. Авторитет педагога, як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів «визнаний у своїй галузі авторитет», то у педагога може бути лише авторитет особистості. Учитель – головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад – могутній фактор виховного впливу. Спілкуючись із учнями, вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості. Авторитетний педагог – справжній володар думок і почуттів свої учнів. У створенні його авторитету важливі такі риси особистості, як ерудиція, глибокі фахові знання, справедливість, толерантність, прихильне ставлення до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла, високе відчуття відповідальності.

Поняття «компетентність» (від лат. competens - відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності для здійснення педагогічної діяльності.

Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості, суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога.

Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпечують уміння й навички, передумовою яких є теоретико-практичні та методичні знання.

Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички).

Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога. Оскільки розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади «мислити — діяти — мислити», що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, можна розподілити педагогічні уміння на чотири групи.

1. Уміння «переводити» зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення домінантного завдання, що домінує.

2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації.

3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в дію: ство­рення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та інших); активізація особистості школяра, розвиток його діяльності, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і роз­виток спільної діяльності; забезпечення зв'язку школи із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих впливів.

4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз та аналіз освітнього процесу й результатів діяльності вчителя; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.

Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в узагальненому вмінні педагогічно мислити, внаслідок набуття педагогом аналітичних, прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь.

Аналітичні уміння складаються з таких компонентів:



  • аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву тощо);

  • усвідомлювати роль кожного елемента у структурі цілого й у взаємодії з іншими;

  • знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірності, які відповідають логіці даного явища;

  • правильно діагностувати педагогічне явище;

  • формулювати стрижневе педагогічне завдання (проблему);

  • знаходити способи оптимального вирішення його.

Прогностичні уміння пов'язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чітке усвідомлення вчителем, який є суб'єктом управління, мети його діяльності, спрямованої на очікуваний результат. Педагогічне прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях суті й логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів. До складу прогностичних умінь учителя входять такі компоненти:

  • постановка педагогічних цілей і завдань;

  • відбір способів досягнення цілей, завдань;

  • передбачення результату;

  • передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;

  • визначення етапів педагогічного процесу;

  • приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці й часу учасників педагогічного процесу;

  • планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу.

Педагогічне прогнозування вимагає від учителя оволодіння такими прогностичними методами, як моделювання, висування гіпотез, мисленнєвий експеримент тощо.

Проективні вміння забезпечують конкретизацію цілей навчання та виховання і поетапну їх реалізацію. Проективні уміння включають:



  • переведення мети і змісту освіти та виховання в конкретні педагогічні завдання;

  • обґрунтування способів їх поетапної реалізації;

  • планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, можливостей матеріальної бази, власного досвіду й особистісно-ділових якостей;

  • визначення аранжованого комплексу цілей і завдань для кожного етапу педагогічного процесу;

  • планування індивідуальної роботи з учнями для розвитку їх здібностей, творчих сил і обдарувань;

  • планування системи прийомів стимулювання активності учнів;

  • планування розвитку виховного середовища і зв'язків з батьками та громадськістю.

Рефлексивні вміння мають місце під час здійснення педагогом контрольно-оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення й аналіз власних дій. Для педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи негативної) власної діяльності. У процесі такого аналізу визначається:

  • правильність постановки цілей, їх трансформації в конкретні завдання;

  • адекватність комплексу визначених завдань наявним умовам;

  • відповідність змісту діяльності вихованців поставленим завданням;

  • ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічної діяльності;

  • відповідність застосовуваних організаційних форм віковим особливостям учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу тощо;

  • причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації поставлених завдань навчання і виховання.

Зміст практичної готовності вчителя виражається у зовнішніх (предметних) уміннях, тобто в діях, які можна спостері­гати. До них належать організаторські й комунікативні уміння. Нагадаємо, що організаторська діяльність педагога забезпечує залучення учнів до різних видів діяльності й організацію роботи колективу, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання. Організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розвивальними та орієнтаційними.

Мобілізаційні вміння вчителя зумовлені: привертанням уваги учнів і розвитком у них стійкого інтересу до навчання, праці та інших видів діяльності:



  • формуванням потреби у знаннях, праці, інших видах діяльності;

  • розвитком в учнів навичок навчальної роботи;

  • формуванням в учнів активного, самостійного і творчого ставлення до явищ навколишнього середовища шляхом ство­рення спеціальних ситуацій для вияву вихованцями моральних вчинків тощо.

Інформаційні уміння пов'язані не тільки з безпосереднім викладом навчальної інформації, а й з методами її отримання та обробки. Серед них уміння і навички роботи з друкованими джерелами та бібліографування, уміння здобувати інформацію з інших джерел і переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу. Інформаційними є також уміння:

  • доступно викладати навчальний матеріал із урахуванням специфіки предмета, рівня підготовленості учнів, їх життєвого досвіду й віку;

  • логічно правильно будувати процес передавання навчальної інформації, використовуючи різні методи та їх поєднання: розповідь, пояснення, бесіда, проблемний, індуктивний, дедуктивний виклад матеріалу та інші;

  • доступно, лаконічно й виразно формулювати питання;

  • ефективно використовувати технічні засоби навчання, електронно-обчислювальну техніку, наочність;

  • оперативно змінювати (у випадку необхідності) логіку і спосіб викладу матеріалу.

Розвивальні уміння передбачають:

  • визначення «зони найближчого розвитку» (Л.С.Виготський) окремих учнів, класу в цілому;

  • створення проблемних ситуацій та інших умов для розвитку пізнавальних процесів, почуттів і волі учнів;

  • стимулювання пізнавальної самостійності і творчого мислення, потреби у встановленні логічних (окремого до загального, виду до роду, посилання до наслідку, конкретного до абстрактного) і функціональних (причини – наслідку, цілі – засобу, кількості – якості, дії – результату) відношень;

  • формування і постановку питань, які вимагають застосування засвоєних раніше знань;

  • створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення з цією метою індивідуального підходу до учнів.

Орієнтаційні вміння спрямовані на формування морально-ціннісних установок вихованців і наукового світогляду; організацію спільної творчої діяльності, яка розвиває соціально значущі якості особистості.

Комунікативні уміння вчителя — це взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.

Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (учнів, учителів, батьків). Для цього необхідно вміти проникати в індивідуальну сутність іншої людини, визначати її ціннісні орієнтації, які виявляються в її ідеалах, потребах, інтересах, у рівні домагань. Крім того, необхідно знати наявні в учня уявлення про себе.

Уміння педагогічного спілкування – це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати щодо класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя в класі; керувати ініціативою у спілкуванні, ви користовуючи для цього багатий арсенал засобів, які підви щують ефективність взаємодії.

Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого ставлення до вчинків учнів.

Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мови педагога, що є одним із важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, «поставлений голос», ритмічне дихання й розумне поєднання мови з мімікою та жестами.

Крім названих, до умінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власні психічні стани; викликати “на замовлення” почуття подиву, радості, гніву тощо; володіти технікою інтонування для вираження прохань, вимоги, питання, наказу, поради, побажання тощо.

Професійна компетентність учителя зумовлює його педагогічну майстерність.

Соціальна компетентність також є важливим компонентом професіограми вчителя. Формування майбутнього вчителя як особистості, включення його в суспільне життя як активного дієвого суб’єкта відбувається внаслідок переведення його з позиції об’єкта педагогічного впливу на позицію суб’єкта навчально-професійної діяльності й далі – суб’єкта професійного розвитку. Цей процес можна поділити на такі етапи:


  • початковий (оволодіння основами знань і суспільним досвідом);

  • формуючий (глибока обізнаність, освіченість і світоглядна зрілість);

  • професійно-адаптивний (професійна та суспільна активність).

Важливо відмітити факт, що процес соціалізації є безперервним процесом, який триває впродовж усього життя особистості, і період формування професійної педагогічної компетентності майбутнього вчителя детермінований різними соціалізаційними процесами. Студент у процесі навчання формує необхідні уміння, навички, що становлять соціальну компетенцію, при цьому теж соціалізується в новому соціокультурному середовищі. Особливості соціалізації студентської молоді потребують розробки відповідних ефективних педагогічних технологій у навчанні, виважених педагогічних форм, методів, засобів формування професійної соціальної компетентності майбутніх педагогів.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Організація та проведення iconОрганізація, підготовка та проведення спеціальних операцій
Овс, діяльність міліції громадської безпеки, забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності, організація охорони громадського...
Організація та проведення iconРекомендації до підготовки та проведення заняття
Розвиток та трансформація наукових понять суспільної географії, зокрема, система» та «комплекс», «розміщення», «організація», «територіальна...
Організація та проведення icon«Публічна влада – активна громада»
Дрогобицька громадська організація Клуб «Соціс», Дрогобицька організація Національної Спілки журналістів України, Дрогобицький осередок...
Організація та проведення iconСценарій ходу заходу викладається детально в такій послідовності: · вступ
Важливою складовою у діяльності бібліотеки є організація та проведення різноманітних масових заходів щодо просвіти та дозвілля
Організація та проведення iconМетодичні рекомендації щодо організація та проведення заходів до відзначення 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка
Черкащину та її видатних земляків, викликати почуття любові до свого рідного краю, гордості за його здобутки, формувати національну...
Організація та проведення iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Організація та проведення iconМетодичні вказівки до практичних та семінарських занять з дисципліни «Організація господарсько-правової роботи на підприємстві»
«Організація господарсько-правової роботи на підприємстві» для студентів спеціальності 060101«Правознавство»
Організація та проведення iconB1/2 це нова частина підручника для молоді та дорослих, яка завершує рівень в комунікативному курсі
Тематика цього підручника цікава та актуальна: організація відпочинку та туристичні подорожі, професійне життя, пошук нової роботи...
Організація та проведення iconМетодичні вказівки до проведення бесід 16 Розділ ІІ. Впровадження ефективних форм, методів І прийомів сприймання естетичних явищ у житті І мистецтві на уроках малювання у початкових класах 20
Розділ І. Організація сприймання естетичних явищ у житті І мистецтві на уроках-бесідах у 1-4 класах 6
Організація та проведення iconУкладач петряєва т. С. П'ятихатки – 2016 Організація педагогічної підтримки самовизначення школярів
Організація педагогічної підтримки самовизначення школярів. Інформаційний збірник. Випуск 4 / Укладач Т. С. Петряєва. – П’ятихатки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка