Остафіїва Людмила



Скачати 69.76 Kb.
Дата конвертації11.04.2017
Розмір69.76 Kb.

Остафіїва Людмила

Види Почаївської Лаври

на малюнках Т.Шевченка

У житті Тараса Шевченка важливе значення мала його праця в Тимчасовій комісії для розбору давніх актів при київському і волинському генерал-губернаторові, частіше відомий під назвою Київської Археографічної комісії – науковій установі, створеній у 1843 році. Її завданням було збирання, опрацьовування й публікування актового та документального матеріалу з історії правобережної України, який би засвідчував російські політичні інтереси на цих землях проти Польщі.

Восени 1846 року Тарас Шевченко за завданням Археографічної комісії виїхав до Київської, Подільської і Волинської губерній. Згідно з розпорядженням генерал-губернатора Бібікова Шевченко був відряджений до Почаєва. Йому було доручено відвідати Почаївську лавру та замалювати її зовнішній вигляд, інтер’єр собору, краєвид, який відкривався із лаврської тераси на околицю. Безперечно Шевченка не могла не зацікавити історія Почаївської лаври – найбільшої православної святині на Волині й другої після Києво-Печерської Лаври в Україні.

Історія її заснування сягає ХІІІ століття. За переказами монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від татарського нападу 1240 року. У документах цей монастир вперше згадується 1527 року. Розквіт монастиря припадає на першу половину ХVІІ століття. Монастир не раз піддавався нападам і турків, і татар. Відома легенда про те, як турки відступили від монастиря завдяки чудові з’яви Матері Божої Почаївської (цій події присвячена знаменита дума “Ой, зійшла зоря, вечоровая”). У 1713 році монастир перейшов до уніатів, які розвинули тут жваву культурно-освітню діяльність, зокрема заснували Почаївську друкарню. У 1831р. у зв’язку з поразкою польського повстання російський уряд передав Почаївський монастир православній церкві і у 1833 році надав йому статус Лаври.

Впродовж десятиліття було здійснено значну перебудову, що привела до деякої зміни архітектурного вигляду Лаври. Шевченко, власне, і був відряджений сюди, щоб зафіксувати цей своєрідний ансамбль, який нещодавно, у 1842 році, відвідав Микола І і назвав його “витвором зухвалої архітектури”. Цей величний ансамбль бачимо на малюнку Шевченка “Почаївська Лавра з півдня”, який засвідчує, що будівлі Лаври розкинулись на схилах скелястої гори з поступовим підвищенням аж до триповерхневої тераси, утвореної з підпірних стін, на якій підноситься найголовніша будова Почаївської Лаври – Успенський собор.

Цей собор було збудовано на місці розібраної Троїцької церкви у ІІ-ій пол. ХVІІІ століття на кошти графа Миколи Потоцького в стилі пізнього бароко за проектом архітектора Гофмана. Тарас Шевченко не випадково змалював собор з південної точки, адже він давав повне зорове розкриття величного храмового силуету. Зорієнтована на південь, вишукано потрактована, композиція головного фасаду стала ніби рукотворним продовженням прилеглих крутосхилів, мальовничо виростаючи з монастирської гори й танучи своїми стрімкими банями в небесній височині. Особливо храмова архітектура вражає погожого сонячного дня, коли зранку до вечора простежується неповторна гра світла та тіні, до якої почергово долучаються головний та бічні фасади. Саме такої днини змальовує Шевченко собор.

Праворуч від собору бачимо дзвіницю, що, як видно на малюнку, була нижчою від собору і не відповідала тій першорядній ролі, яка зазвичай відводилась подібним спорудам у православному монастирському будівництві. Потреби розмежування функцій суто монастирського життя почаївських ченців та адміністрації зумовили необхідність спорудження окремої будівлі – так званого архиєрейського будинку. Ми бачимо його на малюнку при вході в Лавру. З монастирської території він має вигляд звичайної одноповерхової споруди з високим цоколем, а з південного та східного напрямків бачимо фактично триповерхову будівлю, що досить вдало вписується в монастирську панораму. Композиція головного південного фасаду архиєрейського будинку строго симетрична з трикутним фронтоном та просторим балконом посередині. З заходу до південного фасаду прилягає висока підпірна стіна, що доходить аж до передсоборної тераси. Стіна мурувалась в один час з усією територією. Успенський собор постає в своєрідному “обрамленні” братського корпусу, а точніше – комплексу окремих корпусів, пов’язаних в одне ціле. У 1744 році закінчено спорудження церкви святої Великомучениці Варвари, що стоїть на південному схилі гори під самим Успенським собором. На цьому малюнку повністю видно цей цокольний поверх, де розмістилася церква.

Намалював Шевченко й “Почаївську Лавру зі сходу”. Успенський собор зображений на задньому плані, ліворуч – службовий корпус, за ним архієрейський будинок. Перед архиєрейським будинком-колона з кам’яною скульптурою, яка дісталась у спадок монастирю з ХVIIст. Ця колона стояла біля самого входу до монастиря. Називалась вона “Непорочне Зачаття”. На колоні було іконографічне зображення Діви Марії, яка стоїть на місяці чи на Земній кулі, на знак перемоги над вселенським злом. Про цю пам’ятку можна дістати певне уявлення із зображень на старовинних гравюрах. У 1864 році за наказом волинського архиєпископа Антонія статую “Непорочне зачаття” було знято, а на її місці збудовано й нині існуючу каплицю на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Цю колону видно також на іншому малюнку Шевченка- “Почаївська Лавра з півдня”.

На території Лаври було поховання ченців, про що свідчить один із хрестів на малюнку Шевченка. Художник зобразив старовинний кам’яний козацький хрест (ліворуч, ближче до переднього плану). Праворуч від архиєрейського будинку розміщена вхідна брама парадного характеру. Споруджена вона в одній з найнижчих точок монастирської території.

Більш деталізовано вимальовано елементи архітектурного оздоблення Успенського собору і тераси на малюнку Шевченка “Вид на околицю з тераси Почаївської лаври”.

Повноцінне функціонування нового собору потребувало додаткових архітектурно-будівельних заходів щодо впорядкування безпосереднього оточення. Ефект розкриття головного фасаду з півдня був би неможливим без улаштування перед ним просторової штучної тераси, яка й сьогодні є важливою аванзоною перед головним входом до храму, створюючи вражаючий “п’єдестал” при погляді на нього з понижених точок. Вона побудована на найстрімкішому крутосхилі гори. Нині ця тераса величезною підковою охоплює з трьох боків південну частину Успенського собору. По периметру її оточує вишукана огорожа з кам’яними вазами-ліхтарями. Звідси, як на долоні, розкриваються мальовничі навколишні ландшафти.

Під терасою знаходилась церква св. Варвари Великомучениці. Щоб потрапити до неї, треба було спуститися сходами вздовж внутрішнього боку західної підпірної стіни. Вхід до цих сходів розміщений у південно-західному крилі монастирського корпусу.

Про особливості внутрішнього вигляду собору Почаївської Лаври можна судити за малюнком Шевченка “У соборі Почаївської лаври”. Будівництво Успенського собору, розпочате М.Потоцьким, зумовило з’яву нових підходів до внутрішнього оздоблення споруд. Головна роль відводилась багатому декоративному різьбленню та скульптурі. Особливо це помітно в оздобленні головного та бічних пристінних вівтарів, над виготовленням яких працювали відомі львівські скульптори і різьб’ярі, зокрема Матвій Полейовський. По центру малюнка ми бачимо найвеличнішу споруду – головний вівтар. Складається він із трьох ярусів. У нижньому ярусі не було ніяких зображень, а в другому – з обох боків стояли величезні колони з розміщеними між ними скульптурами білого кольору, серед яких завдяки позолоченим атрибутам помітно виділяються на малюнку фігури апостола Петра з ключами та апостола Павла з мечем. У центрі, між ними розташована чудотворна ікона Почаївської Богородиці, обрамлення для якої у вигляді вишуканої зірки з дорогоцінним камінням виготував майстер Федір Верховуєв у 1831 році. Над іконою, у верхньому ярусі, зображений образ Великого Архиєрея у срібних карбованих шатах зі скульптурами чотирьох ангелів по обидва боки. Завершується вівтар монограмою Богородиці на червоному тлі. Нажаль, цей вівтар у 1869р. за нез’ясованих обставин згорів. Ми можемо уявити його вигляд тільки за акварельним малюнком Т.Шевченка. На його місце у 1870р. майстром Прокоф’євим був виготовлений новий. Праворуч на малюнку ми бачимо прихожанку, яка стоїть навколішках і молиться біля однієї із святинь Почаївської Лаври (у світі лише дві святині). Це слід від ступні Божої Матері, що Вона залишила на камені під час чуда з’яви на Почаївській горі.

За стародавніми переказами, одного ранку, приблизно 1240 року, у час татаро-монгольського лихоліття ченці, вийшовши зі своїх печер після вранішньої молитви, побачили Богородицю, яка стояла на самому вершечку гори у вогняному стовпі й молилася. На голові Матері Божої була корона, а у десниці – скіпетр. Показавши себе людям, Вона піднялася із землі на небо, залишивши на скелі слід своєї правої ступні. Слід той відбився на твердому камені, як на розтопленому воску, і залишився навіки. Досі він наповнюється водою, яка вже майже вісім століть приносить зцілення стражденним. Невипадково, змальовуючи інтер’єр храму, Шевченко вибирає точку огляду саме біля цієї святині.

В цьому році виповнюється 162 роки з дня перебування Шевченка в Почаєві і з часу виконання його малюнків. За цей час на території Лаври з’явилося багато нових будівель. Архітектурний ансамбль Лаври сьогодні нараховує 16 церков.

Тарас Шевченко як художник, працюючи в Археографічній комісії, відтворив найкращі архітектурні та історичні пам’ятки України, до яких належить і Почаївська Лавра. Окрім великої естетично-мистецької цінності почаївські акварелі дають нам уявлення про конкретні архітектурні споруди і оздоблення храмів середини ХІХст. На Україні не так багато було художників, здатних у невеликому мистецькому творі стільки сказати про епоху, минулу історію і красу сьогодення.


Література




  1. Кирилюк Є. Т.Г. Шевченко. Біографія. – К., 1984. – С. 171-172.

  2. Шевченко Т. Повне зібрання творів в 10 томах. – К., 1961 - т. УІІ, - Кн.1. – С. 148-151.

  3. Національний музей Тараса Шевченка. Альбом. - К., 2002. – С. 204,70,71.

  4. Шевченківський словник. - К., 1978. - Т. 2. – С. 140.

  5. Фенцур В. Почаївська лавра. - К., 1990.

  6. Ричков П. Почаївська Свято-Успенська лавра. – К., 2000.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Остафіїва Людмила iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Остафіїва Людмила iconНа сцені: мати Людмила Львівна Шаргей сидить за столом з рукоділлям, батько
Людмила Львівна Шаргей сидить за столом з рукоділлям, батько -гнат Бенедиктович Шаргей сидить з книгою, син Олександр Гнатович Шаргей,...
Остафіїва Людмила iconТарангул людмила леонідівна

Остафіїва Людмила iconТема. Олександр Сергійович Пушкін. Вступ по поеми «Руслан І Людмила»

Остафіїва Людмила iconОлександр Пушкін видатний російський поет, шанувальник народної казки. Вступ до поеми «Руслан І Людмила»
Тема: Олександр Пушкін – видатний російський поет, шанувальник народної казки. Вступ до поеми «Руслан І людмила»
Остафіїва Людмила iconЛюдмила Олександрівна Базиль
Літературна освіта у профільній школі: шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів
Остафіїва Людмила iconПасик Людмила Адамівна Науковий ступінь: кандидат філологічних наук Вчене звання: Посада: асистент

Остафіїва Людмила iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Остафіїва Людмила iconЧиркова Людмила Вікторівна
Міністерство освіти та науки України Донецька загальноосвітня школа І ііі ступенів №49 Калінінський район
Остафіїва Людмила iconПосібник для вчителів світової літератури
Укладач – Кирильчук Людмила Василівна, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка