Основи культури І техніки мовлення



Сторінка11/18
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.25 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18

Прийом підставлення слів допомагає в проясненні логічного смислу фрази, отже, знаходженні логічного наголосу:

Жадаєте багато, а не дістанете нічого, то весь Борислав вас висміє (І. Франко)

Досить після сполучника а вставити ще один – якщо або коли, як фраза буде осмислена й інтонація почне підніматися до слова нічого, яке знаходиться в інтонаційному переломі.



Прийом скелетування полягає у звільненні тексту від слів, які лише доповнюють його основний смисл. Приклад скелетування балади В. Гете «Лісовий цар»:

Хто йде в негоду тим лісом густим?

То батько, спізнившись, і хлопець із ним:

Обнявши, малого в руках від держить,

Його пригортає, його він пестить.

Скелет цієї строфи:



Хто йде лісом?

То батько і хлопець:

Малого він держить,

Пригортає, пестить.

До скелетування доцільно вдаватися як до прийому знаходження слів, що неодмінно мають бути виділеними і вимагають логічних акцентів. Прийом скелетування буває ефективним не стільки у самостійному визначенні логічних наголосів, скільки у процесі навчання під керівництвом педагога. Наприклад:



Молітесь богові одному:

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь.

(Т. Шевченко)

Скелет:


Молітесь одному: правді

А більше – нікому.

Такий прийом дає змогу виявити слова, що неодмінно повинні бути позначені логічними наголосами.

Коли б у першому рядку логічний центр перемістити зі слова одному на слово богові, справжній зміст фрази було б спотворено. Фраза набула б протилежного змісту: вийшло б, що правда полягає в молитвах богові.

Іноді в поясненні смислу допомагає реконструкція фрази:



... Не співає чорнобрива

Стоя під вербою,

Не співає, - сиротою

Білим світом нудить.

(Т. Шевченко)

У знаходженні тону двох останніх рядків допоможе реконструкція: «Не співає, бо як сирота, білим світом нудить».



Логічна мелодія. Підвищення і зниження голосу в процесі мовлення прийнято називати логічною мелодією. Однак логічну мелодію творять не лише підвищення і зниження голосу, а й збільшення і зменшення його сили (підсилення й послаблення), а також прискорення й уповільнення темпу вимови. З логічною мелодією пов’язані логічні паузи, що ділять текст на мовні такти. Паузи у взаємодії з логічною мелодією відтворюють ступінь завершеності мовної ланки, синтагми, такту, періоду.

Ступінь підвищення та зниження голосу, як і підсилення та послаблення, залежить від ступеня значності логічного наголосу. Скажімо, період, який наводиться нижче, складається з окремих частин, кожна з них має свій логічний осередок; у періоді – кілька нерівнозначних, логічних наголосів, один із них найсильніший – той, що знаходиться в переломі.

Логічна мелодія фрази значною мірою визначається розділовими знаками. Наприклад, фрази: Обережно, діти! і Обережно: діти мають різний зміст і звучать по-різному. Розділові знаки вказують на зупинки, паузи, а також на підйоми і спади голосу.

Крапка вказує на певну завершеність висловлювання і вимагає зниження голосу на слові або на словах, що перед нею знаходяться. Чим більший ступінь завершеності висловленої думки, тим значніша пауза і відчутніше зниження голосу. Проте інтонація крапки ще детально не вивчена.

Кома свідчить, що думка не завершена, що вона розгортається чи продовжується, тому кома фіксує коротку паузу і часто вимагає підвищення голосу.

Читання коми буває чотирьох типів. Ними не вичерпується характеристика інтонації цього знака, але вони найпоказовіші.



  1. Протиставлення:

Один юнак, а два – в літах.

(А. Малишко)

Перед комою обов’язкове підвищення. Пауза може бути майже непомітною.



  1. Фігура переліку. Тут наголошені склади, що несуть на собі логічні наголоси в кожній із груп слів, яка знаходиться у переліковому ряду, збігаються «нота в ноту».

  2. Фігура вставної фрази:

Дві кручі, наче маяки;

Одна зелена, чорна друга ...

(А. Малишко)

Після слова кручі пауза коротка. Слова наче маяки читаються швидше і більш плавно.



  1. Кличний відтінок:

Петре, підходь ближче.

При тривалій паузі (і більшій відстані від предмета звертання) ставлять знак оклику.

Для крапки з комою визначаються два способи читання: а) неповне порівняно з крапкою зниження голосу і менша пауза; б) підвищення голосу, як на комі, але з тривалою паузою.

Дві крапки показують, що буде продовження, голос знижується менше, ніж на крапці, і пауза менша.

Три крапки відбивають на письмі незавершеність, уривання розповіді та значну відчутну паузу.

Тире означає пропуск у словесному відтворенні думки, а тому вимагає такої голосової фігури, яка немов заповнювала б пропущене.

Дужки і тире з комами (або тільки тире чи тільки кома) відокремлюють вставні слова і речення, що мають свою мелодію, яка залежить від характеру вставних фраз: менш значні монотонніше і швидше промовляються.

Розповідне речення. У простому розповідному реченні висхідна інтонація поєднується зі спадною; підметова і присудкова групи слів мають наголоси.

Соломія знесилилась.

При інверсії характер логічної мелодії буде трохи іншим. Присудок, знаходячись на першому місці, вимовлятиметься на спадній інтонації, а підмет приблизно на тому рівні, на якому вимовляється ударний склад присудка:



Знесилилась Соломія.

Густа мряка / чорним запиналом / єднала з небом / спалену сонцем полонину (М. Коцюбинський)

Тут у кожній синтагмі, що знаходяться між вертикальними рисками, є свої підвищення і зниження. Однак підвищення в синтагмах ніколи не бувають вищими, ніж підвищення у зламі (на слові мряка), а зниження не вимовляється на нижчих нотах, ніж головне зниження (на слові полонину). Коли б остання синтагма у наведеному прикладі мала такий порядок слів: полонину, спалену сонцем, то головне зниження все одно припадало б на слово полонину, а два останні слова вимовлялися б на тому ж регістрі, що й слово полонину. Отже:



  1. Розділових знаків часто не вистачає для того, щоб відчувати, вловити, визначити логічну мелодію. Тому нерідко доводиться вдаватися до партитурних позначок.

  2. Логічна мелодія органічно пов’язана з емоційною образністю, яка не лише корегує, а й іноді порушує загальноприйняті норми суто логічної інтонації.

  3. Знання закономірностей і правил необхідне, але воно не може компенсувати брак відчуття внутрішнього змісту виконуваного твору.

Донесення повноцінності змісту твору до слухачів потребує вмілого використання ще одного компонента виразності – темпу. Темп у мовленні – це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошених складів за секунду. Тому поняття «швидкість» не слід сплутувати чи ототожнювати зі швидкістю, що входить у поняття «якість читання». Темп полягає у правильності, природності відтворення змісту твору. Темп мовлення завжди зумовлений змістом. Зміни темпу в бік прискорення чи уповільнення диктуються змістом і осмислюються в тісному зв’язку з усіма іншими компонентами виразності.

Мовлення, позбавлене чуття темпу, сприймається одноманітно, невиразно. Темп як компонент виразності є важливим засобом чіткості читання. Неусвідомлені зміни темпу з огляду сповільнення чи прискорення, як і паузи, наголоси або мелодика, можуть надати фразі іншого смислового значення. Наприклад: однослівна фраза «Мамо!». Прискорена вимова надає їй змісту звичайного звертання на близькій відстані, а сповільнена – може надати різних змістів: звертання на великій відстані, благання, докір тощо.

Читець повинен мати досконале чуття темпу, вміти вільно користуватися плавністю, злитістю, швидкістю, легкістю і чіткістю мовлення. Проте досягти такої чутливості та гнучкості мовлення можна тільки внаслідок послідовної й наполегливої праці (тренувань).

Партитурні позначки. Теоретики виразного читання захопились було партитурами, помилково вважаючи, що вони є ефективним засобом для створення або запозичення інтонації. Але, як згадувалось вище, інтонації, що відбивають волю й почуття, ані штучно створити, ані запозичити неможливо.

Проте на першому етапі роботи над текстом, коли треба вловити логічний кістяк важкого речення, фрази, складної конструкції, періоду чи навіть звороту, окремі партитурні позначки стають у пригоді. Крім того, вони допомагають учителеві у процесі навчання учнів, особливо коли треба нагадати про необхідність здійснення якоїсь інтонаційної фігури, що не визначена розділовим знаком. Партитурними знаками позначаються паузи, наголоси, підвищення і зниження тону, інтонаційні переломи і т.п.



Скласти партитуру – це розмітити текст умовними знаками, які допомагають уникати логічних помилок у процесі повторних читань (начитування).

Складання партитури починається з розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти. К.С.Станіславський радив розчленовувати текст у процесі його первісної обробки: «Частіше беріть книгу, олівець, читайте і діліть прочитане на мовні такти. Привчіть до цього своє вухо, око й руку. Читання тексту, поділеного на мовні такти, має в собі ще одну, дуже важливу практичну користь: воно допомагає самому процесові переживання. Розмічання мовних тактів і читання за ними потрібні тому, що це змушує аналізувати фрази і розуміти їхню суть. Не зрозумівши її, не скажеш правильно фрази».

У межах тактів знаками помічаються окремі слова. Очевидно, немає потреби розмічати все підряд. Але буває необхідність позначити найтяжчі для виконання періоди, ланки, такти.

Пропонуємо реєстр партитурних знаків, які ставляться над рядками, в рядках і під рядками.

1*. ' – знак акценту над наголошеним голосним для позначення наголосу;

2. Паузи:

а) | – коротка;

б) || – середня;

в) ||| – довга.

3. Лейми:

а) \/ – односкладова;

б) \/ \/ – двоскладова.

4. ___ – пряма лінія під словом для визначення наголосу при посиленні звука.

5*. – підвищення тону.

6*. – зниження тону.

7*. – інтонаційний перелом.



  1. риски розтягнути, уповільнити вимову.

  2. стрілка означає: пришвидшити вимову.

  3. – ліга (знак легато) – зв’язати слова, вимовляючи їх на одному диханні.

11*. – «загин»; для позначення інтонаційної незавершеності.

  1. – «фігура легато» при енжамбемані.




  1. – тупокутні дужки; в них беруться слова, які треба виділити особливим тоном.

  2. └ ┘ – квадратні дужки; вписуються слова, що вимагають необхідного тону.

  3. ┘ └ – фігурні дужки, що вказують на зміну адресата.

  4. „ “ – лапки; служать для позначення іронічного відтінку.

(Знаки, що ставляться над рядками, помічені зірочкою).

Вертикальними рисочками, які ставлять між словами, позначають передусім логічні паузи. Довжина їх вивіряється і додержується за допомогою рахунку («про себе»): коротка – на «раз»; довша – на «раз, два», ще довша – на «раз, два, три» (може бути і на «чотири»).

Звичайно, швидкість цього рахунку зв’язана з темпом і ритмом читання ланки. Цими ж знаками позначають паузи ритмічні та психологічні.

Логічний наголос має три виміри: сила, висота, довгота. Посилення може мати різний ступінь, тому іноді пропонують для позначення градації посилення користуватися і однією, і двома, і трьома горизонтальними рисками. До такого прийому можна вдаватися в окремих випадках, коли переважно на градації сили «балансує» інтонація:


Над селами, над нивами,

Над тихими долинами –

Там славонька твоя!


Також пропонується поряд зі стрілками, що вказують на підвищення тону, ставити цифри (або самі стрілки робити довшими і коротшими), щоб позначити ступінь висоти. Такі доповнення допомагають у виробленні відчуття якості наголосів. Крім того, в роботі по усвідомленню якості наголосу важливо звертати увагу й на різні варіанти комбінацій сили, висоти і довготи:






Над селами, над нивами,




Над тихими долинами




Там славонька твоя!


Знаком перелому нерідко заміняють стрілки, які вказують на підвищення і зниження тону. Користуючись цим знаком, можна було б так позначити другий із трьох цитованих рядків:



Над тихими долинами....
І тоді над словом там стрілки вже не ставити.

Наприклад, силовий наголос учень робить, але забуває, що дане слово підкреслюється не лише силою голосу, а й підвищенням тону. В такому разі вчитель порекомендує йому поставити стрілочку. Якщо учень забуває, що якесь слово треба і вимовити на підвищенні, і розтягнути, нехай підкреслить його штрихами і поставить стрілку. Якщо він не може зорієнтуватися під час читання, допускаючи переміщення інтонаційного перелому, то доцільно скористатися знаком перелому і т.п.

До знаку легато вдаємося, щоб нагадати про необхідність злити слова у вимові. Звернемо увагу на те, що об’єднані цим знаком слова читаються на одному і тому ж диханні:

Матюха був не п’яний, а тільки сердитий дуже.

Партитурні знаки допомагають (до певної міри) у відтворенні головним чином логічного малюнку фрази.

Партитура створюється тоді, коли в ній є необхідність. Частіше користуються її елементами для розміток найскладніших тактів, мовних ланок. Це значно полегшує роботу в процесі підготовки тексту до декламації.

Є також смисл у тому, щоб ознайомити й учнів із цими знаками та навчити їх користуватися ними.

Наприклад: учні рядок Так що ж Синиця?.. Та мовчить! читають: «Так що ж Синиця та мовчить?» Тут нема потреби вдаватися до партитурних знаків: діти ще не навчилися читати розділових знаків. Але у складніших випадках знаки партитури застерігають від грубих помилок. Наприклад: «Так що ж / Синиця?.. / Та мовчить!»

Партитурні знаки допомагають учителям у складній роботі по навчанню дітей мистецтву виразного читання.


8.Складові компоненти емоційно-образної виразності мовлення. Творче бачення, уява, фантазія, підтекст і творче ставлення у виховній діяльності
Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи слухом чи зором вираження почуття іншої людини, здатна перейматися тим самим почуттям. Виразність живої мови взагалі, а художньої особливо, не вичерпується зрозумілістю. Кожне слово, що злетіло з уст людини, крім наміру і волі, виявляє її стан: спокій чи неспокій, байдужість чи тривогу, радість чи печаль, схвалення чи осуд тощо.

Вимовляючи слова, люди уявляють, бачать внутрішнім зором те, про що йде мова. Картини, які вимальовуються уявою виконавця у процесі мовлення, називають умовним терміном бачення.



Творче бачення вводить творця художнього твору і виконавця в минуле й майбутнє, в духовні світи інших людей; вводить виконавця у світ письменника. Виконавець, який перейнявся ідеями, настроями та почуттями автора, немовби стає на місце творця, як і всякий, хто вдумливо сприймає чи вивчає його творчість. Разом із тим виконавець демонструє свою точку зору, свою позицію, своє ставлення до письменника і його твору.

Звичайно, творче бачення письменника, читця та слухача можуть бути схожими, але ніколи не бувають тотожними, бо вони неодмінно пропускаються крізь призму індивідуального сприйняття кожного з них. Як неповторні люди у своїх індивідуальних особливостях, так неповторні їхні бачення. Творче бачення збуджує почуття і волю, якими значною мірою й обумовлюються різні варіанти й відтінки інтонаційних редакцій одного і того ж тексту.

Творчу позицію виконавця визначає передусім його психологічна установка на схвалення чи заперечення ідей автора твору, що виконується; інакше кажучи, ставлення виконавця до автора та зображених ним подій, картин, героїв. А це залежить від рівня культури виконавця: його світогляду, вихованості, свідомості, переконань і тих завдань, які він перед собою ставить.

Тим, хто навчає виразно читати, доводиться робити висновки, наскільки позиція виконавця наближається до авторської, чи сприяє вона у відтворенні ідейно-художнього замислу автора; наскільки свою позицію усвідомлює та відчуває виконавець у процесі читання твору.

Позиція виконавця виявляється через осмислення підтексту. Виконавець має чітко усвідомити свою позицію і повсякчас відчувати її. Однак виявляти її можна по-різному: іноді чітко, ясно, цілком визначено, іноді камуфлюючи, приховуючи, немовби намагаючись випробувати проникливість слухача. Крім того, одна й та ж позиція дає можливість використання різних відтінків.

Творча уява читця переносить у світ автора та героїв твору, сприяє у визначенні творчої позиції, яка обумовлюється й ставленням виконавця до автора та твору, і його наміром. Буває, що виконавцеві доводиться додатково з’ясувати позицію автора й уточнювати свою, яка може збігатися, а може і не збігатися з авторською.

Бачення вимагає роботи творчої уяви. Бачення допомагає створити відповідний настрій, що впливає на почуття і викликає відповідне переживання. І якщо авторського матеріалу не вистачає, читець дофантазовує щось своє, підпорядковує ці додаткові уявлення «замовленню» виконавця і реалізує їх у словесній дії. І чим несподіваніше і незвичайніше уявлення, тим активнішим має бути прагнення втілити його у свідомість і творче бачення аудиторії.

Водночас учитель повинен спрямувати свої зусилля на те, щоб учні побачили створене ним таким, як йому хочеться, і відповідно відгукнулися на нього. Він має прагнути не просто відтворювати слово, а відчути його на звук, образ, навіть на смак. Від цього слова повинно стати тепло чи холодно, страшно, приємно незручно, спокійно тощо. Виконавець має жити уявленими образами, подіями, щоб слухачі повірили у правдивість бачень, його інтонації.

Звичайно, робота читця в цьому плані багато в чому залежить від письменника. Якщо письменник бачить все те, про що пише, то його слова впливають несподівано гостро й вражаюче, і викликають ті ж думки, ті ж почуття, які хвилювали його.

Розгляньмо, наприклад, невеликий уривок з поеми Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський». Його написано надзвичайно лаконічно, проте він викликає багато думок і почуттів. Одним лише епізодом обрання Роберта королем Леся Українка розкрила подію, яка викликає гаму почуттів і в читця, і у слухачів:



Англійці мовчки відійшли

Без корогов, без зброї;

Без радощів пішли вони

Геть до землі рідної.
І як в долину вже зійшли,

Оглянулись на гору,

Роберта вгледіли вони

Серед сільського збору.
Укрита людом там була

Уся гора зелена,

А вище всіх стояв Роберт,

У ніг його знамена.
Лежала й зброя вся ота;

Що на війні забрали,

Шотландська зброя й корогви

Навколо нього сяли.
Роберт неначе річ держав,

Змагався, боронився,

Зняв потім ясний свій шолом

І людові вклонився.
Англійці чули, як гукнув

Увесь той гурт селянський:

«Хвала і честь! нехай живе

Роберт, король шотландський!»

Тут відчувається, як швидко розгортаються події, радісно-урочистий стан селян, схвильованість Роберта (все відбулося несподівано для нього); принизливий стан переможених англійців, що понуро і з острахом ішли з чужої землі, тобто у п’ятьох строфах постає ціла історична подія. Вона оживає в уяві лише тому, що поетеса сама добре бачила і зелену гору, і радісних людей, і схвильованого Роберта; вона чула урочистий гомін і брязкіт зброї. Оце внутрішнє відчуття авторських слів є основою творчого бачення читця. Лише коли він сам наповниться виразною силою образу, він буде відчувати кожне слово, а не вимовляти його механічно.

Збудивши уяву один раз, можна побачити теж саме двічі, тричі… Від цього уявлення виконавця збагачуються, розширюються, доповнюються новими деталями, відтінками, звуками. Поступово читець зживається з ними, і вони швидко вступають у дію, як тільки він повертається до відповідного тексту. Викликавши початкові уявлення, треба пробудити в дітей прагнення до подальшого бачення. Так створюється той ґрунт, на якому можна зростити певні творчі задатки у школярів початкових класів. Необхідне постійне нагромадження бачень, відбір, розстановка і передача їх учням. Одним із відповідальних етапів в діяльності вчителя початкової школи є вміння намалювати словом свої бачення для інших.

Щире захоплення твором письменника – це основа успішного (майстерного) його виконання. Коли виконавець збагне зміст читаного, він логічно правильно прочитає. Коли він уявить і відчує змальовану автором картину і захопиться нею, то інстинктивно намагатиметься відтворити її засобами інтонації. Коли відчує ставлення автора до змальованої ним картини та ще (в разі потреби) докладе зусиль, щоби правильно зрозуміти його, він перейметься авторовими почуттями та намірами і визначить своє ставлення як до автора, так і до зображеного ним.

Емоційно-образна виразність підпорядковується свідомому прагненню виконавця донести до слухача ідейне багатство твору, тобто відтворити авторський задум. У цьому має полягати намір читця. Однак ця вимога не може сприйматися догматично. Ідейне багатство твору дає змогу виконавцеві зміщувати акценти, щось підкреслювати більше, а щось менше, бо виконавець не завжди може прийняти все те, що проповідує автор, особливо якщо автора і виконавця роз’єднують епохи, континенти, ідейні переконання. Крім цих об’єктивних причин, є ще суб’єктивна: у кожного своє сприйняття і право на своє режисерське тлумачення художнього твору.

У вірші «І виріс я на чужині» Т. Шевченко різко засуджує кріпацьку неволю, яка є причиною руйнації села і духовного зубожіння кріпаків. Читаючи цей твір, виконавець може перейматися різними намірами, ставити перед собою різні творчі завдання: і підкреслити необхідність гуманного ставлення до трударя-селянина, і наголосити на ніжних почуттях поета до матері, і виділити його відчай, у стані якого він промовляє:

Добре, мамо,

Що ти зараннє спать лягла,

А то б ти бога прокляла,

За мій талан…

Та яким би наміром не переймався виконавець, він завжди має бути свідомим того, чого він прагне, до чого йде, що саме хоче сказати, на чому більше хоче наголосити. Коли ж виконавець сам не знає, чого хоче, він не зможе ані передбачити можливого реагування аудиторії на характер його декламації, ані проконтролювати себе в період підготовчої роботи над текстом.

Буває, що загальний намір виконавця – відтворити ідею твору – включає необхідність розкриття намірів тих дійових осіб, тих героїв твору, які намагаються приховати справжню суть своїх думок або вчинків, маскуючися словами, фразами або вдаючись до замовчування.

Так, у п’єсі І. Карпенка-Карого «Хазяїн» згадується про «сокритіє» Пузирем отари овець, що є власністю злісного банкрота, шахрая Михайлова. У другій яві четвертої дії – сцена з Маюфесом, який обіцяє засвідчити в суді, що Пузир не приховав тієї отари, а взяв на випас. За цей обман Маюфес вимагає тисячу карбованців. Розгнівавшись, Пузир виганяє Маюфеса, з чого хоче скористатися інший хижак – Феноген:

Феноген. Заспокойтесь. Я вам пораю таких свідків, що під присягою скажуть усе, що вам завгодно: і що бачили, і чого не бачили, і що знають, і чого не знають. А ви їм дасте тільки по двісті карбованців.

Пузир. Дам, зараз дам, з радістю дам! Кажи, хто вони?

Феноген. Я і Ліхтаренко.

Пузир (через сльози). Вірний слуга!... Спасибі тобі! Кращих свідків і не треба. (Витирає очі.) Ти і дурно покажеш, щоб врятувати свого хазяїна від сорому, я тебе знаю.

Феноген. Покажу, єй покажу – дурно покажу… А ви свого вірного слугу порадуєте – дасте на дорогу до слідователя двісті карбованців.

Хитрий Пузир сльозу проливає, щоб виклянчити у Феногена лжесвідчення безкоштовно. Але гідний свого володаря хижак і лицемір Феноген вдається майже до такого ж прийому: обшахрувати іншого.

Ідейний зміст цієї сцени зобов’язує виконавців до викриття лицемірства Пузиря та Феногена. І, очевидно, чим краще буде відтворено лицемірний захват, із яким прозвучать взаємні запевнення обох негідників, тим сильніше відчувається контраст між їхніми солодкими словами і хижими намірами, тим яскравіше буде відтворено підтекст.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18

Схожі:

Основи культури І техніки мовлення iconРобоча програма навчальної дисципліни дитяча література з основами культури І техніки мовлення
Циклова комісія викладачів української мови, методики навчання та дитячої літератури
Основи культури І техніки мовлення iconРозвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки
Мета. Засвоєння знань про історію розвитку техніки та роль машин у сучасному виробництві І побуті як знарядь праці; поглиблення І...
Основи культури І техніки мовлення iconРеферат з дисципліни: «Основи інформатики»
Людство пройшло довгий шлях, перш ніж досягло сучасного стану засобів обчислювальної техніки
Основи культури І техніки мовлення iconТема Уявлення про культуру в епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
Розуміння культури в релігійній філософії Середньовіччя Біблійні основи в середньовічному розумінні культури
Основи культури І техніки мовлення iconТема основи бібліотечно-інформаційних знань як складова інформаційної культури Документ, документний фонд

Основи культури І техніки мовлення iconМовні норми. Мовленнєві помилки
Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову культури нашої основу !»
Урок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову – культури нашої основу !». Суржик та антисуржик
Основи культури І техніки мовлення iconМовно літературна вікторина, 6 клас «Мово рідна, слово рідне»
Мета: поповнення словникового запасу учнів, розвиток інтелектуально-аналітичних, творчих здібностей учнів, прищеплення навичок культури...
Основи культури І техніки мовлення iconУсне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах мовлення розповіді, описі й роздумі. Тип мовлення визначається метою спілкування
Певна своєрідність типів мовлення, звичайно, не виключає й наявності ряду спільних ознак. Такими спільними рисами для всіх текстів,...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка