Основи культури І техніки мовлення



Сторінка10/18
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.25 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

Наскрізна словесна дія – це безпосереднє відтворення читцем тексту з відповідним використанням міміки і, до певної міри, жесту, згідно з поставленими творчими перспективними завданнями, що пронизують увесь твір від початку до кінця. Таким чином, на основі першого етапу роботи над текстом, особливо розкриття підтексту, готуємося втілити художній твір у живе слово, яке, впливаючи на фантазію дітей, спонукає їх бачити, переживати й оцінювати зображені автором явища життя так, як бачить, переживає й оцінює їх сам читець (учитель). Проте для читця, вчителя, який не тільки читає дітям твір, а й аналізує його з ними і безпосередньо навчає їх виразно читати, цього не досить. Ще потрібно визначити відповідні завдання щодо послідовного аналізу твору з дітьми. Для цього необхідно, по-перше, щоби слова тексту в устах учителя не були звичайною інформацією про зміст твору, а мали певну силу емоційного впливу на дітей і, по-друге, щоби правильно керуватися текстом під час аналізу твору з дітьми, слід накреслити етапи наскрізної словесної дії та послідовного аналізу твору. Це означає:

  1. Розчленувати твір на частини, причому так, щоб між ними був постійний внутрішній зв’язок.

  2. До кожної частини знайти заголовок.

  3. Визначити перспективне творче завдання до кожної частини, тобто завдання, що стосується читання й аналізу твору з дітьми.

  4. Зробити відповідні позначки для читання або, як прийнято називати, – розписати мовну партитуру.

Членуючи твір на окремі частини, доцільно врахувати його композицію. Визначення в тексті експозиції (якщо вона є), зав’язки, розвитку дії, кульмінації та розв’язки часто допомагає членувати твір. У читанках для початкових класів, до речі, трапляються твори, авторський поділ яких на частини збігається з членуванням на композиційні елементи. Наприклад, «Маленький грішник», «Харитя» М. Коцюбинського й ін.

Однак частіше твори, хоч і поділені автором на розділи, потребують детальнішого членування. Щоб не порушувати внутрішнього зв’язку між частинами, доцільно осмислювати логічні відношення між фразами.

Назви частинам слід давати образні, щоб вони сприяли розвиткові фантазії в дітей і зумовлювалися змістом самих частин, конкретизували їх суть.

Особливо вдумливо й розумно треба підходити до визначення творчих перспективних завдань наскрізної дії та послідовного аналізу твору з дітьми. Вони мають відповідати творчому задумові автора, головній меті читання, послідовному аналізу з дітьми, бути активним засобом розкриття ідейного змісту твору, захоплювати і хвилювати учнів.

Формулюючи творчі завдання, доцільно продумувати сферу впливу на психіку дітей (на розум, уяву, почуття), і якій із них віддати перевагу, опрацьовуючи текст окремої частини.

Розглянемо для прикладу вірш П. Грабовського «Вийшла з хати стара мати» (три строфи від початку). Словесна дія впливатиме і на свідомість, і на уяву, і на почуття. Проте найбільшу роль тут відіграють почуття. Треба допомогти дітям відчути материнські переживання за сина. Отже, ставимо завдання – особливо вплинути на дитячі почуття.

Зі сферами впливу пов’язаний і характер впливу. Тобто сукупність різних допоміжних чинників, серед яких виділимо методичну і тембральну насиченість слова, міміку, жест і відповідне унаочнення. Усі вони, крім унаочнення, яке визначається в завданнях етапів наскрізної словесної дії, продумуються і плануються при складанні партитури.

На уроці читання наочність відіграє велику роль, тому слід серйозно і вдумливо добирати посібники. Відповідний ілюстративний матеріал поліпшує сприймання змісту твору, сприяє розвиткові творчого мислення і спостережливості учнів, оскільки слухове сприймання дітей молодшого шкільного віку ще не настільки розвинене, щоб за кожним словом вони уявляли конкретний образ.

Наприклад, опрацювання твору, в якому узагальнюється життя села, потребує в міській школі не тільки слухового, а й зорового сприймання. У школярів ще немає життєвого досвіду, на який би вони могли послатися. Розгляд картин, ілюстрацій, звернення до посібників під умілим керівництвом учителя збагачує дитяче сприймання, уяву, спонукає до певних узагальнень. Окрім наочності можна планувати й інші види роботи для поглиблення розуміння змісту твору, такі, як читання уривків з інших творів, малювання словесних картин тощо.

Отже, в роботі над текстом слід ретельно продумати, яким саме дидактичним матеріалом слід користуватися.



Творчі перспективні завдання – досить серйозна ділянка другого етапу роботи над текстом. Добре продумані перспективні завдання цілеспрямовують словесну дію і роботу над текстом із дітьми, дають учителеві можливість впливати за допомогою живого слова на свідомість, волю та почуття дітей.

Щоб не припускатися помилок під час читання твору (хибної постановки логічних наголосів, пауз, мелодики, темпу), робимо відповідну розмітку тексту, тобто розписуємо партитуру. Розмічаємо не все підряд, а тільки ті місця тексту, які без відповідних поміток можуть бути неправильно прочитані. Розглянемо як приклад фразу з «Хариті» М. Коцюбинського:

Що ти робиш, доню? – спитала мати.

Не поставивши логічного наголосу на слові «що», при читанні можемо логічно виділити слово «робиш» і цим самим допустити помилку в інтонації, зробивши її таким чином питальною, але з відтінком здивування. За змістом вона повинна бути звичайною питальною з почуттям ніжності. (Що ти робиш (,) доню?)

Правильно розписана партитура – це надійний помічник учителя як під час читання твору, так і у процесі навчання учнів виразного читання.

Визначення загальної мети уроку

Підготувавши у такий спосіб текст твору, продумаємо і визначимо загальну мету уроку, яка повинна бути синтетичною – враховувати зміст попереднього і наступного уроків.

Визначається вона в аспекті трьох важливих компонентів:

1. Що донести до свідомості дітей?

Головну думку твору і його красу в цілому: певну кількість нових слів,

понять, фактів, явищ, подій тощо.

2. Чого вчити?

Свідомо, правильно, швидко і виразно читати, працювати над текстом, практично розрізняти: казку, вірш, загадку, оповідання, скоромовку (1 кл.); казку, оповідання, вірш, загадку, прислів’я (2 кл.); оповідання, статтю, вірш, казку, байку, прислів’я, приказку та ін. (3 кл.); самостійно розрізняти елементи опису, роздуму, розповіді; знаходити, зіставляти і порівнювати оповідання, вірші, близькі за тематикою й емоційною спрямованістю (4 кл.).

3. Що розвивати та виховувати?

Психічні процеси, працелюбство, моральні й естетичні якості, розуміння ідеї твору, художніх образів – дійових осіб, природи, речей і слова як засобу виразності, культуру мовлення й почуттів. Учити любити літературу і читання.

Така реальна підготовка має передувати кожному урокові, на якому вивчається художній твір, щоб не звести роботу лише до переказу сюжетної канви чи окремих епізодів із поверховим тлумаченням деяких образів і фактів.

Орієнтовний план дійового аналізу твору

М. Коцюбинського «Харитя»

Твір «Харитя» цікавий і хвилюючий, ним особливо захоплюються діти. Складається він із чотирьох розділів – чотирьох основних картин життя, взятих із селянської бідної родини, які взаємодіють і доповнюють одна одну. Ці розділи й залишаються основними частинами дійового аналізу твору, але перша і четверта потребують, окрім цього, ще й внутрішнього розчленування.

Із першого розділу дізнаємося про горе, що спіткало матір і дитину. Зміст розділу розкривають дві картини. У першій автор з’ясовує причини горя і знайомить з образом вдови, у другій – з образом дитини і розкриває їх спільну журбу. Для кращого сприймання змісту і краси цих картин дітьми розділ доцільно розчленувати на дві частини. Перша частина особливо важлива для дитячого сприймання. Діти мають уявити, «побачити» тодішні умови життя селянської бідної родини. Від цього залежатиме повнота сприймання всіх інших картин і конкретність інших образів. В уяві дітей якнайповніше повинні постати убога хатина з маленькими, можливо, покривленими від старості вікнами, з бідним інтер’єром і живий образ хворої жінки на постелі.

У другій частині, що починається зі слів «Рипнули двері…», автор з особливою любов’ю змальовує образ Хариті. Це хороша, чуйна, розумна і роботяща дівчинка. Всю свою палку любов до матері вона вкладає у працю, навіть непосильну, щоб цим самим допомогти їй.

Зміст другого розділу розкривається в окремій картині. Автор ще раз підкреслює внутрішню красу дитини через контраст. Краса природи не відповідає настрою Хариті, а виступає контрастом до безрадісного її життя.

Третій розділ, як і перший, розділимо на дві частини, бо його зміст розкривають два епізоди – дві яскраві картини. У першій, яка закінчується словами «Харитя наважилась тікати…», розкривається думка попередньої картини. Автор ще з більшою переконливістю дає зрозуміти, наскільки краса рідної природи не відповідає настрою вбогої людини, наскільки діти, такі, як Харитя, нещасні, скривджені тодішніми суспільними умовами. Бідне дитя, якому ще лячно одному в полі серед білого дня, виконує непосильну роботу – жне, долаючи в собі страх і біль. Цю картину діти мають сприйняти особливо схвильовано.

У другій частині цього розділу автор розкриває образи добрих, чуйних жінок, які пожаліли Харитю, приголубили її й потішили. Це важлива авторська думка з огляду на життя селян в умовах класової нерівності: прості бідні люди не байдужі до чужого горя, біди. І така думка має бути донесена до свідомості учнів.

У четвертому розділі, що складається за скороченим текстом всього з трьох речень і сповіщає про добрий кінець, має бути узагальнення змісту всіх частин розчленованого твору. На основі сприйнятих картин минулого життя у дітей виникають певні судження, певна оцінка минулого. Вони повинні зрозуміти, чия вина в тому, що життя Хариті та її матері було таким тяжким і безрадісним.



ПЛАН

  1. Головна думка твору: важке безпросвітне життя, приреченість на страждання, важку працю бідних селянок-удовиць та їх дітей в Україні за часів російського царизму.

  2. Основна мета читання й аналізу твору з дітьми:

а) передати головну думку твору;

б) ознайомити учнів із тяжким життям убогих жінок-удовиць і їхніх дітей в Україні за часів царизму, розкрити причини бідувань;

в) викликати повагу та любов до матерів і їх дітей.

Розділ перший. Сироти.

Частина перша. Занедужала вдова.

Текст (до слів: «Рипнули двері»).



Завдання наскрізної словесної дії й аналізу тексту з дітьми:

  1. Створити в уяві дітей живий образ хворої вдови в убогій хаті, викликати співчуття до неї.

  2. Розглянути картину І. Божія «Харитя». Розширити уяву дітей про убоге життя селян того часу.

Частина друга. Не журіться, мамо, не плачте.

Текст (до кінця першого розділу).



Завдання наскрізної словесної дії й аналізу тексту з дітьми:

  1. Намалювати привабливий образ селянської дівчинки. Викликати почуття любові до неї за доброзичливість, працьовитість, турботливість.

  2. Розглянути ілюстрації художника І. Філонова («Харитя несе воду», «Харитя миє посуд», «Харитя біля хворої мами»). Організувати усну розповідь за картинами.

Розділ другий.

Частина третя. Харитя в полі.

Текст (увесь другий розділ).



Завдання наскрізної словесної дії й аналізу тексту з дітьми:

  1. Передати красу змальованого пейзажу. Дати відчути самотність і страх Хариті в полі і зрозуміти, що красивий пейзаж є контрастом до безрадісного життя селянина.

  2. Намалювати з дітьми асоціативні за текстом словесні картини.

Розділ третій. На своїй ниві.

Частина четверта. Малий жнець.

Текст (до слів: «Стежкою наближалися дві молодиці»).



Завдання наскрізної словесної дії й аналізу тексту з дітьми:

  1. Викликати жалість до Хариті, співчуття.

  2. Організувати розповідь дітей аналогічно до тексту і за ілюстрацією І. Філонова («Харитя в полі»). Продемонструвати інші варіанти ілюстрацій. Дати словесну характеристику їх.

Частина п’ята. «Не плач, перепілочко!»

Текст (до кінця третього розділу).



Завдання наскрізної словесної дії й аналізу тексту з дітьми:

  1. Схвилювати дітей ставленням молодиць до Хариті. Викликати повагу до молодиць, що пожаліли і приголубили Харитю.

  2. Розглянути ілюстрації І. Філонова («Жінки розмовляють з Харитею»). Організувати розповідь за картиною як доповнення до тексту.

Розділ четвертий.

Частина шоста. Радість Хариті.

Текст (увесь четвертий розділ).



Завдання наскрізної словесної дії й аналізу тексту з дітьми:

  1. Викликати радість із приводу доброго кінця. Ще раз викликати любов до матері та дитини.

  2. Узагальнити зміст твору щодо основної мети читання й аналізу тексту з дітьми.




  1. Засоби логіко-емоційної виразності читання.

Закономірності логіки мовлення та її основні компоненти. Принципи створення партитури тексту
Під поняттям «засоби логіко-емоційної виразності мовлення» (ЗЛЕВЧ) треба розуміти сукупність органічно пов’язаних між собою компонентів виразності, без осмислення і врахування яких неможливо передати логічного й емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення.

До таких компонентів належать:



  1. Паузи, їх функціональні різновиди і тривалість.

  2. Логічні наголоси (тактові і головні) з урахуванням емоційної функції наголошених слів.

  3. Мелодика та її основні ходи (зміни).

  4. Темп і його варіювання (видозміни).

  5. Поза, жести, міміка.

Мовлення охоплює процес безпосередньої дії мови як усної, так і писемної. Учитель впливає на розумову діяльність учнів, на сферу їх почуттів і переживань не тільки виразним читанням готових текстів, а й змістом власного мовлення (бесідою, переказом, інформацією тощо). Як у першому, так і в другому виді мовлення ЗЛЕВЧ відіграють особливу роль. У безпосередньому читанні тексту ЗЛЕВЧ пов’язані з інтонаційною структурою речень уже сформованих, створених, у які вкладають певний зміст (логічний, психологічний). Тут вони розкривають і передають даний зміст. У безпосередній дії власної мови, спонтанної, ЗЛЕВЧ пов’язані з інтонаційною структурою речень, що формуються спонтанно, на ходу, отже, на ходу підбираються паузи, їх тривалість, логічні наголоси, мелодика, темп. І в цьому разі ЗЛЕВЧ формують зміст і водночас передають його.

Кожне осмислення думки може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) й інтонації (органічної єдності пауз, логічної й емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму та голосового тембру).



Інтонація – це ритміко-мелодичний склад мови, що відбиває інтелектуальну й емоційно-вольову сторони мови в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання, а також тембру голосу. Інтонація сама собою не існує, а взаємодіє з логіко-емоційним змістом і лексико-граматичною будовою речення, на основі яких вона функціонує.

Якщо інтонацію мовлення сприймати на слух, то зв’язуючу роль її формальної організації з логіко-емоційною виконує ритмічний лад. Він виступає ніби індикатором звукової організації мови, вираженої завдяки звучанню наголошених і ненаголошених складів, слів та модифікації фізичних показників (тональних, динамічних і темпоральних). У розмовній прозовій мові він створюється відносно закономірним чергуванням однотипних або різних мовних одиниць певним розміщенням слів і словосполучень у реченні. Ритмічний лад є важливим чинником комунікативної виразності мови.

Для відтворення змісту будь-якої мовно-інтонаційної структури необхідне й відповідне голосове оформлення, тобто модифікація тону, зокрема:


  1. Послідовність зміни висоти, тобто зміни голосу в межах звукового об’єму (звичайне поняття: від високого до низького).

  2. Інтенсивність звучання, тобто послідовні зміни сили голосу, що визначаються ступенем мускульного напруження відповідних мовних органів (звичайне поняття: від гучного до тихого).

  3. Час звучання, тобто різні послідовні зміни тривалості звучання мовних відрізків (звичайне поняття: від довгого до короткого).

Єдність взаємозв’язку всіх показників мовлення створює ритмомелодичний лад мови, здатний виражати її зміст, волю й почуття.

Важливою є ще одна риса загальної характеристики ритмо-мелодичного ладу. Це – тісний зв’язок таких його логіко-емоційних показників вираження думки, як паузи, логічні наголоси, мелодика і темп.

Першим кроком у роботі над текстом є логічне осмислення, оскільки без логічного аналізу неможливо ні зрозуміти текст, ні передати думки автора слухачам. Будь-який текст необхідно не просто опрацювати, а перетворити в дійове слово, зробити його активним, впливовим. Щоб розібратися в думках, виражених у письмовій формі, спочатку треба знайти одне-два слова, які б коротко виражали суть висловлювання, а потім визначити, у яких словах, в якій частині речення її найкраще розкрито. Так відмежовуються одні частини від інших, серед них визначаються основні і другорядні, не суттєві.

Засобами відтворення логічного змісту є членування тексту на частини, здійснення логічних наголосів у межах цих частин і в межах усього уривка, зміна темпу промовляння окремих синтагм, мовних тактів.



Логічні паузи. Розрізняють паузи логічні, психологічні, фізіологічні, ритмічні.

Необдумано розкидані паузи можуть звести логіку найпростішої паузи до нісенітниці. Уявімо, що у цитованих нижче фразах паузи розставлені не за розділовими знаками, а так, як показано вертикальними рисками:



Думки про // землю будили // Маланку по ночах. Вона // прокидалася, вся // зрошена потом, тривожна (М. Коцюбинський).

Аналіз логічних пауз містить характеристику:

а) їх завершеності чи незавершеності;

б) їх тривалості.

Наведені вище дві фрази навіть із тривалими паузами у вказаних рисками місцях можна «врятувати», якщо дотримуватись усіх інших вимог логічної виразності. В такому разі ці паузи можуть сприйматися як випадкові чи фізіологічні, як вияв хворобливого стану людини, якій важко читати, а не як свідчення неграмотності, низької культури читання.

Інша річ, якщо паузи, позначені (у наведеному прикладі) вертикальними рисками, зробити завершеними, уявивши, що перед кожною з них стоїть крапка, яка вимагає тонального спаду (завершення тону), тоді утворяться такі паузи, які розбивають фразу на алогічні словосполучення.

Звичайно, не всі паузи, що позначені крапками, мають абсолютно однакові інтонаційні форми. Ось, наприклад, слова Карпа із «Кайдашевої сім’ї» І. Нечуя-Левицького:

Тату, не лізьте. Я роблю // й маю право / на своє добро. Одрізніть нас!

Коли б третє із цих речень поставити після першого, то характер паузи після слова нас змінився б. Завершальна пауза в кінці речення і завершальна пауза в кінці періоду мають не тотожні фігури, хоча всі вони позначені однаково – знаком крапки. У другому із цих речень три такти. Дві паузи (одна з них позначена двома рисками, інша однією) також різні за характером, хоча це й мало помітно. Перша з них довша за другу, і слово, що стоїть перед нею (роблю), вимовляється на вищому регістрі, ніж слово, що знаходиться перед другою (право). Отже, на характер не лише психологічної, а й логічної паузи кладе відбиток характер звучання слова, що вимовляється перед паузою.



Логічні паузи не завжди позначаються розділовими знаками. Тому слід звернути увагу на найголовніші випадки появи логічних пауз, викликаних самою природою живої мови.

  1. Підметова група слів відокремлюється логічною паузою від присудкової:

Думи про землю // будили Маланку по ночах (М. Коцюбинський).

Ця пауза помітніша, коли підмет складається з двох і більше слів:



Маланчине серце // топилось як віск. Страшний день // починався зовсім не страшно (М. Коцюбинський).

Якщо підмет – одне слово, то між ним і присудком пауза менш помітна:



Кайдашиха принесла гостинці (І. Нечуй-Левицький).

Та коли ця фраза буде звучати як відповідь на питання (Хто приніс гостинці?), доведеться підкреслити підмет логічним наголосом і логічною паузою після нього, і пауза стане помітнішою.



  1. Логічної паузи вимагає і необхідність підкреслити присудок. Логічна пауза в таких випадках, будучи короткою, завжди буває відчутною, тому що вона розділяє слова, які вимовляються з різною силою акцентуації.

  2. Додаток або група слів додатка, що знаходиться після присудка відокремлюється паузою:

З чорного поля він (вітер) нісся далі в чорну безвість і хитав зорі, що золотили дрібним намистом криваві води калюжі.

  1. Паузою відокремлюються обставинні слова:

На світанні козаки вступили в село.

  1. Це ж стосується порівняння в орудному відмінку (воно виконує обставинну функцію):

Голубою стрічкою // звивалася ріка.

У зв’язку з логічною паузою часто заходить мова про її тривалість, про те, у яких випадках вона довша, у яких коротша. При цьому слова довша і коротша вживаються як синоніми для визначення більшої чи меншої відчутності паузи. Звичайно, довгими бувають паузи, визначені такими розділовими знаками, як три крапки або тире, особливо якщо тире знаходиться після переліку перед узагальнювальним словом. А щодо відчутності, то й фізично коротка пауза може бути відчутною, особливо коли пропущене слово (в еліптичній фразі):



Шептала перед загсом Ніна:

В нас буде не життя, а мед!

Минув медовий – переміна:

Не Ніна вже, а ... Міномет.(В. Юхимович)

На ступінь відчутності логічної паузи впливає різка зміна тонів і темпу.



Не ск-а-ж-у! – одмовила вона нарозтяг, осміхаючись, і подалася трохи личком вперед, згорнувши пухлі білі руки попід ліктями. – А прийшла сюди, бо недалечко живу... (П. Мирний).

Швидкий темп вставного речення різко контрастує зі словами Галі, зверненими до Чіпки. Це й робить паузи, що відмежовують її слова, помітнішими.

Логічно значними і тому досить відчутними є так звані переломні паузи. Пауза – це не лише засіб членування фрази, а й один із засобів логічного підкреслення, виділення слів.

Логічний наголос. Мелодика. Кожен із мовних тактів має свій центр, тобто слова, що виділяються логічним наголосом.

Інша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не вміла здержувати над рідним сином (П. Мирний).

У першому такті цього речення найсильніше звучать слова, підкреслені двома рисками. У другому – виділяється підмет. У третьому – слова, підкреслені штрихами.

Але всі ці слова виділяються різними засобами: у першому такті – голосовим підсиленням, у другому – підвищенням тону, у третьому – розтягуванням. Отже, логічний наголос має три виміри: посилення, підвищення, розтягування. Виділення слів у мовному такті досягається або одним із таким засобів, або їх комбінацією.

Існують деякі закономірності, на основі яких встановлено правила, що допомагають визначити місце логічного наголосу.

Перше з них – правило про нове поняття.

Якщо в тексті вперше згадується явище, особа чи предмет, про який ітиме далі мова, то на слова, що їх визначають, падає логічний наголос.



Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу… йшов молодий чоловік (П. Мирний).

Причому в таких випадках у логічному наголосі переважає уповільнення, розтягування складів. Наявність інших компонентів наголосу залежить від позиції слова в реченні та від характеру й стану того, хто промовляє. У наведеному вище прикладі сила і регістровий рівень спадають, у прикладах, що наводяться нижче, – навпаки:



Надвечір Орачі верталися додому,

І Муха там на розі у вола.

Зустрівсь Комар на лузі край села

Та й каже сміючись:...

(Л. Глібов)

Або:


Не вспіла Гава носом ткнути,

Аж і Лисичка тут стоїть

І жалібно квилить: ...

(Л. Глібов)

Коли ці слова вживаються повторно, то логічний наголос уже не фіксує їх. Наприклад:

Кра! Кра! – а ковбаса додолу.

Лисичка хап – і у кущі мерщій.

Оддячила кумі своїй



(Л. Глібов)

Згідно з правилом про нове поняття наголошення займенника майже виключається, бо займенником здебільшого визначаються явище, предмет чи особа, які були вже названі.

Друге правило – правило протиставлення. Якщо в тексті є протиставлення (явне чи приховане), то наголошуються ті слова, завдяки яким це протиставлення оформляється. При цьому розповідне речення вимагає підвищення тону на першому з тих слів, що протиставляються, і зниження тону – на другому. Питальне – навпаки. Наприклад, вислів В. Сосюри про слово:

Ти – квітка у любові,

В ненависті ти – штик.

Або у Т. Шевченка:



Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя.

Тут протиставляється: не для людей та слави, а для себе. Протиставлення здійснюється і регістровим рівнем, і розтягуванням. Перша половина порівняння звучить на вищому регістрі і вимовляється швидше, друга – навпаки.

Третє правило, що допомагає визначити місце логічного наголосу, –правило про порівняння: при порівнянні наголос падає на той предмет (його умовно називають другим членом порівняння), з яким порівнюється те, про що йде мова:

Прорветься слово, як вода...

(Т. Шевченко)

Особливо сильно підкреслюється другий член порівняння, коли він стосується слова, що означає нове поняття:



Меж скалами, неначе злодій,

Понад Дністром іде вночі

Козак.

(Т. Шевченко)

Четверте правило – правило переліку вимагає підкреслювати логічним наголосом усі слова, що складають ряд цього переліку:



Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють ...

(Т. Шевченко)

Найпоширенішими засобами, що допомагають знайти слова, які виділяються логічними наголосами, є: підставлення слів, скелетування, реконструкція фрази.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

Схожі:

Основи культури І техніки мовлення iconРобоча програма навчальної дисципліни дитяча література з основами культури І техніки мовлення
Циклова комісія викладачів української мови, методики навчання та дитячої літератури
Основи культури І техніки мовлення iconРозвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки
Мета. Засвоєння знань про історію розвитку техніки та роль машин у сучасному виробництві І побуті як знарядь праці; поглиблення І...
Основи культури І техніки мовлення iconРеферат з дисципліни: «Основи інформатики»
Людство пройшло довгий шлях, перш ніж досягло сучасного стану засобів обчислювальної техніки
Основи культури І техніки мовлення iconТема Уявлення про культуру в епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
Розуміння культури в релігійній філософії Середньовіччя Біблійні основи в середньовічному розумінні культури
Основи культури І техніки мовлення iconТема основи бібліотечно-інформаційних знань як складова інформаційної культури Документ, документний фонд

Основи культури І техніки мовлення iconМовні норми. Мовленнєві помилки
Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову культури нашої основу !»
Урок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову – культури нашої основу !». Суржик та антисуржик
Основи культури І техніки мовлення iconМовно літературна вікторина, 6 клас «Мово рідна, слово рідне»
Мета: поповнення словникового запасу учнів, розвиток інтелектуально-аналітичних, творчих здібностей учнів, прищеплення навичок культури...
Основи культури І техніки мовлення iconУсне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах мовлення розповіді, описі й роздумі. Тип мовлення визначається метою спілкування
Певна своєрідність типів мовлення, звичайно, не виключає й наявності ряду спільних ознак. Такими спільними рисами для всіх текстів,...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка