Основи культури І техніки мовлення



Сторінка9/18
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.25 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Аналіз образів твору. Літературознавчий аналіз містить також характеристику його персонажів. Для читця характеристика потрібна не для того, щоб знати, в кого перевтілюватись. Вона потрібна йому, щоби зрозуміти, про кого він буде розповідати чи, можливо, навіть від чийого імені говоритиме.

Особливе значення для читця має аналіз образів твору з трьох точок зору на них: втілення ідеї, конкретно-чуттєве уявлення, основне джерело емоційного впливу на слухачів.

Письменник, працюючи над образами (людини – образом-персонажем; природи – образом-річчю; ліричним мотивом – образом-емоцією), над елементами їх характеристики, ставить основне завдання – якомога повніше, чіткіше і зрозуміліше розкрити через них ідейний зміст, виразити свої почуття. Можливо, це не такою мірою стосується дитячих творів, як творів для дорослих, більших за обсягом і глибших за змістом. Завдання читця, на відміну від автора, полягає в тому, щоб озвучити цей зміст, виразити почуття й ідеали автора та донести їх до дітей. Отже, йому необхідно розкрити й оцінити не тільки саму ідейну суть твору через художні образи, а й естетичні якості самих образів, силу їх емоційного впливу.

Точка зору на образ як на втілення ідеї. Тут читець головним завданням ставить визначити, сприйняти й оцінити авторське вирішення образів, їх роль у розкритті ідеї твору, тобто головної думки про зображувані у ньому життєві явища й події, висвітленню яких автор і підпорядковує всі образи і картини. Для цього слід проаналізувати й усвідомити авторські засоби творення образів і прийоми їх типізації:


  1. Дії і вчинки.

  2. Портретне зображення.

  3. Мову.

  4. Пряму авторську характеристику.

Аналіз дій і вчинків персонажів укаже на характер самих персонажів, на їх ставлення до людей, тварин, до праці тощо.

У Слави самі собою бризнули сльози з очей. Все навколо нього пройнялося туманом. І малюк, стиснувши кулачки, кинувся туди, де невиразно коливалися в тумані хлопці…

Він же… він… живий!



(В. Кава)

Сміливий, рішучий учинок хлопчика Слави вказує на його велику любов до тварин.

Аналіз портретного зображення може вказати на деякі особливості вдачі персонажа, його індивідуальні риси, умови життя тощо.

Янко був худий і засмаглий, з великим роздутим животом і запалими щоками; схоже на куделю, майже біле волосся спадало йому на ясні, широко відкриті очі, що завжди дивилися на світ так, ніби вдивлялися в якусь незмірну далечінь…

(Г. Сенкевич)

Характеристика зовнішності хлопчика свідчить не тільки про злиденність його життя, а й про світлий розум.

Аналіз мови персонажів може вказати на їх життєві погляди, рівень культури, професію, вік, на мрії, прагнення, які часто у творі передаються через внутрішній монолог, на характер і психологію, на інтонацію вимови.


  • А я краще в’язати вмію!..

  • А я захочу – краще перекинусь!..

  • Подумаєш, я кращі вірші знаю!..

  • Та я на будь-яку гору бігом забіжу!..

(Д. Ткач)

Зміст такої розмови персонажів безпосередньо характеризує їх самих – розкриває таку рису характеру, як вихваляння.

Аналіз прямої авторської характеристики може показати й підсилити окремі риси характеру персонажа й інші його особливості. Сукупність таких елементів характеристики вкаже на ідейне спрямування і на роль образів у розкритті змісту твору.

Левко завжди допомагав мамі. Він і посуд мив після обіду, і в кімнаті прибирав.

(В. Осеєва)

Був собі хлопчик Юсіке. І найбільше він полюбляв неділю. Адже в неділю не треба працювати. З ранку до вечора гуляєш, розважаєшся. І захотілося йому, щоб завжди була неділя.

(С. В’яльял)

У першому прикладі є вказівка на працьовитість хлопчика, у другому – на схильність хлопчика до щоденних розваг замість праці.



Точка зору на образ як на конкретне чуттєве уявлення. Під час аналізу авторської характеристики образів читець ставить перед собою завдання створити зримий образ героїв твору, уявити їх у всій зовнішній і внутрішній красі (в конкретних діях, вчинках, почуттях і переживаннях).

Щоби читач міг уявити героя, автор найчастіше вдається до змалювання його зовнішності, зображення портрета, а також до прямої характеристики чи характеристики його іншими персонажами. Наприклад:



  1. Уривок із твору М. Коцюбинського «Маленький грішник»:

На Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву голівку прикривав старенький картузик з одірваним козирком. Але, незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дивився на світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував по людних вулицях.

  1. Уривок із твору Б. Грінченка «Олеся»:

  • Що то? Що то! – питався Михайлик.

  • Цить! Татари!

Михайлик так і занімів. Острах обняв його такий, що він і слова не міг вимовити.

У першому прикладі зримість образу нещасного хлопчика, який одночасно викликає і співчуття, створює опис його зовнішності (юпки, картуза). Авторський прийом типізації образу – портретне зображення. У другому – конкретно-чуттєве уявлення про хлопчика створює пряма авторська характеристика персонажа.

Проте не завжди в дитячих, малих за обсягом творах ми бачимо такі безпосередні засоби характеристики героїв. Справді, якщо в оповіданнях, із яких наведено приклади, для створення конкретно-чуттєвого уявлення образів-персонажів ужито різні прийоми типізації – опис дії, поведінки, портретне зображення, мова, то в короткій розповіді В. Сухомлинського «П’ять дубків», окрім змалювання вчинків персонажів, не використано жодного елемента безпосередньої характеристики.

Два першокласники, Дмитрик і Сергійко, ходили з учителем до лісу. Учитель викопав їм по три маленькі дубочки і сказав:


  • Несіть додому, посадіть коло хати.

Приніс Дмитрик дубки. Викопав одну ямку, посадив дубок. Узяв другий, подивився на нього, і здалося Дмитрику, що корінці у дубочка дуже кволі.

Викинув другий дубок на вулицю.

Подивився на третій дубок. Здалося Дмитрикові, що гілочки у нього слабенькі. Викинув Дмитрик і третій дубок на вулицю.

А Сергійко посадив свої три дубки, вийшов на вулицю і побачив два інші, що лежали у канаві. Підняв їх Сергійко, посадив поруч…

У розповіді Є. Перм’яка «Для чого руки потрібні?» теж відсутня безпосередня характеристика.



Петрусь з дідусем великими друзями були. Про все розповідали один одному. Якось дідусь запитав онука:

  • А для чого, Петрику, людям руки потрібні?

  • Щоб у м’яча грати, – відповів Петрусь.

  • А ще для чого? – запитав дідусь.

  • Щоб ложку тримати.

  • А ще?

  • Щоб кицьку гладити.

  • А ще?

  • Щоб камінчики в річку кидати…

Довго відповідав Петрусь дідусеві. І ніби правильно відповідав. А про головне так і не сказав.

У дитячих творах письменники часто свідомо уникають безпосередньої розгорнутої характеристики персонажів, використовуючи лише якийсь окремий засіб чи прийом, який би впливав на уяву та свідомість читача, викликав асоціації, допомагав домислювати образи.

У тих випадках, коли у творі немає засобів творення зримості персонажів, необхідно посилатися на власну фантазію, добре усвідомлювати ті обставини, в яких вони діють, домальовувати їх, знаходити відповідне інтонаційне відтворення, що емоційно вплине на слухачів. Саме таку роботу треба провести вчителю з дітьми над згаданою розповіддю «Для чого руки потрібні?». Діти можуть пофантазувати, окреслити місце розмови дідуся з онуком, їх постаті, тон розмови тощо.

У домалюванні конкретної зримості образу чималу роль можуть відіграти аналогія до баченого, пережитого колись, почутого, а також асоціації, викликані самим образом чи певною інформацією про нього. Під час аналізу тексту з дітьми ці «домалювання», «домислювання» стануть тим ґрунтом, на якому розвиватиметься творча уява дітей, фантазія, вміння бачити за живим словом конкретний образ.



Точка зору на образ як на основне джерело емоційного впливу. Аналіз образу як основного джерела емоційного впливу на читача ставить завдання добре осмислити естетичне значення позитивних і негативних образів-персонажів. Художній образ тісно пов’язаний з емоційною сферою сприймання й уявлення людини. Він може викликати безліч найрізноманітніших почуттів і переживань. Для читця важливо визначити, які саме почуття й переживання може викликати образ, яка сила його естетичного впливу, щоб знати, яким саме почуттям і переживанням надати перевагу в процесі безпосереднього читання та роботи над текстом із дітьми.

Аналізуючи засоби, за допомогою яких автор естетично збагачує головних героїв твору, необхідно належну увагу приділяти допоміжним образам, які беруть участь у характеристиці головних, особливо пейзажу.

Пейзаж у творі ніколи не виступає сам по собі. Він завжди пов'язаний із переживанням особи: чи то героя твору (ліричного, епічного), чи з переживаннями самого автора. Нерідко пейзаж становить певну паралель до психічного стану героя твору. Наприклад, у творі М. Коцюбинського «Харитя» він виступає контрастом до безпосереднього життя дитини, а в цілому – селянина. В ліричній поезії образи природи зазвичай супроводять почуття й переживання ліричного героя, надають йому більшої виразності, наочності. Тому для читця важливо визначити той настрій, почуття, які викликає в ліричного героя природа.

Аналіз естетичних якостей твору. Досить важливим для читця є аналіз естетичних якостей твору, тобто тих специфічних рис, що відрізняють художній твір від твору публіцистичного чи наукового. Письменник підбирає для своїх творів факти, події з життя, які не просто йому добре відомі, а й емоційно пережиті.

Об’єктом зображення в мистецтві служить не тільки предметна дійсність, а й увесь світ людських переживань. І тому автор ставить перед собою завдання не просто про них розповісти, бо в такому разі це була б звичайна інформація, а не художній твір, а відтворити образно, емоційно, що потребує особливого викладу матеріалу, отже, вмілого використання специфічних рис мистецтва, які прийнято називати естетичними якостями.

Серед них основними слід вважати такі:


  • образна форма відтворення предметів і явищ життя;

  • емоційність форми і змісту;

  • властивість збуджувати думки і почуття, впливати на читача, викликати в нього за асоціаціями уявлення, враження і спогади;

  • образність і виразність мови, яка досягається за допомогою системи засобів втілення у творі понять про прекрасне і потворне, про радісне і сумне, про страшне і жахливе, про ідеал письменника.

Важливість розгляду таких якостей твору полягає в тому, що, по-перше, вони допоможуть краще і повніше розкрити ідейно-тематичну основу твору і, по-друге, змалюють для читця перспективну картину впливу на слухачів через озвучене слово, розкриють, так би мовити, горизонти словесної дії. В результаті аналізу естетичних якостей читець знаходить ті способи емоційного впливу на слухачів, ті настрої, почуття й переживання, які містить у собі літературний твір.

А це є важливим для читця, оскільки естетичні почуття, породжені художнім твором, за асоціацією викликають радість і захоплення або гнів і обурення; гордість і впевненість або приниження та зневір’я; бадьорість і величність або тугу та смуток; сміливість і мужність або страх і розгубленість; любов і симпатії або ненависть й антипатії і т.д.

Без розкриття й глибокого осмислення естетичних якостей твору, що визначають його художню специфіку, емоційний вплив на читача, читцю не тільки не вдається вплинути на слухачів, викликати в них певні переживання художньої дійсності, а й розкрити головну думку твору. Вся сфера почуттів і переживань, втілена у творі, може перейти до слухача насамперед через глибоке сприйняття її читцем і після цього через безпосереднє виразне читання.

До аналізу естетичних якостей твору не слід підходити шаблонно, тобто одні й ті самі методи та прийоми застосовувати до будь-якого твору. Їх треба урізноманітнювати і видозмінювати відповідно до літературного роду і жанру. Якщо в епічному творі думки й ідейні прагнення письменника передаються переважно через образи, дії та вчинки героїв, через ширше і багатогранніше відтворення життєвих явищ, то у творах ліричного жанру, роду, в яких, до речі, виявляється найтісніший зв'язок естетичних почуттів з ідейним змістом твору, – через сферу емоцій, настрій самого поета чи ліричного героя. Для прикладу можна взяти оповідання Г. Сенкевича «Янко-музикант» та ліричну мініатюру П. Тичини «Гаї шумлять».

У першому творі автор змальовує трагічну долю хлопчика, обдарованого вмінням слухати і розуміти музику природи. Перед читачем постають ті часи, коли в панській Польщі панувала жорстока експлуатація простого народу, коли селяни, рятуючи життя дітей від голодної смерті, віддавали їх у найми до багатих, де вони втрачали свій талант, а нерідко і власне життя. Така трагічна доля спіткала хлопчика Янка, який у пристрасному захваті від прекрасного, музики, торкнувся струн панської скрипки і за це поплатився життям. Дійсність, осмислена і висвітлена автором, глибоко хвилює. Отже, естетичні якості твору знаходять відображення в самому його змісті і в той же час передаються через ряд безпосередніх компонентів, як-от:


  1. Портретна зарисовка героя твору.

  2. Змалювання внутрішньої краси, його мрій, прагнень, переживань,

учинків.

  1. Опис картин, сцен, пов’язаних із трагічною долею героя.

  2. Авторське узагальнення теми.

Якщо проаналізувати ці компоненти, то в першому сила естетичного впливу породить у нас жаль і співчуття до хлопчика Янка.

Ці почуття передаються через багатство епітетів, дібраних автором:



«Янко був худий і засмаглий, з великим роздутим животом і запалими щоками; схоже на куделю, майже біле волосся спадало йому на ясні, широко відкриті очі». Часто Янко «від холоду і від голоду тихо плакав»; через вдалі порівняння: волосся Янка було «схоже на куделю», очі його «завжди дивилися на світ так, ніби вдивлялися в якусь незмірну далечінь». «Влітку він ходив у самій сорочці, підперезаний крайкою, та в солом’янім брилі, визираючи з-під обідраних крисів, ніби птах, задираючи голову вгору».

Унаслідок сприймання краси другого компонента виникає почуття радості за Янка, обдарованого вмінням слухати музику природи та розуміти її, але разом із тим і глибоке співчуття до його марних благородних поривань, бо не розуміли й не підтримували його інші люди. Радість викликає авторська інформація і монолог самого Янка:



Піде, бувало, в ліс пасти худобу або з кошиком по ягоди, то завжди повернеться без ягід і каже шепелявлячи:

Матусю! Там щось так грало… Ой! Ой!

А співчуття – теж стисла авторська інформація й уточнення:

«Янко зробив собі скрипку з трісок і кінського волосу», і хоч «вона бриніла тихо-тихо, зовсім так, як муха або комарик, Янко, проте, грав на ній з ранку до вечора, хоч діставав за те стільки штурханів, що врешті став схожим на побите зелене яблуко. Але таке вже була його доля».

Естетичні якості третього компонента викликають радість від досягнення хлопчиком своєї мети, але разом із нею і великий жаль до нього і ненависть до ката, що так жорстоко покарав дитину. Ці почуття передаються автором в описі психічного стану дитини, його внутрішньої боротьби, через уміло застосований художній засіб персоніфікації.



Ніч була ясна, ясна. В саду біля ставка заспівав соловейко, виводячи то тихіше, то голосніше: «Іди! Підійди! Візьми!» А сова поважно зробила коло над головою дитини й гукнула: «Янку, ні! ні!» але сова відлетіла, а соловейко залишився, і лопухи шелестіли чимраз голосніше: «Там нема нікого!» Скрипка засяяла знову. Маленька зіщулена фігурка повільно й обережно посунулася вперед, а соловейко все тихенько виводив: «Іди! Підійди! Візьми!».

Такі почуття передаються також через стисло змальовану картину покарання хлопчика Янка, сила емоційного впливу якої відтворюється в основному знову ж таки через уміло використані епітети і порівняння:



Стах кинув своєю дурнуватою звірячою головою, взяв Янка під пахву, мов якесь кошеня, і поніс у сарай. Хлопчина чи не розумів, що зараз буде, чи дуже злякався, але не озвався ні словом, тільки дивився, як спійманий птах.

У четвертому компоненті естетичний вплив, який стверджує зміст твору, ще більше підсилює викликані раніше почуття глибокого жалю до хлопчика Янка і взагалі до пригнічених дітей світу; ще більше породжує гнів і ненависть до сторожа Стаха і взагалі до ворогів пригнобленого народу. Так почуття передаються в авторському узагальненні теми засобом тематичного паралелізму:



  • Яка прекрасна країна Італія!

  • Який музикальний народ! Це справжнє щастя – відшукати там талановитих людей і допомагати їм, – додала Панна.

Над Янком шуміли берези.

У творі «Гаї шумлять» автор не сумує, не переживає болю свого героя, навпаки, радіє за свій рідний край, милуючись його природною красою: спокійним шумом гаїв, лагідним небом, тихим плином ріки…

Власним захопленням автор викликає почуття гордості за свій край, радості за свою багату красиву природу. Проте ті естетичні якості, що породжують у нас такі почуття, не вкладені автором у певні компоненти твору, як це було зроблено в першому, а виступають як єдине ціле, гармонійно розподілене в усьому творі, і передається через сприймання ліричного героя.

Мовні засоби, якими передаються почуття, що викликають за асоціаціями певні переживання, за своїм характером можуть бути однаковими як в епічному, так і в ліричному творі, але різні за змістом.

У вірші «Гаї шумлять» П. Тичина також користується порівнянням («Ген неба край – як золото. Мов золото поколото, горить-тремтить ріка, як музика»), але за силою емоційного заряду вони різні.

Розкриття підтексту. Найвідповідальнішою ділянкою першого етапу роботи над текстом є розкриття підтексту, тобто внутрішнього змісту слова. Тільки глибоко усвідомивши зміст кожної фрази, кожного слова, ми можемо правильно знайти всі засоби виразного читання: потрібну інтонацію, правильне застосування її елементів (логічних і психологічних пауз, логічних та емоційних функцій наголосу, мелодики, темпу), а відтак і донести зміст до слухачів.

Ігнорувати роботу над конкретним змістом слова означає нехтувати двома важливими чинниками уроку читання: багатством словесної дії і можливостями навчити дітей виразно читати. Нерідко це призводить до неправильного розуміння і тлумачення твору.

Наприклад, під час опрацювання тексту байки Л. Глібова «Чиж та Голуб» на уроці читання діти можуть запитати, навіщо байкар після слова «ні» вжив слово «оце».

Недосвідчений учитель може відповісти, що слово «оце» вжите письменником для рими, що таким вдалим римуванням поет досягає краси звучання: оце – сільце.

Звичайно, така помилкова відповідь педагога може бути результатом недооцінки підтексту окремих слів твору.

Якщо слово «оце» оцінити, так би мовити, тільки ззовні, то, звичайно, воно вжито і для рими. Однак не можна забувати, що рима у віршах – носій змісту. У Л. Глібова це слово – своєрідне резюме до художньої характеристики персонажа. Голуб ним стверджує свою відмінність від Чижа: зрозумій, мовляв, я не такий дурний, як ти. Ось так-то! – такий внутрішній зміст цього слова. До розуміння авторського слова не можна підходити тільки ззовні. З приводу цього К. Станіславський зазначав, що «слово, не насичене зсередини і взяте окремо, само по собі, є тільки проста зовнішня кличка. Але як тільки почуття, думка або уява оживляють порожні звуки, створюється інше до них ставлення, як до змістовного слова… Слово «вперед», оживлене зсередини патріотичним почуттям, здатне послати цілі полки на вірну смерть. Найпростіші слова, що передають складні думки, змінюють увесь наш світогляд. Адже недарма слово є найконкретнішим виразником людської думки…».

Отже, під фразою чи окремим словом може критися зміст інший, ніж їх пряме значення. Однак підтекст охоплює не тільки смислове звучання тексту, а й емоційну його насиченість. І головне те, що сприйняття учнями цих двох сторін тексту залежить не лише від самого автора, а й від того, як його прочитаного. Від автора залежить тоді, коли читцеві стає відоме його ставлення до зображуваного, його внутрішні наміри, а від читця – якщо невідоме ставлення і наміри автора. В таких випадках читець з’ясовує своє ставлення до зображуваного, свої емоції.

Щоби краще вникнути в підтекст, доцільно в мові розрізняти думку і зміст, які не завжди збігаються. Думка визначається граматично організованим поєднанням слів, наприклад, «дощ іде». Без розкриття внутрішнього змісту фрази перед нами відомий факт явища природи. Та варто цей факт пов’язати з певним переживанням людини, як розкривається внутрішній зміст фрази.

Пов’яжемо, наприклад, цю фразу з переживанням городника, в якого від засухи в’яне городина, або з власними переживаннями, пов’язаними з тим днем, на який ви запланували зробити прогулянку до лісу. В першому випадку підтекст фрази «дощ іде» виражався б словами: «Яка радість! Мою городину врятовано!» У другому випадку – «От не пощастило!»

Як приклад візьмемо останню фразу з казки «хто ж був працьовитий?»:

Добрі робітники! – промовив батько. – Один нічого не робить, а другий йому допомагає.

Не розкривши підтексту, тобто батькового наміру, навряд чи діти зможуть розкрити головну думку твору.

Із попереднього контексту відомо, що сини, замість того, щоб працювати, розповідали казки. Тому робимо висновок, що фразу не можна розглядати у прямому значенні. У ній прихований намір батька засудити поведінку синів – несумлінних робітників. Отож: «Ледащо ви, а не робітники, і сорому вам нема» – такий підтекст слів батька. Розкриття підтексту окремих слів і виразів потребує більшість творів читанок.

Аналіз будь-якого твору, зокрема поетичного, якщо і не вимагає розкриття підтексту, то потребує оживлення його перед внутрішнім зором читця. Навряд чи зможуть діти виразно прочитати вірш М. Рильського «Як не любити», якщо вчитель не допоможе їм знайти певне ставлення до слів тексту, пригадати і пережити враження, пов’язані з їх зимовим і літнім дозвіллям, із працею тощо.

Як бачимо, внутрішній зміст, підтекст, визначається нашими намірами, ставленням до тексту. Той зміст, який ми вкладаємо в слова тексту, називається підтекстом.

Визначення головної мети читання й аналізу тексту з дітьми. Після всебічного ознайомлення з твором, тобто після естетичної оцінки всіх його компонентів, усіх думок, картин, художніх деталей і визначення ідейного спрямування твору, авторського і власного ставлення до зображуваного, визначаємо головну мету читання й аналізу тексту з дітьми.

Не розуміючи головного змісту твору і головної мети читання, спрямованої на її втілення, не можна виразно прочитати жодного рядка. Головна мета читання повинна виходити з основних завдань твору, його виховного й освітнього значення. На цьому й завершується перший етап роботи над текстом.



Другий етап – дійовий (виконавський) аналіз твору

Другий етап роботи над текстом не менш важливий, ніж перший, і випливає з нього. Це дійовий аналіз твору, особливий смисл якого полягає в тому, що він є таким методом роботи над авторським текстом, який, не руйнуючи емоційного сприймання, сприяє розвиткові живого уявлення і художнього смаку учнів.

Дійовим аналізом твору прийнято називати, зважаючи на теорію мистецтва виразного слова, той процес роботи над текстом, який розкриває і виявляє наскрізну словесну дію твору на основні етапи її розвитку.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Схожі:

Основи культури І техніки мовлення iconРобоча програма навчальної дисципліни дитяча література з основами культури І техніки мовлення
Циклова комісія викладачів української мови, методики навчання та дитячої літератури
Основи культури І техніки мовлення iconРозвиток техніки у другу половину індустріального суспільства. Короткі відомості з історії розвитку техніки
Мета. Засвоєння знань про історію розвитку техніки та роль машин у сучасному виробництві І побуті як знарядь праці; поглиблення І...
Основи культури І техніки мовлення iconРеферат з дисципліни: «Основи інформатики»
Людство пройшло довгий шлях, перш ніж досягло сучасного стану засобів обчислювальної техніки
Основи культури І техніки мовлення iconТема Уявлення про культуру в епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
Розуміння культури в релігійній філософії Середньовіччя Біблійні основи в середньовічному розумінні культури
Основи культури І техніки мовлення iconТема основи бібліотечно-інформаційних знань як складова інформаційної культури Документ, документний фонд

Основи культури І техніки мовлення iconМовні норми. Мовленнєві помилки
Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову культури нашої основу !»
Урок розвитку мовлення «Плекайте рідну мову – культури нашої основу !». Суржик та антисуржик
Основи культури І техніки мовлення iconМовно літературна вікторина, 6 клас «Мово рідна, слово рідне»
Мета: поповнення словникового запасу учнів, розвиток інтелектуально-аналітичних, творчих здібностей учнів, прищеплення навичок культури...
Основи культури І техніки мовлення iconУсне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах мовлення розповіді, описі й роздумі. Тип мовлення визначається метою спілкування
Певна своєрідність типів мовлення, звичайно, не виключає й наявності ряду спільних ознак. Такими спільними рисами для всіх текстів,...
Основи культури І техніки мовлення iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка