Основи культури І техніки мовлення



Сторінка18/18
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.25 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна


  1. Античные теории языка и стиля : (Антология текстов) : [Сб.]. –

Санкт-Петербург : Алетейя, 1996. – 362 с.

  1. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо / Б. Д. Антоненко-Давидович. – К.: Либідь, 1991. – 256 с.

  2. Бабич  Н. Д.Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

  3. Буяльський Б. А. Поезія усного слова: Азбука виразного читання / Б. А. Буяльський. – [2-е вид., переробл. і доп.]. – К: Рад. школа, 1990. – 255 с.

  4. Головин Б.Н. Основы культуры речи [Учебн. для вузов]/ Б.Н. Головин. – [2-е изд., испр.]. – М.: Высшая школа, 1988. – 320 с.

  5. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова освіта. – 2011. – № 18 (594). – С. 4-39.

  6. Дорош А. Г. Відкритий урок. Із педагогічного досвіду роботи вчителя початкових класів: [посіб. для вчителя] / А.Г.Дорош. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 92 с.

  7. Дудик П. С. Стилістика української мови: [Навчальний посібник]. –К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 368 с.

  8. Дюкова В. А. Використання усної народної творчості на уроках української мови та читання / В. А. Дюкова // Методичні орієнтири. – 2013. – № 6 (334). – С. 26-30.

  9. Індивідуальне навчання учнів 1-4 класів. Нормативно-правове забезпечення, орієнтовне календарно-тематичне планування, методичні рекомендації / [уклад. Д. В. Ротфорт]. – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 238 с.

  10. Календарне планування. 1-4 класи / [упор. Ю. Є. Бардакова]. – [2-ге вид.]. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 251 с.

  11. Кан-Калик В. А. Педогогическое творчество / В. А. Кан-Калик. – М.: Просвещение, 1990. – 221 с.

  12. Капська А. Й. Виразне читання. Практичні і лабораторні заняття: [навч. посіб.] / А. Й. Капська. – К.: Вища школа, 1990. – 175 с.

  13. Капська А. Й. Педагогіка живого слова / А. Й. Капська. – К.: Вища школа, 1989. – 204 с.

  14. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення: [навч. посібн.] / К. Я. Климова. –К.: Ліра, 2007. – 240 с.

  15. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. – 2002. – № 1 (91). – С. 4-6.

  16. Корніяка О. М. Мистецтво ґречності / О. М. Корніяка. – К.: Ґенеза, 2001. – 139 c.

  17. Косенко Н. Я. Як правильно говорити українською: [практ. посіб.] / Н. Я. Косенко, Т. М. Вакуленко. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 240 с.

  18. Кочан І. М. Культура рідної мови / І. М. Кочан, А. С. Токарська. – Львів: Світ, 1996. – 232 с.

  19. Кравцова І. А. Використання ілюстративно-наочного матеріалу на заняттях з навчання мови та розвитку мовлення у дошкільному та молодшому шкільному віці: [метод.посібн.]/І.А.Кравцова, С. Л. Євтушенко. – Кривий Ріг: КДПУ, 2011. – 76 с.

  20. Мацько Л. І. Риторика / Л. І. Мацько, О. М. Мацько. – К.: Літера, 2003. – 217 с.

  21. Мацько Л. І. Стилістика української мови: [підручн. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] / Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М.; за ред. Л. І. Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.

  22. Мацько Л.І. Культура української фахової мови: [Навч.посібник] / Мацько Л. І.,Кравець Л.В. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.

  23. Мурашов А. А. Культура речи учителя / А. А. Мурашов.– Воронеж, 2002. – 423 с.

  24. Мурашов А. А. Педагогическая риторика / А. А. Мурашов. – М.: Высшая школа, 2001. – 480 с.

  25. Навчальні програми для загальноосвітніх навч. закл. із навчанням українською мовою. 1-4 класи. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 392 с.

  26. Никольская С. Т. Техника публичной речи. – М.: Просвещение, 1980. – 196 с.

  27. Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії: [посібник для вчителів] / Г. А. Олійник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 224 с.

  28. Пазяк О. М. Українська мова і культура мовлення / О. М. Пазяк, Г. Г. Кисіль. – К.: Либідь, 1995. – 198 с.

  29. Педагогічна майстерність: [підручник] / [Зязюн І. А., Крамущенко Л. В., Кривонос П. А. та ін.]; за ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 349 с.

  30. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика / М. І. Пентилюк. – К.: Вепса, 1994. – 240 с.

  31. Пінчук Ю. В. Риторика, культура та техніка мовлення вчителя-логопеда: [навч.-метод. посібн.] / Ю. В. Пінчук. – К.: КНТ, 2007. – 92 с.

  32. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови:[підручник] / О. Д. Пономарів. – [3-тє вид, переробл. і доп.]. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

  33. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи // Поч. школа. – 2012. – № 3. – С. 4-23.

  34. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення: [навч. посіб.] / Н. Я. Потелло. – К.: МАУП, 2002. – 256 с.

  35. Рох Г. І. Заохочення до мистецтва слова / Г. І. Рох // Початкова освіта. – 1999. – № 44. – С. 2-4.

  36. Савченко О. Вивчення особистості молодшого школяра як передумова успішної організації його навчальної діяльності / О. Савченко // Початкова школа. – 2012. – № 12. – С. 1-6.

  37. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи / О. Я. Савченко. – К.: Ґенеза, 2002. – 185 с.

  38. Савченко О. Я. Проблеми розробки державних стандартів загальної середньої освіти в Україні / О. Я. Савченко // Початкова школа. – 1997. – № 7. – С. 1-5.

  39. Савченко О. Я. Урок у початкових класах / О. Я. Савченко. – К.: Освіта, 1993. – 224 с.

  40. Сагач Г. М. Риторика / Г. М. Сагач. – К.: Освіта, 2000. – 568 с.

  41. Синиця І. О. Педагогічний такт і майстерність учителя / І. О. Синиця. – К.: Освіта, 1981. – 154 с.

  42. Струганець Л. Теоретичні основи культури мовлення / Л. Струганець. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1997. – 96 с.

  43. Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга, 2000. – 88 с.

  44. Сучасна українська літературна мова: [підручник] / [Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я. та ін.]; за ред. А. П. Грищенка. – [3-тє вид., доп.]. – К.: Вища школа, 2002. – 439 с.

  45. Терещенко В. Формування початкових умінь поетичної майстерності / В. Терещенко // Початкова школа. – 2005. – № 3. – С. 10-12.

  46. Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан. – К.: Освіта, 1989. – 247 c.

  47. Учіться висловлюватися / [Білоусенко П. І., Арешенков Ю. О., Віняр Г. М. та ін.]. – К.: Рад. школа, 1990. – 126 с.

  48. Учителю о педагогической технике / [под. Ред. Л. И. Рувинского]. – М.: Просвещение, 1987. – 167 с.

  49. Чернокозов И. И. Профессинальная этика учителя / И. И. Чернокозов. – К.: Рад. школа, 1988. – 246 с.

  50. Шевчук С. В. Українська мова на щодень, на щомить / С. В. Шевчук, Т. М. Лобода. – К.: Освіта, 2004. – 392 с.

  51. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: [навч. посіб.] / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К.: Вища школа, 2007. – 823 с.

Додаткова

  1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: [посібник / за ред. О. Сербенської]. – Львів, 1994. – 152 с.

  2. Бутрім В. Л. Казка вчить: [збірник нестандартних дидактичних матеріалів з основних дисциплін. 1-4 класи] / В. Л. Бутрім. – Х.: Вид. група «Основа», 2006. – 128 с.

  3. Веселий струмочок. Вчіться, діти, мудра книжка: Хрестоматія для позакласного читання. 3 клас / [упор. Л. О. Гребенькова]. – Харків: Вид-во «Ранок», 2013. – 160 с.

  4. Ворожейкіна О. М. Театр для малюків (початкова школа) / О. М. Ворожейкіна. – Харків: Вид. група «Основа», 2010. – 207 с.

  5. Гончарова І. М. Книга зими. Урок читання та розвитку мовлення у 2-му класі / І. М. Гончарова // Початкове навчання та виховання. – 2012. – № 34 (326). – С. 11-15.

  6. Грищенко Т.Б. Українська мова і культура мовлення/Т.Б. Грищенко. –Вінниця, 2003. – 254 с.

  7. Ґудзик І. П. Почитаємо, пограймося! / І. П. Ґудзик. – К.: Освіта, 1997. – 73 с.

  8. Джежелей О. В. Позакласне читання. 1-4 класи: [метод. поради, розробки уроків] / О. В. Джежелей, А. А. Ємець. – Х.: Вид. група «Основа», 2007. – 176 с.

  9. Диференційований підхід до формування навички читання у чотирирічній початковій школі // Початкова школа. – 2002. – № 4. – С. 10-11.

  10. З казкою – до знань: [збірка літературних творів і казок] / [укл. Ю. С. Манилюк]. – Тернопіль: Мандрівець, 2003. – 144 с.

  11. Загадки. Скоромовки. Фразеологізми. Початкова школа / [уклад. І. В. Єфімова]. – Харків: Торсінг-плюс, 2012. – 96 с.

  12. Зайцева И. В. Резервы обучения чтению: книга для учителей. – М.: Просвещение, 1991. – 110 с.

  13. Зарубіжна література. 2-4 класи (за програмою А. І. Мовчун): [посібник учителя] / [Берднікова Н. М., Домбровська В. В., Думська Н. О. та ін.]. – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 285 с.

  14. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей / Д. Карнегі. – К.: Вища школа, 1982. – 168 с.

  15. Коваль Г.П. Виразне читання в структурі уроку: [Навчальний посібник для студентів педінститутів, гуманітарних університетів, педагогічних коледжів спеціальності «Педагогіка і методика початкового навчання»] . – Тернопіль: Астон, 2013. – 174 с.

  16. Кодлюк Я. Ознайомлення школярів з біографічними відомостями про письменників / Я. Кодлюк, Г. Одинцова // Початкова школа. – 1998. – № 3. – С. 17-19.

  17. Коротун І. Робота в парах у 1 класі / І. Коротун // Початкова школа. – 2005. – № 9. – С. 29-30.

  18. Кравцова І. А. Особливості використання мовленнєвих ситуацій на уроках рідної мови як засобу розвитку комунікативної компетентності молодших школярів/ І. А. Кравцова, Л.Р.Шпачук //Зб. наукових праць: Матеріали міжнародної наук.-практичної конференції. – Ш Славянские педагогические чтения /Гол.ред. д.п.н., проф. Буряк В.К. – Кривий Ріг:КДПУ, 2005. – Вип.11. – С.311-319.

  19. Кравцова І.А. Дидактичні умови розвитку монологічного мовлення в учнів 4 класу на уроках рідної мови: [метод. посібник] / І. А. Кравцова, Г. І. Таранович. – Кривий Ріг: КПІ, 2013. – 63 с.

  20. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи // Поч. освіта. – 2008. – № 37-38. – С. 9-5.

  21. Культура української мови: [довідник/ за ред. В. М. Русанівського]. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

  22. Культура української мови: Довідник / [Єрмоленко С. Я., Дзюбишина-Мельник Н. Я., Ленець К. В.]; за ред. В. М. Русанівського. – К.: Вища шола, 1990. – 304 с.

  23. Курач Л. Ситуативні ролі – позитивний фактор розвитку діалогічного мовлення учнів початкових класів / Л. Курач, О. Прищепа // Початкова школа. – 2005. – № 10. – С. 30-31.

  24. Мова і культура: [у ІХ т.]. – К.: Видавничий дім Дмитра Бурого, 2004. – (Науковий щорічний журнал; вип. 7). – Т.ІХ: Актуальні проблеми сучасної філологічної науки. – 2004. – 336 с.

  25. Наумчук М. Оволодіваємо навичками читання. Збірник текстів і вправ з розвитку навичок техніки читання. 2 клас / М. Наумчик. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 96 с.

  26. Нелюба А. Лексико-словотвірні інновації (2004-2006): словник / А. Нелюба, С. Нелюба. – Харків: Майдан, 2007. – 143 с.

  27. Обнорская О. А. Учу детей чтению-общению / О.А. Обнорская // Начальная школа. – 2005. – № 2. – С. 26-29.

  28. Олійник Г. А. Методика читання. Практичні розробки вивчення творів напам’ять у 2 і 3 класах / Г.А. Олійник. – Тернопіль: Астон, 2003. – 88 с.

  29. Олійник С. А. Перший і важливий крок до гуманізації освіти: урізноманітнення форм і методів навчання / С.А. Олійник // Початкова школа. – 2000. – № 9-10. – С. 24-38.

  30. Омельченко С. Розвиток мислення та фантазії на уроках читання / С. Омельченко // Початкова освіта. – 2005. – № 21. – С. 5-7.

  31. Павлик О.А. Інтерактивне навчання як засіб формування пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках читання: [метод. посіб.] / О.А. Павлик, Ю.С. Захаренкова. – Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2012. – 110 с.

  32. Павлик О. А. Формування комунікативно-мовленнєвих умінь учнів у період навчання грамоти: [метод. посібник] / О. А. Павлик, І. М. Повшедна. – Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2013. – 60 с.

  33. Пасинок В.Г. Основи культури мовлення/В.Г.Пасинок. – Х:ХНУ ім..В.Н.Каразіна, 2011. – 228 с.

  34. Підлужна Г. Позакласне читання школярів як педагогічна проблема / Г. Підлужна // Початкова школа. – 1998. – № 7. – С. 18-20.

  35. Позакласне читання. Збірник художніх творів із щоденником читача: [посіб. для учнів 2 класу] / [упор.: Н.О. Будна, З.Л. Головко]. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 176 с.

  36. Полєвікова О. Використання творчих вправ як засобу мотиваційного забезпечення процесу навчання рідної мови / О. Полєвікова // Початкова школа. – 2004. – № 3. – С. 15-16.

  37. Поліщук Л. Оптимальне читання / Л. Поліщук // Початкова освіта. – 2002. – № 36. – С. 2-3.

  38. Присяжнюк Н. Особливості формування навички читання у 2 кл. шкіл з рос. мовою викладання / Н. Присяжнюк // Початкова школа. – 2005. – № 3. – С. 12-14.

  39. Раннє читання. Старша група / [упор. Л. М. Тернова]. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 32 с.

  40. Савченко О. Я. Читанка: підручник для 2 класу / О. Я. Савченко. – К.: Освіта, 2002 – Ч. І. – 126 с.

  41. Савченко О. Я. Читанка: підручник для 2 класу / О. Я. Савченко. – [3-тє вид., доопр. і переробл. ]. – К.: Освіта, 2010. – Ч. ІІ. – 160 с.

  42. Савченко О. Я. Читанка: підручник для 3 класу / О. Я. Савченко. – К.: Освіта, 2003. – Ч. І. – 142 с.

  43. Савченко О. Я. Читанка: підручник для 4 класу / О. Я. Савченко. – [2-ге вид.]. – К.: Освіта, 2006. – Ч. ІІ. – 175 с.

  44. Светловская Н. Н. Самостоятельное чтение младших школьников: [теоретико-експериментальное исследование]/ Н. Н. Светловская. – М.: Педагогика, 1980. – 160с.

  45. Словник-довідник з культури української мови /Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – К.: Знание, 2004. – 367с.

  46. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад.Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. –1018с.

  47. Сторожук В. Формування навичок театральної майстерності на уроках читання / В. Сторожук // Початкова освіта. – 2004. – № 18. – С. 13-15.

  48. Сузір’я педагогічних талантів Донеччини / [уклад.: Т. Б. Волобуєва, Л. Г. Чернікова, Е. М. Соф’янц]. – Донецьк: Витоки, 2008. – 564 с.

  49. Супутник Читанки. 2 кл. / [упор. Т. Г. Шевченко]. – Харків: Вид. група «Основа», 2011. – 192 с.

  50. Тимошенко Т. В. Подорож до весняних квітів. Урок розвитку зв’язного мовлення у 2-му класі / Т. В. Тимошенко // Початкове навчання і виховання. – 2013. – № 4 (332). – С. 7-10.

  51. Тлумачний словник-мінімум української мови: Близько 9 тисяч слів.3-є вид., випр. і доповнене /Уклали Л.О. Ващенко, О.М. Єфімов. – К.: Довіра, 2004. – 607с.

  52. Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання: 1-5 клас / [уклад. С. М. Заготова]. – Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2010. – 608 с.

  53. Феофилав Л. Г. Умеете ли вы себя вести / Л. Г. Феофилав. – К.: Знание, 1990. – 48 с.

  54. Цибульська С. А. Виховуймо читача змалку / С. А. Цибульська // БВПШ. – 2004. – № 9. – С. 1-4.

  55. Чарівний дзвоник. Хрестоматія для позакласного читання. 1-4 класи: [навч. видання] / [редактор-уклад. С. В. Музичук]. – Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2010. – 640 с.

  56. Шпачук Л. Р. До питання про позамовні засоби виразності мовлення вчителя / Л. Р. Шпачук // Проблеми оновлення змісту початкової освіти на сучасному етапі реформування школи. – Зб. наук. та наук.-метод. праць кафедри педагогіки та психології КДПУ. – Кривий Ріг: КДПУ, 2003. – Вип. 2. – С. 141-144.

  57. Шпачук Л.Р. Українська мова за професійним спрямуванням. Модульний курс: [навч. посібн.] / Л. Шпачук, І. Кравцова. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2010. – 327 с.

  58. Шпачук Л. Дидактичні умови вдосконалення орфоепічних навичок у молодших школярів на уроках рідної мови: [методичний посібник] / Л. Шпачук, О. Павкіна. – Кривий Ріг: КДПУ, 2011. – 74 с.

  59. Шпачук Л. Р. Класифікація помилок як важлива ланка в удосконаленні мовленнєвої культури молодших школярів // Теорія і практика формування мовної особистості в умовах сучасних технологій навчання і виховання в загальноосвітніх закладах та вищій школі / Л. Р.Шпачук.–Вип.5.–Кривий Ріг: КДПУ, 2011.–С.32-37.

  60. Шпачук Л. Р. Організація роботи з розвитку мовлення молодших школярів у процесі засвоєння відомостей про частини мови в 4 класі: [метод. посібн.] / Л. Р. Шпачук, Г. І. Турко. – Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2012.– 77 с.

  61. Шпачук Л. Р. Шляхи забезпечення успішного розвитку діалогічного мовлення як одного з видів мовленнєвої діяльності молодших школярів // Теорія і практика формування мовної особистості в умовах сучасних технологій навчання і виховання в загальноосвітніх закладах та вищій школі / Л. Р. Шпачук, І. А. Зіненко. – Вип. 6. – Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2012. – С. 11-17.

СЛОВНИКДОВІДНИК

Адекватність мовлення (лат. adaequatus – прирівнений) – точність вираження думок, почуттів, волевиявлень засобами мови; ясність, зрозумілість вислову для адресата.

Алітера́ція (лат. ad – до, littera – буква) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв’язку.

Амфібра́хій (грец. άμφίβραχυς – короткий з обох боків) – віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним другим складом.

Анало́гія (др.-грец. ἀναλογία – відповідність) – часткова схожість між предметами або явищами; умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками роблять висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.

Ана́пест (грец. ἀνάπαιστος – відбитий назад) – віршований розмір, стопи якого в античному віршуванні складаються з двох коротких і одного довгого складу; в силабо-тонічному віршуванні – з трьох складів з наголосом на останньому.

Асона́нс (лат. аssonare – співзвучати) – повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

Арготизми, арґо́ (франц. argot – жаргон, первісне – жебрацтво) – слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Архаї́зм (грец. αρχαιος – первісний, стародавній) – слово, вираз, граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку.

Багатозна́чність (полісемія) (грец. πολυσημεία – багатозначність) – наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень.

Багатство (різноманітність) мовлення – естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосовувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати мову синонімами; знання синтаксичних виражальних засобів.

Ба́йка – один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту; оповідання, дійовими особами якого поряд з людьми (точніше – схематичними фігурами людей) виступають тварини, рослини, предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери.

Благозвучність голосу – це його звучання, відсутність неприємних призвуків (хрипоти, сиплості, гнусавості).

Благозвучність мовлення – це відсутність у мовленні поєднання або частого повторення звуків, які ріжуть слух.

Варвари́зм (грец. βάρβαρος – іноземець) – іншомовне слово або зворот, що суперечить нормам даної мови.

Виразність мови – такі особливості її структури, які дозволяють посилити враження від сказаного (написаного), викликати і підтримати увагу та інтерес у адресата, впливати не тільки на його розум, але й на почуття, уяву.

Виразність мовлення – такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів.

Виразне читання – мистецтво відтворення в живому слові думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено художній твір.

Висота голосу – це його здібність до тональних змін, тобто його діапазон.

Вірш (лат. versus – повтор, поворот) – елемент ритмічного мовлення в літературному творі, основна одиниця віршованого ритму; система поетичного мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої ритмічної організації та структури; ліричний або ліро-епічний твір, організований за версифікаційними законами певного літературно-історичного періоду.

Вульгари́зм (від лат. vulgaris – брутальний, простий) – у стилістиці художнього мовлення – не прийняте національною літературною мовою, неправильне побутове або іншомовне слово чи вираз.

Голос – сукупність різних щодо висоти, сили і тембру звуків, які видає людина за допомогою голосового апарата; дієвий компонент звукового мовлення; звук, що утворюється в гортані коливанням наближених і напружених голосових зв’язок.

Голос (педагогічний) – це професійно сформований голос, який повною мірою забезпечує звукову сторону педагогічного спілкування.

Да́ктиль (грец. δάκτυλος – палець) – віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним першим складом.

Декламація (лат. deslamo – вправлятися в промовах) – мистецтво промовляння і художнього читання; мистецтво виразного читання (декламування) або мистецького виголошування, здебільшого з пам’яти літературних творів, зокрема віршів.

Ди́кція (лат. dictio – вимовлення) – правильна роздільна вимова окремих мовних звуків; правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення.

Ди́хання – сукупність реакцій біологічного окиснення органічних енерговмісних речовин з виділенням енергії, необхідної для підтримання життєдіяльності організму.

Діале́кт (грец. διαλέγομαι, dialegomai – розмовляти, спілкуватись, вести розмову один з одним, звідки διάλεκτος – наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей) – різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов’язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю.

Діало́г (грец. Διάλογος ) – двосторонній обмін інформацією; розмова, спілкування між двома особами.

Діапазо́н (грец. δϊαπασων – всеструнний ) – звуковий обсяг голосу, музичного інструмента, звукоряду, мелодії тощо.

Доречність мовлення – такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення.

Дра́ма (грец. drama – дія) – літературний твір, призначений для постановки на сцені, для якого характерні серйозність конфлікту й глибина переживань персонажів.

Дума – великий за розміром віршований народний ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речитативом – протяжним мелодійним проказуванням – у супроводі кобзи, бандури чи ліри.

Евфоні́я (грец. euphónia – благозвучність, інструментовка) – звукова організація художньої мови, заснована на повторюваності звуків; благозвучність артикуляції; те ж, що і фоніка; розділ поетики, який вивчає звукові засоби та звукову організацію мови художніх творів, зокрема віршів.

Е́пос (грец. epos – слово, оповідання) – різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися в минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Есте́тика (грец. αισθητικός – чуттєво пізнавальний, від aisthēta – відчутні речі, aisthanesthai – пізнавати) – філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне; наука про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості й взагалі – краса, художність чого-небудь.

Естетичність мовлення – використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним.

Е́тика (лат. ethica, від грец. ήυος – звичай) – наука про мораль, норми поведінки, сукупність моральних правил; норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи.

Жанр (франц. genre – манера, різновид) у мистецтвознавстві – рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

Жаргон (франц. jargon – незрозуміла мова, первісне – пташина мова, цвірінькання) – один із різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови; мова неосвічених верств суспільства.

Жест (лат. gestus – рух тіла) – рух тіла чи рук, який супроводжує людське мовлення або замінює його.

Звук (мовний) – найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію.

Звуки (голосні) – це звуки, при творенні яких струмінь видихуваного повітря вільно проходить через ротову порожнину.

Звуки (приголосні) – це звуки, при творенні яких струмінь видихуваного повітря зустрічає різні перешкоди, що їх створюють органи артикуляції (губи, зуби, піднебіння, язик).

ЗЛЕВЧ (засоби логіко-емоційної виразності мовлення) – це сукупність органічно пов’язаних між собою компонентів виразності, без осмислення і врахування яких неможливо передати логічного й емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення.

Змістовність мовлення – глибоке, осмислене висвітлення теми й головної думки висловлювання через докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми; вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повнота розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.

Ідея (грец. εἶδος (ейдос), від ιδέα – образ, початок, принцип) – форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення; головна думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ.

Інтонація (лат. іntono – голосно вимовляю) – ритміко-мелодичний лад мови, що відбиває інтелектуальну й емоційно-вольову сторони мови в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання, а також тембру голосу; це видозміни висоти звучання, сили, тембру голосу; членування мовлення паузами у процесі мовлення.

Іро́нія (дав.-грец. είρωνεία – лукавство, глузування, прихований глум) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Ка́зка – один із жанрів усної народної творчості (фольклору); вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі; фольклорний жанр, вигадана прозаїчна оповідь побутового чи казкового змісту.

Кла́узула (кла́взула) (лат. clausula – закінчення) – в риториці –завершення промови, в якому особливу роль відіграють стилістична побудова й звукові елементи мови; в поезії – заключна частина віршованого рядка, починаючи від останнього наголошеного складу.

Колі́зія (лат. collisio – зіткнення) – гостра суперечність, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, мотивів, поглядів, прагнень, джерел конфліктів та формування протистоянь; зображення життєвих конфліктів і боротьби в художньому творі.

Компози́ція (лат. compositio – складання, поєднання, створення, побудова) – побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням; сам твір, тобто кінцевий результат діяльності митця.

Культура (лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях.

Культура мовлення – дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування; сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань.

Лі́рика (грец. lyrikós – лірний, лірик) – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття; ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).

Літературна мова – одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами – діалектами, просторіччям; оброблена, унормована форма національної мови, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей; унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці.

Логіка (грец. λογιχη, від грец. logos – слово, сенс, думка, мова) – наука про умовивід; прийоми, методи мислення, за допомогою яких формується істина.

Логічний наголос – виділення важливого слова в реченні (яке несе особливе смислове навантаження) через підвищення сили голосу.

Логічна пауза – зупинка в мовленні, яка зумовлюється тільки конкретним змістом висловлювання.

Логічність (понятійна) – відображення структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв’язках елементів мови у мовленні.

Логічність (предметна) – відповідність смислових зв’язків і відношень одиниць мови у мовленні зв’язкам і відношенням, що існують між предметами і явищами об’єктивної дійсності.

Малювати інтонацією – засвоїти авторський текст такою мірою, щоб він став своїм, а слова автора вимовляти, ніби власні.

Мело́дика (др.-грец. melōdikós – мелодійний, пісенний) – певні зміни голосу в межах підвищення й пониження, а також сили і тривалості звучання у процесі мовлення.

Мелодика і тембр мови – послідовні зміни висоти тону, а також кількість, інтенсивність і послідовність виникнення гармонійних обертонів, що супроводжують основний тон звуку.

Мисте́цтво – одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів; досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність.

Міміка (грец. mimikos – наслідуваний, акторський) – рухи м’язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини.

Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мовленнєва техніка – сукупність умінь і навичок учителя: зокрема володіння правильним діафрагмально-реберним диханням, артикуляційною вимовою, чіткою дикцією, засобами логічної виразності, інтонацією, силою голосу, індивідуальним тембром, оптимальним для певної ситуації спілкування темпоритмом, за допомогою яких здійснюється вербальна взаємодія педагога з усіма учасниками комунікативного дискурсу, забезпечується сприятлива емоційно-психологічна атмосфера навчання, гуманістична спрямованість розвитку школярів.

Мовлення – процес добору і вживання засобів мови для порозуміння з іншими членами певної мовної громади.

Мовлення (внутрішнє) – це мовлення в думках, яке відбувається без участі органів мовлення; воно уривчасте, позбавлене чітких граматичних форм.

Мовлення (зовнішнє) – це мовлення, втілене у звуки або графічні знаки, звернене найчастіше до інших.

Мовлення (писемне) – це передача інформації (висловлювання) у графічному вигляді (за допомогою букв).

Мовлення (усне) – звукове мовлення, якому властиві певні інтонаційні засоби (темп, тембр, гучність, паузи, логічні наголоси, емоційне забарвлення, яке може підсилюватися жестами і мімікою).

Мовні норми (лат. norma – правило, зразок) – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування.

Мовний стиль (лат. stylus – паличка для письма, загострений кіл, стебло) – сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація спілкування.

Мовний такт (лат. tactus – удар) – слово чи група слів, що вимовляються від паузи до паузи і становлять окреме однослівне чи багатослівне поняття загального змісту речення; частина синтагми, об’єднана одним наголосом; відрізок фрази, цілісний за значенням, об’єднаний інтонаційно і відокремлений з обох боків паузами.

Монолог (др.-греч. μόνος один, λόγος слово) – роздуми персонажа вголос у драматичному творі; компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи).

Морáль (лат.moralis – моральний, від mores – звичаї) – система неформалізованих у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві; одна з форм суспільної свідомості.

Наголос (акцент) (лат. accentus – наголос, інтонація, підвищення голосу) – надсегментна одиниця мовлення; виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону.

Нарис – малий оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей.

Нормативність – дотримання усіх правил усного і писемного мовлення.

Образ (художній) – особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять.

Образність – найхарактерніша особливість художнього відтворення дійсності.

Оповідання – словесне повідомлення про когось, щось; невеликий за обсягом прозовий художній твір; збірка оповідань.

Оповідь – це словесне повідомлення про когось, щось.

Орфоепія (грец. orthoépeia, від orthós – правильний, épos – мова) – система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературну вимову.

Партитура художнього тексту (італ. partitura – розділення, розподіл) – графічне відтворення звучання художнього твору. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Партитурні позначки – спеціальні знаки, за допомогою яких розчленовується текст на частини, періоди, ланки, мовні такти.

Пауза (лат. pausa – зупинка, припинення) – зупинка між мовними тактами, окремими словами і між складами слів; перерва у мовленні; коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої, виражає різноманітні почуття мовця.

Перифра́з (перифраза) (дав.-грец. περίφρασις – описовий вираз, іносказання, від περί – навколо, біля, φράσις – вислів) – у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох; непряма згадка об’єкта не шляхом називання, а опису.

Персонаж (франц. рerssonaqe, від лат. persona – особа) – дійова особа в художньому творі.

Персоніфікація (лат. persona – особа, facere – робити) – вид метафори; надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; уособлення.

П’є́са (франц. pièce – шматочок) – різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру.

Письменник – людина, яка пише художні твори. В залежності від того, який основний рід творів, розрізняють письменників прозаїків чи белетристів, поетів і драматургів.

Підтекст – внутрішня суть думок і почуттів героїв літературного твору, що криється в діалогах; прихований, внутрішній зміст висловлювання, який існує завдяки словесному вираженню змісту.

Піри́хій (грец. pyrrichios, від pyrríche військовий танок) допоміжна стопа, яка не має наголошених складів; вона може заміняти ямб або хорей, але самостійно не вживається і на визначення віршового розміру не впливає.

По́за (франц. pose класти, ставити) надана тілу постава умисно чи довільно.

Пози́ція виконавця (лат. pozytsiya розміщую, ставлю) – точка зору на те чи інше питання, що визначає характер дій, поведінки; неупереджене ставлення до чогось або когось.

Полілог (грец. polys багато, logos слово) розмова декількох дійових осіб у літературному творі.

Польотність голосу це його здатність бути добре чутним на значній відстані без збільшення гучності.

Поліфункціональність мовлення забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Правильність мовлення – відповідність мовної структури висловлювання чинним мовним нормам; одна з визначальних ознак культури мовлення.

Проблематика твору (грец. problema – задача) – сукупність, коло проблем; порушення на будь-якому життєвому матеріалі – чи реальному сучасному, чи далеко віддаленому в минулому, історичному, чи навіть вигаданому, фантастичному – злободенних питань.

Про́за (лат. рrosa (oratio) проста мова, що вільно розвивається й рухається) це невіршована мова; художній твір або сукупність творів, написаних розмовною мовою; один із двох основних типів літературної творчості (поезія і проза).

Просторіччя – одна з форм національної мови поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою; слова, вирази, граматичні форми і конструкції, поширені в нелітературному мовленні, властивому неосвіченим носіям мови.

Професіоналізми (лат. professio заняття, фах) слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей.

Рефре́н (при́спів) (франц. refrain повторювати) повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

Речитати́в (італ. recitativo, від recitare читати вголос, декламувати) декламаційна за характером вокально-мелодична лінія, що наближується до природного мовлення і не має завершеної композиційної форми.

Речитати́в (акомпанований) наближений до мелодії, з чітким ритмом і насиченим музичним супроводом.

Речитати́в (сухий) наближений до чіткого мовлення, який виконують «говіркою» у довільному ритмі і підтримують окремими витриманими акордами.

Ри́ма (грец. rhýthmos мірність, сумірність, узгодженість) співзвуччя закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Ри́тміка (грец. rhythmikos мірний, рівномірний) вчення про ритм, розділ віршознавства; лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів.

Ритможест – це сигнал, додатковий суперсегментний засіб для організації висловлювання.

Рито́рика (грец. rhetorike) – наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Риторика (класична) – наука про загальні способи переконання у вірогідному чи можливому, що ґрунтуються на чіткій системі логічних доведень, майстерність та мистецтво віднаходити ці способи і користуватися логікою аргументації; теорія художнього мовлення.

Риторика (педагогічна) – така організація мовлення і відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи

Риторика (сучасна) – теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення.

Розповідь – здійснення мовлення (як процес), наведення мовленнєвих висловлювань; один з основних видів спілкування; словесне повідомлення про когось, щось.

Рухливість голосу це його здатність без напруги змінюватися по силі, висоті, темпу. Ці зміни не повинні бути довільними, у досвідченого оратора зміна певних якостей голосу завжди переслідує певну мету.

Сила голосу це його гучність залежно від активності роботи органів дихання і мовлення.

Силабі́чне віршува́ння (грец. syllábe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених складів.

Сила́бо-тоні́чне віршува́ння (грец. syllábe – склад, tonos – наголос) –система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.

Сленг (сленгізми) (англ. slang – жаргон) – розмовний варіант професійного мовлення; жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків.

Словесна дія (словодія) – таке цілеспрямоване виконання художнього твору, що забезпечує бажаний вплив на слухача.

Спілкування – це обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій.

Спондей (грец. spondeios – стопа вірша) – в античному віршуванні –стопа з двох довгих складів, у силабо-тонічному віршуванні – стопа з двох наголошених складів.

Стопа́ (лат. рes, від pedis – нога) – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом).

Строфа́ (грец. strophé – поворот, зміна, коло) – обертання, поворот, зміна) – група віршованих рядків, об’єднаних не тільки змістом, а й певним римуванням та інтонацією, причому таке сполучення рядків має й далі повторюватися у творі.

Су́ржик (цер.-слов. сурожь – суміш різних зерен з житом) – лексичні та граматичні елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови; штучно змішана, нечиста мова.

Сюжéт (франц. sujet – тема, предмет, від лат. subjectum – підкладене) – сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного; ланцюг подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору.

Тавтологія (дав.-грец. ταυτολογία, від дав.-грец. ταυτο – те саме, дав.-грец. λόγος – мова) – використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої; дефініція предмету декількома подібними за значенням словами, коли змінюється лише незначна словесна форма виразу.

Такт (лат. tactus – дотик, дія) – частина синтагми, об’єднана одним наголосом.

Текст (лат. textus – тканина, з’єднання) – зв’язана і повністю послідовна сукупність мовних знаків; певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність.

Те́ма худо́жнього тво́ру (грец. θέμα – положення, основа) – предмет судження або викладу; коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі в тісному зв’язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення; ті сторони реального життя, які знайшли художнє відбиття відповідно до поглядів письменника.

Тембр голосу (франц. тembr – барабан) – індивідуальна особливість голосу конкретного мовця; забарвлення звуку; одна з ознак музичного звуку поряд з висотою, силою і тривалістю; неповторне індивідуальне забарвлення, яке обумовлене будовою мовного апарату, головним чином характером обертонів, що утворюються в резонаторах, – нижніх (трахея, бронхи) і верхніх (порожнина рота і порожнина носа).

Темп (італ. tempo, від лат. tempus – час) – швидкість мовлення, яка вимірюється кількістю виголошуваних складів за секунду.

Темп мови – час звучання, тобто різні види тривалості звучання мовних відрізків; швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст у цілому.

Те́хніка виразного читання (від грец. τέχνη – мистецтво, майстерність) – сукупність методів, за допомогою яких досягається передбачуваний змістовний та естетичний вплив виголошуваного тексту.

Тон голосу (лат. tonus – звук) – емоційно-експресивна забарвленість голосу, що сприяє вираженню в мовленні того, хто говорить, певних відчуттів і намірів. Тон мови може бути добрим, злим, захопленим, офіційним, дружнім. Він створюється за допомогою таких засобів, як збільшення або ослаблення сили голосу, паузації, прискорення або уповільнення темпу мовлення.

Тон́ічна систе́ма віршува́ння (грец. τόνος – наголос) – система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній різномірності – впорядкованій і невпорядкованій.

Точність мовлення – повна відповідність ужитих слів їхнім мовним значенням – значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку; відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т.ін. мовленнєвого акту).

Точність (художня) – відображення художньо-образного сприйняття світу, підпорядковане певній пізнавальній та естетичній меті.

Фоніка (грец. φωνέω – вимовляю, звучу) – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність.

Хорéй (грец. choréios – танцювальний) – віршувальний розмір – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Цезу́ра (лат. caesura – розтин, розріз, поділ) – пауза в середині рядка, що поділяє його на дві частини (піввірші).

Чистота мовлення – запобігання ненормативних елементів у мовленні (просторіччя, суржик, діалектизми, жаргонізми, арготизми); вживання в мовленні елементів, які відповідають літературній мові.

Ямб (грец. ἴαμβος напасник) віршований стиль; в силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, двоскладова стопа із наголосом на другому складі (˘ /); у метричному (античному) віршуванні двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад (˘ ¯).
ЗМІСТ
Передмова………………………………………………………………………4

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Принципи і закономірності словесної дії. Нормативність мовлення…..5


1. Комунікативні ознаки культури мовлення…………………………………6

2. Основні принципи виховання техніки мовлення. Дихання. Голосові властивості. Дикція й орфоепія. Мовлення і його комунікативні властивості………………………………………………………………………31

3. Зміст, основні ознаки і сфери використання різних стилів мовлення. Усна і писемна форми мовлення……………………………………………………..42

4. Структура мовних висловів і їх мовне оформлення. Методика підготовки педагога до різних форм усних виступів. Монолог, діалог, полілог як різновиди словесної дії…………………………………………………………54

5. Вплив мистецтва художнього слова на формування особистості. Специфіка читання епічних, ліричних і драматичних творів. Літературна мова та мова творів художньої літератури……………………………………74

6. Принципи аналізу художнього твору. Тема, ідея, проблематика, композиція, сюжет і образи художнього твору…………………………….111

7. Закономірності логіки мовлення та її основні компоненти. Принципи створення партитури тексту………………………………………………......135

8. Складові компоненти емоційно-образної виразності мовлення. Творче бачення, уява, фантазія, підтекст і творче ставлення у виховній діяльності............................................................................................................153



9. Допоміжні засоби емоційної виразності у процесі мовлення. Спілкування. Види спілкування як засіб впливу виконавця на слухача…………………163


ПРАКТИЧНИЙ БЛОК


Принципи аналізу художнього твору…………………………………….188

  1. Принципи і закономірності словесної дії. Комунікативні ознаки культури мовлення………………………………………………………………………188

  2. Спілкування. Види спілкування як засіб впливу виконавця на слухача…………………………………………………………………………196

  3. Зміст, основні ознаки і сфери використання різних стилів мовлення……………………………………………………………………….204

  4. Усна і писемна форма мовлення. Мовленнєвий етикет. Етикет професійного спілкування…………………………………………………….212

  5. Вплив мистецтва художнього слова на формування особистості. Літературна мова та мова творів художньої літератури……………………218

  6. Партитура тексту. Принципи і закономірності словесної дії. Техніка виразного читання і мовлення………………………………………………..224

  7. Логіка мовлення та читання. Інтонація як мовний засіб вираження думки. ЗЛЕВЧ…………………………………………………………………234

  8. Принципи аналізу художнього твору. Тема, ідея, проблематика. Образи…………………………………………………………………………240

  9. Особливості читання та розказування різножанрових епічних та драматичних творів. Особливості виконання ліричних творів……………245

Індивідуально-творча робота……………………………………………....251

Перелік питань і завдань для перевірки знань і вмінь із курсу……….265

Список рекомендованої літератури………………………………………..267

Словник-довідник…………………………………………………………....277



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

Основи культури І техніки мовлення iconРобоча програма навчальної дисципліни дитяча література з основами культури І техніки мовлення
Циклова комісія викладачів української мови, методики навчання та дитячої літератури
Основи культури І техніки мовлення iconРозвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки
Мета. Засвоєння знань про історію розвитку техніки та роль машин у сучасному виробництві І побуті як знарядь праці; поглиблення І...
Основи культури І техніки мовлення iconРеферат з дисципліни: «Основи інформатики»
Людство пройшло довгий шлях, перш ніж досягло сучасного стану засобів обчислювальної техніки
Основи культури І техніки мовлення iconТема Уявлення про культуру в епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
Розуміння культури в релігійній філософії Середньовіччя Біблійні основи в середньовічному розумінні культури
Основи культури І техніки мовлення iconТема основи бібліотечно-інформаційних знань як складова інформаційної культури Документ, документний фонд

Основи культури І техніки мовлення iconМовні норми. Мовленнєві помилки
Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову культури нашої основу !»
Урок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову – культури нашої основу !». Суржик та антисуржик
Основи культури І техніки мовлення iconМовно літературна вікторина, 6 клас «Мово рідна, слово рідне»
Мета: поповнення словникового запасу учнів, розвиток інтелектуально-аналітичних, творчих здібностей учнів, прищеплення навичок культури...
Основи культури І техніки мовлення iconУсне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах мовлення розповіді, описі й роздумі. Тип мовлення визначається метою спілкування
Певна своєрідність типів мовлення, звичайно, не виключає й наявності ряду спільних ознак. Такими спільними рисами для всіх текстів,...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка